Юрій Благодир: Вихід є – широка антикризова коаліція

«Регіонал» впевнений, що в Раді вже могла б сформуватись нова більшість, в яку не увійшли б лише комуністи

Влада почала виконувати так званий закон про амністію, пообіцявши звільнити декілька сот активістів Майдану. Паралельно з цим опозиція пішла на поступки й звільнила проїжджу частину вулиці Грушевського від барикад, а також будівлю КМДА і декілька обладміністрацій. На цьому, схоже, домовленості вичерпуються. Ані зміни до Конституції, ані формування нового уряду ніхто публічно не розглядає. Причина переговорного ступору зрозуміла: опозиція не в силах перетягти «канат» більшості на свій бік, критично необхідна кількість депутатів досі орієнтується на владу. Тим не менш, є поодинокі приклади «перебіжчиків», що осмілились піти з провладної фракції. Окрім Інни Богословської, її чоловіка Володимира Мельниченка та Давида Жванії, які першими залишили «регіоналів», до цієї когорти згодом де-факто увійшов і Юрій Благодир. Народний депутат від Партії регіонів хоч і залишається у фракції, віднедавна дозволяє собі голосувати всупереч генеральній лінії партії, а в середовищі опозиції його вже розглядають як «свого». В інтерв’ю «Главкому» Благодир розповів про критику на свою адресу з боку колег по фракції, про те, на яких засадах може сформуватися нова коаліція та про можливого нового прем’єра. Окрім того, парламентар зізнався, що є одним з підписантів під скандальним Конституційним актом «про повернення до конституційного ладу». Однак зараз Благодир вже не такий впевнений, що ухвалення цього документу допоможе антикризовому процесу…

Яка головна причина того, що ані президент, ані опозиція не можуть досягти компромісу задля розв’язання політичної кризи?

Домовитися, або досягнути компромісу можна, підписавши Конституційну угоду, чи провівши термінову конституційну реформу. Це все можливо тільки тоді, коли ми всі разом, виконуючи волю народу, розвертаємося до Європи і говоримо, що потрібно в найкоротший термін повернутися до підписання угоди про економічну, початок політичної інтеграції (з ЄС – «Главком») з перспективою членства. А якщо цього немає, то як можна домовлятися? Немає точки для компромісу.

Переговори останнім часом велися між президентом і трьома лідерами опозиції. Чи варто заради ефективності перемовин долучити до них лідерів громадських рухів?

Важливо те, щоб переговори проходили не за зачиненими дверима. От є парламент – це головний майданчик, тут є преса. Для чого удвох, втрьох, по кабінетах за чаєм щось вирішувати, а потім виходити і розказувати? Уже цей період пройшов. Будь-ласка, от вам трибуна, пропонуйте компроміс. Якщо не підходить, шукайте інший. Підкреслюю, всі переговори мають відбуватися публічно. В останній тиждень не було жодних переговорів. Цей процес може і відбувається, але таємно.

Якщо говоримо про підвищення ефективності переговорів, то кого з переговірників бачите в цьому процесі?

Переговори не можна перетворювати на колгоспні збори, але на них можуть бути представлені не тільки три лідери опозиції. Серед переговірників можуть бути і представники громадських організацій, Правий сектор. Головне, щоб під час цих переговорів стояло завдання досягнути консенсусу.

Ще місяць тому всі вважали, що нова більшість у Верховній Раді може «розрулити» ситуацію?

На сьогоднішній день, окрім Верховної Ради я не знаю інакшого майданчика, на якому у легітимний, чи напівлегітимний спосіб, можна було б вийти з тупика.

В напівлегітимний спосіб?

Ви бачите, що переговорний процес не дав результатів, бачите, що уряд сьогодні у відставці. Лишилася цілою Верховна Рада, але в ній немає компромісу. Але в неї є шанси запрацювати через скореговану більшість. Можливо, це буде широка коаліція, яка буде створена незалежно від рішення політичних партій. В цій широкій коаліції можна буде сформувати коаліційний уряд і зберегти Україну й не підіграти сценарію з її розриву на шматки. Вихід є. Я прихильник такої модернізованої, сучасної, нової, необхідної, або, якщо хочете, антикризової широкої коаліції, в якій ніхто нікого не буде утискати. Це дасть змогу зробити щось спільне. Наприклад, збалансувати парламентсько-президентську модель управління, якщо потрібно, то підписати конституційний договір і провести його у вигляді закону, де буде план дій із зазначенням термінів їх виконання і відповідальністю кожної зі сторін. На тих засадах, які ми розуміємо під новою Конституцією, або під старою 2004 року, сформувати коаліційний уряд. Цей уряд має оголосити стратегічну мету і озвучити її людям. Далі терміново слід повернутися до підписання інтеграційної угоди з ЄС. Без неї нічого не буде. Перш за все за це люди борються. От тоді буде можливим розділити відповідальність усім разом і рятувати ситуацію.

