Олексій Шестакович: Росія поки що заливає проблеми в Криму грішми. Погіршення очікуємо наступного року

Увечері 20 вересня Залізничний райсуд Сімферополя засудив до штрафу у розмірі 1000 рублів громадського активіста Олексія Шестаковича. Його назвали винним у «виготовленні та розповсюдженні екстремістських матеріалів». Такими суд вважає «Останній відеозапис хлопців з Приморських партизан», розміщений на сторінці Олексія у соцмережі «ВКонтакте» ще у 2010 році. Інший суд раніше присудив Шестаковичу сплатити штраф 20 тисяч рублів за організацію на початку липня цього року акції на підтримку Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших політв’язнів, яких незаконно утримують у російських тюрмах.

Сам Олексій Шестакович із Севастополя, але рік тому перебрався до Сімферополя. Громадський активіст є прихильником лівих, навіть анархічних поглядів. За часів, коли Крим контролювала Україна, брав активну участь в акціях проти незаконних забудов у Севастополі, займався організацією людей на акціях громадської непокори. Однак після подій так званої Руської весни 2014 року, як зізнається Олексій, трохи зменшив свою активність: не тому, що зникли приводи для протестів, а тому, що публічно виступати проти нових порядків стало значно важче. Шестакович – один з небагатьох активістів, які залишилися на окупованому півострові, а не виїхали. Попри добровільно-примусове вручення російських паспортів активіст залишився українським громадянином, якого тепер тягають по окупаційних судах. На запитання «судді», чому він прийшов на засідання з українським паспортом і чи має він російський, Олексій відповів запитанням: «Навіщо мені порушувати міжнародне законодавство?»

В інтерв’ю «Главкому» Олексій Шестакович розповів, чому любов севастопольців до головного сепаратиста Олексія Чалого зникла одразу після «Руської весни», чому громадські активісти у Криму залягли на дно та які верстви населення найбільше постраждали від окупації. 

Вас оштрафували на 1000 рублів за правопорушення, яке було скоєно тоді, коли Крим Росія не вважала своєю територією. Так званий суд як трактував цей момент?

У принципі, ніяк не пояснив, хоча ситуація абсурдна. Суд пояснив, що, мовляв, на даний момент у мене є це відео, якусь кількість переглядів його було зафіксовано. В цьому вони побачили порушення і засудили. Тобто мене засудили за бездіяльність, бо я не видалив це відео, не згадав про нього.

Раніше вас засудили до штрафу у 20 тисяч рублів за проведення 2 липня акції на підтримку Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Після декількох хвилин акції прибула поліція і вас затримали. При Україні правоохоронці теж демонстрували таку оперативність?

Ми надсилаємо повідомлення про намір проведення таких акцій. Як раніше, так і зараз силовики діють оперативно. Інша річ, що жорсткість таких їхніх дій зовсім інша, ставлення до правової системи також змінилося.

У чому?

Раніше, в Україні, якщо повідомлення ми надіслали, то акцію можна було заборонити тільки через суд. Так, скликали засідання суду при Україні достатньо оперативно. Було, що мало не о 22:00 суд відбувався. Тут же необхідності в цьому немає. Їм достатньо просто не відповідати на повідомлення, не узгоджувати і не відмовляти, а на місці складати протоколи (про правопорушення через відсутність дозволу на проведення акції).

Хто допомагає вам оплачувати штрафи, які встановив суд?

Наразі моя позиція полягає в тому, що платити я не буду. Подивимося, звичайно, як буде далі. 1000 рублів я ще можу заплатити, а 20 тисяч не хочеться. Зараз навіть за «законом» для погашення дається 60 днів. Поспішати не буду. Окрім того, інфляція потроху з’їдає ці гроші.

Які подальші дії вашого захисту?

За часом ми встигаємо подати касаційну скаргу (у справі щодо заборони проведення акції протесту). Мій адвокат готовий взятися подавати документи у моїй справі до Європейського суду з прав людини. Щодо суду про екстремізм, де штраф 1000 рублів, то, звичайно, у цій справі також апеляцію подаватимемо.

Сенцов і Кольченко – кримчани. Лист на захист, зокрема, Сенцова підписали всесвітньо відомі кінорежисери: Педро Альмодовар, Вім Вендерс, Анджей Вайда, Кшиштоф Зануссі та багато інших. Чому жителі Криму практично ніяк не відреагували на переслідування цих людей, не збирали підписи, не виходили на вулиці?

Потрібно розуміти реалії. Коли ці події у нас відбулися, пресували досить багатьох. У принципі, більш-менш активні люди виїхали. Ті, які залишилися, сидять тихо. Багатьох активних, від «фашистів» до «антифашистів», хапали на початку 2014 року ще навіть до референдуму, змушували наговорювати на себе всіляку гидоту, дурниці (на відеокамеру), що могло потягнути за собою ув’язнення на кілька десятків років. Обіцяли ці відео не опубліковувати, що не буде жодних проблем, якщо сидітимуть тихо. Власне, відео ніхто не дістає, не оприлюднює, бо люди не висовуються – просто бояться.

