Релігієзнавець Юрій Чорноморець: РПЦ фактично втратила Росію
«При митрополиті Онуфрії в УПЦ МП настав такий собі льодовиковий період», - вважає експерт
13 листопада у Рівному сталася неоднозначна подія в українському церковному житті. Представники УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ за посередництва керівництва області поставили підписи під Меморандумом про єдину Україну і єдину Українську помісну православну церкву. Відповідно до п’яти пунктів документу, його підписанти визнавали єдність України, виступили за єдність Української помісної православної церкви, засудили Росію як агресора, засудили розпалювання міжконфесійної ворожнечі, а також захоплення православних храмів.
Від УПЦ МП меморандум підтримали керуючий Сарненською єпархією УПЦ Митрополит Сарненський і Поліський Анатолій, а також керуючий Рівненською єпархією УПЦ Митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій. Однак за декілька днів спочатку митрополит Варфоломій, а потім і митрополит Анатолій відкликали свої підписи.
Владика Варфоломій не схотів пояснювати ані мотиви підписання, ані причини відкликання свого підпису. Він обмежився лише заявою про те, що Меморандум, виявляється, не має великого значення. Також Варфоломій закинув Київському патріархату порушення пункту про не захоплення храмів. Ця заява з’явилась на сайті УПЦ. «Ознайомившись з ним (документом), багато представників духовенства і простих віруючих єпархії сприйняли підписаний Меморандум як зраду Православної віри. Почались різного роду кривотолки, що ведуть в єпархії до церковної нестабільності… Крім того, прихильники УПЦ КП, грубо порушують пункт №4 Меморандуму, в якому мова йде про припинення захоплень православних храмів. Через три дні підписання Меморандуму, а саме 16 листопада вони зробили нові спроби захопити храми в селах Птича Дубенського району та Бадівка Острозького району. Провокації з боку УПЦ КП не припиняються», - написав митрополит Варфоломій.
Митрополит Анатолій, який також відкликав свій підпис, у спілкуванні з «Главкомом» був небагатослівним. «Якщо у вас є питання, то всі відповіді є в офіційній заяві церкви, яка є на сайті», - заявив він і поклав слухавку.
Тим часом конфлікт вийшов за межі церковного життя. УПЦ КП розповсюдила заяву, у якій ідеться про те, що 17 листопада митрополит Київський і всієї України Онуфрій звернувся зі скаргою до Президента України Петра Порошенка на «незаконні дії» екс-голови Рівненської ОДА Сергія Рибачка та його підлеглих, які посприяли єднанню місцевих церковників. Більше того, начебто усіх архієреїв з так званого «проукраїнського крила» УПЦ наприкінці листопада викликали до Москви, де нібито патріарх Кирило мав ініціювати церковний суд над рівненськими архієреями за самоуправство.
В інтерв’ю «Главкому» доктор філософських наук, релігієзнавець Юрій Чорноморець, якого пов’язують з крилом УПЦ МП, орієнтованим на митрополита Антонія (Паканича), розповів, чому рівненські церковні діячі «передумали», а також про те, як держава мала б сприяти релігійному єднанню.
Для чого митрополити на Рівненщині спочатку підписали Меморандум про єдину православну церкву, а потім відкликали свої підписи під документом?
Поява такого документу відповідала на певні суспільні очікування, які є особливо гострими на Рівненщині. У цій області найбільше конфліктів (релігійних), найбільше священиків, які намагаються перейти до Київського патріархату. Вони проводять опитування серед місцевого населення з цього приводу, або організовують сходи громади села (які виступають за перехід священика до іншої церкви), що менш законно. Бувають агресивні дії як з боку священиків і віруючих Київського патріархату, так і активістів «ВО Свобода», які їх підтримують. Особливо напружена була ситуація в парафіях, які підкоряються єпископу Рівненькому Варфоломію. Він консервативний, нічого не хоче змінювати, ніяк не хоче іти на зустріч якійсь українізації. Там дійсно була напружена обстановка. Єпископ Варфоломій якраз і шукав якогось виходу із ситуації, яка склалася. Тому митрополит Анатолій Сарненський, архієпископ Іларіон із Київського патріархату, а також голова місцевої ОДА (на той момент головою Рівненської ОДА був Сергій Рибачок, - «Главком») запропонували підписати такий меморандум.
