Олег Махніцький: «Свобода» використала мене у власних цілях, а потім я став для них тягарем

Частина першої постмайданної команди доволі швидко пішла в небуття. Три місяці між втечею Януковича та присягою нового Президента стали своєрідним «буферним періодом», при цьому приголомшений подіями у лютому народ явно розраховував на більші здобутки нової влади. В першу чергу це стосувалося пошуку та покарання колишніх вищих осіб держави та тих, хто виконував їхні злочинні накази. Особливі надії покладались на керівників силових структур, але якщо глави МВС та СБУ продовжують працювати, то керівник Генпрокуратури Олег Махніцький був змушений піти у відставку. Більш того, вже активно ведуться розмови, щодо нової ротації верхівки цього відомстваі ймовірної відставки його наступника Віталія Яреми.

Ставленика «Свободи» Олега Махніцького під час його діяльності на чолі ГПУ переслідували скандали – на його адресу звучали різноматні звинувачення: то він збирається купувати елітну нерухомість в Києві, то за кордоном, то його донька вчиться в Лондоні, то він покриває колишніх високопосадовців (звісно, не задарма). В кінці кінців, вже після закінчення його прокурорської каденції від Махніцького фактично відхрестилася навіть його рідна «Свобода», а сам він згадує про колишніх однопартійців не приховуючи роздратування. Зараз колишній екс-Генпрокурор – один з радників Президента.

В розмові з «Главкомом» він згадує три місяці роботи в будівлі на Різницькій і «підстави», які йому влаштовували колишні однопартійці, розповідає про свої відносини з командою Коломойського, про скандальний обід з Ківаловим та запевняє, що ніколи не був в готелі «Хаятт», купівлю якого йому приписували.

-- «Керівництво «Свободи» наполягало, щоб я ні в якому разі не подавав у відставку»

Розкажіть коротко, чим ви зараз займаєтеся в статусі радника Президента?

Основне доручення, яким я займаюся – координація роботи правоохоронних органів для допомоги міжнародній дорадчій групі при Раді Європи. Групу було створено за ініціативою РЄ минулої весни для контролю над розслідуванням подій на Майдані. Її очолив колишній голова Європейського суду з прав людини Ніколас Братц, від української сторони до її складу увійшов відомий вчений-правник Володимир Буткевич. Наразі збір інформації – чи відповідали слідчі дії міжнародним правовим нормам, чи не порушувалися при цьому права людини – вийшов на завершальну стадію для підготовки звіту в РЄ.

Попередньо планувалося підготувати заключний документ в кінці минулого року. Однак, на думку міжнародних експертів, наші правоохоронні органи не завжди добросовісно надавали відповіді на запити РЄ. Ймовірно, в лютому звіт може бути переданий українській стороні. Якщо Україна погодиться, згідно процедури його оприлюднять.

Принаймні, я зроблю для цього все залежне... Учасники Майдану мають право знати альтернативну думку про те, що відбувалося після вбивств.

Однак чи будуть вітчизняні силові відомства зацікавлені у винесенні на суд громадськості найдетальнішої картини? Звіт покаже не тільки результати розслідування, а й причини, чи могли слідчі виконати пріоритетне завдання швидше і якісніше. Як бачимо з суспільних настроїв, чимало громадян вважає, що розслідування взагалі гальмувалося. Тому треба розібратися. Існують об'єктивні причини, через які технічні експертизи можуть тривати довго, щоб визначати, з якої зброї стріляли, кому саме вона належала. Але є також суб'єктивні причини, що могли заважати розслідуванню...

Свого часу Генпрокуратура давала 10 днів МВС та СБУ, щоб знайти винних в розстрілі людей на Майдані. Вже рік пройшов. На якому етапі ви залишили цю справу?

За ті три місяці, коли я керував Генпрокуратурою, велася активна робота по розслідуванню злочинів на Майдані: було встановлено ряд осіб, причетних до них. Зокрема, були затримані три працівники підрозділу «Беркут», так званої «Чорної роти», яка здійснювала розстріл людей на вулиці Інститутській. Розслідування почалося наприкінці минулого лютого, вже в квітні відносно цих трьох осіб було зібрано достатню кількість доказів, було прийняте рішення виділити з кримінальної справи окреме провадження по тих трьох особах і скерувати його до суду.

