Кінорежисер Мирослав Слабошпицький: Я би не взявся за фільм про Революцію гідності

Один з найбільших міжнародних успіхів України минулого року – світове визнання авторської художньої стрічки режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я» - картини, написаної мовою глухих людей про глухих. Стрічка здобула гран-прі Канського кінофестивалю в паралельній конкурсній програмі «Тиждень критики». На 19-му Міланському міжнародному кінофестивалі фільм українського режисера визнали найкращою художньою роботою 2014 року. Зрештою, Європейська кіноакадемія назвала «Плем’я» переможцем у номінації «Відкриття року». Винуватець такого успіху виглядає цілком щасливим і шкодує лише про те, що його стрічці не вдалося позмагатися за «Оскар». Восени в ледь жевріючому українському кінобізнесі трапився гучний скандал: національний Оскарівський комітет висунув на найпрестижнішу премію у світі від України не «Плем’я», яке на той час уже здобуло чимало нагород, а фільм-конкурент «Поводир» Олеся Саніна.

Слабошпицький головною причиною провалу свого фільму в українських оскарівських перегонах вважає корупцію. Режисер навіть погрожував, що домагатиметься дискваліфікації України. Так чи інакше, поїзд пішов ще в розпал скандалу: національні заявки були вже прийняті у США, а в кінці грудня стало відомо, що висунутий Україною «Поводир» не потрапив до переліку з дев'яти стрічок, запропонованих Американській кіноакадемії для подальшого голосування в категорії «Кращий фільм іноземною мовою».

Наступна робота, яку планує зняти Мирослав Слабошпицький носитиме назву «Люксембург». Кіно буде про життя людей у Чорнобильській зоні. Однак традиційно усе впирається у гроші. Вже після нашого спілкування з режисером на сайті Державного агентства України з питань кіно були опубліковані результати голосування учасників сьомого пітчингу - конкурсного відбору кінопроектів для формування програми виробництва та розповсюдження національних фільмів 2015-2016 років. За результатами голосуванням проект «Люксембург» здобув перше місце, тобто має непогані шанси отримати державне фінансування.

В інтерв’ю «Главкому» Мирослав Слабошпицький розповів про те, що стало запорукою успіху «Племені», про стосунки з конкурентом Олесем Саніним, та про те, чи морально було брати гроші на кіно від Ріната Ахметова...

Пане Мирославе, «Главком» вітає вас з перемогою в номінації «Відкриття року» Європейської кіноакадемії. Що, на вашу думку, стало запорукою успіху «Плем’я»?

Написані уже тонни, терабайти, кілометри критики практично всіма мовами світу, включаючи фарсі. Люди намагаються розібратися, що ж стало запорукою успіху. Окрім того, що це хороший фільм, абсолютно оригінальний підхід, якого ніколи ніхто не робив у кіно, я думаю, мені вдалося (при тому, що я погано говорю англійською мовою) написати універсальний твір, як хтось сказав, мовою тривоги. Мені вдалося написати свого «Володаря мух». Саме з цим твором найбільше порівнюють «Плем’я» («Володар мух» - дебютний роман англійського письменника Вільяма Голдінга, написаний у 1954 р. – «Главком»), він є частиною англосаксонської культури, частиною французької, німецької культури. І для того, щоб входити в цю культуру, в цей контекст, не потрібно якихось додаткових опцій, як то переклад з мови на мову чи ще чогось. Він усюди виглядає однаково. Власне, я створив твір, який увійшов у загальносвітовий культурний контекст. Успіх відбувся тому, що я дуже хороший режисер і зняв дуже хороший фільм. Якби існували способи прорахувати успіх, то у всіх би були «канські гілки», «ведмеді» тощо. Якби на це дуже впливала би політика, фільм «Поводир» отримав би «Оскара», к єдреній матері, позорно, розумієте? Немає ніяких секретів.

Чи визнаєте ви те, що сама ідея зняти ігрове кіно із глухими й непрофесійними акторами була ризикованою і чи відчували ви страх, що може щось піти не так?

