Валерія Лутковська: В руки терористів потрапили персональні дані українців

Валерія Лутковська вважалась чільним представником режиму Януковича. Її призначення на посаду омбудсмена в 2012 році супроводжувалось скандалом та затятим бажанням тодішньої влади довірити цей фронт робіт «своїй» людині. На той момент Ніна Карпачова вже втратила довіру команди Януковича і Лутковська була покликана її змінити.

Тодішній глава держави розумів значення посади Уповноваженого і важливість того, хто буде її обіймати. Затіяні режимом політичні переслідування вимагали робити хорошу міну при поганій грі і запевняти цивілізований світ у дотриманні прав затриманих і ув’язнених. Саме Лутковській доводилось коментувати неоднозначну справу Павліченків, опікуватись «ніжинськими робінгудами», «перейматись» долею ув’язнених опозиціонерів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.

Після революційних подій Валерія Володимирівна продовжує займати свою посаду. Каденція Уповноваженого Верховної Ради з прав людини триває п’ять років, якщо не будуть виявлені порушення у його роботі. Оскільки Лутковську обрали у 2012-му, вона може виконувати свої обов’язки до 2017 року.

Нині омбудсмен опікується дотриманням прав людей в зоні АТО, та окупованому Криму. Її офіс навіть отримав минулого року статус «А» від ООН як визнання найвищої незалежності такого органу.

Нещодавно ви повернулися із прифронтової зони. Яка там ситуація, яку місію ви там виконували?

Ми їздили в Луганську область, в зону, яка наближена до активних бойових дій з кількома цілями. Перша – перевірити інформацію ЗМІ щодо того, що дітей з дитячого будинку в Камінній, яких відправили на відпочинок в місто Сергіївка Одеської області, насильно повернули назад, не дозволяють їм користуватися мобільними і виходити із закладу, а умови їх життя погіршилися. Також виникло питання, чи не буде небезпеки для життя дітей. Ми приїхали без попередження, поспілкувалися із дітьми без присутності співоробітників адміністрації - інформація абсолютно не підтвердилася. Вони хотіли повернутися, бо це – їхня домівка. Крім того, там були діти, перевезені з інтернатного закладу міста Щастя. Вони так само мріють про те, щоб повернутися до свого дому. Наразі, звісно, вони розуміють, що це неможливо.

Друга мета – перевірка роботу координаційної комісії, яка надає перепустки для перетину межі зони проведення антитерористичної операції. Проблема із видачею перепусток величезна. Якщо говорити про тих, хто намагається потрапити в АТО, існує проблема напливу людей. здебільшого, вони хочуть побачити рідних, подивитися, в якому стані їхнє майно. В той же час, в розпорядженні групи знаходиться один комп’ютер і один ксерокс. Чи зможе ця координаційна група належним чином опрацювати в термін до десяти днів усі ті заявки на перепустки – величезне питання. До того ж, існує проблема кадрового забезпечення.

Значно більшу пересторогу викликає проблема тих, хто хоче виїхати із зони АТО. Порядок такий, що людям потрібно пройти через всі блокпости терористичних організацій, з’явитися на першому блокпості українських військових, подати документи на перепустку і повернутися назад. Але повернення - це велика небезпека. Водночас, існує небезпека, що люди, намагаючись врятуватися, перетинатимуть заміновані поля чи потраплять під обстріли.

Як вирішити цю проблему?

Значно гуманнішим було б створення певної буферної зони, де вони могли б перечекати у безпеці, отримати першу медичну, психологічну допомогу. Враховуючи питання безпеки держави, якщо будуть зауваження від СБУ, МВС, прикордонників, частина заявників, певно, не отримає перепусток, проте інші могли б перетнути цю буферну зону й опинилися б на мирній території. Я вже звернулася до керівника антитерористичного центру із своїми пропозиціями.

