Андрій Іллєнко: «Свобода» стала невигідна всім. Не пустити її в парламент – це був консенсус

Відкриття позаминулих виборів – партія «Свобода» – за ці два роки погіршила свій результат більш ніж у двічі і не потрапила в парламент восьмого скликання. «Свободівці» впевнені, що стали жертвами фальсифікацій, але ЦВК вже свого рішення не змінить. Незважаючи на програш, «Свобода» залишається парламентською силою, завдяки семи мажоритарникам, що пройшли в парламент по мажоритарних округах. Мабуть, найбільш медійний і відомий серед них – Андрій Іллєнко, який, на відміну від деяких своїх відомих однопартійців, без проблем вдруге переміг на 215-му київському окрузі і тепер буде намагатися, щоб про «Свободу» в парламенті зовсім не забули.

 

 

-- «Варіант, що у нас будуть лише мажоритарники, теж розглядався партією»

 

 

Які враження у вас від участі в підготовчій групі, що готує відкриття нового парламенту? Хто бере участь в її роботі?

Власне я не є членом підготовчої групи, але як народний депутат маю право бути присутнім і маю дорадчий голос. Я був на підгрупі, яка займається питаннями комітетів в майбутній Верховній Раді. Поки що розглядалися тільки пропозиції різних політичних сил щодо кількості комітетів.

 

Ви знову до бюджетного підете?

Ще не знаю. Можливо. Я там два роки все-таки пропрацював, маю уявлення.

 

Те, що нова коаліція народжується з такими потугами, було очікувано для вас?

На жаль, так. Я є реалістом і коли хтось говорить, що уряд буде без квот, хочу на це подивитися.

 

Проблеми з коаліційною угодою пов’язані якраз з кадровими речами, хоча формально ці процеси не пов’язані?

Очевидно, що як досвідчені політики вони знайдуть 158 пояснень, чому так довго відбувалась коаліціада. Але, здається, вже ніхто не приховує, що розбіжності є виключно в кадровій сфері. Якби «Свобода» брала участь у перемовинах, можливо, дійсно можна було б говорити про якусь ідеологічну боротьбу, бо ми пропонували б якісь ідеологічні пункти, які б не співпадали з точкою зору інших партій. А які відмінності в ідеології, наприклад, між Блоком Порошенка та «Народним фронтом»? Допускаю, що є якісь нюанси, але це дрібниці. Сьогодні в країні війна, і варто було б ці речі робити швидше. І хотілося б, щоб перше засідання в наступний четвер було предметним, а не просто церемоніальним.

 

Яких рішень ви від нього очікуєте?

Хоча б офіційне формування коаліції, пропонування кандидатів в уряд.

 

Давайте до «Свободи» і її справ перейдемо. Чи ви і ваші однопартійці морально були готові до варіанту, коли «Свободі» треба буде працювати в майбутньому парламенті в такому форматі? Зрозуміло, перед виборами ви казали, що у вас немає сумнівів в проході «Свободи», і все ж?

В мене не було сумнівів, що «Свобода» набере більше 5 % і так і сталося, бо всі екзіт-поли показали, що ми набираємо більше 6 %, навіть більше, ніж «Батьківщина». А в результаті все сталося навпаки. Але я вважав цілком можливим варіант, що нас просто не пустять як фракцію в парламент. І варіант, що у нас будуть лише мажоритарники, теж розглядався партією.

 

 

Чи очікувалось, що мажоритарників буде так мало, і в Києві «Свобода» візьме більше округів, ніж на Львівщині?

Просто основна масована кампанія по дискредитації «Свободи» відбулася саме з прицілом на Західну Україну. Була мета знищити нашу базу. Якщо подивитися на результати «Свободи» в центральній і східній Україні, там не відбулося такого стрімкого падіння рейтингу, а більш сильний удар прийшовся на Галичину.

 

І хто організував цю кампанію з дискредитації?

