Віктор Шишкін: Директор Антикорупційного бюро призначений в неконституційний спосіб. Це міна уповільненої дії

Відставка судді Конституційного суду Віктора Шишкіна в липні цього року спровокувала скандал. Указ про його звільнення був підписаний президентом Порошенком за два тижні до закінчення дев’ятирічного суддівського терміну – 22 липня замість 4 серпня. Різниця невелика. Але сам суддя назвав це прямим порушенням Конституції. А дехто ще й звернув увагу на те, що Конституційний суд незабаром мав розглядати законопроект про внесення змін в Основний закон в частині децентралізації. Шишкін же славився своєю «окремою думкою», яку він не стомлювався виказувати при всіх важливих рішеннях, що проходили через суд. Тому команда Президента могла так перестрахуватись від несподіванок.

Не дочекавшись переписаного Порошенком указу та вибачень від Адміністрації президента, екс-суддя підключився до популярної нині в країні «хвилі» боротьби з корупцією. За квотою фракції «Батьківщина» він був включений до складу комісії з проведення конкурсу на адміністративні посади в спеціалізованій Антикорупційній прокуратурі. По-друге, вирішив спробувати свої сили і отримати один з п’ятьох портфелів в Національному агентстві з протидії корупції. Тут Шишкін потрапив у двадцятку кандидатів, що пройшли у другий тур. Щоправда, згодом взяв самовідвід, зазначивши на засіданні конкурсної комісії 28 вересня, що «замість реальної боротьби ми створюємо симулякри».

-- «Все ще гірше, ніж при Януковичу»

Вікторе Івановичу, ви входите до складу комісії з проведення конкурсу на адміністративні посади в спеціалізованій Антикорупційній прокуратурі. На якій стадії зараз процес відбору?

Комісія утворена для відбору кандидатів не лише Антикорупційного прокурора як одної посади, а саме кандидатів на адміністративні посади в Антикорупційну прокуратуру. Тобто, якщо перекласти на нашу мову, - на управлінські посади.

Прокурор і його заступники?

Прокурор, його заступники, начальники, керівники внутрішніх підрозділів.

Наприклад, у них буде утворено 6 підрозділів детективів за схемою Антикорупційного бюро, яке очолює Артем Ситник. Вони пішли цією схемою. Комісія до цього немає відношення, бо ми виходимо з того, яку схему затвердив Генеральний прокурор.

Які це саме підрозділи?

Їх називають просто: перший, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий. Вони будуть регіонального призначення. Тобто, мабуть, Україну розділили на шість регіонів, за кожним з яких буде закріплений один підрозділ детективів. А за ними, за дотриманням кримінально-процесуального законодавства повинен здійснювати нагляд прокурор.

У нас ситуація з дотриманням кримінально-процесуального законодавства ще гірше, ніж при Януковичу, стала. Обшуки, які в останній час були проведені і у учасників АТО, і у «свободівців», не викликають у мене ніякого натхнення. І от завдання прокурорів в цих підрозділах - якраз споглядати за дотриманням законності при проведенні детективами відповідної оперативно-розшукової, дізнавальної, може, слідчої – я не дуже тут обізнаний – діяльності. Прокурор не може проводити слідчі дії. Він виконує наглядові функції.

Таким чином у нас набирається – тут ще триває дискусія – 11 або 12 адміністративних посад, прокурорів.

Кандидати на ці посади та на посаду антикорупційного прокурора є?

Ні. Трохи зарано. Робота нашої комісії – оголосити конкурс на зайняття цих посад. Звичайно, ми повинні спочатку розробити положення про конкурс, умови, вимоги. Ми вже опрацювали всі документи. Думаю, що ми їх затвердимо, і в цей же день оголосимо дату початку конкурсу.

Скільки загалом конкурс буде тривати?

За тим положенням, яке сьогодні напрацьовано, - з дня оголошення два тижні.

За якими критеріями будете відбирати кандидатів?

У мене є своя точка зору на цю антикорупційну прокуратуру. Я б її бачив, взагалі, поза межами існуючої системи прокуратури України.

Але вона не поза межами.

Не поза межами. Але я би використав досвід, який має місце, наприклад, в США. Якщо застосовується термін «спеціальний», «спеціалізований» щодо якогось органу, то він, як правило, не може бути в складі якоїсь структури. Він повинен бути поза системою. Тоді цей орган дійсно незалежний і вільний від впливів.