Коли прийшла Росія, у багатьох було нерозуміння того, що відбувається. Навіть якщо взяти мій випадок, то на мене нічого не було у них. Попри це я деяку активність сам знизив, не дуже розуміючи, куди все іде і взагалі, що слід робити.

Це означає, що громадянського суспільства на півострові не залишилось? Ніхто ні за кого тепер не заступиться…

І до цього (до окупації. – «Главком») громадянське суспільство було ні живим, ні мертвим, а зараз, можна сказати, воно є мертвим. Об’єктивні відмінності (між ситуацією в Криму при Україні і після окупації. – «Главком») є, від цього нікуди не дінешся.

У принципі, якісь ініціативи є. У тому ж Сімферополі нещодавно намагалися організувати мітинг, людей розганяли і спаковували. У Севастополі також є кілька ініціатив, які надсилають повідомлення про проведення акцій, виходять на акції, навіть судяться. Хоча їх можна по пальцях перерахувати.

Але ж у 2014-му в Севастополі дуже багато людей таки брали участь у «Руській весні». Зараз ці «активні» вже всім задоволені?

Можна сказати, що інтереси суспільства і влади співпали. Дійсно, тут проросійські настрої завжди були достатньо сильними. Україна своїми дурними діями найчастіше тільки підігрівала ситуацію. Плюс до цього ще телебачення зіграло роль. Нікуди від нього не подінемося, воно справді дуже сильно підігрівало антиукраїнські настрої.

Ви самі підтримували «Руську весну»?

Я розумів, чому вона прийшла. У момент, коли були ключові явища, я стежив, для себе вирішив просто спостерігати за тим, що відбувається, особливо втручався, не розуміючи, як діяти. Я підтримував «весну», коли було спрямування більше на незалежність. А коли вже на Росію пішло, то тут у мене руки опустилися. Вже потім, коли розпочалася війна на Донбасі, зізнаюся, впав у глибоку депресію.

Я взагалі не дуже розумів, що у Києві відбувається. Справді, було таке, що праворадикальні сили підхопили порядок денний, нав’язували суспільству свою думку. Були дурні заяви Яценюка щодо обмежень російської мови. Насправді це смішно, якби не було так сумно. Тобто куди не поглянеш – всюди глухий кут, всюди були неприйнятні варіанти розвитку ситуації. Хотілося поменше насильства і ненависті. Я ходив на площі, знімав відео, спілкувався, записував людей різних поглядів. 

Чи розуміли тоді кримчани, який сценарій і кому вони допомагають втілювати?

Ці події достатньо сильно розкололи людей, навіть якщо говорити лише про Севастополь. Менша частина з них стала на проукраїнські позиції, але таких людей усе одно досить багато і зараз в Севастополі вони є. Проте більша частина залишилася при своїх поглядах, ватних, як їх називають. Просто ці люди стали більш активними, у них якась пасіонарність увімкнулася. Щодо чого, чи розуміли? Звичайно, багато хто, скажемо так, проросійськи налаштованих активістів, які займалися правозахисною діяльністю проти беззаконня у державі, у міліції, у прокуратурі, вони зайняли проросійську позицію. Коли вже сам перехід до Росії відбувся, який вони активно підтримували, вони продовжили воювати з тими самими персонажами, які просто змінили паспорти, але позалишалися на своїх посадах. Розчарування в тому, що повноважень у цих гадів тепер побільшало, звичайно, є, та однак ці активісти – переконані проросійські люди.

Після «референдуму» 27 квітня 2014 року в Севастополі відбувся мітинг проти корупції, на якому правоохоронці чи не вперше спробували силоміць припинити акцію. Потім було ще кілька спроб протесту. Але останнім часом, незважаючи на зниження рівня життя, громадяни мовчать?

Окремі протести були, підприємці намагалися лист Путіну підписувати. Їх навіть пресувати хотіли, хоча у Севастополі це досить інтелігентно було. Щодо відключень електроенергії, то блекаут відбувся, сказав би, навіть м’яко. Більшість звичайних людей, навіть проукраїнських, розуміє, що це вимушений крок, що потрібно пережити, перетерпіти. А ще ось міст тягнуть.

Усі послухалися Дмитра Медведєва, який, відвідавши Крим, сказав: «Грошей немає, але ви тримайтеся»?

