Євген Дикий: Вперше за 20 років українські жінки вирушать у полярну експедицію
Керівник Антарктичного центру: «Екстрим там полягає не в погоді, а в іншому...»
Щороку Україна відправляє в Антарктиду на станцію «Академік Вернадський» експедицію. Зараз триває відбір нової команди. До загону зимівників шукають 12 осіб: сім науковців, троє осіб інженерно-технічного персоналу (дизеліст-електрик, системний механік, системний адміністратор зв'язку), лікаря та кухаря. Зарплатня – від 25 тис. грн на місяць. Конкурс в експедицію цього року становить понад 10 осіб на місце. Щоб потрапити в команду полярників, треба бути громадянином України або мати дозвіл на постійне проживання, володіти іноземною мовою (англійською чи іспанською), не мати хронічних захворювань та протипоказань до роботи в екстремальних умовах Антарктики, як і бути готовим до того, що експедиція триватиме цілий рік.
У березні вже сформована команда вчених та технічного персоналу прибуде на антарктичну станцію Вернадський. Ця експедиція – 24-та за ліком, вона має стати особливою. Команду сформують на відкритому конкурсі, до якого допустять жінок. Надсилати анкети можна до 30 листопада 2018 року.
Ініціатором змін виступає Євген Дикий - виконувач обов’язків директора Антарктичного центру. Дикий – кандидат біологічних наук, викладав у Києво-Могилянській академії, був науковим співробітником Національної академії наук та Національного педуніверситету ім. Драгоманова. У 2014 році пішов на фронт у складі добровольчого батальйону «Айдар», після поранення повернувся до наукової роботи.
Зараз триває конкурс з відбору команди полярників для 24-ї антарктичної експедиції на станцію «Академік Вернадський». Це перший відкритий конкурс?
За документами Антарктичного Центру конкурс був відкритим і раніше. На сайті Центру оголошення про набір команди вивішували щороку, але на практиці склад експедиції формувався поза конкурсом.
Як до 2018 року відбувався відбір учасників?
Раніше очільник центру одноосібно приймав рішення, кого пускати, а кого ні. Я по собі пам’ятаю що це таке, коли просто із суб’єктивних міркувань ти «не підходиш». Починаючи з цього року всі рішення щодо набору команди будуть прийматися колегіально. Членів експедиції, яка відправиться на станцію «Академік Вернадський» на зимівлю, буде відбирати спеціальна комісія з 5-6 осіб.
До Антарктиди відправляємо і сезонний загін науковців. На відміну від зимівників, які житимуть на станції рік і вестимуть систематичні спостереження, сезонники відправляються туди максимум на два місяці під час антарктичного літа, коли крига розмерзається і до материка можна дістатись кораблем. За цей час вчені відбирають необхідні біологічні та геологічні зразки, які потім досліджують в лабораторіях в Україні.
Відбирати наукові проекти, які вчені реалізовуватимуть під час цієї експедиції, буде спеціальна науково-технічна рада.
І вже орієнтовно 18-20 січня 2019 року плануємо відправити на станцію «Академік Вернадський» сезонний загін, щоб він пропрацював там близько двох місяців - до кінця березня.
«Цього року 20% заявок до команди полярників подали жінки»
Чи багато надійшло заявок від охочих поїхати в Антарктиду?
Вже подано 130 заявок (станом на початок листопада). Найбільше охочих в цьому році на посаду ІТ-шника - системного адміністратора, подались 36 осіб, з яких 35 чоловіків і одна жінка. На другому місці – позиція кухаря. На цю вакансію - 23 заявки: 13 чоловіків і 10 жінок. Ще дев’ять заявок на посаду механіка, 11 - на дизеліста, 20 - на лікаря, з яких вісім заявок від жінок. Поки що мало заявок від науковців. На сім посад надійшло тільки 17 анкет, серед них сім від жінок.
Прийом заявок триватиме до кінця листопада.
Є заявки від молодих вчених?
Є і навіть від дуже молодих.
