Кость Бондаренко: В уряді багато хто хоче, щоб Тігіпко пішов у відставку

Сценарій політичної поведінки Сергія Тігіпка після надзвичайно вдалих для нього президентських виборів здавався простим, як п’ять копійок.

Сценарій політичної поведінки Сергія Тігіпка після надзвичайно вдалих для нього президентських виборів здавався простим, як п’ять копійок. На повну котушку використати можливості віце-прем’єрського крісла для подальшої «розкрути», закріплення успіху на місцевих виборах, тріумфальний результат у ході парламентської кампанії, а там уже й до прем’єрського крісла рукою подати.

Однак спочатку виявилось, що посада економічного віце-прем’єра в, м’яко кажучи, не дуже лояльному до Тігіпка уряді дає в іміджевому плані більше негативу, ніж позитиву. Далі – відверто не виправдали очікувань оптимістів результати місцевих виборів. Так що, початковий план провалився?

Так не вважає заступник глави партії «Сильна Україна», відомий політолог Кость Бондаренко. Він продовжує ставити на Тігіпка як на наступного Президента України. Результати виборів він, можливо, навіть на відміну від свого шефа, оцінює зі стриманим оптимізмом і стверджує, що реформаторське начало в уряді, яке уособлює собою Тігіпко, ще опиниться на коні.

-- Наші виборці, побачивши величезні черги до кабінок для голосування, вирішують прийти на вибори наступного разу

Як ви оцінюєте результати партії «Сильна Україна» на місцевих виборах?

Підрахунок голосів насправді ще триває. Але попередні дані, якими ми володіємо, свідчать про те, що ми досягли серйозних результатів в Одеській, Дніпропетровській, Харківській і Київській областях...

А серйозні результати – це цифри якого порядку?

Від 8 до 12%. Трішки гірша ситуація у нас в Запорізькій області. Непогано виступив Донецьк. Не дуже добра ситуація на заході України – там у деяких областях у нас під питанням проходження до облрад.

Згідно з попередніми результатами, у 13 містах, зокрема у Луцьку, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Горлівці, Павлограді, Марганці, Острозі, перемогли кандидати в мери, яких ми висували. До влади прийшла велика кількість мерів, яких ми не висували, але підтримували – зокрема в Одесі, Вінниці, Чернівцях. Ми маємо більше 70 сільських і селищних голів. Ці вибори стали нашим першим бойовим хрещенням, і ми розглядаємо його як непоганий результат.

За п’ятибальною шкалою цей не найгірший результат – це скільки?

Чотири з мінусом.

А от політологи, які підводять перші підсумки виборів, говорять про провал Тігіпка.

Я б не говорив про це в такому ключі. Місцеві вибори не варто оцінювати за політичними мірками.

Чому?

Саме тому, що на місцевих виборах не обирають політиків. На місцевих виборах обирають людей, які мають займатися каналізацією, дорогами, водопроводами і так далі. Політичних важелів у них практично немає.

В такому разі чому політик Сергій Тігіпко взяв відпустку і поїхав агітувати за людей, які будуть займатися виключно каналізацією, дорогами і водопроводами?

І не тільки Сергій Тігіпко, а й я, і Олександра Кужель – ми всі поїхали по регіонах для того, щоб підтримати свої команди, підтримати тих людей, які йшли у ті чи інші ради. Нам потрібно було продемонструвати, що партійне керівництво – разом з членами партії.

Річ у тому, що наша партія побудована не за традиційним зразком. У нас фінансова вертикаль, коли з Києва фінансуються якісь проекти, відсутня як така. Жодна наша обласна організація не отримувала кошти з Києва, і в тому числі через це нам потрібно було продемонструвати, що якщо вже ми сидимо в Києві, то ми – не сторонні спостерігачі, а перебуваємо в гущі подій.

Тобто ви не підтримуєте політичний підхід до місцевих виборів, який сповідує, приміром, Партія регіонів. Їхня логіка теж зрозуміла: у нас є Президент, більшість у парламенті, уряд, тепер це коло повинно замкнутися на місцевому рівні...

