Андрій Іллєнко: Вся Партія регіонів є відвертою агентурою Кремля

Колись «Свобода» ішла в парламент, щоб не давати розслабитись тамошнім «жирним котам». Зараз диспозиція дещо змінилась – партія сама стала частиною влади, а її представники увійшли в уряд. Тож вимоги від «Свободи» зараз інші, і історія з побиттям депутатами-«свободівцями» екс-голови Національної телекомпанії України Олександра Пантелеймонова, якого вони таким чином змусили написати заяву про відставку, викликала широкий резонанс і неприйняття. Очевидно, що зараз у «Свободи» непроста задача – треба з одного боку підтримувати імідж партії влади, а з іншого – не зовсім забувати про радикальні лозунги і дії, бо на правому фланзі з появою «Правого сектору» їй вже нема де й розгулятись.

 

В цю суботу пройде з’їзд партії, на якому вона визначиться зі своєю тактикою на президентських виборах. Нардеп Андрій Іллєнко розказав «Главкому» про міністрів від «Свободи», конкуренцію з «Правим сектором», «чорну пропаганду» проти партії та долю Криму.

 

-- «Те, що показував Перший національний, що було абсолютним блюзнірством»

 

Вдалося скинути минулу владу, яка, як виявилось, не подобалася навіть тим, хто до неї входив, але довелося заплатити за це життям десятків людей, втратою шматку території і доволі хаотичною ситуацією в країні. Чи це того вартувало і чи можна була цього уникнути?

 

Просто в 1991-му році ми отримали державу, але не отримали в дійсності незалежність. І вся історія цих 23-х років – це історія формування сучасної української нації і незалежної держави. В 1991-му році ми отримали все це без жорсткого протистояння і без великих зусиль, але довелося платити за це зараз. На превеликий жаль, ми згаяли 23 роки, коли ця держава будувалася людьми, яким вона не була потрібна або потрібна тільки як апарат самозбагачення. Тепер бажання всіх людей, які хочуть Україні добра, – здійснити місію стати незалежною європейською державою. А жертви, які були, стануть моральним гарантом, тим мірилом, які корегуватимуть українську політику.

Те, що сталося в Криму, не є наслідком Майдану, це наслідок того, що держава абсолютно нічого не робила весь цей час, щоб зробити Крим дійсно частиною України. Там не підтримувалася українська культура, не було українського університету, українська молодь не їздила на навчання в Київ, Львів по спеціальних державних програмах. Хоча українців там 25 %, а кримських татар 15% і ці люди могли би бути провідниками української державності в Криму, там нічого не робилося і навіть спроб таких не було.

Також очевидно, що сьогоднішня Росія – це імперія, так само як СРСР, імперія Романових, яка завжди буде по відношенню до України займати експансіоністську позицію.

 

Колись у «Свободи» була ініціатива зробити Крим звичайною областю.

 

У нас в програмі, до речі, є цілий розділ про Крим. І там є не тільки пункт про ліквідацію автономії, але і багато пунктів про те, як змінити життя в Криму на краще. Якби це було зроблено на початку 90-х, була б зовсім інша ситуація. Очевидно, що кримська автономія, яка з’явилась вже коли Радянський Союз розпадався, була створена саме для того, щоб зробити Крим певним анклавом «совка» і в потрібний момент відторгнути від України. Те саме вони хочуть робити по всій Україні через так звану федералізацію. Якщо вони зроблять кожну область суб’єктом федерації чи автономією, потім вони намагатимуться так само висмикувати ці регіони зі складу України. Тому Крим і став цією найслабшою ланкою, звідки почалася агресія.

 

Зараз нова влада всілякими способами пробує заспокоїти Південь і Схід, щоб він не бачив у ній ворога. Вам ваші колеги з опозиції не кажуть «Хлопці, потихіше», бо саме ваша сила довгий час використовувалася як пугало в тих регіонах?

