Ірина Фаріон: Друге нашестя галичан на Київ відбудеться на наступних виборах до парламенту

Збите порівняння Юлії Тимошенко з ядерною енергією – мовляв, може бути використана у атомній електростанції, а може в атомній бомбі – ще більшою мірою стосується однієї з лідерів «Свободи» Ірини Фаріон. Хіба що діяльність Тимошенко помітна у масштабах цілої країни, а Фаріон як політик поки що обмежена стінами Львівської обласної ради. Проте не виключено, що затухання діяльності лідерки БЮТ, яке констатують останнім часом, дасть додатковий поштовх у велику політику саме для Фаріон.

На перший погляд, саме в особі її та її політичної сили українська опозиція, яка перебуває у глибокій кризі, може отримати те, чого їй зараз очевидно бракує. «Свобода» готова винести на порядок денний якщо не свіжі, то принаймні інші ідеї, ніж ті, якими вже не перший рік живуть «старі» опозиціонери. Так, частина з цих ідей є більш, ніж дискусійними, а подібну риторику і стиль діяльності скептики називають надміру радикальними, архаїчними, чи навіть ксенофобськими. Однак перед тим, як ставити діагнози «Свободі», згадаймо, що у нашій Верховній Раді, більше того, у владній коаліції досі перебуває Комуністична партія...

«Свобода» може запропонувати громадськості свіжі обличчя, але поки що за якість цих нових політиків можуть поручитися лише їхні однопартійці. «Свобода» всіляко демонструє більш ніж радикальну налаштованість проти чинної влади (на початку інтерв’ю Фаріон називала Віктора Януковича не інакше, як «чоловіком на останню літеру української абетки»), та не менш критичне ставлення до решти опозиційних сил, яке подекуди сприймається тими ж бютівцями у якості неоголошеної війни. Але, з іншого боку, легко бути над принциповим і безкомпромісним, поки ти перебуваєш поза парламентом і поза великою політикою...

Так чи інакше, у Києві Ірина Фаріон відома, в першу чергу, зі знаменитого відео, записаного у львівському дитячому садочку (сама «свободівка» називає його провокацією, яка обернулася проти своїх ініціаторів) та з виступу на двотижневої давності мітингу перед стінами Верховної Ради, який отримав радикально різні оцінки у пресі, але принаймні однозначно показав, що «Свобода» – це не тільки Тягнибок.

Під час розмови з «Главк омом» у львівському офісі «Свободи» Ірина Фаріон, як і на вічі 7 вересня, говорить патетично, раз у раз підвищуючи голос, активно жестикулюючи та використовуючи словництво українського правопису 1929 року (його збереження у тексті інтерв’ю було принциповою вимогою Фаріон). Часом для обґрунтування своєї думки вона вказує на портрет Степана Бандери, який висить перед нами на стіні. І дуже буденно, просто констатуючи цей факт, говорить про майбутню діяльність «Свободи» у парламенті.

Так чи інакше, до слів Ірини Фаріон можна ставитися по-різному. Але у нинішній ситуації, за умов кризи в «старій» українській опозиції і наростання радикальних настроїв принаймні у ядерному електоральному регіоні «Свободи» (а соцопитування показують, що «тягнибоківці» цілком можуть претендувати на перемогу на місцевих виборах принаймні на Львівщині), – ці слова та ідеї принаймні потрібно брати до уваги. Вже найближчим часом вони стануть реальним чинником політичного життя спочатку західної, а потім, можливо, і цілої України. Зрештою, партія «Громада», з якої стартувала у велику політику Юлія Тимошенко, теж починала з самої Дніпропетровської області...

-- Янукович та компанія народять націоналістичну, націєцентричну націю, як свого часу пресинг поляків народив Коновальця і Бандеру

Вам не здається дивним, що в Україні опозиція часто, якщо не завжди, має жіноче обличчя? Тобто з одного боку ми маємо Юлію Тимошенко. З іншого – коли Партія регіонів перебувала в опозиції, то найяскравішими, найпомітнішими противниками влади були, мабуть, Ганна Герман та Інна Богословська…

Наше життя − це приречені стосунки чоловіка і жінки, політика без жінки − це дім без жіночої енергії. Жінка за своєю природою психологічно розпруженіша, ніж чоловік. Це уможливлює її природне, часом штормове протистояння. Лише напруга почуттів та розуму дає добрі результати. Без почуттів не народжуються діти, не пишуться вірші, не співаються пісні і не твориться держава.

Дім, який ми будуємо, називається Україна. Якщо будівельники лише чоловіки, то це держава викривленої моделі… Правда, жіночі персонажі, яких ви назвали, – це типовий виплід совєтської викривленої моделі держави.

Тобто те, що в уряді Азарова, наприклад, немає жодної жінки…

…означає, що це − мертвий уряд. Ці урядники − тіні радянського минулого, що при найменшому навіть віковому оновленні держави щезнуть. У цьому уряді немає не лише обміну енергетиками «інь» і «янь», але і взаємозбагачення між старшим і молодшим поколінням. Це − совєтські зомбі, які розповідають нам, що будуть нову країну, хоч насправді до старих міхів нового вина не наливають. Вони можуть збудувати тільки квазідержаву та зону відстою, інакше – торують колоніяльний шлях у минуле.

Тому, коли запитують, з якою метою ця влада розробила законопроєкт про мови чи навіщо СБУ проводить обшук у «Тюрмі на Лонцького», відповідаю: такою є сутність цих істот. Їхні кроки абсолютно закономірні, логічні і відповідають цінностям раба. Вони смакують свою залежність від когось. Зараз вони знайшли собі хазяїнів в особах Мєдвєдєва-Путіна, служать їм і отримують від цього насолоду. Є такий тип людей, і нема на це ради. Вони ¬¬– ¬¬¬¬¬¬витворення тривалого колоніяльного поневолення України, а відтак зміни її етноструктури на Сході та Півдні. Власне, ця змінена етноструктура Сходу і Півдня України становить левову частку тих, хто проголосував за людину темного минулого і відсутнього майбутнього. Ця відчужіла чверть населення України зараз намагається диктувати свою модель світобачення усій країні!

Чи це можливо? Хіба як тимчасове явище, як тимчасовою, скажімо, була перемога комуністів у Болгарії 1999 року. Ми тоді панічно боялися приходу до влади Симоненка, і тому голосували за Кучму. Якби ми тоді не віддали голосів ані Симоненкові, ані Кучмі, то, можливо, вже жили б в іншій державі.

Чому ви так вважаєте?

Бо хибно сповідувати філософію меншого зла. Комуністи прийшли би до влади, побули би у ній рік, так, як зараз оці нещасні «Регіони», а тоді − ми б їх викопали звідти під три чорти, так, як це зробили в Болгарії, і країна почала б розвиватися самодостатнім шляхом. А Україна свій самодостатній шлях весь час втрачає через намагання поєднати несумісне і помирити непримиренне. Додана до молока вода не примножує його якости.