Саме так, ми не підтримуємо такого підходу, тому що перед місцевими радами стоять зовсім інші завдання. Ми вважали і вважаємо, що місцеві ради повинні виконувати свої прямі функції – займатися станом справ у громадах, а не лізти у політику. Місцеві ради мають інший рівень компетентності, там практично неможливо демонструвати своє політичне «я».

Ще й як можливо. Прийняттям рішень про території без НАТО, регіональний статус російської мови...

Насправді всі ці рішення – суто декларативні. Колись, у розпал так званої «помаранчевої революції», Львівська обласна рада прийняла рішення про встановлення контролю над повітряним простором Львівської області. Думаєте, хтось його дотримувався? (сміється)

Тим не менше, якщо ви називаєте місцеві вибори неполітичними, то чому навіть по селах поруч з портретами кандидатів від вашої партії висіли портрети Тігіпка? Адже тим самим ви підкреслювали, що саме Тігіпко бере на себе саме політичну відповідальність за діяльність вашого висуванця!

Ми є молодою партією. За рік, що минув з моменту створення нашої політичної сили, в Україні ще не відбулося чіткої ідентифікації «Сильної України» з її лідером, особливо це стосується сіл. Сьогодні населення ідентифікує кожну партію через її лідерів, так вже склалося історично. Тому ми зробили все для того, щоби продемонструвати цей зв’язок.

Але дивіться, яким зараз за вашими підрахунками є особистий рейтинг Тігіпка?

За даними соціологів, не менше 15%, якщо ми говоримо про так званий «президентський» рейтинг, і не менше 35% рейтингу довіри.

Значить, якщо ви хотіли передати 15% рейтингу Тігіпка на його партію, а партія взяла по Україні близько 5%, то, я так розумію, вам це не вдалося.

Заміри соціологів напередодні виборів, навіть за тиждень до виборів показували, що потенційно за нашу партію можуть проголосувати від 8 до 12% виборців. Ми чудово розуміємо, що з цієї кількості виборців ми втратили, в першу чергу, тих, хто не взяв участі у голосуванні.

Ми усвідомлюємо портрет свого виборця. Переважно це – неопозиційно налаштовані люди: представники малого й середнього бізнесу, інтелігенції, студентства. Наші виборці – це якраз ті люди, які, побачивши величезні черги до кабінок для голосування, вирішують прийти на вибори наступного разу. Тому в даній ситуації ми розуміємо, що наші втрати зумовлені радше суб’єктивними, ніж об’єктивними причинами.

Але те, що наш виборець проявив пасивність 31 жовтня, не означає, що він проголосував на цих виборах за іншу політичну силу чи взагалі кудись щез. Насправді ми розуміємо, що й далі можемо оперувати вже названими мною цифрами нашої підтримки...

Але чи є вірогідність, що ваші 8-12% потенційних виборців і наступного разу проявлять свою пасивність?

Є, але тільки якщо наступного разу на дільницях будуть знову видавати по сім бюлетенів кілометрової довжини, а до кабінок для голосування будуть вишиковуватися величезні черги.

Чи виправдали себе праймеріз, які стали одним з наріжних каменів кампанії «Сильної України» у ході цих виборів?

Так. Праймеріз виправдали себе на сто відсотків. Через них ми знайшли людей, яких згодом запропонували у списки. Саме завдяки праймеріз ми впевнені, що за цими людьми не тягнеться жодного негативного шлейфу. Принаймні, нам щодо нашого кадрового підбору ніхто протягом кампанії жодного разу не дорікнув.

Щодо кадрового підбору «Сильної України» ходили чутки, що в окремих регіонах ви використовували технологію такого собі політичного франчайзингу. Тобто люди на місцях на основі фінансової чи ще якоїсь конкуренції виборюють право на використання у ході виборів бренду Тігіпка, а потім – використовують його для проходження у місцеві ради без будь-якого контролю з боку центру...

Насправді це наші опоненти так охрестили нашу модель відносин з місцевими організаціями, про яку я вже згадував. Наша політика передбачає, що люди, які представляють місцеву організацію, мають право повністю формувати виборчі списки –і матеріальну базу. При цьому центральні органи партії займаються загальною координацією діяльності місцевих організацій і мають право вето на будь-які рішення, що приймаються на місцях.

