Микола Вересень: Савік «мне торчит, как земля колхозу»

З Миколою Вереснем «Главком» планував поговорити про професію, журналістів у політиці і його нову програму на радіо «Вєсті». Він погодився, але коли завітав до редакції, безапеляційно заявив: «Більшість українських журналістів не вміють ставити запитання. Запитайте мане таке, щоб я думав». Ми запропонували Вересню запитати себе самого – бо хто ж, як не він, задасть собі найжорсткіші запитання. Врешті вийшла розмова Вересня-журналіста з Вереснем-явищем.

Пане Вересень! Ви як завжди змінили роботу у вересні?

Ну, не як завжди, бували випадки, коли я змінював роботу не у вересні, але дійсно у вересні частіше, ніж, наприклад, у квітні чи грудні.

І як атмосфера на новому місці (радіо «Вєсті»)? Тхне москалями?

Москалями не тхне, за винятком акцентів деяких ведучих. Я собі говорю українською, хоча з чемності і переходжу на російську. Щодо атмосфери то наради короткі (до 20 хв) і багато хто спілкується матюками і, як на мене, це дві складові, що свідчать про творчі можливості колективу.

Ще один чинник – це романи на роботі, але тут я поки нічого сказати не можу, ще не роздивився. В принципі досвід показує: якщо наради часті і довгі, в коридорах всі ходять чемними і ніхто не матюкається навіть а 15 секунд до ефіру, який не готовий, а на каналі не вирує кохання, то рано чи пізно кількість глядачів зменшитися.

Кажуть цього разу не обійшлося без скандалу з боку покинутого вами «Еспресо»?

Ну тут є перебільшення, бо із скандалом було здається один раз, коли я йшов з «1+1».

Чекайте, ходять чутки, що власник «Еспресо» Микола Княжицький був вкрай не задоволений…

По перше про Миколу питайте, please, у Миколи, але наша з ним розмова в короткому викладі була такою:

– Миколо, – сказав я, – тут у мене є пропозиція роботи на радіо «Вести».

– Миколо, – сказав він, – ти можеш працювати на «Вестях», але не зможеш працювати одночасно на «Еспресо», бо у нас не працюють ті, хто отримують російські гроші.

Ну і ось так я був поставлений перед вибором. Хоча я зовсім не переконаний щодо російських грошей, я взагалі не переконаний, що бодай де є чисті гроші, не заплямовані Росією чи олігархами.

Тобто ви не патріот? Або Княжицький більший патріот ніж ви?

Я думаю, що тут питання не в патріотизмі, а в концепції. Концептуально правий і я, і Микола. Тобто логіка є в обох випадках. Я обстоюю ту думку, що якби до мене надійшла пропозиція виступити на каналі Кості Ернста, без цензури, то я б виступив з всеосяжним натхненням та енергією. Я б навіть надрукувався на тих самих умовах у «Volkischer Beobachter» доктора Геббельса в 1942 році.

А пан Княжицький що каже?

Він завжди виступає за позбавлення можливості росіян впливати на створення українського медіадизайну і я, до речі, камінь в нього за це не кину.

Але ж Росія тепер і фактично, і формально ворог України?

На мою думку, робота журналіста полягає в тому, щоб, пафосно висловлюючись, шукати істину будь де і за будь-яку ціну. Причому публічно шукати істину. Я працював на великій кількості різноманітних каналах і ЗМІ і завжди тримав таку тезу в знаменнику. Хтось інший має іншу тезу, і я можу цю тезу поважати або ставити під сумнів. Червона лінія для мене проходить десь біля слова «справедливість», і якщо Україна буде робити щось не справедливе, то я так само буду про це говорити, як і у випадку з Росією. Принциповим також виглядає зміст дискусії в широкому розумінні, починаючи з газу і електроенергії, які Україна купує в Росії, і самозрозуміло, що гроші, які отримує Росія за газ, можуть потрапити російським наймитам на Донбасі. Так що тут є неоднозначність. І тут ми бачимо не тільки гібридну війну, але й гібридний мир і гібридну політику. Можна згадати і українські телеканали, більшість з яких, позбулася російського продукту виключно під тиском держави, а не журналістського середовища. А за каналами стоять олігархи, і моє питання в тому, чи є у України цивілізоване майбутнє з олігархами?