Об’єктивно «Свобода» стала невигідна абсолютній більшості політичної еліти України, всім олігархам, Росії і значною мірою Заходу теж. Не пустити «Свободу» в парламент – це був консенсус. Це відбувалося і на рівні політичних еліт, і на рівні олігархічних груп, які замовляли інформаційні кампанії проти нас. Спочатку ця брехня відторгалася, але потім потік збільшувався і в якийсь момент кількість перейшла в якість. Зрозуміло, що «Свобода» не свята і до неї можна пред’явити багато претензій, але вся країна чула про нас повну маячню – що Махницький купив «Хайятт», Олег Тягнибок торгує препаратом проти раку, який вбиває людей, в «Свободі» зібрались бандити та кримінальні авторитети… Але фактів зазвичай жодних.

 

Ваші соратники не одноразово натякали, що гучне розслідування популярної львівської газети «Експрес», яка дуже активно взялася за «Свободу», це замовлення. Але чиє? Так ніхто і не сказав…

Думаю, спочатку була ініціатива власника «Експресу», якому «Свобода» заважала займатися незаконним тютюновим бізнесом. А коли він це започаткував, цю тему підхопили багато хто і почали стимулювати, причому вже і на загальнонаціональному рівні. І ті брехливі мантри, що йшли з «Експресу», пішли повсюди. Але ми реально єдина в історії українського парламенту фракція в Верховній Раді, яка не мала жодної «тушки», завжди приходила на всі засідання і голосувала за всі законопроекти, які декларувалися, і не голосувала за жоден мутний законопроект. Політично «домахатися» до нас ніяк не вийде. На жаль, наше найбільше упущення в тому, що ми не змогли виробити контрпропаганду. В якийсь момент пинати «Свободу» стало загальним місцем і нормою.

 

Може від вас забагато очікували?

В 2012-му році «Свобода» трактувалася багатьма як «спецназ опозиції», як люди, які припинять вакханалію Партії регіонів спочатку в парламенті, потім по всій Україні. Саме так і сталося. Я не кажу, що заслуга виключно «Свободи», що Янукович сьогодні не в Межигір'ї, але великою мірою наша. Тому не можна казати, що ми не справилися з задачею.

 

Можливо, виборці вирішили, що ви просто виконали свою функцію.

Певною мірою, так. До нас могли поставитися як до мавра, що зробив свою справу. І багато людей, коли дізналися, що «Свобода» не пройшла, кажуть, що голосували б за нас, якби знали, що так станеться. Подивимось, як тепер буде виглядати парламент без нашої фракції і чи не захочуть українці знову отримати «Свободу» як інструмент для виконання певних завдань. Якщо ми візьмемо історію, на жаль, ті, хто реально роблять революцію, зазвичай не становляться владою після її закінчення.

 

Багато хто з ваших прихильників погано поставились до того, що Тягнибок ходив на перемовини з Януковичем і тиснув йому руку. Це ж відбувалось в той час, як в авангарді революції йшли хлопці з «коктейлями Молотова».

А ви знаєте, що першим «в’язнем Грушевського» був «свободівець» з Донецька Андрій Лоза? Можливо, не завжди «Свобода» була з прапором в моменти штурму, але це природно – там люди закривали обличчя, бо не хотіли, щоб їх ідентифікували. І кількість «свободівців», загиблих на Майдані, – це теж показник того, чи робила «Свобода» в той момент радикальні дії і чи була в авангарді. А щодо переговорів Тягнибока та інших у Януковича, то у нього іншого варіанту в принципі не було. Зараз пройшов час і можна говорити більш-менш відверто: ми були змушені йти в загальному фарватері «опозиційної трійки», і якби ми робили по-іншому – скоріш за все, перемоги Майдану не було б.

 

Є думка, що Майдан переміг не завдяки, а всупереч зусиллям опозиційної трійки.