Адже раніше ви скаржились, що в антарктичну експедицію хочуть потрапити переважно старші люди, і це є проблемою.
Так, є проблема зміни поколінь. Люди, які подались на конкурс, віком від 18 до 65 років. Але наймолодшому конкурсанту на посаду науковця 23 роки, для наукової роботи потрібна вища освіта.
За віком ми нікого дискримінувати не будемо. Хіба що стан здоров’я у тих, кому за 55 років будуть перевіряти ретельніше.
До речі, бейз командеру - нинішньому начальнику експедиції, яка зараз на зимівлі, Віктору Ситову якраз виповнилося 60 перед відправкою експедиції.
Ще одна відмінність майбутньої експедиції: відкрито набір і для жінок.
Так, протягом останніх 20 років Антарктида була закрита для українок. Але в перших українських експедиціях жінки брали участь. Наприклад у 1997 році на зимівлю у складі команди з дев’яти осіб відправили чотирьох жінок. Наскільки я розумію, рішення не брати жінок у наступні експедиції приймалося, виходячи з абсурдних міркувань. Частина чоловіків скаржились, нібито їх в Антарктиду дружини не пустять, якщо на станції будуть інші жінки. Але ніхто не задумувався, що це їхні особисті проблеми. Чому через це жінка-науковець не має права працювати в Антарктиді? Логіка приблизно така за якою мусульманок змушують носити чадру, щоб нібито ті своїм виглядом не спокушали чоловіків.
Навіть деякі лікарі дозволяли собі стверджувати, що організм жінки не пристосований до умов Антарктики. Поруч з нами працює американська станція «Палмер», де такі ж погодні умови, і там половина команди – жінки. Директоркою полярних програм Національного наукового фонду США є Келлі Фолкнер, яка протягом п’яти років була начальником на американській антарктичній станції «Амундсен-Скотт», що розташована безпосередньо па Південному полюсі. І це не м’які умови на станції «Академік Вернадський», а це -80 градусів взимку.
Але заборона жінкам була неофіційною? Як саме вона реалізувалась на практиці?
Неофіційною, але дуже жорсткою. На сезон, тобто на короткий період антарктичного літа, два чи три рази жінки пробились таки на Антарктиду протягом останніх 20 років. Але заявки на зимівлю навіть не розглядали. До речі, нам навіть довелось анкети для учасників відбору переробити, бо вони були прописані виключно під чоловіків. Наприклад, були пункти, де треба було вказати «дружину», але не було питання про «чоловіка».
До складу 23-ї експедиції, яка перебуває в Антарктиді з березня 2018 року, входять лише чоловіки, бо формувався він ще до зміни керівництва Центру. Але вже у складі сезонної експедиції цього року встигла попрацювати біолог Оксана Савенко. Результатом її праці став спільний українсько-американський проект із вивчення генетики антарктичних китів та тюленів. Цього року із 116 заявок на зимівлю 20% - жіночі. І я гадаю, що приблизно десь в цій пропорції будуть розподілені місця в 24-й експедиції. А у сезонну експедицію, сподіваюсь, досягнемо приблизного гендерного паритету.
Чи є в інших країнах така заборона?
Керівником Турецької антарктичної експедиції є жінка Бурджу Озсой, хоча Туреччина - мусульманська країна. Наскільки я знаю, в білоруські експедиції поки що жінок не беруть. Росія відправляє досить великі експедиції, тому я думаю, хоч невелика кількість жінок все ж таки потрапляє до складу команди, але там загалом також засилля «суворих бородатих полярників».
Є інформація, що табу на жінок ввели, посилаючись на досвід німців, бо нібито у 1991 році німецька станція відправила у експедицію лише жінок, які «поламали усю інфраструктуру». Вам щось відомо про цю історію?
