Юрій Сиротюк: Військовий переворот на цьому етапі може розвалити країну до кінця

«Свобода» знаходиться в очікуванні дострокових парламентських виборів. Соцопитування демонструють, що партія може знову пройти в Верховну Раду після провалу в 2014-му році, особливо на фоні млявої позиції основного конкурента на правому полі – «Правого сектору». Надихають «свободівців» і результати доволі успішних для них місцевих виборів.

В Київраді, щоправда, у них найменша фракція з 14 «штиків». В столиці список «Свободи» очолював екс-парламентарій Юрій Сиротюк – його перший номер був зобумовлений статусом політв’язня. На момент виборчої кампанії він знаходився під арештом по справі про сутички під Верховною Радою України 31 серпня, що завершились фатальним вибухом гранати, що призвів до загибелі нацгвардійців.

 

Зараз Сиротюк – на волі під особисте зобов’язання, і подібними гачками, на які взяті багато хто зі «свободівців», часто пояснюють їхню, скажімо так, конструктивну позицію – більше ніяких бійок і блокувань. Щоправда, керівник київської фракції «Свободи» інакше пояснює те, що в Київраді націоналісти не йдуть в глуху опозицію. Наприклад, вони намагаються спільну мову з іншими щодо голосування за принципові для себе питання на кшталт появи в столиці проспектів Бандери і Шухевича. Сиротюк в розмові з «Главкомом» розповідає про враження о роботі в міськраді після парламенту, пояснює, чому, незважаючи ні на які аргументи, треба вичавлювати з України російський бізнес і блокувати транзит російських фур та мріє, що в столиці, нарешті, з’явиться вулиця Бандери.

 

 

-- «Справу 31 серпня досліджує слідчих разів в п’ять більше, ніж справу Майдану»

 

 

В якому стані наразі ваша особиста справа щодо подій під Верховною Радою?

Зараз я під особистим зобов’язанням. Висить справа, що загрожує 15-ма роками ув’язнення, нічого не змінилося. Інколи мене впливові люди питають, чи все в мене добре з жінкою і сім’єю, коли я щось не так скажу на сесії. Тобто цей гачок висить. Я хотів би, щоб ця справа швидше була передана до суду, бо в її матеріалах нема нічого, що доводило б мою провину. Жодне слідство не проводиться, нічого не інкримінується. Все суспільство бачило моє фото з палкою, але немає жодного фото і відео, де я когось б’ю цією палкою. До речі, справу 31 серпня досліджує слідчих разів в п’ять більше, ніж справу Майдану, – слідчі їздили на фронт, говорили з кожним солдатом, з яким я спілкувався, підмовляли солдат, щоб вони сказали, як я готував військовий переворот в Києві. До мене 45 днів не допускали адвоката, кидали в «прес-хату» з бандитами, наркоманами, вбивцями. Але жодного слова Сиротюка в цій справі немає, хоча я готовий свідчити на суді про будь-що.

 

Яка доля хлопця, який нібито кидав ту гранату? «Свобода» його підтримувала на перших порах.

«Свобода» не змінювала позиції щодо Гуменюка і Крайняка, які досі знаходяться в Лук’янівському СІЗО. Просто йшло змагання юридичної казуїстики: Аваков розказував, що це «свободівці», а ми казали, що Ігор Гуменюк – штатний працівник МВС, а міліціонер не може по закону бути членом жодної партії. Але ми не відхрещувались зовсім від нього, бо ця людина постійно була з нами, в молодіжці «Свободи», балотувалась від «Свободи» до райради на Хмельниччині, ми допомагали батальону «Січ», в якому Гуменюк перебував. Наш адвокат з першого дня працював і працює з Гуменюком, кожного тижня хлопці та інші політв’язні отримують передачі від нас.

 

Ви вважаєте, що він не кидав ту гранату?

Це слідство має вирішити. Гуменюк в подальших показах відмовився від своїх перших слів, що він щось кидав. Там все дуже заплутано. Ідея правоохоронців була довести, що керівництво «Свободи» збуджених пацанів, що прийшли з війни, підговорило, а вони жбурнули гранату, проте я наприклад з Гуменюком особисто не був знайомий. Але всі, хто його знають, кажуть, що він – дуже скромний хлопець і не є людиною, яка діє імпульсивно. Він не міг цього зробити в стані афекту. А якби він зробив це спеціально, то за складом свого характеру зізнався б в цьому на суді.

-- «Колись якомусь АТОшнику може дах знести, коли він приїде в такий «руський Київ»

 

 

Очікувалося, що «Свобода» буде в опозиції в цій Київраді. Звісно, що тут на відміну від парламенту, немає коаліції та опозиції і все ж до якого статусу ваша фракція ближче?

Виборчу кампанію я провів у Лук’янівському СІЗО, тому її перебіг уявляв лише в загальних рисах. Але, наскільки обізнаний, «Свобода» під час виборів ніколи не казала, що йтиме в глуху опозицію зважаючи на специфіку місцевих рад, де більшість питань мають господарсько-прикладний характер.

