Андрій Дещиця: Україна судитиметься з Росією за відібрані в Криму церкви і приватне майно

Попри відсутність активних бойових дій між Україною і Росією, юристи стверджують, що дві країни перебувають у стані війни. Керівники обох держав не спілкуються між собою узагалі, а діалог на рівні МЗС відбувається здебільшого у формі взаємних нот з обвинуваченнями. Щоправда за одним виключенням. 24 березня у Гаазі вперше і востаннє відбулася зустріч між главами МЗС України і Росії Андрієм Дещицею і Сергієм Лавровим, на якій, як повідомило потім українське відомство «сторони обмінялися позиціями».

Іншими словами, особливої ефективності з подібного спілкування годі й шукати. Тим паче вже після спроби налагодити прямий контакт на рівні міністерств Росія продовжує ескалацію стосунків на дипломатичному рівні. Днями ця країна в односторонньому порядку денонсувала українсько-російський договір про базування Чорноморського Флоту в Україні, а також, відповідно, і «харківські угоди».

В інтерв’ю «Главкому» Андрій Дещиця розповів про наслідки для Росії від розриву цієї угоди, про користь зустрічей із Лавровим і підготовку Україною міжнародні військових навчань у Чорному морі. Але почали ми розмову про день призначення міністра, який припав на день початку фактичної анексії Криму.

Які перші кроки ви зробили, прийшовши на посаду глави МЗС?

Перше, що я зробив, це зібрав увесь колектив МЗС. Це було, десь, о 22:00 27 лютого, після призначення, після засідання РНБО. У нас не було часу на офіційне представлення, тому познайомився на цій зустрічі з тими, кого не знав, або відновив знайомство з колегами, із якими працював уже кілька років. Я повідомив їх про те, що відбулося, чи відбувається в країні. Моє призначення відбулося буквально в день російського вторгнення в Крим. Звичайно, ситуація була достатньо напруженою, тому потрібно було поговорити з усім колективом і сказати їм, що на українських дипломатах лежить велика відповідальність, щоб ми не допустили жертв і робили усе можливе для того, щоб нівелювати цю кризу мирним шляхом. Я попросив своїх колег, щоб вони взяли ручки і блокноти й почали думати і писати свої пропозиції, як ми можемо реагувати на дії Росії.

Друге, що я зробив, це відкрив двері департаменту секретаріату міністра, аби всі, хто хотів, змогли поспілкуватися з міністром. Раніше ці двері були зачинені. Для того, щоб зустрітися з міністром і просто поспілкуватися потрібно було замовляти перепустку навіть співробітникам МЗС, але не всім навіть це дозволяли.

Третій мій крок був проханням, щоб мене з’єднали з Міністром закордонних справ Росії, паном Сергієм Лавровим. Я хотів поговорити з ним про плани Росії щодо України. Однак тоді мені з ним зв’язатися не вдалося.

Наступним великим кроком була поїздка до Парижу для того, щоб провести консультації в рамках Будапештського меморандуму, документу, який гарантує територіальну цілісність і суверенітет України, який був підписаний взамін за відмову нашою країни від ядерної зброї. Його підписантами є США, Великобританія Росія і Україна. Я поїхав у Париж для того, щоб провести консультації у складі усіх цих країн. Однак Росія не взяла участі у консультаціях. Попри це, я очікував, що мені вдасться зустрітися з Лавровим, однак цього не сталося.

Але вперше і наразі востаннє ви зустрілися з ним в Гаазі. Для чого була ця зустріч, і чи намагалися зустрітися ще раз, чи поговорити з ним по телефону?

Розумієте, до того часу, поки між Росією і Україною існує діалог, вірогідність військових дій є невисокою. Проведення самої зустрічі – це позитивний елемент. Зустріч на рівні міністрів закордонних справ – це своєрідне визнання теперішнього українського уряду. Ми домовилися в Гаазі про те, що після цієї зустрічі відбудеться зустріч на рівні заступників міністрів закордонних справ. Вони обговорять актуальний стан справ, питання, які нас турбують найбільше, це питання анексії Криму, і питання можливого військового вторгнення в Україну зі Сходу. Ця зустріч була запланована на 2 квітня, але переддень її ми отримали телефонний дзвінок від російських колег, які повідомили, що заступник міністра Григорій Карасін не може прибути до Мінську на цю зустріч. Натомість вони запропонували нам взяти участь у засіданні Ради міністрів СНД 4 квітня. Причина - напружений графік заступника міністра закордонних справ РФ. Принаймні, так вони нам пояснили. Зараз ми опрацьовуємо питання про те, коли така зустріч може відбутися. Наразі час її невідомий.

Від чого це залежить?

Виключно від бажання російської сторони обговорювати це питання.

