Олег Мусій: У Яценюка системна ненависть до усього майданівського

Олег Мусій наприкінці лютого цього року увійшов в перший «уряд камікадзе» під керівництвом Арсенія Яценюка. За квотою Майдану координатор медичної служби отримав портфель міністра охорони здоров’я і, як з’ясувалось згодом, купу впливових ворогів.

Розмови про відставку Мусія почали ходити, як тільки збігли перші 100 днів його роботи на посаді. Недоброзичливці звинувачували його у зриві тендерів на закупівлю життєво важливих ліків. Тим часом сам міністр не дуже зважав на масовану медійну атаку проти себе. Він системно зачищав відомство від чиновників, які лишились йому у спадок від попередниці Раїси Богатирьової. Та проблему потрібно було шукати не там.

1 жовтня уряд взяв і відсторонив Мусія від виконання обов’язків міністра. Таке формулювання було ексклюзивно винайдено для Мусія його… соратниками з Кабміну.

Міністр, якого мала б звільняти Верховна Рада, не стерпів такого приниження, звинуватив Арсенія Яценюка у маніпуляціях і пішов до суду. На поверхню стали спливати подробиці внутрішніх війн в самому уряді: з’ясувалось, що до усунення міністра з посади має стосунок політичний партнер Яценюка, впливовий депутат Микола Мартиненко.

Тим часом Мусій висунув свою кандидатуру на парламентських виборах і переміг у 124 одномандатному окрузі на Львівщині. Після оголошення результатів він долучився до команди Блоку Порошенка і врешті посів місце заступника голови комітету з питань охорони здоров’я. В інтерв’ю «Главкому» екс-міністр обіцяє продовжити боротися із тендерною мафією і відкриває завісу на події, які спровокували його скандальне відсторонення.

-- «Що я буду міністром, мені сказав Зорян Шкіряк»

Пане Олеже, давайте повернемося в часі назад. Ви стали міністром охорони здоров’я за квотою Майдану. Розкажіть, як саме відбувалось ваше висування у ті буремні дні?

Уряд тоді формували політичні партії, які були в опозиції. Але п’ять місць із двадцяти було відведено для майданівців: тобто було п’ять міністрів, які ввійшли в уряд від громадськості – не від політиків. Я один із них.

Тоді, наприкінці лютого, багато говорилось про те, що МОЗ очолить Ольга Богомолець. Чому врешті зупинились на вашій кандидатурі?

Спочатку дійсно була розмова про те, що це відомство очолить Богомолець, та потім їй запропонували стати віце-прем’єром, і вона погодилася. Відповідно постало питання: а хто ж буде міністром охорони здоров’я? Я був координатором медичної служби Штабу національного спротиву з 1 грудня, з того моменту, коли більше мільйона людей вийшли на Майдан і вирішили залишитися протестувати далі. Тоді якраз був зайнятий Будинок профспілок і КМДА. І через годину практично ми вже там організували медслужбу – до речі, на тому самому місці, де вона була під час Помаранчевої революції, на третьому поверсі Будинку профспілок. Там я також був координатором медичних пунктів. Тому досвід у мене був.

«Призначений за квотою Майдану» – це щось абстрактне. Хто конкретно підійшов до вас і сказав: «Пане Мусій, ви будете міністром!»?

Насправді, ситуація була дивна для мене, тому що мене поставили до відома за день до того, як треба було йти на сцену Майдану, – 26 лютого. Мені сказали: «Олеже, ти будеш міністром. Заперечення не приймаються, будь ласка, готуйся вийти на сцену».

Хто це вам сказав?

Сказав Зорян Шкіряк – один із тих, хто входив у Координаційну раду Майдану. Він мене поставив перед фактом, по суті, за дорученням Координаційної ради, куди входило багато представників громадських організацій.

Ви згадали, що Ользі Богомолець запропонували пост віце-прем’єра, і вона спочатку погодилася. Але врешті і цю посаду вона не посіла. Що тоді сталося?

Вже після представлення уряду на Майдані, коли вже її висунули на віце-прем’єра з гуманітарних питань, я стояв з нею на сцені поруч і казав їй: «Олю, як добре, коли буде дві людини-медики в уряді, ми зможемо допомагати один одному, ми будемо просувати й медичну реформу і гуманітарну сферу розвивати». І я був тоді надзвичайно задоволений. Думав: о, не буду поодиноким. Оля – це людина, яку я добре знав ще з часів університету. Але для мене був дуже дивним подальший розвиток подій....

