Митрополит УПЦ МП Митрофан: Духовну підтримку у нас можуть отримати всі, навіть ополченці і бойовики

Владико, ви багато часу проводите на окупованому сході України. Як охарактеризуєте ситуацію в непідконтрольних районах, які настрої у людей?

Люди очікують одного – аби припинилася ця безглузда війна, встановився мир і вони могли повернутися до спокійного життя. Це єдине, про що сьогодні ми молимося.

26 липня відбулося засідання Священного Синоду УПЦ МП. Які головні його підсумки?

Перш за все, було ухвалено звернення до президента України, прем’єр-міністра, спікера Верховної Ради з приводу впровадження внутрішніх біометричних паспортів. Деякі віруючі люди збентежені (необхідністю отримання внутрішніх біометричних паспортів), їм совість не дозволяє отримувати ці паспорти. Вони звертаються з цією проблемою в листах до митрополії. Особливо кількість листів від віруючих дуже зросла за останні півроку. Ми повинні були якось на це відреагувати. От і з звернулися до керівництва країни, аби якусь альтернативу дали людям. Альтернативою може бути видача звичайних паспортів, як було до введення біометричних.

Багато хто в Україні звинувачує вашу церкву, зокрема вас особисто, у співпраці з «ЛНР»: хресні ходи, служби священиків за участю бойовиків. Ви не бачите у цьому проблем?

Деякі структури вважать, що здійснюючи хресні ходи, виконуючи свої прямі пасторські обов’язки на непідконтрольній Україні території ми начебто співпрацюємо із сепаратистами, з цими невизнаними республіками. Це все надумані обвинувачення. Це ми розцінюємо як дискредитацію Української православної церкви й окремих її архієреїв для того, щоб у суспільстві створити негативне враження про нашу церкву. Але все, насправді, не так, як уявляється. Я був би готовий запросити до себе всіх тих людей, які таке пишуть, до нас у Луганськ. Нехай вони побачать, як там люди живуть, як протікає церковне життя. От тоді нехай роблять свої висновки.

2014 року митрополит Лазар освячував у Криму зброю Чорноморського флоту РФ, у Ровеньках протоієрей Димитрій Притула освячував зброю бойовиків. Що ви відповісте на ці факти?

Є священнослужителі, які, як тільки почалися військові дії (на Донбасі), прибули з Росії. Це переважно заборонені для священнослужіння особи, які мали ті чи інші порушення церковної і пасторської дисципліни. Не маючи ніяких місць служіння вони прибули в наші регіони (непідконтрольні Україні райони Донецької і Луганської областей. – «Главком»), щоби підтримувати бойовиків, ополченців на тому боці. Вони там ходили, освячували… І я, і архієпископ Ровеньківський Пантелеймон неодноразово зверталися, робили заяви на адресу нашого духівництва, щоб вони не брали участі у всіх цих заходах. Місце священика - у храмі, не на бойових позиціях, ні в яких окопах, не у бліндажах і землянках. Хто має бажання, слава Богу, храмів у нас достатньо, може прийти. Навіть у ополченців, бойовиків, інших, якщо є бажання прийти сповідатися, поспілкуватися зі священиком, отримати духовну підтримку, то вони можуть її отримати у храмі.

Я своїм священиками заборонив відвідувати бойові позиції, так само вчинив і владика Пантелеїмон. А ці розстриги (служителі релігійного культу, позбавлені духовного сану. – «Главком») не підпорядковуються нікому. Вони самі собі ходять, а потім все виливається у те, що нібито ми (УПЦ МП) все це підтримуємо.

Скільки таких «священнослужителів» на непідконтрольній Україні території?

Зараз їх уже менше, ніж було раніше (на початку збройного конфлікту). Раніше до 10-15 напевно набиралося, і в Луганській, і в Донецькій областях вони були.

Але, наприклад, митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, який точно не є розстригою, брав участь в освяченні російської зброї в окупованому Криму…

Я за владику Лазаря не можу відповідати, це питання до нього, нехай він сам…

Подібні питання хоч раз на засіданнях Синоду піднімалися?

