Карантин – це не концтабір. Психолог про те, як уникати конфліктів і депресії

В Україні вже місяць триває карантин. Діє доволі жорсткий режим, його складно пережити активній людині, якій тепер доводиться сидіти у чотирьох стінах вдома. Більш того, з минулого тижня уряд запровадив суворіші правила. Тепер людям старшим 60 років рекомендовано узагалі не виходити на вулицю, діти до 14 років мають з’являтися у громадських місцях обов’язково у супроводі дорослих, заборонено відвідування парків і скверів, а також спортмайданчиків. 

Чого бояться українці, як долають стрес і домашні конфлікти? Про це «Главком» поговорив із психологинею Альоною Бобир, яка є авторкою методики «Розблокуй шпагат», поєднання технік сучасного стретчінгу (розтяжки) і зняття тілесних болів. 

З перших днів запровадження карантину з магазинів почали зникати продукти, товари першої необхідності. І це попри запевнення торговельних мереж про достатні запаси. Чим з точки зору психології можна пояснити поведінку людей? Навіщо їм стільки гречки і туалетного паперу?

Вочевидь, у кожної конкретної людини можуть бути свої причини того, чому вона побігла в магазин. Ми робимо щось, виходячи з наших звичок. Є звички нашої нації, нашого роду. Через родинні зв’язки ми переймаємо ці звички з покоління до покоління. Коли у нас складні часи, то нам хочеться, аби було що поїсти, аби зберегти життя. В нашій історії є Голодомор, початок 90-х минулого століття. Коли людина перебуває посеред нестачі ресурсів, у неї спрацьовують психічні механізми «бий, або біжи». У нас є різне мислення: проблемне і коли ми поза проблемою. Щоби вирішити проблему, перебувати в проблемному мисленні неможливо. Потрібно вийти за рамки проблеми. 

Але ж люди спустошують полиці і в Греції, і в Британії, і в Німеччині…

Я вам назвала один із факторів. По-перше, якщо людина відчуває себе в кризі, ми скочуємося до базової системи координат, тобто має місце реакція на страх. Коли ми налякані, хочемо цьому протистояти. Як варіант – завмерти, не дихати, накопичити сили, сховатися і сидіти. 

По-друге, є такий момент як копіювання дій. Коли ми перебуваємо один біля одного, то наша психіка схильна до наслідування дій іншої людини. Якщо я панікую, інша людина теж панікує, і ця наша спільна паніка стає стократною. Один заходить у магазин і починає все скуповувати, а інший дивиться і починає автоматично повторювати ці дії. Хоча, може, людина і не збиралася все це саме купувати. 

Що краще у стресових ситуаціях: завмерти, перечекати чи боротися, витрачаючи енергію?

Стрес — це непогано. Усе в світі для чогось створено. Стрес добрий для організму, якщо він короткочасний, коли людина виходить з нього переможцем. Якщо стрес довготривалий, він перестає бути хорошою функцією для психіки. 

Щодо адаптації: будь-яка людина може або увійти в момент «зараз» і сказати: «я розумію, що відбувається і що я можу зробити в цій ситуації». І якщо я не погоджуюся, починаю сперечатись, зариваюся в цю ситуацію, довше в ній перебуваю, стресую, не адаптуюсь до обставин. 

Адаптація відбувається після звірення даних (про ситуацію, в якій опинилася людина), їх аналізу. Від аналізу залежить рішення, як вийти з конкретної ситуації. 

Є мислення в проблемі, є мислення в ресурсі. Наприклад, якщо я думаю лише про проблему, то я тільки на проблемі концентруюсь. Тобто уся моя психіка, всі думки заповнені лише проблемою, я не маю можливості з неї вибратися.

Якщо людина фокусує увагу на тому, що вона має сили не просто залишатися здоровою, але і підтримувати когось іншого, допомагати іншим, то в такому випадку є пресупозиція (базове ствердження): я ніби достатньо здоровий і сильний для того, щоб продовжувати далі щось робити, ставити цілі, плани, мрії, бажання. Це  підносить психіку до іншого рівня мислення — де немає проблеми. Це вже інший шлях. 