Назвіть перелік цих стратегічних цілей, окрім інтеграції в ЄС.

Я би почав з того, що Україна – член Європейського Союзу. Це ціль, чи ні? Якщо ми декларуємо, що готові туди іти, то давайте підпишемо: не фракції, а депутати, які готові під цю стратегічну мету об’єднатися. Другий стратегічний пункт - це парламентсько-президентська форма правління. Наступний крок – це уряд, який нам потрібен під цю стратегічну мету.

Реалізовувати стратегічні цілі, про які ви говорити має почати парламентська більшість. Наскільки нинішня більшість є міцною? І якою мала б бути нова?

Якщо суб’єктивно, я не бачу в новій більшості лише комуністів. З усіма іншими я бачу її без проблем.

Скільки таких депутатів, як ви, готових перейти до нової більшості є зараз?

За моїми відчуттями, більшість в парламенті розділяє ці стратегічні цілі. Потрібно сказати, ось є документ, він відкритий до підписання. Нехай Петров, Іванов заходять і підписують. Нехай хоча б задекларує публічно, що це їх стратегічна мета і як політики вони готові працювати над її досягненням.

Чому ж досі ніхто не зрушив з місця, ваші колеги бояться публічно зробити такий крок?

Настав такий період, коли боятися уже пізно. Боятися тоді, коли країна у політичній кризі, у переддефолтному стані, коли ледь не кожен день ми чуємо про федералізацію, що Україна, «природно, не може бути єдиною», не можна. Тоді, коли створюються якісь течії, які звертаються до інших держав за військовою допомогою, то цей страх мав би пройти, якщо народний обранець розуміє, що на ньому лежить відповідальність за майбутнє України. Я не сприймаю пояснень, якщо мені кажуть «я – «за», але мені страшно».

Одна справа, «розкручувати» ідею федералізації, інша – реальна кількість її прихильників в парламенті. Скільки парламентарів її підтримують?

Це – жахлива тема. Тому, що це перспектива втрати цілісності держави. Якби про це говорили політики, умовно, такі як Жириновський, я б це сприймав з певним скепсисом. Але коли це говорять державні службовці вищого рангу, то я це сприймаю з величезною тривогою. Я розумію, що якби цей сценарій категорично заперечувався, то їм би закрили рота за дві секунди.

Хто не заперечує реалізації такого сценарію?

Є питання стратегічні: національної безпеки, посягання на територіальну цілісність. Це дуже серйозні речі, коли про це говорить державний службовець. Я маю на увазі те, що я бачу і чую по Криму, те, що я чую на обласних радах. Це все проекти одного сценарію. Це не дискусії у політклубі, і чиїсь креативні думки, а це конкретні дії.

Але ми говорили про позицію депутатів. Хто саме за федералізацію?

Чомусь я переконаний, що їх, щирих (тих, які підтримують федералізацію – «Главком») небагато. А у вустах тих, хто про це говорить, я бачу чужі слова. Напевно, це не український сценарій.

Ви потрапили до парламенту за списком Партії регіонів. Але ваші останні голосування збігаються з опозиційними. Як поясните цей факт?

Дуже просто. Я пробую в цій ситуації голосувати, поводитися так, як підказує моя совість і та система цінностей, яка вибудувалася за моє життя. Ламати її я не збираюся. Для мене не є визначальним депутатство і все інше. Заради чогось себе зраджувати в середині я не хочу.

А що вам колеги по фракції кажуть, адже дивно це виглядає, така поведінка у фракції ПР?

А що тут дивного? Це дивно тільки в рабовласницькому режимі, чи там, де ти продав свою душу. Я цього не зробив. Разом з тим я не засуджую тих, хто голосує інакше. Просто це їх переконання.