У спілкуванні люди це пригадують (відвідини Медведєвим Криму і його заяви), посміхаються. Тим часом розчарування поступово накопичується. Але зараз ані бюджетники, ані пенсіонери не можуть сказати, що вони незадоволені. Вони, у принципі, навіть з урахуванням високих цін, погіршення якості товарів поки що залишаються в плюсі порівняно з тим, як вони жили при Україні. Невдоволеними є військові. Їм насправді не так уже й багато платять. Військові, які служили тут раніше і отримували якісь бонуси за службу, на іншій території тепер позбавлені цього. У викладачів вузів утричі впала зарплата, стипендія у студентів на порядок зменшилася, наскільки я пам’ятаю. Потроху санкції даються взнаки. Якщо наступного року бюджетні накопичення закінчаться, то, ймовірно, люди почнуть протестувати. Поки що Росія має можливість заливати проблеми грішми. Як, наприклад, у Севастополі минулого року, було дві показові теми. Був намір об’єднання Інституту біології Південних морів з Морським гідрофізичним інститутом. Люди виступали проти, писали листи, почали готувати акцію. Об’єднання таки відмінили… Окрім того, викладачі також писали листи... Як тільки намагалися зорганізувати масову акцію на 800 людей, одразу приїхали заступник одного з міністрів із делегацією, якісь комісії. Купу всього пообіцяли, влили кілька мільярдів рублів грошей. До кінця року пообіцяли нікого не звільняти. Але все одно після цього трохи скоротили людей, без усіляких поспішних дій це зробили. Це приклади того, як грішми якісь проблеми закривають. Від людей я чув таке, що невдоволення Кримом з’являється у самій Росії, навіть у Сибіру. Мовляв, їм гроші не дають, усе на Крим іде. Так чи інакше, поки що у Росії гроші є, але очікуємо погіршення ситуації наступного року. Як ці тупі чиновники справлятимуться – не знаю.

Телевізор переміг холодильник?

На той момент телевізор переміг. Зараз холодильник помаленьку відвойовує увагу на себе. Та, на мій погляд, якщо у Росії дійде до протестів, вони будуть масовими, в усіх регіонах РФ. Думаю, що набагато більше невдоволення у людей накопичено в Росії, ніж у Криму. Навіть якщо Крим «погодиться», що він зробив помилку (приєднавшись до РФ), то якихось активних дій усе одно складно очікувати.

Чи розуміли люди, що права і свободи у нових умовах в них будуть обмежені? Адже навіть виборів більше двох років не було?

Те, що буде погіршення, розуміли. Держава (Росія) навіть зробила перехідний період, упродовж року-двох навіть (українське) законодавство діяло у судах. Хоча дуже багато людей висловлювали такі думки, що ми зараз форпост Росії і нам потрібно самим Росію змінювати, показувати їй, як потрібно жити. Ми ж, мовляв, змогли від України втекти, і в Росії повинні тепер лад навести...

Судячи з вашої сторінки у Facebook, ви є інженером компанії «Таврида-електрик». Той факт, що ви працюєте в компанії, пов'язаній з відомим сепаратистом Олексієм Чалим, якось допомагає у вашій громадській діяльності?

Працював там у 2006–2008 роках. Але цей факт зовсім ніяк не пов'язаний з моєю діяльністю. Єдине, що коли я був у цій компанії, а потім ще мав досвід роботи в іншій подібній компанії, то побачив, що «Таврида-електрик» – дуже якісна компанія, дійсно hi-tech, що постійно розвивається, підтримує науку. Тоді у мене дуже сильні симпатії до Чалого сформувалися. Навіть і зараз деяка симпатія є, хоча він у багатьох речах мене розчарував.

В яких саме?

Політичний напрям у нього був достатньо сильний. Тоді насправді я крізь пальці на це дивився, хоча саме цей напрям його діяльності найбільш шкідливим виявився, який підбив його до багатьох дурниць. А в усьому іншому це чудовий топ-менеджер.

Коли пан Чалий не брав активної участі у публічній політиці, він користувався підтримкою і повагою з боку севастопольців. Як ця підтримка змінилася після того, як він пішов у політику?

До подій у Криму навесні 2014 року Чалий не був політичною фігурою. Хоча, звісно, його знала певна кількість людей. На той момент у нього був свій телеканал. Тоді він дуже допомагав громадянському суспільству Севастополя… Коли ж він пішов у політику, підтримка його дійсно була дуже потужною, зараз ні. Нині у Севастополі триває боротьба між законодавчою і виконавчою владою. Чалий, по суті, будучи проросійськи налаштованим діячем, воював усередині держави з тупою махіною, воєнщиною у вигляді Меняйла (Сергій Меняйло – колишній так званий губернатор Севастополя). Зараз у нас Белавенцев (Олег Белавенцев – постпред президента у Північно-Кавказському федеральному окрузі РФ). Начебто люди в Севастополі знову налаштовані на позитивні зміни, на те, що таких ідіотів, як Меняйло, не буде і якось буде все розвиватися. 

Михайло Глуховський, «Главком»