Крім того, з губернатором Луганської області ми обговорили питання, які стосуються діяльності управління соціального захисту населення. Зрозуміло, що саме управління в Донецькій і Луганській областях перші стикаються із особами, які хочуть отримати статус внутрішньопереміщених. Вони отримують велику кількість заяв, документів, і є перевантаженими. Утім, законом про державний бюджет для Луганської області передбачено загальна кількість управлінь соцзахисту із врахуванням територій, які зараз знаходяться не під контролем української влади. Я запропонувала міністру соціальної політики створити в Сєвєродонецьку й Старобільську більші підрозділи соцзахисту, перекинувши туди той штат, який теоретично мав би працювати на нині непідконтрольній українській владі території. Також ми із Геннадієм Москалем обговорили питання евакуації чи переведення до більш безпечних місць інтернатних закладів, у яких знаходяться не тільки діти, а й старші люди під опікою держави: геріатричні пансіонати, дитбудинки, психіатричні лікарні й диспансери. Я приїхала із списком таких місць і отримала від губернатора конкретний план дій щодо кожного з них.

Є інформація, що за дозвіл перетину прифронтової смуги вимагають хабарі. До вас зверталися із такими фактами?

Ми бачили таку інформацію, але зіштовхнулися із проблемою, коли намагалися дізнатися конкретні прізвища, тих у кого вимагали чи хто давав хабар, щоб можна було відкрити провадження з цього приводу. Жодної конкретної інформації ми не отримали.

Яка ситуація із сиротинцями в зоні АТО? Чи всі діти були евакуйовані?

На жаль, не всі. Є близько двох тисяч дітей, які знаходяться під опікою держави, але залишилися на території АТО. Не було вчасно прийняте політичне рішення, що з урахуванням нестабільної ситуації потрібно вивезти в обов’язковому порядку усіх дітей. Влітку з величезними проблемами нам вдавалося або повертати дітей з Російської Федерації, або перевозити дітей вже під загрозою їх життю. Наразі в зоні АТО залишилися ті інтернатні заклади, вивезти які зараз неможливо, і не тільки тому, що нам не дають це зробити «ДНР» чи «ЛНР», а у зв’язку із тим, що вивезення цих дітей має відбуватися із додатковою медичною допомогою. Це – діти-інваліди і їх потрібно перевозити «швидкими». Організувати це зараз просто неможливо. ми намагаємося допомогти їм, передати гуманітарну допомогу через волонтерів, знаходимося на постійному телефонному зв’язку із керівниками таких закладів.

Терористичні організації ніяк ними не опікуються?

Важко сказати, бо я ніколи не говорила про це із керівниками. Ми зазвичай лиш питаємо, що потрібно. Нам кажуть: підгузки, пелюшки, вітаміни, медикаменти – і, відповідно, це ми передаємо волонтерам. Вони ж, у свою чергу, довозять це до самого місця призначення.

Ви казали, що діти мріють повернутися в рідні дитбудинки. Чи є інформація щодо кількості зруйнованих інтернатних закладів?

Я можу сказати лише про ті, які існують. В зруйнованих дітей не залишалося. Інше питання, мені дуже шкода, що ми вивозили їх не завчасно, організовано і без зайвих проблем, а по факту, стихійно розподіляючи, куди переїжджатимуть ці будинки. У мене навіть є відповідне звернення до Генерального прокурора – я вбачаю тут злочинну бездіяльність.

Вистачає місць, куди можна перевезти і прилаштувати дітей?

Тут проблем немає. В нас вже давно працює програма влаштування дітей в сімейні дитудинки, так звана деінституціалізація державних інтернатних закладів. Дуже велика кількість дітей влаштовані саме в сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, всиновлені. Проблема була не в місцях, а політичному рішенні.

Ви вже згадали про випадки вивезення українських сиріт на територію РФ, чи всіх вдалося повернути і про яку кількість дітей йдеться?

Були три спроби вивезення дітей: в червні, липні й серпні. Останнього разу намагалися вивезти вісьмох дітей віком від 8 місяців до 2 років. Усі вони хворі на ДЦП або інші ураження центральної нервової системи. Потрібно розуміти, що таке ДЦП – це діти, які не можуть самостійно перевернутися. Їх просто поклали на сидіння в автобусі і в тридцятиградусну спеку вивезли на територію Росії без жодного медичного супроводу. Одному хлопчику стало дуже погано від зневоднення і вони були змушені зупинитися в Донецьку Ростовської області й помістити цих дітей в лікарню. Там їх зміг побачити український консул і через три дні після стабілізації їх стану, ми вивезли їх машинами швидкої допомоги на територію України. Це вдалося зробити за допомогою українського і російського міністерств закордонних справ та двох омбудсменів. Всі діти, які були незаконно перевезені були повернуті назад.

