Віктор Мусіяка: Повернення конституції-2004 знищить політичного монстра

Один з «батьків Конституції», професор права Віктор Мусіяка переконаний, що авторитарна система влади, встановлена за допомогою сумновідомого рішення Конституційного суду у вересні 2010-го року, однаково небезпечна як для країни, так і особисто для самого президента. Суспільство вже відчуло на собі, що означає концентрація повноважень в руках однієї людини. Але чи усвідомлює Янукович, чим може обернутися для нього збереження такої системи? На думку Мусіяки, в Україні необхідно якомога швидше відновити конституційний лад. Для початку — повернувши Конституцію 2004-го року. Про «рецепти» того, як повернути українську державу у правове поле після трьох років узурпації влади Віктор Лаврентійович розповів «Главкому». Виявляється, можливості для цього є, була б політична воля.

З початку масових акцій протесту Майдан висунув цілу низку вимог до влади — відставка президента та Уряду, покарання винних у побитті мітингувальників 30-го листопада, звільнення арештованих і т.д. На сьогоднішній день єдине чого вдалося домогтися — це прийняття закону про амністію для учасників акцій протесту. Чи є легітимний спосіб добитися виконання хоча б деяких з початкових вимог, наприклад, відставки Кабміну?

Так, після подій 30-го листопада та 1-го грудня, Майданом була встановлена висока планка вимог до влади — і щодо відставки президента, і відставки уряду, або, як мінімум, деяких його представників. Ця реакція була цілком зрозумілою. Мало в кого виникали сумніви, що вона обгрунтована. Бо мова йшла про те, як влада поставилася до власного народу. Раніше такого ще не було! Втім, незважаючи на такий потужний сигнал від суспільства, влада на нього фактично не відреагувала. Чим ще раз показала, що для неї народ існує лише у день виборів, щоб отримати повноваження і далі діяти як заманеться.

Безперечно, підстав для відставки уряду накопичилося вдосталь. Його представники півтора року розповідали нам, що ми йдемо до Європи, виконуємо основні умови для підписання Угоди про асоціацію та адаптуємося до євростандартів. І раптом за тиждень до саміту у Вільнюсі заявляють, що все це дуже небезпечно і може знищити державу. Хіба це не привід, щоб відправити уряд у відставку?

Коли прем'єр говорить: якби не російських 15 мільярдів, то економіку країни чекав би колапс, то виникає просте питання: А чим ви весь цей час займалися? Це ж ви економіку довели до такого стану! Хіба це не ваше «досягнення»? Фактично, голова Уряду визнав, що його команда нездатна керувати економікою, але продовжує залишатися на посаді.

Побиття людей 30-го листопада, безперечно, теж мало б стати достатньою причиною до відставки. З іншого боку, це реакція емоційна. За нинішньої системи влади зміна облич в уряді нічого насправді не дасть. Новий склад Кабміну, ніби пазл, вмонтується в існуючу систему влади — і країна не відчує ніякої різниці.

Важливо зрозуміти одну річ — саме диктаторська система латиноамериканського типу і спричинила цю політичну кризу. Той політичний і правовий монстр, якого ми маємо нині в державі. Ось чому настільки важливо повернути конституційний лад в країні. І перший крок на цьому шляху - повернення в дію Конституції 2004-го року. Тоді б уряд формувався парламентом, і він би був відповідальним перед парламентом за свої дії. А значить в будь-який момент Верховна Рада могла б прийняти негайне рішення щодо уряду. В парламентсько-президентській моделі держави є всі можливості такого впливу.

Що стосується відставки президента, на жаль, в наших законодавчих умовах це практично недосяжна річ. Коли немає нормальної реакції влади на події, навіть щодо певних посадових осіб, не кажучи вже про уряд, це свідчить лише про одне — нинішня авторитарна система дуже далека від дійсності. А це в свою чергу призвело до розуміння важливої тези, яка викристалізувалася на Майдані: така система влади неприйнятна.

