Марія Бурмака: Яке ви маєте право осуджувати артистів, якщо вищі посадовці мають бізнес в Росії?

Київ, Поділ, кав’ярня. Відома співачка замовляє апельсиновий фреш. Її голос - один із символів сучасних українських музики і… революцій: пісні Бурмаки лунали і в 2004-му на Майдані, і під час трагічних подій 2014 року.

Марія Бурмака вперше з’явилася на небосхилі української естради під час фестивалю «Червона рута» у 1989 році. Сьогодні співачка і композитор має звання Народної артистки, веде авторську програму на телебаченні, викладає журналістику та працює в театрі.

Про шлях від Майдану до Майдану, концерти в зоні АТО та брата-політика, який свого часу опинився у команді Януковича, – в інтерв’ю «Главкому».

Пані Маріє, які події ви відзначили для себе в 2015 році?

По-перше, в Україні не закінчилася війна, і ми навчилися з цим жити. Розуміння того, що в країні гинуть люди, вже стало нашою буденністю. І це головна ознака минулого року. Але люди завжди будуть тягнутися до чогось світлого і радісного, шукаючи для себе свята.

По-друге, це втрати. Завжди перед Різдвом я ставлю вдома улюблений диск «Наше різдво» Тараса Чубая, Кузьми Скрябіна, Андрія Підлужного і Юлії Лорд. Колись я вирішила, що це буде моєю традицією. Там перша пісня «Бог ся рождає» завжди грає в моєму домі. Напередодні свята, я подумала, що треба знайти цей диск. І тільки потім усвідомила, що Кузьми вже немає. За минулий рік ми втратили багато людей.

У мене відбулося багато подій в особистому житті. Коли я зустрічала Новий рік у 2014 році, я розуміла, що буде складна економічна ситуація. І мене, як і всіх, лякало, якою буде комунальна плата, чи буде в мене робота, чи зможу купувати своєму хворому батьку ліки. Тоді я вирішила обрати тактику маленьких кроків: сьогодні буду планувати на завтра, потім будуть новорічні свята, далі наступить весна, потім я поїду на море, далі - день народження моєї дитини... Такими світлими подіями я прожила цей рік. Але він для мене виявився дуже феєричним.

В творчому плані?

Я дала декілька благодійних концертів в Британії. Ми були в Америці, я зняла гарний кліп на пісню «Ти».

Я почала співпрацювати з різними музикантами. Результати мого музичного пошуку ви побачите вже у 2016 році. Восени були концерти в Канаді. Були також цікаві виступи, насамперед, «Говорили і курили» на концерті пам’яті Кузьми.

Окрім цього, спільна робота з всесвітньо відомим диригентом Кирилом Карабицем на концерті пам’яті його батька.

Це концерт Олександра Пономарьова, до якого я написала пісню, яку ми заспівали в дуеті. Пісня Миколи Мозгового «Золотиста осінь», яку виконала на концерті його памяті у Палаці Україна.

Ви також нещодавно постали в новому амплуа - зіграли на сцені театру імені Франка.

Так, це абсолютно нова для мене ініціатива. Чотири роки тому я випустила дитячий альбом, і хотіла зробити мюзикл. Я звернулася до Станіслава Мойсеєва (український режисер, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, - «Главком»). Режисер Андрій Май приступив до роботи, Ден Гуменний написав п’єсу і ми поставили два прем’єрних покази 26 і 27 грудня. Під час шкільних канікул у січні також йтиме ця вистава, всі квитки продані. Ми також запустили авторську програму «Культ: Експрес з Марією Бурмакою» на Еспресо ТВ. Я сподіваюся, що буде відновлена «Музика для дорослих» (музична програма Марії Бурмаки, яка виходила на каналі ТВI, - «Главком»). Все це називається щастя, бо Григорій Сковорода колись писав, що щастя – це улюблена робота.

-- «Кожна людина має право йти в політику»

На вашу думку, до чого прийшла Україна після двох років з початку останнього Майдану?