Зрештою, хто сказав, що вибір має бути простим? Не буває простого вибору, якщо ми хочемо вільного дому. Ризикований вибір дає багатий вислід. Тому те, що зараз відбувається в Україні, − це справедлива відплата нації за її внутрішню роздвоєність, за постійне балансування між меншим та більшим злом. Адже не можна спати на напівканапі, не можна користуватися напівмобільним, не можна нічого купити за півкупюри! Тож чому, коли йдеться про матеріяльні цінності, ми не переходимо на ці категорії «напів-», а там, де йдеться про цінності духовні і світоглядові, ми дозволяємо собі лукавити? Лукавство повертається бумерангом.

Але насправді Янукович та компанія стануть каталізаторами якісних змін в Україні. Саме вони народять націоналістичну, націєцентричну націю, як свого часу брутальний пресинг поляків народив Коновальця і Бандеру. Зараз я отримую величезну кількість дзвінків від людей, які ще донедавна були аполітичними, пасивними і байдужими, але сьогодні ця зграя з минулого опритомнює людей, виливаючи на них брудні потоки ідеологічного минулого та економічної неспроможности теперішнього. Визріває глибокий внутрішній бунт: ми маємо будувати нашу країну, а не вони!

Мабуть, уся ця гидота мала сплисти на поверхню, щоб її побачила більшість суспільства і схаменулася: нема напівцінностей, напівзалежности і напівсвободи.

Коли ви говорите, що ця влада займається саморуйнацією і проводите паралелі між нею та поверненням до влади болгарських комуністів, то яким, на вашу думку, буде кінець цієї влади? Поразка на виборах, революція, ще щось – чого чекаєте ви особисто?

Говорю те, що відчуваю і знаю з історії. Всі, хто привносили в нашу історію деструктив, самознищувалися, себто їх знищувала їхня ж влада, до прикладу, події з розпадом СРСР на чолі з Горбачовим чи весь радянський період, де, поряд з масовим вистрілюванням народу, тривало і внутрішнє пожирання.

Як це станеться? Є різні шляхи зміни. Найреальніше зараз − це 31 жовтня. Поки що наш постріл у цю владу − це постріл бюлетенем. Кожен має підійти до виборчої скриньки і розстріляти цю владу своїм голосуванням. Якщо на місцевому рівні в Україні вдасться втримати владу, опозиційну, а ще краще – ворожу до Партії регіонів, це стане свідченням опритомнення нашого суспільства.

Очевидно, що ці вибори будуть найбруднішими і найфальсифікованішими. Не лише тому, що вони відбуваються в американський геловін, але й тому, що в нас ще ніхто ніколи нікого не карав за фальсифікацію виборів. Янукович виграв президентські вибори не в лютому 2010 року, а ще у 2004-му, коли до тюрми не посадили Ківалова-Підрахуя, у 2006-му, коли Ющенко оживив політичне тіло Януковича, зробивши його прем’єр-міністром.

Отже, фальсифікація виборів 31 жовтня − факт доконаний. Але щоб сфальсифікувати вибори масштабно, треба, щоб між результатами за «Регіони» і проти «Регіонів» була дуже тонка межа. Це означає, що на місцевому рівні, принаймні в Галичині і в центральній Україні, таке антивладне голосування має бути масовим. Зрештою, я не називаю їх владою. Ця колоніальна адміністрація, що не має нічого спільного з владою, бо влада демонструє ідеологічну, професійну і менеджерську силу. Вони ж демонструють лише силу агонії.

Ви говорите одночасно про створення сильної антивладної опозиції і про люстрацію опозиції, під яку, наскільки я розумію, можуть підпасти всі, крім «Свободи». Хто може увійти до цієї антивладної опозиції, крім, власне, вас?

Не вважаю, що Україна структурована на політичні партії. У Верховній Раді бізнес-клани – у цьому сьогоднішня трагедія держави. Політика стала дуже популярним бізнесом. На місце комуністичних потвор, що визнавали лише єдиний шлях керівництва державою – терор, прийшла інша аморальна і здегенерована посткомуністична диктатура – брудні гроші. І те, що 16 голосів «Нашої України» і 9 голосів БЮТу 30 березня цього року не вистачило для відставки одіозного міністра освіти Табачника – це найяскравіше підтверджує, зрештою, як і саме голосування за уряд чи створення владної коаліції і безліч іншого.

Гадаю, сьогоднішня політична криза – неминуча в контексті часу. Вся наша псевдоеліта вийшла з комуністичної і комсомольської номенклатури. Власне, у цьому сенсі прапорець Всеукраїнського об\'єднання «Свобода» приречено самотній, але не приречено песимістичний. Ми ростемо стрімко і впевнено, як росте молода людина, що має за своєю спиною багатющий досвід безкомпромісної націоналістичної боротьби наших батьків, дідів та прадідів.

Тим не менше, якщо ми говоримо про ту саму центральну Україну, де позиції «Свободи», правду кажучи, не є такими сильними, як би вам хотілося, то хто, окрім вас, увійде до антивладної опозиції там?

Можуть бути спільні ситуативні голосування різного характеру. Скажімо, коли Тернопільська обласна рада голосувала за передання Почаївської лаври з московських рук у власність місцевої громади, то ми йшли на перемовини з представниками інших політичних сил, представлених в облраді, і вони додали голосів, необхідних для ухвалення потрібного рішення.

Але зараз, якщо ми говоримо про протидію фальсифікаціям на місцевих виборах, йдеться не про одне конкретне голосування. Йдеться про масштабну тактичну співпрацю на місцевому рівні, ледь не в кожному селі, районі, області. Чи готові ви задля того, щоб відстояти результати виборів і запобігти фальсифікації, потиснути руку тим самим Юлії Тимошенко, Юрієві Костенкові та іншим опозиційним діячам?

Після приходу до влади Президента Партії регіонів було створено Комітети захисту України. «Свобода» увійшла до цих комітетів по всій Україні, заявивши, що задля того, щоб протистояти режимові Януковича, ми готові йти на ситуативну співпрацю з усіма політичними силами, які не сприймають цієї окупаційної адміністрації.

Ви вважаєте ці структури дієвими?

Я не вважаю ці структури сповна дієвими, як і не є і не буде сповна дієвою теперішня окупаційна адміністрація. Однак віче 7 вересня, організоване Комітетом захисту України, уможливило «Свободі» висловити свою позицію. Зрештою, я думаю, що до початку виборів більше таких спільних акцій протесту не буде…

А чому?

З різних причин. Хоча б тому, що для організації віча у Києві треба домовлятися з перевізниками про довезення людей. А перевізникам, як ви знаєте, чинять перешкоди − аж до того, що у них забирають ліцензії. Відповідно, люди можуть їхати лише на власних автівках. Як бачу, на акції приїжджають здебільшого партійні люди, тому що саме вони є найактивнішими і готовими йти на барикади. З одного боку, це погано, а з іншого − закономірно, адже після помаранчевих подій люди перебувають у цілком логічній, ще й до того осінній депресії. Тому ця ноша лягає на плечі політичних партій.

Якщо ж політичним партіям, і нам зокрема, вдасться залучити до таких акцій не лише людей партійних чи, скажімо, наших найактивніших симпатиків, а підняти усю громаду, це означатиме, що в суспільстві почалися нові якісні зміни. На разі суспільство проходить через етап бродіння і виформування нового масштабного протесту. На все свій час.

