Михайло Гончар: Дивно, навіть «Нафтогаз» не вимагає повернення своїх бурових установок на шельфі Чорного моря

13 липня у Вашингтоні (США) українські урядовці на Першому українсько-американському бізнес-форумі агітували приходити американських інвесторів в Україну. Міністр фінансів Наталя Яресько переконувала своїх колишніх співвітчизників, що у нас в країні відбуваються реформи. Під час цього заходу було оголошено про зацікавленість деяких американських бізнес-структур мати справу з українцями.

Згодом з трибуни парламенту прем’єр-міністр Арсеній Яценюк заявив, що американська компанія буде будувати в Україні LNG- термінал.

Проаналізувати здобутки бізнес-форуму в царині енергетики в прес-центр «Главкому» завітав президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

Нещодавно досить пафосно в нашому медіа просторі представники уряду проголосили про досягнення Першого україно-американського бізнес-форуму. Чи дійсно ми ось так працюємо з американцями «вперше»?

Для мене це загадка чому його назвали першим. Наскільки я пригадую, ще в 90-ті роки в часи, коли була комісія «Кучма-Гор» проводилися аналогічні заходи. Назвали «Перший», можливо, для якоїсь нової точки відліку. Так би мовити після Революції гідності новий календар. Що є прикметним, то я не почув, щоб цей захід проводився в рамках чи під парасолькою Хартії про особливе партнерство між Україною та Сполученими Штатами, яка була підписана ще 2008 року, а під цією парасолькою відбулося чимало таких двосторонніх заходів, тому логічніше було б продовжити саме такий формат. Але маємо те, що маємо.

А якщо говорити про підсумки цього бізнес-форуму, особливо в царині енергетики?

Я не помітив чогось там феноменального, особливо в енергетиці. На мій погляд, цей бізнес-форум був більш успішним в царині агросектору, аерокосмосу. А от що стосується енергетичного сектору, то це доволі рядова подія, підсилена певними піар-заходами в нашому медіа-просторі. Але цим я не хочу ніяк зневілювати його значення, бо краще, коли такі форуми відбуваються, аніж немає нічого.

Уряд рапортував, що є досягнення у співпраці з американцями завдяки цьому форуму…

Підписання відповідних меморандумів між НАК «Нафтогаз» і трейдером Trail Stone чи інший меморандум з компанією Frontera Resources є символом того, український уряд хоче зробити рестарт українсько-американської співпраці в енергетичному секторі. Чому рестарт? А тому що низка великих енергетичних американських компаній пішла з українського ринку. На минулому тижні було оголошено про закриття офісу компанії Chevron Ukraine, вона мала розробляти Олеську площу відповідно до угоди про розподіл продукції щодо видобутку сланцевого газу. Ще раніше пішла компанія Exxon Mobil, це сталося після анексії Криму і неможливості роботи на шельфі Чорного моря, хоча там угода і не була підписана. Практично заморожений проект по розробці Юзівської площі газу щільних пісків компанії Shell, хоча вона не є суто американською компанією, але все таки працює на американському ринку. Ці три згадані мною компанії – Chevron, Exxon Mobil, Shell – це гравці вищої ліги, якщо робити аналогії з футболом. Коли йдуть акули бізнесу з країни, тоді країна ідентифікується як така, що має високі ризики безвідносно до причин цих ризиків. У такому випадку в країну приходять компанії меншого калібру, які спеціалізуються на тому, щоб ініціювати чи продовжити ті чи інші проекти, які є комерційно вигідними. Тому зараз ми маємо абсолютно логічну ситуацію, коли підписані документи, підкреслюю це рамкові документи, це незобов’язуючі меморандуми, мають на меті неквапного входу на ринок. Це певний зондаж ринку. Тому зацікавлення виникло саме у таких компаній, як Trail Stone. Це, можна сказати, перша ліга, а Frontera Resources – це третя ліга.

Наскільки серйозні їх наміри?