Що цікаво, в німецьких джерелах я жодної інформації про це не знайшов. Це звичайні байки. Таке враження, що є певне коло чоловіків-шовіністів, які вважають себе супер крутими мачо, бо колись побували на станції «Академік Вернадський». Насправді рік на станції в Антарктиді можна порівняти з роком на Сході – адже на фронті кожен 10-й боєць ЗСУ – дівчина (Євген Дикий воював на Донбасі у складі добровольчого батальйону «Айдар», - «Главком»). Тобто на війну жінок брати можна, а в курортних умовах станції «Академік Вернадський» вони будуть створювати проблеми?
Для жінок, які виявлять бажання відправитись до Антарктиди на зимівлю, будуть такі ж самі правила відбору, що і для чоловіків?
Абсолютно. Ми створюємо дійсно рівні умови, і поблажок жінкам не буде.
Наскільки складні погодні умови в широтах, де розташована станція «Академік Вернадський»?
Якщо британці ще на станції Фарадей (таку назву мала станція «Академік Вернадський», поки її не продали українцям за символічну суму в 1 фунт в 1996-му, - «Главком») зафіксували найнижчу температуру в –46 градусів, то за 22 роки українці вже зафіксували найнижчу температуру в -35 градусів. Влітку там температура взагалі коливається в межах від -5 до + 5 градусів. Тобто це не Південний полюс, де взимку буває -80 градусів. Але на острові Галіндез, де розташована українська станція, дуже висока вологість: близько 90-100% практично протягом всього року. Тому ці –35 градусів людиною сприймаються як всі –45 градусів. Крім того, на станції бувають дуже сильні вітри: шквали до 40 м/с досить поширене явище. Як би це дивно не звучало, але через це ми не можемо на станції вести вітрову енергетику, бо при таких сильних поривах вітрові генератори просто зірве.
З точки зору погодних умов, там нема чогось такого фантастичного, екстрим там полягає в іншому.
Що ж є найскладнішим для мешканців станції? Психологічний момент?
Там життя чітко поділяється на сезон і несезон. Три місяці відкрита вода, можуть заходити кораблі. Це називається сезоном, тоді є контакт із зовнішнім світом. А далі дев’ять місяців станція закрита: через кригу до неї не пробитися. І от тоді ці 12 людей, які відправились на зимівлю, протягом дев’яти місяців не бачать нікого крім один одного. Причому вони разом перебувають цілодобово: наносить під два метри снігу, тобто далеко від станції нікуди і не пройдеш - всі крутяться в її межах. Крім того, шість місяців з тих дев’яти вони не бачать сонця: триває полярна ніч.
На Антарктичну програму на рік витрачається 72 млн грн. Достатньо?
Стільки коштів виділили на програму в цьому році. Але це рекорд - ніколи так багато не виділяли. Лілія Гриневич - це перший міністр освіти і науки, який нарешті подбав не тільки про те, щоб забезпечити експедицію, а й про ремонт і модернізацію станції. А її не ремонтували ще з британських часів! І ось ці 72 млн грн включають 15 млн грн саме на ремонт і модернізацію. До цього року виділяли до 60 млн грн, і у наступному році Мінфін знову хоче запропонувати нам 60 млн грн. Мабуть, у їхньому розумінні, якщо за 22 роки не ремонтувати станцію, то достатньо один раз виділити 15 млн. Але щоб станцію осучаснити, треба ще хоча б протягом двох років виділяти кошти не лише на експедицію, а й на ремонт.
Вам за рік вдалося зекономити на публічних закупівлях через систему Prozorro?
Зекономити вдалося, але не так завдяки, як всупереч Prozorro. Автори цієї системи публічних закупівель не передбачили, що час також є ресурсом. Prozorro дозволяє практично необмежену кількість разів оскаржувати кожен з етапів закупівлі, і на розгляд кожної скарги відводиться по 18 днів.
А для нас затягування часу катастрофічне. Станція відкрита для кораблів лише протягом трьох місяці на рік, і за цей час нам треба встигнути завезти туди команду, провізію та пальне на майбутній рік.
Якщо не встигнемо, люди на станції ризикують залишитись забарикадовані кригою без запасів, і як їх евакуювати - невідомо.