Тобто, коли я йшов у відставку, розслідування вже було завершене, для суду було зібрано достатньо кількість доказів. Тим часом, по двох з трьох підозрюваним це провадження було скероване до суду лише нещодавно. Незрозуміло, чому все це так довго тягнулося.

Ситуація з командиром роти Дмитром Садовником взагалі була кричущою – суд звільнив його з-під варти під домашній арешт. Після цього той прогнозовано втік, залишивши правоохоронцям, як знущання, браслет на згадку. Однак прокуратура (і це сталося після моєї відставки з ГПУ) ніяк не намагалася змінити таке рішення суду.

Я можу порівняти цю ситуацію з іншою: вона трапилася наприкінці мого терміну в Генпрокуратурі із колишнім народним депутатом Віктором Лозинським, засудженим за вбивство. Коли ми дізналися, що суд незаконно звільнив його від відбуття покарання, ми підняли на ноги СБУ і МВС. Протягом дня вбивцю було затримано. Хоча суд навіть не обирав ніяких запобіжних заходів відносно звільненого, на ньому не було ніяких браслетів, він був абсолютно вільним. Незаконне рішення суду було оперативно оскаржене, скасовано і ми не дали Лозинському сховатися.

Якщо вже суд обрав для командира «Беркута» поблажливий запобіжний захід як домашній арешт, то за Садовником мали встановити цілодобове спостереження, зважаючи на широкий суспільний резонанс. Не дати «беркутівцю» втекти було безпосереднім обов’язком правоохоронних органів. Зрештою, усе відбулося точнісінько так, як того боялися слідчі.

Окрім виокремленого провадження по трьох «беркутівцях», основне кримінальне провадження розслідувалося далі і невдовзі була зібрана достатня кількість доказів, щоб оголосити підозру ще 16-м працівникам «Беркуту», також причетним до вчинення цього злочину. На жаль, я не встиг цього зробити – на момент ухвалення такого рішення змінився Генпрокурор. Але я передав всю доказову базу і кримінальні провадження своєму наступнику.

Зі слів мого колишнього заступника Олексія Баганця, він доповідав керівництву про ситуацію і чекав відповідних вказівок – вживати необхідні заходи, затримувати, оголошувати підозру, але певний час це рішення не приймалося. Тобто, співробітники «Беркута» не були в розшуку, перебували на території України і можна було б провести елементарну спецоперацію з їхнього затримання і забезпечити їхню процесуальну участь у провадженні.

А потім ці особи дивним чином дізналися, що відносно них готується, після чого вони виїхали за межі України. Як ми знаємо, дехто з них перебуває в Росії), дехто втік до анексованого Криму...

Проясніть, чому розійшлися ваші шляхи зі «Свободою», членом якої ви були до призначення в ГПУ? У грудні Всеукраїнське об'єднання зробило навіть окрему заяву стостовно вас: що не несе відповідальності за ваші дії. Тоді ще народний депутат від «Свободи» Юрій Михальчишин звинуватив вас у зниженні партійних рейтингів під час виборів.

Почнемо з того, що Михальчишин сам давно не в «Свободі»... Щодо себе хочу назвати декілька причин. Основна – коли вирішувалося питання про можливість моєї відставки з посади Генпрокурора в червні минулого року, я зробив для себе малоприємний висновок, що «Свобода» розраховує маніпулювати мною в домовленостях між тодішніми партнерами по коаліції.

Партійне керівництво наполягало на тому, щоб я ні в якому разі не подавав у відставку добровільно. Наскільки я зрозумів, йшлося про певні домовленості, про що ніхто не вважав за необхідне поставити мене навіть до відома. Однак я переконаний, що згідно з Конституцією, подання на посаду Генпрокурора є винятковою прерогативою Президента, тому не захотів брати участі у тих іграх.

Під час розмови Президент відверто сказав мені, що хоче внести на розгляд Верховної Ради кандидатуру Віталія Яреми у поданні на посаду Генпрокурора. Після цього я добровільно написав на ім’я глави держави заяву про відставку. Звичайно, керівництво «Свободи» це сильно обурило – після цього, з червня, ми з ними взагалі вже не спілкувались. Окрім того, я не погоджувався з певними організаційними діями верхівки партії, але основну причину я назвав.