 

Це стереотип. Результати останніх виборчих кампаній яскраво свідчать, що наша підтримка на Сході, може, й не така велика поки що, але є і зростає. І на наступних виборах, думаю, «Свобода» буде мати майже співмірні результати по Західній і Центральній Україні, по Східній теж не має бути дуже великих розривів. Наш виборець живе по всій Україні. А вказувати нам, що робити або говорити, ніхто не може.

 

Але ж ви самі маєте розуміти ситуацію.

 

Ми її розуміємо, але я вважаю, що в нашій програмі та діях немає нічого такого, що могло б когось налякати чи відштовхнути. Те, що нам багато чого приписують, – інша справа, просто проти нас ведеться чорна пропаганда. Але це питання стає все менш актуальним, оскільки після путінської агресії рівень патріотичних настроїв, в тому числі на Сході, зріс. Очевидно, що там є люди, і вони навіть у Львові є, які займають послідовну антиукраїнську позицію. Але якщо ми будемо сильно багато про них думати, ми ніколи не побудуємо Україну, яка була б варта того, щоб в ній жити.

 

Ви кажете про чорну пропаганду проти вас, але іноді ніяких зайвих зусиль для цього не треба – всі бачили, м’яко кажучи, не зовсім цивілізовані ваші дії при візиті до директора Першого національного Пантелеймонова. Які «свободівці» самі зафільмували і виклали в мережу.

 

Цю ситуацію треба розділити на дві частини. По суті ті дії були викликані об’єктивними обставинами. Проходить місяць після революції, а на посаді голови державного телеканалу сидить людина, яку туди поставив Янукович і яка систематично займалась цензурою, пропагандою, викривленням інформації, яка має пряме відношення до нинішньої катастрофічної ситуації в країні.

 

Але у вас є зараз всі важелі, щоб її зняти в абсолютно законний спосіб.

 

Останньою краплею стала трансляція урочистостей з Москви з приводу анексії Криму. Під час війни нема часу на довгі бюрократичні процедури. Було обурення і розуміння того, що в таких умовах залишати державний канал ворогу – це просто злочинно.

 

Цю трансляцію вело «Громадське ТВ», яке з подачі нової влади транслює держтелебаченя. До чого ж тут Пантелеймонов, коли йому нав’язали цього мовника?

 

Але показував Перший національний, що було абсолютним блюзнірством. Це все одно, що в день, коли на Польщу напав Гітлер, радіо у Варшаві транслювало би промови Гітлера і звучали б німецькі переможні марші. А керівником цього радіо був би агент Гестапо. Звичайно, це спричинило обурення і було причиною нашої поїздки, щоб агент іноземної держави припинив займати цю посаду. Ми ж бачимо, що всі колишні продовжують чіплятись за посади – вони йдуть в суди, на лікарняні, вигадують різні приводи. Більше того – корупційні схеми часто продовжують діяти, а той же Перший національний продовжував показувати неправду.

Це ситуація по суті, тепер по формі. Звичайно, що по формі вийшло не дуже добре, бо емоції були очевидно зайвими. Ігоря Мірошниченка, у якого стався емоційний зрив, я як людину і громадянина розумію, але як політик він мав бути трохи стриманішим. І він, до речі, вибачився – не перед Пантелеймоновим, а перед людьми, яким приніс певні незручності і міг образити своєю поведінкою. Якщо у слідчих органів будуть якісь питання до будь-якого «свободівця» щодо цієї ситуації, ніхто не буде ховатися за мандатом і за першим викликом піде і дасть свідчення. Можливо, у людей викликало непорозуміння те, що зараз «Свобода» є частиною уряду і мала б діяти не «майданівськими» методами, а не через бюрократичні процедури. Питання слушне, але трошки притягнуто за вуха, бо якщо зараз в країні не відбудеться люстрація і всі подонки, які роками грабували, нищили і брехали, залишаться, то через місяць це будуть робити не ми, а просто громадяни України. І це буде масовий процес.

 

І як далеко ви збираєтеся заходити в такій люстрації?