Інша справа, що за класичними світовими маркерами справжня опозиція ніколи не голосує за бюджет і кадрові призначення. Наразі за цими ознаками ми точно не провладна фракція.

У цій міськраді у нас немає ворогів і немає наших ідеологічних опонентів на кшталт комуністів чи якихось проросійських сил, тому ніщо не заважає знаходити порозуміння по необхідних місту питаннях. Наразі до кожного питання ми підходимо окремо і висловлюємо свою позицію під час голосування.

 

На самому початку ми думали, що найбільш партнерською силою для нас буде «Батьківщина» – все ж таки разом пройшли Революцію Гідності. Але для нас було неприємною несподіванкою їхнє голосування за бюджет-2016. Особисто ми не могли підтримати такий проект бюджету столиці, тому що лише поверхневий аналіз дозволив виявити недонадходжень в розмірі понад 10 мільярдів гривень. Наприклад, в Києві виявлено виявлено 208 незаконних паркувальних майданчиків і СТО, 72 житлових об'єкта, 92 газових заправки та 113 торгово-розважальних комплексів. Відповідно, ці понад півтисячі об'єктів не сплачують орендну плату за землю, натомість, сплачують корупційний податок в кишені чиновників, прокурорів та поліцейських, які їх кришують.

Як мінімум несправедливими є податкові надходження від приватних монополістів ПАТ «Київенерго», ПАТ «Київводоканал», ПАТ «Київгаз» та ПАТ «Київспецтранс», власником або частковим власником яких є київська громада. Прибутки вони показують мінімальні, а то і збитки, і загалом на всіх сплачують аж 2 мільйони гривень до бюджету. Ми вважаємо, що треба провести аудит цих компаній і перевірити виконання їхніх інвестиційних зобов’язань. І вирішити, чи не час їх повернути назад у міську власність чи передати іншому інвестору. Причому не по-більшовистськи, а законно.

Є проблема і з адмініструванням земельного податку. На сьогодні оформлено лише 12% київської землі. Таким чином, сумлінні землекористувачі сплачують від 3 до 12% вартості нормативної оцінки землі, а решта, хто не оформив земельні ділянки – тільки 1%.

Катастрофічною є ситуація з міськими комунальними підприємствами. З понад 400 яких більшість на папері збиткові.

 

Також мотивом неголосування за бюджет було те, що у Києва забирають 60 % податку на доход фізосіб, тоді коли в інших міст – 40 %. У межах чергової хвилі урядових «реформ» центральна влада намагається відібрати у столиці 60% єдиного податку. Грабіжницька політика влади привела до того, що втрати міського бюджету за ПДФО становлять як мінімум 7 млрд. грн., а за єдиним податком – не менше 1 млрд. грн.

Кличко при цьому апелював до Верховної Ради, але він сам є лідером пропрезидентської партії «Солідарність» і міг дати вказівку своїй фракції в парламенті, щоб та повернула ці гроші киянам. Але в нашвидкуруч зверстаному бюджеті нічого з цього не було враховано і ми не могли підтримати в такому стані цей документ. А «Батьківщина» за бюджет проголосувала, що для мене незрозуміло. Тож їх важко назвати опозиційною партією в європейському сенсі.

 

Одразу кілька «свободівців» в минулому – депутати Верховної Ради. Вам тут не затісно?

Так, у нас проблема – п’ять екс-депутатів Верховної Ради стали депутатами Київради і ми ведемо себе як в парламенті. На всіх комісіях ми мислимо політичними категоріями, а тут питання більш приземлені. Якщо в Верховній Раді – 90 % політики, то в міськраді основні питання стосуються господарського характеру. «Свобода» ж всі питання розглядає скрізь призму політики. Як член комісії по запобіганню корупції, я бачу дуже багато корупційних проявів в міськраді. Наприклад, ми розглядали ситуацію навколо банку «Хрещатик», блокуючий пакет якого (25 % + 1 акція) знаходиться у міської громади. Банк знаходиться не в найкращому стані і потребує докапіталізації – і це хочуть зробити коштом киян. Міська влада переконувала, що для цього потрібно 150 мільйонів гривень, які вже закладені в бюджеті 2016 року, але виявилось, що тільки місто має вкласти 1,2 мільярди гривень із понад 4,5 млрд потрібних для докапіталізації банку. Аргументують, що цей банк несе соціальне навантаження перед містом, але мені здається, що він несе його лише перед двома громадянами – Івановим і Хмельницьким, які володіють більшою частиною активів банку. Більш заплутаної структури немає в жодному банку України, і ми вважаємо, що там є ознаки як мінімум бездарного використання коштів. Хай власники «Хрещатику» спочатку повернуть гроші, які вони з нього вивели через кредити пов’язаним особам і він буде нормально функціонувати без таких шалених обсягів рефінансування.

 

 

Але повернемось до Київради. Що стосується «Єдності» – то це дуже різнорідна фракція з різними людьми. «Батьківщина» колись взагалі закликала руки не подавати Омельченку, не кликати їх на засідання, але я такої позиції не займав. Щоб приймати рішення, потрібен 61 голос, і, можливо, колись голос з «Єдності» буде вирішальним. Адже у цій раді, на відміну від попередньої, у «Солідарності немає більшості.

