Всеволод Стеблюк: Жодна країна НАТО не воювала проти зброї, яка застосовується на Донбасі

Всеволод Стеблюк – ще одна людина з Майдану, яка потрапила у владу. За фахом Стеблюк лікар, доктор медичних наук і має статус полковника медичної служби. На посаду помічника міністра оборони Стеблюк прийшов через медичну службу Майдану, медслужбу батальйону «Миротворець», куди пішов добровольцем, та Іловайський «котел». Під час іловайської трагедії Стеблюку вдалося врятувати біля сотні життів. Наразі він координує медичний напрямок діяльності Міноборони, забезпечення солдатів, роботу лікарів. Говорить, що зайнятість чимось важливим допомагає пережити побачене на фронті і запевняє, що відвертих шкідників у Міністерстві оборони не залишилось: усі працюють на благо фронту.

Перед черговим раундом переговорів у Мінську українських військових активно обстрілювали. Яка зараз завантаженість госпіталів?

Перед «припиненням вогню» була дуже складна ситуація. Наші госпіталі були завантажені більш ніж на 140%, солдати лежали на додаткових ліжках. Однак постійно відбувається евакуація. Її порядок такий: з місця події поранений боєць доставляється в найближчий лікувальний заклад, де знаходяться наші бригади. В зоні АТО є 10 таких лікарень, де працюють лікарсько-сестринські бригади. Два хірурги, анестезіолог, нейрохірурги, судинні хірурги – там надається перша невідкладна допомога, перша лікарська допомога, стабілізація, зупинка кровотечі, ліквідація загрозливих для життя станів. Потім іде відправка на госпіталі другого рівня. Зазвичай, це мобільні госпіталі, якщо вони не одразу приймають пораненого, та тилові госпітальні бази. Якщо поранений тяжкий, його одразу відправляють у військово-медичні клінічні центри, де надається остаточна допомога. Якщо поранення нескладні, вони йдуть на госпіталі другого рівня, де такі поранені знаходяться до тижня, потім їх переводять у спеціалізовані центри чи тилові госпіталі в глибині країни. В принципі, найближча госпітальна база по першому рівню в нас максимум у 80 км від лінії бойових дій і проблеми з госпіталізацією відбуваються переважно на першому етапі, коли пораненого не можна вивезти з червоної зони через обстріли, складні умови. Далі проблем немає. Щодня відбуваються рейси наших санітарних літаків, поранених перевозять автомобільним транспортом, легкі поранені їдуть на тилові бази залізничним транспортом. Дійсно, коли була велика інтенсивність обстрілів, наплив був дуже великий, але зараз майже всі проблеми вирішили.

Зараз у медичних колах говорять про відновлення мережі військових госпіталів, чи здійснювалися підрахунки, скільки таких закладів потрібно?

Мова про розгортання нових госпітальних баз загалом не йшлася. Головні проблеми виникають саме на першій лінії. Сам рівень надання допомоги на госпітальних базах досить високий і вони справляються.

Раніше солдати скаржилися на бюрократичні перепони у отриманні допомоги: вимоги довідок від командирів, що вони отримали поранення саме під час і внаслідок бойових дій. Ви стикалися із такими проблемами?

Я таких випадків не знаю. Медики працюють цілодобово. Допомогу солдат отримає незалежно від того, що трапилося. Є випадки необережного поводження зі зброєю, дорожньо-транспортних пригод, є побутові травми. Але все одно він спочатку отримає допомогу, а потім йде оформлення. Перепони можуть бути при оформленні ушкодження як поранення під час бойових дій: тоді проводиться акт службової перевірки і командир пише, за яких обставин це трапилося. Але солдати завжди отримують допомогу незалежно від того, в якому вони стані і якого характеру отримані ними ушкодження.

Скільки відсотків складають ці «побутові поранення»?

Близько 20% з усіх травмованих отримали не пов’язані із бойовими діями ушкодження.

