Заступник командувача АТО Сергій Галушко: Кремль чітко сказав жителям Донбасу, що у складі Росії їх не чекають

Мешканці Маріуполя просять президента України Петра Порошенка відмовитися від ідеї демілітаризації села Широкиного. Відповідне звернення до президента, секретаря РНБО і начальника Генштабу опублікували 22 квітня на своїй сторінці у Facebook члени штабу громадянського об'єднання «Оборона Маріуполя». Тиждень тому під час конференції тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі українські представники контактної групи запропонували представникам так званих «ДНР» і «ЛНР» демілітаризувати територію навколо села Широкіне. А вже за кілька після цієї пропозиції село на півдні Донеччини терористи обстріляли із танків.

Ситуація у зоні АТО неспокійна. Бойовики і російська армія накопичують техніку, однак підстав говорити про початок наступу ворога немає. Таку думку в інтерв’ю «Главкому» озвучив заступник керівника Антитерористичної операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей, полковник Сергій Галушко.

Військовий розповів, що найбільш гарячими точками на карті АТО є Донецький і Маріупольський напрямки, де тривають обстріли. Окрім того, бойовики і російські військовослужбовці переміщують військову техніку і якісь невідомі вантажі. «Ешелон, який прибув під Дебальцеве, мабуть, перевозив дуже секретний «гуманітарний» вантаж. Він був настільки важливий, що для його розвантаження навіть відмовились від залучення місцевих мешканців, які сьогодні використовуються окупантами як безплатна рабсила. Залучена до особливої місії були тілька обмежена кількість людей за спецперепустками, в основному невідомі люди, які приїхали невідомо звідки…», – розповів представник командування.

Сергій Галушко окрім керівної посади в АТО є діючим заступником начальника департаменту інформаційних технологій Міністерства оборони. Днями він прибув до Краматорська у штаб ЗСУ, замінивши на посаді заступника командира АТО Валентина Федичева, який повернувся до Києва.

Пане Сергію, бойовики з танків обстрілють позиції батальйону «Азов» у Широкіно. Яка ситуація в цьому районі?

Візьмемо один з останніх днів. Наприклад, 21 квітня бойовики вчинили 37 порушень режиму припинення вогню. Окрім того зафіксоване одне бойового зіткнення. Що стосується артилерії, то за цей час мали місце 14 обстрілів з мінометів. Зазначу, що з 14 мінометних обстрілів 10 були здійснено системами калібру 120 мм, тобто це більш ніж відверте порушення терористами Мінських домовленостей. Подібне важке озброєння мало бути виведене узагалі із зони конфлікту, але чомусь так не є.

Напередодні у напрямку Широкиного бойовики здійснили перекидання танків. Деякі джерела зазначають, що це були сили зовсім не бойовиків, а танковий підрозділ сусідньої з нами країни. У соцмережах місцеві жителі, які бачили рух колони, спостерігали за цими танками. Вони теж свідчать про те, що це не місцеві бойовики.

Найбільша інтенсивність обстрілів фіксується останнім часом на Донецькому напрямку, в районах Спартака і Авдіївки. Маріупольський напрямок займає по інтенсивності обстрілів друге місце. Біля Широкиного гаряче.

15 квітня під час відеоконференції тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Сході України представники української сторони запропонували так званим «ДНР» і «ЛНР» демілітаризувати територію навколо села Широкіне. Подібну позицію висловлювала і ОБСЄ. Як ви оцінюєте з військової точки зору такий варіант розвитку подій, чи не відкриє демілітаризація шлях бойовикам на Маріуполь?

Для нас головний критерій – забезпечити безпеку місцевих жителів, які з різних причин не змогли або не захотіли евакуюватися та сьогодні знаходяться під вогнем бойовиків. З огляду на це ми готові шукати цивілізовані шляхи збереження життя та здоров’я цих нещасних людей.

Наскільки відповідає дійсності інформація, що напруження на Донбасі – це результат розбірок між банд формуваннями на окупованих територіях?