 

«Солідарність» ще в ході кампанії розраховувала, що ця більшість буде з «Єдністю».

Мені здається, що тут стоїть питання ціни, і всі підвищують ставки, хто буде «головною дружиною» «Солідарності». Причому інші чотири фракції («Самопоміч», «Батьківщина», «Свобода» та «Єдність») разом мають більше голосів, ніж «Солідарність», і в мене була наївна ідея, щоб цим чотирьом фракціям варто було б узгодити загальні правила гри. Тоді можна було б заставити «Солідарність» поважати іншу частину міськради.

Найголовніше – у питанні виконання регламенту. Велика заслуга Кличка, що система «Рада-4», яка встановлена в Київраді, не дозволяє голосувати не персонально (хай Гройсман прийде і подивиться, як вона працює). Але, на жаль, це не заважає порушувати регламент Київради.

Потрібно навести лад із ухваленням земельних питань, на які приходиться значна частина корупційних лазійок. Я вже звернувся з запитами, щоб взяти всю київську землю на облік, і вніс рекомендації щодо підвищення якості та прозорості розгляду земельних питань і всі фракції, крім БПП, це підтримали. Щоб не так, як зараз, давали розмиту фотографію ділянки і номер справи напередодні засідання комісії, а заздалегідь надавати можливість депутатам знайомитися з повним переліком документів, пояснювальною запискою, растром аерофотозйомки. Наприклад, коли Київрада голосувала за те, щоб продати землю під кафе, яке нібито належить Ложкіну, ми закликали подивитись на будь-якому сайті, скільки коштує в центрі міста сотка землі. І навіть жартома казали, що готові скинутись і купити цю ділянку за ціною, в яку її оцінила київська влада.

Це все, в чому вам вдалося синхронізувати дії з іншими маленькими фракціями?

В цьому питанні – так. Як і в питанні необхідності дотримання регламенту чи проведенні місцевих виборів. Насправді так звані маленькі фракції мають чисельну більшість в Київраді, тому узгоджена позиція дуже потрібна.

Але деякі дії наших колег нам не зрозумілі. Я вважаю, що в Києві і будь-де в Україні взагалі доки триває російська агресія не може функціонувати російський бізнес. Ми повинні робити максимальні перешкоди для цього як і для інших складових російської агресії – російської мови, церкви і так далі. І не в плані дискримінації, якщо це стосується культурних речей. В Києві живуть близько 90 % етнічних українців, з яких 60 % називають себе україномовними. Але практично немає закладів громадського харчування, магазинів, де то тебе будуть звертатися твоєю рідною мовою. Я постійно маю якісь проблеми з цим в магазинах – доводиться навіть казати, що я приїхав з Канади і не знаю російської мови. Я, звісно, ще можу жартувати, але колись якомусь АТОшнику може дах знести, коли він приїде в такий «руський Київ». Тому зараз реєструю проект регуляторного рішення, щоб всі розмови в таких місцях починались українською мовою, а надалі, за бажанням надавача послуги та клієнта, можна було переходити на будь-яку іноземну мову у випадку, якщо обидва її знають.

 

І як це можна буде контролювати? В кожне кафе ревізорів направляти? Думаєте, такий проект пройде в Київраді?

У політиці не має неможливого. Два роки в парламенті навчили мене бути політиком. Я працював в комітеті нацбезпеки і оборони, в якому було 14 людей – абсолютна більшість «регіоналів» і комуніст Мартинюк, якому я єдиному руки не подавав. І через цей комітет пройшло десять моїх законів – зокрема про надання статусу учасника бойових дій учасникам АТО, повернення Межигір’я у державну власність, закриття кордону з РФ, відновлення призову. Комітет з моєї подачі навіть одностайно (окрім Мартинюка) рекомендував ввести воєнний стан (хоча його не ухвалили ні Турчинов, ні Порошенко). Це і є політика. Так і в міськраді ми маємо, коли потрібно, знаходити консенсус – і це я пояснюю нашій фракції, бо молодь в нас іноді одразу намагається вдатися до блокування трибуни. От, наприклад, щоб розірвати побратимські стосунки з російськими містами, нам треба було знайти в залі 61 голос, бо у «Свободи» – лише 14. І ми цього досягли. І ми готові бачити в цьому питанні партнерами будь-кого.

 

-- «Мені інколи шкода, що таку знамениту людину як Кличко втягнули в брудну політику»

 

 

У вас фракція така ж дисциплінована, як в Раді була?