Власне, на тому мітингу 7 вересня склалося враження, що не тільки тиск на перевізників і фрустрація в суспільстві можуть стати на заваді подальшим спільним акціям опозиції. Від ваших однопартійців довелося почути про певні чвари між учасниками тієї акції, про несправедливий підхід, застосований її організаторами щодо «Свободи». Що там, зрештою, сталося?

Спочатку охорона віча відмовлялася мене допустити до сцени без жодного пояснення: «Фаріон – ні, бо я так сказав». Ми зчинили шум-крик, і на цей гвалт вийшов Дмитро Павличко, який мене, звичайно, знає хоча б за моїми працями, адже я передусім науковець. Він каже: «Та це ж Ірина Фаріон, вона розумна жінка!» І він, поважний чоловік, починає мене тягнути! Зрештою, я, задіявши деякі органи свого тіла, таки прориваюся крізь цю охорону. Згодом дізнаюся, що всупереч домовленостям, досягнутим на Комітеті захисту України, виступальників від «Свободи» буде не троє, а один. Очевидно, б’ютівці вирішили, що тим одним буде Тягнибок. Натомість ми вирішили, що Фаріон! Чому вони так боялися виступу Фаріон − не знаю. Можливо, вони не знають, що таке ораторський професіоналізм, політична безкомпромісність, оголена правда, щирість і абсолютна відкритість…

Зрештою, коли акції протесту організовуватиме «Свобода», ми звернемося до всіх опозиційних сил: приєднуйтесь до протестів. Ми робимо це зараз. Днями київська організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» пікетувала Службу безпеки України на знак протесту проти подій у «Тюрмі на Лонцького» разом з іншими політичними силами. Це і є приклад співпраці між опозиціонерами, переступання навіть не через певні ідеологеми, а радше через якісь особистісні непорозуміння…

А що потрібно для того, щоб ці особистісні непорозуміння подолати остаточно?

Треба виховувати в собі мудрість. Августин Блаженний казав: будьте різні у дрібницях, але єдині в головному. Нинішня влада, як я сказала на тому вічі, − це для нас не опозиція, це − вороги. І цей спільний ворог має ситуативно об’єднати нас на етапі місцевих виборів.

Власне, коли ви говорите про мудрість, я згадую, як тоді, 7 вересня, навіть під час виступу Левка Лук’яненка молоді «свободівці» під сценою зривали його промову, скандуючи прізвище вашого лідера. На мудру поведінку це було не дуже схоже. Більше того, ті самі бютівці часто нарікають на те, що подібна поведінка взагалі є досить характерною для вашої політичної сили – у ширшому контексті…

(сміється) Знайшли скалку в оці: виявляється, найбільший гріх «Свободи» полягає у тому, що на вічі вона не хотіла слухати Лук’яненка, а хотіла слухати Тягнибока. Чесно кажучи, я також не хотіла його слухати. Священні корови існують в Індії. Вибачте, але його співпраця з Тимошенко – представником типового постсовкового олігархічного клану – мене і досі дивує. Цей чоловік очолював партію «Собор», яка мала серйозні перспективи! А сьогодні її просто злито в каналізацію через те, що він з’єднався з маніпуляторами людської свідомості. На чому пані Тимошенко зробила свою політичну кар’єру? На продажі газу росіянам, надуривши їх у капітальний спосіб. Це абсолютна випадковість, що її винесло на Майдан 2004 року. Тому я вважаю приєднання до Тимошенко величезною помилкою Лук’яненка. І якби я стояла внизу, під сценою, я би також не толерувала цього чоловіка. Я не сприймаю розбалансування цінностей. Я не розумію, як чоловік міг сидіти 26 років в тюрмі, воювати за незалежність України, а потім цю незалежну Україну асоціювати із блоком Тимошенко, із цією панею, що їздила до Путіна і домовлялася з ним про газ і про все їй потрібне, підсміюючись з чинного Президента... Так, можна сприймати чи не сприймати Ющенка, але він тоді був Президентом. А її поведінка при Путінові викликала щонайменше огиду − і в ставленні як до жінки і як до політика.

Якби вона, не дай Боже, стала Президентом, я думаю, що проблеми з ціною на газ у нас би були такі самі, і з Чорноморським флотом у нас була би проблема, але принципова різниця полягає у тому, що народ би і далі слухав казки на тему «як у нас все чарівно-казково-прекрасно».

Крім того, віче – це не дискусійний клуб, де існують правила етикету спілкування. Віче − це форма протесту. Згадайте, як на козацьких вічах закрикували і закидували шапками гетьмана!

Тому образа б’ютівців має бути скерована передусім до самих себе. Вони мають ображатися на власну зраджену сутність. Це передусім вони разом з «Нашою Україною» відповідають за те, що сталося в країні. Вони − квазіполітична сила, збудована на комсомольських грошах, яка прийшла до влади абсолютно випадково, будучи просто винесеною на пік популярності на гребені «помаранчевих» подій.

Власне, я, категорично не сприймаючи Ющенка, аж тепер починаю розуміти, наскільки він мав рацію у оцінках цієї політичної сили. І вони, не пускаючи мене на віче і не даючи виступити на ньому лише тому, що моє прізвище − Фаріон, мають для того певну глибинну мотивацію. Просто Фаріон і Тимошенко − це люди зовсім різного типу. Це люди різного виховання, різних цінностей і різної мети…

Ви сприймаєте себе як повного антипода Тимошенко? Чи є щось, що вас об’єднує, крім статі?

Я ніколи не сприймаю себе у чиємусь індивідуальному контексті. Я проти абсолютизації опозиції однією політсилою і не вбачаю проблеми, що їх є кілька, а навпаки – це обнадійливий сигнал політичного переструктурування суспільства. Степан Бандера застерігав від того, щоб, Боже борони, в державі не панувала одна ідеологія. Він казав, що між собою мають змагатися різні ідеології: лібералізму, якого я органічно не переношу і поборюватиму всіма силами, консерватизму, націоналізму і так далі. Але це має бути змагання ідеологій − в першу чергу, духовних і моральних засад і системи державницьких цінностей. А я не бачу в тій політичній силі духовних і моральних цінностей.

Ви говорите про всіх представників БЮТ без винятку чи, наприклад, тільки про Юлію Володимирівну?

Немає правил без винятків. Я не знаю всіх тих людей близько. Але те, що я побачила 7-го числа, викликало у мене внутрішній спротив.

Власне, якщо говорити про віче 7 вересня, то як ви поясните поведінку Тягнибока на цій акції? Чому він не виступив після оголошення про закінчення віча? Адже він стояв у натовпі, біля нього були люди, його хотіли почути. Він міг би навіть без мікрофона виступити…

Тоді б сказали, що Тягнибок, не здобувши мікрофона, зчинив галас у натовпі і зірвав конструктивне віче чи після його закінчення повернув характер віча в іншому руслі. Зрештою, знаковим був мій виступ, після якого пані Тимошенко аж тричі брала слово, мабуть, маючи для цього поважну мотивацію… То чи ж треба було руйнувати Олегові цей світлий порив?.. А потому раптово заспівали славень «Ще не вмерла Україна», а Олег ще знайде спосіб промовити до людей.