В яких іще напрямках ви співпрацюєте із російським омбудсменом Еллою Панфіловою?

В нас завжди виникало багато питань. Іще в 2012 році був підписаний меморандум про співпрацю між українським і російським омбудсменом, адже багато громадян України знаходяться в Росії, і навпаки. Зрозуміло, що ми постійно обмінюємося інформацією стосовно передачі пенсійних справ, соціальних виплат, осіб в ув’язненні – це поточні проблеми в роботі будь-якого омбудсмена.

Зараз же наше співробітництво стало більш інтенсивним, по-перше, через незаконну окупацію Криму. Тепер я можу ефективно реагувати на звернення лише через Панфілову. Тут я є заручником її реакції на мої листи, оскільки самостійно я не можу нічого вирішити. Крім того, виникає велика кількість специфічних питань, як то справа Сєнцова, Савченко, Кольченка та інші. Якщо є питання, які входять в її компетенцію, ми звертаємося до російського омбудсмена.

Які результати співпраці із російським омбудсменом?

Наразі є досить багато справ, які ще тягнуться, знаходяться в провадженні, ті ж справи Савченко, Сєнцова. Принаймні, коли я зверталася із проханням до Елли Панфілової зайти в камеру і поспілкуватися із тим чи іншим громадянином України, навіть якщо це була гучна справа, вона моє прохання виконувала. Зрозуміло, що жоден омбудсмен не має права втрутитися в судовий процес, встановити вину або невинуватість якоїсь особи. Це – виключна компетенція правосуддя. Але прослідкувати за умовами утримання, за тим, щоб консул мав змогу зустрітися із утримуваними – це можливо. Наприклад, я просила омбудсмена в РФ надати дозвіл на зустріч консула із Олегом Сєнцовим і вона йшла назустріч.

Останнє, чого вдалося досягти: Російська Федерація нарешті визнала, що у Сєнцова є українське громадянство. Це – велика перемога, бо він може розраховувати на консульську правову допомогу. В нас також є інформація про визнання українського громадянства Олександра Кольченка. Попри те, що російські адвокати раніше заявляли, що визнають його виключно громадянином Росії, тепер на мій запит ми отримали офіційну відповідь міграційної служби, що він – наш громадянин і одразу ж надіслали цю відповідь російській стороні.

Чи можливо контролювати або хоча б моніторити ситуацію із місцями позбавлення волі на окупованих територіях?

Ми намагаємося тримати зв'язок із Пенітенціарною службою, управліннями в Донецькій і Луганській областях. Чесно кажучи, я б не хотіла багато говорити з цього приводу. Ми тримаємо руку на пульсі, але я боюся, що будь-який коментар з цього приводу може зашкодити людям, які знаходяться в цих установах.

У нас виникла інша проблема – по слідчих ізоляторах, які знаходяться на територіях, підконтрольних українській владі. Ми прийняли правильне законодавство, згідно з яким територіальна юрисдикція судів змінена у зв’язку із неможливістю здійснення правосуддя у місцях, де стріляють «гради», чи на непідконтрольній українській влад території. Проте виникло питання, яким чином визначити необхідність тримання під вартою людини, якщо її кримінальна справа лишилася, наприклад, у Горлівці. Словянський міськрайонний суд, який має визначати обґрунтованість підозри стосовно конкретної особи, яка знаходиться у СІЗО, не має доступу до справ і таких випадків чимало. Принаймні по артемівському слідчому ізолятору, в нас є 27 заяв стосовно того, що суди приймають рішення про продовження строків тримання під вартою без жодних обґрунтувань. Зараз ми будемо звертатися до Генеральної прокуратури, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, шукати вихід із цієї ситуації.

Є інформація, що в’язнів випускають із тюрем і забирають воювати в лавах бойовиків та російських терористів «ЛНР», «ДНР». Ви можете це підтвердити?

Є дуже різна інформація. Є інформація про те, як ув’язнені в деяких колоніях зсередини барикадували двері, щоб не виходити. В даному випадку, розголос не на користь цим людям.

За рахунок чого зараз виживають ув’язнені, адже держава не утримує зони на окупованій території, а працівники системи не отримують кошти?