Ті ж самі правила, що були у фракції в парламенті, – думки є різні, але позиція при голосуванні одностайна. До речі, ми пропонували Омельченку навести дисципліну в «Єдності» (сміється), тому що вони, навіть якщо обіцяють щось, не голосують. Здавалося, всі були за вибори до райрад, окрім «Солідарності», але «Єдність» не дала необхідної кількості голосів. Так само і «Самопоміч», яка не голосувала за бюджет і з якою ми одностайно голосуємо по більшості питань, іноді нас дивує. От ми зараз розробляємо проект рекомендаційного рішення, щоб заборонити комунальним підприємствам тримати рахунки в російських банках, щоб ті, хто здає власність в оренду російським фірмам чи афілійованим з ними, розривали чи не підписували договори оренди з окупантами. Але на тому тижні Київрада подовжила договір оренди будівлі компанії МТС і «Самопоміч» підтримала це рішення. Це притому, що ще за часів революції на Майдані ФСБ поставило там базові станції, через які знімалась інформація про всіх людей, що там були. Потім на сході вони по пеленгу отримували базу телефонних номерів солдатів, яким слали різні деморалізуючі «смс».

Але ж пеленгувати можна будь-яку мережу, не тільки МТС.

А навіщо їм мудрувати, якщо сервери десь у Москві стоять? Це наша позиція – російського бізнесу, «руського миру» в будь-яких варіантах тут не має бути і ми будемо все робити, щоб перешкоджати їхній діяльності. Я звернувся до Кличка з вимогою пояснити, чи проводять комунальні підприємства будь-які операції з російськими банками. Хоча про що говорити, якщо в Верховній Раді зарплати отримують в «Альфа-банку»? Я сам два роки брав зарплату готівкою у касі, тому що не вважав за можливе її отримувати через картку в цьому банку, як людина, в якої двох дідів вбили советські окупанти, а батька вивезли в Сибір.

 

Але зрозуміла аргументація тих, хто вас не підтримує в «закошмарюванні» російського бізнесу. Російські оператори, банки і заправки – це великі платники податків, в них працюють тисячі українців…

Так, аргументація така, що треба наповнювати бюджет Києва. Але цю аргументацію я чув, коли ще на початку війни звернувся з запитом до в.о. Президента Турчинова з вимогою припинити військове співробітництво з російськими компаніями, в тому числі, по товарам подвійного призначення. Оскільки запит був секретним, не буду переповідати відповідь, але в ній йшлося про те, що 30 тисяч людей працює на підприємствах ВПК, це сотні мільйонів доларів надходжень до бюджету і ми будемо далі торгувати з Росією. Тільки після того як, я розумію, Америка вже сказала, що це неприпустимо, почали торгувати через Беларусь, Казахстан і фірми-прокладки. В результаті в червні 2014-го в небі біля Донецьку був збитий український літак Су-24 російським МІГом-29 ракетою, виготовленою в Києві в травні 2014-го року. Тому заробляти гроші на крові в тилу, коли на фронті гинуть наші хлопці, неприйнятно і аморально.

 

Яку продукцію подвійного призначення виробляє МТС? Українська «донька» ж платить податки в Україні і той же військовий збір також.

Ми можемо себе скільки завгодно обдурювати, але будь-яка нормальна країна в світі після початку війни розриває дипломатичні відносини. Наскільки мені відомо, після закінчення ІІ світової війни між Японією і Росією і досі не підписано мирної угоди через окупацію Росією Курильських островів. Це не означає, що японські телевізори не продаються в Росії чи матрьошки не можна купити в Японії. Вони торгують через треті країни. Але це не лише моральний аспект.

 

Ми повинні до кінця реалізувати гасло Хвильового «Геть від Москви!». Поки ми не позбудемось стовпів російського імперіалізму в Україні, ця війна ніколи не закінчиться і, більше того, ми можемо її програти. З Москвою треба вирити великий рів, наші діти не мають знати жодного російського слова і хапатись за камінець, коли чують російську музику. Це питання не добра-зла чи моралі, а національної безпеки. Якщо ми цього не зробимо, Путін дуже швидко повернеться не у вигляді «градів», а в вигляді окупації свідомості, через свою агентуру в «мирних містах» далеко в тилу.

 

До речі, частина членів дружньої нам «Самопомічі» розмовляє російською, що для нас є неприйнятним. До появи фракції «Свободи» в Верховній Раді казали, що неможливо, щоб парламент говорив українською, але ми це зробили, хоча і критикували наші методи. Те саме й в Київраді – до мене приходили з десяток російськомовних депутатів і просили увійти в їхнє положення, що їм поки важко говорити українською. Я не погодився: будь-ласка, зі мною можеш говорити будь-якою, а офіційно з трибуни – ні. Київрада – це ж не «Фєдєральноє собраніє Маскви чи Санкт-Пєтєрбурга».

 

Ви в Київраді теж книжками по столах стукаєте, коли чуєте російську?

Ні, ми просто чемно поговорили і сказали, що тоді мусимо купити їм якісь букварики і подарувати пельмені. Не вірю, що за 25 років людина не може вивчити українську. З листочка читай – але говори. А ще ми аплодуємо, коли хтось російськомовний починає говорити українською. Не буду називати прізвище однієї депутатки, але Азаров в порівнянні з нею – чемпіон по мові. Але попри нашу повагу до неї – говорити має українською.