Після того віча одразу кілька видань написали про вас як про фігуру, яка, в принципі, вже виросла за рамки регіонального масштабу політики. Яким ви бачите свій особистий максимум у політиці? Ким ви хочете стати, яких політичних висот досягти?

Насамперед я хочу закінчити докторську дисертацію і видати фундаментальну монографію про мовну свідомість XIV-XVII століття. Це − моя реанімація. Якби я зараз не жила в архівах і бібліотеці, то б не працювала продуктивно і в політиці. Це мої два крила. Я десь прочитала, що якщо і є рай на землі, то він називається бібліотекою. Тож якщо мені вдається хоч раз на тиждень до цього раю потрапити, я стаю здоровою і адекватною людиною. (сміється)

А стосовно політики − я не покину цієї справи з простої причини: мені цього не дозволить моя дитина, що не хоче жити у країні чужинців, блазнів і політичних проституток. Теперішня ситуація в країні – це заклик до мого покоління протистояти чортополохові, що виродився в Україні за час її поневолення.

От ви говорите про максимуми, а я знаю, що піки наших досягнень впираються в порожнечу. Тому не акцентуватиму на піках досягнень, а просто йтиму дорогою протистояння пристосуванцям та українофобам. Наші досягнення – це наша щоденна рутинна робота, зокрема сьогодні – щодо законопроєкту про мови.

От, власне, якщо йдеться про спротив законопроектові про мови, то я згадую, як днями бютівець Олег Медведєв на прес-конференції у нашому виданні презентував «Мовний баланс України». Чи не доцільно було б вам не «лупати цю скалу» поодинці, а об’єднати свої зусилля, незважаючи на можливу напругу у стосунках між вами?

Та якби не було тушок з Блоку Тимошенко і Нашої України, то не було б цієї проблеми!!! Вони спочатку створюють проблеми, а потім активно імітують боротьбу з ними. Адже ми знаємо, що у коаліції з цією недолугою назвою, де одне слово абсолютно суперечить іншому − «Стабільність і реформи» − було всього 222 істоти. Чи можуть 222 голосами ухвалити цей законопроєкт? Ні. Але чим збагачені ті 222 голоси? «Помаранчевою» командою: «Нашою Україною» і БЮТом. То, може, хай депутати від БЮТу дадуть раду своїм колегам у Верховній Раді? І не треба переводити стрілки на «Свободу», яка, на жаль, поки що не є парламентською партією, і тому не може дієво вплинути на характер голосування.

Натомість, якщо йдеться про мовну політику, то «Свобода» з моєї ініціятиви запровадила унікальні дії у Львівській обласній раді. По-перше, це десять хвилин культури мовлення після депутатських запитів на кожній сесії, які провадить Ірина Фаріон. По-друге, ми запровадили посаду радника-редактора, що править абсолютно кожен документ облради, і всі депутати отримують бездоганно чисті документи. Такого немає в жодній обласній раді. По-третє, ми зініціювали і запровадили депутатським рішенням створення курсів вивчення української мови. Ці курси функціювали рік, навчаючи української мови в основному державних службовців і працюватимуть далі. Крім того, я є автором та ініціятором десятирічної виставки студентського мовного політичного плаката і як підсумок цього – «Свобода» видала окремим набором десяток студентських плакатів. Наступний мій проєкт – «Говорімо правильно і красиво» – поширений через наліпки з культури мовлення у транспорті та різних громадських місцях.

Відтак спільно з депутатами Львівської міської ради ми кардинально змінили рекламне обличчя Львова, позаяк я стала автором проєкту, який називався «Духовні лідери нації». Себто ви зупинилися в коркові машиною і читаєте гасло з рекламним зображенням, наприклад Андрея Шептицького: «Неможливо досягти матеріяльного добробуту без моральної основи». Людина зупиняється: а дійсно, може, й справді не все в тому житті вирішують споживацькі цінності? Саме під впливом цього «свободівського» проєкту Львівська міська рада також почала розміщувати на рекламних носіях бодай щось культурно-ідеологічного спрямування…

-- «Фінансування «Свободи» «Приватбанком» − це абсурд у стилі Гебельса»

Ваша політична сила вважає висловлення недовіри львівському губернаторові своєю перемогою. Однак Президент його, очевидно, у відставку не відправить. То який у тому голосуванні взагалі був сенс? І чи будете ви повторно ініціювати недовіру Горбалеві?

Це була третя спроба висловити йому недовіру. Першу спробу ми ініціювали відразу після призначення пана Горбаля. Тоді «Свободу» підтримало ще 16 одержимих. Після того і БЮТ, і «Наша Україна», і УНПісти продовжили з Горбалем торги за посади. З тих торгів мало що вийшло, хіба у випадку з УНП, тому за другим разом проголосувало вже, здається, 56 чи 58 депутатів. А тепер, коли в повітрі запахло виборами і оприявнилося стрімке падіння рейтингів так званих помаранчевих, то назбиралося 66 голосів.

Але що означають ті 66 голосів? Якщо б було 80 голосів, це б означало обов’язковість зміни керівника. Але 80 голосів не назбирається, тому що процес «тушкування» − це процес заразний і вже має статус пандемії. Зрада керує країною!!! Господь нам подарував землю, а ми лінуємося ту землю перетворити у власний дім. Це просто дикунство! На разі нація в особах її обранців не витримує іспиту на державотворчість. Чергове випробування − це місцеві вибори. Як складе його нація? Це залежить від усіх нас разом − і від представників політичної еліти, і від загалу, адже ми всі зв’язані одним ланцюгом залежностей – Україною.

Власне, голосування за недовіру Горбалеві – це радше морально-психологічна площина, відсутність якої автоматично продукує будь-який регрес. Огидно сидіти в залі суцільних тушок, тому тішуся, що є хоча б 66 притомних людей зі 120 депутатів. Я не вмію толерувати людей, які кажуть, що Голодомор не був геноцидом, що в Україні російська мова потребує захисту чи на нашій землі має бути московський флот і злитий із „Газпромом” НАК «Нафтогаз» тощо. Це зі сфери політичного бандитизму. Якщо політика не сповідуватиме засадничих людських цінностей моралі з її стрижнем – не зрадь!!!, – кому це все потрібно взагалі? (пауза).

Чекайте, я правильно вас розумію, що якщо місцеві вибори стануть тріумфом Партії регіонів і, з вашої точки зору, в політику не повернеться мораль, то ви підете з політики?

Ні! Не дочекаєтесь. Саме «Свобода» і нестиме цю моральну максиму «Не зрадь!!!» (підвищує голос). Сподіватися, що хтось це зробить − безвідповідально! Насправді хто такий просвітлений? Просвітлений − це не той, хто несе світло, а хто світиться сам!

Нещодавно Олег Тягнибок у відповідь на питання про те, кого «Свобода» висуватиме у мери Львова, сказав, що це стане приємним сюрпризом…

(сміється) Так. Це стане приємним сюрпризом, який я не можу відкрити, бо скринька із секретами у руках Олега…

Ви можете стати цим сюрпризом?

(сміється) Ні, я вже надто відомий сюрприз української політики. Приходить ще одне покоління назавжди в політику.

Що значить «назавжди»?

