Перша українка на Евересті: Перед сходженням у Росії мені довелося терміново шукати наш прапор

Ірина Галай – перша українка, якій підкорився суворий Еверест. Сталося легендарне сходження для вітчизняного альпінізму 20 травня 2016-го. Непрофесійна спортсменка готувалась до небезпечного сходження лише рік. Супроводжував на вершину українську альпіністку-любительку знаменитий спортсмен Віктор Бобок, який першим з українців підкорив найвищі вершини всіх континентів світу. Професійний альпініст відгукнувся на пост Ірини у Facebook, у якому вона писала, що не «заспокоїться, доки не увіб’є свій бандерівський льодоруб у вершину Евереста».

«Главком» розпитав Ірину Галай про вершини, які підкорилися їй цього року, та як українські альпіністи шукають гроші для сходжень.

Ви займаєтесь альпінізмом близько чотирьох років і одразу такі досягнення – Еверест, який не можуть подолати навіть досвідчені спортсмени. Чому почали підкорювати гори?

Для альпінізму це взагалі смішна цифра. Усе випадково сталося. В перший раз я сходила на Казбек через суперечку з моїм співробітником. Я програла, мене відправили на Кавказ без жодної підготовки. В мене не було спорядження, одягу, взагалі нічого. Я просто пішла у спеціалізований магазин і сказала: «Я йду на Казбек». Мені дали якесь спорядження, якийсь одяг і я вирушила до Грузії. Там всю ніч співала у караоке і пила вино з людьми, з якими тільки-но познайомилась, а наступного дня треба було йти нагору. Виявилося, що не так все просто, однією спортивною підготовкою не обійтися, але я швидко втягнулась. Штурм вершини мені дався так легко, з такою енергією і позитивом, що я з того моменту закохалася в альпінізм і зрозуміла, що це цілком і повністю мій вид спорту, який я дуже давно шукала для себе. Ось так почалася моя історія. Після підкорення Казбеку через два місяці вже поїхала на Кіліманджаро.

«Якщо йдеш у гори, повинен розуміти: там тобі ніхто не допоможе»

Судячи зі списку ваших сходжень, ви маєте амбітну мету стати членом клубу «Сім вершин». Розкажіть, які гори підкорили після Евересту?

Цього року підкорила три вершини. Ельбрус - уже четвертий раз, Аконкагуа в Південній Америці і Деналі на Алясці. Так, я пішла за програмою «Семи вершин» (клуб "Сім вершин - неформальне об'єднання альпіністів, які здійснили сходження на найвищі вершини шести континентів – «Главком») і там вирішила сконцентруватися. Звісно, є дуже багато планів, але дуже складно відновлювати організм після кожної експедиції. Більше сходжень у мене не виходить, хоч би як намагалася. Після Деналі дуже сильно втратила фізично. Ми несли нереальну вагу. До того ж, зробили супершвидкісне сходження, що для Деналі є нереальним – це були п'ять днів підйому і день спуску. Тягнули на собі 60 кілограмів речей та спорядження. Фізична форма дозволила все це зробити, у нас дуже сильна команда, але постраждав організм.

Із вершин, підкорених цього року, яка була найскладнішою?

Деналі, однозначно. Ця гора вважається найчеснішою серед семи вершин, бо тут немає ніякої допомоги. Ти сам собі належиш. У нас була повністю спортивна експедиція, ми не брали гіда. Я сама її організувала, запросила Сипавіна (Валентин Сипавін – професійний альпініст із Харкова – «Главком»), мою подругу Юлю і ми вирушили на Аляску. Я вперше повністю займалась організаційними питаннями. Самі вирішували, як проходити акліматизацію, вирішили кожного дня йти нагору не менше тисячі метрів на свій страх і ризик. Це шкідливо для здоров’я. Це вважається неправильним. За старими методами, треба обов'язково підніматися і спускатися, підніматися і спускатися, поки пройдеш акліматизацію. Гори не додають здоров'я, треба робити все правильно, повільно, може тоді ніщо не постраждає. Хоча коли довго там перебуваєш, також організм страждає.

Страшно було йти на Деналі, чи після Евересту не відчуваєте страху?

Абсолютно ні. Вона дуже гарна. Є небезпеки всюди. На тому ж Ельбрусі загинули багато людей, серед них і мій перший гід. Він помер від гірської хвороби (хвороба, яка виникає на великій висоті через кисневу недостатність, може спричиняти зниження концентрації, втрату ваги, головний біль та, у важких випадках, навіть набряк мозку – «Главком»). Люди провалюються в тріщини, їх зносить в обриви. Для цього не обов'язково йти на Еверест. Гори - це небезпека. У цьому вся суть альпінізму, цей спорт - не простий, він ніколи не буде олімпійським, тому що тут змагання в принципі бути не може. В цьому і є весь кайф. Ми йдемо і розуміємо, що треба змагатися зі стихією, і ми повинні подолати себе, свій страх, свої сумніви і рухатися далі.

За минулий рік під час сходжень були надзвичайні ситуації?