Та й взагалі дивною була і подальша процедура запрошення на представлення членів уряду до Верховної Ради. Мені не подзвонила жодна людина, окрім знову ж Зоряна Шкіряка. Я йому кажу: «Слухай, ну от мене представили на сцені. А що далі? Що мені робити?». Він каже: «Як що? Завтра – в ложу уряду. О десятій годині Верховна Рада буде обирати уряд». Я йому: «Так мені ж ніхто жодного слова не сказав: ні майбутній прем’єр, ні якісь секретарі, ніхто». Він: «Що там розказувати – приходь зранку в Раду і все». Я прийшов на півгодини раніше, мені дали пакет документів, сказали: «Заповнюй». Далі кажуть: «Ось подання, прем’єр буде оголошувати на міністра охорони здоров’я».

І ось в цей момент в ложі уряду не з’явилась Оля Богомолець. Десь на пів одинадцяту ранку я дізнався, що вона вночі передзвонила прем’єру і відмовилася від посади віце-прем’єра.

Вам відомі причини такого рішення?

Це її треба запитати. Для мене було дуже дивно. Оля була єдиною людиною, яка відмовилася від посади після того, як Майдан ухвалив, сказав «ОК».

Була версія, що нібито сама Богомолець вирішила, що на посаді віце-прем’єра вона буде «весільним генералом». А посаду міністра, який має реальний вплив на галузь, їй не запропонували. Чи була за цю посаду тоді конкуренція?

Конкуренції не було. Я навіть не був на будь-якому засіданні, на якому вирішувалося, хто буде міністрами. Мене поставили перед фактом. Людина, яка входить у ту Координаційну раду, донесла мені її думку. Потім вже Єгор Соболєв, Ігор Жданов мені казали: «Олегу, як добре, що ми тебе висунули міністром охорони здоров’я, і вся Рада Майдану підтримала». Які кандидатури там обговорювалися, мені достеменно невідомо.

Але коментарі Олі щодо посади міністра охорони здоров’я були такі, що вона свідомо не йшла туди, бо вона не бачила механізмів подолання корупції у відомстві.

А ви бачили?

Безумовно. І я для цього дуже багато зробив.

-- «Кульові поранення у загиблих були у передню частину тіла»

Щоб далеко не відходити від Майдану – ще кілька питань стосовно подій на ньому. Ви весь час були в епіцентрі подій. Чи маєте якусь свою версію масового розстрілу? І чи звертались до вас правоохоронці, які розслідують цей злочин?

Не залучали. Хоча саме це і дивує, бо майже на половині протоколів опису і судмедекспертиз всіх убитих з Небесної сотні стоять мої підписи. По суті, я був єдиною людиною, яка тоді, в часи Януковича, відповідала за те, щоб ті протоколи не були сфальшовані: буцімто, ці люди померли від інфаркту, чи запалення легенів. Я робив все, що б було засвідчено, що це реальні вбивства, з кульовими отворами і так далі. Це все описувалося міліцією, судмедекспертом і представником прокуратури. Щоб не було фальсифікацій, я на тих протоколах ставив свої підписи.

Я також був у морзі. Описував тіла 18 лютого в Будинку офіцерів, коли вже медичний пункт евакуювався: там було троє вбитих після масового побоїща в Маріїнському парку. Я викликав правоохоронців, вони приїхали, склали опис тіл, ідентифікували людей, і на тих протоколах стоять мої підписи. Потім, у цей же день, коли горів Будинок профспілок, в ньому було четверо вбитих, Шевченківський райвідділок відмовився їхати описувати ці тіла. І коли Будинок профспілок уже догорав, ми евакуювали ці тіла. Чутки, до речі, про те, що там було багато згорілих, не відповідають дійсності – я особисто перевіряв, чи там ніхто не залишився. А цих убитих ми віднесли за Михайлівський золотоверхий собор. Вони лежали там до самого ранку. І потім, 19 лютого, я їх супроводжував у морг.

Коли 20 лютого був масовий розстріл, було, напевно, більше тридцяти тіл, то я також супроводжував їх із території Михайлівського золотоверхого собору в морг.