 

Принаймні керівник державного каналу повинен бути відсторонений від посади. І він не журналіст, як це намагались подавати, а державний чиновник. І це не приватний канал, а державний. Хоча я усвідомлюю, що і деякі приватні канали сьогодні мали би відповідати перед українським суспільством за брехню, яку вони поширювали. Навіть зараз деякі канали в умовах війни продовжують говорити путінською мовою. Я не буду їх називати, щоб знову не почали говорити, що «Свобода» наїжджає на когось.

 

Вас ваші ж колеги з опозиції звинувачують в роботі на російську телекартинку.

 

Я особисто цю аргументацію чую з того моменту, як взагалі попав в політику десять років тому. Тоді треба говорити, що і Степан Бандера працював для російських радіо чи газет, УПА була спеціальним проектом Кремля… Мене особисто не цікавить взагалі картинка в російських ЗМІ – щоб ти не робив, там все одно будуть показувати, як бандерівці їдять дітей і вбивають мільйони росіян у львівському метро. Вони, наприклад, розказують, що Олег Тягнибок і його брат Андрій воювали в Чечні в 90-х роках, хоча вони там ніколи не були. Коли в Донецьку вбили нашого «свободівця», російські медіа передали, що вбили бандерівці проросійського активіста. Зв’язку з реальністю там нема ніякої. Мене більше цікавить українська телекартинка – всі на нервах, йде війна, а Перший національний продовжує показувати путінську пропаганду.

 

Але Мірошниченко міг скласти мандат, це був би крок.

 

Давайте не будемо влаштовувати людині травлю в ситуації, коли він був занадто емоційним і жорстким, але наміри в нього були щирі і благі. Він же не попався на корупції чи якомусь побутовому безпределі. До того ж, Мірошниченко отримав багато слів стовідсоткової підтримки своїх дій у соцмережах і просто на вулиці. Бо насправді зараз в суспільстві такі настрої, і він виразив своїми діями настрої певної частини суспільства. Якщо ми говоримо про складання мандату, то чому не починаються розмови, щоб Колесніченко здав мандат, Сергій Клюєв, Єфремов, Чечетов, Олійник, Лена Бондаренко, вся фракція комуністів, яка не голосувала за жодну постанову в підтримку України? А вимагають тільки в Мірошниченка. Зараз почався вал негативу проти всіх «свободівців» – Кривецького, Тенюха… Може, комусь кісткою в горлі стала «Свобода» в уряді?

 

-- «Це була по суті націоналістична революція»

 

Щодо уряду, до речі. Чи задоволені ви виділеними «Свободі» квотами, чим там займається ваш віце-премєр Сич та чому на аграрне міністерство був призначений юрист Швайка?

 

Вважаю, що «Свобода» могла би мати і більше представництво в уряді, зважаючи на наш внесок в революцію і кадрові можливості. Це не претензія, я просто констатую. Але нас зараз цікавить не кількість посад, а збереження держави – тому ми будемо ефективно працювати у тому форматі, який є. Сич є віце-прем’єром з гуманітарних питань і займається культурою, освітою, наукою, соціальним забезпеченням. Він освітянин, має великий політичний досвід і цілком на своєму місці. Щодо Швайки, то міністр – це насамперед політична посада. Заступники міністра, радники, апарат звичайно повинні комплектуватися за професійною ознакою, а міністр не обов’язково має бути вузьким спеціалістом. Його завдання – перш за все, реформувати галузь, поламати певні корупційні схеми і навести лад.

А всі історії про міністрів-«професіоналів» вже просто остогидли. Вацлав Гавел на початку 90-х, коли його запитали, чому він ставить на ті чи інші галузі людей без досвіду роботи в цих галузях, сказав абсолютно геніальну фразу – краще півроку помилок, ніж двадцять років саботажу. В цій фразі вся суть помилок української кадрової політики всіх років незалежності, коли посади давали так званим професіоналам, які просто займались корупцією і більше нічого не робили. До того ж Швайка – не єдиний в уряді, хто був призначений за таким принципом, подивіться на того ж Авакова. Всі ми прекрасно розуміємо, що цей уряд – ненадовго, на перехідний період.

