Віктор Андрієнко: Телеканали величезні кошти вкладають в бруд - в політичні шоу. Дитяче та розважальне кіно їх не цікавить

Український актор, режисер та продюсер Віктор Андрієнко зіграв понад 100 ролей. Найбільший успіх Андрієнко здобув в комедійному жанрі: слава до актора прийшла після телесеріалів «Довгоносики» та «Мамаду», які виходили в 90-х. Тривалий період Андрієнко працював в Росії, грав в пародійному шоу «Велика різниця», яке транслювалось на федеральних каналах, проекти за його участю також виходили на каналах РЕН ТВ, ТНТ та НТВ.

За словами Андрієнка, робота в Росії ніколи не приносила йому великих коштів, доводилось і відмовляти продюсерам, коли ті пропонували занадто мізерні гонорари.

Останні роки Андрієнко захопився зйомками українського кіно. Він виступив режисером та продюсером пригодницького фільму «Іван Сила», зумів вкластись в бюджет 15,5 млн гривень. Не дивлячись на те, що країна переживає кризу, Андрієнко продовжує шукати кошти на кіновиробництво – наразі готується знімати фільм «Козак Байда», але поки що шукає для зйомок спонсорів. Актор зізнається, що заради кіновирбництва згоден «весь час ходити із шапкою по друзях», так як чекати коштів від держави немає сенсу.

Пане Вікторе, на початку 2015 року ви разом з Ярославом Біляєвим, колегою по журі в Київській лізі КВК, заснували творче об'єднання Future projects. Які кінопроекти ви наразі готуєте?

Наш головний кінопроект на сьогодні – «Байда». Але ми намагаємось більше працювати в соціальній, благодійній площині. Робимо благодійні покази фільму «Іван Сила» у різних містах України за участю зайнятих у фільмі акторів. Future projects також допомагає українській лізі КВК. Я там не тільки постійний член журі, але і даю поради молоді, ділюся досвідом роботи над гумористичними програмами. Допомагаємо ми і молодим кінематографістам. Нещодавно у співдружності з Національною кіностудією ім. Довженка взяли участь у створенні короткометражки «Тримай удар!». Ця стрічка увійшла в число 15 короткометражних українських фільмів, які представлені на Канському кінофестивалі. Підтримуємо молодих одеських кінематографістів, які відновлюють жанр фільмів для дітей. Пам’ятаєте, були фільми «Канікули Петрова та Васєчкіна», «Пригоди Електроніка»? Такий формат вони хочуть відродити.

Чому ви підтримуєте саме одеських митців?

Вони перші запропонували співпрацю. Але бувають і «мертвонароджені» проекти, від яких ми відмовляємось. Перш за все, сценарій має бути цікавим для сучасності.

У вас на сайті написано, що цей проект створений групою однодумців. Хто ці однодумці?

Номінально нас лише двоє: Ярослав Біляєв та я. Але до кожного нашого проекту у тій чи інший якості долучаються партнери, які нас підтримують.

В умовах, які склались в країні, як вам вдається шукати кошти на нові проекти? Хто виступає спонсором?

У нас є спонсори та партнери, частина з них вказана на сайті Future projects. Також Держкіно підтримує. Є багаті люди, які допомагають, але просять про них не говорити.

На початку квітня 2015 року Президент Петро Порошенко підписав закон, який забороняє показ деяких російських серіалів та фільмів. Згідно з законом нові російські фільми можуть з'являтися в Україні тільки в прокаті або в Інтернеті. Як ви оцінюєте це рішення?

Нехай ця заборона буде поштовхом до того, щоб ми почали робити свій якісний телевізійний продукт. Не велика таємниця, що раніше біля 80% російських серіалів знімались в Україні нашими професійними групами. Щоб відновити зйомки власного продукту, потрібні лише гроші. Якщо в нас заборонили показ російських серіалів, то потрібно створювати умови, аби могли зробити щось своє. Поки свого немає, канали будуть крутити «до дірок» ті ж самі серіали. Глядачу це може вже набриднути і він почне ховатися від цих серіалів.... Я гадаю, що каналам треба закупити і показувати польські, німецькі серіали та фільми, якщо свого нема.

Саме зараз деякі мовники згадали про польські серіали. Кажуть, що саме ними будуть заповнювати ефір.

