Ігор Мазур: Росія вже відчула, що «прогулянка» на Донбас стала початком її кінця

Ігор Мазур (Тополя) – один із лідерів Правого сектору. Останні місяці він займався організацією та підготовкою поповнення добровольчих батальйонів новими бійцями.

Мазур, який пройшов Чеченську війну, впевнений: зараз навіть у випадку вторгнення російських військ Київ окупантам взяти б не вдалося. «Українська армія навчилася перемагати», - переконаний він.

У інтерв’ю «Главкому» Ігор Мазур розповів про те, як виграти війну, про участь Правого сектору у президентських і парламентських виборах та про необхідність люстрації в вищих ешелонах влади, де засіли зрадники та агенти російських спецслужб.

Де зараз найбільше служить хлопців з Правого сектору?

У нас є друзі з Самооборони чи військові відставні в різних батальйонах, тому ми ці питання вирішуємо залежно від того, де ліпші умови, де краще питання зі зброєю, з документами. Бо ті батальйони, які пов’язані з міліцією, – там ставлять занадто багато запитань. Люди на Майдані були різні і, знаючи, за якої влади ми живемо, не дивно, що в декого могли бути проблеми з міліцією. Тому нам ближче Міністерство оборони. Хотілося б взагалі щоб ставлення до патріотичних націоналістичних організацій з боку держави було як до союзників, і нас не настільки прискіпливо перевіряли. Тому є наші хлопці і в батальйоні «Азов», і в «Айдарі», і в батальйонах «Дніпро», «Дніпро-2». Є так само партизанські певні структури, що виїжджають на передову. Ідуть в тили. Командир одного з батальйонів попросив у мене групу російськомовних хлопців для того, щоб пройтися тилами і вихопити кількох серйозних сепаратистів. З Божою поміччю вийде. Бо питання перемоги у війні дуже залежить від того, чи будуть себе спокійно почувати десяток-півтора очільників сепаратистів, які в більшості своїй проплачені з Москви.

Який вишкіл проходять бійці Правого сектору перед тим, як потрапити на передову?

Наші хлопці тренуються постійно. От сьогодні на Десні (в тренувальному таборі – «Главком») їх зустрічав, є так само табір в Нових Петрівцях. Мій підрозділ, Київський обласний Правий сектор, він до того входить ще в 24-ту сотню Самооборони Майдану. Тому ми можемо і по лінії Самооборони, і по лінії Правого сектору хлопців готувати.

Каски і бронежилети закуповуєте самі?

В більшості волонтери допомагають. Причому багато серед них дівчат насамперед. Зараз, наприклад, батальйону «Айдар» допомагають кілька дівчат, які знаходять можливості закупівлі за кордоном і через інтернет-магазини. Ідуть назустріч і комерційні структури, які продають амуніцію зі знижками, іноді просто дарують. Наприклад, замовляли для наших хлопців футболки з вишитим шевроном УНСО – камуфляжні, і шеврон теж такий – польовий, зелений. Вони зробили нам якусь частину за гроші, а потім, коли вже хлопці мали виїжджати, підприємець прийшов і каже: я вам дарую весь цей комплект, це буде мій внесок. Тобто кожен намагається допомагати фронту чим може. Хтось продукти возить, хтось ліки. Мій один знайомий вже кількасот кілограмів ліків через свої якісь зв’язки знайшов і передав батальйону «Айдар». Такі ж ситуації з іншими батальйонами. Інший мій товариш, який допомагав нам під час революції у січні і лютому (навіть у питаннях, які були небезпечні для нього особисто), зараз допомагає хлопцям з «Альфи». Купує їм прилади нічного бачення і таке інше – речі, які коштують тисячі і десятки тисяч доларів. Наприклад, гвинтівки снайперські, які коштують більше 10 тис. дол. кожна. Хоча, за великим рахунком, назвати його ідейною людиною не можна. Він не є українським націоналістом, але він українець і йому болить, що по нашій землі топчеться нога агресора.

Згадую події Тузли – я, правда, тоді ще сидів за «Україну без Кучми» - але у тому 2003 році скільки і російськомовних, і тих, хто був проти бандерівців, підняли свій голос проти того, що Росія острів Тузла хотіла до себе приєднати. Тоді був теж сплеск патріотизму.