Із самого початку текст меморандуму був трохи інакшим за той, який був підписаний. Просто представники Московського патріархату захотіли більше гарантій щодо незахоплення храмів, хотіли створення спільної комісії, яка би розбиралася з такими випадками. Зрештою, пункт про незахоплення храмів був врахований. Попри це через 5 днів після підписання Меморандуму митрополит Варфоломій відкликав свій підпис нібито через те, що 15 листопада відбулися дві спроби з боку Київського патріархату захопити два храми у селах Рівненщини. Насправді таких спроб не було, хоча були певні конфлікти. Іншими словами, він просто шукав привід, аби відкликати підпис. Потім свій підпис відкликав також митрополит Анатолій, хоча від нього такого не очікували, оскільки це найближчий друг Олександра Драбинка, промоутера всіх проукраїнських акцій в УПЦ МП. Митрополит Анатолій свій крок пояснив солідарністю з митрополитом Варфоломієм.
Між тим, перед підписанням Меморандуму у Рівному голова місцевої ОДА Сергій Рибачок звертався і до інших областей із закликом ініціювати такі меморандуми знизу. Зокрема, була імовірність підписання подібного Меморандуму на Черкащині і на Волині. Партія Олександра Драбинка була зацікавлена в тому, щоб пішла така хвиля меморандумів. Однак цього поки не сталося.
Митрополити Варфоломій і Анатолій, підписуючи меморандум, не знали, що їх можуть за це покарати?
Вони розраховували на те, що знайдеться багато архієреїв з УПЦ МП, які стануть на захист їхньої позиції, але їх не знайшлося. По-друге, вони не розраховували, що буде настільки негативною реакція митрополита Онуфрія і Москви. Вони на рівні своєї провінції бачили конкретну проблему – ці захоплення, от і думали, що це гарний вихід із ситуації, що це нормальний, здоровий, патріотичний хід. Але з точки зору цілого Московського патріархату це не оцінили позитивно. Якби зараз був живий Блаженнійший митрополит Володимир, він не реагував би так. Можливо, сам ініціював би аналогічні меморандуми.
До речі, постанови Собору, який обирав Онуфрія, якраз були патріотичними, хоча на це мало хто звернув увагу. Там говорилося про те, що потрібно молитися за Україну, протистояти як зовнішній, так і внутрішній агресії, про те, що сепаратисти мають скласти зброю. Також там говорилося про те, що переговори щодо створення помісної православної церкви мають бути не декларативними, а реальними. Але на сьогодні це забуто. Всі говорять про те, що митрополити відізвали підписи під Меморандумом… Всі нині спостерігають, як УПЦ іде до Москви, заглиблюється в консерватизм, замерзає, перетворюючись у царство Снігової королеви… Навесні УПЦ МП і УПЦ КП були недалекі від того, щоб підписати аналогічний Меморандум, але не на регіональному рівні, а згори. До цього потрібно повернутися.
Після відкликання підписів Митрополит Варфоломій виявився якимсь дискредитованим. Можливо, навіть, буде його відставка. Рівненщина - рідні краї Олександра Драбинка, він хоче зайняти цю кафедру, або сусідню - Волинську. На сьогоднішній день митрополит Олександр є митрополитом, але фактично без кафедри. Іде внутрішня боротьба. Він вважає, що є несправедливо ображеним.
Обом митрополитам було винесено догану за підписання Меморандуму. Це означає, що їх можуть відсторонити?
Нічого це не означає. Кожен архієрей більш-менш захищений тому, що кожен має багато зв’язків у церковному середовищі і в інших сферах. Хоча можна сказати, що митрополит Варфоломій завжди робив дуже ризиковані кроки. Наприклад, агітував за Партію регіонів і її кандидатів під час парламентських виборів. Він не зміг згуртувати єпархію навколо себе. А от, наприклад, той же митрополит Сарненський і Поліський Анатолій, якщо його будуть чіпати, то усі будуть за нього і проситимуть, щоб його від них не забрали. А за митрополитом Варфоломієм ніхто шкодувати не буде.
