Заступник голови Держприкордонслужби: Брехати не буду, 184 кілометри державного кордону ми не контролюємо

Близько сотні мітингувальників, одягнених переважно у камуфляжну форму, зранку влаштували пікет навпроти головного офісу Державної прикордонної служби (ДПС) України в Києві. Тридцятеро людей навіть намагалися штурмувати будівлю, вимагаючи відставки керівника Служби Миколи Литвина. Генерал Литвин – рідний брат колишнього спікера, нардепа Володимира Литвина.

До людей вийшов перший заступник голови Держприкордонслужби Павло Шишолін. Однак розмови не вийшло.

В інтерв’ю «Главкому» пан Шишолін не став приховувати, що близько 200 км українсько-російського кордону Україна сьогодні не контролює. Хто має відповідати за це? У одного з керівників українських прикордонників – своя версія.

З огляду на те, що відбувається на кордоні, хіба люди не мають підстав виходити і протестувати?

Зараз я сиджу (у Державній прикордонній службі – «Главком») не виїзний. Ви ж бачите, що відбувається на вулиці. Я вийшов із людьми поспілкуватися. Але, на жаль, ми з ними одне одного не чуємо. Натомість зараз у мене є бойові завдання, які я маю виконувати, поки ще я відповідаю за кордон.

Що саме ви намагалися пояснити людям?

Яку інформацію до них можна донести? Вони закидають нам, мовляв, чому ми здали Крим? А хіба ми Крим здавали? Хіба від мене залежала здача Криму? Закидають люди нам також те, що ми відкрили кордон на Сході. А хіба ми його відкривали? Після бойових дій, які ми там проводимо, вимушені, бляха муха, відходити з боями з пунктів пропуску. Кордон не прикритий, політичні і військові рішення не ухвалювались протягом трьох місяців. Я не боюся про це казати.

На Державну прикордонну служби дійсно зараз вішають усіх собак: мовляв, кордон – це прохідний двір. Але хіба це не так?

Я б не говорив би, що у нас прохідний двір. Те, що частина кордону в силу обставин через нашу неспроможність зараз неконтрольована, – це дійсно так. Я людям намагаюся пояснити, що охорона кордону – це не просто завдання Державної прикордонної служби. До цього процесу причетні і Служба безпеки України, яка відповідає за контррозвідку, і міліція, яка відповідає за прикордонний режим у контрольованих районах, це і Національна гвардія, яка взяла на себе обов’язок охороняти державний кордон тощо. Коли на сьогоднішній день міліції немає в Донецькій і Луганській областях, коли у цих областях немає СБУ, коли там немає нікого окрім нас, то скажіть, спроможна, чи неспроможна Державна прикордонна служба (ДПС – «Главком») охороняти кордон, якщо і позаду ворог, і попереду? Як можна було охороняти Луганський загін, який знаходився в оточенні, як він міг виконувати свої обов’язки? Ми насилу вивели прикордонників з оточення, це 35 людей разом з двома командирами. Вони зараз в Біловодську.

Прикордонники декілька днів чекали на допомогу, але вона не прийшла. Чому?

Дозвольте я цю тему не буду коментувати. Це вже історія, і нехай те, що сталося, залишиться на совісті тих, хто не ухвалював рішень. Я не хочу коментувати, називати винних, хто які рішення не ухвалював...

Від кого залежить ухвалення рішень, якщо прикордонники опиняються у подібній складній ситуації і потребують допомоги?

Ми три місяці разом з головою ДПС стукалися в усі інстанції на всіх рівнях, щоб були ухвалені політичні і військові рішення. Але рішень жодних ухвалено не було.

Які це мали бути рішення?

Повинен був бути проведений комплекс заходів з тим, щоб Збройні сили, Національна гвардія, інші військові підрозділи вийшли до кордону і закрили його спільно з нами. Тоді б не було такої загрози з боку російської Федерації, як є сьогодні.

Але ж місцеві мешканці фізично перешкоджали проїзду техніки до кордону, заважаючи таким чином військовим, чи не так?

Коли був час, потрібно було діяти. А коли виникли проблеми, тоді не треба звалювати все на когось. Потрібно було діяти, коли ми зверталися, просили і благали. Навіть зараз, якщо захотіти, можна все буде зробити, але вже в інший спосіб, іншим шляхом. Потрібно нині йти вже з боями і відвойовувати кожен метр кордону України.

Без альтернатив?

А як інакше? Потрібно діяти, вживати заходи. Новий президент сьогодні уже діє. Найближчим часом ми почуємо і побачимо результати цих дій.

Як думаєте, чому не було відповідних наказів, чому не вдалося закрити кордон?

Мабуть, не захотіли тоді (брати на себе відповідальність в ухваленні рішень, – «Главком»), а тому сьогодні альтернативі як прориватися з боями уже немає.

Якщо раніше надходила інформація про десятки КамАЗів з озброєними людьми, які перетинають державний кордон, то тепер у ЗМІ з’явилися повідомлення, що сьогодні до Сніжного з Росії зайшли два танки. Чи відповідає дійсності ця інформація?