Два роки поспіль, у 2017-2018 при різних директорах проведення торгів через систему Prozorro затягувалось, доходило до моменту, коли вже ось-ось станція закриється кригою. Тому в Центрі були змушені оголошувати надзвичайну ситуацію і в зв’язку з цим переходити до процедури переговорів.
У 2017 році переговірна процедура була проведена з однією компанією, якій довелося віддати всю суму, яка була закладена в бюджеті. За мого керівництва ми вже на переговірну процедуру запросили всі компанії, які подавались на Prozorro. Прийшли представники двох з них. Переговірну процедуру провели прямо в залі Міністерства освіти і науки з онлайн-трансляцією, запросили пресу. І коли компанії «зіштовхнулись лобами», ще й під відеозапис – ціна впала. В такий спосіб нам вдалося зекономити близько 10 млн.
Хочу додати, що на наше прохання народний депутат Ігор Лапін підготував і зареєстрував у Верховній Раді законопроект №9155, який передбачає виведення закупівель для станції «Вернадський» та експедиції з електронного майданчика закупівель Prozorro.
Поясню нашу позицію. В Україні немає конкуренції серед компаній, які організовують відправлення антарктичних експедицій. Натомість вона є серед компаній, що працюють в південноамериканських портах – Пунто-Аренас в Чилі, або Ушуайя в Аргентині. Але Україна не робить у них великих замовлень – бюджет антарктичної експедиції дуже малий, тому у цих компаній немає стимулу наймати знавців українського права та української мови, щоб брати участь у торгах Prozorro. А українські компанії, які пропонують Антарктичному науковому центру свої послуги з логістики, в результаті наймають потім у чилійських портах субпідрядників, заклавши собі чималу маржу.
Тобто, через Prozorro ви можете придбати в Україні тільки послуги посередника, а з допомогою законопроекту прагнете купувати товари і послуги напряму?
Так. Притому цих компаній, навіть посередників, дуже мало, тоді як там, поблизу Антарктики, формується повноцінний конкурентний ринок логістичних послуг. Відповідно, прибравши посередників – майже монополістів, можна буде суттєво зекономити. Ми хочемо і можемо їхати в Чилі чи до Аргентини і домовлятися на місці, але для цього потрібно відкоригувати закон.
Крім того, є сенс кооперуватися з чехами, поляками, болгарами, у яких теж досить малобюджетні антарктичні програми. Ми могли б закуповувати певні послуги з транспортування вантажів і членів команд у складчину. Тоді як Prozorro цього не передбачає.
Взагалі, коли законодавці ухвалювали закон про публічні закупівлі, про нас просто забули. Закон передбачає, що всі українські посольства, консульства та інші установи за кордоном проводять закупівлі на місці, в країні перебування, а не через Prozorro. У нас точно така ситуація, але про це не згадали, тож тепер пробуємо це виправити. Уточнюю, ми просимо вивести виключно закупівлі для «Вернадського» та експедиції, а не всі витрати Антарктичного центру. Всі товари та послуги для Центру в Україні, ми звісно ж будемо закуповувати на Prozorro, а от для Антарктики, соррі, це не працює.
На що плануєте витратити зекономлені 10 млн грн?
Частина з них піде на морську експедицію, частина – на модернізацію станції, бо виділених з бюджету 15 млн не вистачило на всі потреби. А ще частину витратили на те, щоб погасити борги України перед міжнародними організаціями в системі договору про Антарктику.
Україна кілька років не платила внески в комітет досліджень Антарктики SCAR, через що з повноправного члена нас понизили до спостерігача.
«Дуже гостро стоїть питання відновлення українського наукового флоту»
Ви згадали про морську експедицію, розкажіть про неї.
В експедиції візьмуть участь дев’ять співробітників Антарктичного наукового центру, сподіваюсь що і я в тому числі.
Судно нам забезпечує українська приватна компанія Interpromflot. Це буде рибопромисловий крилевий траулер «Море содружества», на якому виловлюють антарктичну креветку, криль у водах довкола Антарктики.