Як можна це пояснити: скоро буде рік з моменту тих подій, а вас, людину, яка описувала жертв злочину так і не викликали в правоохоронні органи?

Не знаю. Ніхто жодного разу мене нікуди не викликав.

Мене лише викликали до слідчих. Вперше - коли було затримання двох наших волонтерів з медичної служби. Це було, коли 20 січня підірвали медичний пункт на Грушевського, 4 – тоді сім гранат туди кинули. Тоді ж спіймали одного з козаків, які були в нас волонтерами-охоронцями. Вони не були на барикадах, лише були помічниками в медичному пункті. Одного з них – його прізвище Скорик – як і всіх, посадили на 60 діб. І я тоді ще, в січні, виступав свідком у суді. Я свідчив, що він був у медичній службі, що не брав участі в активних діях – тобто, що це все проти нього було сфальсифіковано.

Другий раз – 19-го лютого, коли в морг доставили двома машинами чотирьох загиблих, яких ми виносили з Будинку профспілок. Приїхали слідчі Шевченківського РУ МВС у морг і описували їх. І тоді я ходив до слідчого, давав свідчення. Все. Більше мене ніхто не залучав.

Ми пам’ятаємо, як російські ЗМІ оприлюднили телефонну розмова начебто голови європейської демократії Кетрін Ештон та міністра закордонних справ Естонії Урмаса Паета, де йшлось про те, що снайперів наймала також і тодішня опозиція. Ви склали для себе якусь версію подій?

Ті кульові поранення, які я бачив своїми очима, майже в половини загиблих, були, як правило, у передню частину тіла: в голову, в груди, в ділянку серця. Важко собі уявити, що стріляли в спину чи десь збоку. Ще поранення були зверху. В останній день вхідний отвір куль був, наприклад, у ділянку шиї, а вихідний – десь унизу, в тазовій частині чи на спині. Це свідчило про те, що постріли, здійснювалися згори.

Така картина свідчить що, швидше за все, це були снайпери з одного боку. Ось ці невідомі беркутівці, чи хто там був у формі Беркуту, із жовтими стрічками на рукавах. Вони користувалися автоматами Калашникова, і цілком можливо, що вони стріляли і вбивали людей бойовими патронами. Це були кульові поранення.

Наприклад, у Нігояна – першого загиблого, якого я також бачив, було три отвори і теж в передню частину. Швидше за все, це було з дробовика. Тому важко сказати, щоб це хтось зі своїх спеціально розстрілював. Тим більше, що розстріли були і в січні, і 18, і 20 лютого.

Окрім того, характер кульових отворів – як вхідних так і вихідних – у співробітників МВС і у беркутівців, і у майданівців був частково схожий. Тому, можливо, снайпер, якщо він існував, міг стріляти і по беркутівцях, щоб свідомо спровокувати їх на агресивну дію. І той факт, що станом на сьогодні серед протестувальників вбитих – 85 (інші – загиблі, але не вбиті від кульових поранень), поранених від куль – десь за 200, а беркутівців вбитих і поранених від куль – менше десятка, однозначно свідчить, що якби був найнятий снайпер з боку протестувальників, то він би, напевно, стріляв по беркутівцях, і було б більше загиблих було серед силовиків. Такі неспівмірні цифри – в десять чи в двадцять разів більше жертв серед протестувальників – свідчить, що саме проти протестувальників застосовувалася зброя, особливо в цей останній день масового вбивства.

Ви сказали, що характер кульових отворів у протестувальників і у беркутівців був частково схожий. В чому полягала ця схожість?

Схожість у вхідних отворах – куля проходила зверху вниз, наприклад. Також були такі досить незвичні вхідні отвори, чому дивувалися і судмедексперти. Як правило, при застосуванні звичайних видів зброї, вхідний отвір тоненький, а вихідний – великий. А тут було навпаки: вхідний – великий, а вихідний – маленький. Це характерна особливість кульових поранень, на чому ще акцентувала увагу під час опису тіл судмедексперт – тут має місце застосування якогось специфічного виду зброї. Але якщо теоретизувати, то таку зброю міг би купити будь-хто і будь-де. Звісно, вона могла бути на озброєнні у Беркуту, а могла бути і кимось привезена. Напевне ж, підпільний ринок зброї існує в Україні.

-- «Скромність і смак. Таким мені дістався кабінет Богатирьової»

Що вам залишилося у спадок від колишнього керівника МОЗу Раїси Богатирьвої, коли ви прийшли в відомство?