Поясню, чому. У священиків є свої проблеми, наприклад, бідний приход. Священик буває приїжджає і каже про це: мовляв, давайте я не буду перераховувати гроші в центр на будівництво кафедрального собору, просить знайти для нього спонсорів, бо у селі дуже складно. А йому кажуть, щоб читав Святе писання, щоб читав Іоанна Златоуста, Бог тобі поможе. Тобто архієрей (Варфоломій) абсолютно не допомагав священикам, не згуртовував їх тощо. Люди дивляться на Київський патріархат. Там єпископи, дійсно, турбуються про священиків: ті, в кого багатий приход, беруть шефство над бідними приходами. Тобто у них в житті є взаємна підтримка і ніхто не кинутий напризволяще.
…При митрополиті Онуфрії спостерігаються консервативні тенденції в церкві, настання такого собі льодовикового періоду. Це видно з цілої низки рішень, зокрема, оцінки Меморандуму: негативні коментарі з цього приводу ухвалювалися в Москві. Якщо лінія митрополита Володимира була відділеною від Москви, то зараз не так. Однак така позиція не сприймається дуже багатьма віруючими. На сьогоднішній момент недільні богослужіння УПЦ відвідує від 1 млн до 1,2 млн вірян. Якщо і надалі продовжуватиметься така політика, то Московський патріархат може втратити значну кількість віруючих. Може статися таке, що через рік ходитимуть на богослужіння 200 – 300 тис. людей.
Чому за 24 роки незалежності в Україні так і не вдалося створити єдину церкву, хоча на словах усі керівники держави за це виступали?
Кожного разу, коли починаються офіційні чи неофіційні перемовини Київського і Московського патріархатів, або Київського патріархату з Автокефальною церквою, каменем спотикання стає принципова позиція Київського патріархату. УПЦ КП пропонує всім іншим просто приєднатися до них і визнати патріарха Філарета главою. Жодних конструктивних сценаріїв щодо конфігурації майбутньої помісної церкви не пропонувалося… Перший пункт (умовного договору про єднання) – це незалежна держава. Другий пункт – це прагнення до Євросоюзу. А це ніколи не визнає Москва, тому УПЦ МП не може приєднатися.
УПЦ МП на сьогоднішній день налічує 13 тис. парафій. У ній удвічі більше прихожан, ніж в УПЦ КП, учетверо більше священників, удвічі більше єпископів. За всіма кількісними і якісними показниками, ця церква є більшою за Київський патріархат. Безумовно, якщо ця церква відділяється від Москви і визнає ідеологію автокефалізму, Київський патріархат, якщо бажає об’єднання, в свою чергу також повинен чимось поступитися. Не може бути такого, що одні всім поступаються, а інші нічим. В чому полягає принципова позиція УПЦ МП. Вони кажуть, мовляв, якщо і буде колись об’єднана церква, то її предстоятелем має бути людина з УПЦ МП, оскільки саме ця церква є найбільшою. У Київському патріархаті лише близько 4 тис. парафій, а також близько 500 тис. віруючих приходять на недільні богослужіння. Будь-яка людина стала би Ден Сяопіном (китайський політик, який, хоча ніколи офіційно не очолював країну, був фактичним керівником Китаю з кінця 1970-х до початку 1990-х – «Главком»), відійшла би у тінь, але патріарх Філарет хоче померти патріархом Київським. Це головна причина того, що об’єднання не відбувається.
Модерувати всі церковні відносини, як робив Ющенко, коли садив усіх за один стіл, – це вже рецепти з минулого. Думаю, нині необхідно іти за болгарським сценарієм. Він полягає в тому, що ухвалюється закон, згідно з яким держава визнає церковні канони, на які національне законодавство повинне орієнтуватися. Згідно з цими канонами в країні має бути одна православна церква, або автокефальна, або автономна. У разі ухвалення подібного закону, в державі буде одна православна ієрархія, одна римо-католицька, одна греко-католицька, а також велика кількість протестантських церков, оскільки згідно з їх канонами у них якраз є різноманіття. Буде визначено певний період, впродовж якого українськім православні церкви повинні досягти згоди, сформувати цю єдину церкву. Всі патріархи, які є у світі, а їх 15, будуть запрошені для того, щоб бути посередниками, помічниками в переговорному процесі, аби допомогти різним українським церквам досягти такої згоди.
