Наталія Нізова: Майже кожен другий ВІЛ-інфікований в Україні не знає про свій статус

Центр громадського здоров’я МОЗ України заснований навесні минулого року на базі Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами. Його створення є частиною імплементації Угоди про асоціацію з ЄС.

Наразі в Україні гостра ситуація із онкологічними захворюваннями, туберкульозом, ВІЛ/СНІД, гепатитами. Нова установа покликана моніторити захворюваність, здійснювати епідеміологічній нагляд, профілактику, боротися з епідеміями.

Про ситуацію із захворюваністю, а також про те, на яку саме підтримку від держави сьогодні може розраховувати хворий, в інтерв’ю «Главкому» розповіла директорка Центру громадського здоров’я Наталія Нізова.

Пані Наталю, що змінилося після трансформації Центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями у Центр громадського здоров’я?

Останні десятиліття в Україні зусилля спрямовувалися здебільшого на лікування хвороб, при цьому фактично ігнорувалася профілактика. На питання якості життя людей, котрі страждають на певні хвороби, м’яко кажучи, не зважали. Як результат – маємо в Україні найнижчу в Європейському регіоні тривалість життя як жінок, так і чоловіків.

Готовність України наслідувати європейський шлях розвитку означає також бажання дотримуватися європейської стратегії ВООЗ «Здоров’я-2020». Зусилля держави мають спрямовуватися передусім на формування здорового способу життя, профілактику. Для України основними причинами смертності є серцево-судинні та онкологічні захворювання. Ефективно боротися з ними можливо лише з розвинутою системою громадського здоров’я – розбудовувати її Україна пообіцяла, підписавши угоду з ЄС.

Слід зазначити, що в Україні вже майже 30 років епідемічна ситуація із ВІЛ-інфекцією є однією з найгірших у Європейському регіоні. Розбудова системи протидії ВІЛ/СНІДу ще з початку 90-х років здійснювалася на принципах громадського здоров’я – поєднання зусиль держави і громади щодо профілактики, раннього виявлення та контролю за новими випадками, а також забезпечення доступу до якісних послуг з лікування. Розвиток пацієнтських організацій та громадського руху для протидії цьому захворюванню привело до того, що сьогодні Україна є однією з найуспішніших країн світу в організації протидії ВІЛ-інфекції. Також у 2012 році було створено Центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України, який займався саме ВІЛ-інфекцією і туберкульозом. А оскільки лише два захворювання в Україні мають чітку систему моніторингу, яка повністю відповідає міжнародним стандартам (ідеться про туберкульоз і ВІЛ-інфекцію), це й обумовило, що Центр контролю став системоутворюючою інституцією для розвитку Центру громадського здоров’я

Які зараз основні функції центру?

Відповідальність Центру принципово ширша, ніж координація протидії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу. Центр має забезпечити організацію ефективного нагляду за всіма захворюваннями, як інфекційними, так і неінфекційними, формування комунікації з населенням, створення аналітичного центру для медиків з метою об’єктивного аналізу захворюваності та її впливу на економіку країни. Також центр займається координацією національних політик і протоколів із міжнародними організаціями, насамперед ВООЗ. Також ми приступаємо до створення регіональних центрів громадського здоров’я.

«ВІЛ-інфекція: ми другі після Росії»

Ви зазначили, що Україна є однією з найуспішніших країн в організації протидії ВІЛ-інфекції. Як це підтверджується цифрами?

Кількість хворих на ВІЛ в Україні є однією з найбільших у Східній Європі та Центральній Азії. Ми другі після Росії. Починаючи з 1987 року і до сьогодні у нас сумарно зареєстровано майже 220 тисяч випадків ВІЛ-інфекції. З них 135 тисяч зараз перебувають на диспансерному обліку і 75 тисяч отримують антиретровірусну терапію.

