Євген Нищук: При відборі на Євробачення Росія має врахувати: є артисти, які не можуть перетнути наш кордон

Ще не встигло відгриміти переможне для України Євробачення у Стокгольмі, як розпочалися дискусії про те, яке з українських міст готове прийняти конкурс наступного року, та чи взагалі варто державі, охопленій війною та кризою, приймати подію такого рівня.

Особливо завзято останнє питання педалювалось у російських ЗМІ. Проте, і в нас знайшлися скептично налаштовані громадяни. Причому, навіть в уряді думки з цього приводу розділилися. Міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що Україна може передати право проведення Євробачення-2017 іншій країні через надмірну вартість організації. «У 2005 році витрати України на проведення конкурсу в Києві сягнули 11 млн доларів. Відтоді середні витрати зросли в рази. Наприклад, для Швеції конкурс коштував близько 43 млн доларів - 1 млрд грн», - написав він у своєму блозі. Проте категорично не згоден з такою позицією колеги з уряду міністр культури Євген Нищук. За його словами, Євробачення «не їстиме» кошти Держбюджету, а його проведення в нашій державі дасть можливість показати Європі і світу інвестиційну привабливість нашої країни.

В інтерв’ю «Главкому» голос Майдану, та дворазовий міністр культури розповів, як фінансуватиметься наступне Євробачення, за яких умов російського учасника конкурсу у 2017-му році можуть не пустити до України, а також про те, що робити з пережитком радянських часів - званнями заслужених та народних артистів.

Черговий тріумф на Євробаченні став приводом для піару багатьох високопосадовців та політиків, які публічно вітали Джамалу. Натомість сама держава, за словами PR-директора співачки Дениса Козловського, нічим не допомогла артистці під час підготовки до конкурсу. Чому так сталось?

Зі свого боку можу сказати, що коли тривала підготовка, я ще не був міністром культури. Проте, справді, уся підготовка, яка була, не супроводжувалася підтримкою держави. Частково Національна телекомпанія України чи інші медійні групи займалися цією роботою, проте я не знаю деталей і не можу про це говорити. Звичайно, будь-якому з виконавців хотілося би цієї допомоги від держави. Щоправда, практично в усі роки підготовка участі представників України у Євробаченні відбувалась більшою мірою за допомогою приватних осіб чи структур. Цей конкурс, хоч і дуже популярний, знаний, рейтинговий, та насправді в ньому в усі часи була надзвичайно великою комерційна складова. На жаль, нині ми не можемо використати Державний бюджет на підготовку чи так звану «розкрутку» того чи іншого виконавця.

Якщо надавати допомогу з боку держави, то яку?

Думаю, це питання потрібно обговорювати з командою Джамали - яка в них практика була, що саме потрібно, якою мірою це могла би взяти на себе держава. Чи це допомога в якійсь попередній промоції, якихось концертних турах виконавця перед конкурсом, чи це має бути робота під час самого конкурсу. Передусім необхідно випрацювати механізм, якого наразі немає, чи він серйозно застарів з 2005 року, коли Євробачення також відбувалось у Києві. Я б не говорив, що обов’язково все навантаження має лягати на держбюджет. Утім, думаю, потрібно зробити прецедент такої допомоги. От, наприклад, для Міністерства культури одним з пріоритетних питань, відібраних нашою командою, є створення українського фонду культури. Цей фонд давав би можливість залучити для розвитку культури приватні кошти в майбутньому, зокрема через податкові пільги для бізнесу. Наприклад, прозоро би визначалась підтримка іміджевих проектів – як то фільмів, виставок, чи участь України у Венеційському бієнале, чи Франкфуртському книжковому ярмарку, чи Ляйпцизькому книжковому форумі, чи, зрештою, може бути і певною мірою участь у Євробаченні.

Як визначатимете пріоритети?

Очевидно, має бути прозоре голосування експертного середовища, яке й має визначати цю пріоритетність. Залучатимемо інвесторів, компанії чи окремих бізнесменів. Якщо комусь вигідно чи цікаво себе засвітити в тому чи іншому проекті і він готовий вкладати в це кошти, то ми відкриті до такої співпраці. Людина допомагає фінансово і сама визначає, що саме хоче підтримувати. Якщо вона хоче підтримати, наприклад, нашого виконавця на Євробаченні й усвідомлює, які іміджеві дивіденди від цього матиме, то її право - бути інвестором. Тобто наше завдання – створити механізм, а не просто поставити собі за мету витратити державні гроші, аби про нас згадали у випадку перемоги.

