Олександр Невзоров: «Русскій мір» в Україні програв ганебно і безславно. Це вже усім зрозуміло

Олександр Невзоров – суперечлива особистість російської політики і журналістики. У 1991 році він зняв документальний фільм «Наші», який вихваляв вільнюський ОМОН, який не зрадив СРСР, коли Литва виборювала незалежність. Був учасником збройного конфлікту в Придністров’ї на боці Росії, за що нагороджений медалями. Він також брав участь у війні в Чечні. Про першу чеченську зняв кілька фільмів, найвідомішим з яких в Україні є, мабуть, «Чистилище». Працював депутатом Державної думи чотирьох скликань. Як журналіст став відомим завдяки програмам телестудії «Взгляд» на російському телебаченні. Нині Олександр працює на телеканалі «Дождь», трансляцію якого в Україні днями заборонила Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.

В інтерв’ю «Главкому» відомий журналіст, який попросив громадськість не називати його росіянином після трагічних подій на Донбасі, розповів, куди враз поділася антиукраїнська істерія в російських ЗМІ, і поянив, чому українська влада помиляється, забороняючи трансляцію «Дождя» в Україні.

На своїй останній великій прес-конференції президент Росії Володимир Путін дуже мало говорив про Україну, на відміну від попередніх 2015-го і особливо 2014-го років. Чому?

По-перше, тому, що Україна перестала бути інформаційним товаром. А президенти у своїх промовах також керуються споживчою кон’юнктурою і намагаються завойовувати симпатії, говорячи про те, що найбільш цікавить суспільство. Тема України для переважної більшості росіян, вірогідно, абсолютно неактуальна у найгіршому сенсі цього слова, вона нецікава. Вони як бандерлоги: покусали-покусали й кинули. У них у мізках залишилися якісь штампи, котрі їм нав’язала телевізійна пропаганда про хунту, Майдан, фашистів, «бендеру». Вони в усьому цьому дуже мало тямлять. Свою роль утворення, яке от-от втратить власну державність, Україна вже відіграла.

«Я сам доклав рук до появи Придністров’я. Тепер це – брудне агресивне утворення із пластмасовими грішми»

Можливо, мало уваги приділяється тому, що ідея «русского міра» в Україні програла?

«Русскій мір» програв ганебно і безславно. Це всім зрозуміло. Хоча й зрозуміло, що ідеологи-чорносотенці, ідеологи мракобісся і маразму надуватимуть щоки й надалі. Вони що довго козирятимуть Донбасом. До речі, ви перекажіть хлопцеві своєму, Захарченку (Олександр Захарченко – ватажок бойовиків «ДНР». – «Главком»), що навіть російські ЗМІ зробили з нього звичайного ідіота. Якщо ви подивитеся центральні російські телеканали, погортаєте прокремлівську пресу, образ Захарченка там є образом міського божевільного. То Київ він за два тижні захопить, то перемикається на Вашингтон, то постановочно друкує свої портрети на всьому, включаючи пляшки від Pepsi та упаковки презервативів. Тобто навіть у російській пресі він перетворився на посміховисько. Ніякої героїки Донбасу, з якої все це починалося і яку старанно прокачували завдяки головним інтелектуальним силам колишніх радянських імперців, немає.

Маєте на увазі таких персонажів, як Гіркін, наприклад?

Так, звичайно.

У російських ЗМІ вже не нагнітається антиукраїнська істерія з такою силою, як раніше, тема Донбасу порушується рідше. Що це означає? На сході України вже склалося друге Придністров'я?

