Нардеп Ірина Верещук: Не думаю, що прізвище Цемаха має визначальне значення у досягненні миру на Донбасі

Протягом серпня і на початку вересня можливий обмін ув’язненими між Україною та Росією є однією з ключових тем журналістських статей і випусків теленовин. Особливо загострилася ця тема після того, як наприкінці червня українські спецслужби вивезли із окупованого Донбасу Володимира Цемаха. Уродженець Сніжного, 58-річний Цемах, на початку збройного конфлікту був керівником протиповітряної оборони так званої «ДНР». Йому інкримінують створення терористичної групи чи терористичної організації та переховування «Бука», нібито з якого збили Boeing MH-17. Про те, що Цемах має цінну інформацію про причетність Росії до катастрофи літака Malaysia Airlines на Донбасі говорив і секретар Ради нацбезпеки і оборони Олександр Данилюк.

«Цемах є одним із ключових фігурантів не тільки справи розслідування МН-17, а й обміну ув’язненими», - писав минулого тижня військовий оглядач, відомий журналіст Юрій Бутусов. Нібито сам Путін наполіг, щоб затриманий був долучений до списків на обмін. І це незважаючи на те, що той є громадянином України. Проте Україна попри це нібито збирається видати Цемаха Росії. Про це писали керівник групи розслідувачів Bellingcat Еліот Хіггінс, а також нардеп 8-го скликання Мустафа Найєм. Зупинити цей процес намагаються Нідерланди. Днями Генпрокуратура України отримала листа від колег із цієї країни, які повідомили, що Цемах уже не свідок, а підозрюваний у справі, і просили Україну не видавати його Росії.

Українські парламентарі припускають, що формат обміну полоненими може мати ключовий вплив і на редакцію закону щодо особливого статусу на Донбасі, розгляд якого у стінах Ради вже обіцяли як нинішній президент, так і голова Верховної Ради Олександр Разумков. Однак  колишній спікер парламенту Андрій Парубій застерігає: «Одна з найбільших небезпек, коли восени будуть намагатися через парламент провести і закон про вибори на окупованих територіях, і закон про амністію, і на найгірших умовах продовження мінських угод». «Це буде велике випробування для України загалом і парламентаризму зокрема. Так, небезпека існує, і її ризик дуже високий», - сказав у коментарі «Главкому» Андрій Парубій.

Член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, «слуга народу» Ірина Верещук налаштована більш оптимістично. Каже, що питання особливого статусу Донбасу не може бути прив’язаним до Конституції, а Україна ніколи не погодиться на формат, за яким не зможе контролювати власний кордон і власні території. Але вона допускає обмін Володимира Цемаха, ціна за який має бути дуже високою, а це повернення всіх бранців Кремля і військовополонених. Вона розповіла, що разом з колегами готується до першого засідання комітету 4 вересня. Парламентар визнає, що Україна не може похизуватися армією, здатною протистояти Путіну. Але здатна підвищити для нього ставки, що стримуватиме агресора. «Ставитимемо акцент на безпековому компоненті держави… Чим глибше ми будемо інспіровані, стандартизовані щодо НАТО, чим більше в нас буде з ними пов’язано економічних, політичних, безпекових проєктів, тим менше буде у Путіна бажання рухатися по тій траєкторії, яку він для себе вибрав у 2014 році. На цій роботі я хочу зосередитися нині», - поділилася вона планами роботи в парламентському комітеті.

В інтерв’ю «Главкому» Ірина Верещук розповіла, яким може бути особливий статус для Донбасу, чому Україні не варто дослухатися до голландців, які просять не видавати Росії ключового свідка у справі МН-17 Володимира Цемаха, про необхідність поновлення бізнес-зв’язків із Росією і про те, яким буде обмін ув’язненими.

Є сценарій, за яким Росія погоджується на відбудову мосту у Станиці Луганській. Там же відбувається обмін. А навзамін Україна погоджується на прийняття Закону про особливий статус Донбасу в редакції, вигідній Росії. То де проходять червоні лінії для України?

Червоні лінії – це не внесення до Конституції особливого статусу. Так, ми можемо прийняти відповідний закон, як він був ухвалений у 2015 році (йдеться про Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» і змінами до нього, внесених у 2015, 2017 і 2018 роках).

Йдеться про пролонгацію цього закону, про що раніше говорив Давид Арахамія?