Наприклад, щодо спеціальних слідчих комісій. В Конституції 1996 року це є, а закону про них досі немає. Тому що ніяк не можуть визначитися з доктриною, хто от той прокурор при спеціальній слідчій комісії в Верховній Раді. Але прокурор в системі прокуратури чи прокурор поза нею? Прокурор – це не посада в даній конкретній ситуації, це процесуальний статус. Наприклад, якщо утворюється спеціальна слідча комісія ВР, і при ній призначається прокурор, то оцей прокурор – не посада в розумінні, де отримують гроші, це процесуальний статус. Таким прокурором може бути призначений адвокат, журналіст з юридичною освітою.

Десь отакою ж я бачив і цю Антикорупційну прокуратуру. Тоді б на неї не було б впливу ні генерального прокурора, ні президента. Такий прокурор, як правило, підзвітний лише парламенту. Парламент його призначає і звільняє. Звідси і незалежність. Бо його може контролювати як парламентська більшість, так і опозиція різних мастей. Отой, що в нас є, «Опозиційний блок» я називаю «окупаційний блок» - він не є опозицією в нормальному розумінні. Але є внутрішня патріотична опозиція, незадоволена поведінкою влади.

Щодо Антикорупційної прокуратури – тут треба розбиратися поетапно. В лютому цього року парламентом були внесені зміни до закону про прокуратуру. Змінювалась стаття 7 цього закону. Там йдеться про те, що систему прокуратури України складають: Генеральна прокуратура, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури і окремо стоїть п’ятим пунктом – спеціалізована Антикорупційна прокуратура. Звертаю увагу, в нас в Конституції немає Генеральної прокуратури України, а є – Прокуратура України. Генпрокуратура – лише одна з цеглин системи прокуратури. І з тексту цієї 7 статті теж не було видно, що Антикорупційна прокуратура є складовою Генпрокуратури, вона окрема.

Проте потім парламентом знову були внесені зміни до закону.

А це найцікавіше. Що робить наш парламент? Не знаю, хто був суб’єктом цієї законодавчої ініціативи, але у липні з’явився законопроект, і стаття 8 в новій редакції, де вже написано, що спеціалізована Антикорупційна прокуратура утворюється в Генеральній прокуратурі (ініціаторами проекту біли народні депутати Юрій Луценко, Олександр Грановський, Сергій Алєксєєв, Леонід Ємець, - «Главком»). Тобто вже як самостійний підрозділ, але не у всій системі, а в Генеральній прокуратурі.

На вашу думку, так ідея незалежного органу зійшла нанівець?

В Генпрокуратурі є слідче управління, є управління з нагляду у судах за кримінальними справами, з представництва в судах у цивільних справах, словом, купа управлінь. І Антикорупційна прокуратура стає таким самими управлінням? Таким чином, мало того, що Генпрокурор призначає спеціалізованого Антикорупційного прокурора, останній ще підкоряється Генпрокурору. І, мабуть, підкоряється і його першому заступнику, оскільки він – просто заступник Генпрокурора – спеціальний Антикорупційний прокурор. Це негатив.

Але тепер питання про критерії. А як нашій комісії того прокурора обирати?

Якщо б залишався незмінним закон, який був прийнятий у лютому, ми б оголошували максимально широкий конкурс. Ми б тоді говорили про вимоги до тих юристів, які хочуть піти на таки роботу. А це стандартні умови: вища освіта, громадянство, мова і плюс два роки будь-якого юридичного стажу: помічник адвоката, помічник народного депутата, помічник судді, юрисконсульт, прокурорські працівники і так далі. Але якщо ми говоримо про складову Генеральної прокуратури, то тут вже діють вимоги, написані в законі для тих, хто хоче працювати в Генеральній прокуратурі. А там не будь-хто може працювати, а лише той, хто має п’ять років прокурорського стажу! Тобто якщо у вас є знайомий, який 4 роки тому закінчив університет, влаштувався на роботу в Оболонську прокуратуру, то він вже не може претендувати на ті посади, на які ми проводимо відбір.

Отже, мусите вибрати людину з системи.

Ще й п’ять років! Тобто людину, яку ця система спотворила...