Залишився гарний кабінет.

Відчувалося, що там господарювала жінка?

Насправді, за що можна було б сказати їй спасибі – це за те, що вона створила комфортні, хороші умови для роботи і служби міністра. Там був зроблений пристойний ремонт – скромний, не а-ля Пшонка, без наворотів із золота, на стінах є фрагменти української вишиванки, шпалери в українському стилі. Скромність і смак. Таким мені дістався кабінет Богатирьвої. Плюс, там було декілька книг у шафі, комп’ютер стояв і все. Більше жодних речей, ні портретів Януковича.

Крім кабінету вам також залишилась команда попередника і її справи…

Так, залишилися заступники Богатирьової, яких я зібрав у перший день, і намагався виконати вимоги Майдану з очищення влади, тобто, спробував їх звільнити.

Найскладніше було з Романом Богачовим, який був «смотрящим» за міністерством охорони здоров’я і наближеною особою до Олександра Януковича – про це знали всі.

Всі про це знали, але людина вперто трималась за своє крісло і після революції?

Не тільки вперто... Він спочатку написав, як і всі інші заступники, добровільну заяву про те, що він звільняється за власним бажанням. Та наступного ж дня він відкликає цю свою першу заяву. І відразу ж після цього йде на довгий лікарняний.

Він з вами не зустрічався, нічого не обговорював?

Так. Потім за фактом корупції в міністерстві було заведено низку кримінальних справ і, наскільки мені відомо, його до сьогоднішнього дня ще тягають у прокуратуру, в СБУ, в МВС, але віз і нині там. Він навіть не арештований. Хоча достеменно всім відомо, що він був головним корупціонером, схемотворцем і тим, хто очолював усі оці відкати на тендерних закупівлях. Він був головою тендерного комітету.

Врешті, Богачов все-таки надіслав поштою у Кабмін заяву про те, що він добровільно йде у відставку, я підписав ту заяву в Кабінеті міністрів. Особисто мені він її не приносив.

Натомість, був такий перший заступник Олександр Качур – він написав заяву одразу, нічого не відкликав, його звільнили через два чи три дні. І був ще третій заступник – Олександр Толстанов, якого я свідомо не звільнив у перші два місяці через те, що він був тією людиною, яка реально «пахала» в міністерстві. Він відповідав за всю медичну діяльність. До корупційних схем особливого відношення не мав. І, по суті, вводив вже моїх заступників Руслана Салютіна, який відповідав за тендери, Наталю Лісневську і Василя Лазоришинця поточним справам. Толстанова звільнили у травні. Він сам написав заяву – не хотів працювати. Але це й було умовою Майдану і моєю умовою: всі, починаючи від заступників, закінчуючи керівниками департаментів і управлінь середньої ланки, мали бути звільнені.

Тобто люстрацію ви почали найпершим.

Я її не тільки почав, а й зробив – без спеціальних законів. Це була моя абсолютно свідома позиція. Але є цікавий факт, після мого відсторонення 1 жовтня половина колишніх кадрів Януковича дуже швидко протягом тижня чи двох повернулася в міністерство охорони здоров’я і знову очолила всі схеми, з якими я боровся.

Отже, які корупційні оборудки викрили?

Заробляють в МОЗі на закупівлі медикаментів. На завищених цінах. На державні кошти закупляли медикаменти, які можна було б купити дешевше. Це вічна схема. Вона зумовлена багатьма факторами, в першу чергу, участю посередників. Грав роль і наш закон про тендерні закупівлі, який у квітні запропонував, здавалося б, прогресивний новий уряд Яценюка, і який був прийнятий з подачі, в тому числі, багатьох грантоїдів, які працювали в Адміністрації Президента – Transparency International енд компані.

-- «Пан Салютін був мені рекомендований Мартиненком і компанією, наближеною до Яценюка»

Хто розробляв і лобіював саме цей проект?

За ним стояли безпосередньо Арсеній Петрович і міністр юстиції Павло Петренко,. Вони розповідали, який це хороший, прогресивний закон, і переконували нас усіх в Кабміні, що настане щастя після його прийняття. Насправді, щастя не настало, схеми всі залишилися. Закон виявився «пустишкою». Реально він узагалі не запрацював.