 

Взагалі про нас був стереотип, що прийдуть безумні «свободівці», які будуть всіх бити і тільки блокувати трибуну. Ми цей стереотип потрохи руйнуємо. Зараз, коли сваряться інші фракції, я навпаки починаю їх мирити і стишувати емоції. Насправді, ми і в парламенті так себе вели – мирили Кличка з Яценюком…

 

До речі, яке враження у вас склалося від Кличка-мера – вашого побратима по Майдану? Бо він нібито активно працює – створює «Офіс реформ», Стратегічну раду… Це, за вашими спостереженнями, більше піар чи він дійсно щось намагається робити?

Поки за три місяці я не можу сказати, що у нас велика прірва у відносинах з мером. Звісно нам не подобається, що він не до кінця сидить на сесіях, не ходить на погоджувальні ради. Я хотів би, щоб зустрічі міського голови з фракцією були постійними, хочеться більше прямого діалогу. Особисто у мене велике позитивне ставлення до чемпіону світу Віталія Кличка. Мені інколи шкода, що таку знамениту людину втягнули в брудну політику. Зрозуміло, що він на виду, але Києвом керує не Кличко, а та команда, яка за ним стоїть. І міському голові важливо розуміти, що його іноді втягують в нехороші речі.

 

«Офіси реформ» – це все правильно, але як їх можна створювати, коли за триста метрів від Київради обвалилася історична будівля на Хмельницького 12-14? Будучи депутатом Ради, я писав неодноразові звернення, попереджав, що таке може статись, бо історичні будівлі навмисно доводяться до руйнування, щоб потім на їх місці виникали офісні центри. Зараз такі самі проблеми з будинком Грушевського на Саксаганського, 111, з будинком на розі бульвару Шевченко та Коцюбинського, де проголошувалась Директорія… Є проблема, коли будинки, що є історичними та архітектурними пам’ятками просто спалюють. За це несе відповідальність передусім міський голова.

 

Я не ставлю собі за мету для преси кричати, що навколо корупціонери і таке інше. Але це не означає, що ми будемо мовчати: наприклад, я звернувся в НАБУ по двох питаннях – департаменту земельних ресурсів і київському метро. Метро за часів Юрія Іванющенка купила через фірму-прокладку шалено дорогі вагони московського метрополітену, за які тепер бюджет купу грошей винен. Я взагалі вважаю, що це ідіотизм – купляти техніку у москалів, бо вони нездатні нічого зробити. І не уявляю, щоб будь-яка європейська країна купила російську машину чи ліфт. Але вже купили і є факт корупції. Потім перед самим Новим роком вже в умовах війни той самий метрополітен купив електромотори для ескалаторів по вдвічі завищених цінах. Якщо вже мораль не цікава, то це явна корупція. Я вже не говорю про те, що в тому ж КП «Київській метрополітен» і КП «Київреклама» – просто фінансові діри, через які гроші діваються хтозна-куди…

 

Тому міськрада повинна мати максимальну комунікацію з Кличком – ми не можемо говорити, що хай місто завалиться, ще двадцять будинків упаде, а ми будемо на цьому робити рейтинг. Ми готові щось пропонувати, вносити програми – я, наприклад, вдячний міській владі, що вона підтримує мій проект рішення про розірвання угод з російськими містами-побратимами. Але тепер треба унеможливлювати російський бізнес в Києві і захищати мову більшості мешканців цього міста. Якщо як гриби після дощу ростуть московські капища по всьому Києву або з’являються інші іноземні церкви, то, може, Київському патріархату нарешті почнемо давати ділянки?

 

Я розумію, що це дещо наївний меседж, нібито є хороший цар і погані бояри – Кличко також відповідає за все це і було б прикро, якби він свій імідж девальвував на посаді міського голови. Часу для розкачки у них немає, чого красти в Києві – теж практично не лишилось. Але зараз у міськради є всі можливості впливати на міського голову і контролювати його діяльність. І Кличко повинен розуміти, що в Київраді є не тільки його фракція – причому сама по собі дуже неоднорідна, вони навіть різні значки носять.

-- «Ленінську кузню» ми пропонували перейменувати на «Бандерівську кузню»

 

 

Ви розуміли, що можлива поява в Києві проспектів Бандери та Шухевича викличе чималий резонанс? Комісія Київради вже схвалила це рішення, але ще мають пройти громадські обговорення і голосування в міськраді. Чи вірите в те, що перейменування дійде до завершення?

А чому в Полтаві, Карлівці, Броварах це не викликає резонансу? Гасло «Слава Україні», яке проголошує Президент, – це гасло Степана Бандери. Чому у нас вживають бандерівську риторику, нормально ставляться до червоно-чорного прапора і при цьому ми вважаємо неприйнятним назвати вулицю на честь наших національних героїв? Тим більше Київ – це столиця, взірець для інших, але рік це питання тут спускалось на гальмах. І це ж не рішення і не пропозиція «Свободи» було перейменувати Московський проспект на проспект Бандери, а проспект Ватутіна – на Шухевича. Це офіційна позиція Інституту національної пам’яті, яку наша фракція допомогла втілити в життя. По-перше, я настійливо попросив київську владу вирішити це питання, по-друге, запросив прийти сюди своїх друзів, які воювали, і розказати, чи вони воюють за Сталіна та МТС, чи вони воюють з ім’ям Шухевича і Бандери на вустах. Ці хлопці спокійно, без криків попросили, щоб місто проголосувало за перейменування. Паралельно було озвучено листи підтримки деканату історичного факультету Київського національного університету, Інституту українознавства, десь двадцять листів різних громадських організацій. Тому комісія одностайно підтримала це рішення.