«Свобода» відмежувалася від мене в поширеній заяві. На жаль, це тільки підкреслило недобросовісне ставлення тому що, коли я був на посаді Генпрокурора, партія піарилася здобутками в органах прокуратури. Докази можна знайти в архівах на партійному сайті. І раптом після всього цього «Свобода» робить заяви, що якось не так працював, про це заявив той же Михальчишин...

Чому така заява з’явилась саме в грудні, хоча ваше звільнення відбулося ще в червні?

Після відставки з Генпрокуратури відносно мене почалася чорна піар-кампанія – в суспільство почали вкидати велику кількість брехні, начебто я став власником дорогого готелю «Хаятт» у Києві, що в мене є нерухомість в Лондоні, що я мав намір викупити цілий поверх в житловому комплексі бізнес-класу «Новопечерські Липки», що в мене донька навчається в Англії при тому, що в неї навіть візи британської нема… Словом, маячня!

Очевидно, «Свобода» побачила, що це зачіпає її імідж. На відстані виглядає так, що під час виборчої кампанії вона спочатку мене використала у власних цілях, а потім Махніцький став для них непотрібним тягарем.

Але ж ви, в свою чергу, отримали таку високу посаду через «свободівську» квоту.

Для мене ця посада була не принциповою, я не дуже мав бажання погоджуватися на неї. Ясно усвідомлював, що через три місяці буде новий президент, який поставить питання про мою заміну. Мені доручили тимчасово виконував обов’язки, а не призначили Генпрокурором на шість років, а згідно конституційного терміну.

Вигідніше було залишити собі депутатський мандат. Я уявляв, скільки за ці три місяці буде роботи і на яку небезпеку я наражаюся. Тому висловлював сумніви, але мені сказали, що потрібно іти. І сказала це не «Свобода», а переконала в цьому коаліція.

Як саме це рішення приймалося?

Призначення до уряду та керівництва інших органів центральної влади тоді погоджувались з Майданом. Відповідно висуванці особи вважалися представниками Майдану, а не конкретної політичної сили.

Майдан – це щось абстрактне, чим усі прикриваються. Але хтось конкретний озвучив прізвище Махніцький і не так просто воно з'явилося у переліку кандидатів на керівні посади?

Від самого початку і до кінця Майдану я залишався на ньому постійно – був одним з керівників центру юридичного забезпечення і захисту Майдану. Ми координували цю роботу втрьох - разом з нинішнім міністром юстиції Павлом Петренком та нинішнім старшим помічником Генпрокурора Валерієм Карпунцовим. Скривджених режимом Януковича було дуже багато.

Для мене це принциповий момент - важливіше не посадити п’ять винних, ніж посадити одного невинного. Тому Генпрокуратура під моїм керівництвом, насамперед, переглянула всі кримінальні справи, за якими колишня влада засудила людей за події на Майдані.

Протягом трьох місяців було переглянуто не тільки ті справи, що стосувалися Майдану, але й інші, які торкались певних політичних чи економічних замовлень. І там, де об’єктивно не було складу злочину, людей виправдали.

Після цього ухвалювалися рішення стосовно тих працівників правоохоронних органів і суддів, які заводили ці справи і приймали відповідні незаконні рішення. Тільки по притягненню до відповідальності тих, хто свого часу заводив справи на «автомайданівців», було відкрито близько п’ятдесяти проваджень. Відносно суддів також приймалися рішення – якщо не помиляюсь, до шести.

Зараз всі говорять – треба було когось посадити. Але за три місяці я не міг реально когось посадити, тому що тільки одна експертиза по кримінальному провадженню може тривати від трьох до семи місяців. Навіть при минулому режимі, коли все вирішувалось нашвидкоруч, подивіться, скільки тривало розслідування по Юлії Тимошенко та Юрію Луценку...

-- «Моєї ноги в тому «Хаятті» взагалі не ступало»

Ви сказали, що проти вас була організована піар-кампанія. Сьогодні ви можете озвучити, хто стояв за нею?

Те, що я чув на власні вуха, озвучила письменниця Ірена Карпа – про «купівлю» мною «Хаятту», причому вона не уточнила, що це «на її думку», а подала як факт. З чиєї подачі вона це зробила, треба її запитати. Я звернувся до суду, щоб спростувати цю інформацію.