Ну, а зараз ситуація така, що Крим ми завдяки бездарній політиці нашого керівництва втратили на деякий час. Але тут, на Донеччині, на Луганщині Росія вже відчула, що це їй буде не легкою прогулянкою, а початком її кінця.

Наскільки ефективним зараз є керівництво АТО?

Я думаю, що йдеться не стільки про ефективність керівництва АТО, скільки про набуття військовими досвіду. Якщо взяти за аналогію Другу Світову війну, 1941-й рік – так само велика і могутня армія Радянського Союзу відступала, втрачала... А потім навчилися не боятися, в першу чергу, навчилися відчувати лінію фронту, діяти, як єдина машина – і перейшли у наступ.

У нас армія зараз така різношерстна, але все-таки стає єдиним цілим. Непорозуміння усі вирішуються, командири відчувають себе командирами, тих, хто веде себе бездарно – їх відправляють додому. Тобто українська армія стала сильнішою на порядок – хоч вона втрачала за цей час і генералів, і багато гелікоптерів, бронетехніки. Але в порівнянні з тим, що було ще рік тому – це на порядок сильніша армія. Вона вже навчилася воювати, вона вже вміє перемагати.

Як ти вважаєш, наскільки обґрунтована заява керівника батальйону «Айдар» про зрадників у керівництві АТО?

Я думаю, що є люди, які зливають інформацію, і ті, хто працює на Росію. Я навіть думаю, що їх не так і важко виявити. Але, знову-таки, у великій мірі серед представників влади грає роль правило «не збивати собі подібних». Наприклад, якийсь заступник міністра внутрішніх справ на якогось заступника Генерального прокурора не дуже хоче відкривати кримінальну справу, бо думає: зараз як почнеться ця «гойдалка» - може, і мене хтось за щось зіб’є. Тобто ніхто не хоче відкривати ящик Пандори. Але якщо вони його не відкриють, то це можемо зробити за них ми.

Наскільки великі можливості у російських спецслужб в Україні зараз?

Ці можливості є однозначно. На жаль, наші спецслужби недостатньо ефективно їх виявляють і ліквідовують. Буквально кілька днів тому ми одну таку групу ліквідували у Києві. Вона складалася з п’яти чоловік і мала завданням організацію різних провокацій – зокрема, під час виборів працювала на зрив виборчої кампанії, а зараз, перед підписанням Угоди по ЄС мала здійснити нічний напад на посольство Польщі під червоно-чорними прапорами, прив’язуючи це до річниці Волинської різанини. В Польщі це мало викликати певну адекватну реакцію місцевих промосковських політиків. Але оскільки ці групи теж частенько не зовсім професійно діють – під час вербування виконавців своєї чорної справи (а вони хотіли завербувати до 50 чоловік) були взяті в полон вербувальники, через них вийшли на керівників. Це робилося за участі журналістів, щоб не було потім звинувачень нас у тому, що ми чинили якісь протиправні дії щодо громадян України. Керівник групи був допитаний і переданий СБУ, яка зараз уже з ним веде слідчі дії.

Перекриття кордону з Росією стіною – це вихід?

Ми не зможемо його перекрити. Занадто великий фронт, і навіть протитанкові рови ми не зможемо в короткі строки викопати. А якщо ще рахувати кордон з Білоруссю...

Який тоді вихід? Адже танки заїжджають з Росії цілими колонами.

Використовувати допомогу наших союзників з європейських країн, з НАТО, США, які можуть надавати дані їхніх супутників. І всіх тих, хто порушує державний кордон України, знищувати вогнем артилерії і авіації. Такі удари, знищення сили ворога ще біля кордону психологічно надламають тих, хто буде намагатися надалі проникати сюди.

Чому досі цього не було зроблено? Адже танки окупантів безкарно долають по 200 кілометрів по Україні.

Тут ще потрібно провести люстрацію в армії. Когось відправити вже на пенсію, комусь дати можливість себе проявити. Тому що є багато майорів і полковників, які мріють стати генералами, показати себе справжніми синами України. Тих генералів, що були помічені у дружніх стосунках з Росією, треба почистити. Вони були при тій владі, виконували політичні замовлення, здійснювали переслідування. Я думаю, що на них також лежить відповідальність за те, що відбувалося взимку. Якщо вони в цих умовах себе не проявили, не змогли боротися з спецслужбами Росії достойно, з бойовиками, які проникають на територію України – вони мусять піти у відставку.

