Андрій Дещиця: Нам потрібно готувати новий сценарій, якщо Мінські домовленості не виконуються
«Посол Росії також не проявляє інтересу до спілкування зі мною»
Андрій Дещиця був призначений послом України в Польщі в жовтні 2014 року. До того він, дипломат з двадцятирічним стажем роботи, майже чотири місяці – з лютого і до червня – виконував обов’язки очільника Міністерства закордонних справ. Період, в який Дещиці довелось керувати дипломатичним відомством, видався надскладним. На цей час припали і анексія Криму, і початок війни на Сході. Окрім принципів територіальної цілісності держави, тодішній керівник МЗС активно просував євроінтеграційний курс зовнішньої політики України і добився підписання «політичної частини» Угоди про асоціацію з ЄС. Також під його керівництвом був досягнутий прогрес у напрямку лібералізації візового режиму з Євросоюзом – 27 травня Європейська комісія визнала, що Україна досягла відповідності вимогам першої фази візового діалогу.
Та найбільше пересічним українцям Дещиця, здається, запам’ятався не цими здобутками. В червні минулого року біля російського посольства в Києві Дещиця разом із мітингувальниками, що оточили його, заспівав відому пісню ультрас про Путіна. Через чотири дні дипломат залишив керівний пост в МЗС, і багато хто пов’язав це саме із недипломатичною лексикою на адресу президента країни-агресора. Проте пізніше сам Дещиця розповідав, що ще одразу після президентських виборів мав розмову із Петром Порошенком, на якій йшлось про те, що йому доведеться залишити посаду.
Сьогодні, Андрій Богданович в статусі «надзвичайного і повноважного» намагається говорити більш виважено та уникає жорстких формулювань. Про те, що очікувати Україні від нового президента дружньої Польщі, а також про необхідність вже зараз шукати новий формат переговорів з Росією посол розповів «Главкому».
6 серпня Анджей Дуда прийняв присягу президента Польщі. Вже відчуваються якісь зміни у внутрішньополітичній ситуації країни?
Анджей Дуда був обраний президентом ще 24 травня 2015 року, але вступив на посаду глави держави лише 6 серпня, в день завершення п’ятилітньої каденції президента Броніслава Коморовського. Вибори президента у нинішній ситуації - це також своєрідний етап передвиборчої парламентської кампанії, яка зараз розпочнеться в Польщі. Вибори до парламенту в Польщі заплановані на 25 жовтня. Відповідно, Анджей Дуда, як представник партії «Право і справедливість», буде до певної міри символом для виборців під час цієї передвиборчої кампанії. Прогнози експертів і результати опитувань громадської думки показують, що партія «Право і справедливість», яка зараз є в опозиції, може здобути перемогу на парламентських виборах, і це відповідно позначиться на зміні уряду та утворенні нової політичної реальності в Польщі. Але давайте дочекаємося результатів цих виборів.
А чи можна вже говорити про зміни, які президентство Дуди принесе Україні?
Думаю, що Польща не змінить свою політику щодо України. Я знаю, що і сам президент, і його оточення, депутати парламенту, майбутні співпрацівники Канцелярії президента надають велике значення Україні. Думаю, така політика буде продовжуватися.
Деякі українські експерти вже висловлювали думки, що із приходом Дуди зовнішньополітичний курс Польщі буде менш схильним до компромісів із Росією. Російські ЗМІ також прогнозували погіршення російсько-польських відносин.
В тій ситуації Польща буде займати таку політику, яку займає Європейський Союз щодо Росії. Вважаю, що ставлення Польщі до Росії буде враховувати чинник російської агресії, загрози, яку створює Росія для всього демократичного світу та порушення Москвою міжнародного права.
-- «Мінські домовленості, як один з елементів такого вирішення, потрібно використати на повну»
Як можете оцінити підтримку, яку Захід загалом та Польща зокрема сьогодні надають Україні? Чи не ослабла вона останнім часом? Бо якщо говорити про західну пресу, то Україна зі своїми проблемами вже давно не в центрі уваги.
