Олег Устенко: В України лишився єдиний спосіб привернути увагу інвестора – земля

Під час економічного форуму у Давосі Петро Порошенко запевнив, що найближчим часом гроші надійдуть до України. Очільниця МВФ також підтримала президента у тому, що залишилися тільки технічні питання. Міністерство фінансів очікувало надходження грошей на початку лютого. Проте в розкладі роботи МВФ на найближчий час українського питання немає.

Серед експертів та журналістів гуляє анекдот, що МВФ поставив перед Україною неможливе завдання: транш не повинен бути розкраденим українськими чиновниками.

Жарти жартами, але ситуація з фінансуванням досі невизначена.

Прокоментувати стан відносин Києва з МВФ «Главком» попросив виконавчого директора Міжнародного фонду Блейзера Олега Устенка.

Президент Порошенко, перебуваючи у Давосі на форумі, запевнив, що наступний транш буде. Очільниця МВФ Крістін Лагард теж кивнула головою. Проте в розкладі роботи МВФ українського питання досі нема. Хто кому дурить голову?

Питання не лише в Україні. Питання і в самому Міжнародному валютному фонді. Я допускаю, що є серйозне недостатнє розуміння одне одного. Але глобальний контекст почав дуже різко змінюватися. Перш за все змінилася геоекономічна та геополітична ситуація. Відбулися зміни в Білому домі. Президент Трамп чітко сповідує політику ізоляціонізму та прагматизму. Окрім того, треба аналізувати заяви Трампа часів виборів: ідеться про серйозну ревізію діяльності міжнародних інституцій. Перш за все він говорив про ООН як клуб, де непогано дискутують. Такий самий меседж лунав і щодо міжнародних фінансових структур. Тому, швидше за все, МВФ ставатиме, по-перше, більш прагматичним, а по-друге – зберігатиме залежність від основного акціонера.

Будь ласка, розтлумачте останню думку.

МВФ – це не звичайна демократична організація на кшталт ООН, де одна країна – один голос. У МВФ голосують відповідно до своїх прав, voting power: у тебе є стільки можливостей голосувати, скільки грошей в акціонерному капіталі цього а-ля акціонерного товариства. У МВФ 16,5% залишається за США. 15-відсотковий пакет дає можливість блокувати будь-яке рішення МВФ. Ще один момент, який треба тримати в голові. Представник від США, котрий був раніше у складі, нині відкликаний. Це означає два можливих сценарії для України. Доки прагматизм у зовнішній політиці не почав зашкалювати (я маю на увазі США), доки немає нового призначення представника з боку міністерства фінансів США у раді директорів МВФ, відкривається незначний часовий люфт, під час якого можна спробувати стрибнути в човен і ухвалити відносно позитивне рішення до України. Цей люфт дуже маленький, адже ми не знаємо, коли з’явиться нова людина і які нові інструкції вона отримає. А ми бачимо, що еліта у Вашингтоні дуже швидко міняється. Представництво в МВФ – це політична посада, яка буде узгоджуватися на рівні вищого керівництва США.

Але ж у нас уже склалися певні відносини з МВФ. Це не враховуватиметься?

Так, у нас уже є історія спілкування. Цього року Україна досі перебуває в програмі «розширеного фінансування» МВФ, яку ми розпочали в березні 2015 року. Вся програма розрахована на $17,5 млрд. Це було безпрецедентно мало для країни, яка потребувала значної підтримки з огляду на всі наші проблеми. Але програма називається «Розширене фінансування», бо включає в себе не тільки ці $17,5 млрд МВФ, є ще додатковий грошовий ресурс у розмірі $22,5 млрд. Уся програма розрахована на $40 млрд на 2015–2018 роки. Якщо зникає якесь джерело фінансування – не МВФ, а від іншої інституції, – ця програма опиняється під великим питанням. Наприклад, гарантії уряду США, які Україна тричі отримувала по одному мільярду. Це дало можливість нам розмістити свої євробонди під 1,07% річних. Зараз Україна розміщувала б близько 10% річних.

МВФ – це кредитор в останній інстанції. До нього не біжать, якщо в країні більш-менш стабільна ситуація. Але перед ним падають на коліна, коли виникають серйозні проблеми. В України виникли такі серйозні проблеми. У лютому 2014 року наші золотовалютні резерви перебували на рівні $15,5 млрд. Якщо ви відмотаєте плівку назад, то згадаєте, що відбувалося у той час з українською економікою, політикою та суспільством. Ми бачили серйозну девальвацію. І в той момент, коли курс став 12,95 грн за долар, негайно звернулися до МВФ з проханням відкрити нову програму. У лютому 2015 року резерви були уже $5,5 млрд. На той час Україна ні в кого на зовнішніх ринках не могла позичити. А якби нам хтось і відважився позичити гроші, то відсоток був би шаленим. Тому в березні 2015 року й відкрилася програма співпраці з МВФ.

