«Батьки були шоковані». Інтерв'ю з тату-рекордсменом, який працює у морзі

Про 28-річного мешканця Дрогобича Олега Карпу країна заговорила у кінці квітня. Тоді стало відомо, що чоловік встановив світовий рекорд з кількості татуювань на тілі.

Однак Олег цікавий не лише своїм захопленням боді-артом. Він має дуже незвичайну професію: Карпа – медбрат судово-медичної експертизи, танатопрактик. Вже шість років свого життя він готує тіла померлих до поховання. Не планує зупинятися. Прагне продовжувати розвиватися у цій сфері і рухати танатопрактику як професійну галузь в Україні вперед.

В інтерв’ю «Главкому» Олег Карпа відверто розповів про свою екзотичну роботу, та про те, як вона змінила його життя, сприйняття фільмів жахів та ставлення до потойбічного. І, звісно, також говорили про його відомі тепер на весь світ татуювання. 

«Я дуже емоційно переживав похорони»

Інстинкт самозбереження – базовий для людини. Відповідно, страх смерті – один із основних. Як так сталося, що ви вирішили постійно бути дотичним до смерті? В який момент ви почали сприймати це нормально?

Як всі молоді люди, я був в пошуку себе і поміняв безліч робіт. Так склалося, що доля мене завела в таке, з першого погляду, похмуре місце, проте це якраз тут я почуваюся максимально комфортно.

На багатьох людей дуже сильне враження справляє перший похорон, на якому людина побувала. Чи боялись ви померлих до початку цієї роботи?

Так, я дуже емоційно переживав похорони. Я добре пам'ятаю перший похорон, на якому був присутній.

Ніколи б не міг в житті подумати, що колись буду працювати із покійними. Для мене взагалі в дитинстві було дивно, як люди взагалі можуть працювати з мерцями, але як то кажуть, ніколи не зарікайся.

Як близькі поставилися до вашого вибору?

Батьки були шоковані, оскільки робота є нетипова. Я думаю, будь-яка мама була би здивована. А от старша сестра підтримала мене одразу. Вона казала: «Спробуй, чому б і ні? Якщо є можливість, треба спробувати, а піти встигнеш завжди». 

Пам'ятаєте свій перший робочий день?

На початку мені пояснили мої обов'язки, які виявилися зовсім не такими, як було написано в оголошенні про вакансію. Там йшлося лише про те, що шукають людину, яка має підписувати бірки, які чіпляють на покійного. На практиці виявилося, що в мою роботу входить розтин – аби паталогоанатом міг встановити причину смерті, а також підготовка тіла до похорону. Я був трошечки шокований почутим. Мені дали декілька днів, аби адаптуватися, налаштуватися морально на таку роботу. Мені вистачило одного дня, після чого я вже почав помаленьку заглиблюватися в роботу. 

Чи пам'ятаєте перше тіло, з яким вам довелося працювати? Хто це був?

Це був чоловік за 70. Візуально я його пам'ятаю. Розумієте, це цікава, але рутинна робота. Так, звичайно, підхід до кожної людини індивідуальний, але є базові навички, які необхідні для роботи. Їх мене на початку навчали. Згодом я побачив, що ця галузь у нас менш розвинена, ніж у Європі. Тоді я почав розвиватися, вдосконалюватися.

«Мені б дуже хотілося, щоб танатопрактика як професія була затверджена на медичному рівні»

У законодавчій базі України немає такої професії, як танатопрактик…

Так, на жаль, немає. Мені б дуже хотілося, щоб танатопрактика як професія була затверджена на медичному рівні.

Так, як є, скажімо, стоматолог, а є зубний технік, щоб і в нас у законодавстві було прописано, що є патологоанатом, а є середньоспеціальний танатопрактик. Це дуже і дуже необхідна професія.

В Україні проблематично розвиватися в цьому напрямку. Я купував відеоуроки у закордонних партнерів. Так, є мовний бар'єр. Я з англійською не сильно дружу, але це не завадило мені покращити свої навички. У цій професії можна розвиватися безкінечно.

Чи виробляють в Україні усі речовини, потрібні для вашої роботи – скажімо, засоби для бальзамування чи танатокосметику? Чи все це закуповують за кордоном?

Її закупляють за кордоном, я також купував за кордоном.

На Facebook ви зробили сторіночку, на якій пропонуєте навчати охочих стати танатопрактиками. Наскільки багато людей до вас звернулись, і що це за люди?