 

Ви про Тенюха згадали, якого звинувачували в неадекватних діях Міноборони під час подій в Криму і зрештою він подав у відставку. А ви вважаєте їх адекватними?

 

Кампанія про те, який поганий Тенюх, розвивалася останніми днями. В мене риторичне питання – назвіть мені, будь ласка, хоч один приклад в історії, коли міністр оборони самостійно приймав рішення про початок війни. Без верховного головнокомандуючого, парламенту, РНБО. Міністр оборони підлеглий, він виконує вказівки. Якщо він буде діяти на власний розсуд, він не просто буде змінений, а піде під суд.

Ми можемо критикувати загальну лінію, яку проводить керівництво держави, хоча я вважаю, що тут є дуже багато інсинуацій. Але не можна говорити, що тільки міністр оборони в усьому винен, а всі інші просто збоку. У Тенюха є своя позиція, яку він не боявся висловлювати публічно, виходив до людей. Тим більше, що агентура ФСБ останні чотири роки просто знищувала наші збройні сили, а зараз всі здивувалися, чому армія в нас в не дуже ідеальному стані. Я маю інформацію, що по тому ж Криму 70% особового складу тих, хто там служив, – саме мешканці Криму, у яких там сім’ї, які можуть мати певні політичні погляди. А повинні були представлені рівномірно військовослужбовці з усієї України.

 

Як ви оціните поведінку «Удара», який зараз фактично дестабілізує коаліцію?

 

Сьогодні головне – зберегти коаліцію. Ми не маємо права на чвари. Держава у небезпеці. У нас теж можуть бути питання до тих чи інших наших партнерів, але ми їх намагаємося вирішувати всередині коаліції. Ми разом з «Батьківщиною» і «Ударом» пройшли три місяці революції пліч-о-пліч, і маємо намагатися тримати цю лінію надалі.

 

Чи ви можете зараз визнати, що відміна мовного закону одним з перших рішень нової влади була помилкою?

 

Я так не вважаю. Багато політиків, які зараз мають великі амбіції, або не помічають, або їх лякає одна річ – ця революція була, перш за все, національною. Там, безумовно, була демократична складова, за права людини, просто бажання помститися за безпредел, але головним стрижнем революції були національні почуття. Скажу крамольну річ – коли Майдан був суто за євроінтеграцію, на ньому було набагато менше людей, ніж тоді, коли він вимагав знищення антиукраїнського режиму Януковича. Це була по суті націоналістична революція. Коли хтось вважає, що це можна відкласти в сторону, то не розуміє того, що зараз в країні відбувається. Люди хочуть бути українцями, жити в своїй країні, бачити, що їхня держава, перш за все, захищає інтереси українців. Я не кажу, що треба прищемляти інтереси національних меншин, але Україна повинна стати українською державою, і мовне питання в цьому плані – ключове. Згадайте, скільки було протестів проти прийняття цього одіозного жахливого закону, був мовний Майдан…

 

Цей закон все одно не працював, але його відміна стала для багатьох символічною – мовляв, нова влада в ейфорії вже почала психологічно давити на російськомовні регіони.

 

Цей закон виконував свою деструктивну функцію і всі ці фактори накладалися один на одного. Ніхто ж не говорив, що треба забороняти російську мову, але закон Ківалова – Колісниченка був нікчемним, його треба відмінити. І зараз відповідні комісії, напрацьовують новий закон, який враховує інтереси нацменшин, але при цьому гарантує українській мові її права як державної.

Зараз Турчинов заветував відміну закону, тобто формально він продовжує діяти, але, якби він його не заветував, діяв би очевидно застарілий закон 1989-го року про мови в УРСР і все одно постало б питання про прийняття повністю нового мовного закону. Я є одним з співпідписантів законопроекту про державну мову, авторами якого є Сергій Головатий та Оксана Сироїд, бо цей законопроект, на наш погляд, блискучий. Можна розглядати і інші проекти. Але нам всі роки розповідали, що не можна ставити питання про російську мову, тому що ви всіх налякаєте, спровокуєте Росію. Потім нам казали, що хай стоять пам’ятники Леніна, головне – нікого не спровокувати. Чому це питання, наприклад, не стояло у свій час в Естонії, хоча там власне естонців лише 60 %, в інших країнах Балтії? Зараз ми повинні розуміти, що або знову отримаємо постсовкову країну, або Україна буде рухатися в нормальному руслі.

