Валерія Лутковська: За час проведення АТО загинуло понад 300 цивільних
Уповноважена з прав людини стверджує: терористи змушують мирних громадян переселятися виключно у Російську Федерацію
На Донбасі триває Антитерористична операція, мирні громадяни хто як може перебираються у безпечніші регіони України: хтось - до друзів і родичів, хтось – вирушає буквально у безвість. За інформацією Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської, сьогодні в нашій країні близько 39 тисяч переселенців, більше половини з яких потребують опіки держави. Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про переселенців, але його нинішня редакція хоч і дозволяє таким людям отримати статус переселнців, проте навряд чи здатна забезпечити їх повноцінний захист.
Про плюси і мінуси ухваленого Верховною Радою закону, та про кількість загиблих і полонених Валерія Лутковська розповіла у прес-центрі «Главкому».
Наскільки захищеними є ті громадяни, яких ми називаємо переселенцями?
Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, який стосується статусу тих осіб, які залишили Крим, а також зону проведення АТО (19 червня Верховна Рада прийняла Закон № 4998-1 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - «Главком»). Цей закон наштовхнувся як на критику, так мав і схвальні відгуки. Бажано було б розібратися, через що є такі різні погляди. З одного боку його поява – це перший крок для того, щоб вирішити існуючі проблеми. Вимушені переселенці отримають статус переселенців. Закон визначає механізм, яким чином цей статус повинен надаватися. Він також визначає, що має робити держава для цих людей… Нині ми спільно з правозахисними організаціями думаємо, як зробити його кращим, які зміни до нього внести.
Наприклад, оформлення проїзного документу на дитину ускладнюється через те, що досить довго працює міграційна служба. Відповідно, дітей не можливо відправити на оздоровлення до інших країн, хоча інші країни готові їх прийняти.
Чи отримають статус переселенця люди, які проживають в Луганській і Донецькій областях, але не можуть підтвердити це юридично, тобто там не зареєстровані?
Ухвалений Верховною Радою закон стосується тих, хто має зареєстроване місце проживання. Теоретично, можна через суд встановити факт проживання…Але це питання станом на сьогодні є невирішеним.
В ООН кажуть про 50 тис. переселенців. Які дані у вас?
Станом на 7 ранку 26 червня в розрізі регіонів є така інформація. Всього виїхали з місць постійного проживання 21570 людей. З них 8724 дитини. Найбільша кількість переселенців у Харківській області. Це близько 4300 осіб, у Києві майже 3000 осіб, на Київщині – 2100 людей, у Запорізькій області – більше 2700. Але це офіційна інформація. Тобто це інформація від людей, які повідомили державу про те, що вони переселилися. Вони просили допомоги, зверталися до органів соціального захисту, до органів міграційної служби. Але є велика кількість людей, які не обліковані. Це ті, які приїхали до родичів, друзів і не зверталися поки що до державних органів. Приблизна кількість всіх переселенців за нашими даними, 35-39 тисяч.
Є люди, які виїхали з Криму, потім повернулися на півострів, бо не отримали належної допомоги від держави на материковій України. Чи знаєте ви про такі випадки?
Така інформація зустрічалася у ЗМІ. Натомість я особисто не бачила жодної людини, яка повернулася в Крим. Фактично досить важко її побачити, якщо вона повернулася. Держава зробила декілька кроків для того, щоб забезпечити цих людей необхідними соціальними виплатами. Давайте погодимося з тим, що те, що сталося, було несподіванкою для держави і держава почала допомагати трошки запізно. Коли люди переїхали з території АРК на територію іншого регіону України, зрозуміло, що вони одразу хотіли отримати допомогу, а держава до цього була не готова. Давайте говорити відверто. Певні кроки, аби вирішити питання, все-таки робляться. Певні нормативно-правові акти були ухвалені. Були проблеми з банківською системою. Але було відповідне роз’яснення Національного банку про те, яким чином особам, які не можуть скористатися послугами українських банків на території АРК, скористатися цими послугами в інших регіонах України. Дійсно, були проблеми з отриманням пенсій і соціальних виплат.
В Росію ж також виїжджають наші люди. Яка їх кількість?
На жаль, у мене немає таких цифр. Є лише домовленість під час зустрічі з омбудсменом РФ, яка два тижні тому відбулася у Харкові. Ми говорили про те, що необхідний спільний контроль омбудсменів на кордоні і в РФ у зв’язку з перебуванням там громадян України.
Спікер Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко стверджує, що з України до різних регіонів Росії переїхали 500 тис. біженців. Прокоментуйте цю заяву.