Іншими словами, ми з Києва не можемо нав’язати людину у якийсь місцевий виборчий список, але можемо заблокувати ту чи іншу запропоновану місцевою організацією кандидатуру, якщо ми знаємо, що за нею тягнеться якийсь негативний слід.

Так працює наша партійна структура. І я не знаю, наскільки цю модель можна назвати політичним франчайзингом.

А ви не боїтеся, що така модель відносин з місцевими організаціями колись може вилитися у проблеми, подібні тим, з яким стикнулися бютівці на Київщині. Там Богдану Губському теж не давали ні копійки з центру, він теж формував списки без втручання центрального апарату партії...

У бютівців були значно серйозніші проблеми, ніж той же Губський. Губський відколовся від них тоді, коли помінялася влада. І це зрозуміло: міняється влада, міняються пріоритети, відповідно, міняються люди.

Я не маю права критикувати БЮТ, але скажу, що проблеми у цієї сили з’явилися тоді, коли вони почали у свої списки брати людей без розбору. Такий підхід, застосований, наприклад, на місцевих виборах 2006 року, призвів до того, що у Тернополі за списками БЮТ до місцевих рад пройшов громадянин, як писала преса, раніше судимий за зґвалтування, у Житомирі з’явився кримінальний авторитет «Москва». За них довелося відповідати...

Один бютівець сказав мені після президентських виборів, що Юлія Тимошенко набрала б, можливо, удвічі більше голосів, якби не її люди у місцевих органах влади. Ми ж зробили все для того, щоб у наших списках такі люди не з’явилися.

Але ж у тій самій Київській області у списках БЮТ судимих, гвалтівників і кримінальних авторитетів не було. Тим не менше, організація зараз повністю розвалена. Що дає вам підстави говорити про те, що у випадку зміни влади і відходу Сергія Тігіпка з Кабміну деякі ваші місцеві керівники не втечуть з корабля?

А від цього ніхто не застрахований. Це звичайний, нормальний політичний процес. Завжди частина партійців бачить себе у партії лише доти, доки її лідер у владі.

І ви з цим миритесь?

Звичайно. У будь-якій політичній партії з будь-якої країни світу є ядро, а є так звані „попутники”, і жодна партія не має гарантії від того, що такі люди можуть приходити і відходити. Чим успішніша партія – тим більше попутників. Але завдання лідера – відрізнити перших від других і забезпечити процес таким чином, аби випадкові попутники не робили погоду в партії.

Але одна справа – коли з партії в партію переходять окремі люди, а інша – коли між партіями мігрують цілі регіональні осередки.

А це вже – питання. Але ви знаєте, я переконаний, що у нас не буде міграції осередків.

Тим більше, що осередки у нас формуються не під конкретного лідера. Я об’їхав практично всі області України і на власні очі переконався, що у нас немає випадків, коли б місцевий партійний лідер заганяв своїх підлеглих у партію або ще щось у тому дусі. У нас – дійсно здоровий, нормальний процес прийому кадрів. А там, де політичні сили гналися за чисельністю організацій, очевидно, можуть згодом виникати певні проблеми. Наприклад, якщо партійну організацію очолює директор крупного заводу чи ринку, то він може записати до неї всіх своїх працівників. А потім, коли цей директор вирішить змінити партійну прописку, то разом з ним до нової партії переходить весь осередок – весь завод чи ринок.

Чи виправдало себе невисування «Сильною Україною» кандидатів у мери в Дніпропетровську і в Одесі – у містах, в яких на президентських виборах Сергій Тигіпко показав дуже солідні результати. Можливо, у ході місцевих виборів цей успіх можна було б розвинути чи, принаймні, зіграти на інерції тамтешніх виборців?

І в Одесі, і в Дніпропетровську виборчі кампанії почалися задовго до самих виборів. У Дніпропетровську кампанія тривала як мінімум три роки – я можу про це говорити, бо знаю цю виборчу кампанію, її драматургію зсередини. В Одесі – та сама ситуація. Там підготовка до виборів велася мінімум три роки.