Ми хочемо закон, який є, подивитися, що можна змінити в частині реальної імплементації. Але не більше. Ми маємо уникнути внесення змін до Конституції України (щодо включення в Основний закон положення про особливий статус Донбасу), позаяк це призведе до диспропорції, до дисбалансу самої Конституції. Ми не можемо в унітарній державі утворювати автономні області, як би ми це не називали. Автономія – це дефініція, яка визначає спільноту, що є відмінною від решти. Наприклад, баски. Вони компактно проживають на своїй території, мають свою мову. Що свого (відмінного від того, що має решта регіонів України) мають частини Донецької і Луганської областей? 

Це так, якщо не зважати на інші фактори, якби на Україну не чинився політичний тиск. Що робити з ним, як реагувати?

Інших факторів бути не може. Позаяк це стосується Конституції, державної Біблії України. Інші фактори можуть впливати на модуляцію. Ті, хто прописував мінську угоду, мали на меті проведення децентралізації. Бо це один із пунктів. Диявол ховається в деталях.

Дискусійним є питання, що саме є першим, другим, третім у виконанні мінських угод. Якщо це предмет торгу, то чим маємо поступитися?

Так, це предмет тільки не торгу, а перемовин, які сьогодні тривають. Ви бачите, наскільки важко домовитися, що має бути першим, що другим до виконання, що має бути третім. Бо не питання амністії, а питання в якій саме амністії і для кого саме. Питання у виборах є. Вони відбудуться, тільки як, в який спосіб, і хто їх проводитиме?

То яким саме цей статус на Донбасі має бути?

Ми підтримуємо пролонгації особливого статусу. Але, повторюся, ми хочемо подивитися на цей закон з точки зору практичності й реалізму. Бо ми можемо в нього закласти все, що завгодно, адже в ньому є російською регіональна мова, право на самовизначення. Але чи все це виконується? Ні. Тож давайте говорити про те, що можна реально виконати. Як на мене, усі зусилля потрібно кинути на те, аби першим пунктом виконання мінських угод було відновлення державного кордону з Росією.

Наскільки одностайна у цій думці ваша фракція?

Одностайна однозначно. Ми чудово розуміємо, що акценти зміщуватимуть щоразу чи з цього, чи з іншого боку. Але коли ми хочемо досягти хоча б якогось успіху, то треба говорити про тактику, а це малі кроки. Станиця Луганська, міст, логістика, економічні відносини, КПВВ, які ми відновлюємо. Помалу-помалу асиміляцію людей. Нічого так не об’єднує, як спільна торгівля. Нехай не буде черг, створення якихось сірих зон, якихось контрабандних товарів.

Інший бік медалі – це торгівля зброєю, наркотиками. Підтримуючи торгівлю, чи не легалізуєте ви контрабанду, торгівлю зброєю таким чином?

А цього хіба зараз немає? Якось я була здивована тим, що саме люди можуть проносити як ручну поклажу через лінію розмежування. У переліку є ягоди, фрукти, які можна проносити, але є і ті, які неможна. То я запитала в Кабміну тодішнього, що ж це таке, хто запровадив такі обмеження? Невже ви людям огірки не даватимете проносити? Відповіли: тоді так вирішили. Це ж роблять прикордонники, які виконують те, що їм спускають згори. Але потім з’ясувалося, що це можна просто зняти. Це було за часів Зубка (Геннадій Зубко - віцепрем’єр, міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в уряді Володимира Гройсмана). То все це скасували, ці обмеження. І тепер там люди можуть брати із собою все що завгодно, що вважається ягодою, овочами, фруктами. Якщо ми йдемо шляхом спрощення, то маємо допомогти людям відчути, що вони потрібні тут хоч комусь.

Є ще Комітет з питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, який переймається цими питаннями, у ньому є представники від «Слуги народу» також. Я просто також займаюся питаннями Донбасу, тому в темі. Зараз ми намагаємося спростити те, що можна спростити, поставити червоні лінії там, де їх потрібно поставити. Наприклад, переміщення товарів з РФ. Пам’ятаєте, РФ нам дозволила транзит товарів через їхню територію, якщо вони направляються до третіх країн. Що ми можемо зробити? Те, що можемо зробити ми, і буде тією картою, по якій ми будемо рухатися. Знаєте, скільки ми втрачали від непереміщення, від того, що не було транзиту? $2 млрд.

