Голова української діаспори Болгарії Олена Коцева: Після мітингу проти виборів Путіна в Криму мене викликали до поліції

Минулого тижня голову Спілки українських організацій у Болгарії «Мати Україна» Олену Коцеву викликали до поліції Софії. Від громадянки Болгарії українського походження чекали пояснень щодо критики на адресу предстоятеля Російської православної церкви Кирила (Гундяєва), який відвідав країну на початку березня. Тоді виступаючи по болгарському телебаченню патріарх Кирило серед іншого заявив, що на Донбасі триває громадянська війна. Українське посольство виступило зі спеціальною заявою, в якій слова голови російської церкви назвало антиукраїнською провокацією. 

Сама Олена Коцева пов’язує свій виклик до поліції не тільки із критикою Кирила, а також із протестом у день виборів президента Росії. Проукраїнські активісти два тижні тому вийшли на вулиці Софії з закликом не визнавати виборів Путіна у Криму.

Коцева фактично очолює українську діаспору у Болгарії, вона проживає в цій країні із 1978 року, громадянство отримала 2011-го. Під час Майдану брала активну участь в акціях протесту у столиці, займається допомогою українським військовим.

В інтерв’ю «Главкому» активістка розповіла, за що на проукраїнських активістів тисне болгарська влада, чому в цій країні перестали критикувати український закон «Про освіту», а також про те, як в Болгарії працює російська пропаганда.

Ви відвідали уже поліцейський відділок?

Так, минулого тижня. Дивно те, що не мене одну викликали. Пресувати людей почали ще у переддень приїзду Кирила до Болгарії, 2 березня. Ті люди, яких викликали, показували мені листи Державної служби безпеки. У них цитувався мій пост у соцмережі в зв’язку з приїздом патріарха РПЦ. Я тоді в повідомленні запитала: «Чи не зустріти нам його достойно? Хоча би освистати». Такий мій пост викликав дуже багато коментарів. Одна з наших українок в коментарях запитала: «А коли? Завтра?». За це її також викликали до поліції. Але ніякий захід 3 березня так і не відбувся, було дуже холодно, бажання влаштовувати несанкціонований мітинг ні в кого не було. Натомість 18 березня ми організували мовчазний протест з гаслами не визнавати російські вибори в українському Криму. Були й інші гасла, які стосуються гібридної війни України з Росією, війни, яку, до речі, веде Росія у Болгарії проти цієї країни також. Наші гасла були спрямовані на європейський шлях Болгарії, що європейська Болгарія є партнером європейської України.

Чи заважав вам хтось проводити акцію, чи були погрози?

Погрози бувають на адресу наших активістів у Facebook. Є в Болгарії український журналіст Василь Жуківський, який багато років очолює видання, яке публікує тексти болгарською і українською мовами «Українські вісті». Він неодноразово отримував коментарі з погрозами щодо своїх публікацій. Він веде проукраїнську лінію, завжди різко коментує всі вияви антиукраїнської агітації, яка ведеться в Болгарії.

Що було у відділку? Що саме закидає поліція вам і вашим однодумцям?

Цікаво, що викликаючи мене до поліції, вони зателефонували на мій службовий номер телефону. А його я залишала правоохоронцям, коли особисто подавала заяву у мерію Софії для інформування про наш намір провести акцію 18 березня. Виклики до поліції почалися після 18 березня. Я це пов’язую не тільки з критикою Кирила, а також із акцією протесту удень виборів президента РФ. Вочевидь, раніше вони не могли мене відшукати, навіть тоді, коли ходили домівками активістів після 21:00, що забороняється законом. Найсмішніше те, що ніяких протиправних дій я не вчиняла. У листі Комітету державної безпеки, який мені зачитали, цитувався мій пост у Facebook щодо статті в електронному виданні «Фактор» про те, що посольство України виступило різко проти інтерв’ю Патріарха Кирила під час його візиту у Болгарію. Саме в цьому інтерв’ю керівник Російської православної церкви вів пропаганду проти України, говорив відверту брехню. Посольство України відреагувало на це протестним листом, а я у своєму тексті у Facebook написала, що мені дуже соромно за журналістів Національного болгарського телебачення. Адже вони навіть не поцікавилися подіями в Україні, ставили тенденційні запитання… В останньому реченні цього листа, який мені показали було написано, що я загрожую безпеці країни.

«Більшість ЗМІ тут є власністю бізнесменів, які працюють з Росією»

Вам запропонували підписати протокол про те, що ви зобов’язуєтеся не вчиняти протиправних дій. Але ви відмовилися. Чому?

Справді, мені запропонували підписати такий протокол. Але для того, щоби вимагати підписи потрібно вчинити якісь протиправні дії, якісь заклики протизаконні озвучити. Я ніколи не порушувала законодавство. У жодній публікації чи в особистому спілкуванні з офіційними особами ніколи не дозволяла собі подібної поведінки. Саме тому я відмовилася його підписувати. Хоча поліцейський дуже образився.

Скількох громадян викликають на допити, на скількох тисне поліція?

Після 2 березня обійшли домівки і потім ще повторно тих самих людей викликали до поліції, більше 25 осіб. Серед них одна громадянка України, дружина громадянина Болгарії, який працює у військовій сфері. Декілька років цей військовий працював в Україні, де був інструктором, готував українських військовослужбовців для АТО. Цей чоловік має нагороду від Патріарха Української православної церкви Київського патріархату (Філарета) за жертовність і любов до України.

Наскільки великою є українська діаспора в Болгарії?

