Ільмі Умеров: ФСБ переконувала мене, що Джемілєв і Чубаров розкошують у Києві, а я житиму у камері

25 жовтня заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз, яких було засуджено окупаційною владою в Криму до відповідно двох і восьми років, вийшли на волю. Про дивовижне звільнення політв’язнів на своїй сторінці у Facebook першим повідомив адвокат Микола Полозов. «Це закономірний результат титанічних зусиль, успішно проведеної юридичної, політичної та дипломатичної роботи», - написав він. Пізніше виявилось, що все сталося завдяки указу Володимира Путіна про помилування. Принаймні існування такого документа припустив адвокат Марк Фейгін. Якщо і є такий указ, то, вочевидь, Кремль його засекретив. Ані адвокати звільнених, ані представники української влади чи Меджлісу в очі його досі не бачили.

Звільненню українських політв’язнів передували зустрічі президента Туреччини Реджепа Ердогана з Путіним (28 вересня в Анкарі), і турецького лідера з президентом України Петром Порошенком (9 жовтня у Києві).  Уже в українській столиці Ердоган запевнив Порошенка, що справа звільнення лідерів кримських татар просувається успішно. «Чекайте на результати», - передають слова турецького лідера свідки його зустрічі з Порошенком.

Які дивіденди від рішення відпустити Умерова і Чийгоза матиме Путін, чому таку послугу він вирішив зробити саме Ердогану, хто знав про операцію щодо звільнення, а також про намір повернутися до окуповнаого Криму в інтерв’ю «Главкому» розповів визволений заступник глави Меджлісу кримськотатарського народу, екс-глава Бахчисарайської райдержадміністрації, колишній заступник голови Верховної Ради Криму Ільмі Умеров.

Ільмі-ага, яким є нині ваше самопочуття, як справа проти вас вплинула на ваше здоров’я?

Принаймні, симптоми видно. Я, взагалі-то, не люблю говорити про здоров’я. Маю цілий букет захворювань, який краще з лікарями обговорювати.

Ви заявляли про поїздку на лікування до Німеччини.

Цим наразі ми ще не стали ретельно займатися. Помічники Рефата Чубарова із співробітниками Адміністрації президента тільки вчора почали з кимось у Німеччині контактувати з цього приводу. Наразі я сам ніяких результатів не знаю. Але не скористатися пропозицією Ангели Меркель буде просто не красиво. Вона це (лікування у Німеччині. – «Главком») запропонувала в найскладніший період, коли я перебував у психіатричній лікарні, де проходив експертизу. Тоді я не зміг скористатися  цією пропозицією, оскільки був під підпискою про невиїзд. А зараз вона без усіляких нагадувань сама надіслала до адміністрації президента України телефонограму про те, що пропозиція залишається в силі. Не скористатися нею було би нерозумно.

Наскільки широке коло людей знали про операцію з вашого звільнення, яким чином воно стало можливим?

Якесь вузьке коло знало, звичайно. Але з боку Росії тут відбувалися неочікувані речі, навіть для тих, хто знав (про цю операцію. – «Главком»).

Що маєте на увазі?

Після того, як відбулася зустріч Ердогана і Путіна, Мустафа Джемілєв в одному з інтерв’ю сказав, що турецький президент зронив таку фразу: «Чекайте на результати». Сам Мустафа Джемілєв був присутнім зокрема під час зустрічі Ердогана і Порошенка. Це було 9-го жовтня, а «звільняли» нас 25-го. «Звільняли», вважаю, потрібно писати в лапках. 12-го жовтня у мене були «гості» з Москви, два співробітники ФСБ. Вони сказали про те, що є домовленості між президентами Туреччини і Росії про моє звільнення. Навіть не про звільнення мова йшла, а про помилування, оскільки я не був у тюрмі, я був під підпискою про невиїзд. Ахтема Чийгоза звільнили справді з тюрми. Так от, ці гості з ФСБ, з Москви, сказали, що залишається тільки невелика формальність. Потрібно написати листа президенту РФ з проханням про помилування. Я категорично відмовився це робити. Вони потім почали мене обманювати, шантажувати, мовляв, Ахтем уже написав такого листа.