Але за останні роки знизилася кількість виявлення випадків серед молоді у віці до 24 років і, зокрема, серед споживачів ін’єкційних наркотиків, які традиційно є рушійною силою епідемії. Істотно (більше, ніж у сім разів) зменшився рівень передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини. Якщо в 2001 році цей показник становив 27,8%, то сьогодні – 3,3%, ми впевнено рухаємося до елімінації (вилучення) випадків народження дітей із ВІЛ-інфекцією від ВІЛ-позитивних матерів.

Крім того, у нас постійно зростає рівень охоплення лікуванням хворих. Україна першою і єдиною в регіоні Східної Європи та Центральної Азії почала впроваджувати глобальну стратегію Fast Track – швидкого подолання епідемії ВІЛ, зупинки її до 2020 року шляхом забезпечення лікуванням понад 90% усіх ВІЛ-інфікованих людей.

Сьогодні майже 40% людей, які живуть із ВІЛ в Україні, не знають про свій позитивний статус. Ми орієнтуємося на розрахункові цифри. Як я сказала, це близько 220 тисяч. Тому перший крок – зробити так, щоб лікувалися всі 135 тисяч, котрі звернулися по допомогу. Другий – знайти всіх, хто не знає про свій статус, і почати їх лікувати.

Держава здатна забезпечити таку кількість людей лікуванням? Пацієнт із ВІЛ/СНІДом не має витрачати власні кошти на лікування?

Наша оновлена нормативна база відповідає міжнародним стандартам і дозволяє забезпечити консультування та тестування абсолютно для всіх. Завдяки консолідації міжнародних партнерів – і Глобального фонду, і спеціальної програми президента США PEPFAR (Надзвичайний план президента США для надання допомоги для боротьби зі СНІДом. – «Главком»), і бюджетним коштам, які значно збільшились порівняно з минулим роком, – ми можемо забезпечити лікування майже кожного пацієнта, у якого виявлено ВІЛ-інфекцію. Стратегія «тестуй і лікуй» сьогодні є реальністю для України.

Лікування всіх пацієнтів є безоплатним. Майже 70% лікування забезпечується за рахунок держави. Решта – кошти Глобального фонду. І частково, кілька відсотків, – за рахунок кплану PEPFAR. Колеги зі США готові надати додаткову технічну допомогу Україні якраз у забезпеченні покриття лікуванням 90% усіх ВІЛ-інфікованих осіб.

Зараз у нас лікується 55% від тих пацієнтів, які перебувають на диспансерному обліку (тобто більше половини зі 135 тисяч. - «Главком»). За найближчих два роки ми повинні знайти всіх, хто не знає про свій статус, і забезпечити до 2020 року лікуванням 90% людей, які живуть із ВІЛ в Україні.

Скільки коштів на протидію ВІЛ/СНІДу виділила держава Україна?

Сума на закупівлю ліків зросла з 252 мільйонів гривень до 684 мільйонів у 2017 році. Маємо безпрецедентне зростання. Це було оцінено і американським урядом, і Глобальним фондом, який ухвалив рішення про виділення Україні на 2018-2020 роки $120 мільйонів на протидію ВІЛ і туберкульозу. Також $37,5 мільйона нам виділив PEPFAR. З них $5,6 мільйона буде використано на закупівлю ліків. Решту спрямують на лабораторний супровід, щоб відслідковувати ефективність лікування. Ще частина коштів піде на супровід пацієнтів – на посилення неурядових організацій, без яких ми не можемо утримувати на лікуванні пацієнтів. Бо пацієнт ефективно лікується тільки тоді, коли у нього є висока прихильність до лікування.

«Основним шляхом передачі ВІЛ-інфекції є статевий контакт»

Чи мають люди в Україні з ВІЛ-інфекцією цю прихильність до лікування?

В Україні показник прихильності до лікування є чи не найвищим у світі. Всім відомо, що мільярди доларів ідуть в Африку і покриття лікування там дуже високе. Але мало хто знає, що залежно від країни на Африканському континенті утримання на лікуванні пацієнта протягом року становить від 20% до 60% (протягом року лише такий відсоток пацієнтів не припиняє лікування. - «Главком»). У той час як Україна утримує на лікуванні когорту хворих 85% і більше. Це дуже хороший результат.