Думаю, вся ця кампанія брехні проти мене робиться особами, відносно яких ми проводили розслідування. Сьогодні вони намагаються зробити все для того, щоб уникнути відповідальності, щоб розморозили їхні рахунки в Європі і Україні…

Ви кажете про осіб, що знаходяться не в Україні?

Так. Але в Україні є їхні представники, які роблять все, щоб скасувати обмеження, які були прийняті під час мого керівництва Генпрокуратурою і так саме знівелювати всі кримінальні справи.

А справи тоді були відкриті проти перших осіб держави та осіб, які здійснювали їхній бізнес - і справи рухалися. Тому хтось розраховував показати суспільству, що Махніцький лише понапорушував кримінальних проваджень, а доказів немає...

У вас були справи проти дніпропетровської команди? Заступник губернатора області Святослав Олійник писав, що, на його думку, за три місяці роботи в ГПУ Махніцький заробив 300 млн доларів. Або згадаймо призначеного вами прокурора області Романа Федика, який зараз працює на Львівщині, - керівники Дніпропетровщини теж звинувачували його в корупції...

У кампанії «чорного» піару, дійсно, якось віяло з Дніпропетровська. Я розумію, чому Олійник це робить – він колишня «тушка», постійно був в групі «регіонала» Андрія Портнова, проти якого також було відкрите кримінальне провадження і який потрапив під санкції Євросоюзу.

Хоча й сам Портнов, якщо копнути глибше, вийшов з групи «Привату». А от чому Коломойський міг бути до цього причетний, мені незрозуміло - жодних конфліктних ситуацій між нами особисто не виникало. Може, боялись чогось, тому робили таки дії на упередження. До речі, конфлікт з Федиком виник вже після моєї відставки.

Так хто власне сьогодні власник «Хаятту»?

Моєї ноги в тому «Хаятті» взагалі не ступало. Як тільки з’явилася інформація про те, що я його власник, я почав цікавитися цією темою перед прес-конференцією і прочитав заяву Тарути, що власник готелю не мінявся. Тим більше, на частину акцій був накладений арешт, а коли акції заарештовані, готель ніяк неможливо відчужити.

Доведеться таки вам розказати ще про один цікавий момент. На початку жовтня «Главком» спілкувався з одним впливовим «свободівцем» і той підтвердив, що переговори з продажу «Хаятту» йшли, наш співрозмовник брав у них участь, але готель придбала інша людина. Тобто тема продажу готелю і участі «свободівців» у ній не така вже й фантастика…

До мене доходили чутки, що керівництво «Свободи» щось про це говорило, але це все було на рівні чуток.

Якщо вже закрити «житлове питання» – ви отримували квартиру від Генпрокуратури?

Я знаю, що агенція, яка розповсюдила цю інформацію (Цензор.нет), зверталася з цим питанням до Генпрокуратури і їм надали відповідь, що це не відповідає дійсності. Але вони чомусь цього запиту не оприлюднили, а дали неправдиву інформацію. Якщо узагальнити весь цей бруд на мене, то це робиться від страху, що певні особи можуть нести відповідальність.

То ви готові сказати, якими об’єктами нерухомості володієте насправді?

У мене є земельна ділянка, придбана мною років 12 назад. А також будинок у Львові загальною площею десь 250 кв.м., який ще не зданий в експлуатацію, тому що досі проходить реконструкцію. До речі, по декларації в цього дому інша площа, тому що ще не врахована реконструкція.

А в Києві?

В Києві я живу на орендованій квартирі.

Якщо повернутись до згаданих вами «Новопечерських липок». То чутки ці ж виникли не на порожньому місці. Якось вас журналісти застукали у відділі продажу цього престижного житлового комплексу і саме тому зробили висновки, що ви все ж хочете купити елітну квартиру в Києві.

Ну це взагалі – як можна казати, що людина мала намір щось купити? Як можна влізти людині в голову, щоб дізнатися про її наміри?

Так мали намір?

Не мав.

У вас зараз є бізнес?

Ні, бо я державний службовець. Але я з 1999-го року по 2012-й рік займався адвокатською діяльністю. Це адвокатське об’єднання залишилося, але я всі права передав своєму партнеру.

А у родини?

Донька вчиться, а син теж займається адвокатською діяльністю. Він юрист, але надає правову допомогу, ще не маючи адвокатського свідоцтва.