Це говорять люди, які насправді уявлення не мають, як все відбувалось в реальності. Майдану ж потрібна була міжнародна підтримка і легітимність, щоб тих, хто прийшов би на місце Януковича, банально визнали б в світі. Тоді потрібно було зважати на позицію тих же західних дипломатів. Навіть зараз я не можу розказати всю «підноготну» Майдану, бо це такий складний багатогранний механізм… Це просто вища математика – всі ті процеси, переговори. І я бачив тільки маленьку частину. Можу сказати, що як тільки «Свобода» ледь-ледь починала іти не в загальній лінії, починались істерики і шалений тиск. Громадською думкою легко маніпулювати. Усі кричали, чому Тягнибок особисто не кидає каміння в «Беркут» на Грушевського, але я думаю, якби він почав це робити, на наступний день більшість тих, хто це кричав, сказали б, що Тягнибок – провокатор ФСБ, який провокує кровопролиття. І нас постійно ставили в ситуацію: «Свобода» щось робить сама – значить провокатори, щось робить в загальній лінії – значить вона іде у фарватері лібералів і нічим від них не відрізняється. І попри все це ми пройшли Майдан дуже достойно.

 

Ви тоді могли уявити, що будуть запущені процеси, які призвели до нинішньої ситуації?

Коли були ці перипетії щодо підписання-непідписання угоди з ЄС, я казав, що Росія перейшла в наступ, бо це останній шанс втримати Україну. І якщо її не вдасться втримати дипломатичним та економічним тиском, вона перейде в військовий наступ. Це зараз у всіх відкрились очі на Росію та її імперські амбіції, а «Свобода» завжди про це говорила, хоча деякі сьогодні великі політичні діячі розказували нам, що це наш друг і стратегічний партнер. Це, до речі, теж одна з причин, чому «Свобода» зараз не має фракції – наша риторика дворічної давнини стала риторикою всіх партій, крім «Опозиційного блоку». І це добре для країни, але для цих партій ця риторика – просто гасла, завтра вони будуть говорити інші речі, які будуть модними тоді. Для них це політтехнологія, а для нас – те, чим ми живемо.

 

-- «Ті, хто сьогодні встиг поховати «Свободу», будуть дуже сильно розчаровані»

 

Повернемося до неуспіху «Свободи» на Галичині. Ви пов’язуєте його з тим, що саме там йшла найгучніша кампанія проти вас. А як щодо іншого фактору – це області, де «Свобода» реально є партією влади?

Давайте зробимо екскурс в минуле. В 2006-му році «Свобода» вперше йшла на вибори самостійно – тоді ми не пройшли в Верховну Раду, але отримали перші маленькі фракції в західноукраїнських місцевих радах. В 2009-му на дострокових виборах Тернопільської облради «Свобода» набирає більшість і ми отримуємо перший регіон, де «Свобода» має суттєвий вплив і багатьма сприймається як влада. На місцевих виборах 2010-го «Свобода» на Галичині отримує повну перемогу і через два роки в 2012-му вона повторює перемогу на Галичині вже на парламентських виборах. І це була оцінка дій «Свободи» там, де вона контролювала обласні і міські ради, це були єдині області, які не прогнулися під Януковича. А коли ми пройшли в парламент і почали рости далі, по нас рубанула важка артилерія, яка просто утюжила нас останні два роки. Не хочу жалітися, але очевидно, що в цій політичній боротьбі наш авангард у вигляді парламентської фракції відірвався настільки далеко від тилів, що в якийсь момент ми стали беззахисними перед ударом. Але, думаю, насправді нічого катастрофічного не сталося – партія існує далі, парламентське представництво і трибуну ми все одно маємо. І позиція наша стане ще більш чіткою, коли ми вже не пов’язані по руках та ногах партнерськими відносинами.

 

 

«Свобода» зараз більше уваги приділить роботі на місцях? Бо місцеві вибори скоро.

Зараз майже все партійне керівництво, яке останнім часом було зайняте виключно парламентською фракцією, повернеться до щоденної партійної роботи. Готується певне відродження партійної структури «Свободи», що повинно відобразитись на місцевих виборах. І ті, хто сьогодні встиг поховати «Свободу», будуть дуже сильно розчаровані.

 

Яку партійну «текучку» ви прогнозуєте?

В партії завжди хтось приходить, хтось іде. Після виборів ми вже провели розширену політраду і дали всім нашим представникам в виконавчій владі по всій Україні команду в один день написати заяву про вихід з влади. І це було зроблено. Мало хто може похвалитися такою дисципліною в такий, м’яко кажучи, непростий для партії момент, коли, як ви кажете, може початися «текучка». Це ще один показник того, що нікуди ніхто не дінеться. Ті, хто хотів реально відійти від партії, відійшли або одразу після президентських виборів, або вже тоді було ясно, що вони відійдуть.