Вас засуджують колеги по фракції?

Я думаю, що засуджують і критикують.

Ваша колишня колега по ПР Інна Богословська, маючи інакшу позицію, вийшла з фракції. Чому ви не вчинили так само?

Ви зараз відкрили мені рану і почали сипати у неї сіль. Давайте ми зробимо ще одне інтерв’ю і про це поговоримо.

Ви говорите, що широка коаліція має створити новий уряд. Але ж опозиція іншої думки. Так готові висунути свого прем’єра за умови, що й інші важливі портфелі теж дістануться опозиціонерам.

Немає перспектив у абсолютно опозиційного уряду. Це неприродно. Як опозиційний до президента уряд і глава держави разом зможуть врятувати країну? Я прихильник того, що це має бути уряд широкої коаліції. В такому уряді мають бути представники більшості політичних сил, які є в парламенті. В Україні немає коаліційної більшості. У нас зараз більшість ситуативна. Готовність делегувати представників буде ознакою того, що всі готові разом розділити відповідальність. Припинити сепаратистські прояви і попробувати збалансувати економіку. Також варто спробувати запустити реформи, навіть якщо вони непопулярні. З’явиться можливість повернути Україну на євроінтеграційний шлях.

Опозиція наразі відмовляється від участі у формуванні уряду. Хто в такому випадку його міг би очолити?

Думаю, або буде таки призначений новий, або залишиться працювати нинішній уряд у статусі в.о., що неприйнятно в умовах сьогоднішньої економічної ситуації. Якщо люди відчуватимуть, що на цьому тлі вони стають біднішими, то на додаток до політичних ми можемо отримати і інші протести, соціальний і економічний. І тоді взагалі ситуація в країні може перетворитися на хаос, в якому важко буде побачити вихід. Можна моделювати ще тисячу різних сценаріїв, але, як на мене, єдиний сценарій – це досягнення консенсусу. Під нього виписуються зобов’язання. Назвіть їх хоч стратегічною угодою, хоч конституційною тощо. Далі вибудовується система організації влади, формується уряд, який реалізовуватиме досягнуті домовленості. І пробують всі разом заспокоїти людей. Всю цю політичну напругу потрібно спробувати перенести у виборчий період 2015 року. Однак, якщо у цей період увійдемо без змін в організації влади, то тоді будуть не вибори, а буде битва. Цього допускати не можна. Тому саме зараз потрібно досягнути консенсусу.

Ви виключаєте відставку президента і дострокові президентські вибори?

Я не бачу, як практично можна реалізувати це, враховуючи те, що до планових президентських виборів залишився рік. В умовах політичної і економічної кризи, в тих умовах, в яких ми зараз є як це зробити? Це ж не призначити на Майдані президента, це потрібно організувати процес, визначити його термін, механізми, з’ясувати, з якими повноваженнями главу держави обираємо. Я би абсолютно не радив проводити дострокові президентські вибори. Чи розумієте ви, це дуже небезпечно. І в цьому уже немає зараз необхідності.

Але уряд в нинішньому складі не може допрацювати до президентських виборів?

Так, є регламентна норма, яка каже про те, що протягом 60 днів президент має запропонувати кандидатуру прем’єр-міністра України. Якщо Верховна Рада запропоновану главою держави кандидатуру не підтримуватиме, тоді, теоретично, він, у статусі в.о., може працювати і далі, аж до виборів президента. Але практично це неможливо. Як я вже казав, це тому, що в умовах економічної кризи будь-який уряд в статусі в.о. не зможе забезпечити залучення кредитів, без яких важко вийти з кризи.

Є думки, що питання прем’єра потрібно вирішувати в «пакеті» з питанням нового спікера. Тоді поле для компромісу буде ширшим.

Мені однаково, яка ціна питання, чи визначення складу президії (Верховної Ради – «Главком»), чи прем’єра, чи будь-яке інше, це не так важливо. Важливо, що навколо цього всі ці кроки дадуть можливість зробити те, про що я казав. І в цьому пакеті може бути все, що завгодно. Головне, щоб в ці крісла сідали не одіозні політики, які на другий день мірятимуть свій рейтинг, а ті, які готові пожертвувати собою частково заради того, щоб вийти з даної ситуації.