Чому ідея повернення до Конституції 2004 року почала активно обговорюватися політиками і громадськістю лише зараз?

Як тільки у вересні 2010-го стало відомо про рішення Конституційного суду повернутися до Конституції 1996-го року, я говорив, писав і обгрунтовував, що відбулася узурпація влади. Конституційний лад у країні було зведено нанівець. Відповідно, все що відбувається впродовж останніх 3-х років у сфері держуправління не є легітимним. Я хочу, щоб суспільство це чітко зрозуміло. Так, легально конституційний лад існує, тому що існує і функціонує ця система влади. Але вона не легітимна.

Хто міг подумати, що Конституційний суд так поступить з Конституцією? Фактично, конституційний лад у країні зганьблено, його поламали через коліно. Втім, треба розуміти, що навіть повернувши в дію Конституцію 96-го року, вони її абсолютно не поважають і не дотримуються цих законів.

І те, що відбувається на Майдані - це сигнал від народу про необхідність повернення конституційного ладу. Зрозуміло, що повернення Конституції 2004-го року, ще не означатиме, що завдання виконано повністю. Але це суть того, в якому напрямку країні потрібно рухатись.

Ми бачимо, що нинішня авторитарна система влади замкнута на одну людину — президента. Ця людина у відповідальний момент приймає рішення, які навіть важко оцінювати з точку зору логіки: чому він це робить, чим він керується? За кілька годин до саміту у Вільнюсі залишає якісь надії, а потім вирішує все на власний розсуд. Ключове питання в тому, що система прийняття рішень у державі має функціонувати інакше.

Цю ідею серед інших вже давно мали б сформулювати та пояснювати суспільству політики. А вийшло так, що вона в повен голос почала звучати лише з початком масових акцій протесту. Зараз Майдан — це виразник інтересів народу у політичному процесі. Народу, який згідно Конституції своєю волею формує владу і впливає на її функціонування. І через те, що політики про це не говорили, така ідея почала звучати з вуст представників громадськості.

Політики мали б сприймати те, що виражає Майдан у більш широкому контексті. Треба бачити в цьому вимоги всього громадянського суспільства України, воно чекає ідей та пропозицій, що робити далі. Майдан — це нервовий вузол, який має розносити сигнали всьому суспільству, давати йому орієнтир.

Не хочу нікого ображати, та мені здається, що і вольовий, і інтелектуальний, і політичний потенціал опозиції, як мінімум, направлений на щось інше.

Ситуація, що склалася, демонструє нерозуміння важливості моменту з боку опозиційних лідерів. Вони мають показати вміння надавати протесту імпульси, очолити його. Інакше громадянське суспільство шукатиме нових лідерів. Вони мають розуміти, що це вкрай небезпечно і для їхнього політичного майбутнього.

Небезпечно це і для держави. Влада не розуміє, що перед нею — представник громадянського суспільства, яке уособлює Майдан. Треба домовлятися, спілкуватися, створити дорожну карту переговорів, і в ній має бути одне з завдань — повернення конституційного ладу. Якщо ж ні, то процеси будуть відбуватися поза межами волі влади, вона не буде на них, за великим рахунком, впливати. А це в свою чергу призведе до загострення політичної боротьби та радикалізації суспільних процесів.

Яким може бути практичний алгоритм повернення конституційного ладу, про яке ви розповідаєте?

Останнім часом такі напрацювання демонструються в Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. На поза минулому тижні, в понеділок і в середу, відбувся широкий круглий стіл на цю тему. Там, щоправда в більш широкому контексті питання «Як вирішити нинішню політичну кризу парламентськими методами?», були запропоновані всі можливі ідеї з цього приводу.

Особисто я бачу наступний, абсолютно законний шлях повернення конституційного ладу з усіма законними підвалинами.

