Кость Бондаренко: Тігіпко впевнений, що стане Президентом

Відомого політолога Костя Бондаренка свого часу називали технологом цілого ряду політичних проектів. Проте лише в травні цього року він залишив посаду директора Київського інституту проблем управління імені Горшеніна і вперше став «практикуючим політиком» – заступником голови партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка.

Позиція цієї партії у переддень старту місцевих виборів двояка: її лідер є членом уряду, більше того – куратором економічного блоку. Проте останнім часом Тігіпко та його однопартійці дозволяють собі робити критичні зауваження у бік влади, до якої вони формально належать. Про те, що з політичної точки зору Сергієві Леонідовичу було б доцільно ляснути дверима перед стартом місцевої кампанії і йти на вибори у якості опозиціонера, яку не дали втілити заплановані ним реформи, не говорить тільки лінивий, однак сам Тігіпко продовжує стверджувати, що з власної волі Кабмін не залишить.

У розмові з Костем Бондаренком «Главком» спробував з’ясувати подробиці партійного життя «Сильної України» та політичної діяльності самого Тігіпка. А саме: хто персонально входить до команди Сергія Тігіпка, якою є роль Вікторії Тігіпко у політичній практиці її чоловіка, як складаються стосунки економічного віце-прем’єра з його колегами по уряду…

-- «Відхід Кужель з посади був умовою Азарова»

Як ви окреслюєте місце партії «Сильна Україна» у нинішній політично-партійній системі України? Тобто, простіше кажучи, ви перебуваєте у владі чи в опозиції?

Насправді це місце не у владі і не в опозиції. Оскільки влада у нас формується коаліційним шляхом – партії, які проходять до парламенту, парламентські фракції створюють коаліцію, а коаліція формує урядові структури, – а наша політична сила не має своєї фракції в парламенті, говорити про те, що наша партія сьогодні перебуває у владі, недоцільно.

Так, сьогодні ми делегували у владу лідера нашої політичної сили, але наші люди не посідають ключових посад у владній вертикалі, наших людей немає серед губернаторів, міністрів і так далі. Тобто персональна присутність в уряді Сергія Тігіпка не робить нашу партію партією влади.

Чому в такому разі Тігіпко пішов у владу сам?

Коли перед Сергієм Тігіпком постало питання, йти у владу чи в опозицію, то я, ще не будучи членом його партії, висловлював думку стосовно того, що йому у тодішніх умовах потрібно все-таки йти у владу. З кількох причин. По-перше, сьогодні в Україні немає опозиції як такої. Сьогодні у нас є лише пародія на опозицію…

Тим більше, можливо, в такому разі перспективніше для нього було б піти в опозицію?

Ні, не перспективніше, бо ця пародійність опозиції якраз і полягає в тому, що люди, які називають себе опозиціонерами, не дали б йому можливості працювати у реальній опозиції – вони б обов’язково втягнули його у беззмістовну дискусію щодо того, хто є більшим опозиціонером.

Друга причина – це те, що перебування Тігіпка у владі є яким-неяким захистом, можливістю спокійно працювати у нових умовах для представників малого та середнього бізнесу, які структурно складають більшість членів нашої партії. Реформи, які пропонуються Тігіпком, спрямовані на розширення класу української буржуазії, тобто малого і середнього бізнесу.

Тим не менше, залишається незрозумілим, чому Тігіпко пішов у владу сам. Приміром, Сергій Василенко, один з тодішніх членів команди Арсенія Яценюка, говорив у інтерв’ю «Главкому», що першою кандидатурою на входження в уряд після президентських виборів був не Тігіпко, а саме Яценюк, і, в принципі, регіонали погоджувалися на те, щоб він став першим віце-прем’єром – куратором економічного блоку і завів в уряд двох своїх людей: міністра економіки і міністра фінансів…

Я можу сказати точно: Партія регіонів ніколи не погодилася б віддати пост міністра фінансів будь-якій політичній силі, з якою вони б співпрацювали, а особливо в уряді Азарова. Вони можуть погодитися на будь-якого, але не на «чужого» міністра фінансів.

Але все одно, яка логіка в тому, щоб йти в уряд на серйозну посаду куратора економічного блоку, не маючи при цьому фактично жодного впливу на своїх формальних підлеглих?

Це дійсно було найбільш вразливим місцем, слабкою стороною входження до уряду, адже справді в уряді на той час мало хто підтримував реформаторський курс, і були побоювання, що ніхто його й не підтримає. Лише після того, як 3 червня Президент виступив зі щорічним посланням, у якому він заявив про необхідність реформ, інші міністри почали теж volens nolens говорити про те, що Україні потрібні реформи. Бо до того часу всі говорили: які реформи, навіщо реформи, що таке реформи, реформи це нонсенс…

Тобто можна говорити, що в уряді була чи досі наявна своєрідна антитігіпківська фронда? Саме через неї він не зміг, приміром, відстояти Олександру Кужель на посаді глави Держкомпідтриємництва?