Чи реально може бути прем’єром Сергій Тігіпко. Наскільки його призначення могло би бути прийнятним для сторін конфлікту?

Я до нього ставлюся дуже позитивно. Тому, що це дуже професійна, патріотична людина, налаштована на реформи, яка розуміється в економіці і може організовувати колектив. Я вважаю його високоефективним менеджером, який може бути в цій ситуації як ніколи потрібним. Я б його підтримав на посаду прем’єра.

Ваш колега Михайло Чечетов каже, що у депутатів вашої фракції нині збирають підписи за те, щоб кандидатом на посаду прем’єра був член Партії регіонів. Ви поставили свій підпис за це?

Мені не пропонували ставити підпис під цим. Я нічого не чув про таку ініціативу.

Один з варіантів виходу з кризи, який пропонується – повернення до Конституції в редакції 2004 року. Наскільки він прийнятний?

Він складний тому, що просто так взяти і зранку почати жити за Конституцією 2004 р. дуже складно. Є низка питань, на які вона не дає відповіді. Наприклад, я не знаю, яка коаліція буде створена на другий день після початку дії цієї Конституції. За нею фракції мають за місяць створити коаліцію. Якщо ні – президент матиме право розпустити парламент. Інше питання, яким чином в легітимний спосіб це зробити – я не знаю. Я думаю, що можна було б підтримати конституційну угоду, формалізувати наміри щодо повернення і до Конституції (редакції 2004 року – «Главком»), і до тих механізмів, які діють в Основному законі, визначитися з термінами її впровадження. Акт (Конституційний акт – «Главком»), про який говорять, може бути прийнятий як політична воля. Я не впевнений, що він матиме пряму дію, тобто 226 голосів взяли і проголосували, і завтра хтось взяв і сказав, що з сьогоднішнього ранку у нас Конституція-2004 року. Тому тут має бути глибший процес. Він може початися зі стратегічної угоди. Якщо в цьому процесі не буде досягнуту консенсусу, то його можна зірвати на тисячах етапів, на етапі ухвалення рішення, підписання, його узаконення, виконання, трактування. Потім можуть звернутися до Конституційного суду, який може назвати це рішення таким, який в повній мірі не відповідає Конституції і так далі. Щоб цього не сталося, потрібно спробувати виключити можливість абсолютної централізації влади і її збалансування через парламентсько-президентську форму правління і розширення відповідальності. Якщо б ми почали процес, спочатку потрібно було б досягти стратегічної домовленості, яка має бути формалізована, наприклад, в Конституційній угоді. Далі – Конституційний суд, який дасть свою оцінку (цьому процесу – «Главком»). Можливо, вони б запропонували повернутися до 2004 року зі змінами, для того, щоб виключити незрозумілості із датою виборів президента.

Чи будете ви натискати кнопку «за», якщо для голосування у Верховну Раду внесуть Конституційний акт, аби його підтримати простою більшістю голосів?

Я поставив підпис під цим актом, коли він готувався. Я не готовий вважати, що його підтримка дозволить нам вирішити усі проблеми на шляху повернення до Конституції 2004 року. Я вважаю, що цей крок (з підтримки конституційного акту – «Главком») – це політичне рішення, яке дає можливість робити другі і треті кроки в контексті вирішення цієї задачі. Більшість готова до переходу до парламентсько-президентської форми правління, основні механізми якої були визначені і прописані в Конституції 1996 року зі змінами 2004 року.

Ви кажете про широку коаліцію, на її засадах створення уряду. Але як пояснити це людям на Майдані, які аж ніяк не такі рішення підтримують?

Тут питання в тому, що саме людям сказати. Якщо людям сказати, що в’язні звільнені, дякуючи вам, Україна знову рухається в напрямку Європи, що буде сформована система влади, яка не допустить в майбутньому таких рішень, тоді вони зрозуміють. Натомість єдине, що слід попросити, аби війна не переростала у нову війну, це зробити паузу (у протестах – «Главком») до президентських виборів, щоб ми провели їх всі разом у березні 2015 року. Більшість людей вважали би це перемогою.

В іншому разі, якщо ми зайдемо у президентські вибори з діючими повноваженнями президента, за діючої системи управління, то підіграємо тим, хто готовий підкладати багаття до так званих силових сценаріїв або громадянських конфліктів.