Ганна Герман: Проти мене працюють групи «чорних технологів»

Нинішню диспозицію Ганни Герман у владній конструкції описати непросто. З одного боку, вона залишається однією з найближчих людей до Віктора Януковича, Президент довіряє їй, і в багатьох діях та заявах Банкової впізнається її характерний почерк. З іншого – становище Герман, якщо вірити чуткам, виглядає як ніколи непевним. Спочатку ї позбавили поста заступника глави Партії регіонів – втім, сама Герман каже, що ударом для неї це не стало. Потім в Україні вибухнули «цензурні» скандали, які дещо підіпсували старанно вибудовуваний Герман імідж Віктора Януковича – захисника вільної преси. Зараз не найтепліші слова на адресу Ганни Миколаївні звучать і з вуст українських політиків, і навіть від давнього російського друга регіоналів Костянтина Затуліна.

Здавалося б, у цей час Ганна Герман повинна боротися за місце під сонцем, викривати недругів, які наймають, як вона каже «штаби чорних технологів», аби дискредитувати її. Натомість від неї не лунає жодного критичного закиду на адресу опонентів – соратників і представників протилежного політичного табору. У інтерв’ю «Главкому» вона винагороджує Віктора Януковича і Партію регіонів найкомпліментарнішими епітетами, називає першу стоднівку нової влади в цілому вдалою, одним словом, дивиться в майбутнє з оптимізмом. І байдуже, чим пояснюється спокій Герман – впевненістю у власних силах чи в тому, що Янукович не «здасть» її за жодних обставин – вона цілком освоїлась на своєму місці: біля Президента, у кабінеті на п’ятому поверсі будинку на Банковій. І демонструє, що виїжджати звідти ближчим часом точно не збирається.

-- «Янукович тільки зараз по-справжньому починає своє життя»

Перед зверненням до народу Віктора Януковича хотілося б почути і вашу думку з приводу того, як змінилася країна за сто днів, що минули від інавгурації?

Країна стала спокійнішою. Країна перейшла з режиму чвар, з’ясування стосунків, вічних непорозумінь між політиками до роботи. Влада почала менше говорити і більше робити.

За сто днів, звичайно, важко чекати, що здійснилися усі сподівання.. Але у людей з’явилася впевненість, віра в те, що зміни на краще обов’язково будуть.

А як змінився за ці сто днів Віктор Янукович?

(пауза) У мене таке враження, що він піднявся по сходинках. Щодня спостерігаючи за, образно кажучи, президентською ходою, за тим, як він «розрулює» найскладніші питання, як він говорить з людьми, бачу Віктора Януковича все більш впевненим, спокійним і компетентним.

Мені здається, що Віктор Федорович довго готувався до цієї своєї місії, і він прийшов до влади готовим до неї. Він знає, що робити і як робити. Президент доброзичливий у всьому, навіть у тих гострих моментах, які бувають у нашій роботі. Він сприймає все спокійно, і виважено і швидко все розставляє по своїх місцях. Мені дуже цікаво спостерігати за цим сходження угору.

А що, на вашу думку, знаходиться в кінці тих сходинок, по яких піднімається Янукович?

Я думаю, що на вершині має бути успіх. І я вірю, що він до тої вершини з Божою допомогою дійде. Нікому не вдасться збити, змилити його з цього шляху.

Тобто зараз – це ще не успіх?

Це – початок успіху. Це – сходи до успіху. Мені здається, він тільки зараз по-справжньому починає своє життя.

А скільки, по-вашому, триватиме цей шлях? Річ у тому, що вагома частина цілей, розписаних у передвиборчій програмі Януковича, розраховані не на п’ять, а на десять років. Тобто до успіху має пройти не один президентський термін, а два?

Якщо Президент буде йти до нього так впевнено, як зараз, то його дорога має шанс стати дорогою змін для України. Чи буде це через п’ять, десять років? Важливо, щоб зміни набрали обертів, темпу. І тоді легше стане всім. У тім числі й тим, хто прийде через десять років після Януковича.