І перед комісією стоїть завдання: яким чином нам проводити конкурс? Орієнтуватися на вимоги статті 8 чи на вимоги статті 7? Мені як юристу більш привабливою видається стаття 7. І якщо я буду вимагати, щоб ми до конкурсу допустили всіх, хто за умовами може працювати в прокуратурі, я буду правий. Сьома стаття каже, що Антикорупційна прокуратура є в системі прокуратури і не є частиною Генеральної прокуратури. Я буду стукати кулаком в комісії, щоб допустили до конкурсу, наприклад, адвоката з 20-річним стажем, який жодного дня не працював в прокуратурі. І я буду правий. Але будуть праві і ті, хто буде наполягати на тому, щоб ми дотримувались статті 8 закону про прокуратуру.

От що наробив законодавець? Або він свідомо пішов на це, або за великого неуцтва.

Тому ми доручили голові комісії звернутися до керівництва Верховної Ради. Ми будемо наполягати на внесенні змін. Я звернувся до керівництва фракції «Батьківщини», яка мене висувала у комісію. Віталій Шабунін звернувся до фракції, яка його висувала, - до «Самопомочі». Будемо вимагати, щоб і інші члени так вчинили. Щоб повернути те, що було прийнято в лютому.

-- «Я це називаю імітацією кипучої діяльності»

Поясніть, як майбутнього Антикорупційного прокурора може обирати колишній міністр культури, актор Євген Нищук. Він також раніше обирав у складі іншої конкурсної комісії керівника Антикорупційного бюро Артема Ситника. Наскільки він може бути компетентним в антикорупційних питаннях?

Не буду переходити на персоналії. Так, повинно бути в комісіях кілька людей, які розуміються на цих питаннях професійно. Але це не повинно заперечувати наявність там представників інших прошарків суспільства. Тут вимога яка? Щоб та особа, яку ми туди обираємо, не давала вам підстав говорити, що вона сама схильна до корумпованості. Тут мова йде не стільки про професійні ознаки, скільки про морально-етичні, психологічні. Людина, яка очолить прокуратуру, має реагувати на неправильну поведінку детективів, а також бути мужньою, щоб відбити будь-які «добрі» поради – президента, прем’єра, генпрокурора... Треба мати мужність і чесність, щоб боротися з корупцією.

Як ця спеціалізована Антикорупційна прокуратура буде співпрацювати із вже створеним Антикорупційним бюро?

Вона з бюро співпрацювати не повинна. Але на загальних умовах буде здійснювати нагляд і виконувати певні функції. Ну, наприклад, якщо треба отримати судове рішення, ордер на обшук, на встановлення певних технічних засобів спостереження і тому подібне, то прокурор, вибачаюсь, має профільтрувати весь той мотлох, матеріал, який принесе детектив, зробити собі висновок про допустимість і належність доказової бази і йти представляти в суд. Не детектив йде в суд за рішенням про санкції, а прокурор. Таким чином він є фільтром, наглядачем. Він може бути і керівником – він повинен підказувати, в тому числі, детективам, як правильно організувати певну роботу.

Поки Антикорупційна прокуратура не створена, хто здійснює нагляд за діяльністю Антикорупційного бюро?

Тут ми не повинні забувати про конституційну функцію прокуратури – нагляд за дотриманням закону такими органами. Можна ліквідувати функцію загального нагляду, ще якусь, але функція контролю за поліцейськими апаратом (а детективи – це поліцейський апарат) – обов’язкова в усіх прокуратур світу.

Створені або в процесі створення вже чотири структури, метою яких є боротьба з корупцією – Антикорупційне бюро, спеціалізована Антикорупційна прокуратура, Національне агентство з протидії корупції і Нацрада з антикорупційної політики, яку днями очолив Мустафа Джемілєв…

Я поки що не бачу, що ці структури борються з корупцією.

В ідеалі як вони усі мають працювати?

Завдання прокуратури, як ми визначили, - нагляд за дотриманням законодавства органами дізнання і слідства.

Бюро повинно займатися оперативно-розшуковою діяльністю. Тому і детективи там. Вони повинні, так би мовити, підглядати, винюхувати, підморгувати і таке інше. Жартую.