Не можу ані підтвердити, ані спростувати. Тому, що Сніжне – це 30 км від кордону. Це якраз один з тих районів, який ми сьогодні не можемо повністю контролювати.

Який відсоток українсько-російського сухопутного кордону сьогодні під контролем України?

Мені прикро про це говорити як фахівцю, але 184 кілометри з 2200 км державного кордону сьогодні Україна не контролює. Брехати людям і говорити, що це не так, я не хочу.

А якщо говорити не про довжину кордону, а про територію України від кордону углиб країни?

Фактично це вся територія, яка простягається від лінії кордону до міст Луганська і Донецька, вона не контролюється. Розумієте, там немає ані місцевої влади офіційно, ані правоохоронців, ані СБУ, ані прокуратури. Там нікого немає.

А чому Держприкордонслужба дає команду прикордонникам полишати застави? Один з останніх прикладів - наказ полишити територію КПП «Берюкове» (Свердловський р-н Луганської області)?

Ми вимушені були кілька днів тому ухвалити рішення відвести людей з прикордонних частин Дякове і Бірюкове, частин, розташованих у населених пунктах. Просто ніякої допомоги і підтримки немає у нас. Своїми силами ми людям допомогти нічим не змогли. Тому і дали команду людям підніматися і відходити. Прикордонники з Бірюкового прийшли в тому числі до Должанського пункту пропуску. Але після бойового зіткнення вони були вимушені залишити і цей КПП. Після того, що сталося ми надали пропозиції Кабінету міністрів закрити пункти пропуску. Кабмін ухвалив рішення про закриття 8 пунктів пропуску з 38.

У ЗМІ багато розповідають про найманців з Чечні. З яких регіонів Росії воюють бойовики на Сході України?

Всі ці люди, які приїхали і воюють з Україною – найманці. Є таке поняття – неформальні військові формування, куди вони усі потрапляють, приїжджаючи до нашої країни. Так, там є і чеченці, і представники з інших регіонів Росії, які за гроші приїхали на територію України. Це люди виключно з Росії. Принаймні, я не знаю бойовиків, які приїхали з інших країн.

За повідомленнями ЗМІ, один з лідерів так званої ДНР Денис Пушилін перетнув кордон з Росією. Наскільки це правда, де саме він перебуває зараз?

Можу сказати лише те, що офіційно він пункти пропуску не перетинав. Скоріше за все, він проїхав через той самий КПП Должанський (який захопили бойовики – «Главком»), або якийсь інший, який не контролює сьогодні Україна.

Багато експертів кажуть, що для того, щоб прикордонники були ефективнішими, їм слід повернути функції, які були до реформи. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?

У нас багато експертів. Але якби експерти перед тим, як щось говорити спочатку сіли і почитали закони (і діючі, і попередні) закони про Прикордонну службу, вони б говорили по-іншому. Я прослужив 18 років у прикордонних військах Радянського Союзу, потім з 1992 до 2003 року служив у Прикордонних військах України, а потім з 2003-го у Державній прикордонній службі. Розумієте, суть у служби не міняється. Ті, хто критикують, вихоплюють цікаві для них аргументації і оперують ними. Добре, було б у нас прикордонне військо зараз, як колись. Тоді було б на десяток БТРів більше. Але танків як і артилерії у нас ніколи не було. Важкої зброї ніколи не було, бойових гелікоптерів ніколи не було. Було трішки більше транспортних гелікоптерів, і трішки більше літаків, ніж зараз. З 2003 року (року початку реформ у ДПС – «Главком») минув час, за вікном уже 2014 рік. Частина техніки фізично і морально застаріла, виведена з експлуатації. А ту, що залишилася, експлуатувати не можна. Гвинтокрилам нашим уже по 30 років. Для експлуатації такої техніки потрібно вкладати великі гроші, яких у нас немає. Багато БТРів у нас вийшло з ладу, ми їх не можемо далі експлуатувати. Погоджуюся лише з тим, що раніше був трішки більший військовий компонент, ще були у нас солдати строкової служби. Але це все.

Інший аспект проблеми – відсутність належної комунікації. Державна прикордонна служба нині самостійна структура, яка не підпорядковується ані Міноборони, ані МВС. Можливо, через реформування немає необхідної комунікації, щоб та сама Нацгвардія вчасно могла би приходити на допомогу прикордонникам в разі необхідності?

На жаль, сьогодні робиться усе для того, щоб Державну прикордонну службу як самостійний орган підпорядкувати МВС. У минулому році ми були підпорядковані міністру внутрішніх справ. А зараз все робиться не тільки для того, щоб підпорядкувати нашу Службу, її хочуть ввести до складу МВС, посилаючись на досвід Європи. Так, прикордонники у Європі в складі МВС, але вони працюють ідеологічно по-іншому. Там не забирають у прикордонників право ухвалювати кадрові рішення, не забирають функцію розпорядника коштів. Там міністр займається тільки організацію, а керівник прикордонної служби повністю нею управляє. А у нас навпаки, хочуть зробити відомство, яке буде управлятися міністром.

Ми опинилися в тих умовах, коли в державі потрібно було ухвалювати політичні рішення, потім військові, а потім усіх змусити їх виконати. Нічого не було зроблено і тепер ми винні. А це – неправильно.