 

Пан Махніцький вже відійшов? Він навіть не брав участі в останній парламентській кампанії.

Махніцький зупинив своє членство в партії після призначення на посаду Генпрокурора. Його членство в партії не відновлене.

 

Пан Михальчишин, що пішов з активної політики, в розмові з «Главкомом» сказав, що деякі кадрові призначення – такі як генпрокурор Махніцький, губернатор Сех – були помилкою «Свободи». Але Михальчишин зараз багато що може говорити, бо він вже поза «Свободою», а ви як гадаєте?

Коли після Майдану країну треба було рятувати від повної анархії і заповнювати людьми управлінські структури, цей процес не міг пройти ідеально гладко. Але ніяких речей, які я вважав би катастрофічними, не було. Більшість претензій, які до нас висуваються, – це або просто брехня, або маніпуляції. Але за цей час сотні людей зі «Свободи» отримали реальний управлінський досвід у виконавчій влади. Сьогодні це наш золотий кадровий фонд.

 

Вас здивував програш на окрузі Ірини Фаріон?

Звичайно, я очікував інших цифр. Але Фаріон також «мочили» з особливою пристрастю і їй важко було виграти округ. Можливо, хтось до кінця не сприймає якихось її позицій, але Фаріон – самодостатня людина. Принаймні, вона була щира, а помилки у всіх є. Можна скільки завгодно смакувати поразку Фаріон, але вона все одна набрала там більше, ніж партія. На жаль, багатьох людей більше порадувала її поразка, ніж засмутило те, що пройшли «Опозиційний блок» з одіозними регіоналами. Це якась патологія, чесно кажучи.

 

«Свобода» зараз з влади повертається на вулицю, в рідну стихію?

«Свобода» залишається там, де є. Просто якщо після 2012-го в нас пішов сильний акцент на парламентській діяльності, а вулиця трошки провисла, то зараз буде навпаки.

 

Зараз не 2012-й – на вулиці дуже тісно. Не боїтеся розчинитись?

З патріотами України ми є союзники і друзі. «Свобода» нікуди з вулиці насправді не йшла – якщо ви подивитися на сьогоднішню боротьбу з незаконними забудовами в Києві, то в перших рядах саме ми. Як і завжди, зрештою.

 

А з «Правим сектором» ви друзі?

«Правий сектор» – спільнота, з якою ми за визначенням маємо бути друзями. Очевидно, є якісь розбіжності, але вони, як і ми, націоналісти. І повинні принаймні координувати свої дії.

 

Чому не скоординували і не об’єдналися на виборах?

Звісно, результат тоді був би кращий. Ми були готові до цього об’єднання, але на заваді стали суто тактичні буденні речі. Зараз війна, і, може, банально лідерам не було коли зустрітися і прийняти рішення.

 

Відомо, що той же Ярош воює на Донбасі. Але цього не чути про відомих «свободівців», окрім кількох фотосесій зі зброєю.

«Свобода» дала на фронт сотні людей. До речі, це було однією з причин нашого організаційного ослаблення на виборах – наприклад, з Київської міської організації на фронті воює 50 людей. «Свободівські» депутати беруть участь у допомозі фронту і постійно бувають там.

 

А ви самі були там?

В різних місцях. Наприклад, в Слов’янську після того, як його звільнили, в складі тимчасової комісії Верховної Ради спілкувався з народом. Тоді мене дуже вразило, що місцеве населення було жорстко поділене на дві частини – проукраїнські, які сиділи в підпіллі, коли там були терористи, і ті, яким треба було давати політінформацію. Причому коли з ними спокійно говориш, вони по-іншому починають дивитись. Вони ж мене візуально знали і починали один одному: «А вот это этот со «Свободы»… Зрозуміло, що є відсоток людей, які не зміняться, але критичну кількість на свою сторону можна перетягнути.

 

 

-- «Ви можете уявити собі 48 мільйонів доларів кешем?»