В разі, якщо цей план не вдасться є інший вихід, все той же болгарський приклад, де парламент визнав одну з церков законною. В Болгарії в один день після рішення парламенту поліцією були закриті всі храми. Дуже швидко відбувся об’єднавчий собор і люди досягли компромісу. Така собі стимуляція до миру. Безумовно, в Болгарії після цього були протести, люди подавали позови до Європейського суду з прав людини. Але все це з часом затихло і єдина об’єднана болгарська церква таки була утворена і це факт.
Можливо, Київському патріархату якраз вигідно дочекатися, що ці нездорові тенденції в УПЦ МП продовжаться, і вірячи самі перейдуть до УПЦ КП?
Це було би так, але більшість людей, які припиняють ходити до УПЦ МП не ідуть до УПЦ КП, вони взагалі перестають ходити в церкву. Після Майдану кількість віруючих Київського патріархату зросла на 10%. Це були люди або нецерковні, які під впливом Майдану прийшли до церкви, або це віруючи МП, які перейшли до КП. Але здебільшого ті, які розчаровуються у своїй церкві Московського патріархату, розчаровуються у православ’ї взагалі. Це приблизно те саме, що зараз в Росії відбуваються. Там віруючих МП меншає. Якщо вони розчаровуються в позиції свого патріарха, то вони не шукають якоїсь альтернативи в інших церквах. По неділях сидять біля телевізорів, замість того, щоб ходити на службу.
Якщо повернутись до так званого болгарського сценарію, як тоді бути з Конституцією і законами України, які забороняють втручання держави у справи церков?
Конституція гарантує релігійну свободу, але не зобов’язує державу однаково ставитися до всіх релігійних діячів у тому сенсі, щоб усім усе прощати. Дуже довго у нас не хотіли діяти прокуратура і суд по відношенню до Сандея Аделаджі (проповідника нігерійського походження, засновника організації «Посольство Боже» - «Главком»). Так чи інакше, відносно нього почалися відповідні процеси (у вересні 2011 р. у Дніпровському райсуді Києва розпочався розгляд справи за статтями про створення злочинної організації, шахрайство, підробку документів тощо – «Главком»). Якщо держава побачить, що є фізична загроза від деяких ідеологів Русского мира, вона не повинна дивитися збоку на те, що відбувається. Якщо є загроза психічному і фізичному здоров’ю від релігійних організацій, то це є підставою для припинення діяльності цих організацій згідно із профільним законом…
Є й інший приклад. У 2000-му році розпочалися перемовини між зарубіжною Російською православною церквою, і РПЦ. На їх початку, здавалося, була повна безнадія. РПЦ за кордоном – це нащадки білогвардійців, які не визнають увесь світ. Увесь світ для них – це масони. Інші –це пострадянська церква, яка прогиналася усе життя під державу і з точки зору зарубіжників була проклятою. За 8 років спілкування, взаємного пізнання, усе змінилося. Цим займалися чиновники, які зводили архієреїв, і у 2008 році церкви об’єдналися, відслуживши спільну літургію, підписавши акт про повне взаємне визнання. Хоча у 20-30-ті роки минулого століття вони піддавали одне одного анафемі так, що, здавалося, ніколи не може бути повернення до єдності. Якщо російська держава змогла якось акуратно підвести їх до єдності, без ексцесів, то тим більше може це зробити і наша демократична держава.
Чи можуть ті православні, які розчарувалися у УПЦ МП, підштовхнути до змін у Київській патріархії?
Київський патріархат побудований за схемою монархії. Авторитет патріарха абсолютний. Він має усього кілька людей, із якими радиться. А щоб віруючі мали вплив на те, щоб спричинити самі зміни у Київському патріархаті – це неможливо.
В той же час вихований Філаретом новий корпус єпископату і священства змінив обстановку в Київському патріархаті за 20 років на більш здорову. Це не є націоналістична церква, як було раніше. Цих людей виховували не на протистояннях з Росією, не на протистояннях з Московським патріархатом, а в здоровому руслі того, що має бути активна громада віруючих, яка допомагає іншим тощо. Візьмемо, наприклад, громаду Дімітрія Солунського під Києвом. Вона відправила 4 машини швидкої допомоги до зони АТО (французькі Renault), зараз ще 2 будуть освячувати. Люди зібрали більше 1 млн грн. коштів. Купують тепловізори, масово купують бронежилети. Це звичайна громада, куди не ходять круті бізнесмени. Так, безумовно є кілька політиків (які допомагають), але більшість – це прості люди, які вірять священику, жертвують Київському патріархату. До цієї кризи вони так само помагали діткам.
