Адвокат EX.ua Артем Афян: Онлайн-кінотеатри, закриті в Україні, можуть втекти у «ДНР» і «ЛНР»

15 листопада співробітники департаменту кіберполіції Національної поліції вилучили сервери популярного в Україні онлайн-кінотеатру FS.to. За повідомленням правоохоронців, було припинено роботу навіть не одного, а групи «піратських онлайн-кінотеатрів», в яку входили ресурси FS.to, BRB.to, FS.ua та CXZ.to. Слідчі дії проводилися в рамках кримінального провадження за ч. 3 ст. 176 (порушення авторських і суміжних прав) Кримінального кодексу України. Поліцейські здійснювали обшуки в офісах, дата-центрах, а також будинках фігурантів провадження. Адміністрація кінотеатру FS.to розмістила на своїй сторінці оголошення для користувачів, яке ніяк не проливає світло на те, що відбувається. «На жаль, сайт не працює і якийсь час так і буде. Дуже неприємна ситуація для всіх нас, але ми сподіваємося на краще і передумови для цього є», – йдеться у повідомленні на сайті.

Буквально одразу після вилучення серверів FS.to на веб-сторінці іншого, не менш популярного онлайн-кінотеатру і файлообмінника EX.ua з’явилося оголошення про те, що ресурс припиняє роботу. Адміністрація сайту попросила всіх користувачів забрати свою інформацію з серверів EX.ua до 30 листопада 2016 року. Тут припинення роботи пояснили просто – постійні DDOS-атаки і тиск законодавців. Справа в тому, що 22 жовтня Верховна Рада ухвалила закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Серед іншого у ньому, наприклад, прописано відповідальність провайдерів за розміщення нелегального контенту на серверах, який має бути видалено впродовж двох діб від моменту розміщення. Та, як відомо, глава держави наклав вето на ухвалений документ, повернувши його до Ради з власними правками.

Конфлікт, що триває не один рік, відбувається між правовласниками, розпорядниками контенту і онлайн-кінотеатрами, найбільші з яких заявляють про те, що працюють із легальним контентом і за українськими законами. Однак розуміння дотримання законності у сторін, вочевидь, різне. Перші вимагають ухвалення законів, котрі захистять їхні прибутки. Другі стверджують, що не в законі річ, а у відсутності в Україні ринку подібних послуг, легальної пропозиції, яка могла б задовольнити великий попит.

Авторитетна у США організація «Міжнародний альянс інтелектуальної власності» з року в рік називає Україну найбільшим піратським офшором світу. До складу альянсу правовласників належить Американська організація кінокомпаній, куди входить шість найпотужніших гравців Голлівуду. Movie Picture Association, приміром, у своєму звіті звинувачує українську владу в тому, що вона нічого не вдіяла, «коли у 2015 році в Донецьку нелегально продавалися російські фільми» – такий приклад наводить заступник голови Адміністрації президента України Дмитро Шимків, підозрюючи «руку Москви» у цьому питанні. Сторона захисту онлайн-кінотеатрів натомість уникає прямих обвинувачень на адресу американських лобістів правовласників, заявляючи про вибірковий підхід української влади до онлайн-кінотеатрів. А також наголошують, що FS.to і EX.ua – найбільші українські кінотеатри, у яких є достатньо багато контенту українською мовою. У разі їхнього виходу з ринку залишаться російські, у яких україномовного контенту майже немає.

В інтерв’ю «Главкому» адвокат юридичної компанії «Юскутум» (Juscutum) Артем Афян, який є захисником водночас і EX.ua, і Fs.to, розповів, у чому полягає основний конфлікт між правовласниками і онлайн-кінотеатрами, чому закрити онлайн-кінотеатри у принципі неможливо.

Закривається EX.ua і припинив роботу сервіс FS.to. Чому саме зараз?

Різні підстави. Що стосується FS.to, то в 2015 році було порушено кримінальну справу, проводилися слідчі дії. EX.ua прийняв рішення без безпосереднього зовнішнього запиту, зважаючи на ту обстановку, яка, ймовірно, спостерігатиметься в країні невдовзі. Зокрема, це пов’язано із посиленням силових акцій, по-перше. По-друге, на момент закриття передбачалася істотна зміна законодавчого поля, яке б поставило, на думку власників ресурсу, роботу всіх сайтів, що намагаються працювати за законами України, під загрозу. EX.ua є таким собі disturbing factor (подразником), тому вони розуміли, що будуть першими, на кому позначиться ця законодавча недосконалість.

