Обвинувачена в тероризмі росіянка Анастасія Леонова: Звідки в мене гроші? Відповідаю: з тумбочки

У ніч з 9 на 10 грудня співробітниками СБУ під час проведення антитерористичної операції неподалік свого орендованого помешкання в Києві була затримана громадянка Росії Анастасія Леонова. У рамках цієї ж операції оперативники під час штурму однієї зі столичних квартир застрелили донеччанина Олега Мужчиля на прізвисько «Лісник», який раніше був пов'язаний із «Правим сектором», але відійшов від діяльності руху за гостру критику на той момент лідера руху Дмитра Яроша. 

Росіянці інкримінують порушення ч.1 ст. 258.3 Кримінального кодексу (створення і участь в терористичній групі чи терористичній організації), а також порушення ч.3 ст.15 і ч.2 ст.258 КК України (замах на вчинення терористичного акту групою осіб). Леонову звинувачують у тому, що вони із Мужчилем планували організацію і здійснення терактів, зокрема в Києві і Харкові. Натомість сама обвинувачена підозри у своїх зв’язках із російськими спецслужбами, інформація про які почала з’являтися в соцмережах, заперечує. «Я завжди відкрито протестувала проти свавілля влади. Як ви думаєте, чи є я співробітником спецслужб? Я чула версію, що я кадровий офіцер. Тільки незрозуміло, ФСБ, ГРУ, чи чогось іншого. Я взагалі цих абревіатур ніколи толком не чула, не знала, не користувалася ними», - емоційно відповідає вона.

Анастасія приїхала в Україну з Росії 7 квітня 2015 року для того, щоб тут залишитися, отримавши згодом громадянство. Розповідає, що після 2013-го року, коли вона повернулася з-за кордону до Росії після чотирьох років відсутності, ситуація в її країні дуже сильно змінилася. «Бути вільнодумцем небезпечно… Нас почали саджати за думки, а не тільки за дії», - каже вона. Дівчина є інструктором з дайвінгу, працювала на Кіпрі, має ліцензію на водіння літака, також є медиком. Після приїзду в Україну пішла на волонтерських засадах працювати санітарним інструктором в «Азов», якийсь час була керівником інформаційного відділу харківського осередку «Правого сектору», навіть встигла написати заяву на вступ до його лав. Однак плани змінило затримання.

11 грудня минулого року Шевченківський районний суд Києва обрав для підозрюваної запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком на 60 днів. Проте, вийшовши на волю, Анастасія була вільною лише з 4 до 15 березня. Бо саме в середині березня слідчий суддя Шевченківського райсуду задовольнив повторне клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так росіянка вдруге опинилася за ґратами. Не подіяли на слідчих і аргументи адвокатів, що підозрювана під час свого перебування на волі не намагалася сховатися від слідчих органів, бо «не має ані наміру, ані можливостей це зробити».

24 травня в Апеляційному суді Києва мав відбутися розгляд апеляції Прокуратури по застосуванню запобіжного заходу щодо Анастасії Леонової. Однак під час засідання прокурор заявив клопотання про виклик перекладача. Захист та обвинувачувана клопотання підтримали, а суддя його задовольнив. Наступне засідання було призначено на 31 травня. Сьогодні перекладач уже був присутнім. У підсумку слідчий суддя відмовив прокуророві у задоволенні апеляційної скарги, тобто відмовлено у продовженні перебування під вартою.

В інтерв’ю «Главкому» Анастасія розповіла про те, чому українські націоналістичні організації, яким вона допомагала, не влаштовували акції на її підтримку, за чий рахунок вона живе в Києві та про улюблену роботу, пов’язану… з вином.

Скільки часу ви займалися волонтерством у Харкові?

Кілька місяців я була санінструктором  і начальником інформаційного відділу «Правого сектору». Крім того, рівно шість тижнів я працювала на тренувальній базі цивільного корпусу «Азову». Це не бойовий підрозділ.

В «Азові» Харкова кажуть, що ви пропрацювали всього місяць, а потім від них пішли, бо їх не влаштувала ваша кваліфікація санінструктора…

Я просто втомилася. Може й так, їм потрібен був не зовсім парамедик, а серйозніший фахівець, тому що ті травми, з якими я стикнулася, трохи серйозніші, ніж мої вміння за тією кваліфікацією, яку маю.

Якщо в «Азові» кажуть, що вас не дуже добре знають, то в «Правому секторі» кажуть, що не знають узагалі. Ви знайомі з нинішнім або колишнім керівництвом цієї організації?

Особисто з Ярошем не знайома. Скоропадського бачила один раз, у товаристві «Лісника», між іншим. Знає мене комбат батальйону Едуард із позивним «друже Самурай», якому я надавала документи на вступ до організації. Як потім виявилося, весь цей час заява була на розгляді, але при цьому всьому, коли вона розглядалася, я була начальником інформаційного відділу 15-го запасного батальйону «Правого сектору» міста Харкова.