Яка ситуація із медичним та апаратним забезпеченням госпіталів й бійців?

На госпітальних базах першого рівня під час напливу поранених, логічно, виникав дефіцит витратного матеріалу, перев’язувального. Водночас по медикаментозному забезпеченню проблем немає. Є певні препарати, які не закуповувалися Міністерством оборони, більшість з них потрібні під час висококваліфікованої допомоги: для ентерального харчування, коли вводиться зонд, чи параентерального, внутрішньовенної підтримки. Ці речі надходять в госпіталі за допомогою волонтерів. Не можу сказати, що є дефіцит. Зараз вже не той час.

Навіть в дніпропетровському госпіталі, в якому стіни з тріщинами та грибком, біля кожного апарату штучної вентиляції стоять кисневі концентратори – це унікальне обладнання. За допомогою волонтерів усі госпітальні бази настільки забезпечені апаратурою, що є можливість виконувати будь-які втручання. Фактично, ми не втрачаємо бійців, окрім випадків, коли ураження несумісні з життям.

Колишній голова військово-медичного департаменту Міноборони заявляв, що для покриття дефіциту з медзабезпечення потрібен бюджет у 344 млн. гривень. Яку суму зараз виділили в Міністерстві на ці витрати?

По сумі сказати точно не можу, це інформація з обмеженим доступом, але скажу, що спочатку планували виділити одну суму, а потім її збільшили на 100 млн. гривень, враховуючи необхідність закупівлі індивідуальних аптечок і подальшого вдосконалення медичного постачання.

Як ви координуєте свої дії із волонтерами? Домовляєтеся, хто які ліки постачатиме?

Безумовно, ми дуже тісно співпрацюємо. Був створений Медичний комітет асоціації волонтерів України, на засіданнях якого завжди присутні представники Міноборони. Окрім того, разом із волонтерами ми затвердили стандарт аптечки – якою вона має бути – і це вже затверджено наказом начальник Генерального штабу. Також ми затвердили стандарти підготовки з тактичної медицини. Наразі мобілізовані проходять спеціальні тренінги: складений певний графік за участі волонтерських інструкторських груп і на кожному полігоні розписано коли, хто і як проводить ці навчання. Думаю, жоден не піде на фронт без підготовки з тактичної медицини.

Заразом, волонтери шиють нам чохли для аптечок і закуповують речі, які ми не можемо закупити, бо вони не зареєстровані в Україні. Це, наприклад, засоби для хімічної зупинки кровотечі: Celox, Quik Clot.

«Крила Фенікса», Save lives together та інші волонтерські організації забезпечують пошив футлярів для аптечок та комплектацію 10 тис. аптечок цими засобами.

Зараз на реєстрації знаходяться кілька зразків українських препаратів та обладнання, але на цей період необхідні позиції закриють волонтери. Все інше ми закуповуємо самі, багато чого в нас є достатньо на складах. Стоїть завдання забезпечити усіх мобілізованих. Це питання знаходиться на постійному щоденному контролі заступника міністра Юрія Гусєва, якому щодня доповідають скільки чого закуплено, скільки укомплектовано аптечок і чому не вклалися у графік.

Чому так довго триває процес вирішення проблеми із закупкою того ж Celox - про нього почали говорити ледь не з початку конфлікту?

По-перше, щоб зареєструвати препарат, треба його розробити. Про ці засоби почали говорити десь у травні. Зазвичай, на розробку нового препарату йдуть роки, кількома фармацевтичними компаніями розроблені аналоги, але питання державної реєстрації - справа Мінздраву. Препарати повинні пройти певний період випробувань: на токсикологію, зручність, клінічну ефективність – і тільки тоді державний експертний центр видасть свідоцтво про реєстрацію.

Які саме компанії надали свої зразки?