Ахтему Чийгозу так само говорили, що ви такий лист написали Путіну?

Напевно, що так. Ми, до речі, вже тиждень тут перебуваємо (у Києві. – «Главком»), але з Ахтемом разом хоча б хвилин 15-20 так і не посиділи, не поговорили, все часу немає.

Щодо зустрічі з ФСБ і їх пропозиції написати лист (Путіну – «Главком»). Моя донька і дружина були присутніми під час цієї розмови. Ми всі, хто був вдома у цей момент, разом із ними розмовляли. Потім вони почали нас шантажувати тим, що «Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров живуть, розкошуючи у Києві, а ви перебуватимете в тюрмі, вони їздять світом, живуть у дорогих готелях, а ви житимете в камері». Говорили: якщо я відмовлюся, то не перебуватиму в тюрмі навіть у Криму, а буду десь в Заполяр’ї. Згадували Харп (Харп – селище міського типу в Приуральському районі Ямало-Ненецького автономного округу. Відоме тим, що в одній з тутешніх колоній (колонія №3), відбував покарання соратник Михайла Ходорковського Платон Лебедєв. – «Главком»). Називалася також Якутія, як напрямок мого можливого етапування. Тобто був шантаж радянського типу. Розмова у нас не вийшла, я їх випровадив. Більше з ними контактів не було.

Потім я від злості відмовився від апеляції. Написав, що, у зв’язку з тим, що не вірю у російське правосуддя у Криму, упевнений у безперспективності таких заяв, прошу відкликати усі заяви моїх адвокатів. Таким чином, вирок вступив у силу і це їх (Кремль. – «Главком») підштовхнуло, мабуть, до стрімкіших дій.

Щодо цього «звільнення», то з Мустафою Джемілєвим ми домовилися, що лише один адвокат буде в курсі - Микола Полозов. Інші про це нічого не знали, навіть трішки образилися. Але не можна було залучати до цього процесу широке коло людей.

Так от, вирок набрав чинності, але я опинився у лікарні з гіпертонічним кризом, куди потрапив по «швидкій». На шостий день перебування у лікарні рано-вранці прийшла делегація Федеральної служби виконання покарань. Принаймні один із тих, хто прийшов, представився співробітником цієї «служби». Ця людина мені пояснила, що я маю проїхати з ними до Сімферополя, ознайомитися з якимось «указом президента» про мою реабілітацію, саме цей термін він застосував. Мовляв, потрібна така формальність і через декілька годин я повернуся назад до палати і буду продовжувати лікування.

Чи бачили ви цей указ, що у ньому насправді було написано?

Ні, я з ним досі не ознайомився і не впевнений, що він є у природі. Так от, коли я прямо з лікарні відправився нібито ознайомлюватися з цим «указом президента», після того, як я сів в авто і ми поїхали, більше на цю тему я ні з ким не говорив. Ті, хто нас супроводжували, перебували поза автомобілем швидкої допомоги, в якому мене везли. У літаку нас зустріла вже інша бригада, і я цих людей, з якими про «указ» говорив, більше не бачив. Зараз адвокати, які залишились в Криму і адвокат Полозов, який перебуває у Москві, будуть намагатися відшукати хоч якусь інформацію про всі запитання, які ви зараз поставили. Від того, що ми добудемо, яку інформацію знайдемо, залежатимуть наші дії.

Коли саме  ви зрозуміли, що вас везуть в інше місце, а не туди, де можна було б прочитати «указ»?

