Мохаммад Фараджаллах: Ситуація в Сирії на один крок наблизила нас до Третьої світової війни

У вівторок, 4 квітня, світ облетіли страшні кадри наслідків хімічної атаки, вчиненої у місті Хан-Шейхун, що трохи південніше Ідліба на заході Сирії. Внаслідок злочину десятки людей загинули від хімічного отруєння. Організація ЮНІСЕФ повідомила про щонайменше 27 убитих дітей. Згодом у сирійський шпиталь в провінції Ідліб, де лікуються постраждалі від газової атаки, влучила ракета. США звинуватили Росію. Німеччина також поклала відповідальність за хіматаки в Сирії на Росію та Іран. Натомість офіційний Дамаск обвинувачення спростовує, заявляючи, що причиною отруєння ймовірно зарином став підрив складів опозиції зі зброєю, серед якої була і хімічна. Нині комісія ООН почала розслідування хімічної атаки в Сирії. Президент США Дональд Трамп одразу після інциденту заявив, що сполучені Штати розглядають можливість проведення військової операції в Сирії. Дії США не змусили себе чекати. Напередодні вночі американські збройні сили вчинили атаку на військові бази у Сирії. У повідомленні на сайті Пентагону повідомляється, що під час ракетного удару було випущено 59 ракет типу «Томагавк» (TLAM). Цікаво, що військові бази в Сирії, де розміщуються російські війська, не потрапили під ракетний удар США. Так чи інакше, Росія зреагувала на атаку. Володимир Путін заявив, що вважає ракетний удар США по військовій базі в Сирії спробою відвернути увагу світової спільноти від жертв серед мирного населення в Іраку.

Про те, чим загрожує регіону нове загострення, наскільки ймовірною є наземна операція США і чи може Росія почати мстити США, спровокувавши загострення в Україні, в інтерв’ю «Главкому» розмірковуює головний редактор сайту «Україна по-арабськи» Мохаммад Фараджаллах.

Країни Заходу звинуватили в хімічній атаці на місто Хан-Шейхун офіційну владу Сирії, яку підтримує Росія. Дамаск і Москва свою провину заперечують, хоча незалежні розслідувачі з Bellingcat вказують саме на президента Сирії як головного винуватця злочину. Хто ж насправді застосував хімічну зброю, кому довіряти?

Поки не зрозуміло, хто застосував цю зброю. Хімічною зброєю у Сирії користуються усі: і урядові війська, і опозиція, і ІДІЛ... Тобто всі вони мають доступ до такої зброї. Якщо ми говоримо про хіматаку, яка була у Хан-Шейхун, то тут нам наводять докази того, які говорять, що це дійсно був Асад. Я його не захищаю, не виправдовую, але смисл вчиняти серед білого дня на очах у всіх спостерігачів таку авіаційну атаку? За різними підрахунками експертів, саме ця хімічна атака не могла бути здійснена з повітря. Швидкість вітру була такою, що площа ураження могла би бути набагато більшою за ту, яку ми бачимо в цьому випадку.

Сам Асад каже, що начебто були атаковані склади, де зберігалася і хімічна зброя. Тут могла бути і третя сторона, яка зацікавлена саме у такому точковому ударі. Звичайно, потрібно було б провести розслідування. Але після сьогоднішнього авіаудару (США) ніхто цим займатися не буде. 

Авіація США вперше настільки активно втрутилася в збройний конфлікт у Сирії. Які можуть бути політичні наслідки такої активізації з боку Сполучених Штатів?

Мало хто очікував того, що відбулося (США атакуватимуть військову базу у Сирії, - «Главком»). США за Обами напряму не втручалися у конфлікт в Сирії. Навпаки, останній час свого перебування на посаді глави держави він намагався піти з цього болота і врятувати економіку Штатів. А зараз ми спостерігаємо пряме втручання у конфлікт, коли військово-морські сили США атакують військову базу. Тобто вони не бояться позиції інших держав, включно з Росією. Мовляв, якою б не була ваша думка, ми – США – діятимемо так, як вирішимо…

За президентства Обами попри неприязнь до Асада США визнавали його легітимність, наголошуючи, що влада у цій арабській країні має змінитися, але винятково демократичним шляхом. Нинішнє рішення Трампа нанести удар по сирійських військових об’єктаз означає, що США змінили позицію і виступають за силове повалення Асада?