Він не ввів деякі потрібні речі, які я не один раз декларував. Перше - це редукціон, торги зі зниженням ціни. Друге, дозвіл на прямі контракти із закордонними постачальниками, без посередників. Бо весь навар завжди йже посередникам, і всі відкати давали посередники. Це теж все відомо – подивіться в Інтернеті, там є чотири-п’ять прізвищ, які більше десяти років у Міністерстві охорони здоров’я промишляють на тендерах. І третє - довгострокові контракти.

Прямі контракти із закордонними виробниками дають зменшення ціни на 10%, але наш бюджетний кодекс і тендерні процедури не передбачають оплату в валюті, наприклад, фірмі-виробнику медикаментів, яка розташована в Німеччині. А МОЗ закуповує близько 400 найменувань медикаментів, з яких майже 80% - це імпортні медикаменти, за які в підсумку оці посередники розраховуються у валюті. Тож був би механізм прямих закупівель, ми б зекономили десь 10%. Окрім того, я зустрічався з іноземними виробниками – з Асоціацією виробників – у широкому публічному колі, і вони задекларували: якщо ми з ними укладемо довгострокові контракти на 3-5 років, вони будуть планувати виробництво і дадуть зниження ціни на 30-40%. Ось це і є механізм подолання корупції у державних закупівлях. Але в законі це не передбачено.

У вас не було можливості пролобіювати ці пункти?

За це відповідав пан Салютін (заступник міністра Олега Мусія, - «Главком»). З 1 квітня він був призначений головою тендерного комітету і людиною, яка відповідає за всі тендерні закупівлі в міністерстві охорони здоров’я. І я мав надію на нього. Він був рекомендований паном Мартиненком (народний депутат Микола Мартиненко, довірена особа прем’єр-міністра, - «Главком») і компанією, яка наближена до Арсенія Яценюка. Салютін клятвено мені обіцяв, що вчасно проведе всі тендерні закупівлі, що ніяких проблем не буде. Проходить місяць. Дивлюся - нічого не відбувається. Починаю з травня вже давати йому письмові доручення, бо на словах – це таке… Він говорить: «Усе нормально, ми все закупимо». Проходить травень, проходить червень – закупівель немає. Я починаю аналізувати, що насправді відбувається із державними закупівлями. Виявляється, він не збирає там робочі групи. Він ігнорує близько двадцяти моїх розпоряджень про необхідність закупівель – терміново провести торги тощо. Аж потім виявляється, що в законі про тендерні закупівлі немає оцих механізмів, які дозволяють уникнути корупційних схем. Як він доповідав мені у своїх періодичних звітах: «А отут у нас можливості немає». Виявляється, що ми вимушені купувати медикаменти за всіма старими схемами. І це все тягнулося до серпня, поки не переросло в публічні скандали.

Чи дійсно реальною була загроза, що деякі категорії хворих залишаться без ліків?

Була загроза. Але насправді, те, що озвучив Арсеній Петрович 1 жовтня – це була маніпуляція, абсолютно свідома з його боку. Тому що 25% ліків уже було закуплено, по них були укладені контракти на абсолютно нормальних умовах, за нижчими цінами, ніж пропонувались в схемах. На інші 25% ліків торги були проведені, і протягом тижня-десяти днів уже мали бути укладені контракти.

Залишається ще 50%.

На інші 25% до кінця жовтня були оголошені торги, і вони мали завершитися. До середини листопада всі торги мали бути завершені 100%. Я був переконаний, що якщо якісь схеми там і були, то вони були мінімізовані.

Але тендерна мафія і ті схемщики, які повернули старих корупціонерів у міністерство, вирішили, що я їм не даю можливості заробити гроші, і вирішили прибрати мене через прем’єра. Тому відбулася отака дивна процедура мого відсторонення і повернення старих кадрів на всі ті схеми.

Ще дещо по ліках скажу. Станом на 1 жовтня окрім того, що ліки закуповувалися, із 400 найменувань ліків тільки по 7 були критичні залишки. По 7 із 400! Інші ліки були, в тому числі і від ВІЛ/СНІДу. Ота акція «чорний вівторок» і так далі – то все була профанація. Проблема, звісно, існувала, бо не закупили. Але на півроку забезпеченість ліками від ВІЛ/СНІДу і від усіх інших хвороб була. В абсолютно достатній кількості. І залишки за старими контрактами з 2013 року не були критичними. Тому я не бачив реальної загрози того, що хворі залишаться без ліків.