З іншого боку, Януковичу дорікають, що він йшов у Президенти, говорячи, що у нього є готова програма перетворень, що він вже зараз знає, як змінити життя країни на краще. А виявляється, що за перші сто днів він, по суті, не подав до парламенту жодного законопроекту, крім ратифікації «харківських угод» і якихось постанов з питань кадрових призначень. Тобто що у нього насправді не було готового плану дій: його було напрацьовано лише згодом…

У нього є стратегія! Ви забуваєте про те, що життя змінюється кожен день, і стратегію потрібно щодня допасовувати, достосовувати до реалій життя. Адже одна річ – стратегія, а інша – конкретний покроковий план перетворень, який Президент дав завдання виробити за 60 днів, і це завдання виконане. У понеділок відбулася презентація судової реформи, і цей пакет документів пішов до парламенту. У середу відбудеться презентація економічної програми Президента, і ці законопроекти також буде спрямовано до Верховної Ради. За сто днів Президент встиг закласти основи для своєї діяльності протягом наступного періоду.

Наскільки я знаю, соціологічні опитування показують, що рейтинги і Партії регіонів, і Віктора Януковича особисто сьогодні залишаються на досить високому рівні…

Так, рейтинги стабільні.

Але, з іншого боку, соціологи кажуть, що зараз триває «медовий місяць», під час якого рейтинг влади, за великим рахунком, є високим незалежно від того, що вона робить…

Почнемо з того, що з дня інавгурації минуло вже три місяці. І те, що у Януковича вже три місяці «медові» – це добре. Значить, можна розраховувати, що четвертий буде якщо не «медовим», то «шоколадним» (сміється).

Але, для порівняння, у Віктора Ющенка цей «медовий місяць» потривав приблизно до червня 2005 року… Очевидно, що частина тих реформ, які днями презентує Янукович, будуть непопулярними. Чи готова команда Президента до кінця свого «медового місяця»?

Коли весь час їсти мед, то він втрачає свій смак. Це цілком нормально. Просто треба працювати. А якщо ти знаєш, куди ти йдеш і навіщо, якщо ти маєш сили і переконання у тому, що робиш праве діло, то трохи гострих приправ до меду ніколи не зашкодить.

Протягом усієї кампанії Віктор Янукович посилав суспільству два макромеседжі: перший – це покращення добробуту людей, і другий – об’єднання країни. В силу вашого походження ви виділяєтеся на фоні оточення Януковича і можете виступати обличчям, промотором ідеології об’єднання країни в Адміністрації Президента. Вас навіть називають «бандерівкою» у команді «донецьких». Ви, до речі, ображаєтесь, коли вас називають бандерівкою?

Ні. На тих землях, де я виросла, це не було образою. Я взагалі ніколи ні на кого не ображаюся – хіба що сама на себе. Тоді я кажу: значить, щось ти зробила не так.

Тобто якщо вас називають бандерівкою, значить ви все робите так?

Я просто поводжу себе так, як поводила себе до того, як мене там назвали бандерівкою. Перед тим мене називали «црушницею», «кгбісткою», і я теж не змінювала своєї поведінки. Я щось трохи бачила у тому житті, маю певний досвід, свої цінності, життєві засади, і не буду змінювати свої життєві позиції щоразу, як мене хтось по-іншому обзиває.

Я знаю, що проти мене працюють цілі групи чорних технологів, але не маю часу зважати на їхні звинувачення. Я маю дуже багато роботи. Президент ставить перед нами дуже відповідальні завдання, і я мушу їх виконати. І на це витрачаю сили, а не на чиїсь чорні піари. Ми прийшли до влади, щоб бути сильними і працювати для людей.Крапка.

Тим не менше, повертаючись до проблеми об’єднання держави. Як ви гадаєте, наскільки вужчою за ці сто днів стала прірва між двома Українами?