Ви згадали Будапештський меморандум. Але Росія днями заявила, що ніяким чином не порушила умови цього договору. Натомість і Україна і інші підписанти документу наголошують на зворотному. Які наслідки для Росії нестиме відмова від своїх зобов’язань?

Аргументація Росії достатньо дивна. Спочатку вони заявили, що не визнають цей меморандум, а 2 квітня вони заявили, що насправді не порушували умови цього договору тому, що вони не загрожували Україні ядерною зброєю. На мою думку, цей документ продовжує діяти, всі країни-підписанти мають дотримуватися його норм, всі, окрім Росії вважають його чинним.

Росія порушила умови Будапештського договору. Виходить так, що якщо Україну захистити не вдається, підписаний на початку 90-х меморандум є неефективним?

Не впевнений в цьому. Ми зараз вивчаємо усі порушення, які Росія вчинила і щодо безпосередньо цього договору, і щодо порушення статуту ООН, коли вона ввела війська в Крим і порушила двосторонні російсько-українські відносини, і порушила двосторонні питання щодо базування Чорноморського Флоту РФ, і порушила питання прав національних, чи релігійних меншин, коли забирала церкви. Зараз ця країна також порушила приватні права в Криму, коли приватизувала, чи націоналізувала, скажімо, вишки «Чорноморнафтогазу». Росія дуже багато зробила порушень міжнародного права. Ми зараз всі ці дані збираємо для того, щоб підготувати відповідні позови в різного роду міжнародні суди.

Скільки часу може тривати розгляд по цих справах?

Це вам не скаже ніхто. Якщо ми говоримо про мирне врегулювання кризи, то подання позовів до судів і сам судовий процес - це один зі шляхів. Наприклад, інший елемент вирішення кризи – запровадження санкцій щодо Росії.

Росія в односторонньому порядку розірвала угоди з Україною про базування ЧФ РФ в Криму. Незважаючи на те, що до МЗС України наразі не надійшли оригінали документів, прокоментуйте правові наслідки цього кроку Росії.

Перш за все може бути моральна відповідальність перед світовим співтовариством. Підписуючи такі документи, потім роблячи такі односторонні кроки по їх денонсації Росія показує те, що не є надійним партнером на міжнародній арені і в двосторонніх відносинах також. Що стосується наслідків юридичних, то їх ще слід вивчити. Я би не поспішав робити відразу висновки щодо того, які будуть наслідки денонсації угод про базування Чорноморського Флоту в Україні. Росія поставила себе в таку ситуацію, що денонсувавши ці угоди про базування свого флоту в Криму, після повернення півострова під контроль України, не матиме права на базування ЧФ РФ на території України в подальшому. Але про час ми не говоримо. У будь-якому судовому процесі немає конкретних термінів, за яким має бути день дедлайна. Є, звичайно, певний час для подання, для розгляду, але коли ми говоримо про питання вирішення міжнародних спорів, то говорити про конкретні дати важко, тому що вони прив’язані до ланцюга різних обставин. Те саме намагаюся донести і до ваших колег на Заході. Адже ніхто не сподівався, що побудована у 1961 році Берлінська стіна стільки часу існуватиме. Стіна впала у 1989 році, але ніхто навіть у 1985 році не думав, що вона впаде. Так само невідомо, коли Крим повернеться під контроль України. Це може бути через місяць, може через 2 роки. Я не знаю, не хочу говорити, і не можу говорити про терміни. Ми переконані в тому, що Крим повернеться. От і все.

МЗС постійно наголошує на тому, що військова агресія Росії на континентальну частину України є достатньо реальною. Головнокомандувач сил НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав днями заявив, що Росія може розпочати вторгнення впродовж 3-5 днів. Натомість РФ скупчення військ на кордоні з Україною називає навчанням і каже, що ніякого вторгнення не планує. Для чого МЗС нагнітає ситуацію?

Я зі свого боку стараюся робити все, щоб напруження, яке існує в суспільстві і небезпека військових дій була знівельована. Я стараюся казати у своїх відповідях, що ми мусимо бути готовими до всього, але найменше, що нам потрібно – це військові дії і війна. Ми робимо все можливе для того, щоб цього не допустити. Коли я кажу, що можуть бути військові дії, то своє припущення я базую на тому, що ані я, ані мої колеги, які спілкувалися з міністром Лавровим, не можуть отримати відповіді на те, для чого потрібне велике скупчення російських військ на східних кордонах України. Пояснення того, що таке відбувається через навчання не зовсім переконливе. Тому, що є невідомою ані точна кількість військ, ані невідомі терміни про те, скільки таке навчання триватиме. Також ми нічого не знаємо щодо планів цих навчань. Російська сторона схиляється до відповіді, яка навпаки, створює ажіотаж і напруження. Мовляв, ми не можемо вам про це сказати тому, що це є внутрішньою справою Росії. Але ж ми партнери і повинні виступати за те, щоб відбулася деескалація. Натомість бачимо навпаки, нечіткі відповіді Росії якраз і спричиняють це нагнітання. Ми, в свою чергу, робимо все, докладаємо усіх зусиль для того, щоб розрядити обстановку.