Які саме ліки закуповує Україна для лікування ВІЛ/СНІДу? Що є головним під час вибору: ціна чи якість?

Україною закуповуються якісні ліки. Перші ліки для ВІЛ-інфекції були поставлені в Україну завдяки Глобальному фонду. А в принципах і правилах фонду є закупівля лише прекваліфікованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я ліків, які проходять належний контроль якості (процедура оцінки ВООЗ ліків називається прекваліфікацією; препарати, прекваліфіковані ВООЗ забезпечують ефективність та безпечність лікування. - «Главком»). Тому ми в Україні сьогодні закуповуємо як бренди, оригінальні ліки, так і генерики, але тільки ті, які є прекваліфікованими ВООЗ.

Які регіональні особливості поширення ВІЛ/СНІДу?

Південні регіони України, а також Дніпропетровська, Київська, Чернігівська, Донецька області та Київ є територіями з високим рівнем поширеності, західні області – з низьким. Більше половини всіх ВІЛ-інфікованих осіб, які офіційно перебувають під наглядом, проживають на територіях Дніпропетровської, Донецької, Одеської областей та Києва.

Ви зазначили, що споживачі ін’єкційних наркотиків традиційно є рушійною силою епідемії. Як за останні роки в Україні змінилися головні групи ризику?

Сьогодні 21% нових випадків ВІЛ виявляється серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Але основним шляхом передачі ВІЛ-інфекції, на жаль, є статевий контакт (61,6%). ВІЛ-інфекція вийшла із середовища груп ризику, насамперед від споживачів ін’єкційних наркотиків, до здорового населення. Дуже тривожна тенденція.

Больовою точкою є обстеження вагітних. Усі вагітні жінки у нас тестуються на ВІЛ. Але якщо раніше це було двічі під час вагітності, зараз, за національними протоколами, які ми затвердили у травні минулого року, ми запровадили триразове тестування для вагітних. На жаль, велика частина жінок, які вперше дізнаються про свій позитивний статус під час вагітності, не мають жодних власних факторів ризику. Вони не були споживачами наркотиків, не практикували комерційний секс, не можуть напевно сказати про фактори ризику у поведінці своїх чоловіків. І лише після заглиблення в анамнез, іноді виявляється, що цей чоловік колись давно мав незахищений секс із якоюсь жінкою, вже про це забув, одружився, а тут раптом отака ситуація.

Нам треба серйозно говорити з населенням, з молоддю про безпечний секс, про моду на здоровий спосіб життя, дотримуватися глобальної концепції «нове покоління, вільне від ВІЛ-інфекції».

Уявімо, людина прочитає це інтерв’ю і захоче перевіритись. Куди їй звертатися?

Вона може прийти в районну лікарню і зробити тест на ВІЛ. Крім того, у кожному місті існує мережа кабінетів довіри. Їхні адреси – на сайті місцевих центрів СНІДу. На сайті Центру громадського здоров'я також є адреси всіх обласних, міських центрів СНІДу, анонімних кабінетів, де можна отримати консультацію, пройти безкоштовне тестування. Також у Києві за підтримки міжнародних організацій, зокрема American Healthcare Foundation, відкрито два кабінети тестування, куди громадяни можуть заходити до пізнього вечора, щоб експрес-тестом за 15 хвилин дізнатись про свій статус, отримати презервативи, первинну консультацію. Сьогодні немає перешкод для тестування.

«Після окупації в Криму програми лікування за кошти Глобального фонду призупинились»

У Росії фактично передбачено примусове тестування. Чи розглядається така можливість у нас?

Це буде крок назад – порушення прав людини. Так, у Росії фактично є примусове тестування. Але це викликає багато застережень з боку міжнародних організацій, зокрема ООН. Як я казала, ми застосували третє тестування для вагітних та ще й вказали як обов'язкове тестування сексуального партнера – батька дитини (не завжди це чоловік жінки). У нас було багато дискусій з експертами ВООЗ. Та ми все-таки зійшлися на тому, що в інтересах захисту здоров’я майбутньої дитини це обґрунтовано.

