Ленур Іслямов: Російські і українські компанії знайшли спосіб обійти блокаду Криму
«Народний мер Севастополя» без перешкод вивіз бізнес до материкової України»
Бізнесмен Ленур Іслямов перебрався до України з РФ після того, як окупанти віджали у нього численні підприємства у Криму й Росії. Головним своїм дітищем Іслямов вважає телеканал ATR, який входить до медіа-холдингу разом із сайтом «15 минут», радіо Meydan і дитячим телеканалом Lale. З квітня 2015-го, після вимушеного закриття ATR у Криму і переїзду офісу до Києва, бізнесмен зумів поновити супутникове мовлення каналу. Та вже у 2016-му існувала велика ймовірність чергового переїзду телеканала через брак грошей на сплату за користування супутником. Імовірною країною нового базування називалася Литва. Та проблему вдалося усунути. На 2017 рік держава виділила ATR 37 млн гривень.
В інтерв’ю «Главкому» Іслямов, один із ініціаторів блокади Криму, розповів, як «народний мер» Севастополя Олексій Чалий вивозив майно своєї компанії до континентальної України, як українські і російські компанії, що вели бізнес у Криму, мінімізують збитки, та про те, чому влада досі не легалізувала батальйон «Аскер», створенням якого він займається.
Зважаючи на те, що нині в окупованому Криму можна купити практично все з материкової України, від прального порошку до молока, блокування півострова неефективне?
Як ми почали блокаду 20 вересня 2015 року, так вона досі й триває. Тобто нічого провозити не можна, окрім передбаченого постановою Кабміну №1035. Однак нас ця постанова не зовсім влаштовує. Хоча б тому, що згідно з цим документом громадянам не можна перевозити особисті речі у більш широкому переліку, ніж сьогодні встановлено. Оновлення для цієї постанови вже підготували, але Кабмін, як зазвичай, невиправдано затягнув його схвалення. Це не дозволяє, наприклад, людям вивезти свій бізнес звідти.
Російська влада адаптувалася до нових умов. Ми закрили ввезення товарів на трьох постах адмінкордону з Кримом. Але вони везуть українську продукцію, що має попит у Криму, через Харків, Бєлгород і далі через територію Росії, потім через Керченську переправу вона потрапляє на окуповану територію. Так, це дуже довгий шлях. Ціна стала вищою і це коло, яким проїжджає товар до Криму, не окупається. Але ця схема все одно працює. Чому? Все тому, що українські товари за цією схемою можна провозити, не розмитнюючи у Росії.
Свого часу, коли ми тільки розпочинали блокування, дуже сильно дивувалися, чому фури, які йдуть до Криму, не оглядаються російськими митниками. Що ж з’ясувалось? Їде машина, а у неї два види документів на руках. Одні вона показує на українському боці, інші надає російським митникам після проходження українських постів. Росія зробила так, щоб ці «підприємці» нічого не сплачували. Номери автомобілів, які виїжджають з України за такою подвійною схемою, росіяни на кордонах знають, тому спокійно пропускають. Тобто компанії з материкової України працюють з Росією, разом мінімізували всі витрати, пов’язані з блокуванням.
У вас є список цих фірм? Назвіть найвідоміші, які такою «співпрацею» займаються?
Є, наприклад, така компанія «Таврида Електрик», підконтрольна Олексію Чалому. Ми, коли розпочали блокування, з митниці вивели чотири фури цієї компанії, які прямували до континентальної України з Криму. Рівно ніч ми змогли потримати ці автомобілі, не пропускаючи їх. Потім втрутилися правоохоронці, які в нас ці фури забрали. Документи, їх копії, з якими вони їхали, залишилися у блокувальників. У цих автівках було спецустаткування, яке Чалий вивозив на материк. Це робив саме Чалий, це його компанія, він нікому нічого не продавав. Куди ці машини поїхали, я не знаю. Вони просто зникли. Під час блокування ми ловили автомобілі, у яких у дверях були схованки з наркотиками. Так само вночі нас штурмували правоохоронці і ці машини знову «визволяли». Знаєте, у Чалого в Києві офіс був. Не знаю, чи залишився він чи ні. Але не він наш найголовніший ворог. Все ж таки головний наш ворог – це Путін. Чалий такий самий бовдур, який і інші, що займаються подібними справами.
