Ердоган був готовий до цього заколоту
Директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин «Майдану закордонних справ» Олександр Хара про причини і наслідки останніх події в Туреччині
Останні кілька днів відзначились карколомними подіями, які зачепили по черзі одразу декілька країн, які мають тісні стосунки з Україною. Наймасштабніший інцидент – невдала спроба військового перевороту в Туреччині. Далі – захоплення будівлі поліції у Єревані, що спочатку теж ЗМІ подали як спробу військового заколоту, і насамкінець сьогоднішня стрілянина в Алмати. Про те, чи існує якийсь зв'язок між цими подіями, а також чому військові не змогли захопити владу в Туреччині, у інтерв’ю «Главкому» розповів Олександр Хара - директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин «Майдану закордонних справ».
Чи бачите ви зв’язок між подіями, що трапились останніми днями в Туреччині, Вірменії та Казахстані?
Напевно, слід почати з того, що свого часу написав пан Бжезинський (Збіґнєв Бжезинський - американський політолог, соціолог і державний діяч, колишній Радник із національної безпеки Президента Джиммі Картера, а нині радник Центру стратегічних і міжнародних студій, – «Главком»). Щоправда, він писав про Балкани - про те, що лише тоді, коли зовнішня сила тримала під контролем цей бурхливий регіон, там було більш-менш спокійно. Зовнішні сили не давали можливості розв’язати великий конфлікт між націями в регіоні. Напевно, такі події відбуваються якраз через відсутність сил, які б контролювали ці регіони, або якби ці регіони були частиною чогось більшого, як, скажімо, за радянських часів, коли всі маленькі тертя були нівельовані великою боротьбою двох ідеологій. Власне, те, що ми спостерігаємо останніми днями, якщо говорити про Вірменію, - це маленькі конфлікти, через які вибухнув накопичений негативний потенціал. Спроба державного перевороту в Туреччині має розглядатися окремо. Безпосереднього ж зв’язку між подіями в Туреччині, Вірменії та Казахстані немає.
Що стало причиною спроби державного перевороту в Туреччині?
Спроба державного перевороту в Туреччині особливо цікава, бо для стороннього спостерігача вона видається неочікуваною. Причини турецьких подій здебільшого внутрішні. Це повзуча ісламізація, повільний демонтаж ключових ідей, закладених у сучасну турецьку республіку. З одного боку, це є навмисні дії людей, які при владі. З іншого боку, певна потреба більшої частини суспільства (яка не належить до середнього класу, яка не проживає у великих містах) на тлі ісламізації, тероризму та інших речей, пов’язаних із ісламом. Ця частина турків перебуває в пошуку власної ідентичності, яка контрастує з європейською, не основаною на релігії.
Друга причина – це процес, який відбувається вже впродовж десяти років: Ердоган, ще будучи прем’єр-міністром, а потім президентом, намагався применшити роль армії. Як відомо, 1980-го року було вдало проведено заколот і військові прийшли до влади. Вони встановили Конституцію, яка, з одного боку, звільнила їх від відповідальності, а з іншого, фактично спрямувала державу до світського напрямку розвитку. Ердоган це планомірно вичищав шляхом, у тому числі, арештів кадрів, які є військово-політичною елітою Туреччини,які були гарантами світськості держави, її західної моделі розвитку.
Анкара стверджує, що ідейним натхненником заколоту був Мухаммед Ґюлен…
У перші години заколоту влада звинувачувала «паралельний уряд» у тому, що відбувається. Пізніше вони назвали прізвище Ґюлена (Мухаммед Фетхуллах Ґюлен— турецький мислитель, автор понад 60 книг про іслам, нині мешкає в США – «Главком») – це релігійний і філософський громадський діяч, його називають другою впливовою людиною Туреччини після Ердогана. Це модернова особистість, яка вважає, що іслам і демократія можуть співіснувати, що потрібно мати діалог із різними конфесіями всередині ісламу, а також з іншими релігійними групами. Він зустрічався з Папою Римським Іоанном Павлом ІІ, він показував, що дві релігії не конфліктують між собою. Ґюлен виступає проти тероризму: вважає, що ісламу неприродний тероризм і що терорист не може бути справжнім мусульманином. Підстави говорити про те, що Ґюлен причетний до заколоту, є. Та, можливо, просто відбувається боротьба для того, щоб викорінити будь-яку опозицію цій владі – і світську, і військову.