Чи є у вас інформація щодо ситуації з ВІЛ/СНІД у Криму? Чи правда, що там люди залишилися без підтримки?

У нас є часткова інформація від пацієнтів, які виїхали з Криму: після початку окупації там було призупинено всі програми лікування за кошти Глобального фонду. Сьогодні там лікують за російським протоколом, і більша частина ліків – російського виробництва. Тож для хворих на ВІЛ у Криму можуть бути серйозні наслідки через зміну схеми лікування.

Саме внаслідок зміни схеми лікування чи через ліки невисокої якості?

Ми не можемо говорити про якість ліків, бо з ними не працюємо. Але сам факт зміни схеми з однієї на іншу без медичних вказівок – привід, щоб організм людини зреагував не дуже добре. До того ж за рахунок порушення чіткого циклу поставок ліків, як нам відомо, були випадки переривання лікування, а це теж дуже погано впливає на організм, швидко наростають побічні ефекти, інші ускладнення.

Я вже не кажу про пацієнтів, які перебували на замісній терапії (суть замісної терапії полягає в наступному: якщо людина не хоче приймати наркотики, але не може зупинитися, замість них наркоману дають ліки опіоїди - синтетичні препарати тривалої дії, по впливу на організм подібні морфіну, кодеїну та інших опіатів, але на відміну від них не викликають «кайфу». - «Главком»). Ці програми повністю зупинені в Криму. Частина пацієнтів повернулася до вживання вуличних наркотиків, частина була залучена до так званих реабілітаційних центрів, де застосовують психосоціальні методи реабілітації, які не завжди є ефективними для наркоспоживачів із великим стажем, які, тим більше, вже і не є прихильними до лікування ВІЛ-інфекції.

Яка ситуація на окупованих територіях Донбасу?

Всесвітня організація охорони здоров'я з початку окупації ініціювала створення групи, у якій об'єдналися всі міжнародні організації, що працюють в Україні. Офіс ВООЗ звернувся до Глобального фонду з пропозицією виділити додаткові кошти Україні. ЮНІСЕФ виступив посередником, подав заявку до Глобального фонду. Завдяки цим коштам минулого року на тимчасово окуповану територію було доправлено ліки. Таку саму програму узгоджено з Глобальним фондом і на 2017 рік. Ліки ВІЛ-інфікованих та пацієнтів із туберкульозом буде закуплено і привезено на тимчасово окуповані території. Їхня кількість забезпечить потребу у лікуванні до середини 2018 року. Це з розрахунку на тих пацієнтів, які попередньо починали лікування в Україні завдяки Глобальному фонду.

«Головною проблемою є мультирезистентний туберкульоз»

На сторінках Центру громадського здоров’я у соцмережах є соціальна реклама: «Туберкульоз виліковний». Які зміни відбуваються у цьому напрямку?

Ситуація з туберкульозом контрольована. Але вона серйозна, і порівняно з ВІЛ-інфекцією у нас тут трохи менше оптимізму, зокрема через високі показники захворюваності на мультирезистентний туберкульоз. На відміну від ВІЛ-інфекції, у нас лише кілька років існує єдиний онлайн-реєстр пацієнтів, і ми бачимо всіх їх в усіх регіонах країни. Раніше ми говорили про якісь розрахункові цифри, тепер це цифри абсолютно конкретні.