Справді, якщо подивитись на пресу в Польщі, чи на західну пресу в цілому, українська тематика не знаходиться на передовицях. І це, напевно, і результат того, що медіа шукають чогось екстраординарного, надзвичайного, гарячого. А коли ситуація більш-менш спокійна, вона вже не є предметом зацікавлення журналістів, і вони не виставляють її на перші шпальти видань. Насправді, ситуація в Україні не спокійна, і це розуміють політики і польське суспільство. І рішення, які приймаються в ЄС, заяви, які робляться в США, Канаді чи лідерами інших країн, підтверджують, що питання України є актуальним і перебуває в колі зору світової спільноти. Приклад тому – наскільки уважно всі спостерігали за дискусією щодо створення в Раді безпеки ООН Міжнародного трибуналу для розслідування знищення Боїнга рейсу МН17 (як відомо, Росія, яка є постійним членом РБ ООН, висловилася проти проекту резолюції зі створення трибуналу, і на документ було накладено вето, - «Главком»). Польські ЗМІ уважно відслідковують ситуацію в Україні, вони добре розуміють і пояснюють своїй аудиторії, що відбувається – хто агресор і яку загрозу він створює не лише для України, але й для самої Польщі та всієї Європи.
Чи є підґрунтя для розмов про політичний «водорозділ» в ЄС в плані ставлення до конфлікту в Україні?
Не думаю, що є якийсь «водорозділ». До певної міри багато політиків очікують, що ситуація на Донбасі вирішиться якомога швидше, що Мінські домовленості будуть реалізовані. Це може заспокоїти ситуацію в суспільній думці, перш за все, в тих країнах, які не дуже переймаються тим, що відбувається в Україні, не можуть і не хочуть повірити, що десь в Європі продовжують гинути люди внаслідок воєнних дій. І через те політики чекають, щоб скоріше би все це закінчилось.
Але в той же час я б не говорив про те, що було якесь послаблення офіційних позицій тих, хто вважає, що необхідним є повернення ситуації до того стану речей, який був перед російською агресією. Мова про відновлення територіальної цілісності України, включно з поверненням Криму, стабілізацію ситуації на Донбасі шляхом повернення нині окупованих районів Луганської і Донецької областей під контроль української влади, виведення усіх російських військових за межі України, встановлення контролю над українсько-російським кордоном. Відповідно, всі міжнародні структури та країни Заходу не зменшують тиску на Росію з метою врегулювання конфлікту та дотримання Кремлем міжнародного права.
Ви самі вірите в те, що Мінські домовленості можуть призвести до вирішення проблеми?
Нам потрібно використовувати ці Мінські домовленості, тому що це поки що єдиний механізм, який був прийнятий і був прийнятний для усіх учасників переговорів. І якщо Мінські домовленості не будуть реалізовані, потрібно думати про наступний етап і наступний механізм, який міг би бути більш ефективним. Тому я вважаю, що у зв’язку з тим, що деякі елементи чи позиції Мінських домовленостей не реалізовуються так швидко, нам потрібно вже готувати можливий новий сценарій розвитку і нові пропозиції, які би могли бути запропоновані, перш за все, Росії, щодо вирішення українсько-російського конфлікту і щодо стабілізації ситуації на Донбасі.
Але я повернуся до попереднього питання про «водорозділ» на Заході. Насправді, значна більшість тих осіб, з якими я спілкувався, - це і польські політики, і іноземні дипломати, акредитовані в Польщі, і експерти з міжнародних питань, і учасники різних міжнародних конференцій, не тільки з Польщі, а й з усієї Європи і Америки – все-таки є прихильниками дипломатичного вирішення цього російсько-українського конфлікту. Тому Мінські домовленості, як один з елементів такого вирішення, потрібно використати на повну.
Міністр закордонних справ Павло Клімкін в інтерв’ю «Главкому» зазначив, що весь світ бачить одну логіку Мінського процесу, а Росія – іншу. Бойові дії продовжуються, озброєння не відводиться і так далі. Одними з головних пунктів Мінської угоди є відновлення контролю над кордоном українським урядом у зоні конфлікту, яке повинно було б початись у перший же день після місцевих виборів. Але жодного просування у цьому напрямку за півроку після підписання угоди так і не зафіксовано. Коли ці домовленості можна буде остаточно вважати зірваними? І яким може бути новий сценарій?
Я думаю, що потрібно домогтися від Росії та підконтрольних їй бойовиків реалізації всіх позицій Мінських домовленостей. Сьогодні лише Україна їх виконує, а протилежна сторона ігнорує, намагається грати в наперстки з усім світом, продовжує обстріли, від яких гинуть і цивільні громадяни України і військовослужбовці. Якщо буде так і далі – тоді треба впроваджувати інший інструмент – і це питання до можливостей і до політиків, які будуть вести переговори.