А от саме ті сім найменувань, яких не вистачало, стосувались лікування яких хвороб?

То були від гемофілії два види ліків. Ще одні ліки (із сорока видів!) по дитячій онкології і деякі інші медикаменти. Справді, по семи найменуваннях були залишки, які були зовсім критичні – вистачило б на тиждень, два, три. Отака була реальна картина станом на 1 жовтня. Що відбулося далі, мені невідомо, бо я вже був відсторонений від виконання обов’язків.

Судячи з того, як масовано розповсюджувалась інформація про катастрофічний стан і закупівлею важливих ліків, хтось навмисно нагнітав ситуацію?

Мої аналітики робили аналіз, скільки коштує інформаційна кампанія, затіяна проти мене. Вони сказали, що за ці гроші можна було побудувати нову лікарню.

Сьогодні ви вже можете назвати людей, хто за цим стояв?

Це був «Народний фронт», теперішній прем’єр Яценюк і народний депутат Мартиненко. Я цього ніколи не приховував.

Але ж ні прем’єр Яценюк, ні народний депутат Мартиненко, здається, жодного стосунку до медичного бізнесу ніколи не мали?

Ідея була, швидше за все, Мартиненка, а не самого Яценюка. Пан Мартиненко, звісно, здебільшого займається паливно-енергетичним комплексом, але в його брата є спільний бізнес з паном Салютіним, якого вони заслали до мене першим заступником, розмалювавши, що він такий видатний, правильний і хороший. Його рекомендували як дуже хорошого фахівця. Ну, думаю: «Хай спробує».

Маючи цей бізнес у медицині, через Салютіна, думаю, що інтерес у Мартиненка таки був. Не знаю, чи зараз він залишився. Та, схоже, що залишився, тому що пан Лазоришинець, який був тимчасово виконуючим обов’язки, своїми діями підтвердив, що я боровся з цією мафією абсолютно правильно. А повертання старих кадрів на закупівлі і на схеми засвідчили, що схеми діють.

Невже ви, на той час член уряду, не могли сказати: не хочу я цього заступника?

Така можливість була, але пана Салютіна призначили через три дні після мого призначення. Тоді я з щирим, відкритим серцем був переконаний, що прийшла нова влада. Що коли рекомендує коаліція, і сам прем’єр, і люди, наближені до нього… У мене була абсолютна довіра, я був впевнений, що вони жодним чином не зв’язані зі схемами Януковича, зі старими кадрами.

Тобто ви визнаєте, що були не готові до підступності з боку колег по уряду і Майдану?

Безумовно. Я з довірою ставлюся до людей. Тож коли були запропоновані ці кандидатури, я погодився, кажу: «Добре, нехай буде». Тим більше, від коаліції. Ну, хай спробує, попрацює.

Потім прем’єр саботував мені призначення інших заступників, і я працював із Салютіним практично три місяці сам – з восьмої години ранку до дванадцятої ночі. Він був у мене один заступник замість трьох. Інших мені свідомо не призначали, до тих пір, поки я не погодився на ще одного їхнього ставленика – пана Лазоришинця. І тільки тоді мені вдалося паралельно з Лазоришинцем – вже я став досвідченішим – запропонувати пані Лісневську.

Це вже була «ваша людина»?

Так. Я її знав із часів Майдану. Вона допомагала нашим медикам на Майдані як юрист, як адвокат.

Потім, при спілкуванні з іншими міністрами, виявилося, що оця політика із «запихування» міністрам заступників була суцільно в усіх міністерствах.

Це ви, напевно, з Павлом Шереметою (колишній міністр економічного розвитку і торгівлі, – «Главком») поспілкувались.

Шеремета не погоджувався на це, саме тому він добровільно написав заяву і тихенько пішов.

Окрім того, міністр, як виявилося, навіть не може винести заступникам догану. Це робить виключно Кабінет міністрів. Я написав Арсенію Петровичу дві доповідні на пана Салютіна, він не відреагував. Ця доповідна про звільнення Салютіна лежала майже три місяці у прем’єра, і він не реагував на неї, а потім 1 жовтня він її вийняв і сказав: «Ну, от Салютіна ми звільняємо, а вас відстороняємо». Це маніпуляція чистої води.