Та головною проблемою є мультирезистентний туберкульоз – із множинною стійкістю до препаратів. Ця форма виникла у зв'язку з тим, що попередні 5–10 років були складнощі із закупівлею та доставкою ліків, і багато пацієнтів із чутливим туберкульозом не доліковувалися, кидали лікування. Туберкульоз лікується не пожиттєво, але все одно протягом тривалого періоду часу: для чутливого туберкульозу це 6–8 місяців, для мультирезистентного – близько 18 місяців. Людина втомлюється, їй постійно потрібна психологічна підтримка, її потрібно мотивувати до лікування, вживання ліків, незважаючи на побічні ефекти. В 2012 році Україна вперше отримала грант Глобального фонду для лікування туберкульозу, в рамках якого було поставлено завдання – передусім виявити всіх пацієнтів. До того ж Глобальний фонд зобов’язався забезпечити потреби пацієнтів із мультирезистентним туберкульозом, вартість лікування яких у кілька разів вища за лікування чутливого туберкульозу. На сьогодні держава повністю забезпечує лікування чутливого туберкульозу, а також частково мультирезистентного. Глобальний фонд наразі забезпечує 50% лікування мультирезистентного туберкульозу.

Скільки коштує курс лікування від туберкульозу?

Курс лікування чутливого туберкульозу – приблизно 870 гривень, мультирезистентного туберкульозу – 39 000 гривень. Але, зазначу, що в Україні для пацієнтів лікування абсолютно безкоштовне.

Крім того, у нас є проблема, що змушує дуже прискіпливо дивитися на впровадження нових препаратів, – це туберкульоз із надзвичайно розширеною стійкістю до ліків. Він виникає у випадках, якщо пацієнт кілька разів починав і кидав лікування. Як правило, більшість таких пацієнтів перебували у місцях позбавлення волі: то починали, то кидали лікування, то знову починали і знову кидали. Їм уже важко підібрати комбінацію препаратів. У світі досить вузький спектр ліків таких форм туберкульозу.

На щастя, Україна безкоштовно отримає новий препарат «Бедаквілін» для лікування найтяжчих форм туберкульозу у рамках проекту USAID Challenge TB. Очікуємо поставку в квітні, першими почнуть лікування 200 пацієнтів на базі клініки Інституту фтизіатрії та пульмонології. Це пацієнти, хворі на тяжкі форми із розширеною резистентністю.

Скільки у нас пацієнтів з такою формою?

Поки що кілька сотень. Але лікувати їх треба, а таке лікування дуже вартісне. Тому на сьогодні стратегічно важливим є впровадження нових препаратів, які дозволяють швидше лікувати пацієнтів із мультирезистентним туберкульозом, не 18 місяців, а 12 чи 6, і впровадження препаратів для лікування туберкульозу з множинною лікарською стійкістю.

Ми зараз ведемо підготовку нового запиту до Глобального фонду і будемо очікувати на допомогу у підтримці закупівлі саме таких препаратів. Держава теж зробила великий крок: фінансування закупівлі препаратів збільшилося з 216 мільйонів у 2016 році до 496 мільйонів гривень у 2017-му.

Крім того, сьогодні не обов’язково проводити 1,5–5 місяців у стаціонарі, щоб вилікувати туберкульоз. Ефективність лікування туберкульозу вдома може бути не гіршою, ніж у лікарні. Ризик передачі інфекції від хворого значно зменшується в середньому через тиждень від початку ефективного лікування, а за деякими даними, навіть через три дні після належного прийому препаратів. Такий підхід спрямований на впровадження системи лікування, орієнтованої на потреби пацієнта.

Чи є проблеми із закупівлею препаратів?

Закупівлю на 2016 рік за кошти бюджету 2015 року здійснювала міжнародна організація ПРООН. Загальна сума становила 200,2 мільйона гривень. Потребу у препаратах для лікування чутливого туберкульозу на 100% забезпечує держава, для лікування мультирезистентного туберкульозу – приблизно на 50% від потреби. Решту було забезпечено за рахунок закупівлі протитуберкульозних препаратів за кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

«На жаль, чіткої системи моніторингу гепатитів у країні не існує»

Чи правда, що в Україні дуже високий рівень захворюваності на гепатити?