Це означає, що людина буде дуже активно працювати над своїм внутрішнім зростанням, бо тільки за такої умови вона може принести користь іншим. Є люди, що зупиняються у своєму зростанні, щойно чогось досягнувши. Цього не сповідує наш висуванець.

Коли ми взнаємо прізвище цього сюрприза?

Незабаром. Біблія каже, що на все свій час. Є час збирати каміння, є час його розкидати.

Але ви особисто в цій кампанії братимете участь тільки як кандидат в депутати обласної ради?

(сміється) Я буду брати участь у цій кампанії як кандидат у депутати обласної ради.

Який результат на цих виборах очікує отримати «Свобода»?

Наш результат − це голови західноукраїнських обласних рад. У Тернополі ми вже маємо. Тепер завдання номер один − Франківщина і Львівщина.

Перепрошую, а ви вже маєте готового кандидата в голови Львівської обласної ради?

Це також сюрприз. Можу лише сказати, що це досвідчений чоловік, який вже мав адміністративні посади і був депутатом двох скликань. Це дуже самодостатня і фахова особистість. Він створений саме для депутатської роботи, а не, до прикладу, для поширення ідеології.

Тобто це не ви й не Тягнибок?

Це не я і не Тягнибок. Нас багато.

Наша спільнота – не заяложена колода карт, яку тасують через нестачу молодої крови і з кон’юнктурних міркувань, як це було і є, на жаль, при всіх псевдоукраїнських владах… Треба актуалізувати щоразу інших людей і засвічувати їх, щоб вони змінювали країну. Не можеш весь час світитися сам − перегориш.

А яких результатів ви очікуєте поза галицькими областями?

Ми очікуємо отримати великі фракції на Волині та в центральній Україні. Обов’язково у Вінниці − у нас там дуже красива організація, ми покладаємо на неї великі надії. Полтавщина та Дніпропетровщина на президентських виборах показали відрадний результат. Певною мірою і Черкащина, хоч Юрій Герасимович (Іллєнко – Ред.) мав дуже серйозні претензії до своєї землі. Коли я йому казала, що, приїжджаючи на Черкащину, ходжу навшпиньках, бо там ходив Тарас Григорович, то він казав: «Господи, Ірино, про що ви говорите? Там же стільки комуністів!»

У нас самодостатня організація на Харківщині. Її очолює Ігор Швайка. Цей чоловік також колись стане великим сюрпризом всеукраїнського масштабу.

Ви хочете сказати, що «Свобода» може взяти 3% на Харківщині?

Точно знає тільки Господь, але ця організація дуже активно працює і збирає навколо себе цікавих людей.

Звідки ваша політсила візьме гроші на кампанію?

Це завжди одна з найбільших наших проблем, бо найважливіше – це незалежність у фінансовому плані хоч від якого грошового мішка, що обов’язково диктуватиме свої умови. Це власне те, чого ми ніколи не допускали і не допустимо. Партія створила Економічну раду, яка і курує цю проблему, покладаючись винятково на кошти однопартійців і наших симпатиків та підтримку загалу. Не всі ж багаті люди обслуговують бізнес-клуби олігархів з Верховної Зради.

Тобто йдеться про те, що вашу кампанію знову «витягнуть» неназвані західноукраїнські бізнесмени, я правильно розумію?

Чому ж тільки західноукраїнські? «Свобода» – це всеукраїнське об’єднання, і українців, що сповідують наші ідеологічні цінності досить по всій країні. Зрештою, націоналізм народився на Великій Україні, від великого Міхновського до неосяжного Донцова, що заклали теоретичне підґрунтя для практичного бандерівського руху, а відтак УПА…

Чутки про фінансування вашої політичної сили «Приватбанком» уже стали своєрідним «загальним місцем»…

(заливисто сміється) Боже, як це смішно! Коли не хочуть прийняти правди, то вигадують брехню свого примітивного рівня. Знаєте, як ми називаємо той «Приватбанк»? «Прівєтбанк». Я позивалася до цієї структури через управління прав споживача.

З якого приводу?

Їхні банкомати видавали чеки недержавною мовою. Я звернулася із депутатським запитом до управління прав споживача з вимогою вжити заходів щодо порушення мого мовного права, позаяк я 25 років тому читала слова цією мовою і зовсім не второпаю, що там понаписувано…Натомість отримала відповідь від Львівського управління прав споживача, що це не його компетенція, а лише Дніпропетровського управління. Ті відписували несусвітню дурню з великою кількістю помилок, що вони створили всі умови щодо отримання інформації через автомат різними мовами. Відтак після мого звернення до Національного банку України я отримала від них унікальну відповідь, що мовляв у Законі про мови не сказано, якою мовою мають бути банківські документи…. Ця моя боротьба з «Прівєтбанком» тривала десь півроку, але врешті-решт чеки, принаймні у Львові, вони почали видавати українською мовою. Хоч і залишили таки московський «лапоть» наприкінці чеку «Операция завершена».

Але одна справа – боротьба з банкоматами, а інша…

Фінансування «Приватбанком» Всеукраїнського об’єднання «Свобода» − це абсурд у стилі Гебельса: «Що абсурдніша брехня, то швидше у неї повірять». Повірте, що мені 105 років і я не володію українською мовою. Це з тої самої опери…

Багато хто помітив, що ваші рекламні кампанії, якщо йдеться про їхню візуальну складову, принаймні починаючи з місцевих виборів у Києві, зроблені досить якісно. Хто є вашими технологами?

Ми самі собі технологи.

А чутки про вашу співпрацю з іноземцями...

Ну ви що, смішні? Які іноземці? Тим іноземцям треба заплатити стільки, скільки платить Тигіпко. А ми і не можемо, і не хочемо платити чужинцям! І для чого вірити іноземцям, коли є свої люди, у яких є найважливіше – відчуття духу. Як ви бачите, наші кампанії весь час тривають в одному стилі, бо їх весь час робить одна людина. Тільки от тепер, коли я робила дизайн для нових наліпок у львівських маршрутках, то вирішила змінити їхній дизайн у бік більшої грайливости і романтизму і замовила це в одній із львівських фірм …

Тим не менше, хто у вас в партії є начальником усіх технологів?

Це член партії, один із її ідеологічних натхненників, що сформувався у політичного діяча ще з традиційних юнацьких структур «Свободи» …

А прізвище у нього є? Країна ж повинна знати своїх героїв.

Леонтій Мартинюк.

-- Шевченко казав: «Обнімітеся, брати мої», але ж я ніколи не обнімуся з Герман чи Януковичем

Сьогодні ви згадували про Дмитра Донцова. Мотиви з його праць звучали у вашій промові на вічі біля Верховної Ради...

Так. Власне, найближчим часом ми будемо презентувати книжку Донцова, видання якої профінансувала тернопільська «Свобода». Вона називається «Хрестом і мечем», це підбірка останньої публіцистики Дмитра Донцова.

Власне, наскільки я пам’ятаю, у своїх пізніх працях Донцов прийшов якщо не до усвідомлення оптимальності фюрерського типу управління державою і суспільством, то принаймні до концептуального обгрунтування визначальної ролі особистості в історичному процесі і в державному управлінні. Якщо ви опираєтеся на Донцова, говорячи, приміром, про примат ідеї над матерією, то чи не вважаєте ви вслід за ним, що сконцентрована влада однієї особистості − це краще, ніж ліберальна демократія сучасного європейського зразка?