Ми фіксуємо факти, що усередині окупованих територій є збройні зіткнення між самими бойовиками. Часто це буває навіть на блокпостах. І таке спостерігаємо по всіх напрямках. Причина проста – спочатку спиртні напої або щось подібне, а потім починаються місцеві «змагання», хто, вибачте, «крутіший». Це по-перше. По-друге, є певна кількість структур, які терористичне керівництво «ДНР» і «ЛНР» визнавати не хоче. Наприклад, на Луганському напрямку ми фіксуємо найбільшу зосередженість таких формувань, які намагаються зберегти максимальну самостійність у своїх діях від керівництва «ЛНР». Елітні підрозділи російської армії залучаються до ліквідації, до роззброєння як так званих «казаків», так і інших бандитів.

Яка обстановка вздовж кордону з Росією та всередині окупованих територій, з яких регіонів Росії переважна кількість найманців орудує на Донбасі?

Вздовж державного кордону ми фіксуємо накопичення великої кількості російських військ, загальна чисельність яких понад 55 тис. чоловік. З них безпосередньо на території України перебувають 14 батальйонні та 3 ротні тактичні групи. Для нас не є таємницею, з якого воєнного округу, з якої бригади прийшли ці люди. Наприклад, з 15 ОМСБр (окрема мотострілкова бригада) Центрального ВО, 17 та 18 ОМСБр Південного ВО. Список, безумовно, можна продовжувати. Але загалом на території України перебувають близько 9 тис. російських військових тільки з регулярних формувань. Це не враховуючи російських військових у формуваннях бойовиків «ЛНР» і «ДНР». Вони декларують, що формують перший та другий армійські корпуси бригадного складу. Перший корпус – це Донецька область, другий корпус – це Луганська область. Починаючи з рівня батальйону і вищого у них немає достатньої кількості своїх офіцерів високого рівня, які можуть готувати і застосовувати підрозділи. Тому вони залучають фахівців з РФ. Чим вище рівень органу управління, тим більшу кількість діючих офіцерів Збройних сил Росії ми спостерігаємо.

Про яку кількість російських офіцерів іде мова?

Давайте рахувати так. За нашими оцінками, всього бойовиків з так званих «ЛНР» і «ДНР» налічується понад 32 тисяч осіб. Все це незаконні збройні формування, які називають себе «армією Новоросії». Якщо ми умовно розділимо їх на бригади, батальйони, роти, то ми зрозуміємо, скільки всього таких бригад і батальйонів, а отже, і командирів, які їх очолюють. Мова іде про сотні офіцерів, які направлені з Росії. Серед офіцерів є фахівці, які займають командні та штабні посади, які можуть застосовувати сучасні засоби зв’язку, розвідки, радіоелектронної боротьби. Таких фахівців важко знайти серед місцевих шахтарів і трактористів, скажемо так. Бо це люди, які повинні мати певну освіту, підготовку. Командний склад цих «батальйонів» я б розділив 50 на 50. Половина – це найманці, які приїхали з РФ, інша половина – це діючі представники армії РФ. Місцевих жителів серед офіцерів - небагато. Навіть в соціальних мережах місцеві жителя виклали інформацію, як представник Генштабу Росії, поважний генерал-лейтенант чомусь у складі «робочої групи» працював серед цих незаконних формувань на нашій території. Що він там робив? Нехай кожен здогадається сам.

Наприкінці березня в Горлівку і Іловайськ прибули російські бойовики і військовослужбовці регулярної російської армії, зокрема і 600 чоловіків з Бурятії. З яких ще регіонів Росії перекидаються військові, яке саме озброєння у них є?

Чим більше депресивний регіон Росії, тим більша кількість людей приходять до пунктів вербування і потім їх можна зустріти серед терористів на Донбасі. Серед полонених або серед вбитих можна побачити представників практично з усіх регіонів. Навіть з Далекого Сходу Росії люди є. В Росії пункти вербовки діють на базі багатьох ветеранських організацій, тож долучитися до війни на Донбасі зовсім нескладно. Це не хаотична робота, це іде цільова робота з залучення найманців на війну.

В ЗМІ була оприлюднена інформація, що з часу підписання Мінських угод Росія доставила бойовикам на Донбас близько 70 систем залпового вогню, 30 бойових машин піхоти, 45 БТРів і більше 200 танків. Яка у вас інформація?

