Олег Покальчук: Згадайте 90-ті, коли у кримінальний світ були інтегровані ветерани Афганістану. Історія повторюється

Тисячі військовослужбовців після кожної ротації повертаються зі Сходу додому. Часто ті, хто до війни мав постійне місце роботи, або навіть власний бізнес, тепер це втратили. Але незалежно від цього, усі хто пройшов війну потребують адаптації. Звикати до мирного життя теж не просто. Цьому мають допомогти спеціалісти, яких щоправда мало в Україні, яка вважалася завжди мирною державою.

Відомий соціальний психолог Олег Покальчук звертає увагу на те, що у військових, які повертаються з фронту будуть розчарування і образа на владу. При цьому експерт говорить, як потужну патріотичну енергетику цих людей спрямувати на користь Україні. Психолог також відмічає,що допомога психологів-дівчат відрізняється від допомоги психологів-чоловіків.

Є дві новини: добра і погана. Добра про те, що повертаються з фронту приблизно 50 тисяч. Думаю, що насправді їх більше тому, що учасники бойових дій не завжди належать до зареєстрованих збройних формувань… Добра новина в тому, що усі ці люди достатньо харизматичні і об’єднані сильною, потужною енергетикою насамперед виживання, успіху особистісного. Ці люди привнесуть в українське суспільство елемент рішучості, виразності, що дуже важливо, чіткі, недвозначні смисли…

Що стосується поганого. Проблеми, про які преса говорить очевидні. Очевидні тому, що не існувало суспільства, яке б не проходило війну і ветерани якого ці проблеми не переживали. Специфічно українських моментів не так і багато.

То в чому ж полягає погана новина?

Те, що я називав доброю ознакою, водночас в суспільному вимірі цивільного мирного буття є і поганим. Люди рішучі, виразні, які звикли до дії, до активної поведінки, повертаються в суспільство, яке якось так собі посередньо живе. Відбувається дуже сильний контраст між тим типом поведінки, який приводив їх до успішності, адже весь рік вони чули про себе те, що є героями, і тим, який побутує тут. Ці люди повернуться назад і все зведеться до дуже скромного мінімума. Вони не наївні люди, але емоції така річ, яка розуму не дуже підпорядковується. Тому, звичайно, розчарування і образа будуть.

...Не буде такого зламу, при якому завтра світ різко змінився. Ні, це буде занурювання Титаніка, достатньо повільне. Що відбуватиметься на тих палубах, які тонуть? Буде відбуватися ріст депресивних станів і неврозів, розвиток пост травматичного стресового розладу. Він не з’являється у людини одразу як вона зазнала шоку чи стресу. Спочатку з’являються невротичні реакції. А поведінковий прояв проявляється через кілька місяців після того, як людина опиняється в умовах невійськових, і не може адаптуватися в принципі.

Багато людей, які повертатимуться, не матимуть роботи. Яким чином їм адаптуватися, наскільки великою є загроза криміналізації суспільства?

У цьому також нічого нового. Згадайте 90-ті, коли у кримінальний світ були інтегровані ветерани Афганістану, люди з бойовим досвідом і з вмінням вирішувати проблему у зрозумілий спосіб. Історія повторюється. Я думаю, що будуть такі хед-хантери з кримінального світу, які підбиратимуть людей більш-менш тямущих. Рік тому вони користувалися послугами міліції, яка фактично з’єдналася з кримінальним світом. А зараз такої потреби немає, оскільки буде великий рекрутний потенціал для цього і злочинність видозмінилася. Це одна історія.

Друга стосується алкоголізму, який як існував, так і існує… В порівнянні з депресивними станами він приводитиме до певної соціальної поведінки, назвемо це так. Це необов’язково поведінка агресивна, направлена проти когось, хоча на основі особистої неприязні, звичайно багато чого буде ставатися не без участі цих людей. А от ріст наркоманії я би не прогнозував. Це комерційний ринок, який сильно порушився в останній рік. Це не є у нас складовою масової культури, на щастя. Це не Америка часів в’єтнамської війни.

Той факт, що зараз у людей на руках купа зброї, може спричинити розбірки на вулицях як було у 90-ті?