Вужчою вона не стала, бо минуло ще замало часу. Але Президент вже спробував ту прірву перейти, він уже раз перейшов її убрід. Він прийшов до Львова і сказав людям: я хочу, щоб тут запрацювала економіка, щоб цей край пожвавився, щоб він запрацював, щоб тут відбулося Євро, щоб ми тут провели Олімпіаду. Він сказав: я хочу, щоб у західних жилах запульсувала свіжа і здорова кров.

Тяжко чекати, що його почують одразу. Він на це і не розраховував. Треба прийти ще раз, і ще раз, і ще раз. Розраховувати на те, що люди якщо не зрозуміють його, то принаймні почнуть слухати, можна лише тоді, коли почнуться реальні зміни.

Ви маєте на увазі економічні зміни?

Звичайно. На захід можна йти тільки через економічні зміни, тільки через реальне поліпшення життя людей. Дивіться, як тільки Янукович доб’ється, що Євросоюз нарешті скасує візи для українців…

А як ви думаєте, коли це може статися?

Янукович навчив нас ніколи не говорити про те, чого ми ще не зробили. Тому й тут: давайте не називатимемо конкретної дати, але будемо вірити, що Президент доб’ється того так швидко, як тільки зможе.

Ви знаєте, коли я нещодавно була в Ізраїлі на Всесвітньому конгресі російськомовної преси, то зустрічалась там з міністром закордонних справ Ізраїлю Авігдором Ліберманом. Він сказав, що стабільність, яка зараз є в Україні, дає всі підстави говорити про те, що візи до Ізраїлю для українців будуть скасовані у найкоротші терміни. Тобто коли держава починає виглядати стабільно, з нею можна відкрито контактувати, перед нею можна відкривати кордони.

Я дуже сподіваюсь, що і Європа починає це розуміти. Тож коли вона відкриє перед Україною свої кордони, то західних українців, які часто їздять туди поки що на заробітки, але теж і з туристичними та мистецькими цілями, перестануть трактувати там як людей з іншого світу. Це буде добре. І якщо це зробить Янукович, це йому зарахується.

Річ у тому, що якщо на сході України люди йому вірять, вони впевнені у ньому, то на заході він має таку своєрідну залікову книжку, і там люди чекають, коли він складе ті свої заліки. Щоб західні люди почали дивитися на нього іншими очима, тих заліків має бути складено багато. Але я вірю, що це станеться.

А чи робитиме Янукович якісь символічні жести для того, аби швидше досягнути цієї мети? Приміром, всі знають, що щороку 16 липня Ющенко сходив на Говерлу…

Янукович не любить позірних дій. Він не любить робити щось напоказ. Під час виборчої кампанії технологи часто радили йому зробити те, чи сказати інше, і це начебто, за їхніми прогнозами, додало б йому якихось рейтингових очок. Але якщо це суперечило якимось його внутрішнім переконанням, він казав: я не можу цього зробити, тому що це не мій стиль, не моя позиція.

Віктор Янукович має ту перевагу, що він у всіх ситуаціях залишається самим собою. Це – одна з його справді колосальних переваг. Янукович ніколи не буде робити жестів задля жестів, задля того, щоб комусь сподобатися. Я би злукавила, якби сказала, що він не хоче сподобатись Заходу України. Очевидно, хоче. Але він обирає для цього інші шляхи, інші механізми – він хоче сподобатися реальними, конкретними справами.

Видні члени Партії регіонів обіцяють, що дуже скоро у Верховну Раду буде внесено новий закон про мови, який кардинально змінить мовну політику в державі. Чи не зашкодить він діалогові Президента з західною Україною, чи справді цей проект на часі?

Ми будемо говорити на цю тему. Ми мусимо обговорити її у вузькому колі – серйозно, зважено, з прицілом на перспективу.

Так, Віктор Янукович хоче, щоб у кожному регіоні люди мали можливість послуговуватися тою мовою, яку вони вважають своєю рідною. Це нормально, це частина його програми, і він її виконає. Проте у цьому питанні потрібно бути дуже й дуже обережними. Мова – це струни Еола, і до них треба торкатися тонкими руками. У цьому питанні краще спізнитися, ніж поспішити, тому давайте і ми з вами зараз не будемо забігати наперед.