 

Чи висловлювали ви перед виборами керівництву партії якісь претензії щодо ходу кампанії?

Якщо я бачив якісь проблеми, то говорив про це в партійному середовищі, але не виходив з альтернативними політичними стратегіями. Я займався, перш за все, своєю мажоритарною кампанією.

 

Чи поставало після виборів питання щодо зміни лідера партії?

Це питання не актуальне. У грудні буде звітно-виборчий з’їзд, на якому переобиратиметься керівництво партії – голова і його заступники. Але вважаю, що лідер «Свободи» – Олег Тягнибок.

 

Тобто він не понесе відповідальність за провал спочатку на президентських, а потім на парламентських виборах?

Звичайно, це відповідальність і його, і всього керівництва партії, і моя, в тому числі, і кожного партійця. Можливо, нам треба ставити питання якихось змін в партії загалом і певного очищення від людей, які не виправдали сподівань, десь підставили «Свободу». Але моя позиція в тому, що питання зміни лідера партії абсолютно штучне і всерйоз його не треба сприймати.

 

«Дзвіночок», отриманий на президентських виборах (Тягнибок взяв 1,16%), був серйозно сприйнятий?

Результат президентських виборів – це взагалі окрема тема. Між президентськими та парламентськими виборами у нас відбувся з’їзд, на якому ми виключили з партії майже тисячу людей. Причому це не тільки рядові і «мертві душі», а й люди, які були головами облорганізацій, членами політради, депутатами місцевих рад. Це відбулося за підсумками президентської кампанії.

 

Піар-кампанія проти «Свободи» ведеться вже й після виборів – я маю на увазі висловлювання пана «Морди», що він передавав Тягнибоку через пана Кривецького мільйони доларів. Чи були у партійців питання до Тягнибока у зв’язку з цим?

Мета того, що відбувається після виборів, – вже не знизити рейтинг «Свободи», а викликати «бродіння» всередині «Свободи». Але ви можете уявити собі 48 мільйонів доларів кешем? Якщо людина їх дає, то що взамін хоче отримати? Можу тільки реагувати на цю маячню анекдотом, коли Рабинович питає, де можна отримати свою долю від продажу євреями Росії. Хай пан Морда покаже свою декларацію, розповість, звідки в нього ці гроші і покаже, чи він платив податки з них. Навіть не хочу це коментувати.

 

Ви ж не будете заперечувати, що пан Кривецький мав великий вплив на Тягнибока і партію. Чому?

Кривецький – заступник голови партії, а це публічна посада.

 

Але ж він не такий публічний, як Тягнибок і ви.

А де ви бачили партію, де всі депутати публічні?

 

Але ж «Свобода» – це не та партія, де можуть з’являтись люди на кшталт Миколи Мартиненка.

Кривецький не ховається за чиюсь спину. До того ж, «Свобода», на відміну від інших партій, не приховує, хто нас фінансує – ось http://glavcom.ua/articles/22330.html Кривецький, ось Мирний, ось Гелевей… Вони наші партійці, в партії не перший рік. І були багатими людьми ще коли йшли в Верховну Раду. Якщо вважаєте, що вони погані, знайдіть на них компромат, знайдіть, де вони не сплатили податки. Якби на Кривецького щось було, то хіба у режиму Януковича не було спокуси закрити людину, яка пов’язана з фінансуванням «Свободи»? Кривецького просто вибрали як мішень для маніпуляцій – у людини, яка змогла досягти успіху в бізнесі, в будь-якому разі є більше можливостей знайти якусь темну пляму, ніж у мене, який ніколи не мав до грошей жодного стосунку. Але це ж не означає, що він завідомо поганий.

 

 

Чи правда, що Михальчишин покинув «Свободу» саме через конфлікт з Кривецьким?

Михальчишин призупинив своє членство в «Свободі» через те, що вирішив піти працювати в СБУ і такими є вимоги закону.