За даними статистичної звітності, впродовж останніх п’яти років спостерігається тенденція до зростання рівня захворюваності вірусними гепатитами. Найбільша питома вага припадає на долю хронічних вірусних гепатитів – 53,3%. Рівень захворюваності на гострі вірусні (А, В, С) та хронічні гепатити (В та С) за підсумками 2015 року становить 28,9 на 100 тисяч населення країни. Показники захворюваності парентеральними гепатитами (захворювання інфекційного характеру, що характеризується ураженням печінки різного ступеня тяжкості; парентеральні вірусні мають два основних способи передачі інфекції: зараження через воду або продукти харчування і через кров, сперму, слину і грудне молоко. - «Главком») в останні роки мають чітку тенденцію до зростання, особливо показник захворюваності на хронічні форми вірусних гепатитів В та С (показник захворюваності становить 4,09 та 13,95 на 100 тисяч населення за підсумками 2015 року). Абсолютну більшість у віковій структурі хворих становлять дорослі.

Є велика кількість факторів ризику, які впливають на збільшення нових випадків. Проблема, на жаль, у тому, що чіткої системи моніторингу гепатитів у країні не існує. Останніми роками завдяки співпраці з міжнародними організаціями, Глобальним фондом, залученню неурядових організацій було зроблено кілька досліджень, які виявили досить високу поширеність гепатиту С, як гострого, так і хронічного, серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Також за два останніх роки проведено дослідження в зоні АТО, яке виявило досить високу поширеність випадків гепатиту серед учасників бойових дій.

13–15 березня у Женеві відбулося перше засідання стратегічної дорадчої групи з питань ВІЛ-інфекції та гепатитів, членом якої я маю честь бути на запрошення ВООЗ. Розглядали питання, як швидко налагодити контроль за гепатитами. Є дві країни у світі, де уряди підписали з фармацевтичними компаніями спільну програму вилучення гепатиту С (мова про досягнення ситуації, коли випадки гепатиту перестануть фіксуватися. - «Главком»), – це Єгипет і Грузія. Але Україна значно більша за кількістю населення. І для того, щоб нам розпочинати такий діалог, треба чітко знати, скільки у нас таких випадків (гострих і хронічних) і що є зоною ризику. Безумовно, передусім це споживання наркотиків. Але, на жаль, ми сьогодні маємо і проблеми з безпекою донорства, і проблеми, що стосуються інфекційного контролю в лікувальних закладах, і факти доведеної передачі гепатитів під час медичних процедур.

З чим пов’язаний сплеск захворюваності на гепатити серед бійців АТО?

Є кілька причин. Перша – контакти з біологічними рідинами, насамперед з кров'ю. Бійці один одному надають допомогу, кров потрапляє від одного до другого. Друга – умови, в яких розгортаються польові пункти надання допомоги, де складно дотримуватись усіх вимог інфекційного контролю, не вистачає разових медичних інструментів і матеріалів. І третя – поширення випадків небезпечної поведінки, ризикованого сексу. Не секрет, що в зонах конфлікту зростає кількість працівників комерційного сексу. Сюди ж додається і можливість вживання наркотиків. Людський фактор. Тож інформаційні програми мають велике значення, як і засоби індивідуального захисту, починаючи з якісних аптечок і закінчуючи презервативами.

Що гарантує держава сьогодні хворим на гепатит?

Розробляється новий клінічний протокол, куди вже внесено якісні ліки, що дозволяють ефективно і з меншою кількістю ускладнень лікуватись. МОЗ провело переговори з фармкомпаніями, вдалося домовитися про значне зменшення ціни на ліки. Певна частина пацієнтів уже сьогодні має доступ до безоплатного лікування завдяки допомозі Глобального фонду. Перш за все це пацієнти з поєднаною патологією: ВІЛ-інфекція і гепатити. З точки зору громадського здоров'я, важливо, щоб такі пацієнти не передавали обидві інфекції сексуальним шляхом. Розглядаємо питання можливого включення гепатитів у страховий пакет. Не готова про це говорити напевне, але ми на цьому шляху.

«Велику кількість випадків сифілісу зафіксовано серед підлітків»

Чи правда, що сьогодні в Україні сплеск захворюваності на сифіліс?

Я не можу говорити про наявність чи відсутність епідемії. Основною проблемою є відсутність єдиної електронної системи обліку захворювань. Єдине, про що можна говорити, у нас справді неблагополучна епідемічна ситуація щодо сифілісу.