Костусєвим?

Інколи людина виходить уже на підготовлене «під неї» поле, і Костусєв з’явився в Одесі саме у цій якості. Партія регіонів довго працювала на те, щоб за результатами виборів отримати на чолі Одеси свою людину. Ким би була ця людина – це вже інше питання. На деякому етапі в цій якості розглядався навіть Гурвіц...

Що стосується нас, то ми чудово розуміли, що Сергій Тігіпко навряд чи піде в мери, а його рейтинг навряд чи трансформується в рейтинг тієї постаті, яку б ми висунули в мери Дніпропетровська чи Одеси. Ми прийняли рішення про те, що будемо підтримувати тих прохідних кандидатів, які є близькими нам ідеологічно чи з якими у нас немає серйозних суперечностей. А що стосується Олексія Костусєва – він свого часу був одним з активних діячів Трудової партії України, коли її очолював Сергій Тігіпко.

А у Дніпропетровську ви просто вирішили не йти проти популярного Івана Куліченка?

А навіщо? Чи доцільно це з прагматичної точки зору? Виставляти свого кандидата просто для того, щоб зайвий раз «засвітити» «Сильну Україну» – це, думаю, навряд чи доцільно.

Наскільки відповідають дійсності чутки про те, що в обмін на відмову від висування своїх кандидатів у мери Дніпропетровська і Одеси партія «Сильна Україна» отримає пости секретарів тамтешніх міськрад?

Ми не вели таких переговорів. Там є дуже багато бажаючих провести своїх людей на ці пости. Костусєва і Куліченка підтримували не тільки ми. Тому, думаю, на нас чекає серйозна боротьба за ці посади.

Якщо від вас щось залежатиме у цьому відношенні, то чи допомагатимете ви своїм висуванцям – тій же Світлані Фабрикант в Одесі, наприклад – у боротьбі за крісло секретаря міськради?

Звичайно. Інакше навіщо тоді взагалі партія як інструмент досягнення цілей?

Розкажіть, що за історія у вас трапилася з Ігорем Богатирьовим? Голова Донецької обласної парторганізації пішов з посади у розпал виборчої кампанії...

У ході виборчої кампанії Богатирьов заявив про те, що у зв’язку з обставинами – не розшифровуючи цього – він мусить іти із посади. Ми з розумінням поставилися до його рішення. Очолив організацію його заступник Владислав Дрегер.

Тобто ви не знаєте, які мотиви спонукали його прийняти таке рішення?

Враховуючи складність області, враховуючи його родинні стосунки і певні політичні моменти, ми з розумінням поставилися до його рішення і не акцентували на ньому увагу.

Він залишається членом партії?

Він написав заяву про те, що йде з посади, але чи написав він при цьому заяву про вихід з партії, я зараз сказати не можу.

Чи є у «Сильної України» якась чітка позиція з приводу того, з ким її фракції можуть блокуватися, створювати більшості в місцевих радах?

Наша позиція полягає в тому, що ми хочемо конструктивної роботи в радах. Тому ми будемо входити в більшості. Оскільки в основному більшості в місцевих радах будуть створюватися за участі Партії регіонів, то, відповідно, немає нічого дивного в тому, що на сході ми входитимемо до більшостей з Партією регіонів. Але ми би не здивувалися, якби наші фракції в радах на заході України формували коаліції і з іншими політичними силами.

-- У проектах Яценюка і Тягнибока були прямо зацікавлені деякі владні кола, а ми були прямими конкурентами Партії регіонів

При всій некоректності такого порівняння, попередні результати виборів показують, що за «Фронт змін» Арсенія Яценюка проголосували більше виборців, ніж за вас...

Я би не поспішав із висновками і дочекався офіційних результатів, адже даних лише екзит-полів недостатньо, щоб робити підсумки в загальнонаціональному масштабі. У Яценюка були більш виграшні вихідні позиції, адже він перебуває в опозиції.

