Психолог Юрій Калашніков: У натовпі агресія зростає в сотні разів

Розгін мирного Майдану в ніч на 1 грудня розділив нинішній протест на до і після. Якщо до кривавого місива під стелою Незалежності протест був мирним, то після цього майданівці почали готуватись до симетричної відповіді. З’явилася самооборона Майдану, люди налаштовувалися відбивати атаки. Тиждень тому частина мітингувальників сама спробувала перейти в наступ, намагаючись прорвати міліцейський кордон на вулиці Грушевського. Це призвело до силового протистояння із вбитими і сотнями поранених. Але навіть вигляд крові, поранення і приниження не стримують протестувальників, які в прямому смислі слова рвуться в бій. Що керує людьми на барикадах і чи можуть працівники «Беркуту» вийти із ситуації, що склалася, з чистою совістю. Про це та інше в розмові «Главкому з психологом Юрієм Калашніковим.

Люди протестують більше 2 місяців. Скидається на те, що ні млявість опозиції ні впертість влади не змогли розчарувати Майдан. Ніхто розходитися наразі ніхто не збирається. Чим керуються люди, продовжуючи протест і піддаючи себе високій небезпеці?

В центрі Києва є ті, хто постійно чергують, і в яких є своя мотивація. Їм розходитися немає куди, вони відкрито воюють. Є також ті, які приїжджають на один день і від’їжджають, потім знову приїжджають. Є також дуже багато тих, хто за своїми відчуттями, мисленням там, на Майдані, співпереживають учасникам акцій, однак самі перебувають в іншому місці.

Люди не розходяться дуже довго. Тепер протести стали агресивнішими…

Відкрита агресія – показник того, що відбувається в суспільстві.

Значна кількість людей лізе на барикади, не боячись отримати камінням по голові, чи навіть кулю. Поясніть, де їх страх?

Рівень страху, рівень чутливості у людини знижується через те, що вона дивиться фільми, в яких є агресія. В тому то і справа, що ми готові психологічно до того, що відбувається. Це не свідчить про те, що це погані люди, які беруть участь в протестах, чи ми якось неправильно розвиваємося. Цю енергію ми повинні направляти кудись, в якісь інші русла. Потрібна обережність, потрібно все вирішувати в діалозі. З іншого боку, у будь-кого з нас є внутрішня мотивація. Це (протести – «Главком») молодь робить тому, що вона дивиться у майбутнє. А яке тут майбутнє в цій державі у неї? Це дуже важливе питання для будь-кого. Якщо людина не уявляє свого майбутнього, то виникає психологічна напруга.

Це психологічне напруження виливається в побиття спійманих співробітників «Беркута». Пам’ятаєте, як протестувальники гуртом налетіли на двох співробітників спецпідрозділу, які впали, і почали їх дружно лупцювати? Чим це поясните?

Це вже психологія натовпу. Вона відрізняється від психології окремої людини. У натовпі дійсно, уся агресія зростає в сотні разів. Це – стадне відчуття. Відповідь агресії на агресію, збільшеної в сто разів. Людина в цей момент перебуває в емоційному афекті. Інколи не може навіть зупинитися, вчиняючи щось.

А де страх в цей час?

Він також є, великий. В цьому випадку він дуже швидко переходить в дію. Дві емоції, злість і страх, між собою несумісні. При психотерапії, при панічних атаках, тривожних атаках потрібно перенести цей стан злості і людина з нього виходить. Страх виливає величезну кількість адреналіну, у людини з’являються сили. Вона може підняти мішок і кудись викинути його, розвалити стіну, терпіти щось, не помічаючи болю.

Чи може страх зрости настільки, що людина втратить агресію, зупиниться, наприклад, припинить стояти на барикадах?

Так, саме для цього б’ють в барабани, або кийками по щитах, якщо мова іде про правоохоронців. Ці дії впливають на людей, адже всі перебувають у напруженні. Це і є боротьба. Це так само як боксери дивляться одне одному у вічі. Цей момент можна побачити зараз. Якщо у когось ваги схилятимуться у бік страху, то напруження його затисне, він злякається і буде тікати, не буде нічого робити, у такої людини рухи будуть скутими. А от той, хто має віру, злість, і холодний розум, той переможе.

Далеко не всі незадоволені владою готові стати на барикади. Чому одні беруть участь в силових протистояннях, а інші – ні?

