Паска, Великдень, Воскресіння, але не Пасха! 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Вітаємо читачів «Главкома» з Великоднем! Щороку ми нагадуємо вам, як не зіпсувати це свято «гріхом» неосвіченості та як святкувати грамотно. У наших матеріалах (тут і тут) ви знайдете відповіді на питання, як правильно називати це свято та його головні атрибути.

Нагадаємо, Воскресіння Христове – релігійна назва свята (конфесійний стиль мовлення), Великдень – загальномовне слово, Паска – народне, нелітературне. Є ще загальний іменник «паска» – назва великоднього солодкого здобного хліба, і це слово літературне, є в усіх словниках (сподіваємося, вже не треба нагадувати, що «куліч» – російське). А от слово «Пасха» є лише в радянському тлумачному словнику («те саме, що Великдень»), але немає у словнику Бориса Грінченка (це перше джерело, де перевіряємо слова на українськість). 

У сьогоднішній мовознавчій замітці поговоримо також про паски. Але спочатку – про такий предмет, як розчіска. Пошукаємо це слово у словниках. У СУМ-11 воно містить позначку «рідковживане» і означає не предмет, а дію від «розчесати, розчісувати». До СУМ-20 це слово не внесли взагалі. У старих словниках цього слова теж немає. Отже, робимо висновок, що його не існує? 

Заждіть, ідемо в корпус текстів. Там є, але зовсім мало. Зате є не в абикого (наприклад, СУМ-20 кишить прикладами з творів Кокотюхи), а в самого Євгена Плужника, який у 1934 р. переклав «Тихий Дін» Шолохова і вжив там це слово: «Кажуть, ніби ти вже з сотенних знятий? – спитав Пантелей Прокопович, опоряджаючи кістяною розчіскою зваляну бороду».

Уживав «розчіску» і письменник Микола Братан: «Зараз я тебе опорядкую, – схаменулася Маржолена і власноруч жіночою розчіскою заходилася опорядковувати його солодко зачумлену голову» («Танго над лиманом», 2002 р.). До речі, візьміть у вжиток гарне слово: опоряджати / опорядковувати (давати лад).

Який висновок? Слово «розчіска» не кодифіковане. Утім, чому в російській мові є «расчесываться» і від нього – логічне «расческа», а в нас є «розчісуватися», а «розчіски» немає? Незручно, нефункціонально... але як є. У художньому стилі вживати слово «розчіска» ніхто не заборонить, у розмовному й поготів, а от у стиль медіа воно (ще) не зайшло.

До речі, «розчіска» – це і гребінець, і щітка для розчісування волосся та масажу шкіри голови. Однак вважаю, що на позначення гребінця його вживати немає потреби, а от замість цілих трьох слів («щітка для волосся») – чом би й ні?

• 1 •

Віталій Шпак: Садити картоплю чи саджати? Однаково, мабуть?

Садіння – це дія за значенням «садити»: «Ями для осіннього садіння дерев і кущів копають у вересні». Саджання – це дія за значенням «саджати»: «Саджання нових і реставрація старих виноградників – надзвичайно трудомісткий процес». Тобто садіння і саджання – абсолютні синоніми. Є з чого вибрати замість отієї скалькованої «посадки» (віддієслівний іменник жіночого роду). Посадка – це ділянка, на якій посаджено дерева: «В нічному синюватому мареві було видно молоду посадку» (Д. Ткач). 

Принагідно скажемо про «марево». Після затвердження правопису як стандарту державної мови в тексті зʼявився саме такий варіант написання: «Суфікс -ив-(-о) в словах на позначення збірних і речовинних понять пишемо з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво, але: марево (з іншим значенням)». Це виняток.

• 2 •

Катерина Оприщенко: Пані Ольго, згідно з правописом треба писати Збройні сили України («сили» з малої). Але є Закон «Про Збройні Сили України». Там усі три слова починаються з великої. То пріоритет у закону чи правопису?

Ваше запитання дуже вчасне, бо нещодавні редакційно-технічні виправлення правопису зачепили й Збройні Сили України. Починаючи з цього року, Сили пишемо тільки з великої (§54 «Назви органів влади, установ, організацій, товариств, партій, об’єднань, підприємств, фірм, агентств»).

Було: «В офіційних складених назвах органів влади, установ і організацій, товариств і об’єднань з великої букви пишемо перше слово (і всі власні назви), що входить до складу назви: Міністерство освіти і науки України, Рада національної безпеки та оборони України, <…> Збройні сили України. <…> У назвах найвищих органів влади і державних установ України Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України з великої букви пишемо всі слова».

Стало: «У назвах найвищих органів влади і державних установ України з великої букви пишемо всі слова: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, а також Збройні Сили України. У назвах державних символів України з великої букви пишемо всі слова: Державний Гімн України, Державний Герб України і Державний Прапор України».

Тобто додали ще й правопис державних символів (кожне слово пишемо з великої).

• 3 •

Геннадій Кац: Якщо печуть паски́, то пристібають тоді що?

А пристібають па́ски. Саме такий наголос подає орфографічний онлайн-словник Мовно-інформаційного фонду Академії наук. До речі, па́сок – це полонізм (pasek). Можна казати і «ремінь безпеки». І пасок, і ремінь – це довга смужка шкіри або цупкої тканини, яку використовують для підперізування одягу або убезпечення кого-небудь від травм. Це абсолютні синоніми.