Три дні тому Трамп заявив, що прибирати Асада від влади у Сирії не є пріоритетом для США. Після цього відбулася хімічна атака на Хан-Шейхун, всі обвинувачення у вчиненні якої впали на Асада. Складається враження, що третя сторона спеціально штовхає Трампа ухвалювати ти рішення, які він сам хоче… Не забувайте, що у США дуже серйозний розкол у суспільстві щодо Трампа. Таким чином він хоче дати сигнал про те, що він рішучий, діятиме жорстко. Ще один важливий момент: він направляє негативний градус внутрішнього протистояння на експорт, на зовнішню політику. Пам’ятаєте, коли Білл Клінтон мав скандал з Монікою Левінські, то президент запам’ятався ударами по Судану. Тобто для американців експорт внутрішньої кризи назовні вже є традицією.

Ви згадали якусь третю силу, яка тисне, підштовхує Трампа до радикальних рішень. Кого маєте на увазі?

Маю на увазі Ізраїль, декілька країн Європейського Союзу, а також спецслужби. Біда цієї брудної війни полягає у тому, що у ній беруть участь не тільки Збройні сили. Спецслужби припинили займатися безпекою, а почали займатися політикою. Саме вони спонсорували, підтримували ІДІЛ, організацію ан-Нусра, підтримали різні формування, щоб хтось за них воював. Наприклад, Катар не може напряму воювати з Асадом, але може підтримати Ахрар аш-Шам («Ісламський рух вільних людей Шама» - союз ісламських салафітських бригад, бойовиків шабихи і Хезболли, які об’єдналися у боротьбі проти режиму Башара Асада). Або Туреччина, яка напряму не хоче воювати, але пропускає постачання боєприпасами для бойовиків ІДІЛ, ан-Нуср чи опозиції, немає значення. Тобто кожен в цій ситуації вставляє свої п’ять копійок. Тепер у Сирії величезне зібрання найманців… Пам’ятаєте хімічну атаку у Ель-Куті кілька років тому? Тоді Асада змусили відмовилися від використання хімічної зброї, хімзброю вивезли. Але ми не знаємо куди. І ось тепер можемо розуміти, куди вона поділась. Ця зброя не була вивезена із Сирії, вона була розподілена у різних напрямках. А Асада хотіли швидко роззброїти, щоб він швидко здався, проте не вийшло… Нині спостерігаємо те, про що раніше говорили: малюється нова карта Близького Сходу. 

Наскільки ймовірною на сьогодні є наземна операція в Сирії з боку США чи коаліції?

Арабська преса, яка виходить у Лондоні, прогнозувала цей авіаудар США по Сирії. Чесно кажучи, такий прогноз здавався мені малоймовірним, але він втілився. Всі думали, що Трамп зосередить свою увагу на внутрішній політиці, а тут він вийшов за рамки. Заяви Олланда і Меркель говорять про те, що вони на боці Штатів. Значить, між ними є домовленість. Я навіть не здивуюся, якщо і Росія в цьому договорі бере участь, лише прикриваючись заявами, що це (атака США на військову базу в Сирії) порушує міжнародні норми тощо. Думаю, що поки зарано робити висновки. Подивимося, якою буде реакція Росії і Сирії.

Говорячи про сирійську опозицію, часто доводиться чути про Національну коаліцію опозиційних і революційних сил (НКОРС), Сирійську вільну армію (СВА), інші організації. Що з себе представляє ця опозиція сьогодні, наскільки вона єдина і хто її лідер?