Ні. Не буде. По-перше, кримінальний світ достатньо структурований і керується мотивами виживання. Тому говорити про те, що з’являться якісь нові злочинні угруповання, не варто. По-друге, зброї і так у людей навалом. Ясно, що трафік зброї збільшується, але це елемент бізнесу, а не використання. Люди купують, продають і перепродають, щоб було. Якщо когось треба фізично знищити, то тієї зброї, яка є в обігу, і так достатньо…

Тому я не бачу перспективи такого розвитку подій, про який ви говорите. Для того, щоб піти в кримінал, потрібно об’єднатися в групу, це певний процес. Людина простіше собі якусь роботу найде, аніж організує достатньо складний і ризикований процес (утворення злочинного угрупування)…

Конфлікти у всіх варіантах намагатимуться використати учасники політичних процесів. Думаю, без цього не обійдеться… Тим паче, що почнуться місцеві вибори. Люди будуть рекрутовані у ці кампанії в різних варіантах. Я не виключаю навіть таких старих «тітушкинських» схем. Вони будуть якось інакше гарно називатися, інакше виглядати, але природа бере своє. У нас політична культура особливо не видозмінюється, то механізм вирішення питання яким був, таким і залишається.

Як психологи надають допомогу військовим, не маючи відповідного досвіду через відсутність раніше війни в Україні?

Робота з особовим складом – одна частина питання. Робота з тими, хто де мобілізовується, – інше. Різні рівні компетенції, різні рівні комунікації. Якщо ми говоримо про роботу в бойових частинах, там є офіцери по роботі з особовим складом, там є багато моїх колег-психологів. Але мушу сказати, що вони стикаються з такого рівня конфліктною проблематикою, з якої не було і немає ніякого підручника… Ми так, як і польові хірурги. Вони ніколи раніше не мали справи з таким видом травматизму і пораненнями, які трапляються зараз.

Багато у чому допомога психологів схожа із допомогою священнослужителів. У чому є схожість і різниця, кому військовослужбовці більше довіряють?

Напевно, священикам більше, якщо вони там перебувають (на передовій). Якщо говорити про священиків, то слід говорити про більш екзистенційні речі. Питання життя і смерті, наприклад, питання переживання травм. Священики виконують функцію психоаналітиків, вони говорять про крайні речі.

До психологів часто звертаються не бійці, а офіцери по роботі з особовим складом. Вони говорять про проблеми групові, комунікативні і шукають їх вирішення. Тут священик не допоможе, бо в армії є бійці, є структурні одиниці, тут психолог може порадити офіцеру, як ситуацію, конфлікт подолати. Ситуації часто полягають у внутрішньо групових конфліктах. Поки вони не доходять до криміналу, до компетенції військової поліції, чи СБУ, їх можна розрулювати на місці, це виходить достатньо ефективно.

Як допомагати військовим, коли вони повертаються з фронту, але самі не поспішають до психологів?

За них звертаються їхні рідні. Все через побутові конфліктів з близькими. Вони просять допомогти, повпливати. Зазвичай просять поради. Це священик може поїхати (додому), він уповноважений на це. Я тільки можу дати пораду членам родини, який спектакль їм зіграти, щоб в результаті цього дійства щось позитивне вийшло.

Які методи використовують фахівці, аби розговорити бійця?

Є дівчата, а є хлопці (психологи). У кожного свої підходи. Якщо психолог-дівчина, це людину розслабляє уже по факту. Я більше напружую людей, щоб вона «тріснула» і почала говорити. Але завжди потрібно вичікувати момент, коли людина буде максимально готовою говорити… Спілкування починається не тоді, коли люди починають говорити, а тоді, коли спостерігаєш за людиною. А потім, на базі спостережень думаєш, яким має бути перше слово, дія, вчинок. Наприклад, потиснути руку, чи обійняти.

Всі ці люди, які повертаються, - це звичайні люди. Просто в якийсь час їх назвали незвичайними. І тут питання в тому, «чи ми круті, чи ми не круті»? Якщо ми круті, то де все, що нам пообіцяли (за те, що захищали країну)? Виникає когнітивний дисонанс. Якщо у військового зняти цю тему в принципі, сказати, щоб уявили, що цього року не було в їх житті, виріжте його зі свідомості, тоді виникає питання, чим заповнити цю прогалину? То марний був цей рік, чи немарний?... Усіляке деструктивне переживання можна повернути на позитив, це ознака росту. Але своя специфіка тут є: нічні кошмари, прокручування ситуацій назад, намагання щось змінити. Люди мають виговорюватися.

Відеозапис прес-конференції з Олегом Покальчуком про соціальні і психологічні проблеми, що виникають у зв’язку з поверненням бійців із АТО, дивіться тут