Ми їхали Сімферополем у «швидкій» в супроводі двох медиків, лікаря і фельдшера, які міряли тиск і слідкували за станом здоров’я. Я розумію, що медики може нічого і не знали, але ті, хто супроводжували «швидку», їхали попереду і позаду на інших автомобілях, точно знали, куди мене везуть. Вони мене привезли не до офісу ФСІН (рос. абревіатура Федеральна служба виконання покарань. – «Главком»), а в аеропорт. Тут я уже почав хвилюватися, що все іде не так, як вони мені пояснювали. Тобто мене обманом посадили у «швидку» і тепер у супроводі везуть невідомо куди. Якщо я відмовився від апеляції, якщо вирок набрав чинності, якщо я не написав прохання про помилування, то, мабуть, мене везуть на відбування покарання. Принаймні такі думки роїлися. Тим паче я пам’ятав погрози відправити мене в Заполяр’я, до Сибіру, Якутії. Але ніяк не міг зрозуміти, чому стільки багато честі.

Окупанти заявляли, що ваше визволення стало можливим в тому числі завдяки муфтію Криму Еміралі Аблаєву, який нібито звертався до Путіна з проханням про ваше помилування. Наскільки впливовим є Аблаєв у Криму, чи таке звернення було?

Я думаю, що впливовість цієї людини є близькою до нуля. Я його ні про що не просив. Я не знаю, чи писав він це прохання. Якщо така формальність потрібна була для влади, то мабуть якийсь співробітник ФСБ написав, дав йому підписати і вони це використали як прохання від імені муфтія Криму. Ця людина (Еміралі Аблаєв. – «Главком») виявилася колабораціоністом, він співпрацює з окупаційною владою і серед звичайних кримських татар вважається зрадником.

Мустафа Джемілєв розповідав, що кримськотатарська діаспора у Туреччині за день до зустрічі президентів Ердогана і Путіна направила листа турецькому лідеру з проханням обговорити можливість вашого з Чийгозом звільнення. Наскільки це допомогло, чи мали ви зустріч з представниками діаспори в Анкарі?

Так, з представниками кримськотатарської діаспори у Туреччині ми бачились, вони зустрічали нас в аеропорту Анкари. Потім уже в Києві зібрався виконавчий комітет Світового конгресу кримських татар, деякі з представників Туреччини приїжджали, з ними ми тут також зустрічалися. Тепер я вже знаю, що вони зверталися до президента Туреччини з проханням поставити наше питання перед Путіним. Можливо, це звернення було одним з ключових. Порадившись із Рефатом Чубаровим і Мустафою Джемілєвим, із цього  великого списку обрали саме нас (Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза. – «Главком»). Хоча в переліку людей, яких ми вимагаємо звільнити, більше 40 осіб.

Про що говорили з Реджепом Ердоганом під час зустрічі в Анкарі?

Це була дуже нетривала зустріч. У цей день у Туреччині перебували керівники інших країн, тому графік у нього був дуже щільний. Спочатку нам сказали, що зустріч неможлива. Через людей, які нас супроводжували в Анкарі, а це представники спецслужб, ми попросили передати президентові слова подяки. Та глава Туреччини таки вирішив включити нас до свого графіка хвилин на 15-20. Це була коротка зустріч, але дуже зворушлива. Ми йому подякували уже особисто, попросили активніше брати участь в процесах щодо Росії. Як ви знаєте, Туреччина не приєднується до санкцій. Ми торкнулися цієї теми. Якщо вже так склалося, що у них (Ердогана і Путіна. - «Главком») є якісь взаємини, то давайте продовжувати цю тему заручників, політв’язнів. Він погодився. Ми сказали, що у нього в адміністрації є повний список людей, яких потрібно звільнити. Пріоритетом для визволення визначили  Олега Сенцова, як незламного українського патріота, який перебуває у катівнях російських тюрем. Найцікавіше, що Ердоган із цим пріоритетом погодився.

Як пояснити логіку президента Росії, який погодився звільнити саме вас з Ахтемом Чийгозом? У чому дивіденди Путіна і Ердогана від такого рішення?

Позицію Ердогана можна легко пояснити тим, що ми з турками споріднені народи, хоч і перебуваємо на території іншої держави. Кримські татари й турки дуже близькі. У нас одна мова, одна релігія, у нас дуже схожі культури. Давні дружні відносини Ердогана з Мустафою Джемілєвим, думаю, відіграли головну роль у тому, що він реально перейнявся нашою долею. Що стосується Путіна, то в нього трохи інша ситуація. Він через свою політику став лідером, якому не тиснуть руки президенти провідних країн світу. Ердоган  - один із небагатьох лідерів, який ще називає його своїм другом. Я думаю, що бажання не втратити чергового друга не дозволили йому не рахуватись із цим проханням.