Я би не назвав це ризиком, хоча ризик безумовно був. Я б сказав, що це була велика претензія. Це можна вважати якимось випендрьожем і власне, якщо фільм не матиме певних чеснот, які переважать скептичні оцінки, то, звичайно, він може не мати успіху, викликати якусь негативну реакцію. Більше того, я переконаний, що автори найгірших, найтупіших фільмів у світі не збиралися знімати поганий фільм. Поганий фільм ніхто не збирається знімати, бо знімати фільми дуже важко. Усі збираються знімати хороші фільми. Просто у когось виходить, а у когось – ні. У цьому є принципова різниця. Звичайно, існував певний ризик, я це усвідомлював. Але з іншого боку, яка альтернатива може бути цьому? Як кажуть: хто не ризикує, той не п’є шампанське.

Запросити акторів-аматорів було оригінальною ідеєю, чи просто на професійних грошей не знайшли?

Ні, справа не в грошах. Оскільки фільм «Плем’я» побудований на мові глухих, а глухі спілкуються усім тілом, необхідно, щоб це були так звані native спікери, люди, які говорять цією мовою. Інакше, це все виглядало штучно і не працювало би. Тому опції «вчити акторів» не було, вона не обговорювалася, навіть такої ідеї не виникало.

У фільмі є дуже жорстка сцена убивства і дуже натуралістична сцена сексу. Що ви хотіли підкреслити такою натуральністю? Чи не здається вам, що надто велика жорстокість не приваблює, а навпаки, відштовхує глядачів, адже в кінотеатрі на показах були люди, які або закривали обличчя на цих сценах, або й взагалі виходили із зали?

Ви знаєте, якщо ми повернемося до твору Шекспіра «Гамлет», який вчать у школі, там присутні дуже жахливі сцени. Чим це виправдано? Я, відверто кажучи, не знаю. Для мене є виправдання в тому, чи є та, чи інша сцена органічною до тієї, чи іншої історії. Як любили казати друзі наші менти, «невиновные не оправдываются».

Ваш фільм про важку долю глухих людей. Після перегляду склалося враження, що у житті таких людей немає навіть світла в кінці тунелю, воно складається із самих темних смуг, ці люди поза соціумом, живуть у своєму, паралельному світі. Для чого виключно темні фарби?

Дозволю з вами не погодитися. Не тільки глухі люди поза соціумом. 99% громадян, окрім тих, хто захопив якісь ресурси, поза соціумом. Це і кінематографісти, і фізики, і інженери, і таксисти, хто завгодно, усі поза соціумом. Якщо держава влаштована за принципом мафіозної структури, угруповань, то всі люди поза соціумом. А глухі – це певною мірою метафора.

Фільм «Плем’я» є малобюджетним. Але його міжнародний успіх означає відсутність прямої залежності між вартістю стрічки і її успішністю?

Він дешевший за багато яких інших фільмів, але я сказав би, що його фінансування було нормальним. Тут взагалі немає якихось закономірностей. Ми не могли вкласти $1 млн, чи $2 млн в рекламу тому, що їх не було звідки взяти. І дорогий фільм може бути успішним, і недорогий також. В залежності від кількості грошей ти вибудовуєш стратегію.

Власне, гроші у кіно - це можливості мати більше знімальних днів, що дуже важливо, можливості більше репетирувати, можливості брати якусь апаратуру тощо. Ви знаєте, що найприбутковішим фільмом в історії світового кіно за співвідношенням видатків і прибутку був порнографічний фільм «Глибока горлянка»? Це зовсім не «Титанік» і не «Володар перснів». Але не думаю, що це український шлях тому, що у нас же діє закон про захист суспільної моралі.

Проект із фільмом «Плем’я» фінансували Держкіно України, Фонд Хуберта Балса Роттердамського кінофестивалю і Фонд Ріната Ахметова. У ЗМІ можна зустріти інформацію про те, що бюджет вашої стрічки - $1,3 млн. Яку частину з цих коштів надала держава?

Думаю, ще ця сума менша. Це ж не був чемодан доларів. Це були безготівкові гривні. Коли ми починали безготівковий долар коштував 8 гривень, а коли закінчували, здається, 13. Держава фінансує 50% видатків фільму, це закон. Це стосується будь якого українського фільму, який вийшов. Окрім документальних, дитячих, і анімації, які фінансуються в розмірі 100%. Окрім держави фінансуванням займався фонд Балса і фонд Ахметова, а також інші інвестори. Але це питання краще адресувати моїм продюсерам, вони краще знають, бо я художній керівник.