Лідера у опозиції немає. Була спроба створити Національний конгрес, була спроба створити Асамблею, яка також провалилася. До сьогоднішнього дня немає представників єдиної опозиції, як і самої єдності немає. Все тому, що у її діяльність втручалися спецслужби інших держав, які змогли їх розкидати. Наприклад, ан-Нусра – це вихідці з опозиції. Тобто це  частина ісламістів, яка на якомусь етапі сказала «стоп», ми не хочемо демократичної держави, ми хочемо ісламську державу. Саме тому вони відійшли в бік. Інші, наприклад, Ахрар аш-Шам, отримують підтримку із Саудівської Аравії, є й інші і. Тобто всі ці організації залишаються маріонетками у руках тих гравців, які не симпатизують Башару Асаду.

Туреччина вже заявляє про необхідність встановлення перехідного уряду у Сирії. З огляду на розрізненість опозиції, чи реально втілити цю ідею в життя і наскільки взагалі реальна така перспектива?

Туреччина робить усе, що їй вигідно. Ми ж бачимо, як ця країна дуже динамічно переходила віз союзництва із Заходом до союзництва із Росією. Так, вона шукає свій інтерес, вона хоче розширюватися, вона хоче мати у себе нові регіони, нові території, так як вона у 30-х роках минулого століття приєднала Іскендерун (сирійське місто у 1939 році було анексоване Туреччиною, - «Главком»)…

Протистояння в Сирії багато хто сприймає як поле битви Росії і США. Наскільки коректно це? Чи може відповідь Росії за цю американську атаку спровокувати загострення на Донбасі?

Путін хотів, аби світ став багатополярним. Окрім того у нього не було виходу після кризи на Донбасі і анексії Криму. Він же хотів також показати, що не тільки у США «Голлівуд», а й Росії є що показати… Війна у Сирії дуже дорога. Це війна, яку російська економіка просто не може витягнути. До цього слід додати те, що росіяни надбули собі багато ворогів, вони мають дуже вразливий Кавказ тощо. Такі розклади вигідні Заходу, який користується необережністю Росії і втягує її у конфлікт. Але війна ця не на два місяці чи на півроку. Вона виявилася довготривалою. Я сумніваюся, що росіяни надаватимуть своїм союзникам у Сирії таку ж підтримку як США надають своїм. Ми прекрасно пам’ятаємо іракську кризу, коли Жириновський був у Багдаді і кричав, що «ми не дамо нікому прибрати Саддама Хусейна». Але потім його (Хусейна) самі ж зливали… Знаєте, я бачу, що ця ситуація, яка склалася, ще на один крок наблизила нас до Третьої світової війни.

Що стосується загострення на Донбасі. Її ймовірність багато хто пов’язує з нинішньою ситуацією у Сирії, вбачаючи у цьому розмінну монету… На мій погляд, все тут залежить більше від нас , від України і віж Європи. Бо на Донбасі інакша криза, тому казати робити прогноз складно. Україна і Сирія для США все ж різні регіони.

У березні 2014-го року Башар Асад направив Володимиру Володимиру Путіну телеграму солідарності з його зусиллями, спрямованими «на відновлення безпеки і стабільності в Україні» як раз після введення російських військ до Криму. В кінці минулого року спікер Народної ради Сирії Хадіє Аббас заявив про приналежність Криму Росії, через що Україна викликала «на килим» тимчасово повіреного в справах Сирії в Україні Хасана Хаддура. Як пояснити, чому наша країна не перерве дипвідносини з Сирією або не вишле дипломата  як, наприклад, вчинила Італія у 2012-му, оголосивши цього ж пана Хаддура персоною нон-грата через масові вбивства у селищі Хула?

Це питання до українських дипломатів, мова про те, як Україна оцінює сама це. Але питаннятреба тоді ставити не тільки до Сирії. Здається, 7 чи 8 держав не визнавали, що у Криму російські війська, серед яких Вірменія. Тому в цій ситуації ми маємо однозначно самі вирішити, або ми займаємо чітку і конкретну позицію до тих, хто посягає на нашу  територіальну цілісність, або не займаємо таку позицію. Можливо, Україна поки не дуже хоче втягуватися у міжнародну геополітику. Що стосується заяв, наприклад Хадіє Аббаса, то вони (сирійські політики) просто уже нічого не вирішують, Дамаск нічого не вирішує, вирішує лише Москва. Вони просто не знають, яким ще чином догодити Путіну. От і все.

Михайло Глуховський, «Главком»