Щодо дивідендів, то у них (Росії і Туреччини. – «Главком»), звичайно, є якісь економічні інтереси. Якщо у Росії інтерес, умовно кажучи, продати газ і нафту, то в Туреччини – прийняти туристів. Звичайно, ці економічні відносини набагато багатогранніші.

З одного боку, ваше звільнення можна розглядати як політичну перемогу України і союзників. З іншого –  це демонстрація Путіним гуманізму і чергова спроба розколоти кримських татар. Мовляв, одних звільняють, інших - ні. Ви бачите у останніх подіях намір посіяти більший розкол у середовищі кримських татар?

Теоретично і таке теж можливо. Тому що в Криму, де зараз де-факто панує російська влада, її опонентом виступає цілий народ. Більше ніде в Росії немає жодного такого вогнища опору.

Видавши вас саме Туреччині, Путін хотів принизити Україну?

У Путіна такий умисел міг бути. Але ми повинні розуміти, що багато залежить від позиції України в будь-якому випадку. І Ердоган ще до нашого звільнення зустрічався як з Путіним, так і з Порошенком. З Порошенком, якщо пам'ятаєте, їхня зустріч замість запланованих 40 хвилин тривала три години. Про що вони говорили тет-а-тет, я можу тільки здогадуватися. Напевно, в тому числі і про проблему Криму, про невизнання Туреччиною юрисдикції Росії в Криму, про підтримку рідного для них кримськотатарського народу. Напевно, це все обговорювалося. Як результат, ми маємо цей «маленький епізод», який називається «звільненням» двох заручників. Чому я говорю маленький епізод? Я дійсно вважаю, що зациклюватися на тому, що ми звільнили двох людей в жодному разі не можна. Потрібно займатися звільненням усіх, а найголовніше - займатися звільненням Криму, його поверненням до складу України, відновленням територіальної цілісності і України, і Росії. Тому що Росія цим актом агресії сама порушила свою територіальну цілісність і її теж треба відновлювати.

Про що ви говорили з Петром Порошенком у день повернення в Україну?

Сам на сам ми не говорили. Ми розмовляли учотирьох: Рефат Чубаров, Мустафа Джемілєв і ми з Ахтемом. Говорили про все потроху. Про загальну ситуацію, про ситуацію в Криму, про ситуацію на Донбасі, про ситуацію з кримськотатарським народом, про необхідність ухвалення як мінімум двох рішень Верховною Радою. Маю на увазі Закон про статус Криму і зміни до Конституції.

Раніше в інтерв'ю «Главкому» ви говорили, що на самому початку анексії на вас намагався вплинути Аксьонов, пропонуючи співпрацю. Хто ще схиляв вас до співпраці з Москвою?

Аксьонов не намагався змінити мою точку зору, він просто намагався поставити мені умови: якщо будеш мовчати, то будеш і далі працювати. Я йому говорив, що буду працювати рівно стільки, скільки триватиме ваш перехідний період (Ільмі Умеров був главою Бахчисарайської райдержадміністрації з 2005 по 2014 роки. – «Главком»), тобто поки ми мали змогу працювати за українськими законами, без прийняття присяги держслужбовця іншої держави. Я завжди наголошував, що працювати далі я не маю наміру. Я пропрацював близько чотирьох місяців, і коли ця нова влада взяла курс на місцеві вибори, тоді я склав повноваження, у трудовій книжці зробив запис. Здається, він так і звучить: «Складаю повноваження глави Бахчисарайської районної адміністрації». І поставив печатку із українським гербом. Це, як на мене, був останній документ, на який ставилася ця печатка.

Крім Аксьонова хтось ще намагався на вас тиснути?