Ще за часів коли ви очолювали Генпрокуратуру, звучали звинувачення, що жодна знакова справа не зрушила з місця. Наприклад, справа «вишок Бойко», яка не рухається при будь-яких прокурорах, – це «червона ганчірка» для суспільства. Чому її розслідування не можна довести до кінця?

Ця справа не розслідувалася Генпрокуратурою, коли я виконував обов’язки Генпрокурора. Вона знаходилась у провадженні слідчих МВС. І я не розумію, звідки взялася висмоктана з пальця інформація, що Махніцький має якесь відношення до справи «вишок Бойко». Наскільки мені відомо, пізніше Ярема цю справу витребував до Генпрокуратури, але що з нею робилося далі, мені невідомо.

Стосовно конкретних справ можу навести статистику. При моїй роботі повідомлено про підозру і оголошено в розшук Януковича, Захарченка, Азарова, Якименка, Пшонку і інших. Розслідувалося 28 кримінальних проваджень по завданим державі мільярдним збиткам. За фактом заволодіння Януковичем та іншими земельних ділянок було відкрито провадження по махінаціям в Міністерстві доходів і зборів, які призвели до розкрадання бюджету на суму понад 6 мільярдів гривень. Розслідувалася справа щодо махінацій Нацбанку України, що привели до збитків на 1,5 мільярда гривень тощо.

Янукович, Азаров і Клюєв втекли, але деякі діячі минулої влади спокійно залишилися, їх бачать в Україні і люди роблять висновок, що нічого не змінилось.

Я не знаю, чому і де вони зараз є, тому що коли я очолював Генпрокуратуру, вони ховалися. Взагалі Інтерпол відмовлявся оголошувати Януковича в розшук, бо в Україні недостатньо велася робота по розслідуванню цих справ. І, наскільки я чув, перед Новим роком Європа ставила умови, що вона розморозить активи, які за нашим зверненням були заморожені. Європа ж не може постійно вживати санкції відносно тих осіб, якщо справи в Україні не розслідуються.

Але ж це дійсно смішно – Інтерпол оголошує Януковича в розшук в зв’язку з приватизацією «Укртелекому», а не через вбивство людей на Майдані. В перші три місяці після Майдану ви, напевно, відповідали за цю доказову базу, щоб висунути обґрунтовані звинувачення. Бо в підсумку виходить, що Янукович ні в чому не винен...

Ми не можемо говорити, винен він чи ні, поки немає вироку суду. Але потрібно зібрати достатню доказову базу, бо, якщо просто відкрити кримінальне провадження, щоб воно формально висіло, то всі обмеження, зроблені європейцями за нашими зверненнями, будуть зняті.

Так само і до суду не відправиш провадження, якщо нема достатніх доказів, інакше суд тоді взагалі видасть виправдальний вирок. Коли я очолював Генпрокуратуру, ми спали по три години – постійно проводилися наради, я з заступниками збирав колегію, заступник Генпрокурора Баганець кожного дня заслуховував, що робиться з розслідування цих справ.

Ми проводили обшуки, і ви пам’ятаєте, які суми коштів ми вилучали, зокрема, у Ставицького і Присяжнюка. Я майже щотижня проводив прес-конференції і звітував про зроблену роботу.

І зараз ці здобутки втрачені?

А я не знаю, що зараз відбувається. Ці питання треба ставити нинішньому керівництву ГПУ... Мені закидають, що я три місяці не відправляв справи до суду, але вже минуло сім місяців і чомусь далі нічого не робиться.

За ваші три місяці була зібрана достатня база по Януковичу?

Докази були зібрані, але вони ще досліджуються. По справі були сотні експертиз. І, звісно, справу неможливо завершити за такий короткий термін.

Чи велось розслідування саме обставин втечі Януковича і всіх осіб з колишнього керівництва? А то ви можете відкривати провадження, оголошувати їм підозри, але ці люди недоступні для українського правосуддя.

Знову ж таки серед безпідставних закидів на мою адресу було те, що я не забезпечив затримання Януковича. Але якщо просто порівняти по датах, то коли я був призначений на посаду, Януковича вже в Україні не було. Звичайно, що обставини втечі досліджувались під час розслідування кримінальної справи, але я не маю права наводити деталі, бо це діяльність слідчого.