80% з них – це люди, які взагалі з тим ніколи не стикалися. Мені здається, вони просто трішечки не розуміють специфіки цієї професії. У нас мав бути офлайн-курс, але, на жаль, через непорозуміння з партнерами ми змушені були скасувати. Абсолютна більшість охочих навчатися – жінки. Це було для мене максимально дивно, але, в принципі, чому б і ні? Я бачу, що багато з тих, хто займається танатопрактикою в Україні, – це саме жінки. Мені це не до кінця зрозуміло, бо, наприклад, я працюю з різними випадками. Трапляються, скажімо, гнилісні тіла, тобто сильно видозмінені. Мені дивно, що жінки згодні їх торкатися.

Які риси характеру повинна мати людина, щоб займатися танатопрактикою? 

Це є технічна робота. Навичка, яку може набути кожна людина.

Я думаю, що така людина повинна мати стійкий емоційно-психологічний стан і вміти розділяти особисте і робоче. Бо в мене, наприклад, були випадки, коли ще вчора я розмовляв з колегами, а на наступний день вони вже були у мене на столі.

Є випадки, за які ніхто ніякі гроші не бере. Це коли до поховання готую військових

Чи є для вас якісь обмеження щодо тіл, з якими ви погоджуєтеся працювати – можливо, діти, військові? 

Немає. Я не працюю хіба із родичами – так, як і всі у цій сфері.

На рахунок військових, дітей – на жаль, я мушу працювати з усіма і розуміти, що я роблю специфічну, але необхідну роботу. Її результат залежить від того, наскільки я зможу емоційно відключитися і зробити все якісно.

А що вам допомагає емоційно відключитись? Працюєте в тиші чи ви включаєте музику або серіал?

Серіали, музика як тло роботи для танатопрактика чи судмедексперта – це кінематографічна картинка, в яку повірили люди. Насправді це відповідальна робота. Я працюю в тиші, стараюся максимально сконцентруватися на роботі. Від цього залежить психологічно-емоційний стан родичів покійної людини. Там нема місця для серіалів, музики і тому подібного.

Скільки часу у вас може зайняти робота з одним тілом?

В середньому це півтори години, але все залежить від складності випадку. Інколи може займати і чотири години, і більше.

Скільки коштує підготувати тіло до похорону? Приблизно.

Приблизно – від безплатно і вище. Є випадки, за які ніхто ніякі гроші не бере. Це коли до поховання готую військових. Це, я вважаю, найменше, що я можу взагалі зробити для близьких людей покійного військового.

«Я нещодавно робив декілька розтинів після ДТП на мотоциклі, але це не завадило мені купити «моцик»

Чи стикалися ви з дивними побажаннями від родичів? Може, хтось хоче покласти в труну алкоголь чи ще якісь речі?

Так, алкоголь просять покласти. Я б навіть не сказав, що це екзотичне прохання – швидше норма для нашого менталітету, якщо людина вживала за життя. Бувало, що просили поставити дві чарки, бо казали, що в покійного нещодавно кум помер, і щоб вони могли випити вдвох. Скільки людей, як то кажуть, стільки уявлень.

Іграшки інколи просять покласти. Для старших людей, до речі, неодноразово клав іграшки. Просили також підмалювати волосся, якщо перед смертю покійна людина не встигла, – аби на тому світі вона була гарна. Я враховую всі побажання людей, якщо вони є адекватними.

Чи стикались ви з тим, що після роботи з якимось тілом ви почали чогось більше боятись – пожеж, глибини, висоти, ще чогось?

У мене такого немає. Я нещодавно робив декілька розтинів після ДТП на мотоциклі, але це не завадило мені купити «моцик». На мене робота ніяк не впливає абсолютно. Я розумію, наскільки життя є швидкоплинне і стараюся не відкладати на завтра те, що можу зробити сьогодні.

Питання смерті – це не те, чим потрібно забивати собі голову. Це неминуче і його треба приймати як факт, а не поринати в думки про те, що це колись станеться. Звісно, що воно станеться, нікого не мине, але не потрібно акцентувати на цьому увагу. Краще думати про те, як ти живеш.

А чи дивитеся ви серіали чи читаєте книжки на тему смерті?

Мені, в принципі, в житті того хватає. Щоправда, в мене дещо змінилося ставлення до фільмів жахів.

Певно, дається взнаки професійна деформація, бо я почав помічати багато дуже неправдивих деталей, через які, на жаль, насолодитися певними фільмами вже не вдається так, як раніше. Вже немає отого здивування, тих емоцій, які «жахастики» викликали раніше.

Цілий пласт фільмів жахів побудовані навколо теми аутопсії (посмертний розтин). Чи траплялися у вас вечори, коли ви працювали з тілом, і наприклад, раптово вимкнулось світло чи сталось щось іще, що можна було б пов’язати із чимось надприроднім?

Я скептично ставлюся до таких речей. Вважаю, що на кожну подію є пояснення. Не траплялося такого, що б мене здивувало.