Наступного року Євробачення має відбутися в Україні. Міські голови Львова, Дніпра, Херсона, Одеси й Києва вже заявили про бажання прийняти конкурс у себе. Натомість ви казали про можливість того, що він відбудеться на НСК «Олімпійський», якщо на спорткомплексі зведуть дах. Яким чином і коли буде визначено місто, арена для конкурсу, за якими критеріями відбуватиметься відбір?

Питання підтримки конкретного виконавця – це одне. Інша справа, що нам завдяки перемозі Джамали випала честь проводити в себе вдома цей великий культурний європейський форум. Можна дискутувати про його значення в музичній культурі, але , безумовно, це одна з тих подій, яка може ще раз високо презентувати Україну. Презентувати країну, яка здатна гарантувати безпеку, розробити інфраструктуру, логістику, презентувати свою інвестиційну привабливість. Бо це не просто мистецька подія, це подія політичного, соціального масштабу. Зараз ідеться про створення оргкомітету. Я чув сміливі заяви НТКУ, що, мовляв, «конкурс вони зроблять самі», адже це винятково їхня компетенція як асоційованого члена Європейської мовної спілки. Та оскільки ця подія зачіпає великий спектр робіт та затрат, потрібен великий міжвідомчий оргкомітет практично на рівні прем’єр-міністра. Туди буде входити і міністр культури, і міністр інфраструктури, і міністр молоді і спорту, якщо захід відбуватиметься на одній із спортивних арен, мери міст.

Наступний етап роботи – це визначення міста і місця, які можуть прийняти конкурс. Усі деталі стануть зрозумілими після першого візиту представників і делегатів Європейської мовної спілки, які є відповідальними за проведення конкурсу. Їхнє прибуття очікується на початку червня, від них ми очікуємо базового робочого документа з вимогами до проведення конкурсу. Бо зараз, коли директори чи НСК «Олімпійський», чи «Арени Львів», чи Палацу спорту просять нас надати технічні вимоги, ми не можемо це зробити, бо не маємо документів на руках. У цих вимогах має бути прописано, які мають бути термінали аеропортів, яка відстань має бути від терміналу до місця проведення конкурсу, які повинні бути готелі та інфраструктура поруч. Усі мають розуміти, що це не просто два чи три дні телешоу. Це понад два тижні життя великої кількості гостей, європейських партнерів, які проводитимуть свої акції, це великі івенти та великі прес-конференції. Має бути розуміння, що це не просто одна споруда приймає захід – це ціле місто, яке активно задіяне. Може бути таке, що після того як ми побачимо ці документи, одразу стане зрозумілим, хто зможе прийняти конкурс. Ми могли би запропонувати представникам EBU проїхатися і на власні очі подивитися на Львів, Одесу, Київ. Я не применшую бажання будь-якого міста, яке заявило про готовність узяти участь у конкурсі. До того ж ми маємо зрозуміти, які затрати потрібні для того, аби над НСК «Олімпійський» з’явився дах, потрібне усвідомлення того, чи потрібно буде міняти поле. Чи не будуть ці затрати більшими, ніж зведення нової арени? Словом, зараз багато думок та міркувань з усіх цих питань.

У другій половині квітня наступного року в Україні проводитиметься чемпіонат світу з хокею. Це означає, що Палац спорту відпадає автоматично як потенційна арена для Євробачення?

Не секрет також, що і з технологічного боку на цьому об’єкті можуть бути питання, адже вимоги до конкурсу у 2005-му році і 2017-му дуже сильно відрізнятимуться. Тобто чи реконструкція даху Палацу спорту не буде дорожчою від того, щоби робити цей конкурс на іншій арені? Це все питання. Зараз виникають ідеї, що, можливо, аби не завантажувати основні спортивні арени, можна було б  задіяти стадіон «Україна» у Львові, про який чомусь усі забули. Можливо, на його місці слід звести нову криту споруду.

Менш ніж за рік звести нову арену?