У чинному Законі про основи національної безпеки та оборони України вступ до НАТО прописаний у якості одного з основних напрямів нашої державної політики. У той же час, і Віктор Янукович, і міністри оборони та закордонних справ останнім часом кілька разів заявили, що інтеграція до Альянсу не є ціллю України. Так, це – їхня політична позиція, і вони мають на неї право. Але доки не змінено чинний Закон про основи нацбезпеки і оборони, заяви такого характеру з боку офіційних осіб є порушенням закону…

Найближчими днями Президент внесе до парламенту законопроект про нові основи зовнішньої і внутрішньої політики (інтерв’ю відбувалося 1 червня – Ред.), він буде обговорюватися депутатами. Якщо цей проект набере достатню кількість голосів на свою підтримку, то він буде ухвалений Верховною Радою. А все, що ухвалене Верховною Радою, є законом.

До речі, про цей законопроект. У понеділок на погоджувальній раді перший віце-прем’єр Андрій Клюєв сказав, що було б непогано, якби законопроект про основи зовнішньої і внутрішньої політики було внесено до парламенту в середу, а вже в четвер Рада його ухвалила. Чи не вважаєте ви, що такий поспіх з ухваленням стратегічно важливих законів – зокрема, про «флотські угоди» чи про ті ж основи зовнішньої і внутрішньої політики – не йде на користь?

Цей проект готувався без жодного поспіху. Президент працював над ним сто днів, тому про якийсь поспіх говорити не доводиться. Він вніс цей законопроект у Верховну Раду, а вже як там відбуватиметься обговорення, як прийматиметься остаточне рішення, – справа парламенту.

Тобто команда Президента не проти, якщо такі законопроекти обговорюватимуться тиждень-два чи, приміром, навіть до наступної сесії?

Депутати можуть працювати з ним, скільки їм треба. Але працювати треба швидко! Україна не має часу, Україна змарнувала останні п’ять років.

В принципі всі вже мають власне бачення. Тому з цього приводу потрібно всім висловитися коротко. І швидко прийняти рішення. І взагалі, нам треба вчитися говорити коротко, лаконічно. Ми не можемо займатися говорильнею місяцями, ми повинні працювати. Але алярмувати теж не потрібно. Треба діяти швидко, спокійно і впевнено.

Як ви ставитеся до того, що чисельність коаліції все збільшується і збільшується? Це добре чи це погано?

Це добре. Адже чим більше людей виступає «за», а не «проти», тим краще для країни. «За» – це завжди позитив. Тому чим більше людей за реформи, за зміни в країні, за те, щоб людям жилося краще, тим краще. Якщо люди приходять самі, самі зголошуються працювати над реформами, я вважаю, що це – позитивний процес.

У той же час, кожне таке розширення коаліції – це нове звинувачення у ваш бік: перекуповуєте…

Треба навчитися не зважати на звинувачення. Звинувачень буде багато, бо є кому звинувачувати. У нас досить жорстка, радикальна опозиція, яка і при владі займалася виключно звинуваченнями. Якби ця команда, будучи при владі, займалася не звинуваченнями, а конструктивом, то вона б сьогодні не перебувала в опозиції. Тому на це треба дивитися дуже спокійно.

Інша справа, як це сприймає людина, яка ніколи не була членом парламенту… От признайтеся: коли ваша політична сила була в опозиції, ваших депутатів пробували перекуповувати?

Купити можна того, хто продається. Наші не продаються.

Так чи інакше, а чисельність коаліції продовжує зростати. Чи ставиться зараз формальна чи неформальна мета зібрати у парламенті триста голосів на підтримку президентської платформи?

Такої мети ніхто ніколи нікому не ставив. Звичайно, якби у нас була така переконлива більшість у Верховній Раді, це було б здорово. Але спеціально такої мети ніхто не ставить. Розмови на цю тему – це спекуляції.