Далі з’явився перший меморандум про співпрацю. Тоді Україна негайно отримала грошовий ресурс. Частину грошей зарахували в золотовалютні резерви, що дало можливість заспокоїти паніку як на українському ринку, так і на міжнародному щодо України. А іншу частину було зараховано на рахунки Міністерства фінансів. Тому що дефіцит державного боргу зашкалював. Він перевищував 10% ВВП. Тоді ми перебували у стані, який був у Греції, коли вона почала своє падіння у прірву з 13% ВВП, і продовжує, між іншим, і далі падати. Українська система була розбалансована. І якби МВФ як кредитор останньої інстанції не урятував, то катастрофа розвернулася б чимала.

Які тоді вимоги висував МВФ? Щось було особливим для нас?

Хай би хто що казав, та правила МВФ уніфіковані для будь-якої країни. Три основні позиції:

1. Зниження дефіциту держбюджету. Треба було піти з позначки 10% ВВП на позначку 3% і тільки 2017 року бюджет передбачає дефіцит на рівні 3% ВВП. Я не знаю, чи реально це виконати, але теоретично зрушення є.

2. Курсова лібералізація. Якби курс лібералізували на позначці 12,95 і при резервах $5,5 млрд доларів, я вас запевняю, ми позбулися б цих резервів за півтора-два місяці і тоді оголосили б широкомасштабний дефолт. Тому перехід до гнучкого курсу – це звичайне правило макроекономіки. Звісно, можна було тримати курс 12,95 грн за долар офіційно, але на чорному ринку курс стрибав би до позначки у 30 гривень і вище. Така тоді була реальність. Це свідчило, що ринок не просто дисбалансований, а є колосальні помилки роботи регулятора, коли виникає множинність курсів. Таку множинність курсів Україна переживала у 90-ті роки, коли офіційний курс нічого не значив. Але ці всі ідеї, які я озвучив, не варті і виїденого яйця, якщо країна не намагається запустити свою економіку. Ось чому третя вимога, і я вважаю її основною.

3. Негайне проведення структурних реформ, які можуть вивести країну на так званий шлях стійкого економічного зростання. Цю складову ми гальмували. Свідченням цього є 2014-2015  роки – кумулятивний спад економіки на 17,5%. Саме це і закладає конфлікт у наших відносинах з МВФ. У 2015 році ми вибрали лише 70% зарезервованих грошей для України. Трагедія України полягає не в тому, що іноземці давали погані поради – ні, вони однакові для всіх, – а в тому, що нам бракувало сміливості чи вміння реалізувати ці поради.

А от Меркель нещодавно, навпаки, похвалила президента за реформи в Україні…

Я розумію вашу іронію. Я не стверджую, що ми взагалі нічого не зробили. Але у нас немає часового люфту…

У питанні пенсійної реформи уряд завжди киває головою в бік МВФ. Натомість українське суспільство весь час збурюється…

Проблема пенсійної реформи сама по собі не зникне. Незалежно від того, чи це вимога МВФ, чи ні. Торік Пенсійний фонд показав дефіцит 6,04% ВВП. Це вище прийнятної позначки загалом для держави мінімум у два рази. Це катастрофічно багато. У 2017 році в бюджеті закладено дефіцит Пенсійного фонду на рівні 150 млрд гривень. Це близько 6% ВВП. Це безкінечно багато. Це наслідок того, що країна не почала показувати це необхідне зростання. Це – індикатор дуже неякісного інвестиційного та бізнес-клімату, а отже, відсутності реформ.

Ми стали однією із найбідніших країн Європи. У нас минулого року ВВП становило

2000 доларів на душу населення. З огляду на це все я стурбований тим, що міграційні потоки збільшаться. І це будуть не політичні мігранти, а економічні.

Зараз Пенсійний фонд у капкані: 10 осіб, що працюють, обслуговують 12 пенсіонерів. Нагадаю, що Україна має солідарну пенсійну систему. Солідарна пенсійна система дасть зрушення, якщо 10 осіб, що працюють, обслуговуватимуть 8 пенсіонерів. І є ризик, що на 12 пенсіонерах ситуація не зупиниться!

Який вихід?