Я до Яценюка так і ставлюся, як до маніпулятора. Тому я голосував проти його призначення на посаду очільника уряду.

-- «Нехай Арсеній Петрович відповість, що ж він підписав»

Ви намагались за ці сім місяців в уряді відверто поговорити із Арсенієм Яценюком?

Ні. Він спроб не робив і я не робив. Жодного разу. А навіщо? Ну, я з ним зустрічався ще по роботі, по певних питаннях. Він говорить одне, а робить інше. З людиною, яка публічно декларує одні цінності, а сповідує інші, немає про що говорити. Немає сенсу в таких переговорах. Він через п’ять хвилин тебе обдурить.

Ви оскаржили в суді своє відсторонення. Чого ви сподіваєтеся досягти?

Я хочу встановлення правди. Я оскаржую розпорядження Кабінету міністрів про моє відсторонення, підписане прем’єр-міністром. Це розпорядження є незаконним. Такої форми не існує і ніколи в природі не існувало – це єдиний прецедент за всю історію української держави. Звільнення чи будь-які дії з міністром є компетенцією Верховної Ради. Про це відомо всім. Відстороняти мене мала Верховна Рада. І Верховна Рада голосувала за це питання, і я отримав вотум довіри. Вони тоді отримали черговий ляпас – виявилося, що не вдасться «з’їсти» міністра. Але знайшли інший шлях – незаконний.

Якщо прем’єр-міністр порушив закон і був не правий, це має бути визнано судом і задекларовано. Всі рівні перед законом, в тому числі, і прем’єр. І він не може маніпулювати українським законодавством. Він має бути прикладом дотримання закону. А головна теза його роботи в уряді, коли потрібно було прийняти не до кінця зрозуміле рішення, було така: «Ну, давайте ми приймемо, а там вони нехай йдуть в суди». Він свідомо йшов на порушення закону, і робив це неодноразово.

Ваші прогнози, чим закінчиться судовий розгляд?

П’ятий раз суд відкладають. Це чергова маніпуляція. Відкладають під різними приводами: то якась сторона не з’явилася, то є якісь заперечення, то «давайте послухаємо стенограму, як приймалося це рішення».

Насправді, була маніпуляція. Тому що на засіданні Кабінету міністрів голосували лише п’ять міністрів «за» моє відсторонення.

Хто саме?

Представники від «Народного фронту».

«Проти» ніхто не підняв руку і утрималися три міністри. Із кворуму в 11 міністрів. Але Арсеній Петрович сказав: рішення прийнято. Зманіпулював в черговий раз.

Ще одна маніпуляція. Подальші три розпорядження Кабінету міністрів - про моє відсторонення, про призначення в.о. і звільнення Салютіна - вийшли одночасно. Але ж уряд голосував тільки один раз, а не по кожному з цих розпоряджень.

Пропозиція була внесена з голосу прем’єром, нікому не було роздані паперові варіанти. Це порушення регламенту і процедури діяльності Кабінету міністрів.

Порушення на порушенні. Не існує ані в законі про Кабінет міністрів, ані в законі про центральні органи виконавчої влади відсторонення міністру від повноважень. Тобто ситуації, коли міністр залишається міністром, але повноважень не має. Тож, нехай Арсеній Петрович відповість, що ж він підписав. Він це не коментує.

Що ви робили після 1 жовтня? Вас не пускали в робочий кабінет?

Був призначений в.о. Але я на роботу ходив.

Ще була цікава історія. Я ж був вже висунутий кандидатом в народні депутати до свого відсторонення. І за три дні до 1 жовтня я особисто поклав Яценюку на стіл свою заяву: відповідно до закону про вибори народних депутатів, я йшов у передвиборчу відпустку. Я мав намір покласти виконання обов’язків на пана Лазоришинця, того, який потім став в.о. міністра, не знаючи, звісно, що він потім поверне всі ці схеми. Три дні моя заява пролежала. Арсеній Петрович її не підписав, а натомість виніс на уряд рішення про моє відсторонення. Чи це не маніпуляція? Лежить у нього заява людини, яка йде на вибори. Він зобов’язаний був за законом відпустити мене у передвиборчу відпустку. Але ні. Йому треба було просто знайти «винного», на кого можна було б повісити всіх собак. Щоб очистити Салютіна та підсилити несприйняття майданівців.