Після Мінських угод ми фіксуємо продовження постачання техніки бойовикам із Росії. Візьмемо для порівняння ситуацію станом на 10 березня, коли тільки-тільки було розпочату реалізацію Мінських угод і сьогоднішній день. Так от, танків тоді було 450, зараз вже понад 500. Йдемо далі. Бойові броньовані машини, було близько 470, сьогодні це близько 700. Все це без урахування військової техніки, якою керують кадрові російські військові у складі збройних формувань армії РФ на території України. По артилерії було десь 360 одиниць ствольної артилерії, нині близько 500.

І одна, і друга сторона конфлікту заявили про відвід важкої артилерії, тобто про виконання зі свого боку Мінських домовленостей. Однак з огляду на озвучену вами інформацію можна констатувати, що перемир’я немає?

За невеликим винятком щодня ми спостерігаємо десятки обстрілів наших позицій, що ведуться озброєнням, яке за умовами Мінської угоди, мало бути відведеним із зони конфлікту. Звичайно, коли є загроза життю і здоров’ю наших людей, то наші військовослужбовці мають право відкривати вогонь у відповідь. Але знову ж таки, з використанням тієї зброї, яка дозволена Мінськими угодами.

Зауважу, що кількість ведення вогню у відповідь з нашого боку в рази менша, ніж це роблять терористи. Тому говорити про те, що та сторона є ініціатором і зразковим виконавцем цих угод ми не можемо, вони ці угоди намагаються зірвати. У своїх ЗМІ вони перекручують факти, обвинувачують в усьому українську сторону, нібито вона порушує угоди, першою починає стріляти. Вони це роблять навіть при тому, що факти порушення перемир’я з боку бойовиків фіксують представники ОБСЄ, а також бачать і оприлюднюють розвідки інших держав.

Глава МЗС Росії Сергій Лавров днями пояснив, чому саме українську сторону він вважає порушником домовленостей. Чи можливо і за яких умов дотримання режиму тиші, в чому можливий компроміс двох сторін?

Давайте відверто подивимося на ситуацію. Чи є самостійними в ухваленні рішень лідери так званих «ЛНР» і «ДНР»? Чи може вони всього лише шістки і їх діями керують інші люди? Мені дуже хотілося би помилитися, але вони реалізовують сценарії, які їм малює керівництво у Москві, яке надає ресурси. Якщо би через кордон ми не отримували ешелони військової техніки, то ніякої терористичної діяльності на території України не було би давним давно.

Давайте поглянемо на ситуацію ще з одного боку. Навіть якщо припустити, що лідери «ЛНР» і «ДНР» хочуть припинити вогонь, то давайте змоделюємо подальший хід подій. Що означає припинення бойових дій для бойовиків? В порядку денному постануть питання відновлення зруйнованої інфраструктури, соціальні виплати, відновлення роботи підприємств, залізниць тощо. Якщо люди у своєму кримінальному минулому ніколи в житті нічого не будували і не розвивали, вони лише вміють вбивати і грабувати, то чи зможуть вони відбудовувати регіон? Звичайно, не зможуть і не будуть. Тому керівництво Росії буде змушене позбавлятися таких «лідерів» і шукати інших.

РФ буде відновлювати інфраструктуру? Чи, скоріше, буде підтримувати існуючий хаос і бойові дії? Який зі сценаріїв ви бачите найбільш реалістичним?

Цілі Росії щодо України навряд чи змінилися. Але вони ці плани втілюють залежно від нашої здатності відбивати їх удари. Умовно кажучи, сьогодні їм наступати навряд чи вигідно. Багато світових лідерів неодноразово зазначали, що такі дії, тобто подальша агресія в кінцевому випадку лише пришвидшить крах режиму Путіна. Досить згадати відповідні історичні факти. Коли Саддам Хусейн почав активні збройну агресію проти Кувейту, то це стало першим кроком до повалення його режиму.