Якщо ці серіали матимуть загальнолюдській зміст, то є сенс їх брати. Якщо поляки запропонують гумористичні чи історичні фільми, то я це буду лише вітати. Але, якщо це будуть, вибачаюсь, чергові «Менти» або «Порєченков національної безпеки», то, напевно, глядачу це не сподобається. Підсвідомо люди вибирають зараз щось розважальне, гумористичне, дивляться те, що дозволяє розслабитись. Польські, французькі та німецькі серіали належать до категорії «А», це добре. Але заборона російських серіалів має послужити поштовхом робити щось своє.

І все ж зараз в Україні ще не зняли стільки серіалів тих фільмів, щоб можна було заповнити ефір, який раніше займало російське кіно. Чим затуляти цю «ефірну дірку»?

От наприклад, продюсер Дмитро Харитонов якісь копійки знайшов на новий проект «Народний повар», де я буду ведучим. Це для мене екстрім, бо я давно не працював з людьми у студії. Треба в прямому ефірі працювати з групою 20 чи 30 людей, з них вибирати три народних повара, які при тобі мають приготувати страву. Мені подобається цей формат: хоч українською, хоч російською буде «Народний повар». Ми хочемо спробувати спочатку запустити цей проект на каналі «НТН» і якщо він добре піде, то можна буде далі підніматися на інші канали.

Відомо, що бюджет фільму «Іван Сила», який ви знімали, складав 15,5 млн гривень. Це невеликий бюджет для такого фільму?

Скажу, що історичне кіно зробити за ці гроші практично нереально. Ми змогли вкластися у цей бюджет лише тому, що брали історичні автомобілі в Польші, костюми - у Чехії, знімальним майданчиком обрали місто Черновці, де можна зняти і Францію, і Англію, і Прагу, і Америку 1925 року…Тому фільм обійшовся нам трохи дешевше.

Чому дешевше?

Бо якщо б ми брали, наприклад, костюми, автомомобілі та павільйони з декорацією у Києві, то було б дорожче. Це така дурня, яку зрозуміти нереально. Ціни на оренду костюмів чи авто в Україні більші, ніж з Європі.

Які касові збори були у цієї стрічки?

Ми домовлялися з кінотеатрами, щоб для школярів квитки коштували від 10 до 25 гривень. Мережа «Сінема-сіті» пішла на це. Багато глядачів подивились фільм безкоштовно. Якби кожен з них давав ті кошти, які дає за американське кіно, а це 60 - 70 гривень за сеанс, то ми б, напевно, повернули б вкладені у створення фільму кошти. Тому великих грошей ми не заробили. У нас зовсім не було реклами. Рекламою були я, Василь Вірастюк, Дмитро Халаджі, Ольга Сумська та інші актори…Ми їздили в міста, від Ужгорода до Севастополя, коли був Майдан, ми в Криму показували «Івана Силу» на українській мові: в Керчі, Феодосії, Алушті, Бахчисараї, Симферополі...

Як в Криму сприймали цей фільм?

Ніхто не питав, чому фільм на українській мові, не був зірваний ні один сеанс, люди йшли і були в захваті від того, що це українське кіно з високим рівнем якості. В Херсоні були покази для дітей, продано 1200 квитків по 10 гривень, безкоштовно привезли 300 дітей з дитячих будинків. Зараз ми з Пилипом Іллєнком, головою Державного агентства України з питань кіно, прийняли рішення робити некомерційні покази фільму "Іван Сила". В багатьох родин зараз немає грошей, і ми відмовились від прокату, будемо і далі робити творчі зустрічі, не комерційні. Нам на зустріч пішов кінотеатр у Харкові. Вони зняли два сеанси, які приносили кошти, поставили безкоштовний показ «Івана Сили». Все це заради дітей.

Але такі безкоштовні заходи стимулюють людей ходити на платні сеанси.

Ви праві. Але зараз люди все більше цікавляться українським кіно.

Про касові збори вашого фільму цікаво дізнатись для порівняння. Бо, наприклад, розпіарений «Поводир» зібрав 20 млн гривень.