Більше ніхто. Ні Константінов (глава окупаційного кримського парламенту Володимир Константинов. – «Главком»), ніхто з Москви не спілкувався зі мною... Олег Євгенович Белавенцев був представником президента в Кримському окрузі, як його тоді називали, потім  цей округ ліквідували. Ми багато разів спілкувалися, але спроб умовляти мене не було.

Про що спілкувалися?

Ми чекали якогось дива… Ви знаєте, спочатку ми мабуть були наївними, думали, що щось можна змінити і це дуже швидко закінчиться. Я іноді жартую: мені здавалося, що Обама запросить Путіна, покиває йому пальчиком і все повернеться на свої місця.

Коли закінчилося очікування дива?

Коли, визначивши досить маленький проміжок для підготовки виборів, вони (окупаційна влада. - «Главком») оголосили голосування до місцевих рад. Це було у вересні 2014-го. Я для себе зрозумів і остаточно прийняв рішення скласти повноваження. Перебуваючи вже у складі окупаційної влади, жодного разу жодним рухом, жодним висловлюванням не зрадив ані Україну, ані кримськотатарський народ. Мені здавалося, що перебуваючи всередині, можна на щось впливати. Коли це почуття зникло, я склав повноваження.

Деякі ваші колишні колеги перебувають досі на посадах в окупаційній владі. Де та межа між зрадою і щирою спробою щось змінити зсередини?

Дуже важко провести цю лінію. Для кожної людини вона індивідуальна. Я дійсно знаю людей, які працюють до сьогодні в структурах влади, у мене по-людськи до них претензій немає. Знаю співробітників міліції, судів, прокуратури. Коли було судове засідання в моїй справі і коли зачитували вирок, секретар суду не встала поруч із суддею, а стала в дверях, стояла і плакала.

Наприклад, Ремзі Ільясов (кримськотатарський політик, у грудні 2014 року створив та очолив так званий міжрегіональний громадський рух кримськотатарського народу «Кирим», метою якого є взаємодія з окупаційною владою Криму) – колабораціоніст чи людина, яка намагається поліпшити життя кримських татар в умовах окупації?

Ви назвали прізвище людини, яку значна більшість кримських татар вважає зрадником інтересів кримськотатарського народу. Ця межа знаходиться як раз не там, де дії Ільясова, а там, де дії вчителя, лікаря, працівника культури, який працює на бюджетні кошти Російської Федерації і має вчити дітей російського гімну, прапора. Мої онуки ходять до школи. Вона продовжує називатися кримськотатарською тому, що у ній навчаються кримські татари. Статус її вже змінили, це звичайна російська школа з вивченням кримськотатарської мови. Але в ній вчителі та учні - кримські татари. І ось це середовище дозволяє хоч якось оберігати цю малу групу людей від згубного впливу російської пропаганди. Наприклад, у школі дітки на уроці отримують завдання розфарбувати прапор. А в зошиті прапор розділений на три графи. Дітки його роблять синьо-жовтим, тобто замальовують, наче там дві графи. Був навіть випадок, коли мала прийти перевірка із районного відділу освіти, вчитель попросив дітей намалювати російський прапор, але це вчителю не вдалося.

Учителів карають за таке?

Я не знаю випадків, щоб звільнили. Але що проводили бесіди, такі випадки є. Гадаю «на олівець» за таке все одно беруть.

Скільки нині зниклих кримських татар, чи відома доля когось із них?

16 осіб, які викрадені, і ніякої інформації про них у нас немає. Ми не знаємо, чи живі вони, але поки немає точної інформації, ми їх продовжуємо вважати живими і наполягаємо, щоб органи займалися їх пошуком активніше. Я з цих 16 людей особисто знаю лише двох. Знаю обстановку в їх сім'ях, це жахливо. Ця ситуація гірша за те, коли кримські татари сидять у в'язниці, тому що їх сім’ї принаймні знають, що рідні живі. Іноді розум підказує, що треба бути активнішим, брати участь у долі сімей зниклих, а емоційно не можеш навіть підняти слухавку і зателефонувати батькові чи матері когось з них, бо не знаєш, що говорити.