Він не зміг відстояти Олександру Кужель, бо її відхід з посади був умовою Азарова і керівництва уряду. Вони хотіли цього не тому, що вона непрофесійна – бо вона насправді суперпрофесійна, а лише тому, що вона асоціювалася з попереднім урядом і його роботою. Так, Тігіпко не зміг відстояти Олександру Кужель на посаді, але він зробив їй пропозицію стати заступником голови «Сильної України», і сьогодні вона дуже ефективно працює в нашій партії.

Тобто можна сказати, що партійна посада стала для неї своєрідною сатисфакцією?

Я не сказав би, що це сатисфакція. Просто вони – однодумці, які працюють разом, в одній команді протягом дуже тривалого часу, з 1998 року.

Тим не менше, якщо ми говоримо про те, що Партія регіонів вправі ставити своїм партнерам певні умови: наприклад, що Мінфін належить до їхньої квоти, або що Кужель повинна залишити посаду, – то виникає питання, чи виставляв під час переговорів про входження у влади якісь свої умови Сергій Тігіпко?

Тігіпко поставив одну умову: його програма кандидата у Президенти має лягти в основу програми дій уряду. Це була головна його умова.

Тим не менше, програми дій уряду ми ще не бачили…

Але є послання Президента, якому не буде суперечити програма дій уряду.

А робота над нею зараз взагалі ведеться?

Наскільки я знаю, це питання на сьогоднішній день відкладено у довгу шухляду. Сьогодні вирішуються інші питання: ті самі стратегічні питання реформування економіки, той самий Податковий кодекс, розроблений Кабміном так званий графік реформ, у якому розписана реалізація реформ по роках. Це все в сукупності і є таким собі нарисом програми дій уряду.

-- «Я не здивуюся, якщо наступним прем’єр-міністром України за Президента Віктора Януковича стане Юлія Тимошенко»

Якою є ідеологія партії «Сильна Україна»?

Ліберальною. Але оскільки зараз у світі немає фактично жодної ідеології у чистому вигляді, і Друга світова війна, за великим рахунком, була наслідком тотальної, глобальної кризи ідеологій, то сьогодні можна говорити про те, що в економіці ми сповідуємо ліберальні цінності, до гуманітарної сфери ми застосовуємо консервативний підхід, у соціальній сфері ми говоримо про елементи соціал-демократії… Головний же акцент ми все-таки робимо на реформаторстві, яке, як і в будь-якій ліберальній системі поглядів, ставить в центр людину.

А взагалі я є прихильником тієї теорії, що сьогодні ідеології як такі відійшли на задній план. Ідеологія – це певне стратегування, окреслення стратегічної мети, спосіб її досягнення. Це у ХІХ столітті політики дозволяли собі говорити з позиції тієї чи іншої ідеології, тому що тоді час був більш розтягненим, менш спресованими були інформаційні потоки. Сьогодні ж, коли доводиться дуже гостро реагувати на ті чи інші виклики основних світових тенденцій, виступати з точки зору конкретної політичної ідеології просто неможливо. На ці виклики потрібно реагувати з точки зору здорового глузду, тому загальна стратегія досягнення певної мети на практиці підміняється сумою конкретних практичних кроків…

Мене просто цікавить, чи ви як заступник голови партії, публічна людина, яка найбільше, скажімо, з відомих партійців «тягне» на ідеолога, можете вписати свої світоглядні установки у ідеологію партії. Наприклад, ви не приховуєте, що оптимальною формою устрою для України є федерація…

Так, я вважаю, що в перспективні Україна стане державою, у якій буде три федерати, автономні утворення – Галичина, Донбас і Крим – за умови, що решта території буде частиною саме України. Таким чином можна буде, по-перше, зберегти історичні та культурні особливості регіонів, а по-друге, закомутувати надмірні амбіції галичан, донеччан і кримчан у їхніх власних регіонах. Бо, наприклад, мені не подобається, коли галичани чи Донбас намагаються диктувати своє бачення і концепцію розвитку держави всій Україні. Україна – це щось значно більше і цікавіше, ніж просто Донбас чи Галичина. Це – моя особиста думка, яка не підтримується більшістю членів партії.

Взагалі ж я не є класичним ідеологом партії. Всі ідеологічні моменти у нас постійно обговорюються колективно, і, відповідно, мої особисті погляди у тій чи інші сфері жодним чином не нав’язуються всім членам партії. Так, я їх не приховую, я про них говорю, і якщо на якомусь етапі ці ідеологічні установки сподобаються більшості членів партії, то чому б їм не стати частиною партійної ідеології?