Мирний план Порошенка спрацює?

Він направлений в першу чергу на те, щоб наші миротворчі ініціативи в першу чергу почули ЄС і США – у відповідь на їхні заклики про переговорний процес щодо припинення вогню. Порошенко пішов назустріч, знаючи, що 27 червня нас чекає важливе рішення по Асоціації з Євросоюзом. Мабуть, так потрібно було зробити.

Інша справа, що це не заважає нам запобігати незаконним діям – перетину кордону, нападам на блокпости. Передбачалося, що ми не ведемо активних бойових дій, але ми не повинні дозволяти зміцнюватися ворогу. А він реально зараз зміцнюється. Серйозні і без того блок-пости стають ще більш укріпленими. Вони стягують сили.

Такі переговори, які пройшли на рівні Медведчука, Шуфрича, Кучми і всіх цих «ЛНР» і «ДНР» – це додає сепаратистам впевненості, що з ними вже рахуються як з доконаним фактом. Якщо раніше вони вже почали були тікати, то зараз відчувають, принаймні, їм так хочеться думати, що вони можуть стати реальною владою в цих областях. Тому вони намагаються проявити зараз відданість оцим гіркіним і всім іншим бєсам.

Багато УНСОвців у свій час воювали у Чечні, а тепер воюють на Сході, де проти них стоять чеченці з батальону «Восток». Як це впливає на ваші стосунки?

Це відповідь на питання, чому досі нема окремого батальону УНСО – бо ми розуміємо, що це та точка, на яку б російські спецслужби тиснули особливо агресивно. Але вчора, наприклад, мій товариш, який втратив ногу в Чечні, теж поїхав на передову. Інші хлопці, які брали участь у тому конфлікті, працюють зараз інструкторами, тому що досвід війни в умовах міста, за допомогою диверсійних груп – невідомий нашій армії. Вона в умовах миротворчих контингентів у Косово чи Іраці були більше прив’язані до блок-постів, до охорони об’єктів, перевірок документів. А ми справді знаємо, що таке партизанська війна, що таке бій у місті, в умовах лісу і т.д., з використанням підручних засобів.

А щодо чеченців... Наші побратипи з Чечні кажуть: не називайте їх (бійців батальону «Восток» - «Главком») чеченцями, називайте їх кадирівцями. Це люди переважно з рівнинних районів. У гірських районах, де поважають аксакалів, де цінують почуття вдячності – з тих, думаю, тут нікого немає.

На нашому боці воюють чеченці? Щоб, скажімо, повернути братній борг?

У нас на Майдані навіть банер чеченський висить. Але це переважно люди з тих чеченців, хто приїхав давно, вони вже вважають Україну своєю землею. До нас також приїхали кілька десятків грузинських хлопців, які мають досвід війни з Росією. Вони працюють переважно інструкторами.

Розкажи про затримання регіонала Миколи Левченка бійцями Правого сектору.

Він поїхав правильною дорогою (сміється). До речі, зараз у нас є інформація, що Царьов десь у Києві перебуває. Ми б дуже хотіли знати, якою дорогою він їхатиме назад. Дуже хочеться, щоб і він зробив посильний внесок в обороноздатність України. Хоча це й не означає, що ми його відпустимо після цього. Я думаю, що в таких ситуаціях можна діяти за принципом тих терористів, на яких працює Царьов. От ще б Маркова десь зустріти...

Як відбулася взагалі зустріч з Левченком?

Приблизно так, як було з Царьовим, коли його спіймали біля телеканалу, здається, ICTV. Ясно, що він вже десь почав собі уявляти табличку над своєю могилою.

Давай трохи поговоримо про політику. Як ти оцінюєш результат Дмитра Яроша на виборах?

Ми не вели якоїсь такої серйозної виборчої кампанії. Дмитро майже увесь час був на Дніпропетровщині, займався як розбудовою структури батальйону «Дніпро», так і сам брав участь у військово-польових справах. Поїздок по регіонах у нього не було взагалі. Ані білбордів, ані чогось такого іншого. Агітматеріали з’являлися у невеликих кількостях, а газета, яка мала розійтися мільйонними тиражами за кілька тижнів до виборів, роздавалася за кілька днів до виборів.

