Анатолій Зленко: В ЄС вважають, що війна на Донбасі може перекинутися до них

Зустріч у Берліні між міністрами закордонних справ України, Німеччини, Франції і Росії з ціллю припинення вогню на Сході України якщо і мала позитивний результат, то мізерний. Власне, сам ініціатор зустрічі, Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер ще перед її початком попередив, що якогось серйозного успіху від переговорів годі і чекати, а після 5-годинного засідання відзначив «невеличкий прогрес». Міністр закордонних справ України Павло Клімкін між тим обмежився висловленням про дуже складні переговори, а от глава російського МЗС Сергій Лавров узагалі уник коментарів і залишив переговори мовчки.

За кілька годин до зустрічі у неділю Павло Клімкін в інтерв’ю радіостанції Deutschlandfunk зробив гучну заяву з проханням до країн членів НАТО і ЄС про військову допомогу Україні в боротьбі з проросійськими бойовиками. «Якщо ми отримаємо таку допомогу нашим військам на місці буде простіше діяти», - пояснив своє прохання Клімкін. Ця заява з’явилася після публікації у виданні Foreign Policy статті старшого консультанта Пентагону Джеффрі Стейсі і колишнього посла США в Україні Джона Хербста про те, що Захід має розпочати поставки Україні протитанкових ракет, протиповітряних установок і різного озброєння для піхоти.

Колишній міністр закордонних справ України Анатолій Зленко у бліц-інтервю «Главкому» розповів, яка країна може бути ефективнішим посередником у конфлікті між Україною і Росією, а також про те, хто гальмує Петра Порошенка на шляху інтеграції України до ЄС.

Президент Петро Порошенко не поспішає ратифікувати угоду про асоціацію з ЄС, попри те, що і політична і економічна її частини уже підписані між Україною і Євросоюзом. Чому глава держави не підписує документ, адже саме за це інтеграцію до ЄС стояв Майдан?

Звичайно, нам потрібно показати якийсь приклад Європі, що ми прагнемо туди. Європейські країни не будуть поспішати (ратифіковувати угоду про асоціціацією зі свого боку – «Главком»), якщо ми самі її не ратифікуємо. Я думаю, президент не підписує тому, що експерти не надали йому висновків (про наслідки підписання – «Главком»). Фахівці мають зробити оцінку документів. Насамперед, це стосується експертної оцінки від Міністерства економіки (Міністерства економічного розвитку – Главком»), Міністерства закордонних справ та інших міністерств. Ви ж розумієте яка у нас бюрократія. Поки одне міністерство, поки інше…

Президент Янукович, як нині президент Порошенко, також публічно заявляв, що виступає за інтеграцію до ЄС, але до справи підписання усіх документів як не дійшло тоді, так і не дійшло зараз. То може різниці між ними немає?

Справа не в тому, чи є різниця, чи ні. Справа в тому, що діло не робиться! Для мене це, звичайно, неприємно. Я вважаю, що ратифікувати угоду про асоціацію з ЄС потрібно негайно. Потрібно підштовхнути і європейські країни для того, щоб вони почали ратифіковувати, тому що цих країн багато і весь процес ратифікації займає багато часу. Коли ми підписували угоду про партнерство і співробітництво з ЄС у 1994 р. (Угода між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами – «Главком»), вона набрала чинності тільки 1 березня 1998 р. тому, що її мали підтримати усі країни-члени ЄС, а сьогодні їх 27. Тобто цей процес зайняв багато часу тоді. Тому сьогодні потрібно якнайшвидше ратифікувати документ з нашого боку, аби цей факт здійняв нову хвилю коментарів про те, що, мовляв, Україна сама ратифікувала.

Чи не здається вам, що президент стає заручником цих експертних висновків і країна програє від цього?

Виходить саме так.

Міністр закордонних справ Павло Клімкін відкрито попросив військової допомоги у країн-членів НАТО і ЄС. Така допомога може бути надана?