Опозиційний майданчик – більш благодатний для проведення виборів. Не відкрию Америку, якщо скажу: у його проекті і в проекті Олега Тягнибока на заході України були прямо зацікавлені деякі владні кола – у той час як ми були прямими конкурентами Партії регіонів у боротьбі за голоси виборців. Більше того, вся кампанія «Фронту змін» була побудована виключно на критиці Податкового кодексу, який повністю прив’язували до Тігіпка. На жаль, Арсеній Петрович, чудово знаючи реальний стан справ у уряді і в урядовій команді, спекулював на причетності Тігіпка до складних економічних моментів не менше, ніж відверті популісти типу Симоненка чи Тимошенко. Кажу «на жаль», бо вбачаю у «Фронті змін» у майбутньому серйозних ідеологічних партнерів на шляху розробки і втілення реформ в Україні.

Після інавгурації Віктора Януковича у вас теж була можливість перейти до опозиції. Не шкодуєте, що нею не скористались?

Ні. Ми попереджали наші кадри про це. Під час своїх поїздок областями я у кожному виступі говорив, що насправді бути у владі – це великий ризик, бути у владі разом з дуже потужними політичними силами – це теж дуже великий ризик, а сповідувати при цьому реформаторські цінності – це ще більший ризик. У жодній країні реформи не викликали овацій на момент їх проведення.

Але виходить так, що одна влада – Партія регіонів – наростила свої показники у порівнянні з президентськими виборами, а інша влада – «Сильна Україна» – опустилася. Чому?

Як би парадоксально це не виглядало, Партія регіонів наростила свої показники за рахунок БЮТ. Насправді значною частиною електорату БЮТ була конформістська частина населення, яка буде голосувати за будь-кого, хто перебуває у владі. Саме на цю частку населення збільшила свою підтримку Партія регіонів і, відповідно, зменшив БЮТ.

А чому ці конформісти не проголосували за вас?

Дуже просто: вони голосують за тих, хто перебуває при реальній владі, хто реально уособлює владу – від найвищої посадової особи в державі до керівника жеку. У нас при владі на перших ролях тільки одна людина. Ми ніби й не у владі – якщо розібратися, але й виступати з опозиційними гаслами з етичних міркувань не можемо.

З іншого боку, під час кампанії ваша партія і Сергій Тігіпко часом користувалися відверто опозиційною риторикою.

Наприклад?

Наприклад, у заявах про тиск влади на ваших кандидатів.

Так, де-не-де на місцях ми з цим зіштовхувалися. Та й у день виборів ми подали велику кількість зауважень щодо порушень, які ми спостерігали на дільницях. Але це не було опозиційною риторикою, ми не критикували, власне, владу чи систему влади, ми говорили про факти порушень, апелювали до законності. І я знаю, що в багатьох регіонах наша позиція серйозно вплинула на прозорість виборчого процесу.

Чому сталося так, що «Сильна Україна», провладна політична сила, стикалася з випадками тиску на себе? Що це за влада така, яка тисне на своїх же?

Річ у тому, що на місцях дуже часто можна спостерігати те, що Сталін свого часу називав запамороченням від успіхів. Дуже часто чиновники на місцях, прийшовши до влади, вважають, що відтепер там має бути єдиноначаліє і єдиномисліє.

А по-друге, на виборах не буває союзників – тут є тільки опоненти, конкуренти. Відповідно, чиновники на місцях дуже часто дійсно робили все для того, щоби всіх – незважаючи, у владі чи в опозиції перебувають ці люди, – підстригти під один гребінь.

У таких випадках нам доводилося апелювати до голови Партії регіонів, він же прем’єр-міністр, апелювати до Президента. Ці кроки були дієвими, Президент проводив виховну роботу з губернаторами.

Тобто тим політичним силам, які зараз заявляють про масові, системні фальсифікації на місцях, просто не вистачало своєї людини у влади, яка могла б у будь-який момент апелювати до прем’єра чи Президента?

Ні, я знаю, що їхніми зверненнями також переймалися. Їхні звернення також розглядалися, але на них почали звертати увагу лише після того, як Президент зібрав губернаторів.

А зібрав він їх з вашої подачі?