Торік було зареєстровано понад три тисячі випадків. І що особливо непокоїть, що велику кількість випадків зафіксовано серед підлітків до 17 років. Зокрема, 39 випадків за рік – це дуже тривожна ситуація. Те саме з гонореєю. У нас є певна регіоналізація. Більше випадків сифілісу, наприклад, зареєстровано у південній частині країни, гонореї – у центральній і західній. За 2016 рік було зафіксовано 5200 випадків гонореї.

Але ці цифри ні про що не говорять. Я ніяковію, називаючи їх. Мені, як науковцю і організатору програмного процесу, важливо розуміти ситуацію в цілому. Тому ми працюємо зараз із міжнародними партнерами. Коли тільки Центр громадського здоров'я був зареєстрований, разом із МОЗ України ми звернулися до Міжнародної асоціації інститутів громадського здоров'я IANPHI з проханням про членство і нас підтримали. Ця організація у квітні вперше проведе засідання європейського відділення в Києві. Ми зможемо обговорити з нашими колегами перспективу співпраці, принаймні в питаннях системи моніторингу за захворюваннями, як у частині епідеміологічного моніторингу, так і в частині впровадження та швидкого поширення і запуску електронних баз даних з усіх захворювань. Тоді ми чітко зможемо сказати, що у нас кожен випадок є зареєстрованим. Поки що ми орієнтуємося на звітування. Але якщо врахувати, що більшість дерматовенерологічних кабінетів є приватними і частина з них може дозволити собі не всю інформацію передавати в державні органи статистики, можемо говорити, що порівняно з попередніми роками кількість зареєстрованих випадків як сифілісу, так і гонореї збільшилася. Але це не повна картина, судячи з усього.

У зв’язку з реформою медицини на місцях будуть скорочуватися, зокрема, «кожвени». Чи це не погіршить ситуацію?

Погляньмо на цю проблему по-державницькому. От у маленькому містечку є, припустимо, два дерматовенерологічних диспансери. В одному є стаціонарне відділення, в обох – амбулаторний прийом. Навіщо їх два? Навіщо утримувати в стаціонарному відділені 20 ліжок, якщо всі вони порожні? Навіщо утримувати лікарів, медсестер? Це недоцільно. Це, безумовно, скорочуватимуть. Залишатиметься потрібна кількість ліжок.

Треба говорити і про інтегрованість підходу. Серед причин смерті пацієнтів зі СНІДом домінує туберкульоз, 60%. Інтегрований підхід у лікуванні СНІДу і туберкульозу ми використовуємо давно, і він працює. Єдиним шляхом, якщо говорити про соціально небезпечні захворювання, такі як ВІЛ, венеричні хвороби, ті ж сифіліс і гонорея, має бути об’єднання зусиль із надання інтегрованих послуг пацієнту, який може мати і ВІЛ, і туберкульоз, і гонорею, і бути наркоспоживачем. Ми говоримо сьогодні про створення центрів інтегрованих послуг для соціально небезпечних хвороб. І є доцільним уважніше подивитися на дерматовенерологічні заклади, визначити, з якою службою вони могли б співпрацювати більш тісно й ефективно. Наприклад, із наркологічною чи з первинною. Мова не про скорочення, а про оптимізацію.

Чи правда, що у Європі сифіліс лікують умовно «трьома уколами», а у нас лікування застаріле і тривале. Чи буде це змінюватися?

Це серйозна розмова про відповідність національних стандартів лікування і діагностики європейським стандартам. Дійсно, сьогоднішні протоколи лікування в Україні відрізняються від європейських. Там використовується так званий синдромний підхід. Людина з венеричним захворюванням, яка звертається до лікаря, дуже швидко отримує діагноз і відразу починає лікування, щоб не інфікувати ще когось. У них використовується експрес-тестування сифілісу, і одразу ж цій людині починають лікування, не виходячи з кабінету. У нас же людина має прийти раз – здати аналіз, за кілька днів – отримати результат, а потім почати лікування. Де вона ходитиме цих кілька днів – незрозуміло.