 

Голова парламентських «регіоналів» Олександр Єфремов фактично озвучив лозунги, з якими, мабуть, кандидат від ПР мав би піти на вибори. Вони співпадають з вимогами, висловленими Москвою – це і фактична федералізація, і друга державна мова.

 

Заява Єфремова свідчить, що він і вся Партія регіонів є відвертою агентурою Кремля, тому що вони фактично слово в слово повторили його умови щодо України. Виконання всіх цих пунктів – це капітуляція України без війни і повна втрата держави. Це буде квазідержавне утворення, яке просто розтягнуть на шматки. Навпаки сьогодні треба займати жорстку і принципову позицію і не вестися на всі ці шантаж і погрози. Якщо ж, аби не було війни, ми будемо виконувати все, що говорить Путін, він просто знищить Україну без війни. Тому Партія регіонів і комуністи мають піти в політичне небуття.

 

-- «Російський народ вимирає, заливається горілкою»

 

Ви казали про національний характер української революції. Але в багатьох і тут, і в Росії дещо інше сприйняття. Той же Путін повторює, що люди вийшли на Майдан з благими цілями, проти корупції, але потім фашисти і бандерівці все спаскудили.

 

Не зовсім так він говорить. Він загалом каже, що частково розуміє частину мотивації Майдану. Путін каже, що Майдан був в першу чергу проти корупції і свавілля влади, але дуже цікаво, що він говорить те саме, що і деякі інші діячі тут в Україні. Так, проти корупції, нема питань, але, по суті, це була національна революція, яка формує сучасну націю. Тому Путін так злякався.

Я спочатку не розумів, чому він частково легітимізує Майдан і додає йому трішечки світла. А потім зрозумів – він не може нівелювати Майдан і очорнити його повністю, бо той став світовим феноменом. Тому зараз він намагається перемодулювати Майдан в той, який йому безпечніший.

 

Крим в близькій перспективі – це вже не українська земля, якщо реально дивитися на речі?

 

Ніхто ніколи не відмовиться від того, що Крим є частиною незалежної України. І не тільки тому, що особисто я дуже знаю і люблю Крим і мені дуже болить ця ситуація. В Криму є наша історія – там приймав хрещення київський руський князь Володимир, коли Москви ще в проекті не було. Тому не можна казати, що Крим навіки втрачений. Зараз його чекає сумна доля Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я. Це буде криміналізована, керована бандитами незрозуміла «сіра зона», яка буде перетворена на військову базу. Єдиним джерелом заробітку для місцевих мешканців буде обслуговування російських військових, і ніякого туризму не буде. Навіть якщо Росія буде туди заганяти людей на відпочинок, туристичний бізнес в Криму понесе колосальні втрати і фактично зупиниться. Жодна серйозна авіакомпанія не буде сідати на цій території. Я свого часу був на території Північного Кіпру і щоб туди потрапити, треба летіти внутрішнім турецьким рейсом, оскільки Туреччина – єдина країна, яка визнає Північний Кіпр, а жодний міжнародний рейс там не сяде. Тож літаком до Криму фактично не долетиш, з потягами, я так розумію, також будуть проблеми. Якщо Україна використає свій шанс і буде ставати сильною країною, Крим буде жалкувати, що він не в нашому складі, і відбудеться поступова реінтеграція.

 

Проте Росія може засипати Крим грошима, зробити з нього своєрідну вітрину, приклад для інших наших південних та східних регіонів.