Чи продовжуються спроби провезення вантажів через адмінкордон Криму і Херсонської області?
З 20 вересня 2015 року з материкової України на півострів товари не постачаються, торгівлю припинено. Громадянське формування «Аскер» нині стоїть усередині контрольно-пропускних пунктів (КПВВ). Як тільки виникає підозра, наші хлопці оглядають вантаж разом із прикордонною та митною службами, вони мають на це право. Тому відповідально заявляю, що контрабанди немає. Інколи окремих прикордонників ловлять на контрабанді, але жодного нашого аскерівця за руку не зловили на хабарях.
А що з морською блокадою? Про неї ви говорили ще у 2015 році.
Морська блокада – це багатовекторне поняття. Пам’ятаєте бізнес Фірташа: Армянськ («Кримський титан»), виробництва у Дніпропетровській області (видобуток титану). Доходило до того, що лімоніт, який виготовлявся у Дніпропетровській області вивозився через Одесу за документами до якоїсь Хайдарпаші (Хайдарпаша – залізничний вокзал на анатолійському боці Стамбула), однак насправді, не доходячи до Туреччини, вантаж зустрічався в морі з іншим кораблем, який виходив із Севастополя і пристиковувався до цього, котрий ішов з Одеси. Відбувалося перевантаження, просто в морі. Потім один з них продовжував іти в Хайдарпашу, а інший повертався до Севастополя. Це було у 2016 році, зараз уже ні. Ви ж раніше чули, що пароми ходили з Туреччини до Криму. Зараз цього також уже немає. Зараз уже навіть якщо вони спочатку зайдуть до Новоросійська, то їм усе одно заборонено до Туреччини входити. Нині у нас залишилася одна проблема – це проблема Керченської переправи. Але повірте, ми нею займаємося. Так, ми зіткнулися з потужною системою ФСБ, на яку не змогли вчасно відреагувати, вона має свою мережу в Україні. Всі останні події в Україні, вбивство російського депутата Вороненкова – це помста, страта неугодних. Ми розуміємо, наскільки сильними є російські руки у нас на материку.
Ви раніше казали, що за потреби до адмінкордону з Кримом можете мобілізувати до 10 тисяч людей. Блокувальники на Донбасі до вас зверталися по допомогу людьми?
Так, ми знаємо організаторів блокади на Донбасі з-поміж народних депутатів. Семенченко та Парасюк допомагали нам у перші дні становлення акції «Громадська блокада Криму». Але блокада – це не лише організатори. Дуже важливими є не лише мотивація організаторів та учасників, а й суспільна підтримка їхніх дій. Учасників блокади потрібно годувати, одягати і розселяти. Це немалі ресурси. У нашому випадку ми до того, як розпочали блокаду, провели широку роз’яснювальну роботу з громадськістю, зокрема з кримськотатарською спільнотою районів, які прилягають до Криму. Публічно просили підтримки громадськості, волонтерів по всій Україні…
Зазначу ще: блокування – це не просто перекриття доріг, усе має відбуватися з розумом, з урахуванням інтересів та прав людей, які опиняться в зоні проведення акції або відчуватимуть її наслідки. Це дуже складно.
І останнє. Не можна відмовляти владі в діалозі. Під час проведення нами акції «Громадська блокада Криму» нам також нелегко було знаходити порозуміння. Але ми вперто наводили свої аргументи та не виходили з діалогу із владою. Це дуже важливо, щоб будь-які результати блокади закріплювались рішенням відповідних органів влади.
То чи просили у вас поради блокувальники на Донбасі? Можливо, депутати зверталися?