 

Я розумію, що далі процес буде затягуватися, максимально будуть ставитись палки в колеса, але я буду просити наших партнерів по Київраді про підтримку, бо для нас це принципово. Ми не будемо просити виділити «Свободі» ділянки під забудову чи дати якісь грошові потоки, але я хочу, щоб мої онуки потім ходили по проспекту Бандери і казали, що наш дід добився того, що Київ нарешті стає українським містом. Є ще ряд видатних людей, ім’ям яких можуть бути названі вулиці. Я не знаю, навіщо в Києві якісь Амурські площі, але хочу, щоб з’явилися вулиці Дмитра Мирона-Орлика, керівника бою під Крутами Аверкія Гончаренка, отамана Зеленого, який звільняв Київ від московських окупантів в 1919-му році… Ми це будемо вперто робити, і до лампочки, що скажуть на це Брюссель, Москва, Вашингтон чи наші друзі поляки. До речі, красива вийде картинка: вулиця Січових Стрільців (колишня Артема) буде переходити в Мельникова, яку можна перейменувати на честь Андрія Мельника, далі йде вулиця Олени Теліги, розстріляної німцями в 1942-му році, яка переходила б в проспект Бандери і через Дніпро в проспект Шухевича. Це була б дорога нашої боротьби за незалежність в середині столиці.

 

Ми як фракція вирішили взяти під опіку усіх вояків ОУН-УПА, які живуть в Києві, і родини політв’язнів, які хочуть, щоб «Свобода» ними опікувалася. Для цього у нас є певний депутатський фонд. До речі, я дуже вдячний Кличку і він виріс по-людськи в моїх очах за те, що київська влада купила квартиру сестрі Василя Стуса Марії, яка втекла сюди з «ДНР» з внуками і просто побивалася в Києві.

 

Чи є у вас інформація, скільки радянських пам’ятників ще залишилось в Києві?

Дуже багато залишилось таких пам’ятників, реєстр яких збирає Інститут національної пам’яті. Наприклад, нещодавно я офіційно звертався до керівництва підприємства «Ленінська кузня», щоб вони назву змінили відповідно закону про декомунізацію. Пропонував варіант «Бандерівська кузня». Голова правління у листі чемно послав мене, заявивши, що закон недосконалий і його треба міняти. Коли підприємство, яке як кажуть, близьке до гаранта Конституції, просто плює на закони, то що ми вимагаємо від якогось громадянина? Знаю, що на територіях «Ленінської кузні» досі стоїть пам’ятник Леніну на вулиці Старовокзальній, є пам’ятник Леніну на заводі «Більшовик», в метро залишилось багато совєцької символіки.

 

А звалити, як зазвичай, силами «Свободи» ви їх не можете, бо це приватна територія?

Так, є проблема з об’єктами, які знаходяться на території приватної власності. Але чого тільки ми маємо валити? Я особисто був причетний до повалення пам’ятника на Бессарабці і думаю, мені добавлять до кримінальної справи ще й це. Але це мають робити не люди, а влада – ще Ющенко видав указ, згідно якого ці пам’ятники мали бути знесені. Ми не маємо породжувати варварство. Якщо ми це робили, то тільки тому, що влада бездіяльна. «Свобода» завжди виступала за те, щоб створити музей советської окупації – всіх леніних вивезти в район Чорнобильської зони і на цьому ще й заробляти гроші.

А коли влада не може провести люстрацію, відповідно, починається сміттєва люстрація. Коли почалася війна, ми, як депутати, вимагали ввести санкції проти Росії – «Сбєрбанка Росії» не має бути в Києві, бо він вже підпав під санкції в інших країнах, «Вконтактє» відключене в Німеччині і Польщі ще до окупації України, а в нас працює. Люди закидають камінням «Сбєрбанк Росії» не тому, що вони хулігани, а тому що влада цього не зробила. А хочу нагадати, що в грудні минулого року НБУ видав цьому банку нову ліцензію.

 

А до погромів російського посольства ви як ставитесь? Чи вчинка Парасюка, який зірвав російський прапор з консульства у Львові.

Якщо людина бачила пораненого на війні або хоронила свого друга, в неї природна негативна реакція на будь-що російське. Тому той же МТС і стає «Водафоном», бо розуміють, що люди їх рознесуть. Так, громити неправильно, але якщо хуліган ввечері нападе на дівчину і почне її ґвалтувати, то що – іти писати заяву в поліцію, чекати патрульних чи одразу бити його по голові? Зараз народжується новий фактор в українському житті – військові ветерани, люди, які своїми справами показали, що боролись за незалежність. І ми або будемо мати ефект мультиплікованого вєтнамсько-афганського синдрому, коли ці люди будуть викинуті суспільством і почнуть давати реакцію. І це буде як з «афганцями», щоправда, їх було мало, а АТОшників дуже багато. Або країна зробить ветеранів україно-російської війни державотворчим елементом, коли у тих, хто служив в армії, будуть преференції на державній службі. Нам же казали, що після АТО ці хлопці стануть генералами, маршалами і фельдмаршалами, а у нас навіть жоден комбриг не потрапив до Генштабу. Якщо ти сидів під Донецьким аеропортом – от і гний там далі, а гниди, які сиділи в Генштабі, так там і сидять. І це державна політика.