Чи має Президент Янукович намір змінити Конституцію?

Треба почекати, що з цього приводу скаже сам Президент. Я не чула від нього нічого на цю тему, а я звикла говорити про те, що чула на власні вуха.

-- Не всі губернатори очолюють наші партосередки, а лише найкращі

Як би ви оцінили теперішній стан Партії регіонів? Ціла низка яскравих партійних діячів перейшла на роботу у владні структури, у них залишилося менше часу на партійні справи. Чи не втратила від цього партія?

Насправді мене зараз турбує інше: мене турбують ті десятки тисяч рядових партійців, які колись постраждали від помаранчевого режиму, і щодо яких поки що не відновлена справедливість. Ви знаєте, що понад 18 тисяч людей тоді було незаконно звільнено з роботи, і далеко не щодо всіх цих людей ми відновили справедливість. Це мене турбує.

А як ви пропонуєте відновити справедливість щодо цих людей? На їхніх місцях уже давно працюють інші люди…

Звичайно, не можна звільняти інших людей. Але треба якось допомогти тим, хто зазнав переслідувань у часи помаранчевого режиму.

Тобто, наприклад, впровадити для них якусь державну адресну допомогу?

Мова про інше. Я взагалі пропонувала б зробити реєстр цих людей, і кожному з них спробувати якось в житті допомогти, кожному надати якусь хоча б моральну підтримку. Адже я знаю, що таке переслідування, і знаю, як це важливо – просто знати, що про тебе не забули. Над цим треба працювати.

Тим не менше, чи не втратила партія від переходу багатьох її знакових членів у владні структури?

Партія нині сильна, вона при владі, вона зміцнюється. Якщо хтось каже, що зараз партійному будівництву приділяється менше уваги – це не так. Останній з’їзд обрав на керівні партійні посади кількох дуже умілих організаторів. Зокрема, суперорганізатором є Володимир Рибак, я не знаю рівних цій людині у партійному будівництві. Є Дмитро Шенцев, є Володя Демидко – це досвідчені люди, які не бояться рутинної партійної роботи, які вміють і будуть займатися розбудовою партії…

Звичайно, це все треба пильнувати, не можна захоплюватися лише владою. Але я поки що і не бачу в цьому відношенні якихось послаблень. Навпаки, дуже багато нових людей вступають до нашої партії, вони хочуть бути з партією. Я більше надіюсь на тих, хто приходить до партії, коли вона в опозиції, але і ті, хто приходять, коли вона при владі, теж вносять щось добре…

Одним з найяскравіших моментів минулого партз’їзду стала промова Миколи Азарова, у якій він досить жорстко оцінив роботу партійних структур у ході виборів і, по суті, анонсував проведення партійних чисток…

Азаров – голова партії, я не маю повноважень визначати лінію партії. Він – має.

А вам не образливо, що ви не увійшли до складу нового керівництва партією?

Ні. Я вважаю, що у той період, коли я була потрібна партії, я зробила все, що могла. Коли я буду потрібна знову – мене закличуть.

Чи не вбачаєте ви загрозу забронзовіння Партії регіонів, її повної інтеграції з владною вертикаллю? Адже один по одному головами обласних партосередків стають голови обласних держадміністрацій. Буквально днями у Черкасах Партію регіонів очолив Сергій Тулуб, перед ним у Харкові головою обрали Михайла Добкіна…

До цього питання треба підходити дуже диференційовано. Якщо людина є добрим організатором, якщо керівництво у парторганізації допоможе йому у його роботі, у діяльності, яку він здійснює як господар області, якщо він від того отримає ще більшу підтримку людей – це плюс. Тобто ми не підходимо до цих речей формально. Ви ж бачите, що не всі губернатори очолюють наші осередки, а лише найкращі. До кожного такого випадку потрібно підходити дуже диференційовано.