Тобто сама по собі проблема залишається, але вона менша, вона не заполонює всі варіації вибору. Так от, я ніби програмую свою психіку на те, що в мене є ресурси, тоді моя психіка працює на мене на рівні безсвідомого. 

Люди, які змушені під час карантину залишатися вдома, по-різному це переживають. Для екстравертів це складніший період, аніж для інтровертів? 

Ми, звісно, можемо сказати, що інтровертам сидіти вдома набагато краще, можемо  повірити в цю історію і знайти багато підтверджень цьому. Якщо я скажу, що немає ніякого зв’язку між інтровертами/естравертами і тим, наскільки кому важко чи легко сидіти вдома наодинці, знайду безліч доказів цього. Також знайду і безліч плюсів такого перебування наодинці. В тому числі для людей, які зазвичай люблять бути в колі уваги. Усі асоціативні зв’язки достатньо уявні. 

Наприклад, я можу сказати, що я інтроверт, я люблю бути вдома сама і при цьому почуваюся класно. Я думаю про те, що мені пощастило, а комусь ні, ніби відчуваю провину перед іншими людьми. Тому сказати, що я дуже щаслива і що мені буде легше, не можна. Якщо я буду екстравертом, який любить спілкування, але зараз перебуваю наодинці, то я радітиму, коли ми зустрінемося (наприклад, з друзями)…

Ким я є в цій ситуації – не важливо, важливе ставлення до ситуації.

Віктор Франкл, який пережив концтабір, розповідав, що які б складні ситуації не були в людини, дуже велику роль відіграє її ставлення до цієї ситуації. Якщо людина здається, то вона програє. Але якщо людина приймає ситуацію, думає, як жити в умовах, які склались, якщо вона довіряє собі і світові, то навіть концтабір можна пройти. 

Чи є якісь універсальні поради: що робити, а чого не робити у карантині, аби уникнути можливої депресії? 

Варто підтримувати одне одного, об’єднуватися. Не потрібно протестувати проти чогось, не конфліктувати. 

ЗМІ пишуть, що у Китаї через коронавірус багато пар розлучилися. Чи дійсно карантин може бути каталізатором розриву?

… Під час кризи психіка може ділитися на частини, всередині відбувається фрустрування. І коли хтось перебуває поряд, то ми конфліктуємо не всередині, а виносимо конфлікт назовні тому, що так нам легше. У кризовій ситуації, найімовірніше, люди почнуть сваритися з тими, хто поряд. Якщо поряд не буде нікого, то люди побачать самих себе. Людям, які залишаться наодинці, буде непросто, вони намагатимуться подзвонити комусь, поділитися, виливати конфлікт зсередини назовні.  

Ви закликаєте уникати суперечок. Але є ситуації, в яких складно знайти компроміс. Наприклад, партнер не вірить у Covid-19, не застосовує заходи безпеки, натомість інший за це лає, сам захищається. Як знайти компроміс?

Якщо вони конфліктують, то проблема буде не тільки в цій ситуації, яку ви описуєте. І борщ буде не таким, ложка буде не так стояти, хтось не так голиться, хтось щось не закрутив. Коли ми перебуваємо у конфлікті, ми починаємо шукати причину у зовнішніх чинниках. Наші зорові, слухові індикатори будуть викривляти голос, міміку, ми будемо чути, що на нас підвищують голос, зауважувати, що погляд підозрілий, тобто ми галюцинуємо до конфлікту. Причому, не обов’язково, що хтось інший проти нас щось має.

У філософії є питання протилежностей… У нас є збудження і гальмування певних процесів на фізіологічному рівні. Наприклад, активність і пасивність. Я йду на роботу, займаюсь спортом, даю активностям можливість бути у своєму житті, а потім я відпочиваю, відсипаюсь, маю відпустку, даю можливість пасивній частині проявитися. Якщо протилежності злагоджені, вони доповнюють одна одну...