Коли мене питають з приводу результатів Майдану, дуже не просто відповідати словами, тому що багато сімей не дочекалися хлопців, яких ми зараз називаємо героями Небесної сотні. Жодними словами ти не заміниш дитині батька. Якби не Майдан, ми б однозначно сьогодні були в Росії і Митному союзі. А це - залізна завіса.

Мені важко казати про це, коли я бачу, які процеси відбуваються у Верховній Раді, на Антикорупційному форумі, коли політики живуть за подвійними стандартами. Не знаю, як ці люди дивляться комусь в очі після Революції Гідності. Я намагаюсь абстрагуватися від цього, тому що я маю таку розкіш - я не політик. Я рада, що займаюсь творчістю і музикою.

Навіщо творчим людям політика, багато ваших колег таки спробували цього ремесла?

Кожна людина має право йти в політику. Не можна з великої кількості професій раптом виокремити артистів. В бажанні займатися законотворчою діяльністю я не бачу нічого поганого. Але я себе не бачу там. До речі, я слухала виступ Злати Огнєвич з приводу авторських прав, і вона в моїх очах дуже виросла. Але вона не витримала і пішла звідти. Я теж не готова на політику витрачати своє життя.

Дехто з митців висловлює думку, що трагічні події Донбасі та в Криму стали можливими через відсутність там української культури. Ви згодні з цим?

Я згодна з тим, що ця частина ніколи не вважала себе Україною, там ніколи не будувався український світ. Коли я вчилася в Харкові, там була лише одна українська школа. Під час туру «Підтримаємо своїх» (серії концертів «Підтримаємо своїх» проводяться з початку липня 2015 року на підтримку українських військових у зоні АТО. За цей час близько тридцяти українських виконавців виступили в 15 містах Донбасу, - «Главком») нам казали, що в Краматорську і Слов’янську ніколи не виступали українські артисти. А це місця, де в селах говорять українською мовою. Тому всі розповіді російської пропаганди про якусь примусову українізацію - цинічна брехня.

З іншого боку, не можна змусити людей любити українську мову, треба робити все для того, щоб люди захотіли нею говорити. Моя перша мова була російська. Але батько-історик досліджував архіви і вирішив самостійно вивчити українську, і мене в три роки навчити.

Є думка, що Крим ніколи і не був українським. Майже всі мистецькі акції там проводила Москва. Виключення – хіба що фестивалі незабутнього Миколи Мозгового у Ялті в 90-х, та космополітичний молодіжний «Казантип»…

У нас на такі заходи ніколи не було коштів, а зараз країна у війні. Ми вже не можемо собі дозволити проводити там концерти. Засоби масової інформаціі ж у більшості мають власників, там приватний капітал. Є канали більш україноспрямовані, а є ті, які досі працюють на ворожу пропаганду. А що стосується якоїсь просвітницької діяльності… От працювало міністерство інформації. Що воно зробило за рік? Де друковані видання, де газети які завозяться в зону АТО? Там нічого немає. Артисти самотужки організовували концерти в зоні АТО, без підтримки держави. І, до речі, ще раз нагадаю, я не раз чула, що це взагалі перші концерти українських артистів на тій території за останні 15 років.

-- «Я взяла гітару - і концерт хоч у палаці, хоч у лікарняній палаті»

Розкажіть, як ви організовуєте свої тури в зону АТО. З ким з державних органів потрібно узгодити маршрут, питання безпеки?

Звичайно, це все узгоджується. Усе має бути безпечно. Адже просто поїхати в зону бойових дій, зібрати людей і стати мішенню? Ну, і я не організатор. Я можу приєднатись до ініціативи, як це було з туром «Підтримаємо своїх». Або поїздками волонтерів. Мені в цьому випадку не складно - взяла гітару і концерт хоч у палаці, хоч у лікарняній палаті. Були концерти, де просто збирали кошти. А потім вони витрачались на конкретні потреби конкретних солдатських бригад чи підрозділів.

За Донбас ми боремось. А яка доля чекає на Крим, по-вашому?