Ви казали, що збираєтеся повернутися до Криму після лікування в Німеччині і продовжити там боротьбу за деокупацію. Якими методами боротиметеся?

Перебуваючи в Криму, є можливість спілкуватися, проводити якісь зустрічі з активом на місцях. Мітинги зараз не проведеш, але є інші форми роботи. Найголовніше - весь час демонструвати, що є значна частина населення, яка не визнає юрисдикцію Росії в Криму. Треба створювати таке тло, щоб росіяни не могли сказати, що ви за межами щось баламутите, а всередині в Криму всі задоволені і згодні.

Як зрозуміти, скільки незадоволених людей у Криму, адже на півострові неможливо провести об’єктивне соцдослідження, а на протести незадоволені не виходять?

Я вже сказав, що відповідно до ситуації змінюються і методи роботи. Як приклад наведу один маленький епізод одиночних пікетів. Один дідусь, якому під 80 років вийшов з одиночним пікетом, отримав 10 діб арешту і 10 тисяч рублів штрафу. Відповіддю на цю реакцію став вихід восьми людей в різних місцях Сімферополя. Сімом з них виписали штраф, одного посадили на 10 діб. Ще через кілька днів вийшло 100 людей вже в різних регіонах Криму. Коли 100 чоловік вийшло, влада вже не пішла на репресії, тому що якби їм виписали штрафи, то вийшла б тисяча. Так само у судах. Якщо на рядові засідання судів приходить кілька десятків людей, то на вирок приходить тисяча і більше.

Коли сам перебуваєш у Криму, відчуваєш так звану «кухонну політику». «Кухонна політика» кримських татар абсолютно не змінилась. І це незважаючи на те, що є колабораціоністи з-поміж кримських татар.

Окупанти отримали завдання приборкати 55% кримських татар. «Кухонна політика», з моєї точки зору підтверджує, що 95% кримських татар не сприймають російську юрисдикцію. Інша справа, що далеко не кожний може собі дозволити активно брати участь в заходах, писати в соціальних мережах. І позиція у кримських татар не змінилась, навпаки з кожною черговою репресією вона утверджується, це однозначно.

Про іншу частину населення можу сказати точно, що невдоволення новою владою з кожним днем зростає як снігова куля. Усіх просто обдурили. Я не буду говорити про те, що Крим спочатку окупували, з’явились «зелені чоловічки», з’явились танки, БТРи, кораблі на морі, літаки в небі, автоматники на дорогах, заблокували всі військові частини, захопили адміністративні будівлі і на цьому тлі проводили засідання парламенту. Під дулами автоматів депутати прийняли рішення про референдум. «Референдум» проводився на такому ж тлі. Про все говорити не буду, скажу про одну економічну складову. Людям обіцяли високі пенсії, високі зарплатні, величезні інвестиції. Ні першого, ні другого, ні третього зараз немає. Зарплатня і пенсія такі, як в російській глибинці, в найвіддаленіших регіонах, ціни вищі, ніж у Москві чи у Києві. У нас у райцентрі ціни вищі, ніж у Києві на деякі продукти вдвічі. Єдине, що дешевше, - це бензин. Все інше - дорожче. Люди злі. В автобусах, на зупинках, на базарах, в магазинах, там, де є невелике скупчення людей ця злість прослизає. Вона не прикрита, але вона не виливається в якісь мітинги чи демонстрації тому, що люди міркують зараз приблизно так: «Влада погана, а Путін хороший. Путін не знає про все це, а коли дізнається, то виправить». Ось коли ця думка зміниться…

Коли ж і що може змінити цю думку?

Ви ще побачите, як це відбудеться. Це може статися в один день: «Ах, це ти нас обманював?!»

Тобто ви бачите, що у кримчан є потенціал для протестів? Бо поки що складалось інше враження…

Я іноді під час судів або якихось заходів виїжджаю в Сімферополь. І ходжу там:  якщо пішки йдеш, обов’язково люди зупиняються, впізнають, висловлюють слова підтримки. Прибічників України набагато більше, ніж здається, але менше, ніж хочеться нам. 