Які групи впливу є в самій УПЦ МП після смерті митрополита Володимира?
У кожній церкві є групи впливу. Звичайно, на виборах цього року в УПЦ МП окремі партії перейшли всі норми, які дозволяються церковним етикетом. Це вже був «бєспрєдєл»...
Є крайні консерватори, на чолі яких стоїть Сергій, митрополит Тернопільський і Кременецький. Це почаївці. Вони наближені до ідей руського миру. На виборах дуже багато людей з цієї партії проголосувало за нинішнього митрополита УПЦ МП Онуфрія. Є партія поміркованих консерваторів, які орієнтувалися на митрополита Антонія, це приблизно 1/3 єпископату, хоча минулого року їх було більше. Це певний центр, який дрейфує. І є партія Олександра Драбинка. Симпатики Олександра не задоволені позицією, яку займає митрополит Онуфрій - його консерватизмом. Проповіді, з якими Драбинки щонеділі виступає є дуже патріотичними. Він намагається збирати навколо себе не тільки архієреїв, а й українофілів, таких як отець Георгій Коваленко тощо. Він намагається проводити політику альтернативного канонічного православ’я.
Олександр Драбинко не є переконаним українофілом, його поведінка – це просто вигідна політична позиція. Окрім того його кроки мають провокативний характер, в результаті яких ситуація в УПЦ погіршується, через його дії зростає вплив Москви на неї. До прикладу останні вибори (митрополита УПЦ МП). Якби не діяльність митрополита Олександра Драбинка ми мали би якогось поміркованого предстоятеля, не настільки консервативного, як Онуфрій, церква тоді була би більш відкритою до України, до співпраці із суспільством, із українською державою і не займала би такої відстороненої позиції.
Невже у Москві не розуміють, що консервативна позиція Онуфрія відштовхує парафіян?
Є така позиція і у Москви, і у цієї партії крайніх консерваторів-почаївців: чим більше відійде (від церкви прихожан і священиків – «Главком»), тим краще, мовляв, церква від цього очиститься. Ця позиція ніде публічно не висловлюється, бо вона не конструктивна, але вона є. РПЦ фактично втратила Росію і сьогодні на Курбан-Байрам ходять до храмів на порядок більше мусульман, ніж на Пасху приходить людей на богослужіння у Москві. Це катастрофа. Вони допускали помилки, в тому числі й в піарі. Людям набридло, вони відвернулися. Подібне може статися в Україні.
Що стало причиною для того, що люди відвернулися від патріарха Кирила? Дрібниці. Скандал з годинником (у липні 2009 року під час молебню на Володимирській гірці в Києві фотокореспондент зафіксував на зап'ясті патріарха годинник фірми Breguet вартістю 30 тис. євро. Пізніше патріарх Кирило назвав ці фотографії колажем - «Главком»), скандал з квартирою (восени 2010 року журналісти і блогери звинувачували Кирила в рейдерстві, спробі захоплення чужої квартири в Москві, – «Главком»). У патріарха був авторитет. І раптом за останнім опитуванням «Левада-центру» його авторитет впав (за останнім опитуванням «Левада-центру», довіра до церков і релігійних організацій в РФ становить 54%, але суспільним авторитетом назвав патріарха лише 1% опитаних).
В Україні теж були викривальні розслідування діяльності настоятеля Києво-Печерської Лаври Павла…
Якби настоятелем Лаври не був владика Павло, то у Української православної церкви було би утричі більше віруючих. При всій моїй повазі до нього як до будівничого, господарника тощо, його імідж підриває імідж всієї УПЦ МП.
Може здаватися зовсім невеликою подією факт відкликання підпису під Меморандумом. Але так як і скандали з годинником і квартирою, так і цей факт може змінити релігійну карту України.
Якщо за вашими словами, патріотична позиція Олександра Драбинка іде на шкоду єдності Української церкви, то що ж тоді може їй сприяти?
Це взагалі така провокативна позиція, тобто українофільство спеціально дискредитується...