Ми піднімаємо ці питання у Синоді. Позиція нашої церкви залишається незмінною – ми поза політикою. Як з однієї, так і з другої лінії фронту, в тому числі і в Криму, знаходяться наші віруючі люди, наші парафіяни. Ми повинні їх духовно наставляти і не входити ні в яку політику. Ця позиція у нас була раніше і залишається зараз. Було видано масу офіційних документів і  синодальних, і особистих за підписом Блаженнішого митрополита Онуфрія. В них чітко висловлена офіційна позиція нашої церкви з цього питання.

Скільки священиків УПЦ МП залишили непідконтрольну Києву територію Луганщини?

Більшість священнослужителів залишилися. Навіть ті, які виїхали, коли все заспокоїлося, повернулися. Люди виїжджали зі своїми сім’ями, деякі з них просили допомогти вивезти їхні сім’ї в безпечне місце. Але багато повернулися, бо ситуація нині трохи заспокоїлася. Виїхали безповоротно десь 4-5% священнослужителів. Це загалом небагато.

В яких умовах діють парафії нині на Донбасі, з якими проблемами стикаєтеся?

Звісно, ми перебуваємо в певній ізоляції. Але стараємося, як можемо, виживати. Проблем багато: забезпечення електроенергією, водою, газом. Звичайно, мова йде і про забезпечення церковними свічками, церковним вином, лампадною олією, іншим начинням. Нині в основному ми все це отримуємо з Росії, бо з України ми нічого не можемо перевезти.

Ізоляція в чому полягає?

В тому і полягає, що з України не можемо нічого для себе отримати. Ці всілякі блокпости просто не пропускають нічого в цю частину Луганської області (на окуповані території).

У Києві УПЦ МП в своїх офіційних повідомленнях часто наголошує, що ваша церква є незалежною українською церквою, не слід пов’язувати її з Росією. Ви теж вважаєте, що УПЦ МП незалежна церква?

Це - Українська православна церква. Ми на службах поминаємо і Патріарха Кирила і Блаженнішого митрополита Онуфрія. У нас в цьому плані ніяких проблем немає. Ми як були Українською православною церквою, яка підтримує духовний зв’язок із Російською православною церквою, лише духовний зв’язок, так і залишаємося такою. А те, що пишуть і говорять у ЗМІ, – це брехня різних людей.

Ми поминаємо митрополита Київського повним титулом, це не викликає жодних невдоволень, спротиву. У нас у цьому плані все нормально.

Ви брали участь у створенні так званого Комітету у справах релігії і духівництва «ЛНР». Такий собі пан Ліцоєв, якого вважають керівником цього «Комітету», заявив, що він очолив це відомство не без вашої підтримки. Це не співробітництво з окупаційною адміністрацією?

Господи, попридумували ж. Як я можу бути причетним до створення якоїсь структури. Справа вся в тому, що ця людина була старостою одного з наших храмів. Цей департамент, чи Комітет існував здавна, ще до всього цього (збройного конфлікту). А його як старосту храму призначили туди очільником. Його жінка працює в адміністрації місцевої влади. Зрозуміло, що людина сидить без роботи, потрібна копійка, тому він і наважився на цей крок. Я з ним вів розмову на цю тему, питав, як ви будете пов’язувати одне з іншим, чи розуміє він, наскільки це все непросто? Нюанси ми з ним обговорювали. Але він ухвалив для себе таке рішення, що я можу на це сказати?

Але ж він сказав, що не без вашої участі очолив…

Ну так, назвав мене, він же прийшов до мене порадитися, вважаючи, що я тим самим його благословив на це. Не дивлячись на те, що він сам обрав цей шлях, при тому, що я говорив йому, наскільки це створюватиме для нього проблеми.

Бойовики сповідаються у вас?