Конституційний суд міг би повернутися до розгляду свого рішення 2010-го року в зв’язку з наявністю нових обставин, які під час розгляду існували, але не були враховані. Він мав би врахувати їх та припинити дію свого ж рішення , тобто фактично повернути на легальній основі дію Конституції 2004-го року.

Які для цього є підстави?

Венеціанська комісія, яка розглядала в грудні 2010-го року питання щодо повернення Конституції 1996-го року, звернула увагу на таку річ.

5 лютого 2008-го року до Конституційного суду було подання за підписом 102 депутатів. Було поставлено питання про визнання закону №2222 про внесення змін до Конституції неконституційним, тому що він приймався з порушенням процедури і т.д. Тоді, в 2008 році судді постановили: В зв’язку з тим що закон після прийняття його положень став тілом конституції,тобто її складовою частиною, то і немає предмету розгляду. Він фактично припинив своє існування як закон, як юридичний обов’язковий акт. Тоді Конституційний суд навіть не відкрив провадження щодо цього подання.

Проходить два роки, і він знов розглядає подання депутатів на цю тему, відкриває впровадження та ще й виносить рішення, яким фактично скасовує дію Конституції 2004-го року.

Саме тоді Венеціанська комісія і зауважила, що таке подання вже надавалося на розгляд.

Водночас, існує 45-а стаття закону про Конституційний суд, в якій говориться наступне: Якщо Конституційний суд розглядав певне питання і прийняв рішення, то повторно він вже не має права його розглядати. Таким чином вони порушили закон про власний статус та повноваження.

Також дуже сумнівним моментом є так зване «автоматичне повернення» тексту Конституції 1996-го року. Приміром, деякі колеги вважають, що Конституційний суд міг прийняти таке рішення, яке він прийняв у вересні 2010-го року, але разом з тим, мав відправити сигнал Верховній Раді, що вона має затвердити ці зміни. Але ж цього зроблено не було, і Основний закон у попередній редакції відновили автоматично.

Венеціанська комісія теж відреагувала на такий перебіг подій, заявивши, що такого в світі не практикують. Дуже рідко застосовують автоматичне повернення до попереднього тексту окремого закону, але тут мова йде про Конституцію.

Крім того, Конституційний суд не сформулював висновок щодо повернення до Конституції 1996-го року в резолютивній частині свого рішення! Нагадаю, що згідно законодавства, резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог.

В цьому ж рішенні в мотивувальній, тобто обгрунтовуючій частині, вони говорять про повернення Конституції у редакції 1996-го року, а в резолютивній про це не згадується. А це означає, що фактично, такого рішення не має! Там сказано, що всі нормативно-правові акти мають бути приведені у відповідність до Конституції 1996-го року. Таким чином, судді опосередковано сказали, що повертається її дія, але не сказали конкретно, що її треба повернути.

Може, таким чином вони просто підстрахувалися?

Скоріше всього! Тому, коли виникне питання безпосередньо до них, матимуть можливість відповісти: Так ми ж цього не говорили! Вибачте, ви, звичайно, не говорили, але зараз вже діє 96-го року Конституція, а не 2004-го.

Всі ці моменти надзвичайно важливі, і, підкреслюю, дають змогу відновити конституційний лад без довготривалих процедур. Наскільки мені відомо колишні судді Конституційного суду доволі скептично ставляться до того, що КС може сам припинити дію свого рішення та відновити конституційний лад. Як сказав один з них, «це буде схоже на унтер-офіцерську вдову, яка саме себе відшмагала». Але якщо розуміння важливості цього питання буде з боку президента і від нього піде сигнал, думаю, Конституційний суд зробить це.

Чи є якісь способи відновлення Конституції, які міг би взяти на себе інший орган державної влади, наприклад, парламент?

Ясна річ, що в першу чергу про це мав би дбати гарант Конституції. Його роль тут дуже важлива і він мав би це розуміти. Але оскільки він тільки користується своїми неконституційними повноваженнями, то максимально легітимний шлях на сьогоднішній день може бути тільки один - через парламент. Саме парламент представляє народ, тому зрозуміло, що в нього такі повноваження є.