До речі як ви ставитесь до вересневого скандалу із Савіком Шустером на 1+1?

Ну ось зараз почнуться спекуляції з мого боку, бо знов концептуальне питання... Що думає пан Коломойський (власник телеканалу, - «Главком») і що промовляє пан Ткаченко (топ-менеджер телеканалу, - «Главком»)? Пан Коломойський думає, що він купив ресурс у вигляді Савіка (і злі язики кажуть, що за один мільйон у рік, а ще зліші язики переконують, що за один мільйон на місяць) для боротьби із паном Порошенком. І тут треба зазначити, що телебачення – це потужній ресурс для боротьби з президентом держави. І в цей самий момент, цей самий «ресурс» каже, що, мовляв, він – не ресурс, а журналіст. Я порадив би вам особисто сильно подумати в разі, якби вам запропонували надрукувати статтю на «Главкомі» за 10 тис. доларів. Так само як би я порадив задуматись над пропозицією про конфетку Тузік очень не ху...о. Якщо медіа – це бізнес, то зрозуміло, за що платяться гроші, але якщо медіа – не бізнес, то виникає багато питань.

А ви знаєте всі зарплати всіх журналістів?

Ні, я з ними в бухгалтерії зі свічкою не стою. Але спираюся на добре перевіренні чутки, тобто знов таки спекулюю.

А скільки отримують іноземці в Україні?

Ті ж самі злі язики, яким я абсолютно не вірю, стверджують, що журналіст з ініціалами Є.К. отримує 40 тис. доларів за місяць, а людина з ініціалами М. Г. отримувала 20, а тепер буде отримувати більше. Я ж більше нічого не скажу, що б не наразитися на позов.

Ви самі вже давно не з’являєтесь на великих каналах. Природне питання - чому?

Це питання ніби з вулиці, бо у мене час від часу про це питають перехожі. Ну давайте я наведу пару прикладів. Колись давно, коли я йшов з «1+1» мене зустрів Влад Ряшин, який тоді командував «Інтером», і зробив пропозицію. Потім настала гнітюча тиша. А потім, десь за місяць, ми зустрілися у Верховній Раді і на мій іронічно здивований погляд, Влад розказав, що йому дзвонив Льоша Роднянський і натякнув: якщо Влад не хоче мати справу з Медведчуком (тодішнім главою Адміністрації президента Кучми), то не треба запрошувати Вересня на роботу. Це історія, в якій від мене нічого не залежало, і такі історії траплялися час від часу.

Друга історія така, що від мене щось залежало. Році в 2011-му чи 2012-му, не пам’ятаю точно, я зайшов до Ганни Герман в Адміністрацію і вона не дуже тонко натякнула, що треба позбутися Савіка, і що я, мовляв, можу легко його замінити. Пропозиція досить спокуслива, але я подумав, що тоді почнеться велика сварка в середині журналістського середовища, а це якраз те, про що мріють всі можновладці на чолі з тодішнім президентом. Так що виходить, що Савік «мне торчит, как земля колхозу».

У вересні Україна відзначає похмуру дату зникнення Гії Гонгадзе. Щоб ви сказали стосовно цієї справи?

Мені здається, що журналістам ця справа абсолютно не цікава…

Чекайте, тобто як не цікава?

Послухайте, якби журналістам було б дійсно цікаво, хто замовив Гію, то 16 вересня кожного року або частіше не працювали б всі телеканали, всі радіокомпанії, всі сайти, газети і журнали. Була б така абсолютна інформаційна тиша. І не 100-500 людей, а тисячі журналістів вийшли б до прокуратури, Адміністрації президента чи парламенту. Тоді влада очевидно зрозуміла б, що від неї хочуть. А журналістам, судячи з усього, на все це просто насрати.

І що ж з цим робити? Коли чекати змін?

Рівно рік тому, Каха Бендукідзе казав мені: якщо нація чи принаймні найбільш енергійна її частина прагне змін, то зміни ці відбудуться майже автоматично. А як нація реальних змін не хоче або в неї не вистачає енергії, то і змін жодних не буде. До речі, те саме мені говорив, років 20 тому Лешек Бальцерович.