Я на сповіді не ходжу, в принципі. Але священик зобов’язаний сповідати будь-яку людину, яка приходить на сповідь. Що стосується причащання чи накладання єпитимії (вид церковного покарання, яке накладається на мирян), то це вже особиста справа кожного священика.

Як повернути мир в Україну і об’єднати країну? Ваш рецепт.

Без взаємного прощення і без любові Христової ніякі розбіжності цієї війни ми не зможемо подолати. Потрібно, щоб Донбас попросив вибачення у Києва, Київ - у Донбасу, і примирилися в дусі любові Христової. Іншого виходу я не бачу.

Чи відчуваєте ви тиск із Києва або з Луганська?

Ні, ніякого тиску на нас ніхто не чинить. Ми вільно проводимо свою службу там. Наразі ніяких проблем з «місцевою владою» (окупаційною адміністрацією) ми там не мали.

Чи цікавилися українські силовики вашою діяльністю і з ким контактуєте на непідконтрольній офіційній владі території?

Ні. Поки до мене ніхто не приходив, нічого не розпитували. Але знаєте, як роблять зазвичай. Збирають спочатку інформацію, а потім роблять свої висновки… Мене ніхто не запитував перед тим, як виступити з обвинуваченнями (щодо нібито співпраці з владою «ЛНР»). Подзвонили б самі, розпитали, а тоді виступали би. До речі, мене також звинувачували у освячені місця під пам’ятник Олександру Невському (у Луганську за участі лідера бойовиків «ЛНР» Ігоря Плотницького у листопаді 2016-го року був освячений камінь, на місці якого має постати пам’ятник Олександруі Невському. На табличці, прибитій до каміння, написано зокрема таке: «А кто с мечом к нам зайдет, от меча и погибнет. На том стоит и стоять будет Русская земля!». – «Главком») ). Але ж це наш внутрішньоцерковний захід був, на який прийшли ці люди (розстриги). Але ж я не можу вигнати цих людей, сказавши «пішли геть!», бо ми вас не визнаємо. Це також слід розуміти. А те, що пишуть, цей весь бруд, який ллють у ЗМІ, робиться цілеспрямовано.

Українські православні церкви об’єднаються колись в одну. Що має стати каталізатором для такого єднання?

Зараз говорити на цю тему дуже складно, бо так званий Київський патріархат поводиться дуже агресивно, стільки брехні ллє на нашу церкву. З ними немає смислу вести якісь переговори, бо це не приведе ні до якого результату, особливо на тлі захоплення наших храмів, які здійснилися на Західній Україні. Який вихід? Перш за все, потрібно, аби закінчилася ця війна, заспокоїлися всі емоції. Щоби почати з ними якийсь діалог, потрібно, аби вони повернули нам захоплені храми. Без цього з ними про щось говорити немає смислу.

Ви говорите про агресивну позицію УПЦ КП. Але ж предстоятель вашої церкви, митрополит Онуфрій публічно відмовився вшанувати воїнів АТО, коли перебував у Верховній Раді, залишившись сидіти у кріслі під час хвилини мовчання. Хіба воїнів, які захищали Україну, важко було пом’янути?

Якщо це православні люди і похрещені у православній церкві, віддали своє життя, то, звичайно, ми повинні поминати їх як православних християн.

Поставимо питання по-іншому. Ви би встали, якби опинилися на місці митрополита Онуфрія?

Я на його місці не був і я за нього відповідати не буду. Не знаю, що вам зараз відповісти. Історія не знає умовного способу. Якщо митрополит Онуфрій ухвалив для себе таке рішення (не підніматися під час хвилини мовчання), значить, у нього на те були якісь підстави. Не думаю, що це було зроблено, щоби когось принизити… Він же пояснив свою позицію, тому я погоджуюся з ним. У кожної людини є своя позиція, яку вона може висловити, навіть якщо це комусь не подобається. Блаженніший митрополит Онуфрій висловив свою позицію таким чином. Якби я був на його місці… Я не знаю, як вчинив би. Я на цю тему не міркував.

Михайло Глуховський, «Главком»