Наші фахівці досі з’ясовують, який правильний підхід: зберігати дермато-венерологічні диспансери, щоб до них пацієнт приходив знову і знову, чи скоротити цей шлях походів пацієнта і розпочати лікування одразу. Ми давно говоримо про синдромний підхід в Україні. Прихильники «класичної» школи залишаються на своїх позиціях. І це одне з наших запитань до ВООЗ, як і у них до нас. Якщо Україна хоче бути цивілізованою, їй треба привести у відповідність до європейських вимог усі національні протоколи. Це, до речі, записано в Угоді про асоціацію, і, безперечно, ми будемо йти цим шляхом.

«Більше половини випадків онкологічних захворювань виявляється на пізній стадії»

У 2016 році завершилася державна програма «Онкологія». Що це означає для пацієнтів?

Програма закінчилася, але директор Інституту онкології сказала, що вже є проект нової програми, яку, сподіваються, буде швидко затвердять. Міністерство виділило такі самі кошти, як у минулому році, для закупівлі онкопрепаратів. Держава не лишає пацієнтів самих. Та тут також треба проводити серйозний діалог, дивитися іншими очима на фармацевтичний ринок, так само як свого часу відбулося у сфері ВІЛ-інфекції і туберкульозу, залучати технічну підтримку міжнародних експертів. Бо основний тягар із забезпечення препаратами зараз лягає на плечі пацієнтів. Особливо, коли аналоги цих препаратів десь за кордоном продаються значно дешевше. До речі, Агенція міжнародного розвитку США з жовтня розпочинає ще один проект технічної допомоги в Україні, спрямований якраз на покращення системи закупівель медпрепаратів. Ми домовилися з онкологічним інститутом, що розпочнемо взаємодію передусім з формування профілактичних програм і будемо співпрацювати з пацієнтськими організаціями.

Які останні тенденції у захворюваності на онкологію?

Ситуація жахлива. Більше половини випадків онкологічних захворювань виявляється на пізній стадії, навіть коли це так звані візуалізовані форми онкологічної патології, приміром, рак молочної залози, шийки матки, шкіри і так далі, які за кордоном взагалі не становлять проблеми для ранньої діагностики. У Японії, наприклад, людина під час щорічного профілактичного огляду проходить ендоскопічне обстеження шлунка і кишківника. Ми ж гасимо полум'я, а не запобігаємо пожежі. І медицина профілактики, і формування відповідальності кожної людини за своє здоров'я має бути основною стратегією.

Кілька днів тому мені до рук потрапив проект наступної цільової програми з репродуктивного здоров'я. Я була збентежена індикатором, який колеги поставили собі за цільовий. Це на 50% збільшити раннє виявлення раку шийки матки і молочної залози. Та цей індикатор має бути щонайменше 90%! Бо у країні є все для цього: достатня кількість лікарів і обладнання. Треба тільки переставити акценти на місцевий рівень, щоб лікарі звернули увагу на профілактичні моменти і на виховування відповідальності у пацієнтів.

З іншого боку, нерідко пацієнти не готові до профілактики...

Так, є приклади зневаги до профілактики.

Дуже гостро ми це бачимо у сфері вакцинації, до речі. Внаслідок ігнорування роботи з населенням і компрометування політики щодо вакцинації Україна сьогодні опинилася серед останніх – уявіть, останніх! – у світі країн з вакцинації проти таких хвороб, як кір і краснуха. А в багатьох країнах світу вони вже взагалі не фіксуються. Та ми над цим працюємо. Міністерство охорони здоров'я разом із ЮНІСЕФ, зокрема, закупили абсолютно всі вакцини для виконання всього календаря щеплень. І якщо в якомусь регіоні вакцини немає, то це означає лише, що місцеві адміністрації не спрацювали і ці вакцини не завезли в медзаклади. Всі вакцини в країну завезені, є на складах «Укрвакцини».

Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»