На ваше щастя, вже існує одне Придністров’я. Як відомо, я сам доклав рук до постанови про його утворення (Невзоров має кілька нагород за участь у бойових діях у Придністров’ї. – «Главком»), і у мене як ні в кого є право і можливість про це говорити. Що я тепер бачу: всі мої зусилля завершилися тим, що ми маємо нині, – брудне агресивне утворення з пластмасовими грішми, тоталітарною забороною думки… з деморалізованими нещасними людьми. От чим завершилося Придністров’я (йдеться про воєнні дії і виникнення опісля квазідержави. – «Главком»). Це також помітно, це також видно. Якщо ви хочете обговорити майбутню долю Донбасу, то я вам дуже раджу в розмовах зі своїми опонентами недбало висипати на стіл жменю придністровських монет. Це діє краще за будь-які слова, краще за будь-які вербальні докази. Для Росії друге Придністров’я – це найперспективніший варіант. Повністю розорена, непотрібна структура, яку всі футболять. Минув час – і регіону потрібно кілька сотень мільярдів, аби його хоча б привести до якогось людського стану. Така сама історія з Донбасом.

Експерти кажуть, що після виборів у Німеччині і Франції може істотно змінитися ситуація у світі. Якщо до влади у цих країнах прийдуть «друзі Путіна», як це позначиться на українсько-російському конфлікті та санкціях?

Жодних санкцій щодо Росії з боку Європи і Америки не існує. Є санкції щодо групи осіб, які особливо себе скомпрометували: йдеться як про приватних осіб, так і про чиновників. Також є санкції щодо деяких підприємців, які з точки зору Європи замішані в усіляких непорядних справах, у тому числі в розпалюванні воєн. Тяжкість санкцій, під якими стогне Росія, які руйнують залишки російської економіки, є самосанкціями, які Росія застосувала сама до себе.

Яка ж доля чекає на ці санкції після виборів у ключових європейських країнах?

Зараз я їду з Петрограда (Санкт-Петербурга) по країні і не бачу жодної людини, якої б ці санкції, запроваджені Європою і Америкою, якось стосувалися. У Росії таких людей немає… Тобто вони, санкції, були так застосовані, аби не зачепити населення. Вся ця фальшивка в магазинах, жахливі продукти, зубожіння, ціни, які злетіли буквально на все, – це наслідок того, що Росія зробила сама із собою, це самобичування.

Дональд Трамп ще не встиг стати президентом, як на нього посипалися тонни компромату. З урахуванням того, що багато фактів, опублікованих такими впливовими медіа, як CNN, викликає безліч питань, як це позначиться на позиціях новообраного президента?

А чорт його знає. У нас же з Америкою і з Європою трохи різні уявлення про допустиме і пристойне. Якщо в одній зі Скандинавських країн міністр освіти подає у відставку тільки за те, що у неї виявили перевищення вмісту алкоголю в крові, коли вона перебувала за кермом автомобіля, то самі можете порівняти різницю в уявленнях. Весь компромат на Трампа полягає у тому, що якісь повії одна на одну пісяють... Трамп настільки екзотична, соковита фігура, він ще довго буде інформаційним товаром, яким торгуватиме преса, підвищуючи його рейтинг, пізнаваність, популярність. Будь-яка публікація, з російської точки зору, завжди добра своїм фактом появи. Але як це все впливатиме на долю Трампа, я не розумію, для цього потрібно бути американцем.

Катастрофа російського військового літака над Чорним морем стала трагічним фіналом 2016 року для Росії. ЗМІ особливо серед жертв виділяли Єлизавету Глінку. Доктор Ліза – герой чи інструмент пропаганди у великій грі Путіна?

У мене ця фігура не викликає жодних почуттів узагалі, як і вся ця історія. Я бачив і страшніші трагедії, тому не можу сказати, що мене вона якось зачепила. Я не був із нею знайомий. Будучи людиною, яка сама зробила доволі багато медійних фігур, я знаю одне: те, якою є медійна фігура в реальності, і те, якою вона є у ЗМІ, може не мати між собою нічого спільного. У мене є підозра, що у Глінки приблизно така сама історія. Але виносити судження не буду просто тому, що не вивчав глибоко це питання, мені це не дуже цікаво.