З працівниками пенітенціарної служби простіше, в разі, якщо вони продовжують виконувати свої обов’язки, відповідно до присяги, вони отримують заробітну плату. Що ж до тих, хто там утримується, питання не в тому, щоб отримати додатково картоплю чи м'ясо. Питання в тому, що серед людей, які там утримуються є хворі на туберкульоз чи ВІЛ і вони потребують спеціалізованого лікування. Через волонтерів, які домовляються із усіма блокпостами, нам вдається передавати ліки. Через кілька неурядових організаціях ми намагаємося вирішувати ці питання.

Скільки людей залишилося у цих закладах?

На момент початку бойових дій на захоплених територіях знаходилось трохи менше 20 тис. осіб в місцях позбавлення волі. Так склалося історично, що майже 25% усіх установ пенітенціарної служби знаходяться на території Донецької, Луганської областей. Тому, кількість людей там велика.

За словами волонтерів, терористи під час обмінів вимагають повертати їм в’язнів із інших українських тюрем. Вам відомо про такі випадки?

Це питання, яким я намагаюся не займатися взагалі. Років п’ять тому були активні дії на території Сомалі, коли захоплювали судна, в тому числі, із українцями на борту. Коли торг про повернення судна був із судновласником, сомалійські пірати виставляли одну суму викупу, коли ж втручалася держава, сума викупу зростала в кілька десятків разів. Я боюся, що моє втручання може зашкодити людям, які знаходяться у полоні. Враховуючи такий досвід, питаннями обміну військовополоненими і просто полоненими особами мають займатися виключно професіонали. Є кілька профільних організацій, спеціальний підрозділ СБУ, Центр визволення осіб, які знаходяться в полоні, є офіцерський корпус, який очолює Володимир Рубан. Вони показали свою ефективність і роблять це на високому рівні.

Я отримувала звернення адвокатів, стосовно того, що їхні клієнти, яким були вручені повідомлення про підозру, були передані на територію «ЛНР» та «ДНР» на вимогу так званих «республік». Але, оскільки в зворотному напрямку, поверталися наші бранці, виникає питання морального права на втручання.

Які юридичні механізми застосовують для вирішення цього питання? Справи призупиняють, закривають?

Не можу сказати і не намагалася аналізувати. До нас повертаються наші хлопці і це головне.

Якщо говорити про заклади позбавлення волі в Криму? Чи можна відслідковувати долю ув’язнених, на яких тепер начебто поширюється російське законодавство?

На момент незаконної окупації Криму в місцях позбавлення волі знаходилось близько 3000 осіб. Але тут ситуація дещо інша й інші проблеми. На території РФ було введено спеціальне законодавство стосовно кримчан. Якщо людина на день проведення референдуму знаходилася на території Криму, її автоматично приймали в громадянство Російської Федерації. Відмовитися від автоматичного прийняття громадянства можна було лише за умови особистої появи у чотирьох центрах протягом обмеженого часу – місяця – й подачі заяви про відмову. Зрозуміло, що ті, хто утримувалися в слідчих ізоляторах та місцях відбувань покарань, можливості з’явитися особистов ті центри не мали. Тож, я отримала звернення за підписом 145 осіб, які знаходилися в Сімферопольському СІЗО і категорично заперечували, щоб їх автоматично зарахували до громадян РФ. Я звернулася до Елли Панфілової з проханням про спільний моніторинг, але не тільки для двох омбудсменів, тому що кожна з нас матиме свою точку зору щодо подій, для об’єктивності я просила, щоб спільно з нами в цій місії приймав участь комісар Ради Європи з прав людини Нільс Мужнікс. Поки що я не отримала згоди від російської сторони щодо такого моніторингу.

Скільки скарг ви отримуєте з Криму, на що найчастіше скаржаться?

Зараз кількість скарг значно впала з об’єктивних причин. З одного боку не працює українська пошта і людям досить важко звернутися. Ми приймаємо звернення і електронною поштою, і на гарячу лінію, але цього не завжди достатньо і люди не завжди можуть добратися до таких засобів зв’язку. З іншого боку, деякі люди звертаються вже до російського омбудсмена, вимагаючи від неї захисту їхніх прав. Я моніторю ситуацію, але позбавлена можливості реагувати.