Це комерційна таємниця, я не можу розголошувати таку інформацію. Так само з певними видами обладнання. В Україні досі не вироблявся назофарингеальний повітропровід. Фактично, це гумова трубка. Імпортну нам пропонували закупити ще по старому курсу долара по 120 грн. за штуку. Ми поїхали на завод «Київгума» і вже за тиждень вони виробили свій зразок. Ми повинні затвердити його у четвер на комісії, до якої залучаються головні спеціалісти: головний хірург, анестезіолог, терапевт, фармацевти. Опісля, цей зразок подадуть на реєстрацію. Час реєстрації залежить лиш він МОЗу та комітету з медичних виробів, але це потрібна річ і її вартість буде близько 30 грн. – тобто, в чотири рази дешевше.

Наскільки вітчизняне фармвиробництво було готове до ситуації, коли потреба в тих чи інших ліках досить гостра?

Ми можемо закуповувати все, що є в Україні, але є ряд проблем. Зараз, наприклад, зареєстрована аптечка тільки однієї фірми – «АВ-Фарма». Її вартість близько 900 грн. Найдешевший імпортний зразок – 100 доларів і він не зареєстрований. Якщо ми будемо закуповувати вміст аптечки, як запланували, по компонентах, проводячи окремо торги на пошив чохлів, окремо по препаратах, ми вийдемо на суму ще меншу ніж 900 грн. Це набагато вигідніше і ми зможемо обирати найкращий виріб.

Волонтери лобіювали ухвалення аптечки натівського зразка, яка містить більше 10 предметів. Ви затвердили цей варіант чи компромісний?

Насамперед, слід уточнити, що кожна країна НАТО самостійно встановлює зразки для аптечок. У італійців, наприклад, немає голки та наліпки від пневмотораксу, німецька аптечка так само відрізняється від американської. Однак, є стандарт надання допомоги: потрібно зупинити кровотечу, відновити прохідність дихальних шляхів, знеболити. Ми пішли шляхом максимального наповнення. Враховуючи, що наші умови значно відрізняються від умов НАТО. Якщо взяти до прикладу ізраїльську армію, за одним пораненим висувається три танки: один, який під’їде і забере людину, і ще два, які створять прикриття. Я проходив всі етапи медичного навчання в НАТО і коли нам американець розповідав, як треба викликати вертоліт для евакуації і визначити, де зони, щоб прилетіли три гелікоптери – два подавлятимуть вогнем можливі загрози, - стає смішно. У нас евакуація, на жаль, може тривати від декількох годин до декількох діб. Тому нам необхідні антибіотики, знеболюючі.

Загалом, треба зважати на те, що жодна країна НАТО не воювала останнім часом із використанням такої зброї, яка застосовується проти нас. В Афганістані таліби не поливали «Градом» натівців і не застосовували вогнемети – максимум міни та стрілецьку зброю. В нас вже набагато більше досвіду, хоча він і сумний. Ми не можемо сліпо копіювати те, що нам пропонують.

Що конкретно входить зараз до цієї аптечки?

В першу чергу, це те, чого немає в натівських аптечках: знеболюючі препарати. На сьогодні це «Налбуфін», тому що наркотичних анальгетиків в нас немає. Минулої п’ятниці була конференція анестезіологів і ми визначили, що в наборі має бути наркотичний анальгетик – це єдине правильне рішення. Туди входять антибіотики з розрахунку, що від доби до трьох діб поранений має обійтися цими таблетками, щоб розпочати протизапалювальне лікування. В нас немає ізраїльських бандажів, але є індивідуальні перев’язувальні пакети, оболонка яких може використовуватися як наліпка для того, щоб закрити дірку в грудях. В деяких американських аптечках є ножиці, щоб розрізати одяг. Але одяг бійців не розріжеш ножицями, тому ми вкладаємо садовий ніж, яким можна зачепити, рвонути і розідрати що завгодно. Такі відмінності викликані реальними потребами.

Ви вже згадали про проблеми евакуації, волонтери нещодавно передали в АТО натівські швидкі. Такі машини є в розпорядженні Міноборони?