Питання Криму – це не тільки питання України і Росії, це питання відносин Росії зі світом. Ми не можемо передбачити, як буде розвиватися світова геополітика. В останньому виступі Папа Римський Франциск сказав, що це Різдво може бути останнім. Маючи на увазі глобальний конфлікт.Тому прогнозувати складно.

Слідкуєте за діяльністю нинішнього міністра культури?

Мене запрошували на його телевізійну програму (поки що не було часу прийти на запис). Запрошували на обговорення довготривалої стратегіі розвитку культури, я навіть писала свої думки з приводу розвитку сучасної української музики і систему дій, які я вважаю доцільними. Але чи прийняли вони це до уваги, я не знаю. Якраз в той час почала займатись дитячою виставою і часу стало катастрофічно бракувати. Якщо чесно, просто не слідкую за всіма ініціативами Мінкульту. Я завжди намагалася бути незалежною від цього.

Тобто відчуття, що держава стоїть за плечима, у вас немає?

Навпаки. Коли я приїжджаю в інші країни, я розумію, що за мною стоїть Україна. Але я ніколи не мала стосунків з Мінкультом, і не хотіла їх мати. Українська музика, на мою думку, багато років самостійно вирулює без підтримки.

Як ви ставитесь до ініціативи скасувати державні звання артистам?

Я маю звання Народної артистки. Мені було приємно його отримувати, це ніби моя держава сказала мені «дякую». Але ніяких преференцій воно не дає. На афішах вистави, де я граю, не буде написано, що Марія Бурмака - Народна артистка.

А взагалі… Знаєте з чим зустрічалася? От займається, наприклад, людина в райцентрі все життя народним театром часто на громадських засадах. І нарешті людина отримує звання заслуженого працівника культури. І це справді заслужено, хоч і не дає жодних матеріальних преференцій. Це потрібно? А як ще держава може цій людині подякувати? Буде інша система підтримки, тоді і треба піднімати це питання.

Тобто в фінансовому плані звання нічого не дає?

Можливо, буде якась надбавка до пенсії, але тільки для тих, хто працює в державних установах. Знаєте, скільки сьогодні отримують актори? Це мізер. Моя ставка за цілу виставу складає 500 гривень. Тому людина, яка все життя віддала сцені, можливо, з надбавками і отримає тисячу гривень. Якщо зараз у акторів, які виходять на пенсію, забрати ще ці копійкі, буде не справедливо. Можливо, звання - це застарілий інститут, але держава повинна в інший спосіб соціально захистити цю категорію людей.

-- «Російські артисти приїжджали в Україну, тому що знали, що візьмуть велику касу»

Чи відчули ви, що з початком війни виріс попит на все українське?

Я би розрізняла поняття моди і патріотизму. Одягнути вишиванку - ще не значить любити свою країну. Людина, яка любить свою країну, вчить мову, наприклад. Що стосується цікавості до українських артистів, так і раніше була цікавість.

Російські артисти приїжджали сюди, тому що знали, що точно візьмуть велику касу. Їх музика лунає на всіх музичних каналах, і вони мають гарний піар в нашій країні. Зрозуміло, що зараз немислимо, щоб артисти ворога виступали у нас. Головне, щоб ця традиція не повернулася.

Чому ж, на вашу думку, попри війну на більшості телеканалів левову частку все одно становить російський чи російськомовний продукт?

Це запитання потрібно ставити навіть не програмним директорам каналів, а власникам медіа. За кожним холдингом стоять конкретні люди, запитайте у них.

Як у вас складаються стосунки з радіостанціями та телеканалами?

Є радіостанції, на яких моїх пісень немає і ніколи не буде, бо «не формат». У мене своя музика. І я це розумію, звісно. Тому не скрізь моя музика буде і доречна. Але я також постійно в пошуку. І радіостанції дуже допомагають в розумінні того, чи на правильному ти шляху. З музичними каналами ситуація складніша. Але, я так розумію, як суспільно помітного персонажа мене запрошують на всі ток-шоу, я просто фізично не всюди встигаю (сміється).

Як ви оцінюєте поділ українського шоу-бізнесу на патріотів та тих, для кого де платять – там і батьківщина?