Звісно, в Конституції не прописано, як відміняти рішення Конституційного суду. Та парламент має повноваження від народу. І зараз потрібно шукати правові засоби виходу з цієї ситуації, щоб не було жодної можливості потім його оскаржити.

Приміром, є варіант, який ґрунтується на пропозиції Сергія Головатого. Він вважає, що ВР необхідно прийняти акт про повернення дії Конституції 2004-го року.

Тут я можу провести аналогію з подіями 1995-го року, коли ще до прийняття існуючого Основного закону, держава послуговувалась Конституцією УРСР. На той час країна жила в умовах великої політичної напруги між президентом і парламентом. Але політики разом вийшли на необхідність домовленостей заради збереження суспільного миру. Спочатку Верховна Рада проголосувала, а потім 242 народних депутати підписали Угоду з президентом про Конституційний договір. В ній розписувались повноваження президента, уряду і парламенту строком на один рік. І за цей рік мала бути підготована і ухвалена Конституція. Ми виконали цей договір, і остаточно прийняли Конституцію 28-го червня 1996-го року.

Це приклад того, як ми вийшли за межі дії Основного закону, щоб зберегти суспільний мир та ввести в конституційне русло дії всіх суб’єктів влади.

Отже, ідея Головатого полягає в тому, щоб конституційний лад було відновлено за допомогою Верховної Ради. Формулювання могло б бути таким: У зв’язку з тим, що Конституційний суд шляхом узурпації повноважень, які йому не належать, а саме - вносити зміни до Конституції, з порушенням 5-ї та 6-ї статей Основного закону, які говорять, що всі державні органи мають діяти відповідно до своїх повноважень, 19-ї статті, де чітко визначений об'єм його повноважень, 147-ї статті, де вказано статус Конституційного суду - зважаючи на всі ці порушення, відновлюється дія Конституції в редакції 2004-го року. Це важливий момент який допоможе повернути в конституційне поле і владу, і весь контекст суспільних відносин.

Але я зверну увагу на таку річ. Ми не можемо такі питання вирішувати, ігноруючи абсолютно прогнозовану реакцію президента. Потрібно все узгодити, якщо ми вже відповідальні державні діячі. Без його розуміння і волі процес ризикує так і не бути запущеним. Тому я й пропонував вийти на можливість круглого столу з владою. І питання Конституції мало б бути в його порядку денному, разом з такими питаннями, як звільнення арештованих активістів протесту, притягти до відповідальності винних в силовому розгоні мирних акцій та ін.

Крім того, вважаю, що має бути група посередників між президентом і Майданом, як суб’єктом переговорного процесу. Хто його має представляти? Безперечно, це мають бути представники громадськості, студентства та оппозиція. Тільки так буде представлено громадянське суспільство і саме з ним має говорити влада.

Разом з тим, при підготовці порядку денного треба підготувати президента до сприйняття цих ідей, тому що говорити треба і з ним. Це треба робити заздалегідь, і врешті допомогти йому ввійти в нормальне сприйняття реальної ситуації в країні. Ось так, вже в процесі підготовки можна було знизити взаємну напругу та сподіватися на позитивний кінцевий результат.

Звичайно ж, якщо парламент прийме таке рішення без президента – це стовідсоткова конфронтація. І розвиток подій тоді може бути яким завгодно. Врешті, акт ВР - це політико-правове рішення, а не закон, але й воно може мати значні наслідки і суспільний резонанс.

Підкреслюю - якщо ми шукаємо, як вийти на нормальний контекст розвитку суспільних відносин та повернути діяльність держави в конституційне русло, то конфронтація нам не потрібна.

Відчувається, що Президент не налаштований на такі кроки, його задовольняє нинішня система влади. Опозиція, здається, теж це питання особливо не педалює... Але чи може вона взяти на озброєння перераховані вами варіанти вирішення політичної кризи?