Навіть боюся сказати, але все було легко і просто. Не знаю чому, але гори мене зустрічають гарною погодою. На Ельбрус ми зайшли за один день. Прилетіли 6 березня, 8-го ми були вже на вершині, а 9-го вдома. На Аконкагуа нас трохи виснажив вітер. До того ж, під час сходження нас було дуже багато. Думаю, це був мій останній досвід такої групової експедиції. На спуску з Аконкагуа кілька людей отримали гірську хворобу, і ми намагалися їх спустити вниз. Коли я бачу, як люди мучаться, повзають від головного болю, розумію, що з таким організмом у гори би не ходила. Навіщо? Бо гори для мене - це завжди гарний настрій і чудова компанія.

Які подальші плани щодо виконання програми «Сім вершин»?

Наступна вершина - піраміда Карстенса у Новій Гвінеї. Це, мабуть, буде наприкінці жовтня - на початку листопада. Потім, за планами, масив Вінсон в Антарктиді. До Нового року хотілося б із цим вже закінчити, бо в мене на весну вже є плани. Це Гімалаї, якийсь восьмитисячник. Я поки не визначилася, яка саме гора, підшукую команду. Дуже складно знайти команду, яка тебе підтримає за будь-яких умов. Я ж не люблю перебувати на горі два місяці. Хочу прийти, швидко зайти і швидко спуститися. Тут треба підбирати під себе людину, яка може йти в твоєму темпі і з такими ж фізіологічними даними. Усе впирається в це. Я закрию «Сім вершин» і буду ходити в ті гори, які мені подобаються. Я не була на восьмитисячниках у Гімалаях, крім Евересту. Думаю, що все попереду.

Ви розповідали, що $60 тисяч для сходження на Еверест збирали самотужки. В Україні держава не надає підтримки альпіністам?

На жаль, ні. Це дуже велика проблема. В інших країнах сходження тільки вітаються, людей відправляють у гори. Мова навіть не про державу. В інших країнах, якщо ти працюєш у компанії, то твоя компанія обов'язково фінансує такі поїздки, а ти підіймаєш їх прапор на вершині. Там альпініст у складі компанії є гідною людиною. В Україні вас краще поведуть у ресторан після сходження і прогуляють гроші там. Держава зазвичай не допомагає. Мені в основному допомагають спонсори. Я сама їх знаходжу, вони частково покривають витрати. Також я працюю начальником відділу маркетингу нафтової компанії «Альянс Ойл Трейдинг», тому невеликі свої поїздки можу собі дозволити.

Щоб відправитись у спортивну експедицію на Еверест, доведеться добре попрацювати. Тому що крім квитків, самої експедиції, треба купити спорядження та одяг, що дуже недешево. Зараз я є обличчям компанії Mormot Україна, вони одягали мене в Деналі. Це вже «наслідки» Евересту, але якщо ти - непопулярна людина, то безкоштовно ніхто нічого тобі не дасть.

«Мою подругу-альпіністку зняли з літака. Російські силовики вирішили, що вона становить загрозу Російській Федерації»

Наскільки стали популярними комерційні тури на восьмитисячники й інші небезпечні гори, коли за великі гроші підкорювати гори йдуть непідготовлені люди?

Треба обов'язково підбирати хорошого гіда. Наприклад, нещодавно на Ельбрусі, зірвалась людина, яка йшла у великій групі. На 37 чоловік було три-чотири гіди. Уявіть, зривається чоловік на п’яти тисячах, пролітає кілька метрів вниз, на нього навіть не звернули уваги, всі далі пішли на вершину. Його евакуювали зовсім інші люди. Дуже важливо, коли у тебе немає досвіду, щоб із тобою була досвідчена людина. Зараз після кожної вершини у мене з'являється якийсь досвід, я розумію, як акліматизацію пройти, який маршрут вибрати, які потрібні речі з собою мати, щоб застрахуватися. Але ти все це знаєш, коли ходиш.

Чи існують інші бар'єри, окрім грошей і здоров’я, які б відсіювали недосвідчених сміливців від небезпечних сходжень?

Це може зробити будь-хто. Тому я б радила починати з малого, але точно не з восьмитисячника. У когось на горі просто головний біль, який минає, а в когось - головний біль, який перетікає в набряк мозку. Ну, навіщо потрібні ці летальні випадки? Нагорі за тебе ніхто не відповідає, ти там сам собі належиш. Це психологія альпінізму. Ти йдеш у гори, ти повинен розуміти, що тобі ніхто не допоможе, якщо тобі буде погано.

Ви починали свої сходження з Кавказу. На вашу думку, після російської агресії українські альпіністи перестали їздити на Кавказ?

Альпінізм - поза політикою. Росіяни в горах доброзичливі, абсолютно намагаються не говорити про політику. А якщо й говорять, то в основному - це гумор, багато жартів. Ельбрус входить в програму «Сім вершин», на нього їздили і їздитимуть, але, на жаль він знаходиться на території Росії. Думаю, що це нікого з альпіністів не зупиняє.

Головне, щоб не було таких випадків, як у нас. Ми повинні були летіти на Ельбрус. Мою подругу-альпіністку не пустили, її зняли з літака, коли ми вже сиділи в ньому. Російські силовики вирішили, що подруга становить загрозу Російській Федерації. У подруги була вся наша українська атрибутика, все це довелося зняти з борту літака, і мені доводилося вже на місці, перед сходженням, шукати прапор України, щоб підняти його на Ельбрус.

Юлія Тунік, «Главком»

Фото: Facebook Ірини Галай