15 листопада ми виходимо з порту Кейптаун, перетинаємо Південну Атлантику у напрямку до Антарктиди.
Основна частина наукової команди - вісім чоловік - планують відпрацювати на судні місяць, після чого повернуться додому. А кандидат біологічних наук, іхтіолог (вчений, що досліджує риб, - «Главком») Карина Вишнякова залишиться там на весь час промислу, до травня наступного року.
Протягом усього шляху Атлантикою геофізики з Національної академії наук на чолі з членом-кореспондентом НАН Миколою Якимчуком будуть виконувати геологічні дослідження: вони «просканують» земну кору методами магнітного резонансу до глибини близько 100 км.
Коли ж судно вийде в район протоки Брансфілд, основна робота ляже на плечі біологів. Вони вперше після 2001 року будуть вимірювати кількість запасів атлантичного кріля на полігоні, який виділила Міжнародна комісія з морських живих ресурсів Антарктики.
Одна з унікальних особливостей цього рейсу: на кораблі «Море содружества» буде встановлено цілий комплекс океанографічної апаратури, інтегрованої в так званий FerryBox. Він дозволяє весь час, поки судно буде на промислі, а це аж до травня 2019 року, вимірювати 14 параметрів морської води: починаючи від таких простих як температура і солоність, закінчуючи пігментним складом, щоб знати, які групи водоростей на якій ділянці океану переважають.
У Південному океані (сукупності південних частин Тихого, Атлантичного і Індійського океанів, що оточують Антарктиду, - «Главком») таких досліджень ніхто ще не робив. Сама технологія є дуже новою - такі FerryBox з’явилися менш ніж 10 років тому. Переважно їх використовують зараз у Північному морі і в Балтиці.
А в Антарктиці українська компанія буде першою, яка витратила кошти на придбання такого комплексу вартістю 160 тис. євро.
Завдяки цьому дослідженню українські вчені зможуть створити унікальну базу даних для екологічного моніторингу Південного океану.
Це буде перша морська наукова експедиція для України з 2001 року? У чому причина такої довгої паузи?
Найслабше місце нашої антарктичної програми - відсутність власного флоту. Весь наш флот – звичайні надувні човни з підвісними моторами на станції «Академік Вернадський». На них можна відпливати максимум в межах 30 км довкола станції. І це ще порушуючи правила безпеки, за якими взагалі не рекомендується відпливати на цих човнах далі, ніж на 12 км від берега.
На момент здобуття незалежності нам від Радянського наукового флоту дісталося 36 кораблів, але до сьогоднішнього дня жодного живого не залишилося. Питання відновлення українського наукового флоту стоїть дуже гостро.
Поки що працюємо над тим, щоб відновити малий науковий флот, а саме відновити вітрильну яхту «Антарктика», яка належить Національному університету кораблебудування імені адмірала Макарова. Ми домовились з ректором про те, щоб спільними зусиллями університету і Антарктичного центру спробувати відновити цю яхту, щоб вже наступної зими вона змогла вийти у води Антарктики.
Щодо станції «Академік Вернадський», які зміни її очікують? На що піде 15 млн?
На станції буде повністю замінено енергетичну систему, системи опалення, опріснення води, дах.
Дизельні генераторні установки забезпечують енергією всю станцію. Їх не замінювали з 1980 року. І нам дуже пощастило, що вони так довго змогли пропрацювати. Це дизелі шведської компанії Volvo Penta. Навіть сам виробник шокований тим, що їхній продукт пропрацював 38 років в умовах Антарктики - не без допомоги українських полярників. У Volvo Penta навіть казали, що якби була технічна можливість, забрали б ці генератори у свій музей.
Але нарешті ми купуємо нові дизельні установки, причому у цієї ж компанії – Vovlo Penta. Не через майданчик Prozorro, але якщо нам хтось у цьому буде дорікати, поясню: ми платитимемо напряму шведському заводу, який нам продає установки за заводськоюцініою- за 193 тис. євро. У вартість входять три дизельні генераторні установки, запасний мотор і набір запчастин та ремкомплект на три роки вперед. Дуже сумніваюсь, що хтось би міг придбати їх за меншу суму.