Коли був собор (після смерті Митрополита Володимира, «Главкома»), його постанови підкреслювали український курс. Але на сьогоднішній день іде відмова від цього курсу… Було засновано дуже реакційний консервативний портал «Православная жизнь», який має замінити «Православие в Украине». На цьому порталі публікуються усі мракобіси, які тільки є в УПЦ. Цей портал є наближений до митрополії. Коли Онуфрій очолив церкву, русофіли УПЦ були нагороджені або підвищені. Немає жодних кроків на зустріч Україні, натомість є кроки на зустріч русофілам.
Чи відбуваються сьогодні служби у храмах, які знаходяться на територіях, підконтрольних бойовикам?
Так, але священики там мають нейтральну позицію. Активно сепаратизм підтримували, насправді, 10-15 священиків у Донецькій і Луганській областях. Зокрема, це ті, хто в минулому були десантниками, входили до Союзу десантників Росії тощо. Вони давали сепаратистам прихисток у храмах, недільних школах тощо. Така ситуація була у Слов’янську. Підтримав сепаратистів монастир у Нікольському на Донеччині, засновник якого Зосима (Сокур) був духівником Януковича. У них завжди була антиукраїнська позиція. Вони кінця світу чекають. Безумовно, священики мають різні настрої. Багато з них упевнені, що, мовляв, це армія нас обстрілює.
На службах про це говорять?
Ні. Листи до Києва пишуть. Мовляв, чому ви в митрополії мовчите, чому не протестуєте, нас не захищаєте тощо. Наприклад, відомий блогер, отець Олександр Авдюгін писав про це. На самому початку він підтримував сепаратистів, а потім уже коли розгорілися жахливі події, розпочалася справжня війна, він пожалів, що не займав нейтральної позиції, як, наприклад, єпископи.
Якщо на Сході ти не можеш бути проукраїнським, займай нейтральну позицію, не стимулюй, не випускай джина з пляшки.
Ви хочете сказати, що тих, хто займає нейтральну позицію, ніхто не чіпає і вони мають змогу далі служити?
Так. Наприклад, митрополит Іларіон Донецький, не дивлячись на те, що він має тісні зв’язки з Росією, як тільки почалися проросійські мітинги, він закликав нікому не виходити на вулиці. Він не просто сам сповідував нейтралітет, а робив спроби нав’язати його своїм віруючим. Не завжди це виходило вдало. Багато священиків заражені ідеями «русского мира». Вони і далі працюють, залишаються на місцях. Є священики, які благословляли прапор Гіркіна і самого Гіркіна в Слов’янську й продовжують працювати в цьому ж місті.
УПЦ не може вплинути на таких священиків, переконати не займатися ворожою пропагандою?
Це проблема УПЦ Московського патріархату загалом, на відміну від інших церков, наприклад, Української греко-католицької церкви або УПЦ Київського патріархату, де є чітка ієрархія, чітка дисципліна, де люди орієнтуються на те, що говорить єпископат. В УПЦ МП більше хаосу, більше вседозволеності. Так само немає дисципліни в Українській автокефальній православній церкві. Хоча на рівні Києва вдавалося вплинути. Коли отець Андрій Ткачов під час революції прокляв Майдан, його викликали і сказали, що цього неможна було говорити. Мовляв, якщо у вас є проросійська позиція, то висловлюйте її в приватному порядку. Тоді він вийшов і вибачився не за свою позицію, а за те, що це публічно проповідував. Після цього він все одно почувався не у своїй тарілці, все таки поїхав звідси і служить в Підмосков’ї нині. Є такий рух, до речі, серед священиків і віруючих, тих, які вкрай консервативно налаштовані, вони виїздять.
Скільки таких, як Ткачов?
Точно більше 10 священиків поїхали у Росію. Але патріарх Кирило не схвалював цього: він підкреслив, що не потрібно покидати місця свого служіння. Якщо хтось таки хоче виїхати, то має випросити благословення. Тобто людина переселяється не тільки з власного бажання, а й через те, що дозвіл отримала. Бо якщо хтось просто виїде, не факт, що йому дадуть можливість служити. Окрім Андрія Ткачова виїхав ще відомий антиукраїнський кадр, протоієрей Андрій Новіков, який довгі роки був секретарем у митрополита Агафангела. Він ідеологічна людина, яка підмінила християнство російською ідеологією. Він отримав храм на Воробйових горах у Москві. Зараз там служить, хоча люди до нього ходити не хочуть. Навіть у Москві люди хочуть християнства.