Окрім вас у ніч з 9 на 10 грудня затримали ще кількох людей. Чи перетиналися ви з кимось із них раніше, чи знайомі?

Ні… Ніяких спільних допитів із ними не було проведено. З Оленою і Валерієм Кукелями (власниками квартири, до якої увірвалися співробітники СБУ під час проведення спецоперації) ми познайомилися вже у СІЗО. Я поверталася з одного із судів, а їх переводили до Лук'янівки (до Лук’янівського СІЗО). Тобто нас разом до СІЗО привіз конвой СБУ, так з ними й познайомилася.

Українські націоналістичні організації, з якими ви співпрацювали, наразі не поспішають за вас заступатися. Під СІЗО чи під будівлею суду ми не бачимо акцій протесту на вашу підтримку, подібних тим, які, наприклад, були на підтримку хлопців, обвинувачених у вбивстві Олеся Бузини. Чому так?

Я не думаю, що це можна порівнювати. Мені допомагають українці. Нехай це не конкретні люди з тих конкретних організацій… Наскільки я знаю, все одно були заяви (з їхнього боку), що йде полювання на патріотів. Зовсім кинутою я не почуваюся. За час мого затримання в мене з’явилися адвокати, біля мене опинилися просто небайдужі, ті, хто опікується моєю справою, ті, хто надають підтримку.

Зараз ви живете в Україні, але ваші батьки в Росії. Чи здійснюють на них тиск місцеві правоохоронці?

Наскільки мені відомо, моїй мамі відкрито влада ніяких претензій поки не висловлювала. У моєї мами є сестра, моя рідна тітка, у якої є син. Я з родичами спілкуюся, але, наскільки мені відомо, жодних погроз вони не отримували.

Ваша мама приїздила до Києва й намагалася з вами зустрітися. Чому не вдалося?

Двічі мама зверталася по дозвіл на побачення, двічі їй було відмовлено саме в той час, коли вона перебувала тут. Ми так і не побачилися в ізоляторі. А зараз не можемо побачитися, бо мама перебуває в лікарні.

Як ви знаєте, у Києві тривалий час перебували двоє російських військовослужбовців, Єрофєєв і Алєксандров. Минулого тижня їх обміняли на Надію Савченко. Так от адвокати не рекомендували їхнім батькам приїздити до Києва, мовляв, це небезпечно. Наскільки безпечно приїжджати вашим батькам?

Абсолютно безпечно. Мама моя ж приїжджала, і тато приїжджав.

Чи ви були в Росії членом якоїсь громадської організації чи партії?

Моя мама була в одній з опозиційних російських партій. Починаючи з 2000-го року вона й мене почала брати із собою на перші для мене мітинги. Так я з усім цим (протестним рухом) і познайомилася. Я ніколи не була членом партій, я просто громадський активіст, людина, якій небайдуже, у якій країні вона буде жити. У мене (в РФ) була чітка позиція: я проти свавілля, проти брехні, я проти того, щоби все забороняти, проти того, що сьогодні ми полюємо на геїв, а завтра влаштуємо ще якесь полювання на відьом.

Тобто ви лише ходили на акції?

На деякі акції. Я була в СІЗО, коли затримали Надію Савченко, і вона перебувала в Московському СІЗО. Я була на деяких судах над людьми, яких просто хапали на вулицях, бо в нас узагалі без судового рішення можуть людину закрити на 10-15 діб. Тобто, своїми діями я хотіла показати, що є люди, яким не все одно, що ви не можете робити все, що вам заманеться… Я була біля українського посольства в роковини розстрілу Майдану. Пам’ятаю, там стояли автозаки, був подвійний кордон. До нас підійшли правоохоронці і сказали забиратися геть. Мовляв, ми вже план виконали, але можемо й загребти. Нам тоді не дали підійти до посольства і покласти квіти, нас прогнали правоохоронці.

За вашими словами, російський консул за весь час вашого затримання вам ніяк не допоміг. А ви зверталися?

Він зі мною не зв’язувався. При переведенні з одного ізолятора до іншого я йому написала, просто повідомила, а допомоги я не просила і не проситиму. Сподіватися на якусь допомогу від консула Російської Федерації щонайменше нерозумно. У нього була купа можливостей якось виявити свою зацікавленість. Прийти на суд, урешті-решт, прийти до ізолятора. У мене український адвокат, українські правозахисники, у мене половина родини громадяни України. Мені вистачає тієї допомоги, яка надають вони.

То ви є членом «Правого сектору» чи ні?

Мені дали папірець. Мовляв, напиши (заяву на вступ), це чиста формальність. Я була волонтером, не отримувала ні копійки грошей. Ця заява начебто була на розгляді. Але яка її доля, я не знаю.

За рахунок чого ви живете, якщо в Україні волонтерством займаєтеся?

У Києві, коли почала знімати квартиру, працювала сомельє. Окрім того є квартира в Москві, яку здає в оренду мама й переказує мені гроші сюди. Гроші беру в тумбочці. На питання, звідки гроші, так і відповідаю: з тумбочки.