«Ніхто на вас усерйоз не образиться за «Дождь». Але не цінувати його підтримку... Я б не радив»

Телеканал «Дождь», на якому ви працюєте, навіть видалив з архіву шматок ефіру зі Станіславом Бєлковським, де він якраз критично висловився на адресу цієї жінки. Телеканал «Дождь», як і інші російські, як їх називають, ліберальні ЗМІ, піддається цензурі Кремля?

Не можна так говорити. Можна говорити, що всі всього бояться і перестраховуються і що «Дождь», який і так давно дихає на ладан, бореться з масою неймовірних проблем, фінансових, організаційних, мовних. Звичайно, він змушений надягати при вході до операційної п’ять пар взуття. І йому за це ніяк не можна докоряти. Бєлковський, наскільки я знаю, також не дорікнув (за рішення «Дождя» цензурувати його виступ. – «Главком»), він не образився. Зрозумійте, тут злобно розпечене суспільство, яке за першим сигналом кидається на кого завгодно… Та сама нещасна кореспондентка Божена (Ринська. – «Главком»), яка пораділа смерті тих, хто її цькував і принижував… Радіти з приводу того, що хтось, хто тебе ображав, загинув, це цілком у природі людини. В цьому випадку я не бачу ніякої теми для обговорення.

Очікували, що «Дождь» заборонять в Україні?

Ні… Незважаючи на блискавичний Майдан, незважаючи на реальну, справжню революцію, яка в Україні відбулася, все одно до влади знову прийшли… ті, хто прийшов. Це неприємно, але очікувано. І історія з «Дождем» – найкращий тому доказ. Зрозуміло, що «Дождь», який висить на волосині, не може грубо порушувати російське законодавство. От я позбавлений можливості будь-де, в будь-якому ефірі, у будь-якому інтерв’ю говорити про своє ставлення до Криму, наприклад. Просто тому, що за це передбачена стаття Кримінального кодексу. Тому я змушений робити страшні очі і обмежуватися якимись натяками. З приводу Донбасу мені простіше висловлюватися. Знаєте, потрібно було Україні не звертати на це увагу. Ну, мало що вони («Дождь». – «Главком») десь там крізь зуби, вимушено про щось там сказали.

Але якби Україна закрила на це очі, це створило б прецедент. Мовляв, якщо одним можна, то чому іншим – ні?

Панове, тоді обирайте, чого ви хочете, що вам ближче, що вам дорожче: дотримання буквальності в усьому чи дружба та підтримка від найкращих журналістів Росії. Вона у вас, ця підтримка, і так буде. Допоки вас мучать ці ідіоти війною на Донбасі, вона і так у вас буде, хай би яких дурниць ви накоїли. Ніхто на вас усерйоз не образиться, той самий «Дождь». Але не цінувати його підтримку... Я б не радив.

За «Дождь» заступилася навіть одіозна представниця МЗС Росії Марія Захарова, висловився й Дмитро Пєсков. Чи не здається вам, що така увага і захист з боку Кремля більше нашкодить самому телеканалу, ніж допоможе?

Ну, подумаєш, Захарова заступилася, теж мені Піфагор. Яка різниця, що вона говорить, яка різниця, що говорить Лавров із цього приводу? Заспокойтесь. Якщо ви впевнені в тому, що найкращі з російських журналістів сприймають, поділяють вашу образу, розуміють згубність, дурість дій своєї країни по відношенню до України, то вмійте на деякі речі заплющувати очі.

Дозвольте запитання про російську міфологію. Резонанс у російських ЗМІ викликав ваш текст про Зою Космодем’янську «Развесистая Зоя», який критикує радянські міфи. Але ці міфи старі, нові у Росії ще не народилися? Чому, якщо зважати на велику любов росіян до міфотворення і міфічних героїв?

Міфи вимагають більше часу. Аби виник міф, потрібно, щоб добре забулася реальність. Це закон утворення міфів. Доти, доки є реальні спогади або герої міфів існують, міф скластися не може. Це обов’язкова умова.