Нацагентство повинно перевіряти відповідність задекларованого майна фактичній ситуації і розшукувати незадеклароване майно. І ставити питання декларанту, якщо він не все задекларував. І, мабуть, - виробляти політику, а що ж робити з цим майном.

У Агентства, до речі, будуть якісь карні функції?

Карні – ні. Вони повинні передавати матеріали, але я так і не зрозумів поки, куди: судам, прокуратурі, Податковій службі? Скоріше, Податковій, бо якщо декларація не відповідає дійсності, то запускається діяльність того органа, який безпосередньо має цим займатися. Плюс, вони мають займатися виробленням певної політики з уніфікації антикорупційного законодавства.

А от чим буде займатися Нацрада при Президенті, яку очолив Джемілєв, я, взагалі, не знаю.

І тут мені пригадується прислів’я «у семи няньок дитя без ока». Ми продукуємо різні структури, але поки що боротьби з корупцією за півтора роки існування нової післямайданівської влади і уряду я не бачу. Хоча деякі з цих структур вже працюють.

І ще. Чого ми чогось від цих структур очікуємо? В існуючих структур – Генпрокуратури, СБУ, МВС – що, хтось забирав функції боротьби з корупцією? Ні. Окремі піарні випади – типу арешту когось в Кабміні – не вирішують кардинально проблему.

Складається враження, що це якась вистава: створюються численні структури для боротьби з корупцією, хоча цим прокуратура має займатися і так. При чому, кожна структура діє «при комусь»: у Кабміна - агентство, у Президента - бюро і Нацрада…

Стовідсотково! Я це називаю імітацією кипучої діяльності. Цю імітацію я спостерігав давно. Пам’ятаю таке ще з першого парламенту, коли всі піарились на так званій боротьбі з організованою злочинністю і говорили, що їм не вистачає якихось механізмів та норм. Я тоді відкрив Кримінальний кодекс, відкрив Кримінальний процесуальний кодекс і всім їм показав, що механізмів у нас - во! Достатньо. Але їм не вистачало. Прийняли в Кримінальний кодекс додаткових чи 9, чи 11 статей. Та і після цього так званої боротьби із організованою злочинністю я не побачив.

Аналогічна профанація відбувається і тепер. Таке враження, що зараз у нас кожен феодал хоче мати своє військо.

-- «Ставати ширмою не вважаю за необхідне»

Тоді що ви тут робите? Як відомо, ви відмовились від участі в гонці за членство в Нацагенстві. То, може, і з комісії з відбору кандидатів в Антикорупційну прокуратуру варто піти?

Ні, з комісії я не піду. Це громадські зобов’язання, я погоджуюсь їх виконувати. А Нацагентство – це державна служба. Я б не хотів зараз працювати на державній службі.

В комісію з відбору Антикорупційного прокурора вас делегувала «Батьківщина». Коли саме вони вам зробили таку пропозицію?

Буквально за три дні до засідання комітету (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, - «Главком»), який виносив відповідну рекомендацію.

Отже, ви зберегли з Юлією Володимирівною добрі стосунки?

Так, з Тимошенко стосунки поки що не зіпсувались. Вона мені побажала, щоб я правильно відбирав антикорупційних прокурорів, чесних і порядних.

Все ж таки, спочатку ви вирішили поборотися за один з п’ятьох портфелів в Національному агентстві з протидії корупції? Чому потім змінили своє рішення?

В нас формувалася команда людей, які хотіли попрацювати реально, але дехто з тих осіб не пройшли в другий тур. Але чому я влітку подав документи? По-перше, я думав, що це буде швидко, і за один місяць все зроблять. Не зробили…

Та якби все це відбулось в серпні – наприкінці липня, було б ще більш-менш. У мене було б майже два роки… За законом це вважається державною службою – тому посаду можна займати до 65 років. А мені вже 63,5. Звичайно, тепер, поки її сформують, мені залишиться працювати рік. Сенсу немає один рік працювати.

Та найголовніше не в цьому. Проаналізувавши наше законодавство в сукупності, в тому числі, і практику роботи в цій комісії, я дійшов до трагічного для себе висновку, що в нас немає політичної волі на боротьбу з корупцією, і ставати в черговий раз ширмою, я не вважаю за необхідне.

Я прийшов на співбесіду в рамках другого туру і зробив заяву: я не бачу політичної волі на боротьбу з корупцією.