На жаль, окрім реальної війни, яка є на Сході України, триває інформаційна війна. Для перемоги у ній недостатньо лише вимкнути російські канали. На жаль, поки що протиставлення пропаганді, яку собі дозволяє РФ, практично немає. Це проблема. Щодо біженців, то це один з варіантів маніпулювання інформацією. По-перше, людям не дають можливості виїхати на безпечну територію. Їх змушують переселятися виключно у Російську Федерацію. Наприклад, це свідчить з останнього розпорядження так званої влади ДНР, яким заборонено вивозити дітей в Україну, дозволяють лише в Росію. Ви пам’ятаєте ситуацію із дітьми із Сніжного, коли вони мали намір виїхати на територію Дніпропетровської області, але під примусом і під дулами автоматів вони були змушені перетнути державний кордон Російської Федерації? Цікаве повідомлення надійшло у листі з МНС РФ від 23 червня: «враховуючи гуманітарні аспекти, прикордонники РФ іноді можуть відмовлятися від дотримання певних бюрократичних формальностей». Тобто насправді це означає, що як тільки на українсько-російському кордоні з’являються люди під дулами автоматів, російські прикордонники їх пропускають їх без проблем… Озвучена інформація про кількість біженців є достатньо маніпулятивною тому, що частина з них була позбавлена вибору. Їх просто змусили бути на території Російської Федерації, хоча їх точку зору ми не знаємо.
Скільки громадян зараз в заручниках у терористів?
В деяких випадках потрібна відкритість, у деяких випадках відкритість може зашкодити. Один з прикладів – це ситуація з поверненням на територію України дітей із Сніжного, яких під дулами автоматів вивезли на територію РФ. Тоді активно у роботу з повернення цих дітей включилися МЗС України, офіс Уповноваженого з прав людини РФ і, зрозуміло, МЗС РФ. Те, що вдалося повернути дітей в Україну, сталося частково і тому, що переговори проводилися без відкритості. Подібна ситуація зараз із заручниками. Заручників нині більше 200. Робота з тим, щоб їх визволити, проводиться постійно. Міноборони, МВС, СБУ цим займаються. Але, мені здається, у даному випадку говорити потрібно про тих, хто звільнений і не говорити про те, яка робота проводиться.
Нині є багато прихильників введення військового стану у зоні АТО, а також повної евакуації цивільного населення. З кого потрібно починати вже сьогодні?
Мова іде про тих, хто перебуває у тих місцях, звідки самостійно вийти неможливо. Про тих, хто перебуває під 100% контролем з боку держави. Про тих, хто не в стані самостійно ухвалити рішення про необхідність залишення конфліктної зони. Про дітей, які перебувають в дитбудинках, про хворих у тубдиспансерах, про хворих у психіатричних лікарнях. Цим людям потрібна надаватися державна підтримка. Чому мене це турбує? Центральні органи виконавчої влади мені розповідають про те, що вони збирають інформацію, але не ухвалюють рішень про переселення. На запитання чому, вони відповіли: тому, що рішення про переселення мають ухвалювати лише місцеві органи влади. Ви вірите в те, що місцеві органи влади дійсно ухвалять рішення про переселення? Одне рішення про переселення уже ухвалене – я показувала (випадок із перевезенням дітей із Сніжного – «Главком»). Я не вірю в те, що місцеві органи влади готові ухвалити рішення, яке відповідає інтересам в тому числі держави Україна. Я хотіла би, щоб рішення ухвалював центральний орган виконавчої влади, який чітко знає, де він може розмістити дітей, інвалідів, хворих тощо. Тобто орган, який збирає, акумулює цю інформацію, але чомусь не ухвалює рішень.
Якщо такі рішення не будуть ухвалені, які наслідки?
Діти, інваліди стануть живим щитом для терористів. Держава не має допускати таких речей. Я вже двічі зверталася до прем’єр-міністра з цього приводу. У мене немає інформації про те, як забезпечуються ці люди харчуванням. Я вже не кажу про медикаменти. Ви собі уявляєте що таке медикаменти в психлікарнях? Це медикаменти дуже суворої звітності. Відповідно, чи забезпечені ці хворі необхідною медичною допомогою? Питань виникає безліч. І очікувати спокійно, поки місцеві органи влади ухвалять відповідні рішення категорично неправильно. Рішення потрібно ухвалювати сьогодні. Бажано, ще вчора.
Про які конкретно заклади йде мова?
Вони знаходяться в різних районах Донецької і Луганської областях. В Краматорську перебуває 35 людей. Це дитячий будинок, він у системі Міністерства охорони здоров’я. 57 людей знаходиться в Макіївці, 21 дитина знаходиться в Артемівську. У Донецьку об’єднали 2 заклади, в яких перебувають 10 дітей… Там, де можна вивезти людей, там потрібно ухвалювати рішення терміново, бо завтра буде уже пізно.
Скільки за час проведення АТО загинуло військовослужбовців і цивільних осіб?
По-перше, кожен день ця інформація змінюється. По-друге, ми користуємося статистичними даними Міністерства оборони і МВС. Станом на 23 червня за офіційною інформацією 158 військовослужбовців є загиблими за час проведення АТО. Якщо говорити про цивільне населення, то за офіційними даними - це більше 300 осіб. З них двоє дітей.
Родин загиблих уже отримали допомогу?
У мене поки що немає звернень стосовно того, що люди не отримали допомогу. Але в людей, які втратили близьких, ще свіжа рана. Може бути, що рідні поки що й не зверталися за допомогою.