Коли ви говорите, що ідеологічна платформа вашої партії обговорюється колективно, то чи не могли б ви назвати членів цього колективу поіменно? Бо, знову ж таки, широка громадськість знає Тігіпка, знає вас, знає Кужель… А хто ще входить до вашої команди?

Можна називати дуже багатьох людей. У нас створені експертні групи за напрямками, які об’єднують фахівців – як членів нашої партії, так і позапартійних, – які опрацьовують ті чи інші програми у конкретних вузьких напрямках.

Можете назвати їхніх керівників?

Можу. Скажімо, Сергій Ветров, один з новаторів у галузі освіти, займається саме цією сферою. Відома юристка Олександра Павленко займається у нас юриспруденцією. Владислав Атрошенко, колишній губернатор Чернігівської області, відповідає за аграрний напрямок. Максим Городній – за житлово-комунальне господарство. Олександр Кардаков – за інновації. До нашої команди входить заступник міністра оборони і депутат Верховної Ради попередніх скликань Борис Андресюк. Почала співпрацювати з нашою партією Катерина Серебрянська.

Тобто з нами працюють багато цікавих, самобутніх людей, яким є що сказати, є що запропонувати. Щотижня або навіть двічі на тиждень ми збираємося і обговорюємо різні питання, передаючи один одному частинку своїх знань.

Тобто «Сильна Україна» не є партією однієї людини?

Звичайно, ні. Більше того, наша партія сьогодні є максимально автономізованою. Кожна наша обласна організація сама приймає всі стратегічні рішення, кожна з них є самодостатньою, адже вона повинна сама знайти собі фінансування, ЗМІ, з якими вона буде співпрацювати, сформувати собі штат і його утримувати. Кожна з них сама повинна думати, де взяти гроші на виборчу кампанію, адже центр не дає їм ні копійки.

І тому, коли зараз до мене дуже часто звертаються люди, які хочуть потрапити у список «Сильної України» до тієї чи іншої міської, районної чи обласної ради, я їм відповідаю: от, мовляв, у нас є керівник обласної організації, звертайтеся до нього. Питають: «У вас що, немає якихось квот, які ви їм могли б нав’язати?» Кажу: «Ні, у нас немає квот з центру»...

Але це, крім всього іншого, означає, що ви повинні бути абсолютно впевненими у своїх керівниках на місцях.

Звичайно. І ми їм довіряємо. Я, наприклад, нещодавно приїхав до однієї області, і тамтешній губернатор мені каже: так і так, я хотів би, щоб моя людина очолила партію в області. Я йому одразу відмовив: мовляв, ми можемо говорити багато про що, адже політичний процес – це завжди домовленості, але питання керівництва партії, якому ми довіряємо – поза обговоренням, чітко і категорично. Він мені почав наводити аргументи: мовляв, вашого керівника ніхто не знає, у нього немає рейтингів. Але це – не ваші проблеми. Ми довіряємо цій людині, ми впевнені, що він покаже результат на місцевих виборах так само, як показав на президентських. Наші місцеві керівники дуже високо цінують цю довіру, і поки що у нас немає жодних підстав говорити про те, щоб хтось з них образився на нас чи вів якусь свою закулісну гру...

Або інший приклад: один з депутатів Верховної Ради приїжджає до нас і каже: «Ми будемо з вами жорстко воювати. Але я пропоную вам нейтралітет в обмін на те, що ви поміняєте керівника у «моїй» області, бо я з ним не можу працювати». Людина це була досить серйозна, але ми йому чітко відповіли, що міняти керівника не збираємось.

Тобто поки що ми почуваємося впевнено і не йдемо на будь-які компроміси, які стосуються кадрових питань.

А хто в вашій партії відповідає за ситуацію в регіональних організаціях, координацію їхньої діяльності?

Національний Секретаріат партії, у якому є куратори тих чи інших так званих кущів.

А хто є головою секретаріату?

Голова Секретаріату – Сергій Вітер.

Якщо ми говоримо про партію «Сильна Україна» як про ліберальну партію, то кого на цих виборах ви вважаєте своїми конкурентами?

Всіх. На виборах всі політичні партії є конкурентами одна одної, а тому і БЮТ, і Партія регіонів, і партія Яценюка, і комуністи – всі є нашими конкурентами.

Сьогодні ми говоримо не про боротьбу з іншими лібералами за ліберальне середовище, а про боротьбу за те, щоб закріпити за собою якраз ліберальні цінності і ідею реформ, які ми з собою несемо. Тих, хто нас підтримує, хто підтримує реформи, ми вважатимемо своїми потенційними союзниками. Але в ході виборчої кампанії, особливо за умови заборони працювати в форматі блоків, нашими конкурентами є всі інші партії, так само як і ми є конкурентами всіх інших партій.