Перш за все, чого нам потрібно досягти – це контролю над українсько-російським кордоном. Якщо ми будемо мати контроль над українсько-російським кордоном, ми тоді можемо навести порядок, стабілізувати ситуацію на Донбасі. Можливо, це недостатньо для повернення Криму. Але, принаймні, цей елемент відновлення контролю Україною над українсько-російським кордоном повинен існувати. І для цього повинен здійснюватись тиск на Росію. Цей тиск повинен бути з боку міжнародного співтовариства, перш за все, Європейського Союзу, у вигляді санкцій. І ці санкції повинні передбачати більш конкретні дії. У випадку, якщо Росія далі не буде виконувати Мінські домовленості, вона повинна знати, що на неї може очікувати.
-- «Подальші агресивні дії Росії приведуть до ще жорсткіших санкцій»
Вважаєте, той тиск, який Захід сьогодні чинить на Росію, є ефективним? Бо іноді здається, що всі вже стомились шукати аргументи для Путіна.
Я вважаю, що тиск цей є ефективним. Його результати і ефективність наростають. І те, що Росія, власне, не розпочала нових наступів в Україні, в тому числі, військових наступів, є результатом того, що керівництво Росії відчуває цей тиск, який на неї чиниться як політично, так і економічно. Думаю, що заклики до Росії, що порушення Мінських домовленостей і можливі подальші агресивні дії Росії в Україні приведуть до ще жорсткіших санкцій, впливає на прийняття рішень в Кремлі.
Росія зі свого боку працює над тим, щоб виставити саме Україну стороною, яка зриває домовленості. Не вважаєте, що ці зусилля є доволі успішними? Принаймні, лідери країн Великої сімки закликали до виконання домовленостей обидві сторони конфлікту. Тобто претензії у західних партнерів є і до України?
У зоні АТО працює Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, яка щоденно дає звіти, з яких видно, хто насправді порушує Мінські домовленості: обмежує допуск спостерігачам, погрожує їм, вчиняє обстріли, не відводить воєнну техніку і так далі. А ще – постійно блокує можливість для спостерігачів ОБСЄ моніторити усю ділянку українсько-російського кордону. Через те, що світ бачить, хто є хто в цьому конфлікті, політика санкцій проти Росії продовжується. А формулювання на кшталт «обидві сторони» сприймаємо як прийнятну в дипломатичній практиці в таких ситуаціях, оскільки йдеться про спроби не загострювати, а сприяти мирному процесу.
У вас не складається враження, що Москва потроху намагається схилити Захід до думки, що Київ має вести переговори з нею тет-а-тет?
Якби мова йшла виключно про формат Україна – Росія, нам все одно варто було заручитися присутністю міжнародних спостерігачів при проведенні такого діалогу. Чи це будуть якісь міжнародні організації, чи це будуть якісь окремі країни. В нашій ситуації все ж таки краще мати об’єктивних арбітрів. Росія, на жаль, показала, що використовує методи пропаганди, а не дискусії в своїх відносинах з Україною чи навіть в своїх відносинах з західним світом. Тому нам потрібно мати когось, хто б міг верифікувати домовленості, які досягнуті між Україною і Росією, виконуються чи не виконуються вони. Бо Росія довела, що вона часто змінює свої позиції і може маніпулювати тими домовленостями, на які вона погоджується.
Щодо російської пропаганди. Як можете оцінити її вплив в Польщі?
Росія пробує також і в Польщі поширювати інформацію, яка їй вигідна, і представляти події так, як їй вигідно. Але я повинен сказати, що польські засоби масової інформації є достатньо незалежними. І та інформація, яку вони подають щодо України є достатньо об’єктивною. Це означає, що вона є проукраїнською. Ця інформація подається польськими журналістами, які досить часто бувають в Україні. Але громадська думка в Польщі також, я б сказав, достатньо тверда, міцна і не піддається російській пропаганді.
Якщо війна на Донбасі вже не в топі гострих тем, що хвилюють Захід, то на якому місці тепер стоїть проблема окупованого Криму? Здається, західні лідери геть забули, з чого все почалося.