Насправді усе можливо.

Якщо від Росії на Євробачення наступного року відправлять виконавця, який перебуватиме в так званому «чорному списку» в Україні, чи впустить наша держава таку людину на свою територію?

Ситуація стане зрозумілішою за два-три місяці до події. Тоді стане відомо, яка особа від них стане переможцем національного відбору і представлятиме свою країну в конкурсі. Власне, тоді ми і зрозуміємо, чи підпадає ця особа під наші санкції. Я би зараз не говорив про списки, не хотів би взагалі за якимось кольором ділити ці списки. Тим не менше, є люди, які перебувають під санкціями, і перетин кордону ними неможливий. Тобто якщо особа, яка виграє відбір в Росії, буде в нашому санкційному списку або безпосередньо перед конкурсом зумисно вчинить якісь дії, що розпалюють ворожнечу чи принижують гідність України, то очевидно, що ця особа буде небажаною для участі у Євробаченні.

Тобто, Україна не пустить таку особу на свою територію?

Я думаю, подібний розвиток подій має передбачити і прописати СБУ. З одного боку, Україна завжди є відкритою, говорити, що ми проти того, щоб Російська Федерація приїздила, не варто. Скажімо, той же Лазарев, слід віддати йому належне, поводився досить коректно щодо України, чого не можна, на жаль, сказати про інших членів його команди. Думаю, що та особа від РФ, яка хоче спокійно продемонструвати свій талант, повинна усвідомлювати обставини, в яких живуть зараз наші країни - Україна й Росія. Під час ток-шоу на російських каналах після Євробачення звучали фрази всіх ведучих і експертів їхніх, що, мовляв, як же Україна збирається проводити євроконкурс, якщо в них буде війна? Тобто виходить, що вони знають наперед, що в нас буде війна? А це вже провокація. Я би не хотів, щоби такою була риторика представників Російської Федерації.

Джамала після тріумфу в Стокгольмі з рук президента отримала звання народної артистки. В Україні є артисти, які свого часу відмовилися від звань. Наприклад, Олег Скрипка не взяв такої нагороди з рук президента Ющенка. Чи не вважаєте, що ці звання є пережитком радянських часів, які діячі культури мали би залишити в минулому?

Однозначно, питання надання державних нагород потребує певної регуляції і, можливо, певних змін. Щодо звань, від яких артисти відмовлялись, то часто вони казали про ці відмови в гучних зверненнях до ЗМІ. Цікаво було б подивитися, чи дійсно ці звання вони не отрималиі. Бо буває таке, що в ЗМІ про щось говориться, але ж указ юридично ніхто не скасовував. Щодо самих нагород, знаєте, за подібні перемоги та здобутки митців у світі існують ті чи інші відзнаки. У нас немає для митців іншого державного компліменту, окрім як існуючі звання артистів. От скажіть, яким чином главі держави привітати за такий міжнародний успіх артиста? У Франції є орден Почесного легіону. Питання тут просто в назві. Для артистів шоу-бізнесу надання звань, можливо, і не потрібне. Але для артистів академічного жанру, скажімо, для першої скрипки, яка пропрацювала 30 років в оркестрі і яку не знають з телебачення, це дуже важливо. Має бути різниця між випускником консерваторії і тією людиною, яка виграла великі міжнародні конкурси. Яка регуляція? У контракті, у конверті? А чи не буде суб’єктивною ситуація, що в тому конверті керівник буде визначати, хто в нього зараз перша скрипка, хто матиме більше роботи, чи кому з артистів дати більшу зарплату? А так, нинішня ситуація є принаймні врегульованою. Бо заробітна плата в театрі направді фантастичних акторів Наталки Сумської, Людмили Смородіної, Анатолія Хостікоєва чи Богдана Бенюка – однакова і не залежить від смаку і настрою керівництва театру, стану здоров’я чи того, яка вистава йде зараз.  Усі вони знають, що вони в однаковій ситуації і не мають протиріч між собою.