Ні, не тільки з нашої. Ми не переоцінюємо своєї ролі в цьому. Це було ініціативою Президента, реалізованою після того, як у нього накопичилася велика кількість сигналів про порушення виборчого законодавства і виборчого процесу з місць.

-- Я не думаю, що вже сьогодні Тігіпка «спалили»

Свого часу говорилося про те, що у владі сформувалася своєрідна «антитігіпківська фронда», головним завданням якої є „спалити” Тігіпка його перебуванням у владі. Чи свідчать ваші результати на місцевих виборах про те, що їй вдалася реалізація цього плану?

Але я не думаю, що вже сьогодні Тігіпка «спалили» чи що його вже варто списувати. Я ще раз повторю: на цих виборах робився неполітичний вибір.

Однак ми усвідомлюємо, що Тігіпка продовжуватимуть «палити», будуть усіляко підставляти. Його рейтинг буде йти вниз або вгору в залежності від того, як будуть працювати реформи,– все це буде. І це – нормальне явище. Поступове коливання рейтингів виводять, як правило, на високі здобутки. Стрімкий ріст рейтингу призводить до запаморочення і дуже болісного падіння.

Чи збільшилися за результатами цих виборів шанси на відставку Тігіпка внаслідок діяльності цієї «антитігіпківської фронди»?

Бачите, фронда, про яку ви говорите, також має сьогодні велику кількість вразливих сторін. Сьогодні їй доведеться відповісти своїм виборцям на сході на питання про те, чому вони на заході будуть дуже активно співпрацювати, а подекуди навіть створювати більшість із партією «Свобода», наприклад.

Як не дивно, перемігши на місцевих виборах, ця фронда – а зараз йдеться не про позицію всієї Партії регіонів, а саме цієї досить вузької фронди – отримала піррову перемогу. Вони стали ще більш вразливими, ніж були до цього: вони взяли на себе відповідальність за труби, дороги, каналізацію і все інше – те, що сьогодні підняти і виправити неможливо. Сьогодні їм не до відставки Тігіпка – сьогодні вони розуміють, що перекласти на нього відповідальність за підвищення комунальних тарифів не вдасться – підняття тарифів є прерогативою місцевих органів влади. Йти на вибори, вішаючи всіх собак на «Сильну Україну», було легко. Хай тепер так само легко продемонструють власний шлях виходу з ситуації довкола тарифів, субсидій, дотацій, соціальних виплат.

Але ж, по суті, на сході України відповідальність за труби, дороги і каналізацію і так була в їхніх руках.

На сході – так. А я маю на увазі захід і центр України.

І ви думаєте, що східноукраїнським виборцям так цікаво, з ким Партія регіонів за що голосує у Львові й Івано-Франківську?

Якщо завтра, припустімо, у Горлівку приїдуть представники «Батьківщини» чи інших опозиційних сил і запитають у звичайних людей, а що робить Іван Іванович, представник Партії регіонів, у сусідніх кріслах зі, скажімо, Іриною Фаріон чи Олегом Тягнибоком, то, думаю, у звичайних людей будуть виникати питання.

Виборців на сході протягом кількох років годували думкою про те, що «Свобода», Тягнибок і так далі – це величезне зло. І тут раптом це зло стає не просто матеріалізованим, а матеріалізованим, по суті, в одній зв'язці з Партією регіонів.

Так це ж «для блага людей, для ухвалення конструктивних рішень».

Свого часу про такі конструктивні рішення говорили і у серпні 1939 році, коли хтось там у Кремлі підписував якісь там угоди із міністром закордонних справ однієї європейської держави.

Тим не менше, позиції Тігіпка в уряді, на вашу думку, після місцевих виборів посиляться чи послабшають?

На сьогоднішній день вони залишаються стабільними. Хоча, я думаю, в уряді є багато тих, хто хотів би, щоби Тігіпко пішов у відставку. Але Тігіпко у відставку не збирається.

Чи вірите ви чуткам про те, що Тігіпка тримали в уряді лише до першої виборчої кампанії, аби до неї він не пішов в опозицію. А зараз, коли до наступних виборів залишається, умовно кажучи, два роки, його можна просто турнути з уряду, а заразом – і з великою політики?