Питання Криму для західних країн залишається прикладом брутального порушення міжнародного права і збройної агресії Росії проти суверенітету і територіальної цілісності України. І те, що питання це не, як ви сказали, в топі гострих новин, далеко не свідчить про те, що західний світ з цим змирився. Просто постійно виникають проблеми, які на поточний момент є більш проблематичнішими, вибачте за тавтологію. Коли назріває питання Греції, вирішують питання Греції і тимчасово менше уваги в публічному просторі приділяється питанню Донбасу або Криму. Зараз, що стосується України, стоїть питання стабілізації ситуації на Сході, щоб не було жертв і щоб конфлікт не розгорівся в більшому масштабі. Питання Криму не сходить з порядку денного міжнародних переговорів і дискусій, але так – для ЗМІ воно інколи здається не таким актуальним.
Тобто поки не буде миру на Донбасі, Росії про Крим не нагадуватимуть?
Думаю, що це такий тактичний підхід. Але десь в такому, власне, контексті західні політики і підходять до вирішення ситуації в Україні.
-- «Приблизно 4 тисяч осіб з України попросили Польщу про статус біженців»
Чи є у вас дані кількості переселенців з України в Польщу у зв’язку із анексією Криму та війною на Сході?
Якщо говорити про офіційні цифри, про статистику, то приблизно 4 тисяч осіб попросили про статус біженців з України. Статус біженця за 2013-2015 роки отримали всього лише 4 особи, декільком була надано так званий дозвіл на толерантне перебування. Більшості особам в статусі біженця відмовляють через відсутність підстав для цього.
Відмови були у зв’язку з тим, що. умовно, є куди «бігти» і в Україні?
Так. Лише два регіони – Донбас і Крим – перебувають в такому стані, де є загроза життю, і де можуть бути проблеми з проживанням. Але решта регіонів України вважаються стабільними. Там можна звичайно проживати. Але є досить багато людей, які приїжджають в Польщу працювати, жити, вчитися. Чи можна вважати їх біженцями – напевно, ні. Чи можна вважати їх переселенцями – напевно, ні.
Чи збільшилася кількість саме заробітчан, студентів за останній час?
Так, я мушу сказати, що це навіть помітно на вулицях, в магазинах, в ресторанах, в навчальних закладах. Кількість українців в Польщі значно збільшилась. В деяких навчальних закладах половина студентів на курсі чи в групі – з України. Тобто кількість українців, які перебувають в Польщі, достатньо різко зросла за останні півтора-два роки.
Як правило, всі перебувають легально.
Сам факт того, що минулого року було видано 800 тисяч віз польськими консульськими установами в Україні, підтверджує, яка кількість українців може перебувати в Польщі. Більше того, зараз досить важко підрахувати, скільки все ж таки може бути українців тут, бо з 1 травня минулого року існує закон, який дозволяє продовжити легальний статус свого перебування в Польщі, якщо у вас є на це підстави. І це може зробити адміністрація воєводства без необхідності виїзду з Польщі і отримання нової візи. Фактично люди, які в’їхали в Польщу минулого року, працювали, навчалися легально на підставі віз, могли продовжити своє перебування. Більшість осіб так і поступають. Думаю, що зараз є, як мінімум, півмільйона осіб, українців, які перебувають в Польщі.
Після зміни влади нам неодноразово обіцяли запровадження безвізового режиму. Називалися різні дати. Тепер Павло Клімкін говорить, що безвізовий режим Україна отримає в 2016 році. Наскільки реальний цей прогноз?
Це в значній мірі залежить від обох сторін. Нам потрібно швидко виконати ці положення угоди про безвізовий рух з Європейським Союзом, налагодити виконання тих законів і підзаконних актів, які стосуються міграції, правопорядку, в тому числі, і боротьби з корупцією. Я думаю, що політично таке рішення готове. Точно з українського боку і до певної міри – в більшості країн Європейського Союзу. Зокрема, Польща готова підтримати впровадження безвізового режиму для України. Коли ми виконаємо усі завдання і будемо технічно і законодавчо готові до такого безвізового режиму, думаю, що цілком реально в 2016 році його отримати.
Погодьтесь, дуже сумнівно, що поки йтиме війна на Донбасі, а Україною «гулятиме» зброя, хтось відмінить візи українцям.
Я думаю, що можливий безвізовий режим і в цих умовах. Йдеться ж про те, що, незважаючи на військові дії, насправді, не відбулося масового потоку біженців. Навіть якщо враховувати ті 4 тисячі осіб, які подали заявки. Це дуже мала кількість. Багато з цих людей просто з огляду на ситуацію прагнуть отримати право безперешкодного в’їзду та проживання в Польщі чи в ЄС. Це раз.