 

«Потьомкінські дєрєвні» вони будуть робити. Але в самій Росії зараз суттєві економічні проблеми – була навіть заява Медведєва, що Крим для них великий головний біль. Свого часу, коли Абхазія відділялась від Грузії, Росія обіцяла 5 мільярдів доларів допомоги, якими можна було б озолотити всю Абхазію, але ніхто нічого не отримав. Як вони зараз в Криму вирішать питання водопостачання, електроенергії, притоку туристів? Росія може влити туди дотації, але економічна практика показує, що дотаційний регіон ніколи не буде успішним.

 

В нинішньому печальному стані Криму місцеві мешканці можуть звинувачувати якраз Україну і напевно вони розраховують, що Росія зараз може побудувати там готелі, туристичні мегакомплекси і все розквітне.

 

Вони можуть їх побудувати, але хто поїде в ті мегакомплекси? З України туди ніхто не поїде, зі світу – ніхто, хіба що в екстрім-тур, як в Північну Корею. Може, туди будуть російські військові зганятись на відпочинок, але це не можна назвати туристичним бізнесом.

 

Чи така залежність Криму в багатьох питаннях від України не буде стимулювати Росію на захоплення материкової частини?

 

Загроза такого вторгнення, на жаль, є великою, і готуватись до цього треба. Але такий сценарій означатиме дуже швидкий кінець путінського режиму і взагалі невідомо, в якому вигляді Росія вийде з цього конфлікту. Згадайте, скільки років Росія воювала в Чечні, притому що Чечня по території і населенню приблизно як Київська область. І довоювались вони до того, що замість Дудаєва і Басаєва поставили Кадирова, якому платять данину. Якщо вони зайдуть в Україну, то отримають Чечню в десятикратному розмірі. Взагалі важко уявити масштаби того, що вони отримують, особливо після Майдану, коли народ заведений, свідомий і все-таки наші збройні сили теж готові дати бій. Якщо Путін ввійде в Україну, по-любому почнеться серйозна довготривала війна і, коли в Росію почнуть масово повертатися цинкові гроби, там дуже швидко поміняються настрої і стереотипи, що тут всі готові зустрічати Путіна з квітами. Він не тільки труни отримає, а й величезні втрати для економіки і знищить сам себе.

 

У Путіна, по-вашому, є чіткий план чи він діє по ситуації, інтуїтивно?

 

Думаю, переважно інстинктивно, інстинкти домінують над раціональним розрахунком. Але було б величезною наївністю пояснювати дії Путіна тим, що він втратив зв'язок з реальністю і збожеволів. Це поверхове пояснення, яке ховає основну суть. Він діє так само, як діяв Сталін, Ленін, Петро І, Катерина ІІ, Іван Грозний і так далі. Це – імперіаліст, який продовжує традиції імперіалістичної Москви. І поки Росія буде імперією, він буде вважати, що Україна – частина Росії, український народ – це видумка, створена, щоб послабити Росію, що в Києві його всі чекають, а навіть якщо не чекають, то він все одно прийде і розбереться. Путін не сприймає Росію як національну державу, у якої є свої інтереси, але яка не претендує на месіанство, захист всіх у всьому світі. Ця імперіалістична політика в Росії завжди була, і я не знаю, як їм її позбутися. Німеччині свого часу довелось пройти через дві поразки в світовій війні, щоб перестати так себе вести.

 

Але в США також була звичка «нести демократію» по всьому світу, яка багатьох дратує, тож те, що зараз робить Росія по відношенню до України, – це своєрідний сигнал світу, що вона теж так хоче і може.

 

У Путіна недостатньо ресурсів, щоб це робити. Росія залежить від експорту сировини, її народ вимирає, заливається горілкою. У Леніна і Сталіна була ідея комунізму, яку вони використовували для прикриття своєї експансії, і це було ефективно на певному етапі. А ідея Путіна – захист росіян і російськомовних – це з арсеналу Гітлера. Вона автоматично робить всіх інших ворогами.

 

Вони вже кажуть, що і українців треба захищати.

 

Тому що вони вважають , що насправді українці – то «зіпсовані росіяни». Вони приїдуть на танках нам це пояснити, і якщо ми це зрозуміємо, вони готові нас «любити і захищати». А хто не «зрозуміє» – той поганий і його треба знищити. Гітлер свого часу весь світ проти себе налаштував, бо в нього були тільки німці, а всі інші – нижча раса. От весь світ, крім німців, і об’єднався проти нього.