Таким чином ініціатори цього плану тільки підвищать шанси Тігіпка на наступні вибори

Залишивши його без кабмінівського майданчика?..

Погодьтеся, цей майданчик давав йому не так вже й багато позитиву. Навпаки, не маючи його, ми могли б обійтися без багатьох звинувачень на нашу адресу. Адже в чому нас тільки не звинувачували? Податковий кодекс розробив Тігіпко, підвищення пенсійного віку придумав Тігіпко, підвищення тарифів ініціює Тігіпко...

Але ж Тігіпко і справді виступає у ЗМІ з заявами з приводу цих непопулярних реформ.

По-перше, ані підвищення пенсійного віку, ані підвищення тарифів не є реформами – це кроки в рамках стабілізації економічної системи. Реформа ЖКГ та пенсійна реформа – це щось абсолютно інше.

А по-друге, у своїх заявах Тігіпко говорить не про свою підтримку цих кроків, а про позицію уряду з цього приводу. Рішення про підвищення тарифів приймають два профільних міністерства: міністерство житлово-комунального господарства і міністерство палива й енергетики, обидва вони очолюються регіоналами. За рішення про підвищення пенсійного віку відповідає міністерство праці і соціальної політики, яке очолює представник Блоку Литвина.

Інша річ, що Тігіпко – віце-прем'єр, який курує економічний блок питань, за посадою повинен озвучувати рішення з усіх економічних питань, які солідарно приймаються урядом.

Як ви думаєте, коли в Україні потрібно проводити парламентські вибори?

Згідно з відомим рішенням Конституційного суду, по-перше, відновилася дія Конституції в редакції 1996 року, а по-друге, всі закони і нормативні акти повинні бути приведені у відповідність до цієї Конституції. Якщо так, то логічно, щоб вибори відбулися навесні 2011 року. Але це – моя особиста точка зору.

Чи буде партія «Сильна Україна» заявляти про якийсь спротив політичному рішенню про проведення виборів у 2012 році, якщо воно буде ухвалене?

Сьогодні партія «Сильна Україна», не маючи свого представництва в парламенті, не може вплинути на прийняття тих чи інших рішень, а тому, очевидно, буде виконувати те рішення, яке буде прийнято парламентом. Ми не будемо заявляти ані про якісь протести, ані про рішучу підтримку цього рішення. Ми готові до виборів як у 2011, так і в 2012 році.

А чи не бачите ви передумов для негативної рейтингової динаміки і Тігіпка, і «Сильної України» до 2012 року?

Якщо у 2011 році підуть реформи, у нас буде, сподіваюся, незначне зниження рейтингу, і це буде об’єктивним явищем – через це пройшов Бальцерович у Польщі, через це пройшов «Fidesz» в Угорщині, – але вже за рік у них відбувалося значне підвищення рейтингу.

Тому в даній ситуації ми не думаємо про рейтинги. Для нас значно важливішим від їхнього коливання є питання дотримання наших принципів. Якщо ми вистоїмо і будемо чітко дотримуватися своєї позиції – ми збережемо партійне ядро і команду. Якщо ж почнемо – подібно багатьом іншим силам – намагатися сподобатися виборцям, говорячи їм різноманітні популістські дурниці, ми втратимо ядро, але здобудемо велетенську масу «попутників». Знаєте, дуже би не хотілося перетворюватися на популістів.

В нашому останньому інтерв’ю ви сказали, що Тігіпко впевнений, що стане президентом. Чи не поменшало у нього цієї певності після місцевих виборів?

Я й далі впевнений, що Тігіпко стане Президентом. Питання лише в тому, коли.

І коли ж буде «його» кампанія?

Треба дочекатися, коли визначиться дата президентських виборів, – 2014 чи 2015 рік.

Питання полягає виключно в цьому? Ми не говоримо про 2020 чи 2025-й?

Якщо в країні найближчим часом не відбудуться глибині суспільні та економічні реформи, то й самого поняття «2020» чи «2025» для України не існуватиме.