У ряді західних областей України обласні ради ініціюють відставки новопризначених голів облдержадміністрацій, є вже навіть перші – як на разі, то невдалі – спроби проголосувати за ці відставки. Якщо припустити, що котрась обласна рада таки набере належну кількість голосів за відставку, наприклад, Василя Горбаля чи Ярослава Сухого, то, згідно з Конституцією, Віктор Янукович повинен буде звільнити такого губернатора. Але, з іншого боку, це людина його команди… Чи виконає у такому разі Віктор Янукович вимоги Конституції, чи звільнить він цього голову ОДА?

Президент шанує Конституцію, він – її Гарант, і завжди буде її виконувати. Але я думаю, говорити про якісь факти ще зарано. Ви ж бачите, спроби відправити губернаторів у відставку нічим не завершилися.

Чим далі будуть працювати і Славко Сухий, і Василь Горбаль, тим більшу вони будуть отримувати довіру від місцевих еліт і від місцевого населення взагалі. Я знаю їх, вони – хороші, дуже демократичні люди, вони м’які, толерантні. Я думаю, що і Горбаль, і Сухий зуміють твердо стати на ноги у ввірених їм регіонах. А не зуміють – ну що ж…

Навколо українських правоохоронних органів останнім часом створився досить своєрідний медіа-фон. У вівторок у Києві відбулася акція протесту біля Шевченківського райвідділу міліції у зв’язку з підозрілою смертю студента в його стінах, чималого резонансу набула інформація про розмову функціонера СБУ з ректором Українського католицького університету у Львові…

Ми бачимо, як Президент швидко зреагував на випадок у Шевченківському райвідділі. Він одразу втрутився у цю справу, він одразу зробив все, щоб були негайно вжиті відповідні заходи, і я вірю, що цей випадок буде розслідуватися об’єктивно, а винні, якщо їхня вина буде доведена, будуть покарані. Президент тримає цю справу на контролі.

Так само ви бачили виступ Президента з приводу листа Бориса Гузяка. Його позицію я вважаю дуже справедливою. Відреагував на цей випадок і Валерій Хорошковський, якого я вважаю демократичною людиною, яка вміє поєднувати роботу і стиль дуже специфічного відомства, яке він очолює, з тими нормами і принципами демократії, які існують у світі і в Україні. Я думаю, реакція і Віктора Януковича, і Валерія Хорошковського на цю ситуацію була абсолютно адекватною.

Але питання в іншому. Звичайно, Президент не може відповідати за дії кожного міліціонера Шевченківського райвідділу, однак ми не можемо заперечувати, що під час виборчої кампанії президентство Януковича позиціонувалося як повернення у владу твердої руки. І суспільний запит на це був: люди на вулицях говорили про те, що повинен прийти новий Сталін, який, зрештою, наведе порядок і закрутить гайки. Чи не вбачаєте ви небезпеки у тому, що, відповідаючи на цей суспільний запит, гайки можна дещо перекрутити?

Я би не вживала у цьому контексті імені Сталіна. Я би не хотіла, щоби ви наводили з ним якісь паралелі. Порядок у державі має бути, але це має бути порядок у демократичній державі, у якій права і свободи людини не можуть бути підпорядковані жодній, навіть найвищій меті. Бо нема нічого вищого за свободу і права людини.. Ці речі повинні бути гармонійними. Президент дуже багато уваги приділяє захисту прав і свобод людини, він не раз про це говорив і ще не раз підтвердить свою повагу до прав людини своїми діями.

Ще одна гаряча тема, яка приковує до себе чимало уваги, – це стан свободи слова в Україні, можливість повернення цензури. Ви часто коментували цю тему, проте я хотів запитати у вас стосовно цього одиничного випадку з вінком. З того, що розповідають присутні у той час в Парку Слави журналісти, як цей випадок описується в інтернеті, – якби співробітники Адміністрації Президента не почали там жорстко давати вказівки не показувати цього відео, відбирати касети і так далі, Януковичу просто б поспівчували…

Ми дуже глибоко обговорили цю ситуацію і зробили з неї дуже правильні висновки. Я думаю, що та влада є доброю, котра швидко бачить, що вона зробила не так, і дуже швидко виправляє це. Ми не святі. Люди, які працюють в Адміністрації Президента, і той працівник, який працював ще в команді Ющенка, (йдеться про керівника Головного управління з питань комунікацій Адміністрації Президента Олега Кошелєва – Ред.) – це звичайні люди, яким властиво піддаватися емоціям і робити якісь помилки. Важливо виправляти ці помилки і робити з них вчасні висновки. Я думаю, що ми зробили ці висновки.

