Адам Ротфельд: Росія готувалася до конфлікту щонайменше протягом семи років

Президент Путін веде війну за душу власного народу. Таким чином він здобуває для себе підтримку, захоплення та ентузіазм. Він холоднокровно реалізує свій план, про який йшлося в різних офіційних документах ще за довго до цих подій – вважає Адам Д. Ротфельд, колишній міністр закордонних справ Польщі, співголова Польсько-російської комісії з врегулювання спірних питань.

Росія несподівано розпочинає чергову холодну війну з Заходом. Чверть століття тому СРСР таку війну програв. Чим тепер керується президент Путін?

Я вважаю, що у даному випадку не підходить ані прикметник «несподіваний», ані визначення «холодна війна». Росія готувалася і готувала світ до цього конфлікту щонайменше сім років – починаючи з виступу Путіна в лютому 2007 року на Конференції з безпеки в Мюнхені. Незважаючи на це, Захід здивований таким поворотом подій, і не має адекватної відповіді. В нас є серйозна проблема. Вона полягає в тому, що були порушені фундаментальні засади політичного та міжнародного правового порядку, на яких опиралися мир і безпека Європи протягом 70 повоєнних років.

Це не була в класичному розумінні війна, а новий вид «спецоперації». Теоретик такого виду операцій помер в 1974 році в Аргентині. В Росії він був досить популярним, незважаючи на свою ворожість щодо СРСР. Це був полковник Євгеній Месснер – шеф штабу Лавра Корнілова і барона Петра Врангеля. Він був викладачем Військової Школи в Белграді, а під час другої світової війни співпрацював з Третім Рейхом. Він висунув концепцію, згідно якої війни у майбутньому відбуватимуться не за нові території і ресурси, а за «душі народів», і будуть це бунтівні війни – «мятежные войны». Конфлікти такого роду, в яких підґрунтям для суперечок будуть міжетнічні та суспільні конфлікти і дезінформація, насправді вони є головним чином психологічними війнами, а способами їх ведення є посилення напруги і пропагандистські заходи. Для таких воєн найбільше підходять «спецслужби», добре підготовлені загони для «нетрадиційних заходів». Такі війни не розпочинають збройні сили на полі бою. В таких операціях армія використовується не стільки для відлякування, скільки для залякування народу і збройних сил потенційного противника.

I Путін прийняв рішення розпочати таку війну за душу українського народу?

Президент Путін веде війну за душу власного народу. Таким чином він здобуває підтримку для себе, захоплення та ентузіазм. Конфлікт за Крим був розіграний за рецептом Месснера. Після війни в Грузії в 2008 році, коли армія виявилася мало ефективною і явно підвели система контролю, зв’язку та командування, в Росії було ухвалене рішення про запровадження військової реформи і переозброєння. На наступну декаду вже передбачено видатків на 700 мільярдів доларів на додаткові закупівлі. Нині на озброєння Росія витрачає 3,7 % ВВП. Значну підтримку отримують як стратегічні ракетно-ядерні сили, так і окремі сегменти збройних сил. Основний акцент робиться на діяльність спеціальних сил – спецназ. В сценаріях останніх навчань виразно проглядається, що початком конфлікту є намагання від’єднання окремих територій та провокація етнічних конфліктів. Операція «повернення Криму до лона матері» є практичним тестом і перевіркою ефективності російських збройних сил на кордоні з Україною.

Важко припустити, що момент конфронтації був обраний Путіним. Ніхто не міг передбачити розвиток ситуації на Майдані.