Сценаріїв може бути багато. Але, обираючи той чи інший варіант, треба усвідомити, куди ми йдемо. Перший варіант – скасування пенсійного забезпечення. Це було запропоновано. В деяких країнах Середньої Азії колишнього СРСР не існує пенсійного забезпечення. Турбота про пенсіонерів – це турбота їхніх родин. Другий варіант більш м’який – відмова від диференціації пенсій. Усі отримуватимуть однакову соціальну пенсію. Прикладом такої системи є Казахстан. Але я маю надію, що в Україні інший менталітет. Окрім того, пенсіонер не хоче бути тягарем для своїх дітей, а родина особливо не горить бажанням утримувати пенсіонера. Тому третій варіант – збільшення пенсійного віку. Але проблема, якщо йти цим шляхом, не вирішується все одно. Бо збільшення пенсійного віку лише відтерміновує проблему. Четвертий варіант – негайне проведення структурних реформ, про які йдеться в Меморандумі про співпрацю з МВФ, для того, щоб не входити в траєкторію безкінечного підвищення пенсійного віку. Бо буде так, що людина помре раніше, аніж стане пенсіонером.

Я не розумію, чому вимоги МВФ вирішити питання пенсійної системи викликає критику. Ну, розірвіть контракт із МВФ. Не працюйте з ним. Але хіба це розв’яже проблему з дірками в Пенсійному фонді? Кому це більше треба – нам чи МВФ? Але така критика дає можливість політикам подобатися своєму електорату. Політики не хочуть бути ще одними «камікадзе».

Велика приватизація досі не зрушила з місця, хоч кошти від неї котрий рік закладають у бюджет. На вашу думку, земельне питання зможе зрушити з мертвої точки економіку?

Що стосується землі, то тут теж складно. У будь-яких країнах це був складний процес. Країна, яка цього року отримає 2-3 млрд доларів прямих іноземних інвестицій (а їх недостатньо, це очевидно), має єдиний спосіб привернути до себе увагу. Йдеться про землю. Це є і в логіці МВФ, і в логіці нашої влади. І я кажу це з розпачем. Я дивився дані статистики з 1900 року по 1911 рік. Український експорт тоді на 85% складався з продукції сільського господарства, а також з продукції металургії. Минуло понад сто років. Ситуація та ж сама. Додалася тільки ще хімія.

Сьогодні дійсно земля може зацікавити. Але це ще не факт, що знайдуться охочі інвестори.

І тут я бачу компроміс. Не забувайте, що у нас є велика кількість державних земель. Почніть із них. Вони нібито «спільні і народні», але з цього хтось годується. Хто? Той, хто ставить підпис: можна чи не можна використовувати цю державну землю. Це може бути гарним сигналом. І, можливо, не треба буде продавати їх далі, бо інвестор піде уже і в інші сфери. Це питання суто політичне, а не економічне. Але хто з політиків буде готовий піти на ешафот, роблячи правильні економічні кроки на благо країни?

Що буде, якщо транш не надійде?

Україна може спробувати вийти на зовнішні ринки позичання капіталу самостійно. Закриваючи очі на те, що треба дорого платити за кредитами, замість 3% МВФ будемо позичати під 8%. Але тоді не буде питання, що робити з тими вимогами, які ставить перед нами МВФ. Але катастрофу буде відтягнуто в часі знову. І тут я не бачу логіки в діях. Є можливість взяти кредит під 3% і при цьому рухатися в напрямку запуску економіки та реформ. Або ж взяти під 8% і не мати жодних зобов’язань щось робити, але при цьому збільшити свій зовнішній борг. Я вже й не згадую про ті страхи, які можуть нагнітатися щодо тих $3 млрд російської позики, яку наразі розглядають у високому суді Лондона.

Ще можна брати 4 млрд золотовалютних резервів, залишиться 11,5 млрд. Це небезпечно. Бо коли починають знижуватися золотовалютні резерви на такі суми це викликає серйозні хвилювання. Адже кредитування є і в реальному секторі. Бізнес тоді починає падати на коліна перед своїми кредиторами з проханням відтермінувати виплати. Іноземний кредитор, який бачитиме, що програма з МВФ на паузі, не буде поблажливим до українського бізнесу, і падіння на коліна нічого не дасть. Бо фонд – це своєрідний індикатор, що ситуація перебуває під контролем.

Чи заведуть пісню урядовці про чергову реструктуризацію боргів?

Пісня про реструктуризацію боргів практично назавжди відріже Україну від зовнішнього ринку позик. До того ж це нас не врятує. Всі вигоди, а вони будуть незначними, мізерними, нівелюються наступними негативними тенденціями. От попереднє списання дало нам можливість, так би мовити, виграти $3 млрд, але ж ми прив’язали наш ВВП з 2021 по 2040 рік до нових деривативів, виплат боргів. І у мене є надія, що вистачить здорового глузду не повторювати ще раз таку «реструктуризацію».