Так, це машина зроблена на базі Mercedes, повнопривідна велика машина, яка може їздити по бездоріжжю, але з мого досвіду можна зробити висновок, що велика техніка та всюдихіди непотрібні. Щоб забрати людину з зони обстрілу потрібна невелика броньована техніка, а ці машини не є броньованими. Інколи простіше вивезти людину на броні, БТР, довезти до зони, де її підхопить звичайна швидка і на швидкості понад 100 км/год буде везти цього пораненого. Інша справа, що за певних погодних умов, коли заметіль та ожеледиця, потрібні такі машини, які беруть по чотири людини. Зараз їх передали на баланс Мінобророни.

У нас зараз використовуються легкоброньовані тягачі МТ-ЛБ. Вони старенькі, але швидкі, низькі, на гусеницях і найліпше підходять для червоної зони. Раніше їх було 11 і частина з них знищена. Зараз піднімають з резерву «законсервовані» МТ-ЛБ-шки, також є державне оборонне замовлення на санітарні БТР-3 та БТР-4. Непогані машині, але єдине – вони великі. В межах досягання велика техніка завжди привертає увагу і у противника з’являється бажання вистрелити по ній. Мій досвід виходу з Іловайська показує, що в першу чергу побили великі машини, а я на свої маленькій вискочив.

Як зараз в умовах війни відбувається закупівля ліків, які компанії виграють тендери?

Цього року ми хочемо ввести систему електронних торгів: все буде відкрито і будь-які компанії зможуть стати учасниками. Бюджет дозволяє нам робити закупки, але саме Міноборони буде закуповувати лише 25% необхідного об’єму, 75% ми передаємо на децентралізовану закупівлю, на військово-медичні клінічні центри. Саме вони безпосередньо працюють із пораненими, знають, скільки чого їм потрібно, мають контакт із різними госпіталями, а ми не є лікувальним закладом.

Під особливим контролем буде відбуватися і формування закупівельних лотів: в ідеалі, один препарат – це один лот. Тоді немає спокуси написати технічні умови по закупівлі під конкретну фірму, яка виробляє один ексклюзивний препарат, який, може, і не потрібен. Раніше діяла така схема, коли начебто все законно: формується лот, в який входять ліки і один препарат, який виготовляє тільки одна конкретна фірма. Інші не можуть виграти, бо просто не виробляють цього препарату. Ця корупційна складова має бути усунена, а учасники мають стати рівноправними. Якщо ж такий препарат дійсно необхідний, можна просто оголосити окремий лот, щоб виграла ця фірма. Це непросто і я передбачаю певний супротив, але ми будемо добиватися, щоб все було максимально прозоро.

Називати компанії – це реклама чи антиреклама. В цьому році ми ще не проводили закупівлі, а називати тих, хто був раніше – це мене не цікавить, я не хочу звинувачувати когось.

З якими пораненнями солдати найчастіше звертаються по допомогу?

50-60% - це поранення кінцівок: мінно-вибухова чи осколкова травма. Осколки розлітаються в усі боки, і якщо груди та живіт у бійців захищені бронежилетом, то найбільш уразливими є кінцівки. На другому місці ушкодження голови та шиї, тому що вони менш захищені. Звісно, є каска, яка захищає від осколків, але динамічний удар такий, що відбувається струс мозку, закрита черепно-мозкова травма. Таких випадків до 30%. Насамкінець, на живіт, груди, таз в сукупності випадає близько 10%.

Як зараз вирішується питання із протезуванням?

На сьогодні в нас близько 80 осіб, які потребують протезування. 19 осіб вже запротезовані – деякі з них закордоном. Майже в кожній області є протезні заводи. Щойно людина потрапляє в госпіталь, з нею починають працювати люди з цих заводів, дивляться, як сформувати культю тощо. Більшість з цих заводів мають свої центри з підготовки до протезування та реабілітації. 18 наших заводів працюють на імпортному обладнанні, використовують новітні системи. Головне в протезі - система механічного суглоба: він має згинатися, фіксуватися, тримати, розгинатися. На сьогодні в нас використовуються імпортні комплектуючі, переважно німецькі, і виготовляються протези від звичайних механічних до так званих інтелектуальних із системою See-leg, коли протез підлаштовується під здорову ногу. Але такі протези необхідні далеко не усім.