Важко підрахувати, жодна статистика не ведеться. Українських громадян у Болгарії понад п’ять тисяч за старими підрахунками. Є велика нова хвиля мігрантів з Донецької і Луганської областей. Але ці люди ніде не світяться, тому ми точно не знаємо їхню кількість. Я особисто працюю як і перекладач з української і болгарської мов, переклала дуже багато документів таких людей. Минулого року через мої руки пройшли документи понад 250 людей і членів їхніх сімей. Деякі з цих людей приходять на наші заходи, які ми організовуємо, зазвичай це у Софії біля пам’ятника Тарасові Шевченку у центрі міста. Ще хочу додати, що у Болгарії немає жодного українця, який би потрапив сюди незаконним шляхом.

Щодо нашої спілки: до неї входять шість окремих організацій з різних міст Болгарії: Софія, Пловдів, Бургас, Варна, Силістра і Добруджа. Всі ці організації зареєстровані у Болгарії як громадські, вони не мають право на торговельну діяльність, вони створені з благодійною, інформаційною метою, займаються культурною діяльністю. У Софії найбільше активних, 100-200 людей, у Бургасі десь 50 активістів. Знаєте, активність залежить від подій в Україні. Коли відбувся Майдан, ми не могли перерахувати, скільки  людей, було дуже багато. У нас є свій волонтерський рух, який ми заснували ще у 2014 році. Сьогодні продовжуємо збирати кошти для наших солдатів. 1 квітня прилетів один із українських військовослужбовців, якому тут робитимуть операцію. Ми зібрали гроші на цю операцію. Він був минулого року у нас за програмою, яку зробило посольство України у Болгарії і три почесних консули України. Програму реалізовували болгарські громадяни, які власний кошт оздоровили і реабілітували у медичному комплексі Міноборони понад 85 українських героїв.

Наскільки потужна російська пропаганда у Болгарії?

На жаль, у Болгарії 80% населення проросійськи налаштовані. В радянські часи Болгарії нав’язали думку, що саме Росія звільнила Болгарію від турецького рабства. Тобто участь Росії у турецько-російській війні, однієї імперії проти іншої, подавалася в роки соціалістичної Болгарії як визвольна війна російського народу проти турецького рабства. Тому тут не менше промитих мізків, ніж було у нас в Україні. Нам доводиться боротися за кожного болгарина і доводити на кожному кроці, що свою власну історію потрібно вивчати і знати, а не перекручувати. На перше місце серед ретрансляторів пропаганди слід поставити болгарські ЗМІ, які в більшості своїй існують російським коштом. Більшість ЗМІ тут є власністю бізнесменів, які працюють з Росією. Є великі банки з російським капіталом, є «Лукойл», «Газпром». І це болюче питання для болгар. Бо щороку ці мегаконцерни звітують про нульові прибутки, що є абсурдом. Пропаганда відбувається навіть на рівні дитячого садочка. Чотири року тому мерія Софії зібрала діток і безплатно автобусами повезла до музею. А потім ввечері дитина мені, як російські «братушки» звільнили Болгарію від турецького рабства. Викладання історії в Болгарії періоду російсько-турецької війни відбувається саме в такому пропагандистському напрямку.

«У самій Болгарії немає жодної школи, у якій би велося викладання на мові меншини»

Чи цікавиться хтось з українських політиків діяльністю діаспорних організацій в Болгарії?

Коли трапляються візити офіційних осіб з України до Болгарії, то у нас дуже часто відбуваються зустрічі з діаспорою. До нас двічі приїжджав голова Світового конгресу українців Євген Чолій. Візит був присвячений мовній статті українського закону «Про освіту». Ви знаєте, що в деяких країнах Європи була негативна реакція на ухвалення того закону. Однією з таких країн була Болгарія. У нас дуже швидко це питання було закрите, оскільки і посольство хорошу роботу провело, і ми з перекладачами включилися. Переклали на болгарську основні частини українського закону, ті, які стосуються вивчення рідної мови. В Україні проживає одна з найбільших болгарських діаспор, понад 250 тисяч болгар. Не знаючи закону болгари були стривожені. Болгарська соціалістична партія провела антикампанію проти цього закону. Хоча у самій Болгарії немає жодної школи, у якій би велося викладання на мові меншини.

А потреба в таких школах, зокрема з викладанням українською, існує?

Я думаю, навряд чи в Болгарії є потреба у викладанні української на рівні державних шкіл. Українська діаспора в Болгарії розпорошена, люди живуть у різних містах. У великих містах більш концентровано, а у малих – менше. Дуже багато українців живе у містах на Чорному морі: Варна, Бургас, Добруджа. У Софії цю потребу ми задовольнили, створивши українську недільну школу, яка працює понад 10 років. Але її відвідує дуже мало дітей. Наш кваліфікований викладач працює на ентузіазмі власним коштом.

Пані Олено, а як ви самі опинилися у Болгарії і чим ще окрім перекладацької діяльності займаєтеся?

Я у Болгарії з 1978 року. Працюю у приватній компанії. Багато років була власним кореспондентом Українського національного радіо тут, оскільки я журналіст за освітою, працювала для української редакції ВВС, зараз інколи співпрацюю з Радіо Свобода за тематикою, яка пов’язана із болгарсько-українськими відносинами. Щодо перекладів, то спочатку це було хобі, яке потім фактично перетворилося на професію. Потрапила я до Болгарії через кохання. Зустріла свого майбутнього чоловіка, студента, який приїхав до СРСР. Познайомилися, одружилися, і потім я переїхала до Болгарії.

Михайло Глуховський, «Главком»