-- У мене немає конфлікту з Сергієм Льовочкіним

Якими були ці сто днів для вас особисто?

Це були дуже важкі і напружені дні. Це була дуже тяжка праця, тому що між виборчою кампанією і, власне, приходом у владу не було ані дня, ані години перепочинку. Це були досить виснажливі дні, але сьогодні я повинна сказати, що ми не змарнували жодної години з цих днів, і це тішить. Ми справді намагалися і намагаємося виконати ті завдання, які Президент нам на ті сто днів поставив. Мені здається, що нам багато чого вдалося.

Днями ви заявили, що є якісь люди, які хочуть відсторонити вас від Януковича. Ви можете назвати прізвища цих людей?

Знаєте, такі люди завжди були. З самого початку, щойно я з’явилася біля Віктора Федоровича, мене намагалися відсунути. Такі намагання були і пізніше. Якщо все буде добре, і я буду працювати, то вони будуть і завтра. На них не треба звертати уваги.

Я не належу до зручних, і ніколи не була зручною, тому що я маю характер. Бути при владі з характером непросто, але оточення без характеру – це погане оточення. Опертися можна тільки на те, що чинить спротив.

А Янукович це розуміє?

Я в цьому абсолютно переконана, інакше мене тут би вже давно не було.

Тобто ви більш-менш впевнені у своєму майбутньому?

Я впевнена у собі і в тому, що не зійду з правильного і демократичного шляху. Ось в цьому я впевнена. А майбутнє – в руках Божих.

Подейкують, що частина тих людей, які хочуть усунути вас від Януковича, працюють тут, у Адміністрації Президента. Більше того, кажуть, що у вас є конфлікт з Сергієм Льовочкіним.

У нас нема конфлікту з Сергієм Володимировичем. І на це є кілька причин. По-перше, я ніколи не дозволю собі стати предметом конфлікту. Кожен конфлікт послаблює владу, а значить – послаблює Президента. Якби я стала джерелом конфлікту в Адміністрації Президента, я зробила б Президенту дуже погану послугу. Тому я на конфлікт ніколи не піду.

По-друге, я справді маю давні добрі і теплі стосунки з Сергієм Льовочкіним. Я відкрию вам секрет: він хрестив мого онука. Він дуже підтримав мене у той час, коли мені було важко, тоді він не покидав мене ні на хвилину.

У нас гарний емоційний контакт. Так, у нас бувають дискусії. І через те, що ці дискусії є відкритими, вони сприймаються як якийсь конфлікт, проте я вважаю, що ми і повинні дискутувати, не приховуючи наших дискусій. Ми можемо мати різні підходи до вирішення одного й того самого питання, і я цього не приховую, тому що я незручна, неслухняна. Сергій Володимирович це розуміє.

Чи може статися щось, після чого ви відійдете з Адміністрації Президента за власним бажанням?

Звичайно, може. Якщо я вважатиму, що перешкоджаю справі, яку робить Президент, що я стала перепоною в тому процесі, якщо я побачу, що цінності, які я сповідую, не знаходять тут розуміння, і що я просто висиджую тут і ні на що не впливаю, тоді треба буде відходити. Але поки що я впевнена в собі, знаходжу розуміння. І поки це буде – я буду працювати.

А чи думали вже про життя після Адміністрації – неважливо, завтра чи за десять років, після другого терміну Віктора Януковича? Чим би ви хотіли займатися далі?

Я подумаю про це завтра… (сміється)

Фото надані прес-службою Ганни Герман