Загалом, система протезування має бути побудована таким чином, щоб людина отримувала те, що їй необхідно для нормального функціонування. Коли можна нормально себе почувати, обслуговуватися на звичайному протезі, не потрібні комп’ютерні протези для танцюристів – такі є.

По програмі НАТО ми їздили в Естонію, дивилися, як в них налагоджена реабілітація. В них солдат має право на безкоштовний повсякденний протез, протез для спорту та, за потреби, для професійної діяльності. Нашим законодавством передбачено надання безкоштовного протезу на 4 роки із наступним його обслуговуванням. Не факт, що за кордоном такий протез зроблять краще, тим паче, він потребує обслуговування і щоразу треба буде відправляти людину закордон. В Україні протезування пов’язані із військовими діями – це 5-7% від зальної кількості операцій. Люди втрачають кінцівки з інших причин: на першому місці судинна патологія атеросклероз судин, діабетична ангіопатія. У нас є чудові приватні заводи, які роблять будь-що.

Постанова Кабміну про протезування закордоном за рахунок держави, це для тих випадків, коли треба робити складні протезування. Наприклад, один хлопець втратив частину тазової кістки – нещодавно він повернувся з Англії, де його відпротезували. Він буде надалі служити, хоче лишитися в Збройних силах. До речі, міністр оборони прийняв рішення, що будь-хто після поранення буде забезпечений місцем, якщо захоче бути військовим: людина має розуміти, що вона потрібна державі. Закладів куди їх можна влаштувати багато: воєнкомати, навчальні заклади, штаби.

Українські медики дуже наполягають на тому, щоб розвивали цю галузь саме в Україні, але на це потрібні час і кошти.

Нічого не потрібно. В нас давно працюють із найскладнішими технологіями. Проте будувати новий напрямок на дуже складних випадках ми не можемо, тому що в нас їх не так багато. Я знаю, що за підтримки США планується дооснастити і дати можливість працювати за новими технологіями київському протезному заводу на Подолі. Там є площі, можливість зробити реабілітаційний центр, оснастити сучасним обладнанням. Загалом, з-за кордону надходить безліч різноманітних пропозицій, я постійно зустрічаюся із представниками, але треба розуміти, що така благодійність в них також частина комерції. Якщо вони допомагають, вони закладають туди те, що ця техніка буде обслуговуватися у них і вони отримуватимуть з цього кошти. Просто так ніхто нічого не дає.

Якщо, за вашими словами, особливих проблем із медзабезпеченням немає, то як щодо кадрів?

З кадрами проблеми є. Нам не вистачає як мінімум 60 лікарів для зони АТО. Постає питання, де їх брати. Система підготовки лікарів для ЗСУ до цього моменту складалася із військово-медичного факультету в університетах та військово-медичної академії, яка приймала вже підготовлених випускників і проводила інтернатуру. Нині більшість лікарів не проходили військову кафедру і не мають військову облікову медичну спеціалізацію. Це залишається великою проблемою. Здається, з 2008 року припинили існування військові кафедри, і якщо раніше усі лікарі ставали лейтенантами запасу, а медсестри отримували військовий квиток рядового запасу, все це було зруйновано. Ми маємо випадки, коли призивають лікаря, хірурга вищої категорії, а в нього військова облікова спеціальність ще зі строкової служби з СРСР, він сапер чи танкіст і ми не можемо призначити його на медичну посаду. Зараз будемо шукати, як вийти із цієї ситуації. За мирних часів його відправили на три місяці на навчання у військово-медичну академію, присвоїли б первинне офіцерське звання. Зараз заважає багато правових моментів і нестача часу. На сьогодні мобілізовані більше 250 лікарів, вони знаходяться у навчальному центрі, вони будуть начмедами підрозділів. Серед них багато тих, хто в якості волонтера вже побував в зоні АТО і має справжній бойовий досвід, більший за викладачів, які його вчать.