Кого серед тепер вже 19 кандидатів ви вважаєте гідними на входження в п’ятірку?

Не буду говорити, щоб не вплинути на рішення комісії, як в позитивний, так і в негативний бік. Бо буває, що деякі поради Шишкіна спрацьовують навпаки. Тому я краще помовчу.

Є посада, яку ви б зараз хотіли зайняти?

Єдина посада, на яку би я зараз пішов з любов’ю, - це термінологічна комісія України, якої в нас немає. Тому що багато проблем у нас на практиці виникає через неправильне розуміння термінів, які в різних законах по різному трактується. Через це у нас і бардак.

До речі, при всій моїй критиці президента Леоніда Кучми – він був моїм ворогом, я був його ворогом – з того, що я знаю, в нього було кілька позитивних указів. Один з них – якраз про створення термінологічної комісії України. Але через досить недовгий період був його указ про ліквідацією цієї комісії. Це було десь наприкінці 90-х.

-- «Під час війни повинні бути лише революційні заходи»

Ваше ставлення до скандального законопроекту «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна». В розмові із «Главкомом» Тетяна Чорновол, один з авторів цього документу, визнала що прізвища тут – це спекуляція, і пообіцяла подати на заміну оновлений проект, де з 22 осіб лишаться лише троє: Янукович, Азаров і Арбузов. Треба забирати в них майно? Це конституційно?

Я, як кажуть, по діагоналі проглядав цей закон.

Вважаю, що майно забирати треба. Але це повинно бути не наскоком. Повинен бути продуманий акт. Повинні бути чітко визначені суб’єкти, наслідки. Тому що ми фактично входимо в не дуже привабливе ставлення до нашої Конституції і до європейських документів з прав людини. Та якщо ми обґрунтуємо, що ми перебуваємо в стані війни або умов воєнного стану, то нам такі закони приймати легко. Ви от подивіться, Верховна Рада оголосила – і є відповідна постанова, що вона не може виконати повністю свої зобов’язання відповідно до Європейської конвенції з прав людини, виходячи з того, що у нас є окуповані території, і у нас є зони бойових дій. Звичайно, жодна нормальна держава не може на цих територіях виконати свої зобов’язання. Ми не можемо виконати свої зобов’язання стосовно населення Донецька. Тому що нашої влади там немає. Рада Європи прислухалась і не зробила нам жодних зауважень. Якщо б ми таке сказали в умовах мирного часу, нас би викинули як паршивих кошенят.

Аналогічно методологічно я це розповсюджую на інші формули.

Але питання були і в тому, що одні особи, за цим законопроектом, підпадають під конфіскацію майна, а інші – ні. До первісного списку не потрапили, наприклад, учасники так званої «групи Фірташа».

Я ж про це.

Як би ви визначили критерії?

Не про персоналії має йти мова, а про суб’єкти. Так і має бути визначено: якщо вони були в структурі влади попереднього режиму Януковича.

У нас же подвійні стандарти. Згадаємо той же закон про люстрацію. Хтось пропрацював на якійсь посаді рік чи півтора, ще не встиг хабарником стати, а його – під люстрацію. А чому Президент не підпадає під люстрацію?

Це виборна посада.

Чому виборні посади не підпадають під люстрацію? Він міністром був в уряді Азарова.

Він «не дотягнув»: займав цю посаду не рік, а 256 днів.

Так от ці норми і писалися під умови. В нас норми пишуться під людину. Не під подію, а під людину. І той закон про конфіскацію майна також написаний під людину.

Оце і є подвійні стандарти. Якщо ми йдемо на такий крок, то в нас всі повинні підпадати під однакові стандарти. Винятків бути не може. Можна з моєю філософією не погоджуватися, але я противник подвійних стандартів.

Як саме ви розумієте «структуру влади попереднього режиму Януковича»? Це весь Кабмін, Адміністрація? Це Партія регіонів у повному складі? У кого саме треба забирати майно?

Всі депутати від Партії регіонів повинні потрапити під конфіскацію. Раз вони були в парламенті – вони були носіями влади.

-- «У нас є умови воєнного стану»

Щодо вашого передчасного звільнення з посади судді Конституційного суду. Ви в липні в говорили «Главкому», що чекаєте на вибачення від Адміністрації президента. Дочекались?