Коли все це відбувалося, в певний момент були розмови про те, що Бахчисарайський район не визнає результати «референдуму», проведеного окупантами, і навіть може організувати свій референдум. Вас знають і поважають у Криму, чому громада не заступилась і не відстояла Умерова?

З приводу Бахчисарайського району - це чиїсь фантазії. Такої ситуації не було: ніхто не планував оголошувати мало не автономію чи окремий спротив. Бахчисарайський район -  це для нас символ, але ми (кримські татари) не є більшістю. Нас там лише 20-21%. І говорити про те, що можна організувати спротив, про який ви кажете, було неможливо.

«Всіх тих, хто потрапляє в полон та не ведеться на шантаж і співпрацю з російською владою, витягати легше». Ці слова ЗМІ приписують вам. Можете пояснити, чому таких людей легше витягати з в’язниць?

Про це сказав Ахтем тому, що він моральне право має на цю фразу. Я у в’язниці не був і тому осуджувати тих, хто не витримав катувань, не маю морального права. Він витримав все і тому має таке право. Звісно, звільняти легше, говорити легше про тих, хто не здався. Я гадаю, що тут моральна сторона. Якщо ви знаєте, що з двох людей, яких катували, один залишився незламний, а другого зламали, то другого треба тільки пожаліти, а першим треба захоплюватись.

У чому головна помилка української влади у кримському питанні?

Напевно найголовніша помилка щодо Криму була в тому, що не гарантувались і не забезпечувались права кримськотатарського населення. Це було ще тоді, коли проголосили Автономну Республіку Крим у 1992 році. Фатальна помилка була у тому, що проголосили автономію Республіки Крим за територіальною ознакою. По суті її дали російському населенню, яке мешкає в Криму. Тут треба сказати декілька слів про те, що у 1944-му році весь кримськотатарський народ був депортований. Замість кримських татар з’явилося нове населення, перевезене із різних районів Російської Федерації і саме це населення сьогодні, як і 25 років тому, визначає статус території. Проте статус території має визначати корінний народ. В українців є Україна, в росіян є Росія, у французів є Франція, а у кримських татар нема території, на якій би вони самовизначились. І цією територією може бути тільки Крим. Кримськотатарська автономія у складі України має бути прописана в Конституції України і підкріплена відповідними законами у тому числі «Законом про статус кримськотатарського народу».

Як ви бачите процес звільнення Криму без крові?

Звільнення без крові можливе тільки через посилення санкцій. Посилення, розширення…

Як тоді вплинути на Туреччину: щоб вона долучилась до санкцій Євросоюзу, США?

Санкції мають бути настільки ефективними, щоб Росія зрозуміла, що Крим і Донбас для неї, як та горезвісна валіза без ручки, яку нести важко і кинути жаль, але це необхідність. Путін має відмовитись від своїх амбіцій і намірів, які покладались на Крим. Тому що в результаті Росія може не потягти цю валізу і будуть наслідки – її розпад і так далі. Що стосується Ердогана - це робота дипломатів, вплив інших країн на Туреччину. Тут мені трішки складно відповідати тому, що з Туреччиною у нас особливі стосунки. Мені іноді незрозуміло, чому економічні преференції беруть гору над політичними інтересами.

Якщо ви зараз поїдете в Крим, чи існують якісь домовленості, що вас не будуть затримувати?

Ніякої гарантії і домовленостей немає. Більш того, я не бачив наказу про помилування. Мені ніхто не ставив умови. Я не знаю: в’їзний я чи ні. Не зробивши спробу перетнути контрольно-пропускний пункт між Херсонською областю та Автономною Республікою Крим, я буду картати себе весь час за те, що навіть спроби не зробив. Тому з позиції сьогоднішнього дня я вважаю, що після Німеччини обов’язково поїду в Крим. За цей час мої адвокати мають спробувати знайти якусь інформацію про зміст указу, якщо такий справді був. Який би він засекречений не був, але якщо він стосується мене, то мене мали б ознайомити з ним.

Михайло Глуховський, Юлія Тунік, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»