Ці дві компанії цілком адекватні, просто «калібр» менший. Якщо говорити про Trail Stone (раніше ця компанія була відома під назвою River Stone), то вона має потужний потенціал і позиції в Європі, і вже має певні напрацювання з НАК «Нафтогаз». А з Frontera Resources контакт буде вперше. Але ця компанія працює з 90-х років, працює в основному в Грузії. Єдине що залишається мені незрозумілим, чому вона має зацікавлення до проекту терміналу під Одесою, в той час, коли вона немає зараз навіть не те, що вільних ресурсів скрапленого газу, а й достатніх ресурсів видобувних для того, щоб реалізовувати подібні проекти в регіоні Чорного моря. Цей бізнес-форум в енергетичному контексті просто послав сигнал американським підприємцям, що Україна залишається відкритою до співпраці. Однак в умовах низьких цін на нафту енергетичний ринок працює над проектами, які не потребують колосального інвестиційного потенціалу, такими, як добуток нетрадиційного газу, де обсяг інвестицій обчислюється десятками мільярдів доларів, а термін окупності десятками років.

А чому «акули бізнесу» вирішили покинути наші простори?

Компанія Chevron пішла з України, бо низькі ціни на нафту не дають можливості згідно попереднього бізнес-плану реалізувати проект в тому вигляді, в якому він сформульований в угоді про розподіл продукції. З урахуванням того, що ні Chevron, ні Shell не мають уявлення, які запаси газу ми маємо: це мало бути з’ясовано протягом п’яти років. Проекти зірвалися на початковій фазі – первинного геологічного вивчення. Ці проекти або заморожені, як зробила компанія Shell, або згорнуті, як вчинила Сhevron.

Стосовно Сhevron зверніть увагу, ця компанія пішла з усіх своїх європейських проектів – в Литві, Польщі, Румунії, Болгарії. У всіх цих країнах має місце історія неуспіху компанії Сhevron. Навіть у Польщі, де найбільш розвинутий був проект, там навіть пробурили дві свердловини, і все одно свій проект вони згорнули. Це свідчить про дві речі: перша, як я уже зауважив, - низькі ціни на нафту, які будуть довготривалими, як це було в кінці 80-х років.

Друга причина, на мій погляд, Сhevron має провальну стратегію в Європі безвідносно до країни. Адже Сhevron ніколи в Європі не працював, тому для них що Європа Східна, що Європа Західна, що західна Африка – однаково. Починаючи з Болгарії, де «Газпром», прицільно «обробив» Сhevron антисланцевою компанією ще три роки тому. Потім була Румунія, Литва, Україна і скрізь була історія неуспіху.

Третя причина, чому «акули» пішли, виглядає, як гіпотеза, але тим не менш. Сhevron має потужний проект, який дає серйозний прибуток уже багато років у північному Казахстані на унікальному родовищі Тенгіз. Цей проект компанія розпочала ще в пізньорадянські часи. Сhevron видобуває там нафту, через систему нафтопроводів Тенгіз-Новоросійськ, через територію Росії ця нафта надходить на світовий ринок. Я так думаю, що минулорічні погрози з боку Росії анексувати північний Казахстан, а це якраз найбільш привабливий з точки зору енергетичного потенціалу територія - регіон Атерау, така собі нафтова столиця Казахстану, де і реалізується Тенгійський проект, були не просто так. В такий спосіб Росія поставила Сhevron перед вибором, або зберігаєте синицю в руці і не розробляєте проекти нетрадиційного газу в Європі, або…

Чому ж, на ваш погляд, український ринок цікавий для нових американців?

Справа в тім, що в Америці скорочуються обсяги буріння. З’являються надлишкові, профіцитні потужності компаній, які зацікавлені в тому, щоб десь цей надлишок застосувати. От якщо ми створимо сприятливе інвестиційне середовище, то вони прийдуть в Україну. А що нам важливо в цій ситуації, якщо ми хочемо позбавитися від газової залежності? В першу чергу треба розвивати проекти пошуково-розвідувального експлуатаційного буріння, пошуково-розвідувального на нових ділянках, експлуатаційного на існуючих ліцензійних ділянках тих компаній, які вже проводять свою видобувну діяльність з тим, щоб розширити обсяги видобутку. Це особливо актуально зараз після анексії Криму та українських родовищ на шельфі.