Інколи митцям, які отримують гранти від олігархів, дорікають. Гроші на ваш фільм також надходили від Ахметова…

Коли я брав гроші у Фонду Ріната Ахметова, я не брав гроші у Ріната Ахметова, я отримував стипендію від цього Фонду за програмою «і3» (підтримка культурних проектів програмою «і3», «Ідея, Імпульс, Інновація» Фонду Ріната Ахметова – «Главком»). Це був єдиний фонд в країні, який трохи підтримував кінопроекти. Багато чудових короткометражних фільмів відбулися завдяки цьому. Інших фондів не існувало на той час в Україні у жодного так би мовити запасного патріота-мільйонера.

А якби зараз, після усіх буремних подій, знову постав перед вами подібний вибір, як би ви вчинили?

История не имеет сослагательного наклонения. В будь якому разі Фонд закрив усі ці програми і я радий, що переді мною такий вибір зараз не стоїть.

Ви були не згодні із рішенням Оскарівського комітету, який висунув від України на премію Американської кіноакадемії фільм Олеся Саніна «Поводир». Ви обіцяли оскаржити це рішення, або ж взагалі вимагати дискваліфікації України. До суду вже подали?

Ми не обіцяли подавати і не подавали до суду тому, що там не існує складу кримінального злочину. Це історія регулюється статутом Академії. Але, як ви знаєте, станом на сьогодні українського Оскарівського комітету не існує, саме після цього скандалу. Його залишила одразу велика кількість людей. Люди, які вийшли з нього, а також Національна спілка кінематографістів, ініціювали громадське обговорення (ситуації, яка склалася). Національна спілка кінематографістів – це організація, що об’єднує близько 1500 фахівців кіно галузі різного віку, досвіду і професій, і є, напевно, найбільшою профспілкою кінематографістів України. Ми з ними тісно співпрацюємо, як співпрацюємо і з Академією. Безумовно, у нас буде новий склад Оскарівського комітету наступного року. Єдине, що це ніяк вже не вплине на подальшу долю «Племені», на втрачений шанс для України в цьому році. Звичайно, персонально ці люди більше не будуть визначати, який фільм слід висувати тому, що вони довели свою повну профнепридатність. Мова іде про власника компанії «Фільмотехнік» Анатолія Кокуша, компанії, яка надавала різні операторські пристосування, а також про Дмитра Колеснікова з компанії «Кінотур», яка займається постпродакшном…

Рішення Оскарівського комітету так чи інакше є суб’єктивною думкою конкретних людей, які до нього входять. Чи не вийде так, що його новий склад ухвалюватиме рішення, які теж когось з режисерів не влаштовуватимуть?

Це точно таке ж суб’єктивне рішення, як не підписання Угоди про асоціацією з ЄС. Для усього кінематографічного світу, тобто для людей у Британії, Японії, де б я не був і хотів розповісти цю історію, мені кажуть: мовляв, ми знаємо, що у вас корумпований Комітет, який ухвалив політично вмотивоване рішення. Воно пов’язане з тим, що двоє людей, які є підрядниками фільму «Поводир» входили до складу Комітету і голосували. Те, що відбулося потім було зрозуміло усім людям, які серйозно займаються кіно тому, що починаючи від 1-го жовтня усі впливові видання публікували прогнози (на переможців «Оскара»), публікували 40, 30, 20, 10 фільмів, які мають шанс здобути нагороди. Так от, ніде в них «Поводир» не згадувався. І це не було для мене несподіванкою.

Які у вас стосунки із Олесем Саніним?

Зараз у мене немає стосунків. Я знайомий із ним 15 років. Колись ми спілкувалися. Дійсно, востаннє ми бачилися у Будинку кіно за місяць до (рішення) Оскарівського комітету, віталися, спілкувалися.

Чи є у вас з ним конфлікт?

Може і є. Ми ж більше не бачилися, тому я не знаю.

Скільки фільм «Плем’я» встиг заробити грошей, і чи будуть заробітки з цього фільму вищими за видатки на нього?

Усі українські фільми до одного збиткові. Питання полягає тільки в розмірі збитків. Збитки пов’язані з низкою об’єктивних причин, в тому числі з причини малої кількості екранів (показів у кінотеатрах), про це багато уже написано. Ми у цьому розумінні не є винятком. Покриємо чи не покриємо видатки, я не знаю. Коли підрахується 32 території (місць, де демонструватиметься фільм), ми зможемо говорити, хто більше зібрав грошей, а хто менше. Можливо, це буде «Поводир», а можливо і «Плем’я», я не знаю. В Америці і Англії фільм вийде у 2015 році. В Україні фільм зібрав 9000 глядачів, але це небагато, якщо в грошах рахувати. Більше зібрав «Поводир», більше зібрав «Сталінград» Федора Бондарчука, члена партії «Єдина Росія», більше зібрав фільм «Адмірал» із Сергієм Безруковим і Костянтином Хабенським. Але ми зібрали більше ніж, скажімо, «Життя Адель».