Яких саме спеціалістів не вистачає на фронті?

Існує три спеціальності, які потрібні на фронті: хірурги, анестезіологи та лікарі загальної практики, тому що окрім бойових травм існують інші хвороби. Зараз багато респіраторних захворювань, переохолоджень, дерматологічних ушкоджень тощо. Всіх їх треба лікувати.

Досі не вирішено проблему залучення цивільних лікарів до роботи в зоні АТО. Є наказ МОЗу, який передбачає відрядження, але їх можна направити в цивільну лікарню, за запитом «облздравів» через МОЗ та Антитерористичний центр. Тоді за ними збережеться робота. Залучення їх у бойові підрозділи не передбачено взагалі – треба тільки звільнятися з роботи і оформлювати короткостроковий контракт. В МВС та Нацгвардії взагалі не існує механізму, як їх залучити. Я, наприклад, професор, доктор медичних наук їздив у АТО під час відпустки. Тоді у батальйонах взагалі не було медичних посад.

Зараз є різниця між статусом військового лікаря і лікаря-волонтера?

На фронті все зрівнюється, всі роблять свою справу, незалежно від форми влаштування.

Але ж є певний соціальний пакет.

Ніхто не задумується про це. Питання пільг і усього іншого виникає потім, але ті, хто туди йдуть добровольцями, йдуть не за статусами, пільгами чи званнями. Мій товариш Данило Шаповалов, який був добровольцем зі мною в батальйоні «Миротворець» і поїхав з фронту за кілька днів до Іловайська, страшенно переживав, що не потрапив у бойові дії. Через МНС він знайшов шлях, як піти добровольцем. Зараз сидить у Попасній, оперує людей під обстрілами і не хоче їхати, доки там будуть цивільні. Він єдиний хірург в радіусі майже ста кілометрів, а з ним працює такий же навіжений анестезіолог. Вони просто не можуть інакше.

Як часто таким лікарям доводиться обслуговувати цивільне населення?

Весь час. Більшість місцевих цивільних лікарів потікали звідти. Залежно від району (в Попасній, наприклад) інколи доводиться більше обслуговувати цивільне населення, ніж воїнів АТО.. Військові вже навчилися ховатися, слухати повітря, щоб уникнути удару.

Зараз також чимала увага приділяється питанню психологічної допомоги й браку кваліфікованих кадрів, здатних її надавати. Ви контролюєте це питання?

Формально, кадри є. Кількість випускників-психологів просто величезна. В більшості випадків, факультети психології були при будь-яких навчальних закладах: в дитячому садочку чіпляють вивіску університет і готують психологів і соціальних працівників. Реально, раніше в нас не було такої кількості стресових ситуацій. Тільки після Майдану ми почали займатися соціальною психологією посттравматичного стресового розладу. Бажаючих допомогти дуже багато, є різні професійні асоціації, яким ми довіряємо. Були, звісно, випадки, коли приходили «психологи», які казали бійцю: «Тримайся, прояви волю…». А що таке воля? Воля – це насильство над собою, своїми комплексами і страхами. Людині й так погано, а вона не справляється із ще одним завданням, тоді в неї розвивається вторинне коло кризи: він думає, що неповноцінний, тому що не може зібратися і проявити волю. Це лиш посилює дезадаптацію. Все має бути дуже обережно і індивідуально.

Дуже добре, що зараз починають працювати над цією проблемою. Наприклад, Ольга Богомолець організувала тижневий семінар, де готували інструкторів для психологів.