Ні, депутати не зверталися. А от пересічні блокувальники виходили на зв’язок, консультувалися, запрошували приєднатися. Ми будемо готові, якщо таке рішення ухвалить Меджліс кримськотатарського народу.
Меджліс розглядав можливість приєднання до блокади Донбасу?
Ні. Такого звернення до Меджлісу не було. До речі, щодо кримської блокади теж ніякого рішення Меджлісу не було. Але тут були інші міркування. По-перше, переважна більшість членів Меджлісу проживає у тимчасово окупованому Криму. Зрозуміло, їхня участь у засіданні Меджлісу, на якому б розглядалося питання блокади Криму, одразу б спровокувала арешти. Нагадаю, що станом на 20 вересня 2015 року (дата початку блокади Криму. – «Главком») було ув’язнено заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза, відкрито адміністративні провадження проти багатьох членів Меджлісу. По-друге, ми розуміли що ухвалення такого рішення може викликати спекуляції довкола недотримання Меджлісом принципу ненасильницької боротьби, яка покладена в основу кримськотатарського національного руху. Тому рішення про організацію та провадження «Громадської блокади Криму» було ухвалено трьома людьми: лідером нашого народу Мустафою Джемілєвим, Рефатом Чубаровим та мною.
Ви спитаєте, в чому різниця між кримським блокуванням і блокуванням окремих регіонів Донецької і Луганської областей? Кримську блокаду організували та реалізували представники корінного народу Криму. Так, ще раз повторюся, за великої підтримки тисяч наших побратимів з багатьох областей України.
Отже, як на мене, блокування на сході України перш за все мали здійснювати ті люди, які звідти вийшли, тобто українці з тамтешніх місць. А українці з інших міст повинні підтримувати місцевих. Ви знаєте, я проти будь-якої торгівлі з Росією, я проти дипломатичних відносин з цією країною. Росія – наш ворог, і те, що відбувається, потрібно назвати війною.
Чи були спроби інших відомих фірм і компаній також вивезти устаткування з півострова?
Таке намагаються провозити як в один, так і в інший бік. Меншою мірою з материка, більшою – з півострова на материк. Деякі речі не врегульовані досі законодавчо. Наприклад, якщо українська компанія закрила свій офіс у Криму і переїжджає на материк, треба дати їй таку можливість, навіть якщо їй якийсь час довелося працювати під юрисдикцією Росії. Люди не повинні страждати через те, що українська держава свого часу змушена була залишити Крим. Держава зобов’язана створити умови для тих громадян України, які з тимчасово окупованого Криму переїжджають на материкову частину країни.
Нещодавно ви висловили міркування, що у Криму збільшується кількість невдоволених.
Більшість жителів Криму зітхнули з полегшенням з перемогою Революції гідності. Але їм не довелося встигнути вдихнути повітря свободи: вторглися російські війська, Крим було окуповано. На півострові відновлено режим, за умови якого серед людей панують страх, підозри, відчай. Тепер у людей, які живуть у Криму, хоч би як пафосно це звучало, всі надії на Україну, на нас із вами. Ці люди хочуть, аби ми всі негайно разом взялися за руки і почали роботу з повернення своїх земель, а вже потім займалися політикою, з’ясовували стосунки, влаштовували бійки в парламенті тощо. Кримські люди волають до нас: «Крим віджали, частину Донбасу віджали. Спочатку давайте Батьківщину повернемо, гідність повернемо, а потім усе решту». Погодьтеся, вони багато в чому мають рацію…
Я кажу не лише про кримських татар. Люди на півострові хочуть безпеки для себе та родин. Але виходить так, що ані Україна за всього бажання, ані міжнародна спільнота не можуть дати цим людям гарантії безпеки, бо Крим окуповано Росією. Водночас кримські люди спостерігають за всіма внутрішньополітичними чварами в Україні, що не додає їм довіри до українських політиків. Я особисто вважав би доцільним хоча б раз на півроку проведення президентом України прямих телемостів із тимчасово окупованим Кримом! Під’їхали машини, стали на адміністративному кордоні з Кримом – і відбувається трансляція. За бажання це можна зробити. Нехай люди звідти телефонують, ставлять запитання… Аби вони відчули, що Україна щось збирається робити. Тобто місцеві жителі мають побачити, що там (на адмінкордоні) щось відбувається.