Буде на станції замінено опріснювальну установку. Вона працює з 1986 року, і зараз її стан аварійний. Ми купуємо нову італійську вартістю близько 30 тис. євро.
Котли опалення замінювались один раз за 22 роки - з того моменту, як станцію передали Україні. Тоді встановили найдешевші російські, які вже майже непридатні до роботи. Тому ми купуємо нові.
Відремонтуємо також паливний бак - це єдина капітальна споруда, яка була побудована за 22 роки. Але побудували так, що в цьому сезоні маємо ремонтувати. При тому що бак, який встановлювали британці, досі нормально функціонує.
Планується і ремонт даху. Востаннє його міняли в 1970-х роках британці. Зараз він протікає.
«Здавалося б, смішно везти в Антарктиду морозилки»
Знаю, на станції дуже дорогий інтернет-зв’язок: 1 Мб трафіку коштує близько $200. Чи стане інтернет доступнішим для полярників?
Коли я тільки очолив Центр, полярникам були доступні лише 0,5 Гб інтернетного трафіку на місяць. Вони мали можливість тільки відправляти текстові мейли раз на тиждень зі станції «Академік Вернадський» в Київ, і раз на тиждень прийняти на станції електронний лист з України. І це у 21 столітті!
Поки що ми змогли собі дозволити збільшити місячний ліміт до 10 Гб. Це небагато, але принаймні у полярників є можливість поговорити з рідними по скайпу, а також користуватися індивідуально електронною поштою, а не отримувати один раз на тиждень листа на спільну адресу. Ці 10 Гб обходяться нам у $3,5 тис в місяць.
Інтернет для станції «Вернадський» постачає компанія Inmarsat - єдина, яка забезпечує зв’язок у будь-якій точці планети.
Ще кілька років тому їй не було альтернативи. Але зараз з’являються нові супутники, які покривають територію Антарктиди. Ми думаємо над тим, щоб у сезоні 2019 року залишити Inmarsat тільки як резервний зв’язок, бо він все-таки найбільш надійний, і при цьому спробувати перейти на один з аргентинських супутників, щоб приблизно за ті самі гроші мати безлім на станції. Але поки лише думаємо над тим, як технічно втілити цю ідею в життя. Я не готовий дати гарантію, що проблему з повноцінним інтернетом вирішимо вже цього сезону. Але точно вирішимо.
Скільки коштів із зекономлених піде на наукові дослідження?
Будемо повністю оновлювати метеостанцію, тому що кліматичні спостереження - одні з найважливіших на станції «Академік Вернадський». Українські метеорологи ведуть найдовші в усій Антарктиці ряди спостережень. Зокрема, на станції було виявлено найвищий темп глобального потепління: середня річна температура піднялась на три градуси з 1970-х років. Щоб ви розуміли, це різниця між Києвом і Таллінном (Естонія), якщо порівнювати клімат.
Дуже важливо, щоб спостереження за зміною клімату здійснювались за допомогою нових сучасних приладів. Тому за 37 тис. євро ми купуємо повністю автоматичну фінську метеостанцію. Також закуповуємо малі автоматичні метеостанції для вивчення змін мікроклімату на нашому моніторинговому полігоні, доповнюємо парк автоматичних фотокамер, які у нас ведуть неперервні спостереження за гніздовими колоніями пінгвінів в рамках тривалого міжнародного експерименту із екологічного моніторингу стану Південного океану. Суттєво доповнюємо біологічну лабораторію новими приладами для збереження відібраних зразків, наприклад купуємо морозильні камери на мінус 80 градусів. Здавалося б, смішно везти в Антарктиду морозилки, але таке глибоке заморожування зразків необхідне для сучасних біохімічних та генетичних досліджень, час спирту та формаліну давно минув. Працюємо над відновленням актинометрії – неперервного вимірювання коливань сонячної активності, яке колись вели британці, але після виходу з ладу їхніх приладів, на жаль, вимірювання було перервано, між тим це тісно пов’язано з вивченням проблеми озонового шару, тож сподіваємось цей напрям поновити.