Переді мною ніхто не вибачився. Навпаки, вони відстоювали свою правоту. З Філатовим говорив (Олексій Філатов, заступник глави Адміністрації Президента, - «Главком»). Він сказав, що прийняли правильне рішення, що вони виходили з моєї заяви. Я кажу: в заяві написано, що у мене термін закінчується 4 серпня. Плюс, це ж по Конституції. А заяву я не міг не написати. Він мені почав розповідати якісь казки, мовляв, ваші нормативні акти не є підставою для Президента. Ну, добре, але Президент не повинен їх ігнорувати, і є обов’язок – 4 серпня, коли закінчується термін, для Президента є Конституція.

Так був виписаний наш регламент. А регламент наш визначений все ж законом про Конституційний суд. Там написано, що деякі організаційні питання вирішуються, в тому числі, внутрішніми документами. В нашому регламенті написано, що особи, які мають звільнятися у зв’язку із закінченням строку призначення, досягнення 65-річного віку і ще щось, повинні не пізніше, як за місяць, подати заяву.

Не думаєте, що від вас так радо позбавилися на два тижні раніше, бо ви досить норовливий суддя.

Це лише здогадки. Але вони можуть мати місце.

Питання розгляду судом питання змін до Конституції в частині децентралізації, на вашу думку, могло зіграти свою роль?

Могло. Бо коли йшла мова про законопроект про зняття депутатської та суддівської недоторканності, я написав окрему думку. Це стосувалося змін до Конституції. Я там зовсім не торкався недоторканності чи імунітету. Я писав лише, що я по-іншому дивлюся на 157 статтю Конституції («Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану», - «Главком»), не так, як інші. У нас є умови воєнного стану. Бо термін «введення воєнного стану» - це для Президента. А є термін «умови воєнного стану». А хто сказав, що «введення» і «умови» воєнного стану – це один і той самий термін? Це різні терміни. Чому ж конституцієдавець, в тому числі, й я, який писав Конституцію, і ухвалював її в 1996 році, цю статтю так написали? Це не даремно було зроблено. Чому ж ми в 157 статті не написали: «за умов введення воєнного стану»? Ми не написали: при введенні воєнного стану або за умов введення. Там написано: за умов воєнного стану.

А визначають умови воєнного стану, як мінімум, чотири органи. Перший – Президент. Другий – парламент, приймаючи закони. А я послався в окремій думці на те, що парламент прийняв аж 30 законів. І з них можна вважати, що у нас умови воєнного стану, бо там написано: агресія, окупація, бойові дії. Ці фрази прописані в законах. Так окупація, бойові дії та інше –це що, не умови воєнного стану? Третій – Кабінет міністрів. Він теж купу розпоряджень повидавав. Він також може говорити про умови воєнного стану.

І четвертий – Конституційний суд, який повинен оцінити не фактичні обставини справи, а нормативну базу. А у нас нормативна база на той період, коли я писав окрему думку, складала майже 80 актів. Це закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету міністрів. І фактичний аналіз всіх цих актів говорить про те, що у нас умови воєнного стану.

Ваша окрема думка щодо змін в Конституції в частині децентралізації щось змінила б?

Моя окрема думка, може, нічого і не змінила б. Але згадайте значення моєї окремої думки, написаної в 2010 році, по скасуванню закону № 2222 (30 вересня 2010 року – за часів правління Януковича – Конституційний суд визнав так звану політреформу 2004 року неконституційною. Закон про зміни до Конституції передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. І лише 21 лютого 2014 року Верховна Рада проголосувала за відновлення Конституції в редакції 2004 року, - «Главком»). Вони потім половину моєї окремої думки переписали в постанову Верховної Ради 2014 року.

В Конституційний суд ви були призначені за квотою президента Ющенка. Кого Порошенко підшукав на ваше місце?

Ніхто ще не прийшов на моє місце. Більш того, я можу сказати, що наш Президент сачок. Бо у нього там вакансія є вже давно, ще з жовтня 2013 року. У зв’язку із досягненням 65-річного віку був звільнений Сергій Винокуров. Янукович не встиг нікого призначити, йому не до цього було – почалась революція. І досі ніхто те місце не зайняв. Тобто в Конституційному суді за президентською квотою дві вакансії. Дуже довго щось Президент шукає.