На одній із прес-конференцій ви озвучили, що Янукович і його поплічники вивезли з країни 100 мільярдів доларів. Звідки ви взяли цю суму?

Це цифри, які мені надали відповідні підрозділи Генпрокуратури, а вони в свою чергу цю інформацію отримали в оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ і СБУ. Це була оперативна інформація, не перевірена слідчим шляхом.

-- «Я влаштував люстрацію в ручному режимі, не чекаючи закону»

Коли на посаду зайшов Віталій Ярема, він одразу запросив телевізійників в шикарні робочі апартаменти екс-Генпрокурора Пшонки. Чому ви три місяці, керуючи Генпрокуратурою, не показали таке багатство?

У Пшонки було два кабінети. У той кабінет, де я працював, журналісти заходили вільно. Звісно, я бачив й інший кабінет, але я був виконуючим обов’язки і не був повноцінним хазяїном цього господарства. До речі, мною було дано доручення дослідити будівництво нового корпусу Генпрокуратури, де знаходяться ці розкішні апартаменти. Тоді надійшла інформація про зловживання і розкрадання при будівництва.

Ви прийшли в Генпрокуратуру, коли у владі був, м’яко кажучи, бардак. Пшонка втік, а дезорієнтований рядовий склад залишився. Як вам з ним працювалося?

Зараз всі кричать про розгортання люстрації, але згадайте – протягом трьох місяців на початку 2014 року я влаштував люстрацію в ручному режимі, не чекаючи закону. За цей час ми звільнили в органах прокуратури п’ять тисяч осіб, які не повинні були працювати в прокуратурі взагалі.

За якими критеріями?

Співпраця з режимом. Мною були звільнені майже всі заступники Генпрокурора, всі прокурори областей і вже завершувався процес звільнення районних прокурорів. За цей період ми цю роботу по очищенню зробили десь відсотків на 80. Більше того, до кримінальної відповідальності притягувалися представники прокуратури, які вчиняли неправомірні дії з ознаками злочинів, співпрацюючи з режимом.

Ви позвільняли одних, зараз люстрація йде стосовно інших. У прокуратурі хтось залишиться працювати?

Тоді ми були під пильним оком Майдану і всіх прокурорів областей погоджували на місцевому рівні з представниками Майдану.

А як же з призначенням Федика так вийшло?

Федик, до речі, був звільнений з органів прокуратури за часів Януковича і потім відстояв на Майдані.

Ви багато кажете про брехню, яку розповсюджують про вас. Янукович може подати на вас до суду за згадану вже історію зі «100 мільярдами»?

Може. На мене вже і Портнов, і Ставицький подавали до суду, але це все робиться, щоб брудними схемами зняти з себе санкції, які влаштував до них Євросоюз.

І якісь судові рішення вже є?

Ми ж бачимо, що до сьогоднішнього дня судова система є хворою. Портнов залишив вплив на суди, які приймають неадекватні рішення. Суд взагалі не мав би відкривати провадження, але суди задовольняють позови Портнова.

Ви кажете про Портнова. Але точно так вплив на суддів зберігає Сергій Кивалов, з яким вас бачили в його академії. Нібито ви і обідали разом…

Я дисертацію в Одеській академії писав декілька років і думав, що це моя особиста справа, як одруження чи народження дитини. Але і це використали. Про захист дисертації було офіційно оголошено через відповідні джерела…

На фото видно, що Ківалов ледь не особисто вас приймав.

Ви говорите про звинувачення щодо моєї поїздки до Одеси минулого місяця. Насправді, ці свідомо поширювані фото разом з Ківаловим були зроблені набагато раніше, з іншого приводу – і, думаю, це було свідомим перекрученням.

Тобто, минулого місяця перед захистом кандидатської дисертації я взяв офіційну відпустку. За пару днів до захисту поїхав в Одеську академію, тому що треба було підготуватись - це завжди хвилюючий момент.

Власне, перед захистом представники ректорату, в тому числі, Ківалов як президент академії, зібрались пообідати в академічній їдальні. Природно, що я був запрошений до цього кола. Коли я був Генпрокурором, то намагався співпрацював з юридичними вузами, яких з числа потужних у нас є чотири. Тож наша публічна зустріч була не в ресторані чи в закритому режимі, як це намагалися потім представити суспільству і як це було розтиражоване без будь-якої перевірки.