Чого бракувало на цьому бізнес-форумі, так це обговорення проблематики розробки чорноморського шельфу, не того глибоководного, який ми планували розробляти з консорціумом компаній на чолі з Exxon Mobil. Зараз це –проблемна зона Чорного моря. Де-юре ми вважаємо, що це наша морська економічна зона, а де-факто ми не можемо на неї впливати і контролювати. Але мілководний шельф нікуди не подівся. Я кажу зараз про Одеське родовище. І чомусь цю проблематику мілководного шельфу ніхто не ставить на порядок денний. І дивно те, що навіть НАК «Нафтогаз» не піднімає питання про повернення своїх шельфових активів, тобто тих видобувних платформ, бурових установок на шельфі Чорного моря, які знаходяться, підкреслюю, не в Криму. Вони знаходяться за територією Криму. Вони знаходяться в шельфовій зоні, тобто в морі. І за весь час відколи анексували Крим тематика шельфу не піднімається.

Як ви гадаєте, чому?

Комусь дуже вигідно, щоб ця тема не піднімалася і взагалі зникла з порядку денного. Ви знаєте про скандальні «вишки Бойка». Тому якраз це той випадок, коли кінці в воду. Але наголошую, що перспектива України саме в розробці мілководного шельфу ближче до Одеси.

Які перспективи у нашої атомної енергетики з західними партнерами?

Тут ми маємо доволі непогану історію відносин. Наприкінці 2014 року було підписано угоду з компанією Westinghouse. Звісно, що було краще, аби на форумі знову було щось підписано, але Westinghouse теж займає доволі вичікувальну позицію. З наступного року мають відбутися збільшення поставок ядерного палива на наші АЕС з тим, щоб підвищити ступінь диверсифікації. На сьогодні в загальному обсязі палива, що імпортується Україною, частка Westinghouse складає лише 7% . Це недостатній показник. Звичайно, було б краще, щоб на форумі було підписано спільний меморандум між Україною та цією компанією щодо будівництва нових атомних енергоблоків. Маю надію, що це таки відбудеться. Окрім того, маємо наразі співпрацю з цією компанією з підвищення коефіцієнта використання існуючих атомних потужностей. А це для нас дуже важливо.

Після цього україно-американського форуму Уряд заговорив про зниження ренти на видобуток газу. Навіщо було город городити і півроку тому підвищувати ці рентні ставки? Зробили піар-акцію, мовляв, олігархи будуть платити… А нині все повертаємо назад.

В бюджеті завжди бракує грошей. Особливо, коли в кінці року приймається бюджетний закон і треба десь взяти кошти, то там довго не думають. Так було і минулого року, коли для Мінфіну було важливішим зверстати бюджет. І беруть там, де легше, умовно кажучи, взяти зараз і негайно. Але коли подумали, то зрозуміли, що в такий спосіб на цей рік бюджет виживе, а от наступного року надходження не тільки не зростуть, а стануть ще меншими, аніж вони були до підвищення ренти. Тому що інвестор просто почне скорочувати програми буріння, відповідно скоротиться і видобуток. Первинним є не фінансовий потік, первинний є ресурсний потік. Якщо не забезпечити зростання ресурсного потоку, то і фінансовий обміліє. У приватному газовидобутку немає потужних компаній. Жодна з наших приватних газовидобувних компаній не може рівнятися за обсягами з, наприклад, «Ургазвидобуванням», це дочірня компанія НАК «Нафтогаз», на 100% державна компанія. І зниження ренти не стосуватиметься «Укргазвидобування», хоча ця компанія дуже обтяжена податками і питанням соціального газу, не має інвестиційних коштів на власний розвиток. Виходить, що знову за рахунок державної компанії будуть вирішуватися популістські питання забезпечення газом населення. На мій погляд, це не припустимо. Боюсь, що в подальшому взагалі «Укргазвидобування» буде приватизовано з «благими намірами», щоб стимулювати газовидобуток. Цього не можна робити. Цей актив держава повинна залишити у своїй власності. Бо це той актив, який дає стратегічний ресурс газу. І чому ми стимулюємо приватний сектор, а дискримінуємо державний, для мене є загадкою.