 

Але яким би Путін не був імперіалістом, самі росіяни здебільшого підтримують таку політику, яка з України здається, м’яко кажучи, дивною.

 

Є там люди, які мислять тверезо, і навіть якщо їх там 20%, це насправді дуже багато, це треба цінувати і навіть тих людей підтримувати. Я вважаю, що нам треба підтримувати тих людей в Росії, які виступають за Росію як нормальну цивілізовану національну державу.

Але більшість російського народу, на жаль, вважає так, як Путін. І справа не в телевізорі, це просто історична ментальність цього народу. Росіяни вважають, що не тільки Крим, а вся Україна – їхня земля, вони тут мають бути господарями. Вся риторика про братські народи ніякого братства не передбачає, йдеться про те, що ми повинні влитися в Росію.

 

-- «До моменту інаугурації нового президента чіпати парламент не можна»

 

Юрій Луценко виступає за те, щоб провести парламентські вибори одночасно з президентськими. Ви вважаєте це за доцільне?

 

Це з багатьох причин неможливо. Ми розуміємо, що проведення дострокових парламентських виборів, вимога повного перезавантаження влади – це нагальне питання. Цей парламент представляє зовсім іншу політичну реальність. Але до моменту інаугурації нового президента у нас парламент залишатиметься єдиним легітимним органом і чіпати його не можна.

 

Але ж цей парламент буде діяти до обрання нового.

 

Це буде «кульгава качечка», «каліфи на годину», які доживають останні дні. І рішення, які буде приймати цей парламент, ставитимуться під сумнів, в тому числі, Росією. А після інаугурації до питання дострокових парламентських виборів треба повертатися, але треба поміняти правила гри. Якщо залишиться діюче виборче законодавство, новий парламент не буде сильно відрізнятися від минулого. Мажоритарку і закриті партійні списки треба прибирати, інакше ми будемо мати ту саму політичну консерву. Стосується це і прозорості фінансування, посилення відповідальності за підкуп – багато є питань, які треба враховувати.

 

Чи відчуває «Свобода» конкуренцію з боку «Правого сектору», лідер якого вже заявив, що збирається іти в президенти?

 

Ми конкуренції не боїмося.

 

І які жалілись, що «Свобода» захопила весь правий фланг.

 

Та сама УНА-УНСО, на базі якого зараз створюється партія «Правий сектор», брала участь в останніх парламентських виборах. Тож це не новина.

 

Але це було до революції.

 

Зараз вони можуть мати якісь амбіції, і це нормально. В «Свободі» абсолютно ніхто не боїться конкуренції. Я не хочу коментувати «Правий сектор» – будь ласка, хай пробують свої сили. Майбутні події все розставлять на свої місця.

 

Ви контактуєте з цими середовищами чи «Свобода» для них – «гнилі ліберали»?

 

Багатьох людей ми достатньо добре знаємо, і керівники «Правого сектору» в політиці давно. Ті ж Дмитро Ярош, Ігор Мазур – далеко не сьогодні і не вчора з`явилися в політиці. І якщо я бачу на вулиці представників «Правого сектору», взаємних образ ми один іншому не висловлюємо.

 

Наскільки реальне ваше балотування в мери Києва?

 

Ми приймемо відповідне рішення на з’їзді, де очевидно будемо обговорювати це питання. 5 квітня починається виборча кампанія міського голови і міської ради, ми будемо проводити загальні збори нашої міської організації і приймати відповідне рішення. Моє балотування цілком можливе, але це буде рішення партії.

 

Від «Свободи» розглядається тільки ваша кандидатура?

 

Наразі можливі різні варіанти, але остаточне рішення прийматиме партія. В міськраду «Свобода» стовідсотково буде йти окремим партійним списком плюс по мажоритарці сподіваюсь, що ми з нашими партнерськими структурами, які є в коаліції, будемо вести переговори про поділ округів.