«EX.ua нічим не відрізняється від іншого українського підприємства»

США вже протягом тривалого часу називають Україну ледь не найбільшим у світі «піратським офшором». Чи не є останні події результатом тиску США, особливо після президентських виборів?

Думаю, це один з фактів. З приводу того, що саме після виборів, не певен. Звісно, США є одним з основних інспіраторів таких заходів із боротьби з піратством, що загалом, якщо говорити про перехід ринку до легальної моделі, є позитивом. Тим часом вимоги конкретних дій, а саме закриття ресурсів, дозволять комусь відзвітувати про проведену роботу, але реально на боротьбу з піратством вплинути не зможуть.

Офіційно і EX.ua, і FS.to за будь-якої нагоди намагаються наголошувати, що працюють (чи тепер уже працювали) в законодавчому полі, чесно і прозоро. З іншого боку, інформацію про власників, про юридично зареєстровані структури у відкритих джерелах знайти складно. Вам не здається, що в такому разі не зовсім коректно говорити про прозорість?

А ви подивіться, на кого оформлено основні бізнеси в країні. У цих бізнесів іноземний елемент є одним із факторів захисту, так історично склалося в цій країні. Тому тут EX.ua нічим не відрізняється від іншого українського підприємства.

Але ж це привід постійно закидати компаніям непрозорість і ухилення від податків, згодні?

Модель роботи EX.ua щодо сплати податків не надто відрізняється від того, що ми бачимо в інших сферах бізнесу.

На сайті FS.to висить оголошення про те, що якийсь час ресурс не працюватиме. А у соцмережах на сторінці FS.to йдеться про те, що невдовзі ресурс відновить роботу. Де правильна інформація?

Звичайно, на сайті FS.to.

Допис там з’явився після того, як сервери вилучили. Хто ж тоді написав?

Адміни. Бо повністю роботу важко заблокувати. Навіть якщо винесли всю інформацію, у вас усе одно залишатиметься доступ до адміністративної панелі, куди ви можете зайти і щось написати.

Дзеркала FS.to є і в Росії і в Узбекистані. Чому ресурс не продовжив роботу?

Саме в межах України поставили завдання, мовляв, заблокуйте. Байдуже, чи працюватиме далі, чи ні. Просто заблокуйте саме в Україні, і все. Думаю, приблизно так усе й відбувалося.

Хто поставив завдання?

Ті, хто є ідеологом цих операцій, головним є процес. Бо коли вони нічого не роблять, вони начебто у боротьбі зазнають поразки. Бо основний бізнес не в контенті, а в боротьбі.

Отже, кого саме маєте на увазі, кому це вигідно?

У Штатах є відповідні структури, Міжнародний альянс інтелектуальної власності (IIPA). Сам процес боротьби для них важливіший. Проте я не знаю, хто це, доки не висунуто підозри, тому з матеріалами кримінальної справи я не міг ознайомитися. Щодо справи FS.to, то була певна позовна заява, але немає інформації від чийого імені вона була.

Скільки взагалі кримінальних справ було порушено щодо EX.ua і FS.to?

Лише одну справу щодо FS.to, яка тягнеться донині з 2015 року. Щодо EX.ua справ немає. Якщо говорити загалом про боротьбу з піратством, то ми пам’ятаємо, що навесні була справа KickassTorrents (у липні 2016-го міністерство юстиції США вкотре заблокувало доменні імена, що обслуговували один з найбільших такого роду сайтів. – «Главком»), проте я не знаю подробиць цієї справи. В Україні закрився ресурс Torrents.net.ua, але обставин також не знаю.

Чи були позови до EX.ua та FS.to від компаній-правовласників чи фізичних осіб?

У тім-то й річ, що мені невідомо про жодні позови. Суди, незалежно від того, були б вони цивільними, господарськими чи кримінальними, могли би прояснити ситуацію. За весь цей час проти цих ресурсів немає жодного рішення суду. От я днями дивився фільм «Соломон Кейн», повний фільм на YouTube, більше 1 мільйона переглядів, жодної реклами.