Правий сектор був більше на той момент військовою силою, аніж політичною партією. Тим більше, що нас тільки перед самими виборами з УНА переоформили на Правий сектор – затягували десь два місяці це рішення. Ми відчували себе більше революціонерами і в деякій мірі військовими.

Навіть попри пасивність кампанії, результат Яроша можна розцінювати як, швидше, невдалий. Чому так сталося?

У нас навіть спостерігачі були тільки на 10% виборчих дільниць. Якихось виступів на телебаченні – також майже не було, ми ледь несилою іноді привозили Дмитра та інших на ефіри. Я думаю, якби ми вели реальну виборчу кампанію – десь 3% ми би взяли.

Люди все ж голосували за Порошенка, щоб він переміг у першому турі, комусь хотілося вже реальних рішень, а не чекати ще три тижні, споглядаючи, як Петро Олексійович з Юлією Володимирівною будуть одне одного обливати багнюкою. Наш виборець у більшій частині теж голосував за Порошенка, щоб держава мала повноцінного президента, а не в.о. Але на парламентських виборах ми своє візьмемо.

Якісь поправки до стратегії чи ідеології будуть вноситися?

У нас на порядку денному розбудова структур партії в областях. Ми спробуємо створити партію нового типу. Які будуть її подальші дії? В першу чергу, вони будуть стосуватись фронту.

Що стосується мирного життя – нашим завданням є народний контроль за тими, хто сьогодні прийшов до влади, люстрація. Багато хто перебіг до провладних партій, зраджуючи своїх колишніх керівників.

Ми були вчора в Березані – там йде боротьба за ринок. Іноді послухаєш сторони конфлікту – і важко розібратися, хто правий. І ті розказують, що допомагали Майдану, й інші. А ми просто подивилися, як живуть і ті, і ті. У одного два гектари землі під будинком, і він будує собі ще один з басейном. Я думаю, що в Березані такі статки хіба що на наркотиках можна мати або на якихось серйозних кримінальних справах.

Якщо Правий сектор потрапить до парламенту, він піде в опозицію?

Будемо дивитися по ситуації, що відбувається в державі. Якщо у державі триватиме війна – ми будемо в коаліції або в конструктивній опозиції. Якщо ж будемо бачити, що держава зливається – тоді, звісно ж, ми будемо в опозиції.

Ми виходимо з тих слів, які колись сказав Бандера: ми будуємо Українську Державу, і вона не вигідна ані Москві, ані Берліну, ані Парижу, ані Варшаві. Вона може бути вигідна тільки своїм громадянам. Але на сьогоднішній день нам ближче однозначно співпраця з НАТО, наш вектор – на ЄС, тому що ми маємо поруч агресивного ворога, який не буде давати задній хід, тому що Путін вже зрозумів: його високі рейтинги пов’язані з агресивною зовнішньою політикою. Я не виключаю, що можуть бути заплановані подібні конфліктні ситуації і в, скажімо, Прибалтиці, на Далекому Сході. В європейських справах – та сама «газова війна», спроба впливати на дипломатію через перекривання газової труби.

Наскільки ти схвалюєш перші дії Порошенка загалом – за п’ятибальною шкалою, наприклад?

На «четвірку». В нього було насправді не так багато часу. Він веде розумну політику. Це продумана стратегія, результаті якої Путін буде змушений або перевести війну в більш широкий формат, або поступитися в багатьох питаннях. Але він не поступиться добровільно, ось у чому проблема.

Щодо Донецька та Луганська – я бачу, що ця гаряча точка швидко не зникне. Ці проблемні регіони не потрібні Путіну – бідні люди, збанкрутілі шахти. А тепер це ще й регіон, який озброєний досить-таки серйозно. І це вже не той випадок, коли людей можна загнати, як бидло, в стійло – вони можуть відповісти і пострілом на певні агресивні дії влади. Тому такі проблемні території Путіну не потрібні.

Це буде проблемою і для Києва. І у словах тих, хто пропонує зараз справді відпустити Луганськ та Донецьк, є якесь розумне зерно. Все нівелюється тим, що одним Донбасом окупація не закінчиться. Вони підуть далі – на Харків, на Миколаїв, на Херсон. Вони будуть максимально широко розносити війну і дестабілізацію – на Чернігівщину, можливо, навіть на Волинь, де сильні позиції УПЦ МП. Бо, на жаль, церква у цій ситуації веде себе як агент Кремля – усі ці хресні ходи за мир, проти війни. Ідея гарна, але ця ідея передбачає втрату території Українською Державою. З церквою нашим спецслужбам воювати буде важко, бо інформаційно це можна подати як посягання на свободу віросповідання чи переслідування.