У мене була ситуація, коли після Іловайська я місяць не міг спати. Я тільки лягаю, і в мене перед очима соняшники, поля, треба кудись бігти. Дійшло до того, що я боявся лягати спати, максимально відтягував цей момент. Пішов до психолога і вона порадила мені більше про це розповідати, виговоритися. Я помітив, що мені ставало усе гірше: це безвихідь, бо ти увесь час до цього повертаєшся, переживаєш заново. І тоді одну гарну річ мені підказав товариш, який пройшов Афган і переживав це майже 20 років тому. Він сказав, що потрібно зняти корону (а може каску) і зрозуміти, що ти звичайна людина. не треба акцентувати на тому, що ти герой чи жертва, треба на все плюнути і жити. Адже коли ти затребуваний, займаєшся чимось корисним і чогось досягаєш в сім’ї чи професії – це найкраща терапія.

Можна сьогодні підрахувати, скільки солдатів обслуговує один психолог?

Психологи не відносяться до медичної служби – це соціально-психологічна служба Міноборони. Що стосується медичних психологів, на жаль, є всього одна ставка медичного психолога та психіатра на госпіталь. Ми подали такий наказ, але він проходить узгодження. Але це катастрофічно мало, якщо госпіталь на 500 і більше ліжок, один психолог не встигне з усіма поговорити. Їх має бути як мінімум 10.

Скільки солдатів з початку конфлікту отримали медичну допомогу.

Поранених близько 10 тис., майже 1,5 тис загинули.

І скільки потребували саме психологічної допомоги?

Психологічну допомогу у вигляді консультацій психіатрів та медичних психологів отримали близько 9 тис. бійців. Це не означає, що вони лікувалися. Вони зверталися за допомогою. Але такі консультації мають пройти усі. В окремих підрозділах це роблять штатні психологи. Але не варто недооцінювати роль церкви. Немає різниці, якої конфесії, якщо є священик, який може правильно оцінити те, що відбувається. Нам дуже потрібен інститут капеланів, при чому, бажано, екуменістичний – це було б дуже добре.

Восени було звільнено головного лікаря Міноборони Віталія Андронатія, але вже за кілька місяців він повернувся на службу…

У вас не вірна інформація. Його просто змінили. Він нікуди не повернувся і зараз призначений новий очільник департаменту – Андрій Верба.

Але велося службове розслідування через незадовільну роботу з медзабезпечення. Хтось був притягнений до відповідальності?

Ви вимагаєте розголосити таємницю службового розслідування. Якщо людина звільнена і призначено нового директора, якісь висновки зроблено, напевно.

Не так давно було розслідування щодо передачі Міноборони одного комплекту допомоги від країн-партнерів, а в зону АТО поставили зовсім інші ліки. Чи ведеться розслідування?

Тут проблема у маніпулюванні даними. Як відбувається направлення допомоги – вона вся документується. Є волонтери, які напряму посилають допомогу: наприклад, коли мені друзі з Америки передають якісь ліки, чи шкарпетки, чи іще щось раз на тиждень, я віддаю це волонтерам із запискою, кому це потрібно віддати. Коли ж це надходить офіційними каналами, усе стає на облік. Останній випадок, по якому підняли величезний галас стосувався ліків від грипу: їх передали, а вони не дійшли до фронту. Робимо службове розслідування, я їду в Дніпропетровськ, піднімаю відомості. Виявилося, що термін придатності поставлених ліків – 2018 рік, а на наших складах аналогічні ліки термін придатності яких вичерпується цього року. То які ліки треба видати? Це такі ж препарати, а ті направили в резерв. Так само було по обладнанню. Нам передали ноші, але в проекті в нас два вертольоти, які треба укомплектувати. Якщо ми зараз віддамо ці ноші в швидкі допомоги, через два місяці нам нічого буде ставити у вертольоти. Повірте, шкідників, які б хотіли щось погане зробити немає.

Які країни зараз надають найбільше допомоги?

Канада, Сполучені Штати Америки, країни Балтії та Польща. Дуже багато допомоги від Литви. Два тижні тому від них прилетів літак, забрав наших поранених із Дніпропетровська і передав корисне обладнання для мобільного госпіталя.