Не абсолютизуймо кожної думки Донцова, так само, як і Шевченка чи, приміром, Куліша. Шевченко, наприклад, казав: «Обнімітеся, брати мої», але ж я ніколи не обнімуся з Герман чи Януковичем. Розумієте?

А з Тимошенко обнятися могли б?

Ситуативно, щоб перемогти Януковича, − так. Зрештою, ми ж зробили це на вічі. Ми стояли поруч на сцені…

А мені щось здалося, що вона від вас так зумисне відійшла подалі...

То її клопіт, а я своє слово сказала й уважно слухала, коли вона тричі повторювала те саме. Тому ніхто і ніщо не є для мене прикладом абсолюту, хіба, крім волі моїх батьків. Натомість Донцов – подиву гідний мислитель, і не використовувати зараз його моральних та політичних максимумів означає лише власну недорослість до цього великого Божого дару. Донцов − це неймовірне джерело інтелектуального та духового живлення. Бути освіченою людиною і політиком і не читати праць цього чоловіка − це зумисне себе скривдити!

Що ж до співвідношення між сильною особистістю і народницьким напрямом історії, що його так полюбляв Грушевський, то я думаю, що ідеальним був би баланс сил між ними. З іншого боку, Тарас Григорович казав: «Юрба − капуста головата», а Біблія натомість каже, що овечки мають мати свого пастуха.

Той же Шевченко писав: «Чи діждемося Вашингтона з новим і праведним законом...». Думаю, що не ждати нам треба, а помагати один одному зростати, ділитися живильними знаннями, а не інформацією, і ширити національну суспільну свідомість через освітні проєкти, культурницькі заходи та політичну боротьбу. Бо політичний процес – це низка залежностей. Якщо загальна суспільна свідомість є низькою, то хоч би який був геніяльний лідер, він не зможе це суспільство запалити до дії. Згадаймо великого Мазепу чи Міхновського. Лише в якісь певні епохи, у певні моменти суспільна свідомість зливається в одному пориві з провідником. Часом цей провідник брутально зраджує готовність суспільної свідомости здійматися вершин державотворення, як це сталося з Ющенком чи Хмельницьким.

А в якому стані в такому разі перебуває свідомість суспільства в сучасній Україні? Наскільки скоро вона зможе викинути на поверхню нового лідера?

(пауза) Вона перебуває у перерваному стані. Я пояснюю це передусім загальним спадом політичної активности після «помаранчевих» подій. Психологічно це цілком вмотивовано − виснажливо народжувати щороку. Організм має відновити себе.

Історія натомість живе не річними циклами людини, а значно об’ємнішими, позаяк це заторкує життєдіяльність мільйонів.. Нація має звідкись набратися нової позитивної психологічної сили та віри. Щодня колоніяльна адміністрація видає на поверхню рідкісну антидержавну маячню. Людина шокована, але не наснажена повстати. Це питання часу і відновлення повстанчої енергії – вона неминуча, як циклічність у порах року. Проблема також і в тому, що сучасний інформпростір не дає поживи для душі та розуму. Звідси посилення суспільної слабкости, зневіри, розчарування і суцільного негативізму, що, зрештою, в інтересах теперішнього режиму. Колись Кант казав: хтось бачить баюру, а інший – у цій баюрі зорі. Суспільство неминуче побачить зорі в баюрі, хоча б тому, що перспектив у цієї влади жодних: вона не мислить категоріями державних діячів, а хіба підлеглих, вторинних і вчорашніх…

Але який вигляд мають ці зорі? Чи вважаєте ви, що цією зорею в баюрі, яку суспільна свідомість виштовхне на поверхню, може стати саме «Свобода»?

(сміється) Коли відповім «так», скажуть, що я суб’єктивна, коли скажу «ні», то на що ж я витрачаю своє життя?.. Всі мають очі – нехай дивляться і бачать. Всі мають вуха, нехай почують. Нехай кожен зробить той вибір, який є його внутрішньою сутністю. А «Свобода» просто буде, і невідступно робитиме те, до чого спонукають її націоналістичні переконання і цінності.

Розумію, що є люди, які звинувачують «Свободу» за сам факт її існування, і є такі, що хочуть надати їй якогось свого образу: наприклад, якби Фаріон не робила того й того, то це було б класно, а якби Тягнибок оту рису би в собі змінив, було б просто супер. Це недосяжно і глупо. Якщо ви хочете, щоб Фаріон була іншою, то виплекайте ту іншу Фаріон зі свого середовища. Нехай прийде суперниця.

Знаєте, коли мені було найцікавіше брати участь у виборах? У 2006 році, під час нашої першої виборчої кампанії, тому що ми тоді мали сильних опонентів з «помаранчевого» табору з шаленою підтримкою народу − Блок Юлії Тимошенко і «Наша Україна». Натомість ми говорили людям: не голосуйте за них, тому що це олігархічні клани, тому що в команді пані з косою є Фельдман і Губський, а в «Нашій Україні» – Жванія, Третьяков тощо, яким так потрібна Україна, як рибі парасолька. Нас, мабуть, не готові були слухати. А тепер, коли моїм опонентом є, пардон, Бузина, Колесніченко чи Табачник… то результативніше з деревами в лісі говорити, ніж їм щось доводити.

Незважаючи на це, ви з тим самим Бузиною дискутували на рівних у прямому ефірі «Свободи» з Євгенієм Кисельовим...

Насправді про те, що моїм опонентом буде Бузина, а не Табачник, як мені казали до етеру, я взнала, вже вийшовши з гримувальної. Мені тоді просто сльози накотилися на очі.

Але я не могла дозволити собі грюкнути дверима і забратися геть, як ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, який теж мав бути на тому етері. Я не мала права піти звідти і повинна була стояти поруч з цією потворою на одній п’яді землі…

А що вам заважало грюкнути дверима?

Бо це був мій шанс говорити, розумієте? Квіт є ректором Києво-Могилянської академії, а я є не просто доцентом кафедри української мови Львівської політехніки, я прийшла в політику, а найважливіше завдання нашої політичної сили − це у будь-який спосіб ширити нашу ідеологію, розповідати людям про наші цінності. Тому я не мала права просто зневажити цей шанс, розумієте?

-- Азаров і Могильов не готові працювати з таким репетитором, як Ірина Фаріон

Якщо говорити про вашу ідеологію і тактику діяльності, і якщо з тактичних міркувань ви могли б обійнятися з Тимошенко, то чи могли б ви з тих самих тактичних міркувань відмовитись від певних ідеологічних постулатів, які, можливо, зараз менше сприймаються, наприклад, на східній Україні? Адже, відмовившись, наприклад, від тези про пропорційну представленість представників різних етносів у органах державної влади, ви, мабуть, могли б наростити кількість своїх прихильників у не дуже лояльних як на разі регіонах...

Як писав Тарас Григорович, «Якби не похилилися раби, то не стояло б над Невою отих осквернених палат». Є речі, через які не переступають, якими не компромісять, яких не обговорюють. Бо це зі сфери абсолюту: в Україні має панувати українець, а в Польщі – поляк, в Китаї – китаєць. Не обговорюють потреби двох очей в людини, мовляв і одним оком можна світ бачити… Це тільки лібералізація цінностей, себто узаконення деградації, як зворотний бік медалі тоталітарних цінностей ставить під сумнів закони природи.