З кожним роком дедалі менше речей, які би дійсно могли мене щиро здивувати. Я не стверджую, що немає нічого надприродного. Може, щось є, але я стараюся на все знаходити побутові пояснення. Завжди вдається.

Чи вірите ви в Бога, чи професія якось вплинула на ваше ставлення до віри?

Я вірю в Бога, звичайно, і я вірю в те, що є над нами щось вище. А от на рахунок релігії… Я почав скептично ставитися до церкви і до того всього навколо релігії. Я розумію, що то не є більше, ніж бізнес.

Питання смерті – не те, чим потрібно забивати голову. Це неминуче і треба приймати як факт, а не поринати в думки, що це колись станеться…

Чи приходили до вас люди, які бажали купити «мертвої води» (вода, якою обмили тіло – «Главком»), нігтів покійника, ще чогось такого, що застосовується у магічних ритуалах? 

Так, такі екземпляри бувають. Моє начальство зразу їх відфутболює.

А за це пропонують гроші чи просто просять? Цікаво просто, скільки людина готова за таке заплатити.

В основному просяться працювати якраз біля покійних – щоб мати вільний доступ до тіл. То хитрі люди.

У вас в Instagram є ціла добірка з чорним гумором. Він вам почав подобатися, коли ви почали працювати в цій сфері?

Він мені і раніше подобався, просто зараз він якось більше в мені розвинувся.

Чи траплялося, нова людина, з якою ви щойно познайомилися, лякається, коли дізнається, чим ви займаєтеся?

У принципі, всі реагують адекватно, навіть з цікавістю, бо рідко зустрінеш людину, яка працює в такій сфері. Хоч зараз я бачу, що багато нових людей з’являються у цій професії, і це дуже круто. 

«Я не прагнув встановлювати рекорд з татуювань – взагалі випадково про це дізнався»

На відміну від багатьох людей, які ставлять собі за мету встановити рекорд за кількістю тату, ваші татуювання продумані, вони зроблені в єдиній концепції. Чому ви обрали саме її?

Спочатку я побачив ідею кисті. Вона мені сподобалася, але я не був готовий забивати кисть, оскільки тоді ще не знав, де я буду працювати і чим займатися. Вже коли я почав працювати там, де зараз, то зрозумів, що мені якраз сама робота дозволяє зробити татуювання, оскільки мої моїм клієнтам, в принципі, без різниці на мої кисті.

Згодом мені здалося, що «забивати» тільки одну кисть буде негарно. Тому ми з тату-майстром розробили індивідуальний рукав. На другій руці я вже мав татуювання. Щоб все виглядало в одному стилі, ми зробили перекриття і зав'язали це все в один масштабний концепт.

Я не прагнув встановлювати рекорд – я взагалі випадково про це дізнався. У мене в житті взагалі дуже багато прикольних збігів.

Часто люди, які захоплюються татуюваннями, люблять і пірсинг. Чи є у вас на тілі пірсинг, чи може, плануєте зробити?

Ні, в мене пірсингу немає. Оскільки я активно займався спортом, то до такого навіть до не додумувався.

З часом татуювання тьмяніють, потребують корекції. Чи не побоюєтесь ви, що років за п'ять ваші тату змінять колір, і доведеться робити корекцію, постійно підтримувати вигляд?

Догляд за татуюванням я сприймаю як частину гігієни. Це не так, що ти набив – і на тому кінець. Тату не любить сонця, не любить літньої спеки. Тобто за татуюваннями треба доглядати, щоб вони мали естетичний вигляд. Раз на пів року я обов’язково роблю корекцію татуювання на кистях, на пальцях. Я розумію, що за цим треба доглядати, щоби воно мало гарний вигляд. 

Що мало б статися, аби ви вирішили вивести всі татуювання чи бодай половину з них?

Ну дивіться, мені, щоб вивести всі татуювання, мені треба десь років 40. Я, я думаю, сума еквівалентна трьом квартирам у Києві.

Я звик до своїх татуювань. Немає такого, щоб я дивився в дзеркало і думав: «Блін, якось воно негарно». Я взагалі не звертаю на них уваги, забуваю про них. Інколи на вулиці помічаю дивну реакцію людей на мене, думаю, що не так. А потім вже згадую про свої татуювання.

Яку пораду б ви дали тим людям, які планують собі зробити тату: як обрати майстра чи салон, на що ви звертали увагу?

Напевно, єдине, що можу порадити, – це не поспішати. На мою думку, не варто цього робити раніше 25 років. Також варто розуміти, що це є недешевий процес, і що якісне тату не може коштувати дешево.

У вас немає тату на голові, на обличчі. Чи плануєте?

У мене є на підборідді, а більше лице я не чіпаю з поваги до мами. Я не женуся за тим, щоб «забитися» на 100%. Все виходить просто якось так само собою. 

Наталія Сокирчук, «Главком»