Днями Верховна Рада дозволила військам іноземних країн проводити на території України військові навчання. Наскільки велика імовірність проведення цих навчань зараз?

У нас є заплановані військові навчання. Той самий Сі Бриз, який відбувається кожного року. На цей рік навчання також заплановані, якщо не помиляюся, на липень. Я не чув рішення, щоб ці навчання хтось відміняв. Тепер є всі необхідні рішення Верховної Ради для того, щоб ці навчання відбулися.

Тобто рішення Верховної Ради не пов’язане з тим, що зараз відбувається в Криму?

Ні, їх не слід пов’язувати. У нас очікуємо на планові навчання. Ці навчання відбуватимуться на території України. Ми дотримуємося всіх зобов’язань і робимо усі законодавчі дії, робимо це легально. Росія ж, наприклад, проводить свої військові навчання, то чому не можемо проводити і ми?

В.о. президента Олександр Турчинов напередодні заявив, що Росія штовхає Україну в НАТО і не виключив вступу України до Альянсу. Натомість МЗС неодноразово заявляло, що немає жодного документу, який свідчив би про намір, чи й підготовку до такого вступу України. То хоче Україна в НАТО, чи ні?

У кожної країни є право подати цю заявку. Для цього потрібні певні умови. Мають відбутися суспільні дискусії, мають відбутися консультації з країнами-членами НАТО перед тим як подавати заявку, щоб бути впевненим, що тебе приймуть. Це так, як ви до когось захочете зайти додому. Ви, звісно, можете зайти, але як вас приймуть – питання. Щоб стати членом Альянсу, потрібно пройти певні етапи, внести зміни до внутрішнього законодавства. Станом на зараза немає питання про вступ України в НАТО. Але, як ви розумієте, законодавці можуть це змінити.

Уявімо, що Україна внесе зміни до законодавства, які необхідні для вступу до НАТО, суспільна підтримка буде також достатньою для вступу. У статуті НАТО країна, яка має намір вступити, не повинна мати територіальних спорів з іншою. З огляду на те, що Україна і Росія мають такий спір у Криму, чи мав би НАТО юридичне право прийняти до своїх лав Україну?

Це питання до НАТО. Щоб дати на нього відповідь, потрібно провести певні консультації. Ми зараз не ставимо питання про те, щоб проводити консультації щодо членства в НАТО. Ситуація змінюється так швидко, що я не можу передбачати і говорити, як воно буде потім. Коли питання буде на порядку денному, тоді про це говоритимемо.

Минулого місяця Україна підписала в Брюсселі угоду про асоціацію з ЄС. Але вона не пов’язана з лібералізацією візових питань. Ви уже заявляли про імовірність скасування віз для українців до кінця. За рахунок чого?

Лібералізація візового режиму підпадає під діалог України і ЄС про безвізовий режим. Він складається з двох етапів. Перший етап – це прийняття на законодавчому рівні необхідних документів для впровадження безвізового режиму. А другий етап – це технічний етап впровадження цих документів.

Для першого етапу нам потрібно прийняти чотири законодавчих акти, проекти яких знаходяться на розгляді Верховної Ради. Після цього Європейська комісія зробить аналіз цих документів на предмет того, чи відповідають вони усім вимогам, які передбачені. Якщо все в порядку, ми перейдемо до другого етапу лібералізації візового режиму. Він передбачає технічне впровадження певних норм. Зокрема, біометричного паспорта, захисту баз даних, контролю на кордонах, чіткої міграційної політики. Ми вже зробили крок по створенню такого паспорту. Тепер потрібно визначити, хто його друкуватиме, і хто збиратиме й вноситиме дані до спеціального чіпу, який буде вбудований у паспорт.

Громадяни Молдови з 28 квітня отримають можливість подорожувати до країн ЄС без віз. Коли українці можуть розраховувати на подібне?

Все залежатиме від того, як швидко Верховна Рада проголосує ці закони, про які ми з вами говорили. Про конкретну дату не хочу говорити. Просто скажу, що у нас є шанс до кінця року зібрати всі документи, ухвалити закони, прийняти і впровадити усі необхідні підзаконні акти. Це питання великого бажання. Натомість МЗС не стоїть на місці, чекаючи на введення безвізового режиму. Ми звернулися до Європейської комісії з тим, щоб вони ці американська сторона видавала для України багато термінові візи тим громадянам України, які уже були за кордоном в Шенгенській зоні, і в базі ЄС на яких є відповідний файл. Що вони не порушували законодавства. Щоб наступну візу видавали на три роки. Тоді зникне питання термінової заміни паспорту на біометричний, оскільки можна буде ще покористуватися старим.