То як же ви в такому разі взагалі збираєтеся до влади приходити?

Саме в такий спосіб і збираємося приходити до влади − зберігаючи наші базові цінності. Представництво українців у владі має бути саме 78%, бо стільки нас є. Ми виступаємо за етнонацію, а не за політичну націю. Ми категорично проти розмивання націєцентричних цінностей. Ми не хочемо жити в новому Радянському Союзі.

Ми хочемо, щоб кожна нація, яка живе в Україні, зберігала свою ідентичність і щоб ніхто не загрожував українській ідентичності. Я дуже хочу, щоби 8 мільйонів росіян, які тут живуть, знали свою мову не у варіянті суржика, − адже вони практично не володіють своєю фонетикою, а показували нам правдивий стандарт російської мови. Я хочу, щоб я у Львові могла піти до кіоску і купити польську газету й польський журнал. І ще знаєте, що я хочу? Я хочу навчитися читати на івриті: щоб євреї в Україні випускали газети не російською, а своєю священною мовою, яка зберегла їхню ідентичність! Я хочу цього як правдива націоналістка, що шанує неповторну цінність кожного народу і категорично не сприймає глобалістських процесів руйнування національного розмаїття світу.

Чи могли б ви в такому разі − з тактичних міркувань − підтримати окремі ініціативи Віктора Януковича? Наприклад, щодо примусового вивчення української мови Миколою Азаровим і Анатолієм Могильовим? Етнічними росіянами, до речі…

Ініціятиви Януковича − це так, ніби одна рука рослину підливає, а друга − їй корінь вириває. Якщо він так ратує за українську мову, то чому ж не стриножить очільника фракції Партії регіонів Єфремова у його українофобському законі про мови? У цьому законопроєкті стосовно української мови залишається лише слово «державна», а саме поняття «державної мови» абсолютно вимите, та й сам депутат державною не володіє… Російська мова згадується в цьому законопроєкті 43 рази… То яку мову законопроєкт утверджує?

Тому який сенс у тому, що Янукович начебто змусив декого вивчити державну мову, що взагалі у цивілізованій державі не трактують як заслугу, а лише як банальний обов’язок…

То, можливо, ви б, щоб допомогти Могильову і Азарову вчити українську мову, могли б дати їм якісь методичні поради чи навіть запропонувати свої репетиторські послуги?

Є такий педагогічний принцип: не вчи не готових. Адже не кладуть до операційного столу людину, якій перед тим добре кишківник не помили, всіх до всього треба готувати. Я не думаю, що ці люди готові працювати з таким репетитором, як Ірина Фаріон. Принаймні приватно зі мною спілкуватися.

А щодо літератури, яку б вони могли читати, то хай би почали з відомої праці «Антисуржик». а відтак переходили до «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича…

А до цих книжок вони, на вашу думку, готові?

Думаю, що більшою мірою, ніж до спілкування зі мною. Адже одна річ − друкований текст, а інша − жива енергетика. Моя енергетика і їхня енергетика абсолютно несумісні.

-- Теперішні націоналісти прийдуть у парламент не у вишиванках, а в класичних костюмах

Кажуть, що у кожній живій, нормальній політсилі завжди є кілька крил, внутрішніх фракцій, які ведуть між собою постійну дискусію зі стратегічних та тактичних питань. Доводилося чути, як вас називають радикально настроєною порівняно з начебто поміркованим Тягнибоком…

Здивована. Ми одностайні. Це хибне і надумане уявлення. Але якщо у людей складається таке враження, то суб’єктивність їхніх підстав зашкалює. Поряд з тим я завжди була і буду радикальна за своїм типом мислення. Радикалізм, до речі, це всього на всього рішучість.

У вас є якісь ідеологічні розходження, власне, через ваш радикалізм, з Олегом Тягнибоком?

Ні. Нема. Це всього лиш різний характер темпераменту. Дуже ціную в Олегові, на відміну від мене, надзвичайну комунікабельність, аж до народництва, що і робить його загальновизнаним, незмінним лідером. Я думаю, він за своєю природою рідкісна інтровертно-екстровертна особистість: тобто він живе дуже глибоко в собі, але разом з тим неймовірно відкритий до людей. Я трошки іншого психологічного типу: інтровертність передусім та абсолютна відкритість лише у масштабному спілкуванні ідейного спрямування… Все решта – герметичність.

Коли ви називаєте Тягнибока дуже комунікабельною особистістю, то чи можете ви припустити, що ця його комунікабельність може, приміром, спонукати його для отримання певних тактичних вигод піти на якісь речі, які ви вважатимете для себе принциповими? Приміром, Універсал національної єдності, у якому Ющенко ніби як прописав принципові для себе речі, ті ж «Регіони» сприймали як абсолютно ситуативну річ: мовляв, обнімемося заради перемоги...

Бо це люди без принципів, їхній єдиний принцип − це кількість награбованих грошей.

То якщо припустити, що Олег Тягнибок особисто як лідер політичної сили, який провадить певні переговори, підпише якийсь документ, який ви будете вважати неприйнятним з принципових міркувань, ви можете змоделювати свою реакцію? Чи вийдете ви в такому разі зі складу «Свободи»? Чи збурюватимете ситуацію у партії з тим, щоб засудити дії лідера?

(сміється) По-перше, Олег Тягнибок вже пройшов випробування Верховною Радою, він відбув у ній дві каденції...

То інше. Там він був сам по собі, без власної політичної сили…

Знаю, пропозиції він мав неймовірні, і міг би пристати до тої чи тої фракції. До речі, пам’ятаю, як 2004 року хтось зі «свободівців» зателефонував мені і сказав, що Тягнибока виключили з фракції «Наша Україна». Я дуже зраділа, бо йому не місце серед аморфного і нецілісного угруповання. Я тоді промовила: «Боже, як добре, що його виключили з фракції! Він врешті-решт почне наш окремий шлях» .

Я не можу сказати, що буде і як. Але знаю, що маю робити лиш те, що не створює мені внутрішнього дискомфорту. Творити навколо себе якісь відцентрові кола − це не моя місія. Я не маю на це часу!!!

Адже є набагато важливіші речі − такі, як спільність ідейних переконань. Є наше спільне виховання, є доля Олегових і моїх батьків, є доля наших дітей, які знаються між собою. Я готувала до вступу Олегову малу, вона, як і моя дитина, − українська філологиня. Я дуже добре знаю його родину, щоб ми могли творити різні кола буття.

Ми потребуємо найважливішого: щоб наша країна була самодостатньою і незалежною. Ми розуміємо, що ця влада − абсолютно не українська. І якщо мій темперамент не такий, як темперамент Тягнибока, то це не є підставою для виникнення якихось непорозумінь у партії. Це, якщо хочете, питання просто різних груп крови…

На наступних парламентських виборах «Свобода», схоже, реально претендуватиме на подолання 3% бар’єру. Оскільки ви є одним із облич партії, двічі посідали третє місце у її виборчих списках, ваші шанси стати народним депутатом є досить високими. Якою буде ваша роль у Верховній Раді України?