А Партія регіонів, за великим рахунком, – за реформи чи не за реформи?

У ній є кілька своїх течій. У ній є сили, які вважають, що потрібно законсервувати стан справ, який склався у державі десь на кінець минулого року. Наприклад, ми бачимо закон про місцеві вибори, який запропонував той же Олександр Єфремов – цей закон абсолютно консервативний і реакційний. Ми бачимо також намагання представників Партії регіонів провести у Податковий кодекс положення, які перетворюють податкову адміністрацію на модернізоване гестапо.

Але ми бачимо у середовищі Партії регіонів і тих людей, які займають доволі-таки конструктивні позиції. Це стосується насамперед їхніх молодих бізнесменів, підприємців, загалом – молодого крила політиків.

Ви проводите з ними якусь роботу, переагітовуєте вступати у свої ряди?

Ні-ні, жодним чином. Це проти нас ведеться робота. Це представники Партії регіонів у багатьох регіонах викручують руки нашим представникам: мовляв, визначайтеся, переходьте до нас. Наприклад, у Ізмаїлі губернатор Матвійчук чинив відвертий тиск на нашого кандидата Андрія Абрамченка, щоб він увійшов у Партію регіонів, а коли той відмовився, то там просто-напросто скасували вибори, хоч це й суперечило рішенню Конституційного суду.

Чи інший приклад: на Закарпатті на члена нашої партії, директора Межигірського заповідника чиниться відвертий тиск, щоб він переходив у Партію регіонів. Подібні сигнали надходять зі сходу України, тобто це явище – повсюдне.

Ви якось на ці сигнали реагуєте?

Намагаємося реагувати, якимось чином з’ясовувати стосунки. Я особисто зустрічаюсь з представниками Партії регіонів на місцях, Сергій Леонідович зустрічається з керівництвом регіоналів, і відповідно ми намагаємося вирішувати кожний конкретний випадок, реагувати на кожен конкретний сигнал по-своєму.

І вдається?

Ну, з Матвійчуком не вийшло. По Закарпаттю, здається, виходить.

Просто ще навесні ви казали буквально наступне: «В Партії регіонів дуже багато внутрішніх протиріч і внутрішніх загроз, які рано чи пізно призведуть до її розвалу»…

Це проблема будь-якої партії влади. Партії, яка, прийшовши до влади, намагається максимально охопити всі сфери життя і взяти під контроль всю ситуацію в країні.

Розширення впливу Партії регіонів сьогодні відбувається просто екстенсивними темпами…

Сьогодні Партія регіонів, на жаль, повторює багато тих не надто позитивних моментів, які ми спостерігали у діяльності НДП у 90-х роках, СДПУ(о) на початку 2000-х та й, за великим рахунком, «Нашої України» у середині 2000-х. Тобто вона йде по класичній схемі партій влади.

Тим партіям для повного колапсу вистачало двох-трьох років

Саме так. Коли Партія регіонів перестане бути потрібною Вікторові Федоровичу Януковичу, тоді, очевидно, нездорові тенденції почнуть проявлятися і в ній.

А коли вона перестане бути потрібною Вікторові Федоровичу Януковичу?

Мені здається, що цей момент може настати з дня на день, якщо він уже не настав.

І що тоді буде замість неї?

Замість неї – мікс різних політичних сил.

Нове об’єднання «Злагода»?

Ні, не об’єднання «Злагода». Скоріше за все, буде намагання об’єднати ті політичні сили, які підтримують ту чи іншу платформу. Сьогодні ми вже бачимо, як Влад Каськів з’являється в оточенні Віктора Федоровича, як Жванія з’являється у тій самій команді. Тобто люди, які ще п’ять років тому були політичними супротивниками Януковича, потроху переходять у його табір. І я не здивуюся, якщо завтра у Януковича взагалі залишиться тільки один опонент – комуністи. І то… (сміється)

А Тимошенко?

Я не здивуюся, якщо наступним прем’єр-міністром України за Президента Віктора Януковича стане Юлія Тимошенко. Опозиційність Тимошенко носить кон’юнктурний характер, вона ніколи не мала антагоністичних щодо Януковича настроїв, у неї ніколи не було суперечностей з Януковичем. Її ідеологія – це ідеологія Партії регіонів, за виключенням хіба що деяких нюансів.

Знаєте, Тимошенко була б ідеальним лідером Партії регіонів, так само, як Азаров міг би стати ідеальним лідером Блоку Юлії Тимошенко. Вони абсолютно взаємозамінні.

-- «Тігіпко впевнений, що стане Президентом»

Коли ми говоримо про команду «Сильної України», команду Сергія Тігіпка, то яку роль у ній відіграє його дружина?