Я за те, аби прописати альтернативу, яка буде адекватно сприйнята всім мистецьким середовищем і особливо, звертаю увагу, академічним середовищем. Тобто тими людьми, які щоденно виходять на сцену в різних жанрах, у балеті, опері. Ідеться не про представників шоу-бізнесу, у яких усе залежить від гонорару, від того, наскільки великий вони зібрали зал чи стадіон. Їм якраз не треба звань. Тобто пропишіть альтернативу - і тоді будемо відміняти це звання! Інакше ми не можемо цього зробити. Мене принижує те, що в коаліційній угоді написано, що потрібно відмінити звання артистам. Почекайте. А чому тоді не відмінити звання металургам, журналістам, медикам, вчителям тощо? Чому йдеться саме про артистів, коли це для них є невеличким компліментом. Повірте, 95% із них, попри різні висловлювання спільноти, виступають за те, щоби ці звання зберегти. Це аргумент до того, що я не можу брати на себе різкі методи, казати, що я великий реформатор і буду «рубати» ці звання.

Треба зазначити, що ви самі окрім того що є міністром, працюєте одночасно у трьох театрах і, до речі, отримали звання народного тільки після того, як пропрацювали міністром і отримали постійну роботу в головному театрі країни - ім. Франка…

По-перше, в театрі імені Франка у мене давно йшла вистава. Також я маю постановки в інших театрах, і мав їх до того, як почав працювати міністром. Вистави йшли в Черкасах, в Івано-Франківську, у київському театрі «Сузір’я» понад 10-15 років, ішли в «Молодому театрі», були фільми й були тисячі мистецьких заходів, у яких я брав участь. Колись, наприклад, звання народного артиста  отримав Василь Ілащук (колишній керівник НТКУ, відомий конферансьє, - «Главком»), але він у театрі взагалі не працював. Заслуженого артиста отримав Юрій Горбунов (телеведучий, - «Главком»), який у театрі також не працює. Але це люди, які виходили на найбільші сцени як ведучі, як модератори і всі їх знають, як великих артистів… Знаєте, я став заслуженим артистом у 2005-му році. Я погоджуюся з тезою, що в цих званнях є складова Майдану. Коли я стільки часу звертався до людей із Майдану як громадський діяч, то саме професія мені допомагала витримати, зберегти голос. Люди казали, що він тут із нами з ранку до ночі, він є нашим народним артистом. По-друге, пройшло 10 років, я ні на йоту не порушив правил, бо рекомендації від заслуженого до народного вимагають саме такого інтервалу в часі. Мені дали це звання, бо це також був комплімент президента України. Знаю, до нього зверталося чимало людей із цього приводу після Майдану. Я не просив цього звання. Дали, то й дали. Але мені не соромно за нього. Окрім того, за цей короткий час я зіграв велику роль Еріка XIV в театрі Франка.

Зараз репетирую роль Роберта Локампа у виставі Юрія Одинокого за твором «Три товариші» Ремарка. Та й до посади міністра в мене було активне мистецьке життя. Звичайно, посада дещо обмежує творчість, але ті вистави, які вже є в репертуарі, або ті, які вийдуть, не завдадуть шкоди державній роботі, я гратиму й далі.

Насправді те, що я граю у суботу-неділю вистави, є ознакою того, що я зі своїми колегами-митцями продовжую роботу. Після вистави до мене приходить багато людей, які висловлюють свої проблеми чи то щодо цирку чи музеїв, стосовно контрактної системи в театрі тощо. І це, насправді, є продовженням роботи після роботи.

До речі, ви літали до Стокгольма на фінал Євробачення з приватним чи робочим візитом?

Це був візит на офіційне запрошення моєї колеги, міністра культури і демократії Швеції Аліс Ба Кунке. Це була робоча поїздка, яка планувалася раніше. А зараз її просто підтягнули під Євробачення. Знаєте, шведський міністр навіть наперед сама забезпечила нас квитками. Окрім конкурсу і зустрічі з колегою-міністром у мене була ціла низка зустрічей з музейниками, вирішували питання співпраці. У них дуже солідний досвід, колись на музеях вони економіку Швеції підняли. Погляньте на цей знаменитий корабель Ваза… Також Швеція має серйозний досвід із децентралізації – такої актуальної і для нас теми. Мав зустрічі з українським культурним інститутом, першим у Скандинавії. Словом, маємо великі сподівання на активну спільну роботу – на щастя, підтримку зі шведської сторони ми вже маємо.