Але ж правовласник цілком може надати права на трансляцію якогось конкретного фільму, хіба ні?

Це цікаве питання, насправді. Це ж бо не підписка і не рекламна модель. Бо основне, що закидають правовласники, – це відсутність заробітку. YouTube справді намагається дбати, аби все було легально. Проте у нього є частка контенту, яка ось у такому вільному доступі. І виникає питання, з якого відсотку сайт стає піратським? Якщо 1% нелегального контенту – це піратський сайт чи ні? А якщо 99% – чи це піратський? А 50%, а 30% і так далі? Ось ця невизначеність створює достатньо заплутану, сіру ситуацію. Є намагання наліпити ярликів, але це працює лише у випадку максимального спрощення.

«Коли нас називають піратом №1 – це смішно. У нас маленький жебрацький ринок»

Ви хочете сказати, що правовласники не розуміють, що користувачі з EX.ua і FS.to втечуть до торрентів, а не на платні легальні ресурси?

Це проблема великих корпорацій. Коли рішення про прибутки приймають одні, займаються боротьбою з піратством інші і в цей момент починається дроблення цілей. Тому логіка, яка може вміститися в голові однієї людини, у корпорації розпорошується. По-друге, мені здається, їм Україна як ринок просто нецікава. Коли нас називають піратом №1 – це смішно. У нас маленький жебрацький ринок. Якби у нас національною ідеєю на рівні держави було «ну ж бо станемо піратом №1», ми б заснували міністерство піратства. Але з ким нам довелося би конкурувати? З Китаєм, який жене сюди всі ці «Абібаси», це також інтелектуальне піратство, з Індією, де проблема настільки велика, що вони взагалі махнули на неї рукою. І наші 15 мільйонів користувачів… Що вони там наклікали, що ми опинилися на 1-му місці у світі? Просто Україна є нецікавою як ринок, зручною для показових виступів, аби дорікнути, полаяти.

Звичайно, не можна виправдовувати те, що автор не отримує коштів за свою працю. Це безумовний базис, від нього варто відштовхуватися, але цим не можна обмежуватися. Тому що це створює дуже формалізований і хибний погляд на ситуацію. Від цієї дуже правильної тези починається серйозна дискусія: хто відповідальний за ринок?

Є різні варіанти виходу із ситуації. Від revenue sharing (розподілу доходів) до продажів умовно безплатного контенту через додатки App Store і Google Play. Проте правовласники наполягають винятково на прямих прибутках. Наприклад, є комп’ютерна гра для смартфонів Clash of Clans. Для ігор проблема піратства була дуже нагальною до останнього часу. Але (у світі мобільних ігор) було повністю змінено модель (продажів). Для цього створили Google Play, AppStore – це по-перше, а по-друге – залишилася можливість скачування програм безкоштовно, натомість покупки відбуваються потім, у середині продуктів. Тобто правовласники змирилися з тим, що буде величезна кількість тих, хто гратиме безкоштовно і з різних причин від користувачів неможливо добитися коштів. Але що більше людей користується іграми, то більше можна заробити грошей на тих, хто готовий платити.

Що краще правовласнику: щоб у нього 20 разів купили чи 50 разів купили і 100 разів вкрали? Звісно, що з’являється думка, що я заробив удвічі менше, ніж міг заробити. Рахуєш збитки і не думаєш про те, що без поширення безкоштовного ти б продав менше. Ходіння на поводу у правовласників створить глибоку інтелектуальну прірву. Ми відірвемося від того європейського світу, до якого прагнемо. Просто тому, що вони дивитимуться одні фільми, а ми інші. Яка альтернатива у нас є? «Русскій мір» з його безкоштовними «Ментами»? Проблема дуже багатошарова.

Президент Порошенко повернув до парламенту ухвалений Радою закон «Про державну підтримку кінематографії». Наскільки поправки можуть покращити ситуацію, чи можуть вони вплинути на рішення EX.ua припинити роботу?

Мабуть, відповідь на це питання знають тільки вони (керівники вищезгаданих ресурсів). Обидва ресурси можуть прийняти зовсім різні рішення щодо того, продовжувати роботу чи закритися.

Як узагалі ухвалення цього закону позначиться на сфері онлайн-конотеатрів?

