Глава МЗС Німеччини: Європа не готова посилати своїх синів на фронт

Система безпеки в Європі під загрозою знищення. Зрив діалогу з Росією в період загострення ситуації в Україні є непоправною помилкою. Ми приречені на дипломатію – говорить глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмайєр.

Польський прем’єр Дональд Туск, а також шеф польського дипломатичного відомства Радослав Сікорський стверджують, що в Україні триває війна. Ви погоджуєтеся з такою оцінкою?

Новини, які до нас доходять, просто вражаючі. Погіршення ситуації протягом кількох останніх днів на Сході України і криваві події в Одесі (в п’ятницю під час сутичок між прихильниками єдності України та сепаратистами загинуло понад 40 осіб) змушує нас усвідомити, що від відкритої збройної конфронтації нас відділяють кілька кроків.

Те, що відбувається нині в Україні нагадує літо 1914 року. Тоді теж всім здавалося, що йдеться про локальний конфлікт, а вибухла Світова війна.

З моменту 1914-го і донині вже відбулися дві світові війни і конфронтація Сходу з Заходом. Саме тому ми повинні бути дуже обережними, аби не спровокувати повернення історії. Хоча, я не бачу, щоб нинішні країни Європи, як раніше, були готові посилати своїх синів з піснею на устах на фронт.

Конфлікт не обов’язково повинен бути гарячим. Може просто повторитися холодна війна…

Конфлікт навколо України набирає настільки гострої форми, про яку Європа і не думала. Загроза нового поділу Європи знову є реальною. Не треба себе обманювати, ця загроза стосується не лише України. Система безпеки, яка утворилася в Європі протягом років опинилася під загрозою знищення. Тому потрібно зробити все, аби цього не сталося. Потрібно шукати усіх можливих способів, аби не допустити в Україні громадянської війни.

Є ОБСЄ. Це організація, яка має інструменти, завдяки яким було взято під контроль багато конфліктів. Не має гарантій, але я вірю, що існує шанс і щодо України. Хоча, це триватиме довго.

Про які інструменти ви кажете?

Їх є не так багато. Жодна країна ЄС не хоче вводити війська в Україну. Такої дуки дотримується і німецький уряд. Тому у нашому розпорядженні поєднання політичного тиску і дипломатії. Таким чином ми можемо створити підґрунтя для політичного порозуміння. Ніхто не сумнівається, що в результаті подій, які відбулися протягом останніх днів, зробити це буде важче. Але трагедія в Одесі повинна бути сигналом для всіх сторін конфлікту, що так далі бути не може.

Легко засуджувати в офіційних повідомленнях те, що відбувається в Україні, що звичайно необхідно робити після того, як Росія порушила міжнародне право і здійснила анексію Криму. Однак пошук розв’язання цієї кризи вимагає неабиякої сили. В Україні повинна бути присутня місія ОБСЄ, яка принаймні буде мати реальну картину ситуації. Ми також повинні зробити все, аби сторони конфлікту сіли за стіл переговорів в Женеві. Потрібно розмовляти один з одним. Зрив діалогу в момент, коли в Україні зростає напруження, було б непоправною помилкою.

М’які санкції, які до цього часу застосовано проти Росії, дають результат?

Важко відрізнити наслідки санкцій від наслідків світової кризи. Але факт залишається, що через конфлікт Росія втрачає щомісячно десятки мільярдів доларів. А тому, вона гірко платить. Однак я не можу передбачити, чи цього достатньо, аби переконати Росію стабілізувати ситуацію в Україні та Європі.

Німеччина з самого початку виступала проти покарання Росії за анексію Криму і дестабілізацію ситуації в Україні.

Це неправда. Вся Європа відреагувала швидко і спільно. Дебати про те, хто в Європі прихильний до Росії, а хто ні, я вважаю нерозумними. Йдеться про те, що треба поводитися мудро. Політики, з якими я зустрічаюся в Брюсселі, такої ж думки. Рішення про підтримку таких, а не інших кроків щодо Росії було прийнято одностайно.

Ви знову хочете скликати політиків до Женеви. Але під час попередніх розмов в цьому місці Росія погодилася піти на поступки і обіцяла допомогти стабілізувати ситуацію – і ці обіцянки виявилися порожніми. Чому?

Помилкою була не сама конференція, а те, що ми не визначили, яким чином будуть впроваджуватися в життя самі рішення. Не було записано жодних механізмів. Тому потрібно скликати наступну конференцію.

Головним відповідальним за те, що відбувається на Східній Україні є Володимир Путін. Ви погоджуєтеся з тим, що він хоче відбудувати колишню радянську імперію?

Російська міжнародна політика оперує категорією геополітичних сфер впливу. А це спричиняє лише непорозуміння і конфлікти з тими країнами, які після 1989 року відкинули такий погляд світ. Те, що ЄС хоче зміцнювати політичні та економічні стосунки зі своїми сусідами, ніколи не становило для Росії загрози. Ми повинні переконати росіян, що це і в їхніх інтересах, аби країни, які лежать між східним кордон ЄС та їхнім західним кордоном, повинні бути стабільними.

A Путін це ворог, чи партнер?

Не можна допустити того, щоб він став ворогом.

Прибалтійські країни, зважаючи на те що в них проживає російська меншина, побоюються повторення ситуації зі Східною Україною…

Ми розуміємо ці побоювання. Ми солідарні з балтійськими країнами; я сам про це говорив, коли перебував там з візитом. А у відповідь на можливу військову загрозу, НАТО на певний час збільшило свою участь у патрулюванні повітряного простору над балтійськими країнами.

На вашу думку, заплановані на 25 травня президентські вибори відбудуться?

Ситуація не дуже хороша і ми не знаємо, чи вона покращиться до того часу. Але не може бути так, що реалізується стратегія недопущення виборів, призначених на цей час. Росія, яка оспорює вибори, сама собі заперечує. Бо з однієї сторони вона не визнає нинішню владу в Україні, а з іншої не хоче, аби шляхом голосування легімітизувати нового президента. Тому, на черговій конференції в Женеві ми повинні домовитися з цього питання.

В 2008 році ви запропонували Росії «партнерство заради модернізації», вірячи, що Європа може змінити цю країну. Зважаючи на нинішню перспективу, ви не вважаєте це дещо наївним?

Я не знаю, чому наївними називають тих, хто намагається щось змінити. Навіть ті, хто вважають, що Росію змінити не можна, не повинні говорити, що не варто намагатися це зробити.

Чи вважаєте ви, що Україна колись стане членом НАТО і Євросоюзу?

Україну на шляху до НАТО я не бачу. А якщо йдеться про розширення ЄС, то наразі ми концентруємося на Західних Балканах. Це досить важкий виклик. А що буде далі? Ми не знаємо.

Переклад Оксани Тютюн