Вони все це чудово знають! Про всі перипетії незаконного рішення Конституційного суду я писав ще восени 2010-го року в «Дзеркалі Тижня».

От нещодавно вперше за 3 роки почув, як Яценюк сказав про можливість повернення до Конституції 2004 го року. Однак ще минулого року я звертався до опозиції перед виборами, пропонуючи, щоб вони йшли до народу, окрім інших програмних заяв, з наступною тезою: якщо їх обере народ і вони матимуть більшість в парламенті, то перетворять парламент в «конституанту» – Установчі Збори. В зв’язку з тим що конституційний лад фактично розвалено, то наступні півроку готується текст Конституції держави з парламентсько-президентським устроєм, її ухвалюють та виносять на референдум. На референдумі її затверджує народ, потім через 2 місяці вибори парламенту, потім через 2 місяці — президента, якщо така посада взагалі буде передбачена Конституцією, потім ще через 2 місяці - органи місцевого самоврядування. Таким чином вся система влади в країні «стає» на остаточну редакцію Конституції і в новому конституційному полі починає працювати.

Разом з тим, є й інший варіант : прийняття рішення про скликання Конституційних Установчих зборів, максимум на рік. Їх головним завданням буде розробка остаточного варіанту Конституції, разом з тим вони мають займатися підготовкою Виборчого кодексу і Закону про референдум.

В будь-якому з цих випадків, чи парламент, чи Установчі збори мали б підготувати Конституцію, винести на референдум і це було б нормальним завершенням формування конституційно-правового ладу в Україні.

Тому я й наголошую, що повернення Конституції 2004-го року — це лише етап руху. Не вирішення всіх проблем, а скоріше «загоєння ран», повернення в правове поле, на основі якого ми можемо вийти на кінцевий варіант Основного закону, який згодом буде затверджений народом. І ніхто не зможе внести туди бодай найменшу правку без референдуму.

Бо весь цей час ми мали іншу картину. Як тільки приходить новий президент, то починає носитися з новою Конституцією, щоб збільшити свої повноваження, чи остаточно закріпити існуючі.

Як ви вважаєте, наскільки зацікавлені нинішні лідери політичної опозиції у поверненні конституційного ладу? Адже вигравши вибори у наступному році, кожен з них отримав би нинішні величезні повноваження Януковича...

Відверто кажучи, не думаю, що аж настільки зацікавлені. Мабуть, тому вони так довго й не ставили це питання. Бо суперповноваження вже зібрані руками нинішнього президента, залишилось їх тільки взяти на виборах.

Але на ситуацію потрібно дивитися під іншим кутом зору. Авторитарна система влади показала свою неефективність. Президент не розуміє однієї речі — те, що в нього в руках сконцентрована максимальна влада, ще не означає, що він усім керує. Це лише означає, що на ньому замкнено все, в тому числі й відповідальність. Водночас йде багато процесів, які він не контролює, але разом з тим муситиме за них відповідати.

Пригадується нещодавній круглий стіл чотирьох президентів. Коли Янукович промовив: «За все відповідає влада». А Кучма відразу уточнив: «Ні, одна людина...» Так воно і є. Леонід Данилович знає, про що говорить, бо був тим, хто закладав ці великі повноваження. За таких умов голова держави не здатен належно виконувати свою роботу. Його повноваження розпорошуються серед людей, які не обираються народом, а призначаються президентом чи його оточенням. І виходить, що вони можуть і підставляти, і щось не виконувати, але всі дії та помилки будуть пов’язуватися безпосередньо з ним особисто.

Тому він має сам зрозуміти, що устрій за якого він за все відповідає сам — вкрай неефективний. Розподіл влади є дуже важливим. Я так думаю, що це розуміння мало б дійти до президента, і тоді він сам мав би ініціювати повернення до парламентської чи парламентсько-президентського форми правління.