Так складається, що Конституційний суд жодного разу не приймав рішення, які би йшли в розріз з позицією діючого президента. Янукович з нього, взагалі, зробив своєрідний орган «чого бажаєте». Як би ви оцінили Конституційний суд сьогодні?

Я поки ще не буду вдаватися до аналізу моїх колег.

На вас хтось намагався впливати?

Це було дуже давно. Була розмова. Але ми поговорили і від мене відстали. Це було ще коли Янукович був прем’єр-міністром. І коли вирішувалось питання про розпуск парламенту на підставі указу президента Ющенка.

Хто саме розмовляв з вами?

Розмовляв сам Янукович. Спочатку від нього були люди, які домовилися про зустріч.

Про деталі говорити не буду.

-- «Всі гучні справи у нас з’явилися, але спокійненько лежать»

Які зараз гучні справи розглядає Конституційний суд?

Ну там валяється мовна справа (10 липня 2014 року 57 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з проханням визнати неконституційним закон України «Про засади державної мовної політики», відомий в народі, як закон Колесніченка-Ківалова. Відповідно до вимог ст. 57 Закону України «Про Конституційний Суд України», провадження в цій справі повинно було завершитися ще до лютого 2015 року, - «Главком»). Її наполегливо, думаю, через Порошенка не хочуть призначати. Мова про неконституційність закону - за ознаками не лише по суті, а й по процедурі.

От, наприклад, якщо в нас навіть є докази, що той чи інший депутат голосував не власноруч – це ж вже порушення конституційної процедури.

Так за цією ознакою Конституційний суд може хоч половину законів скасувати.

Дві третини.

Подекуди до нас звертаються депутати и кажуть, що порушена процедура, встановлена регламентом. Ми регламентом не займаємося. Це закон. Лише якщо конституційна процедура порушена. А голосувати особисто депутата зобов’язує Конституція. Із цих підстав можна скасовувати закони. І цей, в тому числі.

Щодо інших гучних справ. Вони спокійненько собі лежать. І «Про Національне антикорупційне бюро України», про яке ми вже говорили, до речі, також.

А що там не так?

У нас же Ситник призначений в неконституційний спосіб.

В принципі, це стовідсоткова підстава для будь-якого нормального адвоката розвалити будь-яку корупційну справу і дійти, до речі, до Страсбурзького суду. Ну якщо голова Бюро призначений в неконституційний спосіб. А чому в неконституційний спосіб? А у Президента немає таких повноважень. У Президента лише є ті повноваження, які виписані в Конституції. Відкрийте 106 статтю Конституції і прочитайте. Ситника призначив Президент. А там, в 106 статті, написано, що у Президента є тільки ті повноваження, які визначені Конституцією. Не законами, а Конституцією.

То хто мав призначати Ситника?

Будь-хто, окрім Президента і Верховної Ради. Міг Кабмін, міг Мінюст, МВС, Генеральна прокуратура. Міг народ обрати. Але не Президент з Верховною Радою.

В Конституційному суді є три рішення, які вказували, що у Президента, і у Верховної Ради виключні повноваження написані в Конституції.

Ми ж у Ющенка забрали право призначати голів в судах. В 2007 році. Тому що у нього немає таких повноважень. У нього є повноваження призначати суддів. Але немає повноважень призначати голів. І ми скасували 20 статтю того старого закону про судоустрій, де у Президента було таке право. А чому у цього повинно з’явитись таке право?

Ситник – не конституційний. А завтра от він попризначає детективів. І нормальний адвокат встане і скаже: детектив призначений незаконно, тому що його призначила неконституційно призначена особа, тому всі процесуальні документи можете викинути в смітничок.

Оце була б нормальна позиція будь-якого адвоката в американській системі. І стовідсотково суд пішов би на зустріч.

А український – піде?

Нехай спочатку адвокати заявлять. Але якщо суди відмовлять, то у корупціонера є право піти в Страсбурзькій суд. І я подивлюсь, що зробить Страсбурзький суд.

Це міна уповільненої дії. Хто її заклав? Порошенко з командою.

Чому оці справи, про які ви говорите, в Конституційному суді просто «лежать»?

Тому що немає політичної волі. Ні у держави, ні у Конституційного суду.