Щодо дружини Сергія Тігіпка існує велика кількість міфів. Вікторія є дуже добрим соратником, помічником Сергія Леонідовича, але вона жодним чином не втручається у політичне життя.

Вона є президентом Одеського міжнародного кінофестивалю, має венчурний фонд, веде всі сімейні справи, наскільки їх можна так назвати... Але вона не займає жодних посад у партії, вона не є у ній «сірим кардиналом», вона не впливає на призначення у партії – цього всього немає.

Тобто це – не друга Катерина Михайлівна?

Ні, це не Катерина Михайлівна. Це Вікторія Вікторівна (сміється).

Хто у вас очолює київську міську парторганізацію?

Міську організацію очолює Олег Шаблатович.

А чи правда, що на цю посаду планувалася, обговорювалася, пробувалася Ірена Кільчицька?

Я точно можу сказати, що ні. Більше того, я ніколи не бачив Ірену Кільчицьку в нашому офісі, я ніколи не чув це ім’я з вуст Сергія Тігіпка.

Наскільки відповідає дійсності те, що у Сергія Тігіпка певною мірою спостерігаються якості, характерні для Віктора Ющенка – якщо не впевненість у своїй обраності, у своєму месіанстві, то віра у те, що рано чи пізно він стане Президентом, і навіть якщо це не вдалося у 2004-му, це все одно станеться, бо така у нього доля?

У нього є впевненість у тому, що він стане Президентом. Впевненість у цьому так само є у всіх нас. Більше того, які б посади йому не пропонувалися сьогодні, все одно на наступних президентських виборах він буде йти в Президенти…

І становити конкуренцію Вікторові Януковичу?

І становити конкуренцію Вікторові Януковичу. Це розуміють в оточенні Віктора Януковича, це розуміють і члени нашої партії. На 2010 році президентські амбіції Сергія Тігіпка не вичерпуються. Це я можу сказати однозначно.

Що стосується його особисто, то у нього ніколи не було ознак месіанства, і в цьому можна переконатися, поспілкувавшись з ним особисто. Він має абсолютно здорові амбіції, абсолютно здоровий , тверезий погляд на життя, абсолютно прагматичні підходи до будь-яких речей без жодних ірраціональних спроб проголосити себе рятівником нації. У нього є рецепти для виходу з кризи, і він би хотів запропонувати їх країні. Не стверджуючи при цьому, що вони є істиною в останній інстанції.

А якщо розглянути цю ситуацію з чисто прагматичної точки зору, то який сенс Регіонам тримати під боком майбутнього конкурента, надавати йому безкоштовний майданчик для піару?

Якщо ми подивимося, як останнім часом його почали бити з усіх сторін, – і комуністи, і соціалісти, і бютівці, і представники Партії регіонів, – то я не назвав би його пост майданчиком для піару. Сьогодні ділянка, на якій працює Сергій Тігіпко, – це одна з найскладніших ділянок роботи. І його опоненти дуже хотіли б, щоби він себе на цій ділянці спалив.

І саме для цього йому дали посаду економічного віце-прем’єра?

Я думаю, що у багатьох ініціаторів його приходу на цю посаду були такі думки: мовляв, давайте дамо йому посаду, на якій він би міг себе спалити.

А можете назвати цих «багатьох ініціаторів» поіменно?

Не буду. Але ви розумієте, чий це уряд, і хто його формував (сміється). Скажу лише, що Янукович його не формував.

Це радше питання до Сергія Леонідовича, ніж до вас, але чи не відчуваються при його роботі в нинішньому уряді якісь особистісні рецидиви родом ще з 2004 року?

Я розумію, про що ви. Я ставив Сергію Леонідовичу запитання про його стосунки з Віктором Федоровичем Януковичем і про 2004 рік.

У 2004 він прийшов у команду Януковича як керівник виборчого штабу, дійшов до другого туру і забезпечив перемогу Віктора Януковича у другому турі. Те, що оточення Віктора Януковича не змогло втримати цю перемогу, – це вже питання до оточення Віктора Федоровича Януковича. Сергій Тігіпко виконав усі свої зобов’язання перед ним аж до другого туру включно. Те, що потім вже почалися переголосування і так далі, – це вже був неконтрольований процес. І якихось претензій Янукович до Тігіпка не висловлював жодного разу.

А Борис Вікторович?

Борис Вікторович не був кандидатом на пост Президента, і, я сподіваюся, і не буде.

-- Тігіпко піде у відставку, якщо Азаров з трибуни парламенту скаже, що реформи нам не потрібні

Ще навесні багато говорилося про те, що в стінах Верховної Ради може утворитися якщо не фракція, то група, яка у своїй парламентській діяльності орієнтуватиметься на Сергія Тігіпка. Згодом ці розмови якось затихли. Чи є перспектива створення такої групи сьогодні?