Що на кордоні з Кримом діється сьогодні?
Є певні плани у Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та переселенців щодо обладнання інфраструктури з надання послуг громадянам України, які проживають у тимчасово окупованому Криму… Я знаю про плани Міністерства інформаційної політики, реалізація яких надасть можливість істотно поліпшити поширення інформації українських ЗМІ у Криму. Тут більше не можу говорити, бо російські спецслужби та окупаційна влада Криму намагаються створювати перепони.
Російська влада вкладає в інформаційну війну проти України незрівнянно більші гроші. Втім, телекомпанію ATR, яка мовить на Крим трьома мовами, минулого року вперше профінансовано державою, за що, зрозуміло, ми дуже вдячні. Гроші дійшли наприкінці 2016 року, на які колектив устиг придбати телевізійне устаткування та сплатити борги за надані послуги, зокрема супутникове мовлення. Завдяки фінансуванню нарешті ми запустили власну студію, з якої почали мовити з 20 березня.
Наскільки дороге задоволення – телеканал ATR?
На старті, коли я піднімав телеканал у Криму, для запуску потрібно було вкласти $5 млн. Без зайвої скромності можу сказати що на кінець 2013 року ATR перетворився на найбільш потужний і сучасно обладнаний кримський телеканал…
У холдингу ATR є ж ще і дитячий телеканал Lale, і радіостанція Meydan, і сайт «15 минут». Разом працюють понад 100 людей. Значна частина з них переїхала з Криму, бо без них, носіїв кримськотатарської мови, культури, звичаїв, телеканал просто не виживе.
Мовлення на Крим з телевізійної вишки (155-метрової телевишки, зведеної у Херсонській області) лише для радіо Meydan коштує 57 гривень за годину. Помножте на добу, а потім на місяць, рік, ось вам і 490 482 гривні. І це лише за встановлений радіопередавач. А в нас цих грошей на поточний рік поки що немає… Ви чекаєте від мене точних цифр. Для нормальної діяльності ЗМІ, які нами збережено та які ми намагаємося розвивати, аби забезпечувати безперервний зв'язок із Кримом, кримськотатарським народом, доносити до них слово правди, потрібно на місяць як мінімум 4 млн гривень. Скажу, що це набагато менше, ніж витрачає більшість українських телеканалів рівня ATR.
Наскільки на ваші медіа вплине закон про мовні квоти, прийнятий у першому читанні?
Наші журналісти, зокрема Осман Пашаєв, залучені до підготовки пропозицій щодо другого читання законопроекту. Мені здається, у спільному пошуку знайдено певні формулювання, які унеможливлять пригнічення кримськотатарської мови.
Радіостанція Meydan дотримується квот на україномовні пісні, запроваджені минулого року?
Саме такі ж правки має бути внесено до закону України, що встановлює квоти на пісні у радіоефірах… Ми працюємо над цим.
Простіше кажучи, ми повинні телеканали і радіостанції, які мовлять кримськотатарською, прирівняти у правах до тих, які мовлять українською. Зрозуміло, що в кримськотатарських електронних ЗМІ має значно підвищитися і доля державної мови. До речі, ми мовили українською в Криму тоді, коли ще ніхто нікого ні до чого не зобов’язував…
За мирних часів ви мали у власності в Криму транспортну компанію «СімСітіТранс», володіли Джаст Банком у Москві, ТОВ «Квінгрупп» (торгівля автомобілями), яку нині визнано банкрутом, мережею магазинів ICom. Який бізнес маєте зараз?