З іншого боку, наші ЗМІ програють війну Росії, хоч зараз вже трохи і навчилися, набралися досвіду. Нам часто, до речі, підкидають інформацію на кшталт того, що десь у підвалі церкви сховане якесь золото, розраховуючи, що ми піддамося на провокацію і створимо привід для російського телебачення називати нас різними епітетами. Навіть під час подій під російським посольством ми стримували людей, бо це все-таки формально територія Росії – щоб не дати підстав для початку бойових дій на території України.

Як ти вважаєш, влада провалила люстрацію?

Вона нею взагалі не займалася. Хоча ми, наприклад, нещодавно проводили люстрацію в Київській прокуратурі – по чотирьох високопосадовцях було порушено кримінальні справи завдяки нам. І вже знайдені з їхнього боку певні вчинки, в яких може бути склад злочину.

Нам кажуть, що близько 200 прокурорів різних рівнів пішли у відставку. Думаю, що це не стільки люстрація, скільки замість однієї команди прийшла інша.

В чому біда нашої влади? Вони не люструють, вони колотять колоду карт. Вони «цінними» кадрами не розкидаються. Тебе можуть забрати і поставити в інший регіон. Але щука і там знайде свою рибку. Ви чули, щоб щодо когось ішли судові процеси серйозні?

Чому так відбувається?

Приклад з Лозінським показав, що якщо нема жодної реакції громадськості на такі злочинні дії, то він би зараз був на свободі. Він же вже святкував своє звільнення. Все «порєшалі», всі веселі, всі сміються.

В нас є сумніви і у інших наших державних структурах.. В Головному розвідувальному управлінні у нас в керівництві є люди, які ще кілька років тому стали громадянами України, але не виключено, що російський паспорт лишився.

Так само – «Укрпошта», «Укрзалізниця», «Укравтодор». Ті, які проводили різні корупційні схеми, де бюджетні кошти розписувалися з відкатами.

До мене ту на Майдані постійно підходять люди зі скаргами, з купами своїх паперів, кажуть: нова влада прийшла, ми чекаємо нового ставлення до нас. Але, на жаль, знову йдуть відписки. Якщо це стосується, наприклад, прокурора якогось району: «Його признаення було погоджене з Народним Віче. Або з Громадською радою місцевого Майдану. Хоча там такого віче і близько не було – де це бачено, щоб на віче призначали прокурорів? Тобто нічого не змінилося.

Така система багатьох влаштовує. Те, що той же Кучма зараз стає головним у переговорах, свідчить про те, що він у цій країні ще багато чого може вирішувати. Що держава ще багато в чому живе за тими принципами кучмізму, проти яких ми боролися ще під час «України без Кучми».

Які у вас стосунки з Коломойським?

На якомусь етапі він нам допоміг. Наші ж допомогли не допустити на Дніпропетровщині тих процесів, які сталися на Сході.

Зараз Коломойський фінансує партію?

Ні.

Але раніше – фінансував?

Дещо допомагав – те, що стосувалося технічних питань. Наприклад, транспортом. Просто Коломойський займався тим, чим має займатися губернатор, Правий сектор займався допомогою з дотримання порядку. Самооборона теж до цього долучилася. Підприємці знаходили можливості допомогти нам, бо у Коломойського була така позиція: «Я сам допомагаю – і всім раджу». Завдяки тому Дніпропетровськ спокійно працює.

Коломойський дуже посилив свої позиції за останні місяці. Він сам контролює Дніпропетровську область, і Одеську – через губернатора Палицю. Він проявляє інтерес до Харківщини, і не приховує апетитів на Донбас. Коли закінчиться війна нас може чекати поява нового політичного супермонстра?

Думаю, що у цього спрута все одно є больові точки, на які можна тиснути, якщо він перейде певну межу. Доки він діє в інтересах миру, спокою і територіальної цілісності України, і при цьому використовує свій власний ресурс, це для нього плюс в очах суспільства.