 

Що стосується погромів посольств – це нецивілізовано і неправильно, хоча це теж природня реакція суспільства. Бо Україна мала давно припинити дипломатичні відносини з Росією, закрити масу непотрібних консульств і вислати з країни дипломатів. Загалом сьогодні форма бере гору над змістом якщо говорити про акції.

 

От всі кажуть, що треба виходити на третій Майдан і там «движувати». Але розбити бруківку та спалити Хрещатик – це ще не революція, як не був революцією бунт п’яної матросні, який мала Росія після 17-го року, що привело до її деградації. На жаль у нас частина політикуму взяла як метод політики епатаж – людям подобається, коли хтось б’ється, бігає, кричить.

 

Так ви ж самі таким займались, коли були в парламенті.

Всі казали, що «Свобода» не така – пам’ятники валить, Росію дратує, але ми, на відміну від інших, займаємо зважену позицію. І деякі депутати повинні пам’ятати, що їхня діяльність має приводити до якогось конкретного результату. Коли ми спилювали паркан біля Верховної Ради, то хотіли, щоб люди могли вільно доходити до парламенту та показати, що активний протест проти Януковича можливий.

Неправильно намагатися сподобатися суспільству показним радикалізмом, бо суспільство зараз потребує не отамана, який буде кричати, що все треба спалити, а Богдана Хмельницького. Революція – це залізний порядок. Вважаю, найбільша проблема під час революції була в тому, що частина лідерів Майдану занадто хотіли сподобатись людям. А натовп як відомо діє за принципом: уранці – «осанна», а увечорі – «розіпни».

 

А ваші хіба не хотіли сподобатись?

Всі хотіли. Але ми хотіли не тільки сподобатися, але й досягти поставленого результату. Тому і в Київраді наша поведінка має бути не епатажною, на яку від нас всі очікували, а діяльною та результативною.

 

Тобто «свободівці» більше не радикали?

Не треба плутати форму і методи. Ми в 1991-му році дітьми починали боротьбу за незалежність, я ще малим зривав радянські прапори і все життя «двіжував», але я хочу досягати результату. Владу можна або отримати на виборах, або зробити революційний чи військовий переворот. Я слабо вірю в військовий переворот на цьому етапі, тому що це може розвалити країну до кінця. А політично «Свобода» може нарощувати свої позиції і ми взагалі не стали поміркованішими. Після того як більше сорока наших побратимів загинули на революції і війні, ми стали ще більше радикальнішими. Близько тисячі «свободівців» повернулося з фронту не зовсім емоційно стабільними і гальм в них стало ще менше.

 

Але словесна трєпотня ще не означає радикальність. Звісно, «Свобода» ввела моду на певний політичний радикалізм, але він був результативним, як з тією ж українською мовою в парламенті. Коли почалася війна, «Свобода» видала наказ, що всі члени партії, яким приходить повістка, ідуть в армію. І один львівський політик, боячись конкуренції з нами, навіть попросив воєнкома прислати повістки нашим базовим керівникам у Львові Кошулинському, Кайді і Лопочаку. І вони на другий день пішли в армію.

 

Це Садовий їм прислав повістки?

Повістки присилає військомат, але це відбулося дивно одночасно. Але я не про те – коли бачиш фотографії зі своїми побратимами, на яких живим залишився тільки ти, то не можеш стати поміркованішим. Зараз модно критикувати Махніцького, але коли ми останніми виходили з Маріїнського парку 18 лютого, він йшов босий і виводив останніх поранених людей. І завжди коли я згадую Махніцького, згадую цей людський епізод. 20 лютого, коли на Інститутській загинуло багато наших, ми на жаль не досягли перемоги і не захопили Банкову і не проголосили перемогу. Януковича усунули політично, коли пішли в Раду і голосами «перебіжчиків» з Партії регіонів усунули від влади Януковича, завдяки позиції Кошулинського.

 

 

 

-- «Ми робимо неприємності Путіну, якого бісить, що якісь «подонки» не пускають його транспорт»

 

 

Проясніть, що відбувається з блокадою російських фур. Виглядало це так, що були якісь активісти, які ініціювали цю блокаду, потім вони її зняли, а «Свобода» вирішила підхопити цей прапор.

Це так виглядало по телевізору.

 

Можливо. «Свободівці» рапортують, що затримують російські фури, а міністр інфраструктури Пивоварський каже, що ніяких перепон для транзиту нема. Що насправді відбувається?