Є. Але є питання, чи потрібна вона сьогодні.

А потрібна?

Сьогодні ті чи інші питання у Верховній Раді вирішують не групи, а фракції. Група – це робоче об’єднання. Тож якщо на порядок денний наступної сесії будуть виходити питання не систематизації чи стабілізації, а саме реформування економіки, якщо у комітетах буде накопичена відповідна кількість документів, необхідних для того, щоб здійснювати реформи у тій чи іншій сфері, то під вирішення конкретних питань буде формуватися відповідна група. А якщо йдеться про те, щоб просто сформувати якусь групу, аби показати, що ось у парламенті є прихильники Тігіпка, то, як на мене, це було б нераціонально і недоцільно.

Як ви думаєте, скільки людей у парламенті могли б поділяти платформу Тігіпка?

Я думаю, що це могло б бути досить широке представництво. Сьогодні Тігіпко може порозумітися зі значною частиною людей в парламенті, і ми бачимо, що низка ініційованих ним законопроектів набирає достатню кількість голосів.

Сьогодні він знаходить спільну мову з парламентською більшістю окрім, можливо, комуністів і найбільш консервативної частини Партії регіонів. Але натомість він має взаєморозуміння з частиною бютівців і «Нашої України». Відповідно, можна говорити, що як мінімум на п’ятдесят відсотків голосів Тігіпко може розраховувати завжди.

50 відсотків від усього складу парламенту?

Так.

А скільки чоловік проголосувало б за відставку Сергія Тігіпка, якби це питання було винесене в сесійну залу?

А тут якраз вступає у гру той фактор, що багато хто буде голосувати з цього питання з чисто кон’юнктурних міркувань. Адже, як правило, це – не закрите голосування, тож, коли це питання буде винесене в залу і узгоджене між фракціями, то багато хто просто не зможе піти проти волі керівництва фракції або ж керуватиметься іншими кон’юнктурними мотивами.

Я був свідком багатьох гучних відставок і не раз бачив, як люди, які голосували за чиюсь відставку, потім бігали за ним, вибачалися і казали: «Ти ж розумієш, я мусив проголосувати, я ж сподіваюся, що ми залишимося друзями»… Тобто, на жаль, лицемірство у стінах Верховної Ради процвітає.

Тігіпко неодноразово говорив, що сам у відставку він не піде…

Так, сам у відставку він не піде.

Але ніколи не говори «ніколи». Що повинна зробити коаліція, що повинен зробити Азаров, щоб Тігіпко таки пішов у відставку сам?

Микола Янович має з трибуни Верховної Ради сказати, що реформи нам не потрібні, і все, що робилося до цього часу, – це все не має сенсу.

Микола Янович або Віктор Федорович?

Або Віктор Федорович, звичайно. Але має бути чітко заявлено, що реформи – це не наш курс, вони є передчасними, недоцільними, непотрібними.

-- «Сьогодні за нас реально готові проголосувати близько 16% українських виборців»

Уже кілька місяців по Україні висять сотні білбордів вашої партії. Багато хто сприймає їх у якості підготовки до осіннього відходу Тігіпка в опозицію...

Ні, це – підготовка до осінньої виборчої кампанії. Ми закликаємо людей приєднуватись до нашої партії і, крім усього іншого, дуже хотіли би, щоб у народу була чітка ясність, що між партією «Сильна Україна» і Сергієм Тігіпком стоїть знак рівності.

Скільки приблизно цих білбордів є по Україні?

Чесно кажучи, не знаю. Це питання, які узгоджуються на рівні кожної області. В одних регіонах цих бордів більше, в інших – менше…

Тобто оплачуються вони не з центру?

Ні, не з центру. В рамках виборчої кампанії жодна стаття, крім, можливо, реклами на загальнонаціональних телеканалах, у нас не буде фінансуватися централізовано. У нас кожна область сама знає краще, що їй потрібно робити, які їй потрібно робити кроки, скільки їм потрібно бордів для того, щоб технологічно забезпечити успіх, і так далі.

Але макети цих бордів висилаються централізовано з Києва?

Це абсолютно нормально. Адже якщо у нас є спільна назва, спільна платформа, то ми хочемо, щоб у нас були спільний стиль і спільна візуальна складова агітації.

Просто у зв’язку з цим виникає запитання, хто розробляє ці білборди, хто є вашими політтехнологами?

У нас залишилися фактично ті самі політтехнологи, які працювали під час президентської кампанії. Звісно, у нас є макетувальники – дуже талановиті хлопці, котрі самі пропонують якісь ідеї, які пізніше можуть бути затверджені або відхилені. Ми отримуємо консультативну допомогу від російських і французьких спеціалістів, але не більше. Наприклад, ми запрошуємо цих фахівців для того, щоб звірити, наскільки доцільно і конструктивно буде використовувати у нашій кампанії ті чи інші меседжі, слогани, кольори, зображення.