Все, що залишилося в Криму чи в Москві, заарештовано, відібрано. Аби ви розуміли, щодня навіть на непрацююче моє підприємство приходять штрафи. І це не лише моїм компаніям, а й компаніям-партнерам, які з нами працювали. Машина ФСБ знищила все: 64 фірми і компанії, які були під моїм контролем. Нині перш за все я хочу повернутися у вільний український, кримськотатарський Крим. До цього з ними я не хочу судитися, оскільки жодного сенсу це не матиме.
Російський Сбербанк називає суму боргу в 1,1 млрд рублів, яку має виплатити банк, котрий ви раніше контролювали. У російських ЗМІ повідомляється також, що ви нібито просите відкласти процедуру реструктуризації боргів. Збираєтеся сплачувати борг?
Ні в кого я нічого не прошу і не суджуся ні з ким. Я навіть не листуюся. Вони (російська влада) заблокували всі мої рахунки. Джаст Банк уже захоплено якимись людьми. Хто вони такі, в чиїх інтересах діють, я не знаю. Навіть моє особисте майно заарештовано, не кажучи вже про бізнес.
Спроби продати майно робили?
Я не ставив собі за завдання продати, бо не готувався до того, що виїду з Криму, вже окупованого Росією. Коли я почав розуміти, що вони ставлять переді мною питання руба, мовляв, визначайся: або ти «продаєш» телеканал і тоді спокійно виїжджаєш, або… З того моменту я почав обмірковувати певні рухи. А коли з 1 квітня 2015 року в Криму заборонили мовлення телеканала ATR, будь-який процес продажу чи інформація про мій виїзд з Криму без задоволення їхніх вимог заблокували б мене. Спочатку я вивіз родину до Ізраїлю, потім сам вилетів, потім уже разом з родиною переїхав до України.
Нині ви – громадянин України. Російський паспорт залишили також?
Так. Наша родина виросла в Узбекистані, я з родини депортованих. Російський паспорт я отримував ще в Узбекистані, коли переїжджав до Москви на початку 90-х. Батьки тоді переїхали до України. До анексії Криму жодних помітних проблем з Росією ж не було.
Окрім медіа, яким бізнесом ще володієте?
Ніяким. Я займаюся створенням батальйону «Аскер» імені Номана Челебіджіхана. Все ще плекаю надії на його легалізацію у складі ЗСУ. На відміну від деяких українських політиків та військових, вважаю вкрай необхідним створення у лавах української армії військового підрозділу, у якому могли б бути сворені умови для дотримання елементарних потреб, пов’язаних із релігійною ознакою бійців…
Чому не реєструють батальйон?
Причина зволікання – у закостенілості частини військових, якими ухвалюються подібні рішення. Вони й сьогодні живуть негативними міфами про кримських татар, втовкмаченими їм десятки років тому.
Коли востаннє лідери кримських татар зустрічалися з президентом?
Остання зустріч Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова з президентом відбулася 22 березня 2017 року. Щодо необхідності зустрічей… Нічого не може бути ефективнішим за діалог. Головне, щоб сторони чули одна одну.
Згідно з Конституцією України, серед органів державної влади України є Представництво президента України в Автономній Республіці Крим. Згадане представництво утворюється главою держави і безпосередньо йому підпорядковується. Постійним представником цієї інституції, яка тимчасово базується у Херсоні, ще 22 травня 2014 року було призначено пані Наталю Попович. Думаю, що я не остання людина серед кримських татар. Якщо не президентові, то чом би постійному представнику глави держави не поспілкуватися зі мною і багатьма активістами кримськотатарських організацій та інших кримських організацій? Але зась! Жодного разу пані Попович не приїжджала ані на блокаду, ані на інші заходи, що проводилися та проводяться громадськістю та місцевими органами самоврядування на територіях, що прилягають до Криму. Маємо фантомного посадовця. Такі ситуації розчаровують людей, вселяють у них недовіру до влади.
Михайло Глуховський, «Главком»