Скарги, які надходять, та повідомлення ЗМІ, які ми фіксуємо, говорять про те, що основна проблема, що існує сьогодні в Криму, це значне скорочення навіть не прав людини, а свобод, які належать кожному: свобода пересування, вираження поглядів, мирних зібрань. Остання подія, яка відбулася, коли в.о. Голови меджлісу кримськотатарського народу звинуватили у вчинені кримінального злочину за проведення мирної акції протесту – це юридичний нонсенс. По-перше, станом на 26 лютого навіть РФ визнавала в Криму юрисдикцію українського законодавства, а я вважаю, що воно має застосовуватися і зараз. В Україні немає відповідного законодавства, яке б регулювало мирні зібрання, тож діє пряма конституційна норма, яка гарантує цю свободу. Власне, застосування російського законодавства до цієї людини, крім того, що це є юридичним сюрреалізмом, є ще і прямою дискримінацією. Якщо мені не зраджує пам'ять, в той же день, на тій же площі, був також проведений «Марш русского единства», але керівника тієї організації ніхто до відповідальності не притягає. Одразу можна говорити, що це переслідування є політично вмотивованим і дискримінаційним.

Ви заявляли, що в Криму не залишилося жодного українського ЗМІ. Які дані щодо кількості ЗМІ, що вже закрилися, чи отримали російську ліцензію?

Я оперую даними, які отримую від «Кримської польової місії». Це мої очі і вуха на території Криму. Це група правозахисних організацій з різних держав, які постійно здійснюють моніторинг на території півострова. На жаль, нічого більше вони зробити не можуть. Вони не можуть надати правову допомогу, навіть якщо бачать порушення прав людини, – лише порадити, до кого можна звернутися. Тим не менше, їх дані лягають в основу мого моніторингу.

Що є показовим у останніх звітах «Кримської польової місії», якщо раніше вони говорили, що найбільш дискримінованими у Криму є громадяни України кримськотатарської національності, то зараз дискримінована так само і українська національна меншина. Це нонсенс, але на території України українці стали національною меншиною.

Чи можливо надати хоч якусь допомогу? В частині порушення майнових прав, наприклад, вимагають отримати російські документи на нерухоме майно…

Згідно з нашим законодавством, ми не сприймаємо дії, вчинені на території Криму окупаційною владою, але сказати, що ми можемо ефективно прямо зараз захистити майнові права людини – було б перебільшенням.

Як на рівні держави вирішено питання насильного нав’язування громадянства РФ?

Згідно з законом про тимчасово окуповану територію, в нас чітко зазначено, що попри законодавство прийняте окупаційною владою, усі вони залишаються громадянами України. Їх автоматом зарахували в громадяни РФ, а потім тими чи іншими діями сприяли тому, щоб вони були змушені отримувати російські паспорти. Людина, яка потребує медичного забезпечення, соціального захисту, пенсійного забезпечення мала отримати російський паспорт. Але паспорт – це лише посвідка громадянства. Громадянство ж визначається рядом інших умов та факторів. Говорити про те, що ці громадяни винні в тому, що мають російський паспорт, не можна. Абсолютно логічно продовжувати вважати їх громадянами України і підстав для того, щоб позбавити їх цього громадянства немає жодних.

Як бути з дітьми в сиротинцях, яким випадково взяли і присвоїли російське громадянство і вивозять на територію РФ, віддають у російські родини?

Ми пропустили момент, коли мали вивезти цих дітей за територію Криму, а це близько 4 тисяч дітей. З них близько 2 тисяч – під опікою і ще майже 2 тисячі – дітей в інтернатних закладах. Ми мали інформацію про те, що приїжджає так званий «Поїзд надії» (всеросійський соціальний проект, суть якого полягає в організації зустрічей потенційних усиновителів и опікунів із дітьми, позбавленими батьківської опіки, був презентований в Криму 14 жовтня 2014 року - «Главком»). В Росії так само діє програма деінституціалізації дитячих закладів, надається преференція сімейному вихованню. Тобто, та сама ситуація, що і в Україні з єдиною поправкою – ми застосовуємо такий підхід до своїх громадян. В даному випадку громадян України віддавали на усиновлення громадянам РФ, вони розї’жджалися по всій території Російської Федерації і через деякий час ми просто не будемо мати інформації, де знаходяться ці діти. Це – порушення конвенції ООН про права дитини, яка гарантує право на обрання громадянства, а дітей, по суті, позбавляють такої можливості. З одного боку, це - вина української влади, яка не вивезла вчасно дітей, а з іншого боку – вина окупаційної влади, яка дозволяє собі так ставитися до дітей, громадян України.