Це – фахівці, які працювали під час багатьох виборчих кампаній і в Росії, і в Європі. Відповідно, ми намагаємось їм показати свої напрацювання.

Більше того, зараз ми готуємося укладати угоди про співпрацю з нашими польськими та угорськими партіями-партнерами, і шукаємо форми ймовірної співпраці з ними. Можливо, в рамках цієї взаємодії мова піде і про технологічну співпрацю.

А є у вас якийсь «начальник креативників»?

Ні, такого у нас немає. Це завдання у якійсь мірі виконує кожен із керівництва партії. Але ніхто не може диктувати комусь якісь імперативні умови – мовляв, це мені подобається чи не подобається. Дивлюся я, потім дивиться Олександра Володимирівна (Кужель – Ред.), дивиться керівник секретаріату, лідер партії. У кожного є якісь навички у цьому плані. І, відповідно, після цього ми ухвалюємо остаточне рішення.

На сьогоднішній день партія «Сильна Україна» має двох заступників голови – вас і Кужель?

Так, поки що заступників у нас двоє.

Будуть іще?

Поки що необхідності у збільшенні їхньої кількості немає. Але якщо ми побачимо, що в міру розширення партії, зростання партійних лав ми не справляємось із поставленими завданнями, то цілком можливо, що будуть з’являтися нові заступники.

Чи не найчастіше прізвище Тігіпка останнім часом вживається у контексті критики його діяльності представниками Комуністичної партії України. За останній час вони встигли заявити і про те, що від «Тігіпкиних реформ багаті стають ще багатшими, а бідні – ще біднішими», і про наміри КПУ ініціювати відставку Тігіпка, і навіть про те, що Тігіпко лобіює інтереси зернотрейдерів…

Я знаю, це Царьков так сказав.

То, власне, чому комуністи на вас так вз’їлися?

Тут є кілька моментів. По-перше, комуністи виступають рупором тих політичних сил, які сьогодні не можуть відверто висловитися проти Тігіпка, але які знають, що Симоненка можна використати як нападника на супротивника. Чому саме Симоненка? Бо його не шкода, всі розуміють, що його місце – десь на політичній пенсії поруч з Олександром Морозом і Наталією Вітренко.

По-друге, у Симоненка як людини, яка захищає певні ідеї, не сумісні з реформаторством, все-таки є антагонізм з нашою політичною силою.

По-третє, у даному разі спрацьовує ще й старий принцип «тримай злодія». Як тільки у ЗМІ почали говорити про темні справи голови Державної митної служби комуніста Калетника – а всі ми знаємо, що зараз робиться у портах і на митниці взагалі, – то, щоб відвернути від нього увагу, зберегти його, Симоненко почав кричати: «Зверніть увагу на Тігіпка!».

Ну, і, нарешті, по-четверте, згадайте стару байку Крилова: «А Моська, знать, она сильна, раз лает на слона». Якщо у комуністів рейтинг у десять разів менший, ніж у нашої політичної сили, то таким чином можна просто показатися у ЗМІ.…

А який у вас зараз, до речі, рейтинг?

Згідно з найскромнішими підрахунками, які ведуть наші опоненти, – 12%. Наша остання соціологія показує, що електоральне поле «Сильної України» потенційно може бути розширене до 22%, але вже сьогодні реально готові за нас проголосувати близько 16% українських виборців.

У яких регіонах вас підтримують інтенсивніше?

Найцікавіше те, що насправді не можна чітко сказати, в яких регіонах нас підтримують інтенсивніше, оскільки наші заміри показують, що, наприклад, в Закарпатській і Луганській областях ми маємо приблизно однаковий рейтинг. Якщо говорити про кількість членів партії, то найбільше їх на сьогодні у Луганській, Донецькій і Закарпатській областях – як би це не дивно видавалося у випадку з порівняно маленьким Закарпаттям…

А й справді, чому Закарпаття? Хто там очолює вашу організацію?

Очолює наш осередок там Михайло Попович, місцевий підприємець. Під час своєї недавньої поїздки на Закарпаття я відвідав не лише Ужгород, а побував ще й у Тячівському, Мукачівському, Хустському районах, і побачив, що на кожній із цих зустрічей не просто збирали людей, бо в область приїхав заступник голови партії, – на зустрічі приходять реальні люди, які ставлять запитання, цікавляться, вступають у дискусії. Тобто я був дійсно зворушений тим, що там з людьми справді проводиться жива робота.

Якщо ви говорите про те, що за вашу політсилу готова віддати голоси шоста частина виборців, то треба усвідомлювати і те, що просто набрати ці голоси мало, їх треба буде ще й відстояти...