Скоріше за все, Росія буде намагатися вести війну на нашій території переважно чужими руками. Якщо вони бачитимуть, що рівень їхніх втрат в разі наступу буде неадекватним, вони будуть змушені утримуватися від відновлення наступальних дій. У Мінських домовленостях чітко вказано, що територія так званих «ЛНР» і «ДНР» - це територія України. Тобто Росія, взявши участь в підписанні Мінських домовленостей чітко показала населенню Донбасу те, що, мовляв, вибачте, але у складі Росії ми вас не бачимо. Інше питання, що Росія має репутацію країни, яка не дуже дотримується міжнародних угод. Населення Донбасу спостерігає за усім, що відбувається, робить свої висновки і, я сподіваюся, що невдовзі більшість громадської думки буде за те, щоб самопроголошені республіки припинили існування.

Яка кількість озброєних людей в «армії Новоросії» є місцевими, а скільки з них є найманцями-чужинцями?

Серед бойовиків місцевих жителів, які взяли в руки зброю з ідейних переконань, зовсім небагато. Тому «ЛНР» і «ДНР» робили все, щоб силою, підкупом, шантажем залучити місцевих до участі у незаконних збройних формуваннях. Частково їм це вдається, але процент місцевих не перевищує 10%-30%, в залежності від конкретного підрозділу. Підкреслю, що це вже мова не про ідейних, а про тих, які за 100 гривень змушені стояти на блокпостах. Враховуючи ситуацію, в яку бойовики загнали регіон, а також враховуючи репресії з боку терористичних лідерів, воювати для багатьох людей є вимушеним рішенням, щоб прогодувати себе і родину. Але це не ті ідейні бійці, які кидатимуться на танки. За нашими оцінками, керівництво так званих «ЛНР» і «ДНР» виконало план нещодавньої мобілізації на 10% - 15%. Що в такому разі залишається робити лідерам «ДНР» і «ЛНР»? Вирішувати питання комплектування за рахунок громадян інших держав, перш за все росіян, які за гроші готові ставати найманцями.

Яка імовірність дестабілізації ситуації в українських містах напередодні травневих свят. Чи можливий наступ ворога і в яких напрямках?

Вони уже намагаються 9 травня використати в повній мірі. Подивіться російські телеканали. Але люди в регіоні в цілому на нашому боці та готові робити все, щоб унеможливити провокації. Щодо, власне, наступу, то ще раз повторю: їх готовність наступати залежатиме не скільки від наближення 9 травня, скільки від нашої спроможності стримати агресію.

Сьогодні Україна може зупинити ворога?

У арміях країн світу військові фахівці зазвичай використовують такі поняття, як «найближче завдання», «подальше завдання», «напрямок подальших дій». Так от, якщо говорити про нинішню ситуацію, то найближчим завданням для противника був би доцільним вихід до кордону Донецької і Луганської областей. Таке завдання вони перед собою ставили ще минулого літа. Але з того часу можемо бачити факт, що вони навіть своє найближче завдання не виконали, бо були зупинені на існуючій нині лінії розмежування. Говорити про Харківську, Дніпропетровську, Миколаївську області, про «вікно» на Крим, чи шлях до Одеси – це, кажучи військовою мовою, подальші завдання, які без виконання найближчого завдання навряд чи можливі. Звичайно, їм, мабуть, хотілося пробити коридор до Криму, але якщо подивитися навіть на карту, стане зрозуміло, що фактично це дуже складно зробити.

На початку березня ваш колега полковник Валентин Федичев розповідав про те, що один з одіозних колишніх лідерів бойовиків Ігор Гіркін має намір приїхати до Одеси. Наскільки висока вірогідність такого приїзду зараз, як і вірогідність протистоянь в Одесі на кшталт минулорічних?

Про сьогоднішні плани Гіркіна потрібно питати його самого або його керівників. Наскільки я розумію, після перетину кордону Гіркін має лише один шлях - опинитися в СІЗО. Тому що він є серед тих, кого обвинувачують у терористичній діяльності на нашій території. Це єдиний статус, в якому він може сюди приїхати.

Щодо протистоянь в Одесі, то я не дивуюся, що наші противники справді готують провокації. Але це питання більше до правоохоронних органів. Як представник Збройних сил можу сказати, що за моїми спостереженнями, є колосальна різниця цього року і минулого щодо можливості перетину кордону таким людям, як Гіркін, і щодо можливості його якихось протиправних дій на території Одеси чи іншого регіону.