Нині точиться багато розмов про те, що Росія шантажує Україну, вимагаючи обміняти наших заручників на Володимира Цемаха, тепер уже підозрюваного в трагедії з рейсом МН-17. То якщо РФ вимагає його видати, якою вимогою до РФ ми маємо відповісти?

Вони мають відпустити всіх наших в’язнів. Наразі я не беру участі  в цьому процесі. От я прочитала, що Нідерланди категорично проти, щоб відпускати свідка. Але коли вони голосували за повернення Росії в ПАРЄ, коли вони не голосували за те, щоб на РФ санкції накласти, коли їхні фірми брали участь у будівництві так званого «Кримського мосту», чим вони думали? Вони думали про те, що МН-17 з голландцями на борту загинув? Ніхто про це не говорить.

Ми в цьому ланцюгу бенефіціарів нині найслабша ланка. Свої політичні дивіденди отримує Макрон, Меркель, Трамп - усі, крім України.

Але зараз ми говоримо про Україну. Якою має бути ціна, якщо ми погоджуємося на обмін?

Якщо ми говоримо про прізвище ключового свідка, то ціна його обміну має бути дуже високою. Я не вважаю, що ми маємо (нехтувати) ціною життя наших військовополонених і наших політичних бранців, які занадто велику ціну заплатили, перебуваючи в Лабитнангі, як от Олег Сенцов, чи Сущенко, чи Гриб тощо.

Тобто обмін його допускаєте?

Так, я допускаю. Але треба дивитися, на що саме. Я не вірю Росії. Вони намагатимуться нас обманути, і не тільки нас. Якщо відбудеться такий обмін, і така дія буде вимушеною (передати Росії Володимира Цемаха)…

Тобто вимушена? Що може змусити Україну погодитися віддати ключового свідка, чи тепер уже підозрюваного, у збитті рейсу МН-17?

Чому він ключовий свідок, чому важлива персона? Ви про неї знали ще рік тому? Бо Путін так сказав, що нам це потрібно? Та навіть він цього не сказав, це ЗМІ оголосили за нього.

То ви вірите Путіну, чи українським спецслужбами, які вивезли його з окупованої території як важливого фігуранта справи МН-17, або Bellingcat, які називають його ключовим фігурантом у розслідуванні?

Пан Цемах намагався перетнути кордон. Він є громадянином України, якщо вже так казати. Тобто ми маємо обміняти громадян України на наших громадян? Зауважте, це дуже тонкий лід. Ми готові видавати громадян України?

Росія також може впертися у твердження, що Олег Сенцов є російським громадянином. Мовляв, через це ми б хотіли, а не можемо його обміняти. Тому йдеться про політичне рішення, чи не так?

Я сподіваюся, що політичне рішення буде на користь України, нашим людям, які нині там (на окупованій території), на користь процесу, що відбувається на Донбасі. Насамперед йдеться про відведення сил та засобів, про встановлення стійкого режиму припинення вогню. Я не думаю, що прізвище Цемаха має в цьому величезне і визначальне значення.

Ніхто не сперечається з тим, що пріоритетом у будь-яких діях має бути здоров’я, життя, свобода людини. Але чи не буде так, що погодившись на такий обмін, Україна програє більше, програє глобально, своїми руками ускладнивши розслідування справи МН-17?

Хочете правду? Глобально ми програли у 2014 році. Бо 13 тисяч нині в землі, 1 млн переселенців, страшна криза, не знаємо, коли Крим повернеться. Ми не виграємо війну проти Росії глобально. Як проти неї не виграв Азербайджан, як не виграла Молдова, не виграла Грузія і не виграє ніколи. Тож казатимемо про реальні речі. Якщо ми говоримо про життя сьогодні і якщо ми бережемо життя, то про глобальні речі я звикла редукувати. Я редукую їх до наших полонених, до Сенцова, до решти політичних бранців.

Є інформація, що нібито у Станиці Луганській готується великий обмін. А перед цим відбудеться розмінування території і відбудова моста. Що вам про це відомо?

Обміну не буде там. Гадаю, все відбуватиметься в такий лаконічний спосіб. Бо ті всі піар-акції, які були, гротескні, але чутливі, потрібно припиняти. Я таке не підтримую.

Михайло Глуховський, «Главком»