Друге, це те, що, насправді, ми ж не відміняємо кордони, ми відміняємо тільки візовий режим. Це означає, що люди, які будуть мати біометричні паспорти не повинні йти в консульства країн – членів Європейського Союзу і отримувати візу. Просто маючи ці паспорти, вони можуть спокійно їхати. Зараз оті 800 тисяч осіб, про які я казав, отримали візи і приїжджають в Польщу. Тільки для того, щоб приїхати, в них був додатковий бар’єр - отримання візи. А так, люди, маючи лише паспорт, коли захочуть, зможуть їхати. Думаю, це можливо.
-- «Ніхто в Європі не заперечує проти того, що Україна має право на членство в ЄС»
Наскільки довгостроковою перспективою, на вашу думку, є членство України в ЄС?
Я не можу сказати вам конкретну дату. Але я думаю, що нам потрібно зробити реформи і постійно цю тему порушувати в розмовах з лідерами Європейського Союзу. В принципі, ніхто в Європі не заперечує проти того, що Україна має право на членство в Європейського Союзу.
Україна показала, зокрема, жертвами на Євромайдані, що вона морально готова до членства в Європейському Союзі, готова розділяти ці європейські цінності, і повністю заслуговує на те, щоб мати рівноправне місце в об’єднаній Європі. Сьогодні ми бачимо, наскільки високою в українському суспільстві є підтримка членства в Україні як в ЄС, так і НАТО. Чи не кожен українець сьогодні розуміє, що курс України на європейську інтеграцію не має альтернативи.
А якщо поглянути не тільки на моральний аспект…
А технічно - потрібно проводити реформи в Україні. Ми це робимо. І потрібно, на жаль, проводити переговори і переконувати європейських політиків, що Україна може бути членом Європейського Союзу. Мене іноді питають, в чому різниця між Україною і Польщею в плані проведення реформ і впровадження європейських цінностей. Різниця між Україною і Польщею полягає в тому, що в 90-х роках Польща отримала чіткий сигнал на те, що вона може бути членом Європейського Союзу. І вона могла проводити реформи – економічні і політичні – концентруючись в реалізації цієї мети. А ми поки що не отримали такого чіткого сигналу від Європейського Союзу. Через те нам робити це трохи важче.
Чи можна сподіватися, що до кінця року відбудеться ратифікація асоціації України з ЄС усіма країнами Євросоюзу. Бо досі є країни (Кіпр, Греція), які називають близькими друзями Росії, і які не ратифікували асоціацію.
Греція була зайнята своїми проблемами – для неї це найважливіше. Це питання просто потрібно досить активно порушувати з політикумом цих країн. В принципі, цілком реально переконати їх в тому, що процес можна завершити в найближчі місяці.
Також ми не думали, що Франція буде мати не те, що заперечення, але сповільнений процес ратифікації, чи Австрія, чи Італія. Але все-таки там відбулась ратифікація. І ми за це вдячні.
Чи помітний був вплив Росії на рішення щодо ратифікації чи не ратифікації асоціації деякими країнами ЄС?
Я не виключаю, що Росія працювала на цьому фронті. Тому що для Росії це є достатньо чутливе питання – зближення України з Європейським Союзом, реалізація Угоди про асоціацію і можливе членство України в ЄС. Мені дуже шкода, що Росія не розуміє, що членство України в ЄС не направлене проти Росії, а направлене на те, що приблизити європейські цінності ближче до Росії.
Ще одне дражливе питання для Росії – це Україна і НАТО. Україна відмовилась від позаблокового статусу – це крок в сторону членства? І скільки часу може зайняти цей шлях?
Звичайно, з юридичної точки зору це так. Позбувшись позаблокового статусу, ми маємо тепер можливість розглядати різного роду безпекові сценарії, сценарії захисту свого національного суверенітету і державності. І один з цих сценаріїв може бути членство в військово-політичних союзах.
Один із сценаріїв може бути членство, в тому числі, і в НАТО. Та багато чого буде залежати від того, як буде розвиватися ситуація в Україні, у наших міжнародних відносинах, і від того, якою буде політична ситуація в Європі.
В 2016 році в Варшаві відбудеться наступний саміт НАТО. Ми працюємо в тому напрямку, щоб саміт приніс Україні нові позитивні рішення. Ми повинні говорити про зближення України з НАТО. І я думаю, що це буде добра нагода. Польські політики будуть цьому сприяти.