Не можна нас порівнювати з «Поводирем». У нас зовсім не було реклами та такої підтримки держави. Держава нам дала лише рекламу на сіті-лайтах на автобусних зупинках на тиждень. Ми не могли зробити навіть біг-бордів. На презентацію «Поводиря» завітали державні діячі. Нас же ніхто не підтримував. Коли була прем’єра «Івана Сили» у 2013 році, то Кабмін попросив 100 квитків, і ніхто з уряду не прийшов, хоча 100 квитків ми віддали. А це був перший дитячий фільм за 23 роки незалежності, на який держава дала кошти.

В одному з інтерв’ю ви казали, що простіше взяти кошти в приватних інвесторів, ніж стояти на колінах перед Держкіно. При яких умовах можна отримати в бюджеті кошти на зйомки? Що для цього потрібно?

Зараз ми працюємо над проектом «Байда». В 2007 році ми домовлялися, що на фільм мають бути гроші. Але зараз кошти вже розкрадені. Залишилося 4 мільйони гривень. Я запропонував Держкіно дати нам ці 4 мільйони, ще коли долар був по 8, сказав, що спробую дістати додаткові кошти і зробити дитячий фільм «Байда». Мені відповіли, що грошей немає, вони будуть у березні. В березні сказали, що гроші будуть у вересні. У вересні сказали, що гроші будуть під Новий рік. От і вся відповідь. Не можна робити сучасну історичну кіноказку без декорацій, без спецефектів.

Сайт Держкіно повідомляє, що за бюджетною програмою створення та розповсюдження національних фільмів з початку року перераховано виробникам понад 14 млн гривень. Суму ділитимуть між собою біля восьми фільмів. Ми часто чуємо: щось знімають за державний кошт, але де це потім показують – не зрозуміло.

А де дістати гроші на ті фільми, котрі запущені, котрі треба дозняти – «Окупація», «Гніздо горлиці», «Толока» та інші. Тільки на «Толоку» Михайло Ільєнко просив 14 мільйонів гривень на дозйомку!

То, де це все показують?

В Києві у кінотеатрі «Ліра». Там зараз показують лише українське кіно. Раніше кінотеатр «Ліра» заробляв за місяць біля 7000 гривень. Але, коли там почали показувати українське кіно, то на зал в 100 місць, де квіток коштує 20-30 грн, вони за два тижня заробили на повторі українських фільмів 17000 гривень. Це говорить про те, що люди своїми гаманцями голосують за українське кіно.

Ви казали, що подавати проекти на пітчинги Держкіно – немає сенсу.

Сенс в цьому є, але потрібно розуміти, що держава вам нічого зараз не дасть. Держава немає коштів на те, щоб завершити навіть старі кінопроекти.

Ви жалілись, що у відборах Держкіно не проходять комедії, або дитячі фільми.

Так, це правда. На останньому пітчінгу жодної комедії не вибрали, а шкода.

Чому так?

Тому, що всі хочуть робити «Поводир»-2, «Плем’я»…. В нас не розуміють, що ці картини вже сказали своє слово, треба йти далі. Потрібно знімати веселе кіно, бо люди хочуть відпочити від соціуму. Потрібно дати глядачу своїх кіногероїв.

Ви казали , що чекати чого від держави немає сенсу, краще «пройтися з шапкою по друзях». Вам в останній час часто приходиться «ходити з шапкою»?

Весь час. Але що значить «з шапкою по друзях»… Ви знаєте, наприклад, що Василь Вірастюк, Богдан Бенюк знялися у «Івані Силі» безкоштовно. Я лише за режисуру заробив гроші, а моя акторська гра – це подарунок фільму.

Який був найвищий гонорар в фільмі «Іван Сила» і в кого?

Я не знаю. Це треба питати в тих, хто займався бухгалтерією. Повірте, всі гонорари були дуже символічні. Я б з задоволенням платив би нашим акторам нормальні кошти, але фізично не міг це зробити. Наприклад, Дмитро Халаджі заради цього фільму втратив контракт з американським цирком, в якому пропрацював рік. Йому пропонували продовжити контракт на 5 років, обіцяли безвідсотковий кредит на будинок біля моря і постійне шоу в Лас-Вегасі. Він відмовився від цього заради фільму…

Як Мінкульт наразі сприяє розвитку українського кіно?