Слід згадати, що 2010-го року відбувся референдум, який частково відібрав важелі впливу в армії. Упродовж шести років цей процес відбувався в юридичній площині. Відбувалось посилення світської влади. Туреччина наближалася до європейської спільноти, а в ЄС роль армії зведена до функцій, які не впливають на політику, і під гаслами наближення турецької політичної системи до європейської відбувався демонтаж впливу армії на політику.
Чи був готовий Ердоган до подібного розвитку подій?
Ердоган підготувався до такого перебігу подій і, незважаючи на те, що соцмережі було заблоковано, його команда використовувала мечеті як ланку, яка зв’язує достатньо популярного Ердогана з громадянами. До речі, не можна порівнювати його популярність з іншими авторитарними лідерами, його дійсно поважають, Ердоган має справді велику підтримку в суспільстві. Він спромігся мобілізувати суспільний ресурс на свою користь вдаліше, ніж військова хунта. Крім того, сьогодні у ЗМІ фігурує цифра у 6 тис. заарештованих військових, суддів, прокурорів, державних службовців. Такі списки навіть за тиждень не можна організувати, тобто, була планомірна підготовка. (Як стало відомо, в турецьких ЗМІ з’явилась інформація про наявність документів, які підтверджують: арешти низки суддів, прокурорів та військовослужбовців різних рангів були заздалегідь заплановані владою.)
Чому військовим не вдалося здійснити державний переворот, адже в Туреччині їм це вдавалося не раз?
Хунта могла б перемогти у двох випадках: якби вона була організованішою і відразу захопила політичних лідерів: Ердогана, прем’єр-міністра та інших, або якби заколотники мали б велику підтримку суспільства. За великим рахунком,військові програли не лише через погану підготовку – не все військово-політичне керівництво країни було задіяно, вони також не спромоглись довести суспільству, що вони на його боці й роблять те, що йому потрібно.
Третій момент – це міжнародна підтримка. Із перших годин заколоту майже всі європейські лідери, лідери Сполучених Штатів та інших країн стали на бік демократично обраної влади, а не військових. І звичайно, не було підтримки ані зсередини армії, ані суспільства, ані зовні. Такий путч міг закінчитися тільки поразкою.
Чи не вважаєте ви, що сам Ердоган був зацікавлений саме в такому недопутчі. Адже тепер він має суттєві аргументи, щоб зачистити всіх опонентів і сконцентрувати ще більше влади у своїх руках?
Я не думаю, що Ердоган організовував цей заколот. Не це було путч, а путчем буде те, що він робить. Подивіться, скільки він уже заарештував людей. Шість тисяч військових і суддів, понад 100 генералів і адміралів, крім того, 8 тисяч поліцейських було відсторонено від виконання обов’язків.
Далі дивимося останні коментарі – Джон Керрі (державний секретар США, - «Главком») сказав, що під загрозою опиняється турецьке членство в НАТО. Також він казав про те, що якщо Туреччина не буде рухатися в бік демократії, то її стосунки зі США будуть переглянуті. Отже, це досить серйозні ризики. Тому я не думаю, що він сам створив, а потім з успіхом подолав цей путч.
Чи достатньою була реакція офіційного Києва на ці події?
Я не знаю, наскільки пана Порошенка поважають в Анкарі й можуть дослухатися до його порад, враховуючи, що зараз і Керрі, і інші світові лідери щось кажуть, а реакції Туреччини як такої не чути. Звісно, Туреччина для нас надзвичайно важливий партнер у Чорному морі й можна було казати про те, що мають бути дотримані демократія й верховенство права при розгляді справ заарештованих. Погіршення відносин Туреччини з іншими країнами було б для нас украй небажаним.