Зараз ви збираєте факти порушень у Криму, на Донбасі, які можливі подальші дії. А що далі?

Єдиний інструмент реагування, який в нас лишився, – це привертання уваги міжнародних організацій до цих проблем. Протягом минулого року усі міжнародні організації, як європейського, так і світового масштабу, були проінформовані про ситуацію в Криму. Спільно із Рефатом Чубаровим та Мустафою Джемілєвим ми проводили спеціальні заходи, приїжджали і розповідали з перших вуст про те, що відбувається в Криму та на сході України. Показували фотографії закатованих людей, загиблих, зниклих, щодо яких окупаційною владою не розслідуються справи. Намагалися пояснити наше бачення того, що відбувається в Криму. Звісно, у нас залишаються такі дієві заходи як звернення до міжнародних юрисдикційних органів, компетенція яких визнана в тому числі і РФ, щоб отримати обов’язкове для виконання рішення. Міністерством юстиції вже подано заяву проти РФ до Європейського суду з прав людини.

В будь-якому випадку, навіть якщо рішення буде прийнято на користь України, виникає питання стосовно того, яким чином це рішення буде виконувати Російська Федерація. Ми вже бачили демарш російської делегації в ПАРЄ, зрозуміло, що вони можуть вчинити так само щодо рішення ЄСПЛ. В результаті, Росія буде змушена вийти з Ради Європи, але це питання вже до РФ.

Зараз представники колишнього режиму дорікають новій владі тим, що немає жодних результатів розслідувань по Майдану, тобто злочинів там і не було і звинувачення на адресу команди Януковича були безпідставні…

Ми постійно моніторимо цю справу, але назвати розслідування ефективним не можна. Ми надіслали матеріали наших проваджень до Генеральної прокуратури двічі: коли був виконуючи обов’язки генпрокурора Махніцький, а після того до генпрокурора Яреми. Ми були залучені до великої кількості справ, які розглядалися в судах, в тому числі, коли вирішувалося питання про обрання запобіжного заходу, були в автобусах, в яких тримали активістів, що в умовах зими вже було катуванням – заходили, фотографували, фіксували, передавали ці матеріали для проведення розслідувань, - але, на жаль, навіть наші матеріали не розслідувані. Зараз в Генеральній прокуратурі утворено ще один відповідний підрозділ, куди ми нещодавно передали матеріали, які ми отримали в результаті спеціальних проваджень Уповноваженого. Зрозуміло, що ми не маємо права проводити розслідування в сенсі Кримінального процесуального кодексу, але можемо проводити провадження спільно з представниками громадськості, щоб зібрати максимальну кількість фактичних даних, які ми можемо передати до процесуальних органів. Таке провадження було проведено по Черкасах, де в січня 2014 року проходили масові акції протесту за участі Автомайдану. Була зібрана величезна кількість фактів і передана до ГПУ. Ймовірно, вони десь загубилися і вчора ми передали всі наші матеріали знову, так само, як і по інших провадженнях Майдану та Одесі.

Ви співпрацюєте із родичами загиблих та пораненими?

Безумовно, в деяких випадках родичі жертв, потерпілих від злочинів під час Майдану звертаються до нас із проханням моніторити розслідування, бути присутніми на процесах. Так склалося, що участь представника Уповноваженого в судовому процесі, навіть з мовчазною роллю монітора, сприяє тому, що кримінальний процес дотримується від букви до букви. Намагаємося максимально допомагати.

На якому етапі зараз розслідування по травневих подіях в Одесі?

Ми аналізували цей процес виключно з точки зору компетенції Уповноваженого. Нас цікавила задіяність у процесі органів державної влади – в даному випадку, це питання професійних дій або непрофесійної бездіяльності органів внутрішніх справ, які мали запобігти тому, що відбулося. Висновки ми оформили у відповідне подання як до Генерального прокурора, так і до Міністра внутрішніх справ.

До яких висновків ви дійшли?

Непрофесійність керівництва одеського управління органів внутрішніх справ і злочинне неприйняття тих рішень, які мали бути ухваленими в такій ситуації, щоб зупинити розвиток подій та зберегти людські життя.