Кожна людина – індивідуальність, у кожної свій темперамент. Але одні ідуть і уже зараз не можуть стримуватися, а інші можуть трішки зачекати. Але ці другі перебувають в такому ж стані як і перші, підтримують перших, все розуміють.

У Львові бійці спецпідрозділу «Беркут» масово написали рапорти на звільнення. Яким чином це може вплинути на «Беркут» на Грушевського в інших регіонах?

Кожна людина ухвалює власне рішення, виходячи зі своєї совісті. Звичайно, коли приходять люди на службу, вони проходять психологічне тестування. Вони вивчають психологію людини в натовпі, психологію злочинця тощо. Вони це роблять для того, щоб потім робити якомога менше зайвих рухів і швидко приводити до ладу спалахи агресій. Але одна справа, коли «Беркут» діє проти футбольних хуліганів, які влаштували розбірки, а інша – проти звичайних людей, які бачать, як вбивають їм подібних і нічого довести не можуть. Кожен правоохоронець вирішує сам. Якщо процес пішов, то значить до них достукалися.

«Беркут» підстрілює журналістів, медиків. Це наказ такий, чи страх перед ворогом?

Це просто безпринципні, хворі люди. Потрібно розбиратися з людиною, дивитися в очі, чому так відбувається, чому вона так вчиняє. Потрібно провести судову-медичну експертизу таких людей. Потрібно провести переатестацію, щоб такі люди не потрапляли до спецпідрозділу. Звичайно, він (співробітник «Беркуту» - «Главком») стріляє за наказом. Він стріляє прицільно, а не просто так. Ми всі розуміємо, що наказ можна виконати по-різному. Вам сказали стріляти, ви сіли і стріляйте собі по ліхтарям. Хто контролюватиме, хто вам скаже, що ви погано стріляли? Але це означає, що людина бере на себе зобов’язання і показує, що вона в цьому участі не бере. А другий бере і прицільно вбиває. Але це питання до психологів з МВС, як вони такого взяли на роботу? Хоча вони скажуть: мовляв, як ми можемо розібратися, тому що для такої роботи нам потрібні саме такі люди. Звичайно, у людини, яка хоча працювати у гарячих точках має бути схильність убивати. Але вона повинна чітко усвідомлювати де вона перебуває, і для чого він живе. Цей наказ могла виконати людина з психологічної точки зору безпринципна. Це не член нашого суспільства. Скоріше, він схожий на найманого убивцю.

Чи може бути помста з боку мітингувальників, якою вона може бути?

Обов’язково буде. Вона може бути різною. Ми ж беремо зріз суспільства, напруженого. От, взяв рушницю, пішов й убив когось. Побутових злочинів стане менше, натомість зростатиме помста. Ми не можемо з вами з упевненістю сказати, що вбивств не буде тому, що були випадки, коли багатим людям спалювали машини, вбивали, грабували. А тут у людей, які схильні до цього, є певна мотивація і заспокоєння совісті в таких вбивствах, адже проти них вчиняють так само.

Українська асоціація власників зброї нещодавно заявила, що у людей на руках знаходиться близько 2 млн одиниць зброї. Наскільки велика небезпека, що її почнуть застосовувати?

Уявіть картинку. Наляканий «Беркут», якого намагаються спалити (зокрема коктейлями Молотова – «Главком»), почав стріляти. А у відповідь почнуться попереджувальні постріли з боку мітингувальників. Можете собі уявити, підготовлена людина, беркутівець, зі зброєю в руках, почує такі постріли? Потрібно буде приймати рішення. Хтось втече, хтось потім нікуди не вийде. А хтось почне стріляти бойовими патронами по мітингувальниках.

Де та межа, після якої вдаються до використання зброї?

Межа в совісті.

Сьогодні в ЗМІ величезний потік негативної інформації про вбитих, поранених, викрадених. Як вберегти себе від впливу такої інформації?

Людина може вимкнути ЗМІ, звідки бере інформацію, посидіти тихо, якщо у неї це вийде. Але в тому то і справа, що це не виходить. Люди міркують, визначаються.

Комусь, щоб прийняти рішення, достатньо було побачити як б’ють студентів, комусь достатньо було подивитися на трупи загиблих. Але уже усі зрозуміли, що не так важливо, чи піде хтось на Майдан, чи не піде. Важливо те, що цей хтось не сприйматиме більше цю владу як легітимну владу. Все.