Тут спрацювала системна ненависть Арсенія Петровича до всього майданівського. Це прослідковувалося неодноразово і давно. Свідчення того – «знищення» міністрів-майданівців. Спочатку - Шеремети. Потім – керівника Держслужби Дениса Бродського. Потім – мене. І останнє, що мене «вбило», - це те, що Євгену Ніщуку, який пройшов також за квотою Майдану, не знайшлося місця в новому уряді Арсенія Яценюка. Хоча він обіцяв багато разів: «Женя, звісно, ти будеш в новому уряді». І Євген свідомо не пішов на вибори, знаючи, що у нього є гарантія – слово від прем’єра. А прем’єр в черговий раз не стримав своє слово, виявився брехуном.

-- «Символіки Блоку Порошенка не існує»

Ви перемогли на виборах і тепер в Раді входите у пропрезидентську фракцію. Як відбулось ваше зближення із Блоком Петра Порошенка, адже балотувались ви як самовисуванець?

В Україні немає ідеологічних партій. Все це клуби за інтересами тих чи інших олігархів, які маніпулюють членами своєї партії – «тому дам, тому не дам». Реально партії, які можна назвати відносно ідеологічними, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Інші партії вмирають разом із владою. Тому безліч прикладів: НДП, СДПУ(о), «За ЄдУ!», «Наша Україна», «Партія регіонів». Тепер, напевно, й інші партії настигне ця участь. Тому я пішов на вибори самовисуванцем. А БПП на моєму окрузі мав іншого кандидата. Але я йшов на вибори, знаючи дуже багатьох людей, які ввійшли до Блоку Порошенка. Наприклад, Гройсмана, Квіта, з якими я працював в уряді. Довіра до них була в мене набагато вищою, ніж до інших людей в інших партійних списках. Це по-перше.

По-друге, я декларував виборцям і був свідомий того, що бачу себе у президентській більшості, в коаліції, тому що я маю намір зробити багато чого для округу. Для того, щоб отримати відповідний бюджет, мати вплив на урядовців, вирішувати поточні проблеми на окрузі, потрібно бути у владі. Це була моя свідома позиція. Окрім того, навіть одна моя передвиборча листівка, яку я роздавав за тиждень до кінця виборів в останньому турі, була в стилі «Час єднатися! Голосуй за Блок Петра Порошенка і за Олега Мусія», з двома галочками.

Ну то виборці, може, і думали, що БПП підтримує вас. Це була свідома виборча маніпуляція.

Не погоджена з Блоком Порошенка.

Тобто ви визнаєте, що використовували символіку без дозволу БПП?

Символіки Блоку Порошенка не існує. Юристи, які супроводжували мою виборчу кампанію, сказали, що зареєстрованої символіки – з таким кольором, таким нахилом літер – не існує. Це мені розв’язало руки, і я свідомо міг це використати в своїй виборчій кампанії. Але я це зробив буквально за тиждень до виборів.

Виходячи з того, що я обіцяв виборцям, безумовно, я почав шукати контакти із Блоком Петра Порошенка вже в Києві. Я себе бачив як індивідуальний учасник парламентської більшості. Але виявилося, що у нас партії узурпували владу, і позапартійні самовисуванці не можуть увійти в коаліцію. Це можна зробити, тільки вступивши в один з «блоків», які є членами коаліції. У мене був вибір між п’ятьма політичними силами.

Зрозуміло, що до «Народного фронту» ви йти не захотіли.

Звісно! Реально, маючи хороші стосунки з багатьма людьми з Блоку Петра Порошенка, я зробив цей вибір.

Хто був тим «мостиком»?

Це був Ігор Гринів.

З президентом зустрічалися після виборів?

Так.

Чи часом він не питав вашої думки щодо того, кого призначити в другий уряд Яценюка міністром охорони здоров’я?

Ні, він поради не питався. Ми розмовляли про участь в Блоці Порошенка, про спільну працю над реформами.

Як оціните призначення в МОЗ Олександра Квіташвілі?

Новий міністр, думаю, нормальний. Ми знайомі. Він працював в стратегічній дорадчій групі, яку я створив при міністерстві для реформування системи охорони здоров’я. Тому він в курсі, має досвід реформ в Грузії. Єдине, йому буде дуже важко в поточних справах, бо міністерство займається не тільки реформами.