Фаріон буде рупором ідеології. Фаріон буде укладати законопроєкт про мови. Фаріон буде напрацьовувати закон про інформаційний простір. Ми будемо пропонувати законопроєкт про українське кіно, який створив Юрій Герасимович Іллєнко. Наш базовий закопроєкт – про люстрацію. І найважливіше – це трибуна, з якої скликатимемо і об’єднуватимемо однодумців для реанімації української України, а не політичного згромадження космополітів.

А крім роботи з паперами ви бачите свою фракцію і себе особисто у блокуванні трибуни, у закидуванні того ж Литвина яйцями?

Литвин не заслуговує на те, щоб у нього кидати яйцями. Надто велика честь для тушки. Амплітуда захисту своїх цінностей неосяжна.

Просто кажуть, що колись, коли в Раді були представлені кілька «унсовців», то вони могли прийти до парламенту в камуфляжі…

Було таке. Але теперішні націоналісти прийдуть у парламент навіть не у вишиванках, бо коли я бачу вишиванку на Шкілеві чи ще на комусь, мені хочеться її сховати у глибоку скриню. Ми − націоналісти зовсім іншої доби, і прийдемо до парламенту в класичних костюмах. Казав Балтазар Грасіян: «Будь завжди і у всьому набагато глибший усередині, ніж ззовні». Для нас найважливіше − створити законопроєкти, які відповідають нашим цінностям. А чи нам вдасться втілити їх у життя, залежатиме від суспільної підтримки.

Якщо говорити про мене особисто, то ще Михайло Коцюбинський казав, що життя − це безконечне «мушу» і «треба». Моїй дитині − 21 вік, і вона може робити те, що вона хоче. Я вже часом мушу чинити за Коцюбинським. Звичайно, нічого комфортнішого у світі, ніж місто Львів, для мене просто не існує. Неприємно уявляти, що можу жити в іншому місті і рухатися не межи своїми звичними бібліотеками, офісом, хатою і Політехнікою тощо, а в якомусь іншому просторі. Але коли знаю, як Київ окупували донецькі клани (а не українці з Донецька), то я буду там, усупереч усьому.

Михайло Грушевський казав, що на межі XVI й XVII століть відбулося перше нашестя галичан на Київ. Друге відбудеться на наступних виборах до парламенту.

Ви хочете сказати, що список «Свободи» буде сформовано саме на базі галицьких політичних кланів − у доброму розумінні цього слова?

Поки що ми здобуваємо більшість на західній Україні. Серед найяскравіших особистостей Всеукраїнського об’єднання «Свобода» є щонайменше четверо галичан: це Олег Тягнибок, Богдан Бенюк, Сашко Сич і Ірина Фаріон. Але не менша незабарна яскравість і у східняків Андрія Іллєнка, Ігоря Мірошниченка, та Андрія Мохника… Безсмертний Юрій Іллєнко у нашому серці та діях. Зрештою, Олекса Кайда – наш голова Тернопільської облради – родом із Бердянська. Він колись сказав: мовляв, я їду до Львова вчитися, тому що тут − українська мова, а все решта мене не обходить…

-- Після закінчення допиту в УБОЗі я порекомендувала його працівникам, щоб називали своїх дітей незмосковщеними іменами

Після того відео з дитячого садочка, яке зробило вас зіркою…

(перебиває) Серйозно? Я набагато більшого значення надаю своїм монографіям, науковим і публіцистичним статтям та численним депутатським та просвітницьким проєктам…

Дарма. Тим не менше, ви казали, що будете і далі ходити в садочки. Ходите?

Так, звичайно. Ми розробили наліпки, які стосувалися назв предметів, які оточують дитинку: щоб вона не називала шафку «шкафчиком», килимок – «ковриком», горнятко – «кружкою», а виделку – «вилкою». Зараз ми готуємо чергові наліпки, які будуть стосуватися назв страв, щоб дітки не казали, наприклад, «кампот», «катлєта», «супчік».

А зараз ви на такі зустрічі відеокамеру з собою не берете?

Це ми не беремо камеру, а запрошуємо журналістів, щоб висвітлити подію у пресі. Ви ж розумієте, що тоді всю цю бучу здійняв львівський «жовтий» сайт «Вголос» за підтримки, думаю, міської ради, аби знайти скалку в оці Ірини Фаріон. Ефект, на їхнє превелике нещастя, вийшов зворотний. Це відео не одного має навчити, у яких формах слід уживати наших імен. До речі, днями я отримала рішення Личаківського суду про відмову у порушенні проти мене кримінальної справи, чого настійливо вимагав регіонал Колесніченко, через відсутність у моїх діях складу злочину…

Він позивався до вас тут, у Львові?

Так, і то двічі. Перший раз я одразу отримала відповідь про відмову у порушенні кримінальної справи через відсутність складу злочину. Відтак Колесніченко домігся, аби ці плівки розглянув Харківський інститут судової експертизи. Я, до речі, дуже рада, що люди з цього інституту той запис переглянули, − може, і вони чогось навчилися.

У Львові, звичайно, цього робити не стали. У Києві сказали, що предмету для обговорення немає… Харків зробив дуже цікавий висновок: зі словника української мови було виписано значення слів «образа» і «зневага», і на основі того було зроблено перший висновок − що я когось образила і зневажила.

З цим висновком я абсолютно не погодилася і написала петицію, в якій пояснила, що існують різні форми імен. Тобто якщо тебе кличуть «Міша», то, очевидно, ти використовуєш російську форму імени, якщо «Міхаель» − то австрійську чи німецьку, якщо «Майкл» − то англійську.

Другий їхній висновок полягає в тому, що я не розпалювала міжнаціональної ворожнечі, і на основі цього вони відмовили у порушенні кримінальної справи. Тепер Колесніченко може оскаржувати це рішення.

Крім того, вже відбулося перше судове засідання у справі за моїм позовом проти газети «Високий замок», яка звела на мене наклеп, написавши, що я влаштувала шабаш у дитячому садочку, доводила дітей до істерики і, крім того, що мою доньку Софію насправді звати Жанна, тобто я приховую від громадськости її ім’я. Суд має закінчитися до кінця вересня, побачимо, яке він ухвалить рішення.

Чи правда, що з приводу того відео з садочка вас викликали на допит в Управління по боротьбі з організованою злочинністю?

Так.

А вам не казали, чому саме в УБОЗ, а не в управління з економічних злочинів, наприклад?

Тому що депутат від БЮТу з комітету з питань законності на прізвище Швець скерував той запит саме в УБОЗ. Ось вам і спільність дій в опозиції…

Мотивація така: мовляв, до нього звернулися представники Партії чорнобильців України, які висловили глибоку стурбованість з приводу того, що відбулося у Львові. І це стало підставою для виклику мене в УБОЗ саме у день мого народження. Там я пояснила, що провела майстер-клас у дитячому садочку, як і в багатьох інших закладах, а тоді − порекомендувала тим працівникам, які мене допитували, щоб називали своїх дітей незмосковщеними іменами. Сміх та й годі. Попри все, ця дуристика неабияк надихає на протистояння суспільному ідіотизмові.