Я можу сказати про події останнього тижня таке: для мене це рубіж. Дуже багато говорилося про той закон. Аж тут раптом виявилося, що боротися з піратством можна і без цього закону. Тоді питання – навіщо той закон ухвалювати і які від нього очікування? Я думаю, що має відбутися якась переоцінка його ролі, механізмів. Говорити про те, що буде чи не буде враховано правки президента… Наскільки мені відомо, заява про нецивілізований лобізм була пов’язана з тим, що тривалий час законопроект мав одну редакцію, але потім якоїсь миті сталася подача дещо іншого тексту. Це було сприйнято спільнотою дуже скептично. Маю на увазі не тільки ресурсами (обмінниками і онлайн-кінотеатрами), а й провайдерами. Вони так само були здивовані тим законопроектом, який було подано.

«Ви дивитеся серіал «Гра престолів»? А його в Україні легально немає. Коли закриються піратські ресурси, ви будете дивитися серіал «Єфросинія»?»

30 листопада закривається EX.ua, невідомо, чи відновить роботу FS.to. Хто залишиться на ринку, хто виграє у цій ситуації?

Це легко передбачити. Є два приклади. Згадаймо, як країна жила до появи EX.ua. Перший – це торренти. Тепер подивімося на Російську Федерацію і ситуацію після закриття Rutracker (найбільший торрент-трекер у Росії). Знову торренти, просто інші. Замість великого ресурсу, який ішов на діалог із правовласниками, скоріш за все, у нас з’явиться якась кількість дрібних ресурсів.

Проблема ця таки ринкова. Наведу другий приклад. Ви дивитеся серіал «Гра престолів»? Його легально в Україні немає. І справа зовсім не в ціні. Я вже навіть не кажу про те, якою мовою – українською чи російською. Коли закриються піратські ресурси, чи будете ви дивитися серіал «Єфросинія»? От у Росії зараз відбувається «імпортозаміщення». Чи можливе воно в інтелектуальній сфері, особливо тоді, коли в інтернеті багато реклами нових фільмів? Величезна кількість споживачів, які дуже майстерно підігріті інтересом до певного контенту, чи зможуть вони втриматися, щоб його не погуглити? Мабуть, ні. На ринку попит завжди створює пропозицію… Останнім часом для встановлення ринку легального контенту дуже багато робить oll.tv та Megogo. Можливо, певний зиск із ситуації вони отримають від перетікання. Але тотально від них ситуація не залежить.

Чи можливі обшуки, порушення справ не тільки проти FS.to, а й проти дрібніших кінотеатрів, які залишаться на ринку, аби спонукати користувачів переходити до платного контенту?

Багато хто про це говорить, є такі очікування. Але перетікання трафіку користувачів на легальні ресурси означатиме, що ви замість «Гри престолів» усе-таки почали дивитися щось інше з того, що пропонується. І ось тут питання: чи погодяться користувачі на досить звужену пропозицію, яка є для українського ринку? Окрім того, не забуваймо, що в інтернеті кордонів немає. Я думаю, для тих, хто хоче працювати поза законами України, як це відбувається й зараз, існують різні куточки світу. Найближче – це «ДНР» і «ЛНР». Звідти трафік може легко надходити сюди.

Наведу інший приклад. Українська держава задекларувала, що порнографія у нас поза законом. Та чи проблематично знайти порнографію в інтернеті? Є країни, які доволі серйозно фільтрують інтернет. Але для цього потрібні величезні кошти. Бо це серйозна інфраструктура, серйозна система. Питання закриття сайтів сприймається вельми обережно. Наївно думати, що у цей момент вирішується питання лише авторських прав – разом з тим закладається модель для всього іншого…  Тобто десь можемо заблокувати мультик із Міккі Маусом, а за сепаратизм не можемо заблокувати?! Абсолютно логічно починаються блокувати сайти, які загрожують національній безпеці. Далі починає розмиватися межа: а що більше у нас загрожує національній безпеці – той, хто критикує владу зсередини, чи «ДНР» із «ЛНР»? І ми бачимо на прикладі Росії, що інфраструктура блокування сайтів, особливо для молодих демократій, створює величезний ризик скочування в цензуру.

Чи є в Україні технічні можливості, аби заблокувати небажаний трафік з так званих республік?