Якщо говорити про динаміку та структуру звернень до Осбудсмена, як вона змінилася за останній рік?

Цифри не є показовими зараз. Значно зменшилась кількість звернень по Криму. Так само із зверненнями зі сходу. Якщо зі сходу приходять звернення, зазвичай приїжджають одним вантажем з «Нової пошти» кількістю в 200-250 штук, то вони зазвичай однотипні, написані однією особою, але підписані різними людьми. Є величезна кількість звернень від внутрішньопереміщених осіб, величезна кількість звернень від людей, які проживають на прифронтовій підконтрольній українській владі території.

Водночас, можна констатувати, що дуже змінилася тематика. Ми раніше ніколи не стикалися із проблемами внутрішньопереміщених осіб. У зв’язку із тим, що вона з’явилася, є велика кількість проблем і звернень, які потрібно вирішувати в ручному режимі: законодавство передбачає яким чином має діяти чиновник, але чиновник або діє не так або не діє взагалі. Іноді звертаються із системними проблемами, у зв’язку із цим було прийнято рішення про створення спеціального структурного підрозділу й введена нова посада представника саме з питань внутршньопереміщених осіб, щоб акумулювати усі питання в одних руках.

Як ви ділите сфери впливу із Уповноважении президента у справах кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим?

У нас різні напрямки роботи і, повірте, її вистачає на всіх. Ми в жодному випадку не є конкурентами. Так само, я не бачу проблеми в тому, що на сьогодні існує посада Уповноваженого президента з питань захисту прав дитини, тому що в нас така кількість проблем із цієї тематики, що їх вистачить на двох. Я підтримую ідею введення представника президента з питань кримськотатарського населення. І мені, і Мустафі Джемілєву вистачить навантаження.

Щодо переміщених осіб з’являється інформація про «соціальний туризм», коли люди отримують статус переміщеної особи, відповідну грошову допомогу, і повертаються додому.

Людина може пристосуватися до будь-якого законодавства. Якщо припинили виплачувати пенсії з об’єктивних причин і почали платити на мирній території, зрозуміло, що будуть люди, які виїжджатимуть, отримуватимуть пенсію і повертатимуться назад у свої домівки і кілька разів увімкнути світло, щоб було видно, що там хтось живе. По-різному буває, тому я не готова засуджувати такі дії.

Водночас, з’явилася інша інформація. Свою «соціальну справедливість» намагаються втілити терористи. Вони отримали реєстри соціальних виплат, пільговиків, і, відповідно, коли вони видають якусь матеріальну допомогу мирним жителям, вони звіряються із реєстрами, бачать, що людина виїжджала на мирну територія і, вочевидь, отримала якісь кошти, і позбавляють її своїх виплат. Що мене дуже турбує, у цьому випадку: те, що персональні дані потрапили в руки терористів. Вони надані виключно державному органу і виключно з метою, передбаченою законом. В принципі, цей орган мав би подбати про те, щоб захистити дані, які він має. Ми будемо розбиратися з цим випадком.

Щойно ви прийшли на посаду, ви заявили, що інститут Уповноваженого має бути деполітизований. Наскільки вдалося реалізувати цю мету?

Ми співпрацюємо із владою достатньо ефективно, а якщо нам не вдається переконати владу у доцільності тих чи інших дій, це можна почитати на моєму сайті – уся інформація максимально відкрита. Ми – єдиний державний орган, який повністю відкрив свою діяльність для зовнішнього громадського моніторингу і його результати так само друкуються у нас на сайті із рекомендаціями стосовно покращення роботи. Нашим основним партнером, все ж, є не влада, а неурядові організації.

Найкращим підтвердженням аполітичності офісу буде те, що у січні цього року ООНівський інститут омбудсменів присвоїв українському офісу статус «А», тобто найвищий статус незалежності інституції, який встановлений згідно з паризькими принципами. Цей офіс є достатньо незалежним, щоб здійснювати на найвищому рівні моніторинг, захист і контроль за захистом прав людини.

Цей статус символічний чи дає якісь нові можливості?