• 4 •

Микола Герасимʼюк: Радіо невгамовно перед Великоднем рекламує: «Ікорка є ікорка. Ікорка…» далі йде назва відомого бренду морепродуктів. Поясніть, що це за слово «ікорка»? Воно має стосунок до української мови?

Чому ж не має? Ікорка – пестливе до «ікра», а «ікра» – це і яєчка, що їх відкладають самиці риб, раків, жаб та інших водяних тварин, і харчовий продукт (со́лена ікра). Карпенко-Карий у комедії «Житейське море» писав: «Грішний чоловік, особливо солоні закусочки: сьомгу, омари, баличок, ікорку…»; Анатолій Дністровий у романі «Дрозофіла над томом Канта»: «Тепер не соромно буде запросити на коньяк та червону ікорку до себе у гості знайомих». 

А от у слова «кавʼяр» тільки одне значення – харчовий продукт з ікри. І це слово в нашій мові давнє, його вживали корифеї. Іван Котляревський: «І зараз попросив до столу Латин Енеєвих бояр, Пили горілку до ізволу І їли бублики, кавʼяр»; Григорій Квітка-Основʼяненко: «Пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кавʼяру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць»; Тарас Шевченко: «Везе Марко... червоного вина з Цареграду Відер з троє у барилі, І кавʼяру з Дону».

• 5 •

Роман Ромацишин: Цікавить ваша думка стосовно поширеного зараз вживання імені Дарʼя. Це калька з російського Дарья? Бо зараз усі Дарини стали чогось Дарʼями, а трохи раніше наших Дарин Дашами ще модно було називатися...

Є Дарія і є Дарина (як Марія і Марина). Попри тотожність скорочених форм (обох можна називати Дара і Дарка – не Даша), походження цих імен різне: Дарія – це жіноча форма перського чоловічого імені Дарій (у перекладі «той / та, що має добро»), а Дарина – словʼянське імʼя, що означає «дарована». Ну а «Дарʼя» – помилка, як і «Юрʼєвич» замість «Юрійович».

• 6 •

Юлія Пирх: Підкажіть, як українською сказати «не в счет». Дякую.

«Не в число». Такий сталий вираз фіксують словники Грінченка, Ніковського, Підмогильного і Плужника, Виргана і Пилинської. Останній словник також наводить варіанти «це не йде в рахунок / це не враховується».

• 7 •

Антоніна Жолудь: Дитина середня чи середульша? Друге слово памʼятаю з дитинства, з казок. Чому його зараз не вживають? Казати «середня» на дитину – це як на молодшу казати «крайня» або щось подібне…

Так, я теж памʼятаю слово «середульший», і, ваша правда, його зараз рідко можна почути. Ба більше, воно зафіксоване в СУМ-11 як розмовне, що накладає на нього обмеження вжитку (побачимо, як внесуть у СУМ-20, який ще не вийшов до літери С). Микола Куліш у пʼєсі «Народний Малахій» (1928): «Похнюпилась канарка в клітці. Посмутнів образ Божої Матері. Мовчать. Тільки дочка середульша біля матері впада: – Мамонько!».

• 8 •

Гліб Капуста: Вигадати і придумати: чи є тонкощі розрізнення? У російській є тільки «придумать». 

І придумувати, і вигадувати – це створювати те, чого не було. Але в позитивному контексті краще вживати «придумала». Порівняймо: «Ти брехуха і все вигадала!» / «Яку цікаву гру ти придумала!». Та й слово «вигадка» часто вживається в негативному значенні (синонім до «відсебеньки», «дурниці»).

• 9 •

Дарія Кучеренко: Розкажіть, будь ласка, про «обеззброєний». Чи можна вживати це слово?

Ви здивуєтесь, але воно є в сучасному академічному словнику разом із такими словами, як: обезбарвити, обезболити, обезводнити, обезволити тощо. «Обеззброїти» вживав і Борис Тен (переклад твору Шекспіра «Антоній і Клепатра»): [Клеопатра (вихоплює кинджал):] Проворніш, руки! [Прокулей (обеззброює її):] Постривай, царице! Не шкодь собі, – тебе не зрадив я».

Класики української літератури теж уживали слова з префіксом обез-: «Голови ви буї [буйні]! Який вас обезглуздив кат?» (І. Котляревський); «Коли ви, Свириде Йвановичу, .. так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя» (І. Нечуй-Левицький); «Щоб обезкровити людину, Достатньо слів – не треба ран» (Л. Костенко).

• 10 •

Софія Лазуркевич: Порадьте, будь ласка, як правильно утворити фемінітив від слова «омбудсмен». Дякую.

Це шведське слово, тому не омбудсмен / омбудсменка, а омбудсман і омбудсманка. Докладніше відповідали на це запитання в шостому випуску. 

• 11 •

Віра Лобанова: Вітаю, пані Ольго. Поясніть, будь ласка, який розділовий знак ставиться чи не ставиться після прощальної форми ввічливості в діловому листуванні. (З повагою…)

Ставимо тире. Ми відповідали вже на таке запитання в четвертому випуску. Радимо прочитати випуски спецпроєкту, які ви пропустили.

«Главком»