Путін теж не передбачив. Швидше це була реакція на розвиток події і незгода з роллю тієї частини українського суспільства, яка репрезентує Майдан. В Москві домінувала думка, що Віктор Янукович рано чи пізно розправиться з Майданом. Було недооцінено сили суспільного протесту. Однак, очевидно спецслужби мали розроблений свій сценарій дій на випадок такого розвитку подій, який було в останній момент пристосовано для «спонтанного» відділення Криму. Чітко видно, як росіяни свій план пристосовували до політичного календаря. Референдум щодо майбутнього Криму спочатку мав відбутися 25 травня. А потім 30 березня. В результаті маріонеточний прем’єр Криму Сергій Аксьонов – в минулому російський офіцер не високого рангу – отримав наказ, пришвидшити його, і він відбувся 16 березня. Коли російський журналіст запитав його, чому в Крим не були допущені спостерігачі місії ОБСЄ, які мали право на проведення такої інспекції на підставі Віденського документу про заходи щодо зміцнення довіри – відповідь отримав як від військового : «Вони тут не потрібні, бо задавали б непотрібні запитання». Звичайна людина дала звичайну відповідь.

Можливо Путін дійсно живе в іншій реальності, як вважає канцлер Ангела Меркель?

Звичайно, що ні. Президент Росії холоднокровно реалізує свій план, про який йшлося ще раніше в різних офіційних документах. В 2008 році, після війни з Грузією, ми дізналися, що Росія має привілейоване право на пострадянські території. В лютому 2010 року була проголошена нова військова доктрина. А в лютому 2013 – нова доктрина міжнародної політики. З них чітко випливає, що Росія зберігає за собою право захисту прав російськомовного населення за межами етнічних територій Російської Федерації.

Така політика має підтримку серед російського населення?

Taк. Мільйони росіян відчувають ностальгію за втраченою імперією. Сам Путін у своєму зверненні до парламенту в 2005 році заявив, що найбільшою трагедією XX століття був розпад СРСР. Не І чи ІІ Світова Війна, не фашизм в Німеччині і комунізм в Росії, а розпад СРСР. Так вважають багато росіян. Для багатьох з них від’єднання України від Росії це велика травма. Я багато разів розмовляв на цю тему з Михайлом Горбачовим – автором змін, які спричинили занепад СРСР. Він мене переконував, що його дружина Раїса і він сам мали родичів на Україні, що Росія і Україна мають спільні корені, що насправді вони є єдиним народом. Він переживав, що Україна відійшла від Росії. Зрештою, нині він підтримав від’єднання Криму…

Отже, Путін відкрито попереджав Захід про свої наміри.

Попереджав. Джерела радикальної російської політики різноманітні. Керівники Росії не погодилися з тим, що епоха імперії минула. Всі імперії – не лише Росія – мали проблеми з усвідомленням нової реальності. Концепція Заходу полягала у тому, щоб залучити Росію до співпраці та до системи взаємозалежності. Проте в Росії домінувала думка, що новий лад в Європі після холодної війни буде новою редакцією Концерту імперій – відповідно до теорії Меттерніха з часів Віденського конгресу 19 століття. Цього разу це мало бути три наддержави: США, Євросоюз та Росія, яка пропагує та реалізує сценарій повернення до концепції сфер впливу. Фактично стикнулися два різних менталітети: один опирається на спільну систему цінностей, інший – на право сильнішого, на залякуванні своїх сусідів. Те, що нині відбулося – від’єднання Криму – це з одного боку, перекреслило на певний час можливість побудови «ширшої Європи», а з іншої – втрата довіри і усвідомлення Заходом, що з Росією не можна будувати систему безпеки, яка б опиралася на співпраці.

Путін передбачав, що його дії в Криму призведуть до загострення конфлікту з Заходом?

Припускаю, що він передбачав. Однак, він зрозумів, що відкрилося «вікно можливості». Яке більше могло б не повторитися. На думку Кремля, Захід поділений, слабкий і страждає від внутрішніх криз. Він не здатний на швидку реакцію. Можливо рішення про анексію Криму приймалося «в останній момент, коли ще можливо це зробити», без усвідомлення всіх наслідків. Тільки в найближчому майбутньому росіяни зможуть усвідомити, якою є ціна такого рішення – нині вони знаходяться в ейфорії.

Для Росії серйозною загрозою для безпеки є не ситуація на кордоні з НАТО. Загрози є на півдні. Росія має всі підстави, аби непокоїтися про створення Великого Халіфату ісламськими фанатиками. Іншою гарячою точкою є кордон з Афганістаном в Центральній Азії. До моменту – після терористичного акту 11 вересня 2001 року – американської інтервенції в Афганістан, на афгано-таджитському кордоні постійно тривали сутички, в яких гинули тисячі російських військових. Черговим викликом є Далекий Схід – Китай і неврегульоване питання Курильських островів з Японією.