Якщо розглядати музику як бізнес, є люди, які відмовляються від вигідної пропозиції і не їдуть в Москву. Але є артисти, які їздять туди як на роботу. Проте не тільки музиканти їздять в Росію по роботі. Багато з людей інших професій продовжують бувати в Москві: хтось буває там на освітніх програмах, хтось має бізнес. Тоді яке ви маєте моральне право осуджувати артистів, які теж туди їздять у справах? Особисто я це не підтримую, і не поїду, звичайно. Але я не хочу бути серед тих, хто осуджує. І набагато більш противно, коли вищі посадовці мають бізнес в Росії. Або, зайшовши в супермаркет, бачиш там російські продукти. Виникає запитання, як вони туди потрапили?

-- «Давати оцінку Ірині Білик, яку я знаю багато років, я не буду. Це її шлях»

Який з українських президентів був найбільш прихильний до українських митців?

Усі чекають, що я назву Ющенка (сміється). Він справді був український президент. І є речі, які справді його заслуга - ставлення до Голодомору, наприклад. Але за його президентства особисто я не відчула якихось преференцій. Під час його президентства я його бачила лише двічі. На жаль, не було можливості щось порадити або донести свою думку.

Пані Маріє, чи пишете ви пісні на замовлення?

Я справді писала пісні для своїх друзів. До речі, дуже давно я писала пісню «Вибирай» для Ані Лорак. Гайтані - «Діти світла». Років 15 назад я писала для Іри Білик пісню «За мить до поцілунку», яку вона нещодавно заспівала.

Для Олександра Пономарьова. Ми з ним цю пісню співали на його сольному концерті 17 грудня. Думаю, що запишемо. Все було не на замовлення. А з почуттів…Ані Лорак, бо вона приїхала 14 річною дівчинкою в Київ і була таким горобчиком...З Ірою ми починали і цього не викреслиш ніколи.. З Гайтаною - я просто хотіла, аби вона співала українською. А Саша просто мій друг більше 20-ти років. Але щоб комусь писати на замовлення, напевно, ні, але просять мене багато хто.

Вам не здається, що репертуар Ірини Білик, яка в кінці 90-х тріумфально зайняла музичний Олімп завдяки сучасній україномовній пісні, за останні роки скотився до рівня «Пающіх трусів»?

Реальність така, що під час якогось її концерту на «Інтері» доля була 31%, це найбільший рейтинг, який можна собі уявити. Ми можемо казати, що завгодно, але Іра Білик дала успішний тур по Україні. І в даній ситуації, подобається нам чи ні, люди ходять на її концерти. Давати оцінку людині, яку я знаю багато років, я не буду. Це її шлях.

Багатьом артистам я би просто побажала: «Тримайтеся і будьте». Артисти нікому нічого не винні. Вони роблять значно більше, ніж могли би.

Як складаються ваші стосунки з двоюрідним братом Юрієм Павленком після того, як він працював у Адміністрації президента Януковича, а потім став депутатом від Оппоблоку?

За всю кар’єру Юрій не зробив нічого поганого. Він займався допомогою людям, які усиновили дітей, і були вимушені тікати з окупованих територій. Він протистояв ситуації, коли «ДНР» і «ЛНР» вивозили дітей з дитбудинків в Росію. Є погляди, які я з ним далеко не поділяю, і була складна розмова, коли він прийняв це рішення (про приєднання до команди колишніх регіоналів, - «Главком»). Але він допомагає дітям. Зараз я нібито стою по іншу сторону барикад, але тут цими справді дітьми ніхто не займається. Я була на Форумі усиновлювачів у вересні. Є сім’ї з Донбасу, які усиновили по десять дітей. І жодної допомоги держави. А він ними опікується.

Ну і це мій брат. В будь-якій небезпечній чи критичній ситуації я телефоную йому. Не тим людям, які нібито були по один бік барикад зі мною, але зараз їхні вчинки спостерігати значно боляче, аніж вибір Юри. Їм наплювати, а Юрі - ні. Він завжди приходить на допомогу.