На мою думку, це поспішна заява. Зараз потрібні інші заяви, закликати до миру потрібно, а не до війни. Війна не вирішить проблеми, це саме собою зрозуміло.

Напередодні в Берліні зустрілися міністри закордонних справ Німеччини, України, Франції і Росії. Чи ефективний такий формат?

Було б добре, якби якась інша країна запропонувала провести якийсь інший круглий стіл, країна, яка дистанціюється від цієї кризи. Якщо це сталося б, можна було би провести ще одне засідання між усіма зацікавленими сторонами. Нехай буде підписана ця берлінська декларація (за якою сторони зобов’язалися працювати задля досягнення миру в Україні – «Главком»), а потім, наприклад, римська, або паризька…

То яка країна могла би бути таким посередником?

Італія могла би бути такою країною. Тому що голова МЗС цієї країни Федеріка Моґеріні приїздила до України (17 липня – «Главком»), зустрічалася з нашим міністром, зустрічалася з російським міністром, вона знає ситуацію. Це по-перше. По-друге, вона дистанціюється від усіх всіх процесів навколо конфлікту, вона спокійно себе веде. Італія – це не Німеччина і не Франція, вона спокійніша. Саме тому, думаю, Італія могла би це зробити, бо пані Моґеріні у курсі всіх справ і непотрібно вживати багато зусиль, щоб пояснювати їй ситуацію.

Міністр закордонних справ Німеччини після зустрічі з колегами з одного боку заявив про «невеличкий прогрес» в переговорах, з іншого заявив про те, «що будь якою ціною потрібно уникнути прямих російсько-українських» збройних зіткнень. Що це означає на мові дипломатії, адже вперше з вуст європейського міністра пролунала заява про імовірність війни між Україною і Росією?

Це дуже хороша заява німецького дипломата. Міністри зібралися, зустрілися. Це уже прогрес! Окрім того, як я зрозумів зі слів Франка-Вальтера Штайнмайера, він застерігає від того, щоб було поширення цього конфлікту на Європу.

Є така небезпека?

Він каже, що конфлікт може вилитися за межі бойових дій в нинішніх межах. Це таке перше серйозне застереження Європи.

Якщо сам факт зібрання міністрів ви називаєте успіхом, це означає, що до встановлення справжнього миру в регіоні ще далеко?

Як я казав, успіх зараз є в тому, що вони таки зібралися. Це перше. По-друге добре те, що виробили декларацію. Але що саме в декларації, мені невідомо.

Вчорашня зустріч у Берліні далеко не перша, як і декларація – не перший спільний документ, адже до цього була зустріч у Женеві і «мирна» угода, якої не було дотримано. Яка ефективність подібних зустрічей?

Я ще раз повторю, що альтернативи переговорам немає. Нова зустріч – це позитивний факт. З такими зустрічами сторони розраховують отримати на своєму боці все більше і більше прихильників, які би допомогли вирішити проблему. На мою думку, це правильний хід.

На кордоні з Україною присутня велика кількість російських військ. Спочатку Путін пояснював це навчаннями, зараз Лавров пояснює небезпекою для РФ того, що в сусідній країні іде «справжня війна». Якими дипломатичними механізмами можна було би домогтися, аби Росія прибрала свої війська з кордону?

Звичайно, це, наявність цих військ викликає певні підозри. Україні потрібно звертатися до ОБСЄ, бо зустріч між собою українського і російського міністра нічого не дасть, обов’язково потрібні посередники в особі міжнародних організацій. Це можуть бути ООН, або ОБСЄ. МЗС України має дати вказівку, щоб наші представники в цих організаціях почали «наводити мости», і вести необхідну роботу в цьому напрямку. ОБСЄ після цього має зібрати раду на рівні міністрів закордонних справ і ухвалюється відповідне рішення про направлення спостерігачів до зони конфлікту. Тільки таке рішення може розглядатися на засідання. І це шлях дипломатії