Власне, коли я їжджу по регіонах, то всюди про це говорю. Я наголошую, що нам необхідно брати участь у формуванні виборчих комісій, там, де це можливо…

До речі, ви можете прояснити цей момент? Чи матиме ваша партія право участі у формуванні територіальних виборчих комісій?

Так, «Сильна Україна» фактично є правонаступницею Трудової партії України, яка входила до складу Блоку Литвина на минулих парламентських виборах, відповідно наші партійці будуть брати участь у формуванні територіальних виборчих комісій. Стосовно цього ми будемо вести переговори з Народною партією Литвина, адже ми маємо ділити свою присутність у цих комісіях на паритетних засадах. Що стосується інших моментів, то уже сьогодні ми говоримо про формування серйозної гвардії спостерігачів.

Робота у цьому напрямі ведеться вже сьогодні?

Так, уже сьогодні. Вже сьогодні зранку (інтерв’ю бралося 6 серпня – Ред.) у нас відбувся тренінг із праймеріз, на наступному тижні ми проводитимемо тренінги для потенційних агітаторів, потім – для спостерігачів і так далі. Ми хочемо відпрацювати весь механізм участі у виборах так, щоб кожен голос, відданий за нас, був захищений. Бо уже сьогодні до нас надходять сигнали про те, що у багатьох регіонах, особливо на заході України, за наш рахунок будуть намагатися підправити свої результати інші політичні сили.

Хто курирує цей напрямок діяльності партії?

Цей напрямок також курується Секретаріатом партії.

А чи є у вас головний юрист, який, скажімо, формально займається всім процесом підготовки потенційних членів виборчих комісій і спостерігачів?

Сьогодні цим напрямом займається Олександра Павленко. Вона керівник Експертної комісії з юридичних питань і головний юрист.

Скільки осередків «Сильної України» мають право участі у місцевих виборах 31 жовтня?

462.

Якою буде ваша стратегія участі у виборах у тих районах, де у вас немає осередків?

Там ми будемо брати участь у виборах у тій мірі, у якій нам це дозволяє чинний закон, – тобто будемо йти до обласних рад. Крім того, ми не виключаємо співпраці з іншими політичними силами.

Ви домовлятиметеся з іншими партіями на предмет участі у виборах до райрад?

Ні. Ми не будемо купувати партії, ми не будемо платити гроші за входження у якісь союзи з тим, щоб наших людей провели в районні ради. Ми будемо працювати максимально чесно і відкрито і брати участь у виборах там, де ми можемо це робити відповідно до чинного закону.

Відомо, ваша партія розпочала праймеріз. Якою буде методологія їх проведення?

Методологія наступна: людей, які хочуть брати участь у виборах в якості висуванців нашої політичної сили і які написали відповідні заяви, ми «випробуємо» під час відкритого попереднього голосування. Створені мобільні пункти з нашою партійною символікою, у яких розміщені портрети цих людей, коротка інформація про них, і громадянам пропонується проголосувати за того чи іншого кандидата. Члени партії голосуватимуть в Інтернеті. За результатами цього голосування ми сформуємо виборчі списки. При цьому ми уникнемо суб’єктивізму, в якому звинувачують партійних керівників на місцях під час складання виборчих списків партії.

Чи можете ви вже зараз «засвітити» якихось кандидатів у мери крупних міст, яких уже відібрала для участі у виборах ваша партія? Наприклад, у Дніпропетровську сам Бог велів «Сильній Україні» виставляти свого кандидата в мери…

Я скажу так: поки що ці рішення не прийнято. Вони будуть ухвалюватися на наших конференціях.

Стосовно Дніпропетровська у нас, знову ж таки, сьогодні немає одностайності, нещодавно там у нас взагалі відбулася заміна партійного керівництва в області, і відповідно зараз у тамтешній партійній організації відбуваються дуже серйозні процеси… Тому говорити про те, кого ми будемо там підтримувати, на сьогоднішній день передчасно, тим більше, що гідних кандидатур є чимало. Подивимося по ситуації…

Але взагалі свого кандидата висувати там будете?

На сьогоднішній день це рішення дискутується, але ще не є остаточно ухваленим.

Так само, як я розумію, ви не маєте готових кандидатів і в інших обласних центрах?

Станом на сьогодні ще не оголошено про старт кампанії. У різних регіонах ми ведемо переговори з дуже багатьма людьми.

Нещодавно мали відбутися вибори в Ізмаїлі, на яких висуванцем від «Сильної України» був Андрій Абрамченко. Він мав усі шанси перемогти 1 серпня, але внаслідок незаконних дій місцевої влади вибори там були зірвані. Однак я думаю, що і на виборах 31 жовтня він покаже гідний результат, будучи нашим висуванцем у мери Ізмаїла.