Раніше ви зняли фільм «Глухота», тепер «Плем’я». Тематика фільмів про глухих на цьому закрита?

Щодо тематики, то тільки, якщо американці запропонують зробити ремейк фільму про глухих (тоді тема не буде закритою). А так, звичайно. У мене є новий проект – це фільм «Люксембург», підтриманий фондом Хуберта Балса (фонд для підтримки кінематографістів із країн, що розвиваються), він очікує підтримки Держкіно. У нас є німецькі продюсери, французькі продюсери. Ми усі налаштовані його знімати і зараз активно намагаємося готуватися. Якщо все буде добре, зйомки мусять початися у грудні 2015 року. Це буде фільм про Чорнобильську зону. Усі зйомки проходитимуть у Чорнобильській зоні, це для мене принципово. Фільм буде про життя людей там, це дуже цікаво. Я років 15 тому працював журналістом, це місце знаю добре, знаю людей там, знаю, як це все працює. Це абсолютно унікальний досвід, і мені хочеться поділитися ним з глядачами.

А чи не здається вам, що тема Чорнобиля дуже заїжджена, про це вже зняли, здається, все, що хотіли, від документальних стрічок до фантастичних?

Я вам більше скажу. З 1895 року (вважається роком народження кіно) було знято дуже багато фільмів, відверто кажучи. З появою цифрових технологій їх кількість узагалі не лізе ні в які ворота. Я, звичайно, не думаю про це.

Чому назва стрічки саме «Люксембург»?

Це таке кліше. Тому, що коли ви приїжджаєте у Чорнобильську зону і проходите інструктаж з радіаційної безпеки, вам кажуть, що територія Чорнобильської зони , територія відчуження, відселення людей, дорівнює території герцогства Люксембург. В Радянському Союзі любили казати, що там, умовно кажучи, «Псковська область дорівнює чотирьом Франціям».

У яку копійку обійдеться цей фільм, чи є уже гроші на його зйомки?

Якщо держава не підтримає проект, фільму не буде

Раніше ви згадували про фільм «Аварія», про те, що написаний його сценарій і можете почати зйомки. Що це за проект, чи будете над ним працювати надалі?

Так, згадувався такий проект, це фільм про життя швидкої допомоги. Але я його поставив на stand by: зараз ним не займаюся. Можливо, коли-небудь займуся, можливо, комусь віддам (сценарій). Наразі я зайнятий фільмом про Чорнобиль.

Чи є у вас бажання зняти художній фільм про війну на Донбасі, чи про Революцію гідності?

Бажання, звичайно, є. Але можу вам абсолютно точно сказати, що не зніму фільм про Революцію гідності тому, що я розумію: будь-які художні, ігрові речі за рівнем енергетики і трагізму, величності, не можуть порівнятися з телефонним стрімом реальних подій, нехай поганої якості, з поганим освітленням. Тому ця ідея мені здається недолугою. Я би не взявся за таку роботу тому, що не представляю, що потрібно зробити для того, щоб хоча б частково наблизитися до цього, це буде повна «порнографія». Навіть масовки, чи щось таке імітувати виглядатиме жахливо. Щодо війни на Донбасі, то я знаю дуже багато людей, які нині там, того ж Володю Тихого (Володимир Тихий – документаліст, серед останніх робіт якого участь в проекті «Вавилон 13», та фільм «Наша Надія» - «Главком). «Вавилон» це знімає, а деякі люди, яких я знаю, навіть воюють з камерами на шоломах. Думаю, це певним чином ренесанс документалістики. Колись в Радянському Союзі найкращі фільми про війну були зняти фронтовиками. «Взвод» Олівера Стоуна про В’єтнам був знятий Стоуном, який воював у В’єтнамі. Оскільки там (на фронті) є випускники театрального інституту, чи інші творчі люди, то я думаю, що у них це має вийти краще. Треба знімати про те, що ти знаєш з перших рук, а ще краще про те, що ти відчував якось на собі.