Наприклад, моєму новому дитячому кінопроекту Мінкульт нічим не може допомогти. Все, що треба – це гроші. Мінкульт не може дати грошей. Вони можуть лише домовитись про безкоштовні зйомки, наприклад, в музеї «Пирогово». Фільм «Окупація» знімали в 2013-му році, Мінкульт виділив гроші, а вони дістались музею, який підзвітний цьому Мінкульту. Це нонсенс, вибачаюсь. Ми ж робимо кіно державне, не комерційне, а музеї – це державні підприємства, і мені здається, що музеї за аренду території не повинні брати гроші з державного кіновиробництва. Режисерам не потрібно зараз сподіватися лише на Держкіно. Треба подавати свої проекти на державні пітчинги, на Одеській фестиваль. Не факт, що хтось одразу дасть кошти на зйомки, але на вас можуть звернути увагу.

Ще недавно ви багато працювали в Росії. Наразі, якось змінились стосунки з російськими колегами?

Ми спілкуємось нормально, але ми не говоримо про політику принципово. Це - табу. Колись вони наїхали, я сказав: хлопці, які в вас творчі плани? Як здоров’я, діти? Як мама? Багато тем, про які можна поговорити. Є людські речі і розривати їх безглуздо.

Велику популярність мав телепроект «Велика різниця», в якому ви були задіяні. Тепер контракти розірвані?

Цього проекту вже немає, але є інші. Мені дзвонять, пропонують зніматись. Наприклад, влітку зніматимусь в двох повнометражних німецьких картинах.

Чи може "Велика Різниця" відродитись в Україні?

Ні, навіщо це? Не потрібно повертатись до «Довгоносиків» або до «Великої різниці». Час пройшов… Те саме кажу по «95-му» кварталу: Якщо ви щось нове робите – це добре, тільки вітаю, але якщо ви знову показуєте пародії на політиків, – глядач вже стомився, йому і реальних вистачає.

Чи є в вас контракти наразі з російськими продюсерами?

Закінчились ці контракти. Хоча один ще залишився, працюю над мультсеріалом "Аліса знає, що робить". З 52 серій зробили вже 30, в цьому проекті я озвучую персонажа Петровича. Озвучую в Києві, передаю запис студії Тимура Бекмамбетов.

Це дійсно був спосіб добре підзаробити?

Якщо по "Великій Різниці" то суми були невеликі, символічні. Я навіть одного разу сказав: знаєте, я, напевно, не буду працювати, тому, що вижити на ці гроші в Москві нереально, тоді трошки додали.

Про які саме заробітки йшлося?

Комерційна таємниця!

Побутує думка, що головні заробітки артистів, особливо популярних співаків, це корпоративи?

Вже немає нічого! Все згорнулось. Ніхто зараз не хоче показувати своє багатство, люди свято фірми своєї тепер навіть не влаштовують.

Вас досі згадують як «довгоносика». Чи не думаєте, що серед програм на ТВ тепер не вистачає чогось подібного, гумористичного, україномовного? Чи не думали залучити класних акторів і щось подібне зробити?

А хто це буде фінансувати?

А якщо «пройтись з шапкою»?

Одного разу я прийшов на один український телеканал. Зробив пропозицію щодо серіалу. Це не залежало ні від політики, ні від часу. Комерційний відділ лише зрадів, що я запропонував чотири варіанти, як «відкатати спонсора», але все закінчилось тим, що один з керівників каналу сказав: нічого подібного! Дайте мені цю суму!

Продюсер забрав ті гроші, сам нічого не зробив і не дав мені зняти. Зараз канали пропонують такі суми, за які не можливо нічого зробити фізично! Проблема в іншому: величезні кошти вкладають в політичні шоу, вкладають в якийсь бруд. Ні в дитяче, ні в розважальне кіно не вкладають. Слава богу, що є деякі канали, що намагаються хоча б щось зробити. Все інше – патологія. "Жах всього телевізійного гумору, як сказав світовий клоун Вячеслав Полунін, в тому, що його рівень сягає до «пупа»…" В цьому я його повністю підтримую. Суспільство деградує. Але це вибір каналів та глядача.

Є хороші серіали. Є чудовий режисер Олексій Кірющенко, Дмитро Дяченко, які вміють робити гумористичні серіали.

Взагалі я б дуже хотів, щоб гумор на українських каналах піднявся вище пупа та відійшов від політики. Жартувати про політиків – це простіше в тисячу разів, ніж жартувати про загальнолюдські справи.