Однак, найважливішими для Росії є внутрішні проблеми. На засіданні уряду Російської Федерації в лютому – ще до загострення конфлікту в Україні – президент Путін поінформував Раду Міністрів, що можливості подальшого економічного зростання за рахунок експорту енергоносіїв вичерпалися. Це реалістична оцінка ситуації. Зростання ВВП Росії повинно становити 7%, а нині становить лише 1,3%. Китай в період свого найбільш динамічного розвитку подолав межу у 10%. Фінансові резерви мають здатність швидко скорочуватися, особливо, коли вони спрямовуються на військові цілі, на брендингові інвестиції, такі як Олімпіада в Сочі, або міст біля Владивостоку, який поєднує материк з Російським островом, де відбувався Саміт G-20. Цим красивим і довгим мостом нині мало хто користується. Росії потрібно відновлювати дороги. Нині вони знаходяться в катастрофічному стані. Терміново необхідні великі інвестиції в інфраструктуру. Гігантські заводи сталінської епохи, навколо яких виникли великі міста, занепадають – а разом з ними занепадає російська провінція. Це стосується як міст, так і сіл. Однією з найбільших є проблема демографічної кризи. Пересічний росіянин йде з життя в 63 роки.

Наскільки Путін усвідомлює ситуацію, в якій нині знаходиться його країна?

Він це усвідомлює краще, ніж будь хто за межами Росії. Анексія Криму, вибух ентузіазму і апелювання до національної гордості та захоплення великоросійським націоналізмом можуть на певний час бути об’єднавчим чинником для російського народу навколо лідера. У довгостроковій перспективі, очевидно, це буде служити поясненням і виправданням погіршення рівня життя: адже можна сказати, що це є наслідком санкцій і оточення Росії ворогами, що це прояв економічної агресії і т.д. Треба розуміти, що росіяни готові багато терпіти в ім’я престижу країни.

На скільки сильно на Росію може вплинути лібералізація торгівлі паливом, чи дозвіл на експорт з США в Європу газу і нафти.

Я не думаю, що Сполучені Штати зважаться на таку війну. Зниження цін на газ та нафту матимуть наслідки в глобальному масштабі. Американці неохоче вдаються до економічних санкцій.

Йдеться про крах союзника США шаха Ірану після падіння цін на нафту в 1979 році?

Наслідки були різноманітні. Треба взяти до уваги підвищення цін на енергоносії в самих Сполучених Штатах і зниження собівартості продукції. Що найважливіше – варто шукати відповідь на питання, як зниження цін на паливо вплине на ситуацію у союзників Сполучених Штатів в регіоні Перської затоки. Це ключовий регіон для Сполучених Штатів.

Нинішня владна команда не має рішення як насправді можна модернізувати Росію. Адже їй бракує сучасних технологій. Тим не менше інвестиції в переозброєння можуть дати технічний прогрес.

Я не виключаю, що такими є очікування. Однак, я б поставив інше питання: чи можете ви назвати якийсь винахід, продукт, або пристрій, який ми використовуємо в повсякденному житті, і який раніше використовувався в російських збройних програмах? Адже так відбувалося з багатьма винаходами в США, які спочатку мали військове призначення: GPS, інтернет, телефон і т.д. Росіяни теж намагалися йти цим шляхом і урядовими рішеннями торувати технічний прогрес. Під Москвою ціною величезних видатків створюється російська Силіконова долина – Сколково. До цього часу результати не дуже втішні.

Росія намагається анексією Криму приховати власні проблеми?

Важливішим є інший аспект: були підірвані основи міжнародного порядку. Невеличка війна за Крим може спровокувати лавину, а її наслідки, ані Росія, ані керівники Євросоюзу передбачити не в стані. Через певний час історики казатимуть, що катастрофи можна було б уникнути.

Переклад Оксани Тютюн