І все ж таки у росіян є один сучасний міф – про постійні утиски російської мови в Україні. Які передумови народження цього міфу і якою буде його доля?

Цей міф не має такої вражаючої сили, йому років 20, його нав’язливо втовкмачували зі ЗМІ. Що стосується міфу героя, то тут інша ситуація. Те, що він був знову відроджений, висунутий на передові позиції, теж дуже зрозуміло. Я нічого не маю проти якоїсь Зої. Але давайте визначимося, чи був режим, якому вона служила, злочинним, чи не був? Якщо це злочинний режим, то це автоматично записує до його спільників усіх, хто заради нього щось робив. Якщо це не злочинний режим, якщо вбивства мільйонів людей, Голодомор, знущання, доноси, допити не є злочинами, то давайте тоді визначимося, що це не злочинно. Тоді питань не буде.

В Україні нещодавно ухвалили закон, що встановлює мовну квоту у радіоефірі. Можливо, цього року подібний буде прийнято щодо ТБ. Чи бачите в таких реаліях утиски російської мови в Україні?

Чесно кажучи, я не бачу в цьому проблеми. Україна – це самостійна держава, яка має право визначати державною будь-яку мову. От захоче латинь утвердити державною – має право. Це внутрішній устрій України, це її біда, радість, до цього ні в кого не має бути жодних питань. Які проблеми, якщо ти хочеш жити і працювати в державі, вивчити її мову?

«З мого досвіду спілкування з росіянами підтримка Путіна складає не 86, а 96%»

З 2011 року в Росії не спостерігається серйозних акцій протесту. Багато активних учасників минулих Маршів незгодних або отримали терміни, або залякані. За яких умов у нинішній Росії люди насміляться показати своє невдоволення?

Думаю, що не буде ніякого вихлопу, жодних радикальних виступів, чекати їх не потрібно. Все до такої міри скуто у цьому суспільстві, все до такої міри підпорядковано вертикалям і Кремлю, що протести неможливі.

Відсутність протестів пов’язана з реально високим рейтингом Путіна чи це просто показник страху в суспільстві?

Це пов’язано з тим, що президент озвучує і випереджає абсолютно щирі уявлення 86% росіян про те, що таке «добре», а що таке «погано». Він у цьому щоразу влучає в десятку.

86% підтримки глави держави – це результати опитування «Левада-центру». Довіряєте російській соціології?

Я також не довіряю цифрі 86%. Гадаю, що насправді вона становить 96%, це за моїми особистими спостереженнями, з мого досвіду спілкування з росіянами. Як ставитися до рейтингів, які оприлюднюють соціологи? Знаєте, я не соціолог, я довіряю своїм спостереженням, тому я не виноситиму ніяких вердиктів.

Результати зовсім свіжого дослідження «Левада-центру» вказують на те, що 52% росіян вважають, що їхній країні загрожують зовнішні і внутрішні вороги.

Будь-яка патріотика потребує ворогів навколо. А якщо зовнішнього ворога немає, то нащо тоді «патріотити»? Це обов’язковий компонент патріотизму, і не слід надавати цьому великого значення.

Як не надавати, якщо розпалена ненависть щодо сусідів стала причиною, зокрема, агресії проти України?

Я б дорого заплатив за те, аби мати можливість точно вирахувати причину того, що сталося. Яким чином країна, котра вже спробувала свободу, з такою легкістю від неї відмовляється і так люто ненавидить будь-яку свободу, чому це відбувається? Де причини цього, якою є морфологія цього парадоксу? Якби я сам розумів, я б залюбки розповів вам.

Є така думка, що причиною є ментальність росіян, історичне минуле...

Це слова, які нічого не варті. Можна з розумним виглядом сказати «менталітет», можна ще щось. Я кажу про точне вирахування, я кажу про те, чому таке потворне державне утворення викликає таке захоплення. Згадайте хоча б ридання на смерть Сталіна…

Михайло Глуховський, «Главком»