Ви багато надій покладали на співпрацю із закордонними колегами, зокрема з Канадою. Чи вдалося домовитись про спільні проекти?
Двоє українських науковців представлять свої доповіді на найбільшій Арктичній конференції, яка в грудні відбудеться в Канаді. Ми переконані, вони повернуться звідти з конкретними спільними проектами, і вже наступного арктичного літа будуть працювати на канадських полярних станціях.
Крім того, ми підписами угоду з Італійською радою наукових досліджень про те, що ми дозволимо італійцям працювати на станції «Академік Вернадський», а українці отримають можливість проводити дослідження на двох італійських базах: «Маріо Цукеллі» та «Конкордія» в Антарктиді і базі «Дирижабль Італія» на Свальбарді (Шпіцберген). Договір підписали - тепер задача наповнити його конкретними двосторонніми проектами, у яких будуть зацікавлені і наші дослідники, й італійські. Є конкретний дедлайн: у червні 2019 року в Італії проводитиметься конкурс на фінансування проектів, куди вже мають бути подані, зокрема і спільні українсько-італійські проекти.
Від нас вже навіть є перші заявки. Зокрема, від вчених Миколаївської астрономічної обсерваторії Міністерства освіти і науки. На станції «Академік Вернадський» вони не можуть проводити оптичні спостереження через постійну хмарність. Для цього їм підійшла б обсерваторія, розташована на самому континенті Антарктида. Тому миколаївські вчені пропонують італійцям встановити комплекс своїх приладів на базі «Конкордія». Думаю, шанси, що італійці пристануть на цю пропозицію, великі.
Чим зараз займаються полярники в Антарктиді, які ведуть спостереження?
Роботи зимувальників та сезонного загону дуже різні, і вони не заміняють, а доповнюють одне одного. Зимувальний загін – це в першу чергу «вартові», які мають щодня, а стосовно деяких вимірів багато разів на день, здійснювати одні й ті самі спостереження. Головна цінність отриманих даних – саме у тривалих неперервних рядах. Це стосується клімату, фізики атмосфери, зокрема озонового шару, магнітосфери Землі.
Сезонний загін – «мисливці та збирачі». Їхня задача за короткий час антарктичного літа відібрати необхідні біологічні та геологічні зразки, які потім весь рік оброблятимуть в лабораторіях в Україні, чи як ми кажемо «на материку».
Щороку розширюється діапазон тем наукових досліджень в Антарктиці. Вже під час 24-го сезону біологи планують розпочати дослідження генетики антарктичних китів – такого українці ще ніколи раніше не робили. Це спільний з американцями проект. Найскладніше для дослідника - взяти зразки у китів на біопсію. Робитимуть це спеціальним арбалетом. До речі, Оксана Савенко, яка працювала на сезоні цього року, від американських колег отримала весь комплекс обладнання.
Вже кілька років на станції працює система Харківського радіоастрономічного інституту. Вчені досліджують дані, що надходять з трьох антен, одна з яких розташована на станції «Вернадський», одна - на Шпіцбергені, і ще одна - під Харковом в селі Мартова. По цих трьох одночасно працюючих антенах харківські дослідники моніторять зміни грозової активності по всій планеті. За цією грозовою активністю вчені роблять висновки про наслідки глобального потепління. Бо постійне вимірювання температури ведеться тільки на суходолі - а це всього лише 30% площі планети. Харків’яни вирішили проблему, як робити вимірювання над поверхнею океану. Чим більше нагрівається поверхня Світового океану, тим більше з неї випаровується вологи, а чим інтенсивніші випаровування, тим інтенсивніша грозова активність. І харків’яни завдяки даним, які збирають з антен в Арктиці, Антарктиці і середніх широтах Північної півкулі, мають незалежні від даних метеостанцій докази глобального потепління.
Яна Степанковська, «Главком»