 

Якщо вже закінчити з «чорнухою» про «Свободу»… Перший номер «Самопомочі» Ганна Гопко якось розповіла журналістам сенсацію, що деякі «свободівці» мають британські паспорти…

Ганна Гопко, мабуть, через ейфорію, що вона стала депутатом, вважає, що не треба відповідати за свої слова. Але якраз тому, що вона тепер нардеп, а не громадський активіст, повинна за кожне слово нести відповідальність. Це заява на рівні щось середнього між дитячим садочком і божевільнею – їй хтось сказав, що нібито він бачив депутата від «Свободи» з британським паспортом.

 

Тобто у вас нема британського паспорта?

Я схожий на типового представника депутатського корпусу з британським паспортом? (сміється) В Страсбурзі, де Гопко хтось це сказав, було два наших представника – Панькевич і Шевченко. Останній – професор Київського університету, напевно, то у нього британський паспорт… (сміється). Сміх сміхом, але за слова треба відповідати. Ми вже направили відповідні запити до МЗС та британського посольства, щоб спростувати цю маячню і піти з цими документами до суду з позовом про наклеп.

 

А як ви взагалі охарактеризуєте успіх «Самомомочі», у якої теж галицьке коріння і яка добре потопталася якраз по вашому електоральному полю?

В них була дуже дорога і якісна піар-кампанія – правильні акценти і позиціонування, реалізація запиту суспільства на так звані нові обличчя, за які голосує величезний сегмент. Але це дуже ризиковано, бо той, хто один раз пройшов як нові обличчя, другий раз так не пройде.

 

От як «Свобода», наприклад.

Певною мірою так. Є частина виборців, які ніколи не голосують за одну й ту саму партію, а завжди тільки за нових. Але не встигли вони стати депутатами, як в них пішли внутрішні серйозні тріщини. Може, надалі у «Самопомочі» все буде добре – подивимось, чи зможуть вони втримати ту планку, яку дала «Свобода», і обійтися без жодного внутрішнього конфлікту. Але на весняних виборах «Самопоміч» несподівано потрапила в Київраду - хіба ми за ці півроку почули якісь фантастичні їхні ініціативи чи побачили суперактивність? Хоча «свободівська» фракція там «рвет и мечет».

 

Деякі комбати, що пройшли в Раду кажуть про плани не допустити до присяги депутатів, які голосували за закони 16 січня? Чи будете їм в цьому допомагати?

Треба вирішувати питання системно і ліквідовувати депутатську недоторканість та притягувати до кримінальної відповідальності всіх, хто не вартує того, щоб бути народними обранцями. Також важливо, щоб жодному одіозному регіоналу не дали керівництво жодним комітетом. Я не проти того, щоб їх не допустити до присяги, і якщо буде рішення всіх проукраїнських партій це робити, ми не будемо стояти десь збоку.

 

Вам вистачить депутатської зарплати в 5 тисяч?

Я розумію всю цю теорію, що треба високу зарплату, щоб хабарі не брали, але мене ця тема відверто дратує. Я пройшов мажоритарний округ і провів лише за час передвиборної кампанії близько двохсот зустрічей і вже після кампанії десь п'ятнадцять. І є два питання, на які я не можу дати відповідь – як бабусі прожити на пенсію в тисячу гривень і як лікарю чи вчителю прожити на зарплату у 1500 гривень. Вислухавши тих людей, сто раз подумаєш, перед тим, як ляпнути, що тобі мало п’яти тисяч гривень, а давайте дві тисячі доларів. Я за те, щоб зарплати і пенсії піднімалися у всіх – тоді можна подумати і про депутатів. Причому я сам не маю ніякого бізнесу, не беру грошей за голосування і реально живу на ту зарплату. І вважаю аморальним вести розмову про маленьку депутатську зарплату в таких умовах.

 

Вже зрозуміло, що будуть робити сім ваших депутатів в парламенті?

За минулу каденцію наша фракція напрацювала багато сотень законопроектів. Зараз «промайданівські» сили мають конституційну більшість, тож давайте змінювати нашу державу так, як обіцяли на Майдані. Говорили про відміну недоторканості – давайте. Говорили, що будемо змінювати виборчу систему – давайте. Говорили, що треба відмінити пенсійну реформу – давайте. Якщо це буде висувати коаліція, наші сім голосів будуть «за». А якщо що ні, то ми нагадаємо.