Тобто ви хочете сказати, що роль керівників держави зовсім відсутня?

Роль керівництва присутня у разі, як керівника звуть Наполеон або Ататюрк, або навіть Саакашвілі. Такі люди чи постаті співмірні з історією, як також співмірні з найбільш енергійними представниками народу. Сама така синергія і штовхає країни до цивілізації. Враження таке, що сьогоднішні лідери не більше половини часу своєї роботи приділяють суспільним справам, а решта залишається для справ особистих. Хоча це великий прогрес, бо попередники про себе думали в 9 випадках з 10, може, за винятком пана Кравчука. Я чомусь переконаний, що якби не війна, то був би Майдан-3. І виходить, що Путін допомагає українському істеблішменту чіплятися за владу.

Тобто ви згодні, що на Сході справжня війна, а не АТО?

Я якраз би назвав анексію Криму і те, що відбувається на Сході, не війною. Бо війна – це сукупність військово-морських, військово-повітряних і суходільних операцій. Київ здається не бомбили і невідомо, що було б, якби тут поруч впало 10-15 бомб. І, до речі, навколо Києва не має ПВО, а навколо Москви воно є. Так що українські бомбардувальники до Кремля б не долетіли.

Тобто Росію не можна перемогти?

Росію може перемогти виключно сама Росія, і цей процес вже почався. Головне питання чи здатна Росія на трансформації, бо вона, на мій погляд, ніколи не реформувалась в цивілізаційному напрямку. Ось дивіться Російська імперія, СРСР і РФ ніколи не існували без додаткових безкоштовних ресурсів. Російська імперія мала 2% дворян і 98% решти. Дуже-дуже грубо кажучи, абсолютна більшість утримувала абсолютну меншість. З 1861 року і до 1917 року було в історичному сенсі коротке намагання жити власною працею, а з 1917 року знов рабство мільйонів селян і зеків. Потім – газ і нафта, і тепер знов газ і нафта. Все це дуже умовно і дуже приблизно, але видається, що без рабства або підземного ресурсу Росія ніколи і не жила. Це питання цивілізаційне, бо території, які Росія загарбувала – раби і поклади – це цивілізації 18, 19 або 20 сторіч. І тут треба бути послідовним і запровадити в Росії рабство, закрити кордони і весь час говорити про скрепи. Це буде органічно і решта світу буде зацікавлено дивитися на Росію, буде знов вивчати «загадочную русскую душу», з’являться Достоєвський з Бєлінським, але вже не буде в них Гоголя, Булгакова і Чайковського.

Ви часто критикуєте колег. Сьогодні теж будете?

Не так всеосяжно і категорично, як інколи, але скажу. Ось дивіться суспільство делегувало до Ради багато журналістів та навколо журналістичних активістів. Я наївно очікував, що першим кроком цих депутатів, буде створення такого кодексу, пакту, хартії, закону. Коротше – такого обов’язкового для виконання документу, яким категорично виключався б політичний вплив власника ЗМІ на менеджмент, менеджменту на редакторів і редакторів на журналістів. Якщо газета чи канал – це бізнес, то хай власники займаються бізнесом, а не політикою. Почати можна було б хоча б з обов’язкового до виконання етичного кодекса для журналіста.

А ви самі чому не балотувалися і не започаткували цей процес?

Наразі просто не встигаю займатися ще політикою. Бо, приміром, цього тижня у мене і кіно, і театр, і телебачення, і радіо, і викладання. Але я для себе бачу зовсім інший шлях. Ми з Лесиком Подерв′янським давно і довго плекаємо мрію стати консулами, оскільки їх в Римі було два. То якраз для нас ці посади підходять. Ми б ходили в тогах з пурпуровими вставками, навколо по 12 лікторів на кожному кроці наші погруддя і пам’ятники, верхи на конях. Ми б нікому не заважали жити і працювати, бо українці чудово самоорганізуються. А щоб до нас в гості не лізли всякі олігархи на дверях на Банковій було б написано «Не турбувати! У консулів важлива державна справа! У них оргія!».

Заглавное фото: ZiK