Посол Канади в Україні, Роман Ващук, на одному з круглих столів, присвячених НАТО, назвав деяких українських чиновників, які займаються налагодженням комунікації з НАТО, «дубовими людьми». Ви згодні з такою характеристикою?
Я не чув про таку оцінку з боку Посла Канади в Україні. Більше того, знаю багатьох людей, які ефективно працюють на цьому напрямку. Наприклад, Ігор Долгов, заступник міністра оборони, який був нашим представником в НАТО. Знаю, як багато він зробив на зближення України з НАТО. І думаю, що, власне, чим більше таких людей буде в Міністерстві оборони, тим легше нам буде перейти на стандарти Альянсу.
До речі, якщо говорити про Польщу, я можу із задоволенням констатувати, що нам вдалося 24 липня підписати технічну угоду про створення литовсько-польсько-української бригади. Це бригада, яка буде базуватися в Любліні, і яка буде, перш за все, сприяти підвищенню рівня командування і підготовки офіцерів вже на стандартах польських і литовських, які є стандартами НАТО.
-- «Посол Росії також не проявляє інтересу до спілкування зі мною»
І все ж, від міжнародних експертів на адресу, в тому числі, і українських послів нерідко звучать звинувачення: від незнання мов до незнання специфіки країн, куди їх направляють.
Думаю, що достатньо багато вже було зроблено впродовж року чи впродовж останніх півтора роки після Майдану в реформуванні української дипломатії. Але я думаю, що процес реформування треба продовжувати. Я колись говорив, що нам потрібно набрати в дипломатію нових людей, які мислять і працюють в ногу з часом, є більш динамічними і креативними. І піти за прикладом Грузії, чи, можливо, зробити це так, як було зроблено з київською поліцією. Чим відкритішими ми зробимо конкурси з відбору людей на роботу в дипломатію, тим кращих спеціалістів будемо мати.
Є певні питання і до роботи українського посольства в Польщі. Автори розслідування «Європейської правди» про те, як посольства України в різних країнах реагують на звернення та прохання бізнесу, записали ваше посольство в аутсайдери. На жоден з листів автора матеріалу, який під виглядом бізнесмена просив надати потрібну інформацію, посольство не відповіло. Також в тексті є ще одна знакова цитата вже безпосередньо від представників бізнесу про те, як працює українське посольство в Польщі: «У Варшаві від нас працюють тільки посол та його заступник, всі інші – просто болото». Прокоментуєте?
Я спілкувався і з автором матеріалу, і з моїми колегами, які не відповідали на ці запити, або, вірніше, які стверджували, що вони відповідають, а, насправді, не відповідали.
І?
Це проблема реформування дипломатичної служби. В дипломатичній службі залишаються люди, які звикли думати старими категоріями, бюрократизованими: дайте нам запит, який має бути зареєстрований, пройти через центр і таке інше. Ситуація змінилась. Має бути більш сучасніший підхід до звернень, які надходять, в тому числі, електронною поштою. Має бути великий рівень відповідальності кожного співробітника за те, що він робить. Це все стара система. Її треба змінити. Простіше я можу так сказати – треба відповідати на електроні листи.
Чим закінчилась ця історія? Чи вдалося вам щось змінити?
Думаю, що вдасться. От ми з вами спілкуємося по скайпу. Не думаю, що багато послів вам давали інтерв’ю таким чином. Але це не є чимось надзвичайним.
На публічних заходах в Варшаві ви зустрічаєтесь із російським послом чи іншими дипломатами з Росії? Чи ведете про щось розмови?
Звичайно, на дипломатичних чи політичних заходах, які організовують польські офіційні інституції – Міністерство закордонних справ, Канцелярія президента, я зустрічаюсь, бачу російського посла (Сергій Андрєєв, - «Главком»). Але ми не підтримуємо контактів з російським посольством. Тобто таких традиційних, як колись були, заходів покладання вінків на 9 травня чи святкування Дня радянської армії чи ВМФ, зараз немає, і це – логічно, виходячи з того, що Росія – країна-агресор.
Тобто з послом РФ в Польщі навіть парою слів не перекидаєтесь?
Ні. Просто зустрічаємося поглядами. Дипломатично достатньо. Але посол Росії також не проявляє інтересу до спілкування зі мною.