Якщо він, цей трафік, є, чому досі у нас не заблоковані сепаратистські сайти? Росія, здається, вклала у це 1 млрд доларів. Чи є у нас зайвий мільярд, щоб бавитися з таким? У РФ успіхи досить посередні.

У лютому 2015 року спільно з компанією «Арма-Україна» FS.to, вже маючи певні проблеми, оголосили про створення абсолютно легального кінотеатру FS.ua, який навіть встиг попрацювати в тестовому режимі. Однак повноцінно проект так і не запустився. Чому?

Старт не вдався. Модель, запропонована «Армою», була юридично вразливою. Без нормального погодження правовласників. Вони взяли організацію колективного управління і зробили так звану процедуру очищення авторських прав. Тобто платили якийсь фіксований відсоток… Але правовласники були категорично проти.

У коментарі «Громадському» ви сказали про те, що EX.ua тривалий час вів перемовини з потужними правовласниками і не знайшов компромісу щодо розподілу прибутків. У чому саме сторони не зійшлися, якою є ціна питання?

Розбіжності світоглядні. EX.ua від самого початку пропонував модель revenue sharing (розподіл доходів). Але допоки великі правовласники не змінять підхід до отримання прибутків, голос дрібних просто не буде чутно, він не впливає на ринок. Поясню, чому. У власників великих студій все ще дуже міцною є думка, бажання отримувати фіксовані гроші. Тобто, якщо ти хочеш створити онлайн-кінотеатр, поставити фільм, сплати одразу 200 тисяч доларів. А чи збереш ти ці 200 тисяч доларів на українському ринку, чи ні – це вже твоя проблема. Ось у цьому полягає величезна проблема і відсутність розуміння у сторін. Чому сьогоднішні онлайн-майданчики, такі як Oll.tv, Megogo, не можуть повністю задовольнити запит споживача? Бо у них зв’язані руки. Контент продається дорого. До того ж він не продається за системою розподілу прибутку. Не робиться жодних маркетингових досліджень (про готовність населення платити за контент). От у нас легально тепер уже можна дивитися Netflix. Але передплата на нього коштує кілька десятків доларів на місяць. Це глобальна компанія, якій Україна взагалі не цікава. Наша країна у них є маленькою цяточкою на глобусі. Немає таргетингу ціни, немає на цьому ресурсі не лише нового контенту, а й старого. Це при тому, що Netflix є великим передовим ресурсом.

У США кілька років тому тисячі людей було оштрафовано за скачування нелегального контенту. Якщо подібне буде запроваджено в Україні, чи вплине це на те, що користувачі перейдуть до використання легального контенту?

Маю відповідь з двох частин. Чи ви знали, що самогоноваріння до останнього було протизаконним? За це був адміністративний штраф. Є термін «мертва норма». Якби держава ввела подібні норми і почала їх втілювати, це викликало б величезне обурення суспільства. По-друге, стоїть питання ефективності таких норм. Ви наводите приклад США, але рівень піратства у цій країні, як каже Вікіпедія, становить 20%. Це дуже умовно. Як його виміряти, від чого 20%... Але навіть якщо це 10%, навіть якщо це 5%... Якщо подивитися на абсолютні цифри, то навіть 1% піратства у США – це кілька Україн з усіма легальними контентами, легальними кінотеатрами. Просто там економіка більша і купівельна спроможність більша. Що станеться, якщо наша держава на це піде? З одного боку, не буде альтернативи, каратимуть користувачів, зростатиме рівень протестних настроїв. З іншого боку, без альтернативи користувачі все одно дедалі більше йтимуть у TOR-мережі, де все важче їх буде схопити. Наш народ усе ж таки навчений опиратися державі.

Будуть акції протесту, подібні тим, які були на захист EX.ua у 2012 році?

Буде перетікання дуже великої кількості людей у так званий dark net або до його певних частин, тобто туди, де їх узагалі схопити не можна. Держава не може подолати весь цей ринок. Просто це дасть поштовх створенню більш звучних інструментів для торрентів тощо. Попит завжди буде задоволений пропозицією. Допоки ринок не вирішить, як задовольнити попит, вся ця боротьба з піратством є мукою… Так чи інакше, це глобальна проблема, а не суто українська.