Він нічого не дає в частині фінансового забезпечення, тут ми залежимо від бюджету. Нічого не дає в частині додаткових привілеїв для омбудсменів. Він дає визнання міжнародною спільнотою. Додатковий бонус – у випадку дуже складної ситуації омбудсмен має право виступу на засіданні Генасамблеї ООН.

На тлі оптимізації держапарату у вас були скорочення фінансування та штату?

У нас були скорочення протягом 2014 року, двічі було переглянуто держбюджет, що зачепило і наші статті. Водночас, нам додали кілька функцій. З початку минулого року ми відповідаємо і за питання захисту прав людини під час обробки персональних даних, питання захисту прав людини під час здійснення антидискримінаційної політики держави. З жовтня, коли набув чинності закон про прокуратуру, ми почали відповідати, в тому числі, за контроль за дотриманням прав людини в сфері доступу до публічної інформації. До Уповноваженого з прав людини перейшли функції по притягненню особи в разі порушення права особи на доступ до публічної інформації. Крім того, збільшилося навантаження в частині процесуального представлення інтересів особи в цивільному і адміністративному процесах. Частково ці функції від прокуратури перейшли до нас. Тож функцій стало більше. Також додалось навантаження у зв’язку із проблемами внутрішньо переміщених осіб.

В цьому році ми розраховуємо на те, що у зв’язку із підготовкою змін до держбюджету у лютому, уряд зважить інформацію, яку ми надали щодо збільшення функцій та минулорічних переглядів бюджету, й, відповідно, збільшить наше фінансування, щоб ми мали можливість ефективно працювати. Особливо, враховуючи те, що принаймні чотири напрямки, які ми ведемо на сьогодні напряму пов’язані з питаннями європейської інтеграції. Це – питання захисту персональних даних, боротьби з дискримінацією, діяльність національного превентивного механізму проти катувань та контроль за доступом до публічної інформації.

Наскільки скоротився штат?

На сьогоднішній день відповідно до закону про державний бюджет ми були змушені скоротити 20%, але в нас були заповнені не всі вакансії, тому у зв’язку із реструктуризацією постраждали лише кілька осіб. Але штату не вистачає завжди.

Минулого року ви не виступали перед парламентом із щорічною доповіддю, цього року готуєтесь надолужити?

Це не означає, що парламент не отримав доповідь. Відповідно до закону – до 31 березня доповідб була надіслана депутатам. Вона містила більше 600 сторінок, була обговорена на засіданні комітету з питань прав людини та міжнаціональних відносин, але буремні події не дозволили парламенту її заслухати. В цьому році, так само, до 31 березня доповідь буде надіслана. В разі, якщо депутати будуть готові заслухати доповідь, я буду готова викласти свою позицію по двох роках.

Могли б ви назвати топ тих законопроектів, які зараз найбільш потрібні в сфері захисту прав людини?

Перш за все, якщо мова йде про свободи, нам необхідний закон про мирні зібрання. Це дивна ситуація, коли протягом 23 років у нас є конституційна норма, але немає конкретного законодавчого механізму, який би чітко встановлював, яким чином реалізувати те право. Такий законопроект вже розглядався, кілька разів був на експертизі в різних органах Ради Європи. Практично всі зауваження та пропозиції були враховані. В минулому скликанні кілька проектів було зареєстровано в парламенті. На жаль, депутати минулого скликання не встигли їх розглянути і тепер багато що доведеться починати знову.

Також ми думаємо над тим, щоб за польським прикладом, надати Уповноваженому право звертатися до суду для перегляду справ за винятковими обставинами. Якщо справа розглянута в суді першої апеляційної і касаційної інстанції, але після аналізу Уповноважений бачить, що відбулося порушення прав людини, яке потягнуло порушення права на справедливий судовий розгляд, він може використати таку опцію.

Також, внесення змін до Кримінального процесуального кодексу дозволить вирішити проблему слідчих ізоляторів Донецької та Луганської області. Потрібно визначити, що справи, які розглядаються за старим КПК, в разі, якщо вони відправлені на новий судовий розгляд, повернуті на додаткове розслідування, розглядалися вже за новим КПК. Це буде значно більш гуманним по відношенню до людини, яка знаходиться під вартою і дозволить принаймні раз на два місяці переглядати тримання людини під вартою, обґрунтованість тримання і зміну обставин. Це б значно розвантажило слідчі ізолятори в прифронтовій зоні та інших місцях.