В парламенті на початку війни ми вимагали припинити будь-яке транзитне сполучення з країною-окупантом, але цього не сталося на законодавчому рівні – ми як торгували, так і торгуємо. Я розумію, що для української влади бізнес – це бізнес, їм не сняться відірвані руки-ноги і у них побратими не гинули. Вони «продали «роллс-ройс», пішли на фронт», пофоткались там, а тепер сидять в парламенті і їх не пече, що відбувається на передовій.

Причиною акції на Закарпатті стало те, що дві країни (Польща і Туреччина), які не воюють з Росією, заборонили пересування російського транспорту, а країна, яка воює, його дозволяє. Я ніколи не вживаю слово «зрада», але не знаходжу раціональної аргументації цьому. Україна мала б вже тоді припинити транзит з РФ під будь-якими приводами і благати поляків і турок зробити те ж саме. Тоді Росія перестала б бути континентальною європейською країною, бо в неї не було б жодного земного сполучення з Європою. Вони б будували мости, використовували аеростати – але це їхні проблеми. Так, ми б несли певні втрати, але це війна. І мені просто смішно, коли я чую про наш величезний експорт в Середню Азію, який може постраждати. Тому коли активісти організації «Карпатська Січ» почали цю акцію, ми її підтримали одразу. Ці локальні активісти отримали великий інформаційний розголос, але фактичну блокаду, що на Закарпатті, що в Стрию, що в Овручі, робили ми вже тоді. Тобто ми з самого початку були присутні в цій транзитній блокаді. Коли ж ця організація вийшла з блокади, причому з якоюсь дивною логікою, ми в ній лишились.

Так блокада є чи нема? Ось з блокадою Крима все зрозуміло було – там невеликий перешийок, а що ви блокуєте?

Мета цієї блокади – не стільки зупинити російський транзит, скільки заставити українську владу приймати адекватні рішення, бо москалям ми можемо тільки перешкоджати. Як це відбувається? Є, наприклад, наш блокпост в селі Кіпті Чернігівської області – туди вже приїжджали «тітушки», організована «схвильована громадськість», заступник голови адміністрації… Нас журили, пробували бити, але побачили, що все без толку. Ми розуміємо, що є купа обхідних шляхів, тим більше Аваков забезпечує цим фурам безпеку, тому ми не кажемо, що унеможливили стовідсотково проїзд російських фур, ми просто не здатні повністю це припинити. Ми розуміємо, що поліція чи інформатори повідомляють далекобійників про наявність наших блокпостів. І навіть можу припускати, що їм українські транзитні номери видають. До того ж для влади це хороший інструмент – вони скажуть, що ВВП падає, тому що «Свобода» двадцять фур не пропустила. Але ми робимо політичні неприємності Путіну, якого бісить, що якісь «подонки» не пускають його транспорт. Хоча великих дивідендів це нам не принесе, це має бути тверда позиція.

 

Колись «Свобода» тісно співпрацювала з французькими націоналістами з «Національного фронту». Зараз Марин Ле Пен, що його очолює, – одна з найбільших прихильниць Путіна. Як так сталося?

Олег Тягнибок, ще будучи членом «Соціал-національної партії», дійсно зустрічався з Ле Пеном-батьком, а з донькою ми ніколи не мали нормальних відносин. Коли відбулася зміна лідера в партії і з батьком відійшла частина «нацфронтовців», ми з нею більше не контактуємо. Просто раніше ми думали, що всі, хто називає себе націоналістами у всьому світі, – наші брати. Вже на момент нашого заходження в парламент ми зрозуміли, що націоналізм у нас і в Європі трактується по-різному. Бандерівський націоналізм ближчий до того, що в Європі називається патріотизмом, консерватизмом, на чому виросли всі європейські держави. І коли ми стали парламентаріями, зрозуміли, що нам комфортніше спілкуватися з партіями, які входили до блоку народних партій. От в Іспанії ми з Мохником і Мірошниченком зустрічалися з провладною консервативною партією Partito Popolare і були здивовані, що наші погляди на 90 % співпадають. А скажімо, радикальні угорці з «Йоббіку» нам зовсім не друзі. Зараз ми зрозуміли, що союзників в Європі треба шукати не за ідеологічним принципом, бо їх дуже мало впливових, а за прагматичним. Наприклад, нашими союзниками є антиросійські партії і ті, що захищають національну ідентичність і зовнішній суверенітет. Ми не є суперєврооптимістами, які вважають, що всі народи зіллються в один, а араби-мігранти теж стануть європейцями – політика мультикультуралізму провалилася.

 

Через російську загрозу нашими союзниками в Європі є країни Балтії, хоч вони і слабенькі, також ми маємо шукати дуже важкі компроміси з поляками. Якщо додати ще Туреччину, ми зможемо врівноважити геополітичну силу Росії. І звичайно, ми кардинально переглянули свою позицію до ультраправих сил в Європі, після того як вони підтримали Путіна. Нам байдуже, з яких мотивів вони це робили – сьогодні вони пристали до нашого ворога. Залишаючись радикальними, ми стали набагато прагматичнішими. І для мене дієвим радикалізмом буде, скажімо, поява в Києві вулиці Бандери.

Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»