Наприклад, жінка каже, що хоче, аби чоловік у стосунках з нею був сильним, забезпечував сім’ю. Але при цьому вона починає вказувати йому, що робити або сама тягне сумки з магазину. Тобто вона поводиться як сильна, але очікує від партнера прояву сили. Тут порушується єдність, починається конфлікт. 

Соцопитування, які проводилися в Україні, показують велику стурбованість суспільства щодо розповсюдження Covid-19. Вочевидь, ці хвилювання позначається на стосунках з близькими. То чи варто доводити свою правоту у конфліктних ситуаціях?

Правота у кожного своя… Ви можете зробити такий експеримент, аби зрозуміти, наскільки людина в контакті з собою, і точно так в контакті з іншими людьми. Попросіть людину підняти ліву або праву руку. До того моменту, як людина встигає свідомо обробити інформацію, вона вже може зробити рух. Якщо такий рух стається, потрібно відслідкувати, чи він збігається із вказівкою… Я, наприклад, кажу поставити ноги разом, а людина на це прохання вчинить навпаки. 

Наприклад, я зустріну сусіда, який іде в масці. Якщо я буду проти ходіння в масці, то спитаю його, чому він іде в масці або що він ще щось не так робить, тобто знайду до чого причепитися. Якщо я побачу людину без маски, але сама буду за цей масковий режим, то спитаю, чому людина без маски. Так чи інакше, людина, якщо сама перебуває в конфлікті, шукає прояв, як цьому конфлікту вилитися.

Карантин: мати з дітьми не може вийти в парк, діти плачуть через відсутність прогулянок, ввечері приходить стомлений і голодний чоловік з роботи. Весь день є стресом для жінки. Як позбавитися цього?

У нас є фізіологічні потреби у свіжому повітрі, в русі, ми сильно залежимо від наших гормонів. Наприклад, жінка може плакати, а на наступний день вона встає і все добре. З гормонами можна справлятися через вміння і навики управління своїм внутрішнім станом. По-перше, кортизол (природний глюкокортикоїдний гормон, що виробляється корою наднирників), під час стресу його варто трансформувати в адреналіни, ендорфіни. Для цього ми маємо зайнятися спортом, поприсідати, повіджиматися. Якщо людина одну годину проведе вдома в активності, вона не зможе бути в негативі, бо в неї гормональний стан не буде негативним. 

Можна також подумати про те, що зараз як ніколи я можу підтримати своїх дітей, свого чоловіка, виконати місію. Коли відбуваються кризи ззовні, моя родина навпаки, міцніє, менше конфліктують її члени, навіть коли конфліктують, то сварки швидше закінчуються, амбіції виплеснули, далі всі обійнялися, всі одне одного люблять і підтримують, телефонують частіше. Це можна розглядати як допомогу. 

Які саме фізичні вправи порадите виконувати?

Розумієте, не обов’язково присідати. Людина може хоч в долоні плескати, вона має просто фізично щось робити, пилюку протерти врешті-решт, потанцювати, можна пограти на музичних інструментах, зайнятися творчістю. Коли ми займаємося творчістю, ми з середини виходимо назовні, проєктуємо щось назовні, у нас концентрується увага, коли ми у творчості, в нас немає конфлікту. Усе, що я можу зробити, це показувати свій приклад, показувати як я роблю. А далі – рішення людини, дослухатися до цього, чи ні. 

Людина має наповнювати себе якомога більше позитивом для того, щоб заміщувати звички, не боротися зі старими, не боротися з коронавірусом, а зміцнювати своє здоров’я. Це може бути більш здорове харчування, відмова від алкоголю та тютюну, спілкування з більш позитивними людьми, прогулянка на свіжому повітрі...

Головне, щоб це вам допомагало.